Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем  України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 552/1529/16-ц

провадження № 61-601св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» на рішення Київського районного суду міста Полтави у складі судді Васильєвої Л. М. від 05 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів Дорош А. І., Омельченко Л. М., Триголова В. М. від 27 вересня               2016 року,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі - ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго») звернулося до суду із позовом до                  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості із сплати за послуги із теплопостачання за період з 01 липня 2007 року по 01 лютого 2016 року в загальному розмірі з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних - 47 654 грн 37 коп.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_3 є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які надаються ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» за адресою: квартира АДРЕСА_1.

У зв'язку з тим, що відповідачі за надані послуги належним чином не сплачували, за період з 01 травня 2007 року по 01 лютого 2016 року утворилась заборгованість у сумі 30 116 грн 56 коп., яка разом з індексом інфляції та 3 % річних складає 47 654 грн 37 коп, та яку підприємство просило стягнути з відповідачів.

У липні 2016 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» подало до суду заяву про уточнення позовних вимог та просило стягнути з відповідачів заборгованість за послуги із теплопостачання за період з 01 травня                2007 року по 01 червня 2016 року з урахуванням перерахунку у сумі              20 304 грн 68 коп., індекс інфляції у сумі 11 915 грн 57 коп. та 3 % річних у сумі 2 322 грн 79 коп.

05 липня 2016 року рішенням Київського районного суду міста Полтави позов ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованість за надані послуги з теплопостачання за період з 22 квітня 2014 року по 01 червня 2016 року у розмірі 8 242 грн 56 коп., 488 грн 46 коп. - 3 % річних, 6 331 грн 94 коп. -інфляційних витрат, а всього - 15 062 грн 96 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що перебіг позовної давності переривався 22 квітня 2014 року у зв'язку із зверненням позивача до суду із заявою про видачу судового наказу, враховуючи вимоги частини третьої статті 264 ЦК України, строк позовної давності починається заново з                    22 квітня 2014 року, тому суд дійшов висновку про стягнення заборгованості за надані послуги за період з 22 квітня 2014 року по 01 червня 2016 року.

27 вересня 2016 року рішенням апеляційного суду Полтавської області рішення Київського районного суду міста Полтави від 05 липня 2016 року змінено. Збільшено розмір стягнутої солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за послуги з теплопостачання за період з                  22 квітня 2014 року по 01 лютого 2016 року із суми 8 242 грн 56 коп. до суми 12 498 грн 39 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті рішення залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що районний суд правильно визначив строк, з якого підлягає стягненню заборгованість, а саме з                          22 квітня 2014 року до 01 лютого 2016 року, тобто в межах позовної давності. Однак районним судом неправильно розраховано індекс інфляції та 3 % річних.

У жовтні 2016 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати вищезазначені судові рішення, ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити.

У касаційній скарзі ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» посилається на те, що судами не правильно визначено початок перебігу позовної давності, висновки суду не відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 жовтня 2014 року (справа № 6-169цс14). Крім того, апеляційний суд у порушення норм процесуального права, змінюючи суму стягнутої заборгованості та індекса інфляції, не надав належної правової оцінки, поданій позивачем заяві про уточнення позовних вимог за період з 01 травня 2014 року по 01 червня 2016 року, що призвело до стягнення невірно обрахованої суми боргу та індекса інфляції лише станом на 01 лютого 2016 року. Судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що           ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1.

Послуги із забезпечення тепловою енергією у вигляді централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за вказаною адресою надаються ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» відповідно до «Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Відповідачі як споживачі вищезазначених послуг, починаючи з 01 травня 2007 року не сплачують за їх споживання.

22 квітня 2014 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу.

07 травня 2014 року суддею Київського районного суду міста Полтави був виданий судовий наказ, яким стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача борг за надані послуги з теплопостачання та централізованого постачання гарячої води у розмірі 21 205 грн 01 коп. за період з 01 травня             2007 року по 01 квітня 2014 року (а. с. 5).

