| | АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на рішення суду про виселення Кіріченка С.І. з гуртожитку ПТЕМОскаржується рішення Солом\'янського районного суду м. Києва від 12 червня 2007 р. у справі № 2-270/07 (об\'єднане провадження) про виселення з кімнати гуртожитку без надання іншого житла за позовом ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" до Кіріченка С. І. та і
Апеляційний суд м. Києва,
вул. Володимирська, 15, м. Київ, МСП-01601
Через:
Солом\'янський районний суд м. Києва
вул. М. Кривоноса, 25, м. Київ, 03680
Суддя – Сітайло Л.Г.
Цивільна справа № 2-270/07
Апелянт - представник відповідача Кіріченка С.І.:
Куля Віктор Іванович, вул. Боткіна, 4, кв. 18, м. Київ, 03055, тел. 457-40-72
СТОРОНИ У СПРАВІ:
Позивач:
ВАТ "Південтеплоенергомонтаж",
вул. Пушкінська, 27, м. Київ, 01601, тел.
234-85-84, факс 287-01-36,
поточний рахунок 2600102637040 в АБ
"Київська Русь", МФО 319092,
ІПН 001211426591, ідентифікаційний код
0121146
Відповідачі:
1. Кіріченко Сергій Іванович, вул. Монтажників, 99/1,
м. Київ, 03069
2. Мосюйда Галина Володимирівна, проживає там же
3. Захаренко Іван Володимирович, проживає там же
4. Захаренко Галина Петрівна, проживає там же.
09 липня 2007 р.
АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на рішення суду про виселення з гуртожитку
Оскаржується рішення Солом\'янського районного суду м. Києва від 12 червня 2007 р. у справі № 2-270/07 (об\'єднане провадження) про виселення з кімнати гуртожитку без надання іншого житла за позовом ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" до Кіріченка Сергія Івановича, Мосюйди Галини Володимирівни, Захаренка Івана Володимировича, Захаренко Галини Петрівни.
Заява про апеляційне оскарження ухвали суду подана через канцелярію 20 червня 2007 р.
Підставами для апеляційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права, неповне з\'ясування обставин справи та порушення норм процесуального права у суді першої інстанції.
На підставі ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, на що суд не звернув належної уваги, а саме:
1. Всупереч Постанові Пленуму Верховного Суду України від № 2 від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» п. 22 не було встановлено належним чином, чи є будинок № 99/1 по вул. Монтажників в місті Києві гуртожитком. Суд обмежився дослідженням архівних документів 50-річної давності, які мають історичну, а не юридичну цінність.
2. Всупереч тій же Постанові не було встановлено належним чином, чи будинок № 99/1 по вул. Монтажників в місті Києві зареєстрований як гуртожиток у виконкомі районної в місті Ради. І у даному випадку суд у своїх висновках посилається на події та обставини 50-річної давнини, а сучасні правовідносини навіть не намагався встановити та відмовляв представникові відповідачів у витребуванні або у забезпеченні відповідних доказів. Про це свідчить фонограма технічного фіксування судового розгляду справи.
3. Всупереч тій же Постанові не було встановлено належним чином, чи є дозвіл санепідстанції на заселення будинку № 99/1 по вул. Монтажників в місті Києві як гуртожитку. Суд обмежився припущенням, що колись такий дозвіл можливо надавався, тобто знову ж таки 50 років тому назад, іншою державою, яка розпалася і нині не існує.
4. Не досліджені обставини, які свідчать про наявність або відсутність права власності на будинок № 99/1 по вул. Монтажників, про його реєстрацію в БТІ відповідно до ст. 182 ЦК України. Суд обмежився так званими правовстановлюючими документами, які не заміняють свідоцтва на право власності, і які не зареєстровані в БТІ.
Крім того, у попередньому судовому засіданні всупереч вимогам п. 3 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд не визначив факти, які визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.
Так, позивач не підтвердив, а суд не встановив, чи є ВАТ "ПТЕМ" власником будинку № 99/1 по вул. Монтажників, чи не відчужений цей будинок, чи не переданий він в оренду тощо.
