Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Ухвалою ОАС від 18.09.2015 р. відкрито провадження у справі (тарифи на ЦО і ГВ з 08.05.2015 р., на ХВ з 12.05.2015 р. у м. Києві). Знову Аблов, але скоріше за все об'єднає цю справу з іншою.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/51988635
Судовий розгляд призначено на 22.10.2015 р. о 09-30.

[Перо]

Колегія суддів та ж саме, що у справі № 826/6347/15 (Аблов-Шулежко-Погрібніченко). Відповідачі, крім повісток, нічого від суду не отримали. Долучені до м/с копії судових рішень щодо незаконності (відсутності) тарифів на ЦО, ГВ, ХВ у м. Києві до травня 2015 р., щоб можна порівняти їхні розміри, встановлені оспорюваними актами з останнім чинним РКМДА № 1245 від 20.06.2002 р. Подано клопотання щодо необхідності звернення до ВСУ (буде розглянуте в наступному с/з). У зв'язку із необхідністю відправлення відповідачам текстів позову, підготовки заперечень та публікації оголошення розгляд справи відкладено на 17.11.2015 р. о 10-20.

[Перо]

Кабмін знову не отримав від суду тексту позову, а також немає ухвали щодо зобов'язання зробити публікацію про розгляд справи. Крім того, колегіальні розгляди в ОАСК, як виявилося, лише по четвергах. Наступне с/з 19.11.2015 р. о 09-10 для розгляду клопотань.

[Перо]

Сьогодні у моєму клопотанні про зупинення дії оспорюваних по справі актів відмовлено. Ухвалено зупинити провадження у справі до набрання законною силою рішення у справі № 826/9907/15 (за моїм клопотанням):
http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9353.0.html
та набрання законною силою рішення у справі № 826/6876/15 (за ініціативою суду):
http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9279.0.html
Повні тексти ухвал будуть виготовлені наступного тижня.

[Перо]

Ухвали ОАСК від 19.11.2015 р.:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/54011011
http://reyestr.court.gov.ua/Review/54011043
http://reyestr.court.gov.ua/Review/54011101

[Перо]

Ухвала ОАСК від 22.12.2015 р. про виправлення описки в ухвалі від 19.11.2015 р.:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/55189506

[Перо]

Оголошення про розгляд справи в "Офіційному віснику" (ОВ) від 30.10.2015 р., 13.11.2015 р.

[Перо]

Ухвала ОАСК від 22.01.2020 р. про розгляд моєї заяви про поновлення провадження:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/87104485

[Перо]

Ухвала ОАСК від 04.02.2020 р. про поновлення провадження:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/87448746

Призначено на 20.02.2020 р. о 13-00.

[Перо]

Недолюстрований Жека 20% у своєму репертуарі.
Ухвала ОАСК від 27.03.2020 р. про повернення без розгляду змін до позову:

(click to show/hide)

Державний герб України

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
У Х В А Л А

про повернення заяви без розгляду

27 березня 2020 року                              м. Київ                                          № 826/19820/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., суддів Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2 до   третя особа1) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 2) Кабінету Міністрів України Антонова Марія Андріївнапровизнання бездіяльності протиправною, визнання незаконними та нечинними постанови від 31 березня 2015 року №970 та підпунктів 94, 95 пункту 1 постанови №1171

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач 1, НКРЕКП) та Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 2, КМУ), в якому просять:

1) визнати протиправною бездіяльність КМУ та НКРЕКП у зв`язку з недотриманням під час прийняття постанови НКРЕКП №970 від 31 березня 2015 року та №1171 від 31 березня 2015 року встановленого пунктом 7 частини першої статті 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» такого принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги;

2) визнати незаконними і нечинними з моменту прийняття постанову НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 31 березня 2015 року №970 та підпункти 94 і 95 пункту 1 постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 31 березня 2015 року №1171.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року зупинено провадження у справі №826/19820/15 до набрання законної сили рішеннями у справі №826/6876/15 та №826/9907/15.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами пункту 10 частини першої Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року поновлено провадження у справі №826/19820/15 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження колегією суддів.

Протокольною ухвалою суду від 20 лютого 2020 року, з урахуванням думок сторін, судом вирішено подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 12 грудня 2016 року, 15 грудня 2016 року та 05 березня 2017 року від позивача ОСОБА_2 надійшли змінені адміністративні позови, у яких він змінив позовні вимоги та просив:

1) визнати протиправною бездіяльність КМУ та НКРЕКП у зв`язку з недотриманням під час прийняття постанови НКРЕКП №970 від 31 березня 2015 року, №2868 від 26 листопада 2015 року (зі змінами, внесеними постановою №1142 від 16 червня 2016 року), №1171 від 31 березня 2015 року (зі змінами, внесеними постановами №1101 від 09 червня 2016 року та №1352 від 04 серпня 2016 року) встановленого пунктом 7 частини першої статті 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» такого принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги;

2) визнати незаконними та нечинними з моменту прийняття:

- постанову НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 31 березня 2015 року №970;

