ПОЯСНЕННЯ ДО СКАРГИ
Поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам (рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 р.).
Про «НЕДІЙСНІСТЬ РАХУНКІВ» і «ВИЗНАТИ РАХУНКИ НА КОРИСТЬ КП ГІОЦ НЕДІЙСНИМИ І ТАКИМИ, ЩО НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ ОПЛАТІ» говориться в рішенні Солом’янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2006 р. у справі №2-91-1/06 (є в м/с), на які я звертав увагу слідства. Також я звертав увагу слідства на рішення по справі №2-166-1/07 від 29 травня 2007 року (є в м/с), в якому зазначається: «- розпорядження КМДА від 27.01.97 р. № 80 … не зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції та не оприлюднене належним чином, а тому не може застосовуватися до правовідносин з фізичними особами», «- розпорядження НЕ ВІДПОВІДАЄ ЧИННОМУ ЗАКОНОДАВСТВУ», «- розпорядження носить тимчасовий характер, оскільки воно стосується проведення експерименту з 1 лютого по 1 травня 1997 р. в трьох районах м. Києва (Дарницькому, Ватутінському, Харківському) по впровадженню розрахунків з постачальниками житлово-комунальних послуг, ВТРАТИЛО ЧИННІСТЬ на дату завершення експерименту і не може застосовуватися при виконанні вимог Методики, затвердженої розпорядженням КМДА від 26.12.2002 р. № 2306, яке пройшло державну реєстрацію в КМУЮ 28 грудня 2002 р. за № 100/483». Ці рішення вступили в законну силу та підтверджують НЕЗАКОННУ діяльність ГІОЦ.
Я також намагався відновити свої порушені Конституційні права в суді, але справу №2-995/09 програв і АСК залишив рішення без змін за недоведеністю. Але припинити незаконну діяльність ГІОЦ в рамках цивільного судочинства не виявляється можливим. Як зазначається у ВИСНОВКУ № 2/33 Київського міського управління юстиції від 8 червня 2005 року: «Київська міська державна адміністрація покладає на населення НЕ ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАКОНОДАВСТВОМ ОБОВ'ЯЗКИ щодо сплати вартості спожитих послуг з холодного та гарячого водопостачання на поточний рахунок комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр Київської міської державної адміністрації" (КП ГІОЦ), який не є виконавцем зазначених послуг для населення і не має з ним жодних договірних відносин».
Крім того «Дирекція …», ВСП «Залізничний», КП «Залізничне» та КП «ГІОЦ» порушують ст.. 19 Конституції України, яка зазначає: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством». Крім того один договір споживачі мають укладати з КП «Залізничне», другий з ВСП «Залізничний» але кошти сплачувати все одно на рахунок КП ГІОЦ. Отже, схема роботи цих підприємств навмисно заплутана, а платежі за комунальні послуги, які насправді НАДАЄ ЛИШЕ КП «ЗАЛІЗНИЧНЕ», ЗБИРАЮТЬСЯ НЕ НА КОРИСТЬ НАДАВАЧА ПОСЛУГ, а на корись КП ГІОЦ, щоб ще більше заплутати як споживачів, так і контролюючі структури. Отже три КП («Дирекція …", її ВСП «Залізничний» та ГІОЦ) отримують грошові кошти (кожен свої відсотки) за комунальні послуги, при цьому не надаючи жодних послуг і за це змушені розплачуватися споживачі. З цим я не згодний і для відновлення порушених цивільних і конституційних прав був змушений звернутися до міліції, яка провела слідство, зібрала матеріали, підтвердила факт вчинення злочину але НЕ ПРИПИНИЛА ЦЮ ЗЛОЧИННУ ДІЯЛЬНІСТЬ. Тому слідство має бути відновлено, висунуто обвинувачення та передано справу до суду, який і має припинити незаконну СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНУ діяльність ГІОЦ.