Судом встановлено, що будівля по вул. Монтажників, 99/1 в м. Києві згідно акту державного приймання будівлі-споруди, затвердженого рішенням виконкому Київської міської ради депутатів трудящих від 22.06.1954 року, була збудована і прийнята в експлуатацію як гуртожиток тресту „Київпроменергомонтаж" та заселена за призначенням. Не оспорюючи цей історичний факт, представник відповідача вважає, що документ неіснуючої держави не може вважатися належним доказом у спірних правовідносинах, оскільки з тих пір минуло півстоліття, колишня держава СРСР розпалася, а після цього була проголошена незалежна держава Україна, у якій правовідносини здійснюються відповідно до законодавства України. Проте суд не звернув на цю обставину жодної уваги, а тому керувався невідомо якими міркуваннями замість застосування норм права держави Україна.
Суд не звернув увагу на те, що спірний будинок насправді позивачем не використовувався, як гуртожиток, чи інше соціальне житло, а з 01.01.2006 р. був взагалі переданий у орендне користування товариству з обмеженою відповідальністю "Бісан-Інвест" для здійснення господарської діяльності, очевидно з метою отримання прибутку, бо іншої мети у зазначеного суб\'єкта господарювання згідно з Господарським кодексом України взагалі не може бути. У підтвердження цієї обставини служить також доказ, який є у матеріалах справи, але на який суд не звернув ніякої уваги. А саме, наказом ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" від 13.03.2006 р. № 16 був ліквідований Житлово-комунальний відділ товариства, який утримував будинок по вул. Монтажників, 99/1. То про який гуртожиток може йти мова, якщо його ніхто не обслуговує? Ще більш дивує наявність юридично нікчемного акту, який свідчить про аварійний стан будинку, а в той же час будинок переданий в оренду у придатному стані (акт-додаток до договору про передачу в орендне користування). А далі – незвичайний поворот, очевидно, з метою заплутування справи. Раптом будинок достроково повертається з орендного користування, але ЖКВ уже ліквідовано, і хто має обслуговувати будинок – нікому не відомо, а суд не з\'ясував і ці обставини.
Слід зазначити, що Указом Президента України від 09.12.97 № 1342/97 затверджено Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, яким на Комітет покладено здійснення функцій координації і нормативно-методичного забезпечення діяльності БТІ та впровадження державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
На виконання Указу Президента наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.98 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 р. за № 399/2839, затверджена Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об\'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (далі – Інструкція). Інструкція діє на всій території України і є обов\'язковою для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності.
Відповідно до п.1.4 Інструкції державній реєстрації в БТІ підлягають об\'єкти нерухомості, розташовані на всій території України. А п.1.6 встановлює, що державна реєстрація в БТІ є обов\'язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація згідно з п. 2.2 Інструкції поділяється на первинну та поточну. Коли об\'єкт нерухомості вперше записується в реєстрову книгу, то під тим же реєстровим номером записується і суб\'єкт права власності – фізична чи юридична особа (п. 2.3). Поточна реєстрація – це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших (п. 2.5). Вона провадиться в тій самій реєстровій книзі і під тим самим реєстровим номером, за яким провадилася первинна реєстрація об\'єкта нерухомості (п. 2.6). Поточна реєстрація права власності, як і первинна, провадиться на підставі правовстановлюючих документів, передбачених додатком 1 до цієї Інструкції (п. 2.7). До таких документів, зокрема, відносяться накази органів Фонду державного майна з додатком – переліком об\'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об\'єктів акціонерним товариствам.
Порядок оформлення права власності на об\'єкти нерухомого майна з видачею місцевими органами державної виконавчої влади або місцевого самоврядування свідоцтва на право власності регламентований п. 4.1 Інструкції, зокрема, фізичним та юридичним особам, прийнятим у співзасновники підприємства, які внесли в статутний фонд цього підприємства об\'єкт нерухомого майна.
У подальшому наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., зареєстрованим там же 18 лютого 2002 р. за № 157/6445, затверджено нині діюче Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі – Положення), яким підтверджені основні приписи попередньої Інструкції. Зокрема, п. 6.1 Положення передбачає оформлення права власності на об\'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади або місцевого самоврядування зокрема юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об\'єктів нерухомого майна їх засновниками.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідних органів з заявами про оформлення свідоцтва на право власності, не отримав належним чином оформлених правовстановлюючих документів на будинок № 3 по вул. Монтажників, 99/1 після реєстрації акціонерного товариства (відсутній наказ ФДМУ про передачу у власність товариству житлового будинку), а також не звертався до БТІ з заявою про реєстрацію права власності.