10 лютого 2016 року суддею Київського районного суду міста Полтави судовий наказ від 07 травня 2014 року було скасовано. 

У зв'язку з викладеним ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» просило суд стягнути із відповідачів заборгованість за послуги із теплопостачання за період з 01 травня 2007 року по 01 червня 2016 року з урахуванням перерахунку в сумі 20 304 грн 68 коп., індекс інфляції у сумі 11 915 грн                 57 коп. та 3 % річних у сумі 2 322 грн 79 коп.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (справа № 6-214 цс14).

У березні 2016 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» подало до суду позов та з урахуванням уточнень, поданих у липні 2016 року, просило стягнути з відповідачів заборгованість за послуги із теплопостачання за період з                  01 травня 2007 року по 01 червня 2016 року. При цьому 22 квітня 2014 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу.

За таких обставин, суд першої інстанції з висновком якого в цій частині погодився і апеляційний суд, правильно визначив період стягнення заборгованості, а саме з 22 квітня 2014 року і по дату заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги необґрунтовані, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:           Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72269062

P. S. Дуже цікаво, що суд не зарахував трирічний строк, що передував заяві від 22.04.2014 р. про видачу судового наказу (з 22.04.2011 р. по 22.04.2014 р.) до загального строку, за який позивач просив стягнути заборгованість (з 01.07.2007 р. по 01.02.2016 р., а після уточнення - з 01.05.2007 р. по 01.06.2016 р.); навіть частково не стягнув заборгованість у межах трирічного строку, що передував подачі позову (з березня 2013 р. по 22.04.2014 р.) 

Рішення суду апеляційної інстанції від 27.09.2016 р.:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/61661883

Рішення суду першої інстанції від 05.07.2016 р.:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/58863776

[Юрій Васильович]

P. S. Дуже цікаво, що суд не зарахував трирічний строк, що передував заяві від 22.04.2014 р. про видачу судового наказу (з 22.04.2011 р. по 22.04.2014 р.) до загального строку, за який позивач просив стягнути заборгованість (з 01.07.2007 р. по 01.02.2016 р., а після уточнення - з 01.05.2007 р. по 01.06.2016 р.); навіть частково не стягнув заборгованість у межах трирічного строку, що передував подачі позову (з березня 2013 р. по 22.04.2014 р.) 

Дійсно, ДУЖЕ ЦІКАВО...

[Олександр_2015]

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

Тобто, ч.3 ст. 264 ЦКУ

3. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

трактується як НОВИЙ перебіг позовної давності, тобто - для НОВОГО періоду? 
Тобто, якщо позивач, СН якого скасували, у день скасування СН подасть позов по стягненню боргу за той самий період, про який йшлось у СН, йому повинні відмовити? 
Тобто, в Україні раніше всі суди та юристи невірно трактували суть поняття переривання позовної давності? 

[Юрій Васильович]

Від маразму ніхто не застрхований...

[Перо]

Окрема думка судді ВС у цій справі:

(click to show/hide)

Державний герб України

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

Крата В. І.

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 552/1529/16-ц

провадження № 61-601св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (головуючого), Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач), залишив без задоволення касаційну скаргу полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», а рішення апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2016 року без змін.

Не можу погодитися з таким рішенням колегії суддів з декількох причин.

По-перше, щодо кваліфікації договору, на підставі якого виник борг, стягнутий із відповідачів. Як свідчить аналіз рішень судів першої та апеляційної інстанцій борг, який вимагав стягнути позивач (полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго») із відповідачів, виник внаслідок не оплати поставленої теплової енергії через приєднану мережу.

Відповідно до частини першої статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу.

Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу). У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31).

Натомість суди першої та апеляційної інстанції кваліфікували договір, на підставі якого виник борг, стягнутий із відповідачів, як договір про надання послуг теплопостачання. Зокрема із посиланням на норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення боргу).