- підпункт 51 пункту 1 постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб`єктам господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 26 листопада 2015 року №2868 із додатком №51 до цієї постанови (зміни, внесені постановою «Про внесення змін до постанови НКРЕКП, від 26 листопада 2016 року» від 16 червня 2016 року №1142;

- підпункти 94 і 95 пункту 1, пункти 2 та 3 постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 31 березня 2015 року №1171 з усіма подальшими змінами і додатками в частинах, що стосуються встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населеню такими суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг: публічним акціонерним товариством «Київенерго», товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО - РЕКОНСТРУКЦІЯ»;

- постанову НКРЕКП «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 31 березня 2015 року № 1171» від 09 червня 2016 року №1101 в частинах, що стосуються встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг: публічним акціонерним товариством «Київенерго», товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО - РЕКОНСТРУКЦІЯ»;

- постанову НКРЕКП «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 31 березня 2015 року № 1171» від 04 серпня 2016 року №1352 в частинах, що стосуються встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг: публічним акціонерним товариством «Київенерго», товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО - РЕКОНСТРУКЦІЯ»;

3) стягнути на його користь судові витрати з Державного бюджету України.

Розглянувши подані заяви, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право: подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 166 Кодесу адміністративного судочинства України заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення.

Частиною першою цієї статті передбачено, що будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Згідно з частинами першою та сьомою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини сьомої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.

Як вбачається з поданої заяви, позивачем не додано до неї докази направлення копії такої заяви відповідачам.

Відповідно до частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Таким чином, враховуючи вище викладені норми законодавства та з`ясовані судом обставини, суд прийшов до висновку про наявність підстав для повернення без розгляду поданих заяв позивачу ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 44, 166-167, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Заяви ОСОБА_2 про уточнення позовних вимог в адміністративній справі №826/19820/15 від 12 грудня 2016 року, 15 грудня 2016 року та 05 березня 2017 року повернути без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), відповідно частини другої  статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                                                                                  Є.В. Аблов

Судді:                                                                                                  І.М. Погрібніченко

В.П. Шулежко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88493051
Жека 20% застосовує ч. 2 ст. 167 КАС (в редакції КАС з 15.12.2017 р.) до правовідносин у березні 2017 р. і раніше, замість п. 12 ч. 1 ПП КАС.

Рішення ОАСК від 27.03.2020 р. про відмову у позові:

(click to show/hide)

Державний герб України

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

27 березня 2020 року                               м. Київ                                          № 826/19820/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., суддів Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2 до   третя особа1) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 2) Кабінету Міністрів України ОСОБА_3провизнання бездіяльності протиправною, визнання незаконними та нечинними постанови від 31 березня 2015 року №970 та підпунктів 94, 95 пункту 1 постанови №1171

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач 1, НКРЕКП) та Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач 2, КМУ), в якому просять:

1) визнати протиправною бездіяльність КМУ та НКРЕКП у зв`язку з недотриманням під час прийняття постанови НКРЕКП №970 від 31 березня 2015 року та №1171 від 31 березня 2015 року встановленого пунктом 7 частини першої статті 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» такого принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги;

2) визнати незаконними і нечинними з моменту прийняття постанову НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 31 березня 2015 року №970 та підпункти 94 і 95 пункту 1 постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 31 березня 2015 року №1171.

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що Укази Президента України щодо утворення НКРЕКП і положення про його діяльність є неконституційними і незаконними, оскільки видані поза межами повноважень Президента України і на підставі законодавчого акту, положення якого щодо відповідних повноважень Президента України визнані неконституційними у справі про національні комісії природних монополій. Отже, на їх думку, НКРЕКП є неконституційно та незаконно утвореним органом. Також, позивач зазначив, що чинним законодавством не передбачено повноважень НКРЕКП на установлення тарифів на послуги централізованого опалення і гарячого водопостачання. Крім того, на думку позивача, при прийнятті положень оспорюваної постанови не було дотримано принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, до яких віднесені централізоване опалення, гаряче водопостачання, холодне водопостачання та водовідведення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року зупинено провадження у справі №826/19820/15 до набрання законної сили рішеннями у справі №826/6876/15 та №826/9907/15.

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України , в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами пункту 10 частини першої Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року поновлено провадження у справі №826/19820/15 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження колегією суддів.

17 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 надав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що доходи населення у 2014 - 2016 роках підвищувались абсолютно непропорційно встановленими оспорюваними актами тарифами на послуги з централізованого опалення, гарячого та холодного водопостачання, а мінімальна заробітна плата взагалі не підвищувалась. Вказане, на думку позивача, є свідченням того, що не було дотримано одного з базових принципів державного регулювання, а саме випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, закріпленого у пункті 7 частини першої статті 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги».

