Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

  У Х В А Л А

 І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 "12" січня 2012 р.                               м. Київ                                        К-20874/08

  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:       

Сороки М.О.,
Зайцева М.П.,
Олексієнка М.М.,
Рецебуринського Ю.Й.,
Черпака Ю.К.,

при секретарі:         Кравченко Т.М.
 
провівши у відкритому судовому засіданні розгляд касаційної скарги Житлово-експлуатаційної контори № 2 на постанову Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2008 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2008 року у справі за позовом Світловодського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_7 до виконавчого комітету Світловодської міської ради, треті особи: Житлово-експлуатаційна контора № 1, Житлово-експлуатаційна контора № 2 про визнання незаконними рішень виконавчого комітету Світловодської міської ради, -

  в с т а н о в и в :

  У серпні 2007 року Світловодський міжрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7  звернувся в суд з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.01.2007 виконавчим комітетом Світловодської міської ради були прийняті рішення №162 «Про тариф на послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1»та №83 «Про тариф на послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2». Посилався на те, що ці рішення є регуляторними актами, а тому відповідно до вимог статей 7,8,9,13,21 Закону України  «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»(далі – Закон) відповідач зобов’язаний  був внести відповідні зміни до плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, підготувати аналіз регуляторного впливу та оприлюднити його у спосіб, передбачений статтею 13 вказаного Закону, погодити проекти вказаних вище рішень з відповідними територіальними органами. Крім того, вказував на те, що відповідачем не були дотримані вимоги щодо порядку формування тарифів на послуги, що передбачено Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Типовим договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 560.  До того ж, на його думку, оскаржувані рішення не відповідають вимогам статей 15,32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки тариф сформований без дотримання порядку його формування, який визначений зазначеною Постановою Кабінету Міністрів України.

Просив суд визнати вказані рішення відповідача незаконними.

Постановою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2008 року позов задоволено. Визнано незаконними рішення виконавчого комітету Світловодської міської ради від 11 січня 2007 року № 83 «Про тарифи на послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_2»та № 162 «Про тарифи на послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1».

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від                    2 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції визнано нечинним в частині позовних вимог Світловодського міжрайонного прокурора в інтересах             ОСОБА_7 на підставі статті 203 КАС України в зв’язку зі смертю позивачки. Провадження в цій частині у справі закрито. В решті постанову суду залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Житлово-експлуатаційна контора № 2 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та направити справу на новий розгляд.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів у відповідності до вимог частини 2 статі 220 КАС України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що позивачі є мешканцями м. Світловодська, ОСОБА_6 проживає по АДРЕСА_1, а ОСОБА_7 –по АДРЕСА_2.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 та статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону для надання на відповідній території віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування.

11 січня 2007 року виконавчим комітетом прийняті рішення №162 «Про тариф на послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою:                             АДРЕСА_1»та №83 «Про тариф на послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти.

За таких обставин оскаржувані рішення відповідача є регуляторними актами, оскільки прийняті регуляторним органом, встановлюють тарифи на послуги, розраховані на неодноразове застосування, стосуються невизначеного кола осіб та регулюють господарську діяльність підприємств у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 36 Закону регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений. У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з чим погодився апеляційний суд, що відповідач в порушення вимог статей 7,8,9,12,13,20,21,35 Закону порушив процедуру підготовки та подальшого оприлюднення регуляторних актів, які порушують права та охоронювані законом інтереси позивачів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, не з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

За таких обставин суди обґрунтовано визнали оскаржувані рішення відповідача незаконними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Суд апеляційної інстанції визнаючи нечинним рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог Світловодського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_7  про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Світловодської міської ради №83 «Про тариф на послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2», виходив з того, що відповідно до частини 2 статті 203 КАС України якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Оскільки після ухвалення у цій справі судом першої інстанцій судового рішення, апеляційним судом встановлено факт смерті позивача ОСОБА_7, суд обґрунтовано визнав рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог нечинним і закрив провадження у справі в цій частині.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати їх такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтею 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в :

  Касаційну скаргу Житлово-експлуатаційної контори № 2 залишити без задоволення, а постанову Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2008 року у чинній частині і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2008 року  –без змін.

 Ухвала набирає законної з моменту проголошення і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235 –244-2 КАС України.

 Суддя                                                                         М.О. Сорока

http://reyestr.court.gov.ua/Review/21009913

Див. також:
http://gro-za.org/forum/index.php?topic=5810.0.html

[Перо]

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-49770/09


Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),

суддівГоловчук С. В.,
Зайця В. С.,
Кочана В. М.,
Цвіркуна Ю. І.,

секретаря судового засідання Парадюка А. І.,

за участю: представника відповідача –Козубовського Д. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»в особі Жмеринського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 3 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2009 року у справі за позовом Державної інспекції з контролю за цінами у Вінницькій області до Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»в особі Жмеринського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 3 про стягнення економічних санкцій,

установив:

Державна інспекція з контролю за цінами у Вінницькій області звернулася з позовом до Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»в особі Жмеринського будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 3 про стягнення економічних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2009 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2008 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою на нього, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду –без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій –скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судами встановлено, що в червні 2007 року Державною інспекцією з контролю за цінами у Вінницькій області проведено перевірку застосування тарифів на послуги з водопостачання в Жмеринському будівельно-монтажному експлуатаційному управлінні № 3 Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця».