Очевидно, що в цій ситуації існує колізія норм щодо кваліфікації договору постачання теплової енергії. Оскільки за ЦК - це вид договору купівлі-продажу. Натомість за Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) - це вид договору про надання послуг. Для вирішення цієї колізії потрібно застосовувати частину другу статті 4 ЦК, яка закріплює пріоритет норм ЦК над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 у справі № 6-59цс13, постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).

Тому при вирішенні спору щодо стягнення боргу, який виник внаслідок не оплати поставленої теплової енергії через приєднану мережу, мали бути застосовані норми, які регулюють договір купівлі-продажу.

По-друге, щодо солідарного стягнення боргу із відповідачів. Усталеним є в доктрині цивільного права, що при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникають часткові зобов'язання (наприклад: Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової, Р. А. Майданика. - 3-тє вид., переробл. і доповн. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - С. 33; Цивільне право : підручник : у 2 т. / за ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - Х.: Право, 2011. - Т. 2. - С. 35; Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої. - Х. : Страйд, 2012. - Том 7 : Загальні положення про зобов'язання та договір. - С. 165 - 169). Такий висновок підтверджується й тлумаченням статті 540 ЦК. Тому кредитор у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці.

Також усталеним є в доктрині цивільного права, що солідарні зобов'язання виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання (наприклад: Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 2 т.] / Відп. ред В.Г. Ротань. - 2-ге вид. - Х.: Фактор, 2010. - Т. 1. - С. 645; Цивільне право : підручник : у 2 т. / за ред. В.І. Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - Х.: Право, 2011. - Т. 2. - С. 36; Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої. - Х. : Страйд, 2012. - Том 7 : Загальні положення про зобов'язання та договір. - С. 169 - 183). Такий же висновок дозволяє зробити і тлумачення статті 541 ЦК.

Як свідчить аналіз рішень судів першої та апеляційної інстанцій в них відсутнє посилання на будь-яку норму закону, що передбачала б виникнення солідарного зобов'язання. Також немає вказівки й на пункт договору, який встановлює виникнення солідарного зобов'язання.

За такої ситуації були відсутні правові підстави для стягнення солідарно боргу із відповідачів.

По-третє, щодо переривання перебігу позовної давності внаслідок подання кредитором заяви про видачу судового наказу. Колегією суддів було підтримано застосування судами першої та апеляційної інстанцій висновку Верховного Суду України, який міститься в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14.

В постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 вказано, що «судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності». Тобто Верховним Судом України було здійснено розширювальне тлумачення положень статті 264 ЦК, яка містить підстави для переривання перебігу позовної давності.

Причиною для такого розширювального тлумачення Верховним Судом України положень статті 264 ЦК, вочевидь, стала неузгодженість матеріальних та процесуальних норм. Оскільки на момент прийняття ЦК в процесуальному законодавстві були відсутні правила про наказне провадження. І звісно, що норми ЦК не могли містити як підставу для переривання перебігу позовної давності подання кредитором заяви про видачу судового наказу. При прийнятті в 2004 році Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) і запровадженні наказного провадження зміни до статті 264 ЦК внесені не були.

Тому в судовій практиці існували численні спроби узгодити матеріальні і процесуальні норми щодо застосування позовної давності в наказному провадженні.

У листі Верховного Суду України від 1 липня 2007 року «Практика розгляду судами цивільних справ в порядку наказного провадження» вказувалося, що «чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд. Відповідно до частини другої та третьої статті 267 ЦК заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на це вбачається, що суди не повинні відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Адже у разі винесення судового наказу щодо зобов'язання, за якими сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу».

Натомість у пункті 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв в порядку наказного провадження» зауважувалося, що «наявність спору про право (пункт другий частини третьої статі 100 ЦПК), що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити коли із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 ЦК)».

Таким чином, фактично існували дві позиції щодо застосування позовної давності в наказному провадженні:

(а) позовна давність свідчить про наявність спору про право і виключає прийняття заяви про видачу судового наказу;

(б) позовна давність не повинна враховуватись судом без заяви особи, а тому вістуні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності.