24 лютого 2020 року НКРЕКП надано письмові пояснення на позовну заяву у яких зазначено, що постанова НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 31 березня 2015 року №970 та підпункти 94 і 95 пункту 1 постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 31 березня 2015 року №1171, були прийняті НКРЕКП у межах повноважень, а тому у силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для задоволення позову відсутні. Також, відповідач зазначив, що посилання позивача на порушення НКРЕКП, при прийнятті спірних постанов, принципів державного регулювання цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, визначених статтею 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» є безпідставними та необгрунтованими, оскільки НКРЕКП не є безпосередньо уповноваженою особою забезпечувати випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, а в силу статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» такі повноваження покладено на Кабінет Міністрів України. Таким чином, НКРЕКП не визначено єдиним органом, який здійснює державне регулювання у сфері житлово - комунальних послуг, тому і забезпечення існування деяких принципів не лежить в межах компетенції Комісії.

24 лютого 2020 року від позивача ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, у яких він просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

КМУ та третя особа, будучи належним чином повідомленими про відкриття провадження у справі, своїм правом не скористались, письмових заперечень та пояснень по суті спору суду не надали.

Протокольною ухвалою суду від 20 лютого 2020 року, з урахуванням думок сторін, судом вирішено подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

НКРЕКП прийнято постанову «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 31 березня 2015 року №970 (далі по тексту - Постанова №970).

Пунктом 1 вказаної постанови, відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715, Порядку формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 532, Процедури встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), затвердженої постановою НКРЕКП від 15 січня 2015 року №13, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2015 року за № 136/26581, НКРЕКП встановлено тарифи на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) публічному акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Київводоканал» зі структурою, наведеною в додатку до цієї постанови:

тариф на послугу з централізованого постачання холодної води - 5,42 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

тариф на послугу з централізованого водовідведення - 4,82 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість).

Також, НКРЕКП прийнято постанову «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 31 березня 2015 року №1171 (далі по тексту - Постанова №1171).

Підпунктами 94 та 95 пункту 1 Постанови №1171, відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг»,  Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715,  Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 (зі змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2015 року №129-р «Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику» та з урахуванням листа Міністерства фінансів України від 28 лютого 2015 року № 31-12240-03/6404 і положень Меморандуму про економічну та фінансову політику (Лист про наміри від 27 лютого 2015 року № 3080/0/2-15 Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг:

94) публічним акціонерним товариством «Київенерго» зі структурою, наведеною в додатку 94 до цієї постанови:

з централізованого опалення:

для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 657,24 грн/Гкал (з податком на додану вартість);

для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії - 16,14 грн за 1 кв. м за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з податком на додану вартість);

з централізованого постачання гарячої води:

за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання - 40,92 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

за відсутності рушникосушильників - 37,91 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

95) товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» зі структурою, наведеною в додатку 95 до цієї постанови:

з централізованого опалення:

для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 639,18 грн/Гкал (з податком на додану вартість);

для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії - 16,91 грн за 1 кв. м за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з податком на додану вартість);

з централізованого постачання гарячої води:

за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання - 39,89 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

за відсутності рушникосушильників - 36,97 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість).

Позивачі, вважаючи спірні постанови такими, що прийняті не уповноваженим органом та без дотримання принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, до яких віднесені централізоване опалення і гаряче водопостачання, звернулись до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Оскільки Публічне акціонерне товариство «Київенерго» надає послуги у межах міста Києва, в якому проживають позивачі, відтак, вони є суб`єктами правовідносин, у яких застосовується оскаржуваний акт, а тому позивачі мають право його оскаржити відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту третього статті 116 Конституції України проведення політики соціального захисту, як і цінової політики, віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.

Положеннями статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів, зокрема, забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» тарифи на комунальні послуги - це тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) для суб`єктів, які є виконавцями цих послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

У відповідності до частин другої та третьої статті 8 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент прийняття спірної постанови) стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.

Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і реєструються в установленому законодавством порядку.

Разом з тим, частиною першою статті 4 Закону України «Про природні монополії» (у редакції, чинній на момент прийняття спірної постанови) встановлено, що державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про природні монополії» (з внесеними змінами з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2008 року № 14-рп/2008, у редакції Закону від 07 жовтня 2010 року №2592-VI), національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України та діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.

На виконання, зокрема,Законів України «Про природні монополії», «;Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» указом Президента України від 27 серпня 2014 року №694/2014 утворено НКРЕКП.

Поряд з цим, необхідно зазначити, що відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення про НКРЕКП), відповідно до пункту 3 якого, основними завданнями НКРЕКП, зокрема, є забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пунктом 4 Положення про НКРЕКП передбачено, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, бере участь у регулюванні платіжно - розрахункових операцій у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, на ринку природного газу відповідно до законодавства; установлює тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

За пунктом 6 Положення НКРЕКП для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право: приймати у межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими до виконання суб`єктами природних монополій; звертатися до суду з метою захисту інтересів держави, споживачів, суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках з підстав, передбачених законодавством; приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій (штрафів) до суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках у випадках і розмірах, передбачених законом; складати відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення протоколи про порушення посадовими особами суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках законодавства про природні монополії, електроенергетику, ринок природного газу, про теплопостачання, централізоване водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів; приймати в межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими для виконання суб`єктами природних монополій; приймати з питань, що належать до компетенції НКРЕКП, нормативно-правові акти, контролювати їх виконання; створювати та ліквідовувати територіальні органи як структурні підрозділи апарату НКРЕКП, що не мають статусу юридичної особи.

