Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[gro-za]

Усім рекомендую, регіоналам і БЮТівцям, комуністам і безпартійним, прочитати спогади очевидців про нашу історію. На жаль, і мені довелося бути очевидцем багато чого страшного в нашій історії, хоч не в тому віці порівняно з автором рекомендованої мною книги. Про неї вперше дізнався від Миколи Павловича Рудя, нашого сучасника, також відомого публіциста, якому хочу подякувати за це корисне посилання.
Дехто хоче переписувати історію, а вона залишається такою, якою насправді була. Особливо цікаво було дізнатися про порядки у м. Києві під час німецької окупації. Може і нам щось запозичити з історичного досвіду?

http://exlibris.org.ua/vvv/   -  Федір Пігідо-Правобережний
=========================================================

"ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА"
спогади та роздуми очевидця

ФЕДІР ПІГІДО ТО ЙОГО СПОГАДИ (Роман Сербин, Юрій Шаповал)

ВСТУП (+ передмова до першого видання 1954 р.)
РОЗДІЛ I: НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ
РОЗДІЛ II: "МОГУЧАЯ, НІКЄМ НЕ ПОБЄДІМАЯ!.."
РОЗДІЛ III: "ЗРАДА БАТЬКІВЩИНІ"
РОЗДІЛ IV: ДВА РОКИ НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ
РОЗДІЛ V: РОКИ 1944-1945-й
РОЗДІЛ VI: ДЕЯКІ ВИСНОВКИ
БОРОТЬБА ЗА ІСТОРИЧНУ ПАМ'ЯТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (Роман Сербин)

© Наукове видання, Вид. «Смолоскип», Київ 2002. ISBN 966-7332-78-0. 1-ше видання: «Новий Шлях», Вінніпеґ 1954.

[gro-za]

Ось один характерний уривок - чи не задається Вам, що історія повторюється?

Коло восьмої години ранку характер натовпу на вулиці був трохи відмінний: це рухались прискореним кроком, а іноді і підбігцем, звичайні безпартійні службовці, щоб, боронь Боже, не спізнитись. Так само мчали матері з дітьми, тяжко дихаючи в морозному повітрі від своєї ноші, — це друкарщиці, секретарки та інші "щасливі", "звільнені від віковічного рабства" жінки.

В третій, а іноді в четвертій по обіді, я мчав далі до Інституту, щоб десь коло одинадцятої години ночі доплентатись додому "обідати", послухати вечірніх радіовисилань, почитати, опочити в домашньому оточенні... Так з року в рік.

І то єдиною метою такої безнастанної біганини було, якось підтримувати своє й родинне життя. Але я мушу застерегти, що слово "життя" вжито тут не в тому загальноприйнятому "буржуазному" розумінні, яке вкладає в це поняття, скажемо, американець, англієць або будь-хто з европейців. Ні, слово "життя" тут ужито в нашому, "соціялістичному", розумінні. Совєтське життя — це не значить добра, вигідна квартира, служниця, добре вбрання, тонка, з доброго полотна, білизна, особове авто, театр, вечеря з товаришами в ресторані і тому подібні буржуазні вигадки. Ні, життя по-нашому — це мати змогу іноді купити білого хліба до чаю, купити тричі на тиждень м'яса, бодай раз на півріччя купити курча, раз, а щонайбільше — двічі на тиждень, купити для дитини літр молока, у суботу, чи то пак напередодні вихідного дня, знову-таки для дитини купити 100 грамів доброї ковбаси за 2 крб. 70 коп. (не кілограм, а 100 грамів), а дитина ж так любить оту, так звану шинкову, ковбасу, ще рідше — попестити дитину яблучками (три-чотири карбованці за кіло) або "мандаринками" — добрі апельсини це безбожно дорога річ і дозволити собі не можна. Купити дві, а бувало й три пари черевичок дочці (продукція совєтських фабрик поганенька і б'ється скоро), а це щонайменше коштує 200 карбованців за пару; а, боронь Боже, пальто дочці — теж, бідно, 700-800 карбованців; а спідничку, а якесь убраннячко, та й не одно — це ж дівча на вирості; а право навчання в школі, а вчителька музики, а... та хіба все перелічиш?*. Я вже навмисне, як бачите, обминаю
* Щоб не ввести читача в оману, мушу сказати, що описаний вище життєвий рівень не характерний для звичайного совєтського службовця. Взявши до рук перший-ліпший совєтський довідник за передвоєнні роки, читач побачить, що пересічно по Совєтському Союзу зарплата трудящих дорівнює 350 карбованців на місяць. Я ж заробляв місячно 1,000, а то й 1,200 карбованців — себто далеко більше за середнього службовця та робітника.
і себе, і дружину, а й їй же треба в чомусь вийти; обминаю комірне (54 карб. місячно за одну невеличку кімнатку), дрова, оплату комунальних, електрики і при тому гасу — бо ж не менше половини часу електрику не подають: аварії, відсутність вугілля та інші "диверсії" всіляких "шкідників" — і доводиться сидіти при гасовому каганці. І це не в якихось там Перетятьках, а в місті Києві — столиці Української ССР.