В такій ситуації, коли існувала неоднозначна практика стосовно застосування позовної давності в наказному провадженні, навряд чи були підстави здійснювати розширювальне тлумачення положень статті 264 ЦК і робити висновок, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Оскільки розширювальне тлумачення статті 264 ЦК відбулося в інтересах кредитора, причому без врахуванні інтересів боржника. У якого фактично була відсутня можливість заявити про застосування позовної давності при наказному провадженні, а в суду - її врахувати.

Тому на підставі підпункту 7 пункту 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК, потрібно було постановити ухвалу про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду, у зв'язку із необхідністю відступу від висновку, що міститься в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14.

Суддя                                                                                                                                    В. І. Крат

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72269072

[stepan]

Рішення апеляційного суду  у цій справі: 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/1529/16-ц  Номер провадження 22-ц/786/2321/16Головуючий у 1-й інстанції Васильєва Л. М.  Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого:  Дорош А.І.

Суддів: Омельченко Л.М.., Триголова В.М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

з участю

представника позивача Пихтіної Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві  апеляційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго"

на  рішення Київського районного суду м. Полтави від 05 липня 2016 року

у цивільній справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення боргу за надані послуги з теплопостачання,-

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Дорош А.І.,-

В С Т А Н О В И Л А :

      У березні 2016 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення боргу за надані послуги з теплопостачання. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 зареєстровані та проживають за адресою АДРЕСА_1, користуються послугами підприємства по забезпеченню централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води та зобов'язані оплачувати отримані послуги, проте з 2007 року не сплачують кошти за отримані послуги, у зв'язку з чим за період з 01 липня 2007 року по 01.02.2016 року  утворилась заборгованість у сумі 30 116,56 грн. Загальна сума заборгованості з нарахованим індексом інфляції та 3 % річних складає 47 654,37 грн. Просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 47 654,37 грн. та понесені судові витрати в сумі 1 378 грн.

Позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за надані послуги за період з 01.05.2007 року по 01.06.2016 року з урахуванням перерахунку у розмірі 20 304,68 грн., індекс інфляції 11 915,57 грн., три відсотки річних в сумі 2 322,79 грн. та витрати по справі (а.с. 61-62).

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 05 липня 2016 року позовні вимоги Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" - задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Полтавськоого обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства « Полтаватеплоенерго» заборгованість за надані послуги з теплопостачання за період з 22 квітня 2014 року по 1 червня 2016 року у розмірі 8 242,56 грн., 488,46 грн. - 3% відсотків річних, 6 331,94  грн. - інфляційних витрат , а всього 15 062,96 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Полтавськоого обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства « Полтаватеплоенерго» судові витрати по 459,33 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив позивач ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго»,посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції  скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути судові витрати.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право змінити рішення.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами зміни рішення суду першої інстанції є  неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та  встановлено судом першої інстанції,  що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1, користуються послугами підприємства по забезпеченню тепловою енергією у вигляді централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які надаються ПОКВПТГ „Полтаватеплоенерго відповідно до «Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року.     

Відповідачі не сплачували кошти за надані послуги з 01 травня 2007 року.

22 квітня 2014 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу.

07.05.2014 року був виданий судовий наказ, яким стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача борг за надані послуги з теплопостачання та централізованого постачання гарячої води у розмірі 21 205,01 грн., який ухвалою суду від 10 лютого 2016 року скасований (а.с. 5).