Таким чином, НКРЕКП, як національна комісія регулювання природних монополій, що утворена та функціонує відповідно до Закону України «Про природні монополії» наділена повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15 та Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 826/15733/15.

Суд також вважає необґрунтованими доводи позивачів стосовно того, що НКРЕКП є неповноважним органом у зв`язку з тим, що його утворено указом Президента України з посиланням, зокрема, на статтю 11 Закону України «Про природні монополії», яка визнана Конституційним Судом України неконституційною, оскільки указ Президента України від 27 серпня 2014 року № 694/2014 прийнято, у тому числі на підставі статті 11 Закону України «Про природні монополії» у редакції Закону від 07 жовтня 2010 року №2592-VI, прийнятого з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2008 року № 14-рп/2008.

Зазначена позиція викладений Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2019 року у справі №826/9907/15 (адміністративне провадження №К/9901/14787/18, К/9901/14784/18, К/9901/14786/18).

З огляду на вище викладене, суд зазначає, що постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 31 березня 2015 року №970 та підпункти 94 і 95 пункту 1 постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 31 березня 2015 року №1171 прийняті повноважним суб`єктом владних повноважень, у відповідності до вимог чинного законодавства, тобто, є правомірною.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед  законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що НКРЕКП при прийняті оскаржуваної Постанови №970, а також Постанови №1171 в частині підпунктів 94 та 95 пункту 1, діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятої Постанови №970 та Постанови №1171 в частині підпунктів 94 та 95 пункту 1 та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо вимоги позивачів про визнання протиправною бездіяльності КМУ у зв`язку з недотриманням під час прийняття постанови НКРЕКП №970 від 31 березня 2015 року та №1171 від 31 березня 2015 року встановленого пунктом 7 частини першої статті 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» такого принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на судовий захист передбачає можливість суб`єкта права чи охоронюваного законом інтересу звернутися до суду за захистом цього права чи інтересу у разі їх порушення або оспорення.

З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України та пунктом 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка вважає, що має/мало місце порушення її прав, свобод, охоронюваних законом інтересів у публічно-правових відносинах. Однак обов`язковою умовою реалізації судового захисту є об`єктивна наявність відповідного порушення права або охоронюваного законом інтересу на момент звернення до суду.

З викладеного вбачається, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову (апеляційної скарги).

У той же час, суд зазначає, що позивачі в ході розгляду справи не навели належних доказів того, що бездіяльність КМУ безпосередньо порушує їх права, свободи чи інтереси. Також, позивачами не зазначено у чому полягає протиправна бездіяльність КМУ по відношенню до них.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною, визнання незаконними та нечинними постанови від 31 березня 2015 року №970 та підпунктів 94, 95 пункту 1 постанови №1171 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя                                                                                                  Є.В. Аблов

Судді:                                                                                                  І.М. Погрібніченко         

              В.П. Шулежко

Позивач 1: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Позивач 2: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 )

Відповідач 1: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (код ЄДРПОУ 39369133, адреса: 03057, м. Київ, вул. Смоленська, 19)

Відповідач 2: Кабінет Міністрів України (код ЄДРПОУ , адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2)

Третя особа: ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88493047

З позитиву -нарешті справа вийшла з цього гнилого "суду".

[Перо]

Подано апеляційну скаргу.

[Перо]

Ухвали 6ААС від 29.05.2020 про вікриття а/п, призначення до розгляду на "07" липня 2020 р. о 14:05 годин.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/89516240
http://reyestr.court.gov.ua/Review/89516242

[Перо]

Текст апеляційної скарги:

(click to show/hide)