Отже, оскаржуваною постановою порушені мої інтереси як скаржника, оскільки не можна погодитися з такою підставою для закриття кримінальної справи, як відсутність в діянні складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК) станом на момент порушення кримінальної справи. Оскаржувана постанова фактично робить НЕЗАКОННУ ДІЯЛЬНІСТЬ КП ГІОЦ ЗАКОННОЮ, що є неприпустимим. До декриміналізації статті 202 КК у діяннях КП ГІОЦ КМДА був склад злочину, а для порушення кримінальної справи за ч. 2 ст. 202 КК були достатні приводи і підстави, зокрема наявність матеріальної шкоди, що завдана діями КП ГІОЦ КМДА споживачам житлово-комунальних послуг у м. Києві. Оскільки я також є споживачем житлово-комунальних послуг у м. Києві, оскаржувана постанова впливає на мої інтереси і як споживача, і як заявника. Вважаю, що така підстава, як відсутність в діянні складу злочину (п. 2 ст. 6 КПК) має бути виключеною з формулювання постанови про закриття кримінальної справи. Посилання на п. 2 ст. 6 КПК вважаю безпідставним.
Крім того, мотивами постанови про закриття кримінальної справи було також посилання на ч. 1 ст. 5 КК України, з чим також не можна повністю погодитися.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Серед суб'єктів злочину є фізичні осудні особи, службові особи; отже юридичні особи, зокрема КП ГІОЦ КМДА не є такими суб'єктами (ст. 18 КК).
Проте з тексту оскаржуваної постанови від 17.01.2012 р. неможливо дізнатися – на яку саме з фізично осудних осіб, службових осіб КП ГІОЦ КМДА поширена дія закону, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище такої особи. В оскаржуваній постанові відсутні будь-які посилання на суб'єкт злочину, щодо якої органом досудового слідства застосовані положення ч. 1 ст. 5 КК.
Отже, з доводами оскаржуваної постанови погодитися повною мірою не можливо, а тому вона підлягає скасуванню за наступних підстав.
Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, ЩОБ КОЖНИЙ, ХТО ВЧИНИВ ЗЛОЧИН, БУВ ПРИТЯГНУТИЙ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ і жоден невинний не був покараний.
Згідно зі ст. 16 КПК правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Законом України № 4025-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності», що набрав чинності 17.01.2012 р., статтю 202 КК виключено. З огляду на декриміналізацію злочину, передбаченого ст. 202 КК постанова від 17.01.2012 р., яка є предметом оскарження, по суті у цій частині правильна. Але суд має дослідити доводи моєї скарги на цю постанову, а саме – ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПОРУШЕННЯ ПРИ ЗАКРИТТІ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ, які власне і є предметом оскарження. Тобто кримінальна справа № 04-27569 підлягала закриттю, але з урахуванням процедури, передбаченої чинним законодавством, яку не було повністю дотримано слідчим.
Одночасно з набранням чинності Законом № 4025-VI положення КУпАП були доповнені, зокрема статтями 164, 166-8, якими ПЕРЕДБАЧЕНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за порушення порядку провадження господарської діяльності, порядку зайняття діяльністю з надання фінансових послуг. Тобто сутністю декриміналізації ст. 202 КК БУЛО НЕ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОСОБИ, А ГУМАНІЗАЦІЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ за правопорушення у сфері господарської діяльності (саме про гуманізацію йдеться безпосередньо у назві закону). Отже суд має звернути увагу на одночасну наявність станом на 17.01.2012 р. відповідальності адміністративної за ті ж самі діяння, яка передбачена, зокрема вищенаведеними положеннями КУпАП.
Враховуючи, що кримінальну справу № 04-27569 було закрито саме на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК (за відсутністю в діянні складу злочину) поза увагою слідчого залишилися заключні положення наведеної ним ст. 6 КПК, якими визначено: якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 6, 7, 9-11 частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, СЛІДЧИЙ, прокурор, суд або суддя ЗОБОВ'ЯЗАНІ направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення. Такі ознаки не могли бути невідомими слідчому при закритті кримінальної справи № 04-27569, оскільки саме положеннями Закону № 4025-VI, якими передбачена адміністративна відповідальність, була обґрунтована постанова від 17.01.2012 р. Звертаю увагу, що процесуальним законом викладене визначено як ОБОВ'ЯЗОК, А НЕ ПРАВО.
Вказане узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 214 КПК: якщо розслідуванням встановлено факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яка притягалась як обвинувачений, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома громадської організації, товариського суду, трудового колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення. Таких подій не відбулося взагалі, отже немає підстав стверджувати, що слідчим були повністю дотримані положення ст. 214 КПК.