     Задовольняючи позов частково, місцевий суд виходив з того, що звернення позивача до суду 22.04.2014 року із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідачів боргу за надані послуги є безумовною підставою для переривання позовної давності. Звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу 22 квітня 2014 року, позивач просив стягнути заборгованість за надані послуги з 01.05.2007 року по 01.04.2014 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності. Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Оскільки перебіг позовної давності перервався 22 квітня 2014 року у зв'язку зі звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу, враховуючий вимоги ч. 3 ст. 264 ЦК України, строк позовної давності почався заново з 22 квітня 2014 року, а тому підлягає стягненню заборгованість за надані послуги за період з 22 квітня 2014 року по 01 червня 2016 року у розмірі 8 242,56 грн., 488,46 грн. - 3% відсотків річних, 6 331,94  грн. - інфляційних витрат, а всього 15 062,96 грн.

Як встановила колегія суддів, такий висновок місцевого суду  в частині застосування вимог ч. 3 ст. 264 ЦК України є  правильним, оскільки суд дійшов його після повного, всебічного та об"єктивного з"ясування фактичних обставин справи, прав та обов"язків сторін в даних правовідносинах, з правильним застосуванням норм матеріального права.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.04.2014 р. позивач звертався до місцевого суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідачів заборгованості за надані послуги за період з 01.05.2007 р. по 01.04.2014 р.

Згідно ч.2,3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред»явлення особою позову до одного із кількох боржників. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

     Згідно ч. 1 ст. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення.

    Отже, датою пред»явлення заяви про видачу судового наказу є 22.04.2014 р., з цієї дати перервалася позовна давність і почалася заново, час до пред»явлення заяви, тобто до 22.04.2014 р. до нового строку не зараховується.

     Однак, місцевий суд допустив помилку з визначенні строку заборгованості та помилково вказав, що він становить по 01 червня 2016 р., т.я. позивачем заявлені позовні вимоги по 01.02.2016 р., отже, період заборгованості становить з 22.04.2014 р. по 01.02.2016 р. Згідно розрахунку заборгованості (а.с. 6-9) за цей період сума заборгованості становить не 8 242,56 грн., як вказав місцевий суд, а 12 498,39 грн. (з 01.05.2014 р. за 2014 рік - 3 367,99 грн. + 2015 р. - 7 905,38 грн. + січень 2016 р. - 1225,02 грн.)

    Колегія суддів приходить до висновку про те, що місцевий суд правильно визначив строк, з якого підлягає стягненню заборгованість, саме з 22.04.2014 р., тобто з дати переривання перебігу позовної давності, і по дату 01.02.2016 р. заявлених позовних вимог. Строк з 22.04.2014 р. по 01.02.2016 р. знаходиться в межах позовної давності.

     Доводи позивача про те, що саме з моменту скасування судом судового наказу відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України почався перебіг позовної давності, тобто саме з цього часу у нього виникло право звернутися до суду з тими ж вимогами у позовному провадженні, не грунтуються на вимогах ЦК України.

Проте, звертає на себе увагу та обставина, що розмір стягнутого місцевим судом індексу інфляції - 6 331,94 грн. складає більшу половину від розміру заборгованості за спожиті послуги, яка стягнута місцевим судом 8 242,56 грн.

В цій частині позовних вимог колегія суддів вважає необхідним застосувати вимоги ст. 303 ч.3 ЦПК України, яка передбачає, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов"язковою підставою для скасування рішення.

Перевіривши правильність нарахування розміру індексу інфляції за весь час прострочення, колегія суддів виходить до наступних висновків.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015 р., передбачає, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