<...>
Оскаржувані рішення та ухвалу одержано 03.04.2020 р. засобами поштового зв’язку в конверті з ШКІ 0105104947189 (копія разом із роздруківкою онлайн-сервісу «Укрпошти» надається), у зв’язку із чим прошу поновити строк на апеляційне оскарження.
Судові рішення прямо суперечать не лише чинним нормам закону, об’єктивній істині, але й здоровому глузду, а тому підлягають скасуванню, виходячи з наступного.
Повернення заяв позивача Шеховцова О. В. від 12.12.2016 р., від 15.12.2016 р., від 05.03.2017 р. без розгляду ухвалою з посиланням на ч. 7 ст. 47, ч. 2 ст. 167 КАС є грубим порушенням процесуального законодавства, оскільки відповідні положення КАС діють з 15.12.2017 р. і не можуть застосовуватися у зворотному часі (ч. 4 ст. 3 КАС). Оскільки за цими заявами не відкривалось проваджень, то на них поширюються положення п. 12 ч. 1 Перехідних положень КАС і вони мають бути розглянуті судом апеляційної інстанції.
Оскаржуваним рішенням вирішено вимоги, які не відповідають поданому мною 09.12.2016 р. зміненого позову (докази відправлення, вручення 12.12.2016 р. додаються).
Стаття 2 Закону України № 2479-VI «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» стосується національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Станом на березень 2015 р., коли було видане оскаржувану постанову, вказану законодавчу норму було викладено в редакції Закону N 3610-VI від 07.07.2011 р. Тобто сторін даної справи ця норма матеріального права жодним чином не стосується, оскільки її було прийняте законодавцем до 29.08.2014 р., коли було утворено відповідача НКРЕКП (код  ЄДРПОУ 39369133), і до того, як 01.12.2011 р. було утворено юридичну особу з назвою «Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг» (код ЄДРПОУ 37924499), що перебуває у стані припинення.
Статті 5 та 6 Закону України № 1682-III «Про природні монополії» мають назви, відповідно, «Сфери діяльності суб'єктів природних монополій» та «Суміжні ринки», і жодним чином не покладають якихось повноважень на відповідача НКРЕКП.
Статтю 11 цього ж Закону № 1682-III судом першої інстанції викладено в редакції, що втратила чинність 13.03.2014 р., відповідно до Закону України від 23.02.2014 р. № 763-VII (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 798-VII від 27.02.2014 р.) «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України».
Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано вказані норми матеріального права, з одночасним ігноруванням чинної з 13.03.2014 р. редакції статті 11 Закону України № 1682-III «Про природні монополії», положення якої щодо відповідних повноважень Президента України утворювати так звані «національні комісії» визнані неконституційними у справі про національні комісії регулювання природних монополій (рішення Конституційного Суду № 14-рп/2008 від 08.07.2008 р.).
Крім того, безпідставне ототожнення судом Нацкомпослуг (ліквідованої без визначення правонаступника) з відповідачем НКРЕКП ніяким чином не впливає не факт неконституційності і незаконності утворення останнього.
Водночас, крім ігнорування вказаного рішення суду конституційної юрисдикції, колегією суддів було проігноровано й постанову ВП ВС від 20.11.2019 р. у справі № 9901/988/18 щодо невідповідності викладеної на офіційному веб-порталі ВРУ редакції статті 11 Закону України № 1682-III «Про природні монополії», чинній редакції, чим порушено вимоги ч. 5 ст. 242 КАС.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1682-III державне регулювання діяльності  суб'єктів  природних монополій у сферах, визначених  у  статті  5  цього  Закону, здійснюється   національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і  функціонують  відповідно до цього Закону. Оскільки утворення так званих «національних комісій» Президентом України не передбачено чинною з 13.03.2014 р. редакцією статті 11 Закону України № 1682-III (в силу рішення КСУ № 14-рп/2008 від 08.07.2008 р., ухвали КСУ № 7-уп/2018 від 19.09.2018 р.), то не відповідають дійсним обставинам справи й висновки оскаржуваного рішення про видання указів Президента № 694/2014 від 27.08.2014 р., № 715/2014 від 10.09.2014 р. на виконання як цього Закону № 1682-III, так і Закону № 2479-VI.
Укази Президента від 27.08.2014 р. № 694/2014, від 10.09.2014 р. № 715/2014, як встановлено судом, видані на виконання Закону № 1682-III, проте в останньому відсутні норми про повноваження Президента на їх видання. Крім того укази, як підзаконні акти, є актами індивідуальної дії, які крім НКРЕКП нікого не стосуються, а відтак вони не є обов’язковими для позивачів, і не стосуються їхніх прав та інтересів. Згідно ухвал ВС у справах №№ 9901/798/18, 9901/331/19 та ін. ці укази не підлягають оскарженню. Проте, відповідно до ч. 1 ст. 74 КАС ці укази не можуть братися судами до уваги, оскільки суд не може брати до уваги докази законності реалізації відповідачем НКРЕКП наданих йому повноважень при прийнятті спірної постанови, як такі, що одержані з порушенням порядку, встановленого Конституцією і Законом.
В цьому контексті, в порушення ч. 5 с. 242 КАС в оскаржуваному рішенні не міститься мотивів відступлення від правового висновку постанови ВП ВС від 13.11.2019 р. у справі № 1-07/07 про застосування доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree) при дослідженні повноважень НКРЕКП; відповідно не надано правової оцінки питання незаконності утворення НКРЕКП, що a priori тягне за собою нелегітимність усіх постанов цього неконституційного органу. Повністю проігноровано ч. 3 ст. 7 КАС і п. 47 постанови ВС від 08.04.2020 р. у справі № 826/25373/15: <…> у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, у порушення ч. 4 ст. 246 КАС, в оскаржуваному рішенні повністю відсутні мотиви відхилення доказів неконституційності і незаконності утворення НКРЕКП; відсутня мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності підстав для задоволення позову; відсутні посилання на норми права, на які посилалися позивачі, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Абсолютно безпідставними є посилання оскаржуваного рішення на висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15 та Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 826/15733/15.
