Дарницький районний суд м. Києва
Судді Леонтюк Л.К.
вул. Севастопольська, 14,
м. Київ, 02099
Справа: № 753/18684/14-ц
Провадження: № 2/753/7352/14
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю
«Міська сервісна компанія «Управдом»
вул. Здолбунівська, 9-б, м. Київ, 02081
Відповідачі:
Заперечення проти позову
У провадженні Дарницького районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа № 753/18684/14-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міська сервісна компанія «Управдом» (далі – Позивач) до
(далі – Відповідачі) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Використовуючи своє право, надане ч. 1 ст. 128 ЦПК України, я (Відповідач) подаю заперечення проти цього позову.
Позивач, звертаючись до суду, просить стягнути з Відповідачів на користь ТОВ «МСК Управдом» заборгованість за житлово-комунальні послуги (фактично це є предметом позову).
Згідно із преамбулою Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (у подальшому – Закон), правовідносини між сторонами у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються зокрема Законом, який є спеціальним.
Відповідно до приписів ст. 19 Закону відносини між учасниками правовідносин у сфері житлово-комунальних послуг (далі – ЖКП) здійснюється виключно на договірних засадах. Істотні умови договорів на надання житлово-комунальних послуг встановлені у ст. 26 Закону.
Між Позивачем та Відповідачами відсутні будь-які договірні відносини, як і відсутні будь-які укладені договори. Це підтверджується відсутністю у позовній заяві посилання на факт існування договірних відносин між Позивачем та Відповідачами, як і на факт укладення будь-яких договорів між ними. В матеріалах справи також відсутні будь-які копії договорів між Позивачем і Відповідачами. Відповідно між сторонами не існує законно встановлених та урегульованих правовідносин.
Посилання у позовній заяві на норми, які визначають права балансоутримувача (в т.ч. щодо звернення до суду щодо спорів про оплату житлово-комунальних послуг), є безпідставними, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Міська сервісна компанія «Управдом» не є балансоутримувачем будинку № 9-б по вул. Здолбунівській у м. Києві.
Доказів того, що Позивач є балансоутримувачем даного будинку надано не було.
Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону, балансоутримувачем будинку є – власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно. Позивач не є власником будинку, натомість власниками будинку спільно є власники усіх квартир будинку. Позивач також не укладав із власниками будинку договір щодо утримання будинку на балансі. Доказів утримання будинку на своєму балансі позивач також не надав.
Більше того, в першому абзаці позовної заяви міститься посилання на документ під назвою Авізо № 1 від 1 квітня 2013 року, в якому згадується операція передачі "поза баланс", тобто аж ніяк не на баланс. Що означає, що на балансі Позивача цей будинок досі не знаходиться.
Крім того, "авізо" взагалі не може використовуватися у якості оформлення передачі будинку на баланс, оскільки "авізо" в діловій, і особливо банківській практиці – лише повідомлення про виконання певної розрахункової або товарної операції.
Натомість оформлення передачі будинку на баланс регулюється зокрема Порядком передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.02 № 1521. Згідно з вимогами цього порядку, при передачі будинку на баланс повинен бути складений Акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс. Позивач не надав жодних доказів передачі йому будинку на баланс, оскільки не додав копії такого акту до позовної заяви.
З метою отримання достовірної інформації про балансоутримувача будинку № 9-б по вул. Здолбунівська, Відповідач звертався із відповідним запитом до Дарницької районної державної адміністрації (далі – ДРДА). У відповідь, своїм листом від 20.04.12 № 16/Д-675 (копія додається) ДРДА повідомила Відповідачу, що балансоутримувачем будинку № 9-б по вул. Здолбунівській є ТОВ "ЖБК "Управдом" (ідентифікаційний код юридичної особи – 38139151), директором якого є Сидоренко Олександр Леонідович. А отже на момент отримання відповіді від ДРДА Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Міська сервісна компанія «Управдом», ідентифікаційний код юридичної особи – 38656815) балансоутримувачем будинку однозначно не був, а відомостей про передачу будинку з балансу ТОВ "ЖБК "Управдом" на баланс Позивача, як і доказів такої передачі, Позивачем не надано.
Враховуючи викладене, очевидним є те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Міська сервісна компанія «Управдом» є неналежним позивачем, оскільки не є балансоутримувачем, а відповідно не має жодних прав звернення до суду щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані по будинку № 9-б по вул. Здолбунівська. Фактично позивач, звернувшись із даним позовом, перевищив надані йому законом права.
Щодо безпосередньо позовної заяви слід зазначити наступне.
Згідно із приписами ч. 1 ст. 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Окрім того у відповідності до ч. 4 даної статті доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. У відповідності до ч. 1 ст. 59 суд не бере до уваги докази, які одержані із порушенням порядку, встановленого законом.
