'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: ВС: щодо визнання неправомірними дій по нарахуванню боргу попереднього власника  (Прочитано 1029 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

Постанова                                    

Іменем України

19 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 185/9734/18

провадження № 61-16956св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,             Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та                          в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

представник позивача - адвокат Самуха Владислав Олександрович

відповідач - Комунальне підприємство «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Самухою Владиславом Олександровичем,               на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2020 року у складі судді Бондаренко В. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. О., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1.     Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та                           в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради (далі - КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дій неправомірними.

Позовна заява мотивована тим, що вона разом з малолітнім ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 18 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Нижник А. М., зареєстрованого у реєстрі за № 636, є співвласниками квартири за АДРЕСА_1 .

Вказувала, що зазначений договір дарування не містить будь-яких положень з приводу переходу до них обов`язків щодо сплати заборгованості по холодному водопостачанню і водовідведенню, яка виникла у попереднього власника.

Вона, як новий власник, повідомила відповідача про перехід права власності. Проте, за зазначеною квартирою продовжує існувати заборгованість з водопостачання та водовідведення і до неї надходять рахунки зі сплати зазначеної заборгованості.

Зазначала, що Управлінням соціального захисту населення Павлоградської міської ради листом № 847/07 від 09 листопада 2018 року їй було відмовлено в отриманні житлової субсидії на наступний період, оскільки за вищезазначеною квартирою значиться заборгованість по водопостачанню  у розмірі 30 700,27 грн, чим порушуються їх права та інтереси.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та               в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , просила суд визнати неправомірними дії КП «Павлоградводоканал» по нарахуванню заборгованості за надання послуг водовідведення та централізованого водопостачання холодної води, які надавалися за адресою: АДРЕСА_1 , до 18 липня 2018 року - дати укладання договору дарування квартири               між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради не пред`являло вимог до ОСОБА_1 про стягнення грошових сум, що були нараховані, отже, відсутні підстави для задоволення позову, оскільки оскарження дій відповідача щодо нарахування заборгованості за водопостачання та водовідведення не є належним способом захисту.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , залишено без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області  від 19 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щопредметом спору стала правомірність нарахованої плати - заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення. Оскарження дій відповідача щодо нарахування плати за водопостачання та водовідведення, які є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту. А все, що зазначала позивачка у позовній заяві, може бути запереченням у разі пред`явлення до неї позову про стягнення суми. Однак, таких вимог до неї не заявлено.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач звернулася до суду за захистом права за відсутності його порушення іншою стороною, що свідчить про відсутність будь-яких правових підстав для захисту цивільного права позивача, яке в даному випадку не порушене.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2020  року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , мотивована тим, що судами не взято до уваги неможливість отримання нею житлової субсидії внаслідок нарахування спірної заборгованості.

Вказує, що судами попередніх інстанцій не вирішено спір по суті, не встановлено правовідносин та наявність/відсутність у неї обов`язку сплачувати заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період часу, коли вона не була власницею квартири, однак була зареєстрована в ній та мала право проживання.

Вважає, що нею обрано правильний спосіб захисту - визнання неправомірними дій по нарахуванню заборгованості за житлово-комунальні послуги, що перешкоджає отриманню субсидії.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду 18 грудня    2018 року у справі № 209/4456/16 та від 01 липня 2020 року                                 у справі № 676/2469/17, що передбачено пунктом 1 частини другої                    статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 та її малолітній син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі договору дарування квартири від 18 липня                  2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Нижник А. М., зареєстрованого у реєстрі за № 636, є співвласниками (по 1/2 частині) квартири за АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Комунального підприємства «Міський інформаційно-аналітичний центр» Павлоградської міської ради № 573 від 16 січня         2020 року про реєстрацію та склад сім`ї ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 14 квітня 2003 року. За цією адресою також зареєстрований її малолітній  син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з особистим рахунком № НОМЕР_1 станом на 01 липня 2018 року заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення, які надає                КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради, за квартирою АДРЕСА_1 становить             30 569,77 грн.

Станом на 01 листопада 2019 року заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення перед КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради на показника приладів обліку 10 м3, 23 м3 за квартирою АДРЕСА_1 складає 30 080,05 грн.

Правовідносини з КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради щодо отримання послуг з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , виникли з колишнім власником ОСОБА_3 на підставі договору              № 1023364 від 13 лютого 2006 року та з ОСОБА_1 , на підставі договору № 1023364 від 23 серпня 2018 року.

