'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: ОАС: Про Порядок формування тарифів Постановою КМУ від 12.07.2005 р. № 560  (Прочитано 5440 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И


м. Київ

23 березня 2010 року 15 год. 30 хв. № 2а-13185/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів Пилипенко О.Є.(головуючий),
ОСОБА_1, ОСОБА_2 при секретарі Ісаковій Є.К.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовом ОСОБА_3 

До
1) Кабінету Міністрів України

2) Державного казначейства України 

Третя особа Міністерство з питань житлово-комунального господарства України 

Про визнати незаконним та протиправним Порядок формування тарифів на послуги з
утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджений Постановою
КМУ від 12.07.2005 р. № 560 та стягнення моральної шкоди у сумі 1000 грн. 

За участю представників сторін

від позивача: не з'явився
від відповідача 1: ОСОБА_4 за дов. № 29-22/93 від 18.03.2010 р.
від відповідача 2: не з'явився
від третьої особи: ОСОБА_5 за дов. № 11/16-2262 від 12.03.2010 р.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до
Кабінету Міністрів України та Державного казначейства України про визнання
незаконним та протиправним Порядок формування тарифів на послуги з утримання
будинків і споруд та при будинкових територій, затверджений Постановою Уряду від
12.07.2005 р. № 560 та стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

Позивач позовні вимоги мотивує тим, що даний Порядок порушує його майнові права
при встановленні тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та при
будинкових територій, вважає, що Кабмін оскаржуваною постановою повинен був
врегулювати порядок визначення обсягів нормативних витрат, пов’язаних з
утриманням будинків, а не встановлювати порядок формування тарифів.

Представник відповідача 1 проти адміністративного позову заперечував, просив у
задоволенні вимог відмовити. В обґрунтування позову зазначив, що оскаржуваний
Порядок відповідає чинному законодавству України та жодним чином не порушує прав
та інтересів позивача, а також, наголосив на тому, що позивачем було пропущено
строки звернення до адміністративного суду.

Представник відповідача 2 в судові засідання не з'являвся, причини неявки суду
не повідомляв, письмових пояснень по суті адміністративного позову не надав.

Представник третьої особи проти адміністративного позову заперечував, просив у
задоволенні вимог відмовити.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників відповідача 1 та
третьої особи, суд приходить до наступних висновків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560 було
затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд
та при будинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання
будинків і споруд та при будинкових територій.

Цей Порядок визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків
і споруд та при будинкових територій і поширюється на суб’єктів господарювання
всіх форм власності, які надають зазначені послуги.

На думку позивача, Кабмін мав би затвердити не «Порядок формування тарифів на
послуги з утримання будинків і споруд та при будинкових територій», а «Порядок
визначення обсягів нормативних витрат пов’язаних з утриманням будинків і споруд
та при будинкових територій». Тобто, позивач вважає, що наявність в назві
Порядку слова «тарифів»є таким, що суперечить нормам Законам України «Про
приватизацію державного житлового фонду»та «Про житлово-комунальні послуги».

Крім того, позивачем заявлено до стягнення моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Суд вважає, що позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають
задоволенню виходячи з наступних підстав.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів
виконавчої влади (ч. 1 ст. 1 Закон України «Про Кабінет Міністрів України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону, Кабінет Міністрів України здійснює
виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим
Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та
постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та
законів України (ч. 1 ст. 4 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 117 Конституції України та ст. 52 Закону України «Про Кабінет
Міністрів України», Кабмін в межах своєї компетенції видає постанови і
розпорядження, які є обов’язковими до виконання.

Процедура та порядок здійснення організаційних, господарських відносин, що
виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми
виробниками, виконавцями і споживачами, а також їх права та обов'язки
регулюються Господарським кодексом України, Законами України «Про ціни і
ціноутворення», «Про житлово-комунальні послуги», постановами Кабінету Міністрів
України.

Відповідно до п.4 ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»державна
політика у сфері житлово-комунальних послуг базується, зокрема, на принципі
регулювання саме цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких
визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного
розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни/тарифи
на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових
територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами
місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»визначено, що
відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг
здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового
фонду», власники приватизованого житла у багатоквартирних будинках (до них
належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є
співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і
повинні сплачувати свою частку витрат у загальних витратах на утримання будинку
(житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», утримання
будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на
задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації
та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів
будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території
відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із
законодавством.

Статтею 13 цього Закону визначено, що житлово-комунальні послуги залежно від
функціонального призначення поділяються на:

- комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води,
водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також
вивезення побутових відходів тощо);

- послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання
внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне
обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів,
освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових
відходів тощо);

- послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків
(балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль
виконання умов договору тощо);

- послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення
елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої
спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Згідно із ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартири у дво- або
багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної
власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку,
механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині
квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які
призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників
нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Статтею 360 Цивільного кодексу України визначено, що співвласник відповідно до
своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у
витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті
податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед
третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 178 Господарського кодексу України, Кабінет Міністрів
України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для
сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання
цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам,
є недійсними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 560 затверджено Порядок
формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових
територій і типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та
прибудинкових територій.