За спірний період з 22.04.2014 р. по 01.02.2016 р. величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації лише у травні 2014 р. - 103,8%, що складає 2,71 грн. (261,28 грн. х 103,8 : 100), у вересні 2014 р. - 102,9%, що складає   3,39 грн. (329,85 грн. х 102,9 : 100), у жовтні 2014 р. - 102,4%, що складає 5,43 грн. (531,02 грн. х 102,4 : 100), у листопаді 2014 р. - 101,9%, що складає 7,83 грн. (768,77 грн. х 101,9 : 100), у грудні 2014 р. - 103,0%, що складає 7,91 грн. (768,64 грн. х 103,0 : 100), у січні 2015 р. - 103,1%, що складає 8,06 грн. (781,45 грн. х 103,1 : 100), у лютому 2015 р. - 105,3%, що складає   7,05 грн. (670,31 грн. х 105,3 : 100), у березні 2015 р. - 110,8%, що складає 6,88 грн. (620,92 грн. х 110,8 : 100), у квітні 2015 р. - 114,0%, що складає 5,07 грн. (445,50 грн. х 114,0 : 100), у травні 2015 р. - 102,2%, що складає 5,56 грн. (543,72 грн. х 102,2 : 100), у вересні 2015 р. - 102,3%, що складає 4,68 грн. (454,93 грн. х 102,9 : 100), у листопаді 2015 р. - 102,0%, що складає 11,04 грн. (1083,58 грн. х 101,9 : 100), всього 75,61 грн. Вказана сума підлягає стягненню з відповідачів солідарно на користь позивача.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає зменшенню розмір стягнутого судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам з по 459,33 грн. до по 398,33 грн. з кожного відповідача.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.1 п. 3, 309 ч.1 п. 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України,  колегія суддів, -

                 В И Р І Ш И Л А :

    Апеляційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 05 липня 2016 року -  змінити, збільшивши розмір стягнутої солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6  заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 22 квітня 2014 року по 01.02.2016 року, із суми 8 242,56 грн. до суми  12 498,39 грн. та зменшити розмір стягнутого індексу інфляції із сумі 6 331,94  грн. до суми 75,61 грн. та зменшити розмір стягнутого судового збору із сумі по 459,33 грн. з кожного до суми по 398,33 грн. з кожного відповідача.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

                                        С У Д Д І : 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/61661883

[Юрій Васильович]

 На форумі  є рішення ВС з нормальним, юридично виваженим висновком.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд в повній мірі не дотримався вимогстатті 212 ЦПК України, у редакції яка була чинною на момент розгляду справи, належним чином не дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості по внескам на утримання кооперативу та дійшов передчасного висновку про стягнення заборгованості за весь період, визначений позивачем а саме: з 01 жовтня 2011 року по 31 березня 2016 року, а також інфляційних втрат, оскільки відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності (а. с. 49), а тому такі нарахування можуть підлягати до примусового стягнення в межах трирічного строку, що передував зверненню позивача до суду 12 серпня 2015 року із заявою про видачу судового наказу, тобто з 01 вересня 2012 року (черговий період сплати внеску на утримання кооперативу) (а.с. 71).

Стягуючи заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення на підставі наданого позивачем розрахунку за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2015 року, апеляційний суд вийшов за межі трирічного строку позовної давності (що передував зверненню позивача до суду 12 серпня 2015 року із заявою про видачу судового наказу), про застосування якої було заявлено стороною спору.

  http://reyestr.court.gov.ua/Review/73727408
Тема: https://gro-za.org/forum/index.php?topic=10098.msg62191#msg62191

[stepan]

Мене в цьому рішенні Апеляційного суду зацікавив розрахунок інфляційних.
Я особливо ше не вникав у суть, але мені здалось, що у розрахунку апеляційного суду сумма інфляційних склала дуже малу суму - 75,61 грн., хоча сама інфляція за період з 2014 р. по 2016 р. була велика.
А в темі, де викладена постанова ВС по цій справі, тема про підрахунок інфляційних розкрита не в повному обсязі для розуміння розрахунку.

Судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»
https://gro-za.org/forum/index.php?topic=10010.msg62189#msg62189

[Юрій Васильович]

Судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»
https://gro-za.org/forum/index.php?topic=10010.msg62189#msg62189

То викладення судом аргументів касатора.  Свою думку суд не виклав.   
Порахував суд дійсно невірно.