2.     Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного                    у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , подана її представником - адвокатом                Самухою В. О, задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                              і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено                             з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд                          і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 67 ЖК України передбачено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Стаття 68 ЖК України визначає, що наймач повинен своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до статті 1 Закону України № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (тут і далі в редакції, чинній на момент набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Згідно зі статтею 12 Закону України № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є:

1) перелік послуг;

2) вимоги до якості послуг;

3) права і обов`язки сторін;

4) відповідальність сторін за порушення договору;

5) ціна послуги;

6) порядок оплати послуги;

7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги;

8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.

Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону.

Частинами першою - другою статті 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині у частині першій цієї статті.

Відповідно до статті 22 «Про питну воду та питне водопостачання» споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Статтями 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вимогами закону, а одностороння відмова від їх виконання не допускається.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1              з 14 квітня 2003 року.

Право власності на зазначену квартиру ОСОБА_1 та її малолітній син, ОСОБА_2 , набули 18 липня 2018 року на підставі договору дарування квартири від 18 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Нижник А. М., зареєстрованого у реєстрі за № 636.

Підставою звернення до суду з позовом стала неможливість отримання позивачем житлової субсидії у зв`язку з наявністю боргу за надані комунальні послуги за періоди, коли квартира на праві власності належала іншій особі.

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки відповідач                                         КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» не пред`явило вимог до позивача щодо стягнення грошових сум, що були нараховані.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено                            з дотриманням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів                        з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси                     у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відсутність порушеного права чиневідповідність обраного позивачем способу йогозахисту способам, визначеним законодавством, є підставоюдля прийняття судом рішення провідмову в позові.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено наявність у нього порушеного права.

При цьому для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. У даному випадку, надсилання відповідачем квитанцій з нарахуванням заборгованості за надані комунальні послуги, не становлять обов`язок їх оплати саме позивачем та не порушують її прав.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані,                              а посилання касаційної скарги на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 18 грудня    2018 року у справі № 209/4456/16 (провадження № 61-17562св18) та                від 01 липня 2020 року у справі № 676/2469/17 (провадження                          № 61-39542св18) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах відмінним до даної справи є підстави позову та встановлені різні фактичні обставини справи, що в свою чергу призводить до іншого матеріально-правового регулювання спірних відносин.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій                              не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.

Доводи заявника щодо неможливості отримання нею житлової субсидії у зв`язку з нарахованою спірною заборгованістю колегія суддів відхиляє, оскільки  ОСОБА_1  не позбавлена можливості скористатися відповідним способом захисту порушеного, на її думку, права.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій                            не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Самухою Владиславом Олександровичем, залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду                від 29 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                           Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96464754
Записаний

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 209/4456/16

провадження № 61-17562св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство Кам`янської міської ради «Тепломережі»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 червня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до Комунального підприємства Кам`янської міської ради «Тепломережі» (далі - КП КМР «Тепломережі») про захист прав споживачів.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 2016 року, є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . Після придбання квартири та її реєстрації у встановленому законом порядку їй стало відомо про заборгованість попереднього власника цієї квартири за теплопостачання.

Вказувала, що 12 липня 2016 року вона звернулася до відповідача із письмовою заявою про відкриття особового рахунку на неї без нарахування заборгованості за теплопостачання, яка виникла за вказаною адресою до моменту набуття нею права власності на квартиру, а саме до 30 червня 2016 року.

3 серпня 2016 року вона отримала відповідь КП КМР «Тепломережі», згідно якої відповідач відмовив їй у переоформленні особового рахунку із виключенням суми заборгованості попередніх власників квартири.

Зазначала, що станом на 1 серпня 2016 року заборгованість за послуги теплопостачання становить 13 806,07 грн.

Вважає, що відповідач неправомірно перешкоджає їй у переоформленні особового рахунку, зараховуючи на цей рахунок суму заборгованості за послуги теплопостачання за період до 30 червня 2016 року, оскільки до цього часу послуги вона не отримувала та жодних договорів не укладала.

За таких обставин просила зобов`язати відповідача виключити із суми заборгованості за послуги теплопостачання належної їй квартири АДРЕСА_1 заборгованість попередніх власників, що виникла до 30 червня 2016 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано КП КМР «Тепломережі» виключити із суми заборгованості ОСОБА_1 за послуги теплопостачання належної їй квартири АДРЕСА_1 заборгованість попередніх власників, що виникла до 30 червня 2016 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до придбання 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 позивач не була власником квартири та не споживала послуги, які надавало КП КМР «Тепломережі» по теплопостачанню цієї квартири. Позивач не вчиняла правочинів щодо прийняття боргу по оплаті послуг за теплопостачання попередніх власників (наймачів) вказаної квартири.