У справі № 826/16994/15 досліджувалося питання дотримання підсудності справи за участі відповідача НКРЕКП з викладеним висновком, що спір належить саме до юрисдикції адміністративних судів і не вирішується в порядку цивільного судочинства. При цьому, ВП ВС керувалася офіційно викладеною на сайті ВРУ редакцією статті 11 Закону України № 1682-III ще до того, як пізніше постановою ВП ВС від 20.11.2019 р. у справі № 9901/988/18 було встановлено невідповідність викладеної на офіційному веб-порталі ВРУ редакції статті 11 Закону України № 1682-III «Про природні монополії», чинній редакції.
У справі № 826/15733/15 предметом спору була державна реєстрація нормативно-правового акту НКРЕКП, а не питання законності утворення цього органу.
Позбавлене будь-якої логіки і здорового глузду твердження оскаржуваного рішення про утворення НКРЕКП указом Президента України з посиланням, зокрема, на статтю 11 Закону України «Про природні монополії», яка визнана Конституційним Судом України неконституційною, оскільки указ Президента України від 27 серпня 2014 року № 694/2014 прийнято, у тому числі на підставі статті 11 Закону України «Про природні монополії» у редакції Закону від 07 жовтня 2010 року №2592-VI, прийнятого з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2008 року № 14-рп/2008.
Відповідно до чинної з 13.03.2014 р. редакції статті 11 Закону № 1682-III (після втрати чинності Закону № 2592-VI):
{  Положення абзацу першого частини першої статті 11 втратили чинність,  як  такі,  що  є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду N 14-рп/2008 ( v014p710-08 ) від 08.07.2008 }
     1. Національні комісії регулювання природних монополій  (далі - комісії) є центральними органами виконавчої влади із спеціальним статусом, які утворюються та ліквідуються Президентом України.
{  Положення абзацу другого частини першої статті 11 втратили чинність,  як  такі,  що  є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду N 14-рп/2008 ( v014p710-08 ) від 08.07.2008 }
     Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.
Для здійснення своїх повноважень комісії можуть створювати та ліквідовувати свої територіальні органи,  які  діють  на  підставі положень, що затверджуються комісіями.
{  Положення  частини  другої статті 11 втратили чинність, як такі,  що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду N 14-рп/2008 (v014p710-08 ) від 08.07.2008 }
Повторна реалізація Президентом повноважень, визнаних неконституційними, є не «урахуванням» рішення КСУ, а його ігноруванням. «Обґрунтування» судом свого рішення в цій частині є відвертою нісенітницею.
Постанову ВС від 21.12.2019 р. у справі № 826/9907/15, на позицію якої посилається суд, прийнято до 14.01.2020 р. (дати оприлюднення в ЄДРСР постанови ВП ВС від 20.11.2019 р. у справі № 9901/988/18), а тому суд в даній справі має відступити від цієї контроверсійної позиції, яка не ґрунтується на законі, і керуватися висновком Великої Палати ВС, де усунуто правову невизначеність у питанні чинності редакції статті 11 Закону України № 1682-III «Про природні монополії» на час вирішення даної справи.
Іншою підставою позову було зазначено, що при прийнятті положень оспорюваної постанови НКРЕКП відповідачами не було дотримано принципу державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, до яких віднесені послуги ЦО і ГВ, а саме пункту 7 частини 1 статті 30 Закону України № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги»: державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.
Бездіяльність відповідача Кабміну було обґрунтоване невиконанням з його боку абзацу другого п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України», згідно якого він: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян.
Із даної підстави спір судом не вирішено взагалі. Відкрита статистична інформація (яка є публічно доступним доказом) судом не досліджувалася, доводи позову та пояснень від 17.02.2020 р. з наведенням статистики і порівняння встановленого спірною постановою тарифу із тарифами, встановленими передуючими нормативно-правовими актами (що застосовувалися у м. Києві) не вивчалися. Замість вирішення спору з даної підстави судом зазначено, що позивачі не навели належних доказів того, що бездіяльність КМУ безпосередньо порушує їх права, свободи чи інтереси. Позивачами, на думку суду, не зазначено у чому полягає протиправна бездіяльність КМУ по відношенню до них.
Визначення нормативно-правового акту дано п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС. Закони, якими зобов’язані керуватися відповідачі, є нормативно-правовими актами, отже із загальних правил про правовідносини відповідачів з населенням неможливо виокремити позивачів, на яких не поширюється принцип державного регулювання цін/тарифів. Твердження суду про не надання доказів застосування згаданих п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону № 794-VII і п. 7 ч. 1 ст. 30 Закону № 1875-IV до позивачів (як до частини населення) позбавлені здорового глузду і не витримують жодної критики. Розладом мислення є висновок суду про не доведення бездіяльності відповідачів: з одного боку оскаржуваним рішенням встановлено факт застосування до позивачів спірних постанов НКРЕКП № 970 від 31.03.2015 р., № 1171 від 31.03.2015 р., як нормативно-правових актів, що стосується усього населення (споживачів) міста Києва; з іншого ж боку судом зазначено, що порушення спірними постановами принципу державного регулювання цін/тарифів безпосередньо позивачів не стосується. Судом грубо порушено ч. 2 ст. 77 КАС щодо розподілу обов’язків доказування: відповідачів повністю звільнено від доказування правомірності їх бездіяльності, підтвердженої статистичними даними.   
Вважаю, що допущені в цій справі порушення, не вирішення змінених позовних вимог є відмовою у доступі до правосуддя (у розумінні абз. 10 п. 9 рішення КСУ від 30.01.2003 р. № № 1-12/2003) і підставою винесення окремої ухвали до Вищої ради правосуддя про доцільність перебування колегії і одночасно, як видно з повідомлень у ЗМІ, друзів по чарці у складі Аблова Є. В., Погрібніченка І. М., Шулежка В. П. на посадах суддів.
Розрахунок суд. збору: мзп 2015 р. =1218 грн х0,06=73,08 грн х150%=109,62 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 74, 293, 295, 317 КАС України,