Спірний будинок не пройшов реєстрацію, як гуртожиток, у Солом\'янській райраді м. Києва, відсутні дозволи санепідстанції на його заселення, як гуртожитку.
За таких обставин, у відсутності правовстановлюючих документів, зареєстрованих в БТІ, нерухоме майно слід вважати безхазяйним і таким, що відповідно до ст. 335 ЦК України може бути передане за рішенням суду у комунальну власність. Тому суд не мав законодавчих підстав ухвалювати оскаржуване рішення про виселення відповідачів з будинку, на який не оформлено та не зареєстроване належним чином право власності. Суд незаконно відмовив у клопотанні про залучення виконавчих органів місцевого самоврядування у якості третіх осіб, які мають право претендувати на спірний будинок, оскільки відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у разі зміни форми власності підприємств, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад. Тобто, передача спірного будинку в статутний фонд ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" відбулася з порушенням законодавства, що очевидно послужило причиною для неможливості визнати правовстановлюючі документи юридичною підставою для реєстрації права власності на будинок, як нерухоме майно. А не маючи доказів про право власності, суд не мав права визнавати ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" належним позивачем і взагалі приймати цю справу до розгляду.
Суд незаконно прийняв позовну заяву до свого провадження, оскільки на дату надходження цієї заяви вона не відповідала вимогам ст. 119 ЦК України, зокрема, була підписана особою без підтвердження її повноважень діяти без довіреності в інтересах позивача.
Відповідно до п. 4 ст. 201 ЦПК України суд зобов\'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи, яка розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
05 червня 2007 р. відповідачі подали клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення суду по справі № 2-а-301/207 за позовом мешканців гуртожитку по вул. Монтажників, 99/1 до Регіонального відділення ФДМУ по м. Києву, Мінпалива та енергетики України, ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" про визнання недійсними актів про приватизацію зазначеного гуртожитку.
Незважаючи на цілковиту очевидність взаємної пов\'язаності обох справ, суддя Сітайло Л.Г. безпідставно відмовилася виконати свій обов\'язок про зупинення провадження у першій справі. Оскільки цивільно-правові відносини між позивачем та відповідачами можуть грунтуватися виключно на підставі права власності, яке не зареєстроване у встановленому законом порядку і оспорюється у іншій справі, то стверджувати про відсутність підстав для зупинення провадження у першій справі, як це зазначено в оскаржуваній ухвалі, абсолютно нелогічно. Дійсно, якщо постановою у адміністративній справі буде визнано, що приватизація гуртожитку позивачем була здійснена незаконно, то у нього не буде підстав для здійснення будь-яких дій щодо цього гуртожитку ні у минулому часі, ні у майбутньому, включаючи поселення, виселення, укладання будь-яких договорів тощо. Тому судове рішення у другій справі буде визначальним і для вирішення першої справи.
Неважко собі уявити юридичні наслідки неправильного по суті рішення по першій справі щодо виселення відповідачів з гуртожитку, якщо по другій справі постановою суду буде визнана відсутність права ВАТ "Південтеплоенергомонтаж" на володіння спірним гуртожитком. Очевидно, перше рішення тоді слід вважати неправосудним, що потягне за собою його перегляд за нововиявленими обставинами. То для чого тоді постановляти таке неправосудне рішення?
На підставі викладеного прошу:
1. Скасувати рішення у справі № 2-270/07 за позовом Відкритого акціонерного товариства „Південтеплоенергомонтаж" до Кіріченка Сергія Івановича, Мосюйди Галини Володимирівни, Захаренка Івана Володимировича, Захаренко Галини Петрівни про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого житла і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
2. Скасувати ухвалу суду першої інстанції від 11 червня 2007 р. та постановити нову ухвалу, якою зупинити провадження у справі № 2-270/-7 до вирішення іншої справи № 2-а-301/207, що розглядається у тому ж суді.
Додаток:
1. Копія цієї апеляційної скарги для позивача.
Примітка: повноваження представника Кіріченка С.І. підтверджені довіреністю, яка є в матеріалах справи.
Представник відповідача Кіріченка С.І. Куля В.І.
2007-07-08 |