Нарешті ще одне застереження: не подумайте, будь ласка, що це лише моє особисте життя так складалось, ні, — це типове життя більшости підсовєтських інтеліґентів. Ось, прошу: мій брат — лікар, і не поганий лікар, — щоб якось жити, мав дві роботи, а дружина працювала асистентом при Київському Медичному Інституті; ось мій шваґер — доцент, відомий у Києві лікар; жінка хвора, троє дітей; крім роботи по катедрі та викладів в університеті, мав ще роботу по прийому хворих у робітничій лікарні та, крім того, "наглядав" за якоюсь жидівською виробничою артіллю на Подолі. Ось мій сусід і приятель — лікар Соколов, 65-річний, з душею юнака-студента минулого сторіччя. Він і дружина. Крім двох робіт (у Подільській та, здається, Печерській поліклініках), він щоденно, до темної ночі, бігав на "виклики" поліклініки. Ось мій приятель — непоганий фінансовий робітник одного з наркоматів: крім основної праці, мав ще в двох якихось виробничих артілях нічний підробіток. Отак більшість міської інтеліґенції десь щось робила, підробляла, "підхалтурювала", щоб в якийсь спосіб "стягнути до купи кінці".

Мені часом здається, що той уклад життя, який склався в СССР, "під сонцем сталінської конституції", ота безнастанна біганина за шматком хліба, оті "підробітки", "підхалтурювання" — не є лише наслідком загального зубожіння, наслідком нечуваної експлуатації громадян своєю ж таки державою, але, насамперед, є наслідком певного спрямовання, що має в собі приховану диявольську мету: створити такі умови життя, щоб людина не мала змоги не то що "думати", а й, навіть, глянути навколо себе. Найбільш небезпечним для держав, подібних до СССР, — це дозвілля і добробут громадян. Це таки справді дуже небезпечна річ: зараз, глядіть, і почнуть "думати", дискутувати, критикувати (прошу не змішувати лише з відомою совєтською "критикою й самокритикою" — то поняття зовсім іншого порядку), як це було колись за царського режиму. Відомо ж бо, до чого допровадила навіть та "куца" воля слова й думання російського царя Миколи II. Ні, кремлівські вожді не такі вже дурники, щоб дозволити собі повторити цю дурницю. І дійсно, громадянин СССР отим "буденним" життям, цією біганиною за шматком хліба, позбавлений будь-якої змоги думати над всілякими "високими проблемами", над своїм жалюгідним животінням.

[Пересічний]

Є думка, що історія не повторюється, а йде по спіралі...
“... на каждом витке которой ситуация усугубляется. Быстро растут внешние и внутренние долги, разрушаются высокотехнологичные производства,  утрачиваются научные школы, формируется, в основном, сырьевая структура экспорта, миллионы украинцев вынуждены искать работу за границей.  Изношенные основные фонды и инфраструктура грозят техногенными катастрофами, глубочайший кризис переживает система пенсионного обеспечения, здравоохранения и образования, рост коррупции разъедает общество, по уровню наркомании, заболеваниях СПИДом и туберкулезом, показателям смертности Украина лидирует в Европе”.
(Суслов Віктор Іванович, кандидат економічних наук).
   
Впасти не дадуть—геополітично це не вигідно. А піднятися вже не зможемо. Такий собі сировинний придаток.
Факт, що кожен українець вже виплачує державні борги через  обумовлене емісією підвищення цін і тарифів, підвищення податків, пенсійного віку...

На історію рекомендую дивитися очами Євгена Гуцало (“Ментальність орди, або Творення “євроазійського простору”):
це роздуми над темою «Ми i вони», словами автора «Цитати i емоцiї. Чужi цитати i мої емоцiї». Ключове питання  Є. Гуцала: «Чому й ми разом з ним [росiйським народом] приреченi бути «исключением среди народов»?».
I в Еспанiї була iнквiзицiя та конкiстадори, i в Нiмеччинi – нацизм, але чому це вже не загрожує їм (i нам)? Бо вони покаялися, розставили всi крапки над «i». Доки ми дивитимемося на iсторiю очами росiйських iсторикiв i пояснюватимемо всi нашi негаразди мiфiчними татаро-монголами, комунiстами/демократами (кому що до вподоби) абощо, доти i хитатимемося мiж Сходом та Заходом.

Ментальність орди / Є.П. Гуцало - К. : Киево-Могилянская академия, 2007. - 206 с. - (на укр. мові). - ISBN 966-518-392-3
(за цю книгу в 1996р. автор став лауреатом премії ім. івана Огієнко).

Кати знущаються над нами, А правда наша п'яна спить. Коли вона прокинеться?
                                                                                   Тарас Шевченко “Кавказ”
КОМУНІЗМ ще не покараний!