Перевіркою встановлено, що підприємство застосовувало тарифи на послуги з водопостачання, керуючись рішеннями Виконавчого комітету Немирівської міської ради № 62 від 20 червня 2006 року та Виконавчого комітету Хмільницької міської ради № 549 від 32 листопада 2006 року. Між тим, вказані рішення рад не були офіційно оприлюднені, а тому застосування цих тарифів є неправомірним. В зв’язку з цим підприємством необґрунтовано отримано виручку.

Рішенням № ІЦ-02-12/41 від 06 липня 2007 року до Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»застосовано економічні санкції за порушення державної дисципліни цін.

Відповідач не перерахував суму санкцій.

Основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території республіки визначає Закон України «Про ціни та ціноутворення».

Статтею 7 Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до статті 8 Закону державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Згідно із ст. 14 Закону вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації разом із штрафом у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування»рада не встановлює, а узгоджує підприємству тарифи, а тому рішення ради не потребує процедури проходження регуляторного акту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що підставою для звернення з позовом до суду є рішення № ІЦ-02-12/41 від 06 липня 2007 року, яке відповідачем не оскаржувалось та не скасовувалось. Оскільки вказане рішення є дійсним, позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів приходить до висновку, що висновки судів обох інстанцій є помилковими.

Задовольняючи позов, судом апеляційної інстанції порушено принцип адміністративного судочинства –офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до частини 4 статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

В порушення вимог процесуального закону суд апеляційної інстанції ухилився від з’ясування всіх обставин у справі та не надав правову оцінку рішенню № ІЦ-02-12/41 від 06 липня 2007 року.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитись і з висновками суду першої інстанції.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені в Законі України «Про житлово-комунальні послуги».

Державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується в тому числі на принципі регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей (п. 4 ч. 1 статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із ч. 1 статті 4 цього Закону законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Норма цієї статті кореспондується з п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування», за якою до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Згідно із ч. 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

За Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також їх посадові особи, відносяться до регуляторних органів. Регуляторним актом визнається прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання. Ним визнається також прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який спрямований на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ, нормативно-правовим актом.

Таким чином, законодавець у ст. 1 вказаного Закону у визначенні "регуляторний акт", чітко зазначив, що регуляторним актом визнаються не лише нормативно-правові акти, а й інші офіційні письмові документи, що не є нормативно-правовими.

Отже, вказані рішення виконавчих комітетів за своєю правовою природою є актами, спрямованими на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та суб'єктом господарювання. Вказаним актом змінені норми права, він розрахований на неодноразове застосування і щодо невизначеного кола осіб, а отже, цей акт є регуляторним актом.

Згідно із ст. 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторні акти, прийняті місцевими органами виконавчої влади, а також їх посадовими особами, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації не пізніш, як у 10-денний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, якщо ці акти не підлягають державній реєстрації.

Пунктом 11 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів місцевого самоврядування доводяться до відома населення.

Статтею 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" визначено порядок оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування - вони мають бути опубліковані в офіційних виданнях та друкованих засобах масової інформації органів державної влади та місцевого самоврядування.

Системний аналіз вищезазначених законів, які узгоджуються між собою, дозволяє дійти висновку, що рішення виконавчих комітетів, яким були погоджені тарифи, є регуляторним актом, які потребували офіційного оприлюднення в друкованих засобах масової інформації.

Враховуючи викладене, оскільки рішення регуляторного органу не було офіційно оприлюднене у друкованому засобі масової інформації, воно не набрало законної сили, не є чинним, тому позивач не мав права застосовувати це рішення, а застосувавши, необґрунтовано застосував нові тарифи та одержав суму виручки, чим порушив державну дисципліну цін.

Між тим, заслуговують на увагу доводи скаржника щодо застосування до нього санкції з порушенням вимог статті 250 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Адміністративно-господарський штраф є одним із видів адміністративно-господарської санкції, передбаченої ст. 239 ГК України.

Таким чином, встановлена відповідачу санкція за своєю правовою природою є адміністративно-господарською, оскільки вона встановлена законом, застосовується уповноваженим державним органом до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності, встановленими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Судами встановлено, що санкції до позивача застосовані 06 липня 2007 року, між тим, в акті перевірки від 11 червня 2007 року вказуються про порушення закону про ціноутворення, які мали місце з 26 червня 2006 року.

Неповне з’ясування обставин у справі є підставою для скасування оскаржуваних рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-Західна залізниця»задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18158324

[Nastya]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18158324
це господарська справа...

Звідки Ви знаєте? Читали?
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36681957

Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи та проаналізувавши правові норми, які регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що судом першої інстанції не враховано одну дуже важливу обставину - підвідомчість спору, а тому є неправильними всі процесуальні дії, вчинені судом по даній справі: прийняття позову. Відкриття провадження, постановлення рішення по суті заявлених вимог.