[Олександр_2015]

Згідно ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015 р., передбачає, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

За спірний період з 22.04.2014 р. по 01.02.2016 р. величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації лише у травні 2014 р. - 103,8%, що складає 2,71 грн. (261,28 грн. х 103,8 : 100), у вересні 2014 р. - 102,9%, що складає   3,39 грн. (329,85 грн. х 102,9 : 100), у жовтні 2014 р. - 102,4%, що складає 5,43 грн. (531,02 грн. х 102,4 : 100), у листопаді 2014 р. - 101,9%, що складає 7,83 грн. (768,77 грн. х 101,9 : 100), у грудні 2014 р. - 103,0%, що складає 7,91 грн. (768,64 грн. х 103,0 : 100), у січні 2015 р. - 103,1%, що складає 8,06 грн. (781,45 грн. х 103,1 : 100), у лютому 2015 р. - 105,3%, що складає   7,05 грн. (670,31 грн. х 105,3 : 100), у березні 2015 р. - 110,8%, що складає 6,88 грн. (620,92 грн. х 110,8 : 100), у квітні 2015 р. - 114,0%, що складає 5,07 грн. (445,50 грн. х 114,0 : 100), у травні 2015 р. - 102,2%, що складає 5,56 грн. (543,72 грн. х 102,2 : 100), у вересні 2015 р. - 102,3%, що складає 4,68 грн. (454,93 грн. х 102,9 : 100), у листопаді 2015 р. - 102,0%, що складає 11,04 грн. (1083,58 грн. х 101,9 : 100), всього 75,61 грн. Вказана сума підлягає стягненню з відповідачів солідарно на користь позивача.

Після урахування індексу інфляції сума боргу повинна збільшитись в 1,038*1,029*1,024*1,019*1,03*1,031*1,053*1,108*1,14*1,022*1,023*1,02=1,6887 раз (збільшитись на 68,9%).

[Юрій Васильович]

Після урахування індексу інфляції сума боргу повинна збільшитись в 1,038*1,029*1,024*1,019*1,03*1,031*1,053*1,108*1,14*1,022*1,023*1,02=1,6887 раз (збільшитись на 68,9%).

Це стосовно боргу квітня 2014р.
І так треба порахувати по кожному місяцю...
А куди пропали інші окремі місяці?  А ті місяці де менше 100%?  Вони зменшують суму нарахувань...

2014р.    100,2  100,6  102,2  103,3   103,8  101,0  100,4  100,8   102,9  102,4  101,9  103,0                      за рік 124,9
2015р.    103,1  105,3  110,8  114,0   102,2  100,4   99,0    99,2   102,3   98,7    102,0  100,7               за рік 143,3
2016р.      100,9   99,6   101,0  103,5   100,1   99,8    99,9   99,7   101,8   102,8   101,8   100,9                за рік 112,4

[Олександр_2015]

Після урахування індексу інфляції сума боргу повинна збільшитись в 1,038*1,029*1,024*1,019*1,03*1,031*1,053*1,108*1,14*1,022*1,023*1,02=1,6887 раз (збільшитись на 68,9%).

Це стосовно боргу квітня 2014р.
І так треба порахувати по кожному місяцю...
А куди пропали інші окремі місяці?  А ті місяці де менше 100%?  Вони зменшують суму нарахувань...

2014р.    100,2  100,6  102,2  103,3   103,8  101,0  100,4  100,8   102,9  102,4  101,9  103,0                      за рік 124,9
2015р.    103,1  105,3  110,8  114,0   102,2  100,4   99,0    99,2   102,3   98,7    102,0  100,7               за рік 143,3
2016р.      100,9   99,6   101,0  103,5   100,1   99,8    99,9   99,7   101,8   102,8   101,8   100,9                за рік 112,4

Індекс інфляції і індекс споживчих цін - це одне й те саме, але вони
1) переплутали індекс споживчих цін з індексацією грошових доходів населення:

Стаття 4. Підстави для проведення індексації

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

і 2) не множили коефіцієнти для всіх (тому те, що порахував я, також не вірно) подальших місяців, а брали лише коефіцієнт для одного місяця, який перебільшував 1,03 і тому вийшла дурня.

[Юрій Васильович]

Так.