Суд першої інстанції вважав, що діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не визначено у договорі купівлі-продажу. На позивача не може бути покладено обов`язок по сплаті заборгованості за надані послуги теплопостачання в період часу до 30 червня 2016 року, тобто до укладення нею договору купівлі-продажу цієї квартири.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 червня 2017 року рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що пред`явлення позову про зобов`язання відповідача виключити із суми заборгованості по сплаті послуг за теплопостачання попереднього власника квартири, без зазначення конкретних порушень при нарахуванні такої заборгованості та надання доказів на її спростування, не передбачено діючим законодавством як спосіб захисту прав, а саме по собі нарахування відповідачем заборгованості за спожиту теплову енергію не встановлює для позивача будь-яких обов`язків.

Також апеляційний суд вважав безпідставними посилання ОСОБА_1 на норми статей 1, 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до вимог яких перерахунок розміру плати за житлово-комунальні послуги здійснюється у разі їх ненадання.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що позивачем не надано доказів заперечення нею умов договору купівлі-продажу від 30 червня 2016 року, пунктом 1.4 якого сторони посвідчили, що жодних обтяжень та заборгованостей на квартирі немає.

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 червня 2017 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 грудня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність порушення відповідачем прав позивача, оскільки до придбання 1/2 частки квартири вона не була її власником, не споживала послуги, надані відповідачем, та не вчиняла правочину щодо прийняття боргу попередніх власників, тому на неї не може бути покладено обов`язок щодо сплати заборгованості за надані послуги теплопостачання квартири до набуття квартири у власність.

Вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням нею неправильного способу захисту порушеного права, оскільки частинами першою та третьою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, у визначених законом випадках.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У серпні 2017 року представник КП КМР «Тепломережі» - Миткалик Є. В. подав заперечення на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на безпідставність її доводів та відповідність висновків апеляційного суду нормам матеріального та процесуального права, просив касаційну скаргу відхилити.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Судами встановлено, що з 30 червня 2016 року ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_1 , яка раніше належала ОСОБА_4

КП КМР «Теломережі» на звернення позивача відмовлено у відкритті нового особового рахунку на сплату послуг теплопостачання у квартирі АДРЕСА_1 з посиланням на те, що питання стягнення боргу з попереднього власника їй необхідно вирішувати безпосередньо з попереднім власником.

Суди встановили, що заборгованість за надані послуги теплопостачання, яка нарахована за особовим рахунком квартири позивача, станом на 1 серпня 2016 року, складає 13 806,07 грн.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такими учасниками є: споживач, виробник, виконавець. Виробник може бути одночасно і виконавцем.

Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець (підприємство, яке надає житлово-комунальні послуги) зобов`язаний проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання.

Власність, відповідно до частини четвертої статті 319 ЦК України, зобов`язує; зокрема, за статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановивши, що позивач набула у власність квартиру 30 червня 2016 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на неї не може бути покладено обов`язок по сплаті заборгованості за послуги теплопостачання надані попереднім власникам, що нараховані до 30 червня 2016 року.

Переглядаючи в апеляційному порядку справу, суд апеляційної інстанції виходив з обрання позивачем належного способу захисту права.

З вказаним висновком апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Звертаючись із позовом, позивач просила зобов`язати КП КМР «Тепломережі» вчинити певні дії, а саме виключити із суми заборгованості за послуги теплопостачання належної їй квартири АДРЕСА_1 заборгованість попередніх власників, що виникла до 30 червня 2016 року.

Відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з невірно обраним способом захисту права, апеляційний суд не звернув уваги на те, що позов про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо виключення суми із загальної заборгованості узгоджується із частиною другою статті 16 ЦК України, яка передбачає можливість захисту цивільного права або інтересу іншим способом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити в судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі № 6-32цс13.

За таких обставин апеляційний суд, не визначившись у достатній мірі із характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до них, не встановив, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, та необґрунтовано відмовив у задоволенні позову з підстав невірно обраного способу захисту цивільного права.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 червня 2017 року скасувати, залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 грудня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                В. А. Стрільчук

Судді:                                                                                                            С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

О. В. Ступак

Г. І. Усик
https://reyestr.court.gov.ua/Review/82034574
Записаний

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Ухвалою ВС від 31.05.2021 у малозначній справі № 753/8902/20 відкрито к/п:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97393755
Мають вирішувати щодо належності способу судового захисту.
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email