ПРОШУ:

поновити строк на апеляційне оскарження;
скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2020 р., прийняти постанову про задоволення позову з урахуванням змін від 09.12.2016 р. від 12.12.2016 р., від 15.12.2016 р., від 05.03.2017 р.
Додатки: копії скарги і зміненого 09.12.2016 р. позову (учасникам), докази вручення 12.12.2016 р. зміненого позову, конверту і квитанції судового збору (суду).

[Перо]

Сьогодні апеляційну скаргу залишено без задоволення. Від суттєвого підвищення зарплати порожнє місце не стало незалежним суддею, на жаль. Сьогодні це підтвердили головуючий Кобаль та бокові Бужак і Костюк, яким все до лампочки:


Далі ВС (можливо ВП ВС), де невідомо скільки часу чекати на скасування маячні двох інстанцій

[Перо]

Тупа як валянок постанова 6ААС від 07.07.2020 р. -1) застосування нечинної з 13.03.2014 р. редакції ст. 11 ЗУ № 1682-III; 2) відсутність мотивів чому погоджується з висновком Жеки 20% і не погоджується з аргументами позову і скарги:

Державний герб України

  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/19820/15                                                   
Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Аблов Є.В.,

                                                                                                                                    Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року                                                                                            м. Київ

         

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого                                   Кобаля М.І.,

суддів                                            Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

при секретарі                                   Горяіновій Н.В.

за участю

позивача:                                       ОСОБА_1

представників відповідачів:       Усачової А.І., Пуленця А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Кабінету Міністрів України, третя особа: ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною, визнання незаконними та нечинними постанов, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі по тексту - позивачі) звернулися до суду з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідачі, НКРЕКП, КМ України,) в якому просили:

1) визнати протиправною бездіяльність КМ України та НКРЕКП, у зв`язку з недотриманням під час прийняття постанови НКРЕКП № 970 від 31.03.2015 року та №1171 від 31.03.2015 року, встановленого пунктом 7 частини першої статті 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» такого принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на  житлово - комунальні послуги;

2) визнати незаконними і нечинними з моменту прийняття постанову НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 31.03.2015 року № 970 та підпункти 94 і 95 пункту 1 постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 31.03.2015 року № 1171 (далі по тексту - оскаржувані постанови).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням змін.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, які з`явилися в призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, НКРЕКП прийнято постанову «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 31 березня 2015 року №970 (далі по тексту - Постанова № 970).

Пунктом 1 вказаної постанови, відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг2, Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715, Порядку формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 532, Процедури встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем), затвердженої постановою НКРЕКП від 15 січня 2015 року №13, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2015 року за № 136/26581, НКРЕКП встановлено тарифи на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» зі структурою, наведеною в додатку до цієї постанови:

тариф на послугу з централізованого постачання холодної води - 5,42 грн. за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

тариф на послугу з централізованого водовідведення - 4,82 грн. за 1 куб. м (з податком на додану вартість).

Також, 31.03.2015 року НКРЕКП прийнято постанову № 1171  «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» (далі по тексту - Постанова № 1171).

Підпунктами 94 та 95 пункту 1 Постанови №1171, відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715, Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 (зі змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2015 року №129-р «Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту Меморандуму про економічну та фінансову політику» та з урахуванням листа Міністерства фінансів України від 28 лютого 2015 року № 31-12240-03/6404 і положень Меморандуму про економічну та фінансову політику (Лист про наміри від 27.02.2015 року № 3080/0/2-15 Уряду України і Національного банку України до Міжнародного валютного фонду) НКРЕКП встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг:

94) ПАТ «Київенерго» зі структурою, наведеною в додатку 94 до цієї постанови:

з централізованого опалення:

для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 657,24 грн/Гкал (з податком на додану вартість);

для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії - 16,14 грн за 1 кв. м за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з податком на додану вартість);

з централізованого постачання гарячої води:

за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання - 40,92 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

за відсутності рушникосушильників - 37,91 грн за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

95) ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» зі структурою, наведеною в додатку 95 до цієї постанови:

з централізованого опалення:

для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 639,18 грн/Гкал (з податком на додану вартість);

для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії - 16,91 грн. за 1 кв. м за місяць протягом періоду надання послуги з централізованого опалення (з податком на додану вартість);

з централізованого постачання гарячої води:

за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання - 39,89 грн. за 1 куб. м (з податком на додану вартість);

за відсутності рушнико-сушильників - 36,97 грн. за 1 куб. м (з податком на додану вартість).