Крім того, мотивами оскарження постанови про закриття кримінальної справи від 17.01.2012 р. було також посилання на ч. 1 ст. 5 КК України, з чим не можна повністю погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 11 КК злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Серед суб'єктів злочину є фізичні осудні особи, службові особи. Отже юридичні особи, зокрема КП ГІОЦ КМДА не є такими суб'єктами (ст. 18 КК).
Рішенням Конституційного суду України від 09 лютого 1999 р. у справі № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дано тлумачення, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА (фізичної особи). Таким чином, на юридичних осіб дія ст. 58 Конституції не поширюється. Відповідно, на юридичних осіб (зокрема КП ГІОЦ КМДА) також не поширюються положення ч. 1 ст. 5 КК, оскільки застосовані вони можуть бути тільки до особи, яка є суб'єктом злочину (тобто до особи, яка органом слідства не встановлена). У цій частині постанова слідчого від 17.01.2012 р. була невмотивованою (порушені вимоги ст. 214 КПК).
Нарешті, за змістом ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОГО ДІЯННЯ, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Враховуючи, що слідством не було встановлено особи, які вчиняли суспільно небезпечне діяння, така ПІДСТАВА, ЯК ВІДСУТНІСТЬ В ДІЯННІ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ (П. 2 СТ. 6 КПК) МАЄ БУТИ ВИКЛЮЧЕНОЮ З ФОРМУЛЮВАННЯ ПОСТАНОВИ ПРО ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ. Крім того, посилання на п. 2 ст. 6 КПК є безпідставним, оскільки злочин вчинювався впродовж багатьох років (до 17.01.2012 р.).
Розподільчий рахунок КП ГІОЦ № 2603000018106 в банку «Хрещатик» функціонує з нецільовим режимом використання: КП ГІОЦ утримує кошти з цих рахунків (0,5%, згідно пунктів 2.1. 2.3. типового Договору КП ГІОЦ з ЖЕО) з подальшим їх перерахуванням на свій поточний рахунок (це, зокрема є доказом надання фінансових послуг). У той же час листом НБУ до банку «Хрещатик» № 25-112/887-5119 від 26.05.2004 р. на підставі Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування цього Плану рахунків повідомляється, що акумульовані на цьому рахунку кошти не можуть бути використані на інші цілі, ніж розрахунки з підприємствами житлово-комунальних послуг. КП ГІОЦ не є підприємством житлово-комунальних послуг (згідно Статуту). Виконавці цих послуг у м. Києві не визначені (див. постанову Шевченківського райсуду м. Києва № 2а-1405/06 від 25.05.2006 р., яка є у матеріалах к/с, а також постанову КААС № 2а-125/11 від 20.03.2012 р.), а тому взагалі незрозуміло: на яких правових підставах саме вказаним підприємствам-монополістам перераховувалися (за винятком посередницького відсотку) кошти споживачів, після того як потрапляли на р/р КП ГІОЦ. Крім того, злочин за ч. 2 ст. 202 КК вчинювався на підставі нечинних розпоряджень КМДА № 80 від 27.01.1997 р., № 478 від 15.04.1997 р., № 1029 від 25.07.2008 р. (перші два не оприлюднені; усі три не пройшли процедури державної реєстрації органом юстиції).
Проте слідчим органом, в порушення ст. ст. 6, 214 КПК не було і в цій частині направлено за належністю матеріали для ВСТАНОВЛЕННЯ І ПРИТЯГНЕННЯ ВИННИХ ОСІБ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ.
Протиправна діяльність КП ГІОЦ продовжується дотепер: на підставі нечинних розпоряджень КМДА і укладених на їх підставі господарських угод. Вказане грубо порушує мої права та інтереси, як споживача; оскільки КП ГІОЦ заперечує протиправність своїх дій.
За таких обставини не можна вважати, що органом досудового слідства були повністю виконані вимоги ст. ст. 213, 214 КПК, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 215, 236-5 КПК України, ПРОШУ:
Оскаржувану постанову від 17.01.2012 р. про закриття кримінальної справи скасувати; кримінальну справу № 04-27569 направити прокурору.
Скаржник