Згідно з пунктом 2 Порядку розмір тарифів (нормативних витрат, пов'язаних із
утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій) визначається по кожному
будинку окремо залежно від кількісних показників фактичного надання послуг з
урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного,
технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з типовим
переліком послуг, який додається до Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку, калькуляційною одиницею для розрахунку тарифів
на зазначені послуги визначено 1 кв. метр загальної площі квартир будинку, що
відповідає вимогам Житлового кодексу Української РСР.

Таким чином, участь споживача послуги в утриманні будинку, споруди та
прибудинкової території залежить від частки займаного ним житла.

Пропозиція позивача щодо необхідності передбачити в оскаржуваному Порядку умову
про врахування тільки тих загальновиробничих та адміністративних витрат, які пов'язані
з наданням послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не є
підставою для скасування нормативно-правового акту як такого що не відповідає
нормам чинного законодавства.

Щодо витрат з проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонту
квартирних засобів обліку води і теплової енергії, то ці витрати закладені в
тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до п. 29 Порядку, під час розрахунку нормативних витрат враховуються
витрати на періодичну повірку, обслуговування і ремонт (у тому числі демонтаж,
транспортування та монтаж після повірки) квартирних засобів обліку води.
Зазначені витрати визначаються відповідно до укладеного договору між власником (балансоутримувачем)
будинку або його уповноваженою особою та організацією, яка здійснює повірку
засобів обліку води.

Оплата послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, у тому
числі послуг із повірки засобів обліку води здійснюються споживачем за
встановленим тарифом та на умовах, передбачених Типовим договором, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 560.

Перевірка, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку води і теплової
енергії не входить до складу витрат закладених в тарифи на комунальні послуги.

Крім того, слід зазначити, що оскаржується постанова Кабміну 2005 року (публікація
«Урядовий кур’єр», 2005, № 137 від 27.07.2005 р.), а позивач звернувся до суду з
позовом 19.06.2008 р., в той час як він є співвласником квартири, яка
розташована за адресою: м. Полтава, вул. Гожулівська, 12, з 21.01.1997 р., про
що свідчить наявне в матеріалах справи свідоцтво на право власності, а тому він
повинен був оплачувати послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових
територій на протязі всього цього часу починаючи з 1997 року, тому позивач мав
можливість знати про наявність спірного рішення, таким чином, суд прийшов до
висновку, що останнім пропущено строк звернення до адміністративного суду, що є
підставою для відмови в задоволенні позову.

Слід також зазначити, що спірна постанова втратила чинність згідно з постановою
Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України,
адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до
адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для
звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи
встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня,
коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод
чи інтересів.

Враховуючи вищенаведене слід зазначити, що за загальним правилом перебіг строку
на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на
адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про
порушення свої прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що
пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у
задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одні зі
сторін.

Відповідачем були надані письмові заперечення на адміністративний позов, в яких
він вказує, про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду
та наполягає на цьому.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу колегія
суддів прийшла до висновку, що у нього відсутні підстави для визнання причин
пропущення позивачем строку звернення до суду поважною, тому суд прийшов до
висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають
задоволенню, оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного
суду, а спірна постанов, якою затверджено Порядок не порушує права та
охоронювані законом інтереси позивача.

Щодо заявленої позивачем вимоги про компенсацію моральної шкоди, суд зазначає
наступне.

При вирішенні питання про з’ясування фактів, з якими закон пов’язує
відшкодування моральної шкоди, солід виходити з вимог ст. 1167 Цивільного
кодексу України, в якій визначені підстави відповідальності за моральну шкоду.

Частиною 1 даної статті встановлено, що моральна шкода, завдані фізичній чи
юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю,
відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків
встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову
практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995
р. № 4 обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної
шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана,
наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та
вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт
заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового
характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини
заподіювана, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює
заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

Позивач не надав жодного доказу та не довів, що існує причинно-наслідковий зв'язок
між моральними стражданнями та діями відповідача, не доведено, що саме дії
відповідачів призвели до заподіяння моральних страждань позивачу.

Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000 грн.,
задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав,
які зумовлюють наявність моральної шкоди, так як, позивачем не надано жодних
змістовних обґрунтувань та належних доказів заподіяння йому моральної шкоди.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові
витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 99, 100, 158, 162, 163, 167 Кодексу
адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва


ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства
України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про
апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було
подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів
з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187
Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої
інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти
днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього
подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк,
встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя ОСОБА_6 
Суддя В.А. Донець
Cуддя Ю.Т. Шрамко

Дата підписання повного тексту постанови: 02.04.2010 р.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9208091
« Останнє редагування: 27 Січня 2011, 01:40:05 від Перо »
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email