Позивачі, вважаючи спірні постанови такими, що прийняті не уповноваженим органом та без дотримання принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, до яких віднесені централізоване опалення і гаряче водопостачання, звернулися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що НКРЕКП при прийняті оскаржуваних постанов № 970 та № 1171, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з яких ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В іншій частині позовних вимог судом під час розгляду справи не встановлено факт порушення прав, свобод чи інтересів позивачів з боку відповідачів, а тому воно не може бути захищено (поновлено) судом. Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України», Законом України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» Законом України «Про природні монополії» (усі нормативно-правові акти у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України проведення політики соціального захисту, як і цінової політики, віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.

Положеннями статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів, зокрема, забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» тарифи на комунальні послуги - це тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) для суб`єктів, які є виконавцями цих послуг.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

У відповідності до частин 2 та 3 статті 8 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.

Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і реєструються в установленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про природні монополії» встановлено, що державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про природні монополії» (з урахуванням внесених змін рішенням Конституційного Суду України від 08 липня 2008 року № 14-рп/2008, у редакції Закону від 07 жовтня 2010 року №2592-VI), національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.

Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України та діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.

На виконання Законів України «Про природні монополії» та «;Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», указом Президента України від 27 серпня 2014 року № 694/2014 утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Так, указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення про НКРЕКП).

Правовими положеннями пункту 3 Положення про НКРЕКП, основними завданнями НКРЕКП, зокрема, є забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пунктом 4 Положення про НКРЕКП передбачено, що Комісія відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, бере участь у регулюванні платіжно - розрахункових операцій у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, на ринку природного газу відповідно до законодавства; установлює тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Пунктом 6 Положення НКРЕКП регламентовано, що для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій Комісія має право: приймати у межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими до виконання суб`єктами природних монополій; звертатися до суду з метою захисту інтересів держави, споживачів, суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках з підстав, передбачених законодавством; приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій (штрафів) до суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках у випадках і розмірах, передбачених законом; складати відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення протоколи про порушення посадовими особами суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках законодавства про природні монополії, електроенергетику, ринок природного газу, про теплопостачання, централізоване водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів; приймати в межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими для виконання суб`єктами природних монополій; приймати з питань, що належать до компетенції НКРЕКП, нормативно-правові акти, контролювати їх виконання; створювати та ліквідовувати територіальні органи як структурні підрозділи апарату НКРЕКП, що не мають статусу юридичної особи.

Таким чином, НКРЕКП, як національна Комісія регулювання природних монополій, що утворена та функціонує відповідно до Закону України «Про природні монополії» наділена повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП та встановленням роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року в справі № 826/16994/15 та Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року в справі № 826/15733/15.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, необґрунтованими є доводи позивачів стосовно того, що НКРЕКП є неповноважним органом, у зв`язку з тим, що її утворено указом Президента України з посиланням, зокрема, на статтю 11 Закону України «Про природні монополії», яка визнана Конституційним Судом України неконституційною, оскільки указ Президента України від 27 серпня 2014 року № 694/2014 прийнято, у тому числі на підставі статті 11 Закону України «Про природні монополії», у редакції Закону від 07 жовтня 2010 року №2592-VI, прийнятого з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2008 року № 14-рп/2008.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2019 року в справі №826/9907/15.

З огляду на вище викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 31.03.2015 року № 970 та підпункти 94 і 95 пункту 1 постанови НКРЕКП «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 31.03.2015 року №1171 прийняті повноважним суб`єктом владних повноважень, у відповідності до вимог чинного законодавства, тобто, а тому є правомірними та не підлягають скасуванню.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що НКРЕКП при прийняті оскаржуваних постанов № 970 та № 1171, в частині підпунктів 94 та 95 пункту 1, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з яких ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що бездіяльність НКРЕКП відсутня, а оскаржувані постанови є правомірними, а тому не підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності КМУ у зв`язку з недотриманням під час прийняття оскаржуваних постанов НКРЕКП № 970 від 31 березня 2015 року та №1171 від 31 березня 2015 року встановленого пунктом 7 частини першої статті 30 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», принципу державного регулювання цін/тарифів, як випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово - комунальні послуги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішенням суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних позовних вимог можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення протиправно породжує, змінює або припиняє права та обов`язки саме позивача у сфері публічно-правових відносин.

Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо рішення суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

У даному випадку, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачами не надано належних доказів наявності бездіяльності КМ України, яка безпосередньо порушує їх права, свободи чи інтереси.

З огляду на зазначене, в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Інших аргументованих доводів і доказів, які б свідчили про порушення прав позивачі суду не надали, у зв`язку з чим та з огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про помилковість доводів позивачів.

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -     

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя:                                                                      М.І. Кобаль

Судді:                                                                                          Н.П. Бужак

                                                                                                             Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 13.07.2020 року

   
http://reyestr.court.gov.ua/Review/90347065