У відповідності до приписів п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК позовна заява повинна містити зазначення доказів, що доводять кожну обставину.
Позивач із посиланням на ст. 156 і 162 ЖК України зазначає: "повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту", а також "Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги."
З даного приводу, по перше, слід зазначити, що ЖК України станом на 25.11.14 Верховною Радою України не прийнято, що підтверджується відсутністю відповідної публікації у ЗМІ та інформацією з сайту Верховної Ради України. Таким чином посилання позивача на неіснуючий закон – є взагалі недоречним.
У разі якщо припустити, що Позивач мав на увазі ЖК УРСР, то посилання позивача на статті цього закону є недоречним, оскільки вони не містять жодних норм, які надають Позивачу право звернення до суду.
Посилання Позивача на статті 20, 32 Закону, а також на Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями є недоречними, оскільки вони тільки зазначають, що всі відносини щодо житлово-комунальних послуг виникають лише з договору на надання житлово-комунальних послуг, який (як уже зазначалося) між Позивачем та Відповідачами не укладено.
Позивач, серед іншого, зазначає, що "внесення плати за користування комунальними послугами є обов'язком відповідачів, передбаченим законодавством", однак не наводить жодних доказів, що такий обов’язок повинен бути виконаний саме на користь Позивача.
Позивач із посиланням на ст. 32 Закону зазначає, що "розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку". Водночас Позивач не надав жодної інформації: ані щодо розміру затверджених цін/тарифів на нібито надані ним житлово-комунальні послуги, ані щодо обсягів нібито наданих послуг, тобто показань засобів обліку або норм, затверджених в установленому порядку.
Говорячи про нібито заборгованість за житлово-комунальні послуги, Позивач навіть не зазначає, про які саме послуги йде мова. Розмір заборгованості Позивач намагається обґрунтувати посиланням на Довідку про нарахування та сплату по особовому рахунку.
Слід зазначити, що оскільки дані “докази” виготовлені безпосередньо відповідачем і не містять предмету доказування, а саме – підтвердження того, що Відповідачам надавались якісь послуги, які були належної якості, в необхідній Відповідачам кількості, а Відповідачі потребували надання цих послуг і споживали їх, то суд зазначені докази не повинен брати до уваги, оскільки вони не є належними і допустимими у розумінні ст. 58, 59 ЦПК України. Жодних пояснень або джерел походження сум, зазначених у довідці, Позивачем також не надано.
Окрім того, слід зазначити, що надані Позивачем "Довідка про нарахування та сплату по особовому рахунку", а також "Розрахунок інфляції та трьох процентів річних" не відповідають вимогам закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні“, та підкреслити, що всі "кількісні" докази Позивача не витримують жодної критики.
Все перелічене свідчить про відсутність будь-яких фактичних доказів надання послуг, їх видів, обсягів, а також тарифів на послуги, з яких могла б складатись (розраховуватись) якась заборгованість.
Посилання Позивача на статті 11, 22, 509 і 625 ЦК України є також безпідставним, оскільки будь-які правовідносини між Позивачем і Відповідачами або грошові зобов’язання Відповідачів перед Позивачем відсутні. Як зазначалось, жодних доказів зворотного Позивачем не надано. Отже будь-які розрахунки боргу, в т.ч. із урахуванням інфляції та відсотків є безпідставними.
Щодо довідки за формою № 3, наданою Позивачем, то вона не є належним доказом у цьому провадженні, оскільки містить інформацію лише про осіб, місце проживання яких зареєстроване за певною адресою, проте не містить жодних відомостей про те, хто є власником цієї квартири.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси осіб у визначений законом спосіб. Ст. 16 ЦК України встановлені способи захисту прав та інтересів судом. Проте серед встановлених у ч. 2 цієї статті способів захисту цивільних прав немає такого способу як “стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги”, за яким звернувся Позивач.
Окрім того у ст. 11 ЦК України встановлені підстави виникнення цивільних прав і обов’язків. Так зокрема, права виникають із договорів і інших правочинів (договірні зобов’язання). Як було зазначено вище, між сторонами немає жодного договору чи іншого правочину, встановленого законом. Відтак права Позивача Відповідачі порушити не могли, а Позивачем не надано жодних доказів порушення його прав Відповідачами. Відповідно у позові відсутній предмет захисту в судовому порядку, а підстави для задоволення позову відсутні.
Враховуючи усе вищевикладене, та керуючись ст. 4, 58-60, 120, 128 ЦПК України,
ПРОШУ СУД:
1) приєднати ці заперечення до матеріалів справи;
2) у задоволенні позову відмовити.
До заперечення додаю:
копію листа ДРДА від 20.04.12 № 16/Д-675.
25 листопада 2014 року ______________________________