Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

16

Судові рішення / ВС: щодо припинення правовідносин по договору послуг з ЦО та ГВ

« : 16 Листопада 2021, 19:51:58 »

Державний герб України

Постанова

Іменем  України

03 листопада 2021 року

справа № 697/2217/19

провадження № 61-3627св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Канівське комунальне підприємство теплових мереж,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 листопада 2019 року  в складі судді Льон О. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2020 року в складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренко Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до Канівського комунального підприємства теплових мереж, у якому просив визнати припиненими правовідносини за договором № 2136 про надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання від 08 червня 2007 року та зобов`язати відповідача припинити дії з надання послуг з централізованого теплопостачання.

В обґрунтування позову зазначав, що між сторонами 08 червня 2007 року укладено договір № 2136 про надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання терміном на 5 років. Договір вважається продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією зі сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність його перегляду. 03 червня 2019 року він направив на адресу відповідача заяву щодо припинення дії договору у зв`язку з необхідністю його перегляду та пропозицію укладення нового договору про надання комунальних послуг на виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відмова відповідача від визнання факту припинення вказаного договору та від перегляду його умов, а також надання послуг з постачання теплової енергії за відсутності договору про надання відповідної комунальної послуги є порушенням його прав.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент припинення дії спірного договору Кабінетом Міністрів України не було затверджено новий типовий договір на теплопостачання, як це передбачено статтею 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», тому Канівське комунальне підприємство теплових мереж було позбавлене можливості укласти із заявником новий договір про надання комунальних послуг. Вказана обставина не може бути підставою для припинення дії попереднього договору.

Позивач не надав докази на підтвердження існування обставин, передбачених пунктом 29 спірного договору, які є підставою для його дострокового припинення.

Оскільки повідомлення позивача про відсутність наміру продовжити дію спірного договору надіслано не у визначеному пунктом 28 договору порядку, воно не є підставною для припинення договірних відносин.

Порядок відключення від мереж централізованого опалення регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, відповідно до яких передбачено відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води цілих багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів, а не окремих квартир. Окрім того, Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води передбачено, що власники квартир на нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до центрального опалення, мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від центрального опалення у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від центрального опалення.

Позивач не надав докази того, що половина квартир у багатоквартирному будинку відключена від мереж централізованого опалення та існує рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на відключення від вказаних мереж його квартири, відтак відсутні підстави для задоволення вимог про зобов`язання відповідача припинити дії з надання послуг з централізованого теплопостачання.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся  до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 листопада 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначав про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Вказував, що апеляційний суд при розгляді вимог про припинення правовідносин за договором неправильно застосував статтю 907 ЦК України, яка регламентує розірвання договору про надання послуг, а також не застосував статтю 905 ЦК України, відповідно до якої строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Спірним договором не визначено новий строк, на який продовжується його дія після спливу п'ятирічного строку, на який його було укладено.

Житлово-комунальні послуги можуть надаватися виключно за умови наявності діючого договору про надання житлово-комунальних послуг. Отже в ситуації, коли такий договір відсутній, у надавача послуг відсутні будь-які правові підстави для оплатного надання послуг.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

06 квітня 2020 року справа № 697/2217/19 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 08 червня 2007 між Канівським комунальним підприємством теплових мереж та ОСОБА_1 , який є власником квартири АДРЕСА_1 , укладено Договір № 2136 про надання послуг з централізованого опалення та гарячої води.

Згідно з пунктом 28 цього договору він укладається на п`ять років і набирає чинності з дня укладення. Договір вважається продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Відповідно до пункту 29 договору він може бути розірваний достроково у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови спожива від користування послугами надавача послуг; за умови забезпечення альтернативного джерела теплопостачання житлових приміщень, отриманого на підставі діючих нормативних документів; переходу права власності (користування) на квартиру до іншої особи; невиконання умов договору сторонами договору.

02 травня 2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою-повідомленням про розірвання договору № 2136 від 08 червня 2007 року про надання послуг з централізованого опалення та гарячої води на підставі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який набрав набув чинності з 01 травня 2019 року.

У заяві від 03 червня 2019 року позивач пропонував відповідачу припинити дію спірного договору від 08 червня 2019 року у зв`язку з необхідністю його перегляду відповідно до пункту 28 договору, а також невиконанням вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в частині укладення нового договору про надання комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію згаданого Закону, а також просив направити йому для ознайомлення проект нового договору про надання послуг.

Листом директора Канівського комунального підприємства теплових мереж № 327 від 06 червня 2019 року позивача повідомлено, що реалізація вимог Закону України «Про комунальні послуги» в частині укладення нових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії стане можлива лише після затвердження урядом типового договору про надання послуг з постачання теплової енергії. До цього часу раніше укладені договори зберігають свою чинність, тому підстави для припинення чи перегляду договору № 2136 від 08червня 2007 відсутні.

21 червня 2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою про припинення надання йому послуг з теплопостачання до укладення між сторонами нового договору згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

01 травня 2019 набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, на який у своїх заявах про розірвання договору посилається позивач.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення вказаного закону договори про надання комунальних послуг, укладені до введення його в дію, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Відповідно до частини статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами

Підпунктами 1, 2 частини першої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належать: затвердження правил надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком; затвердження типових договорів про надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та типові договори про послуг з постачання теплової енергії, які набули чинності з 04 вересня 2019 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем.

Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).

Оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до відповідача з вимогою про припинення дії спірного договору Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не було затверджено новий типовий договір на теплопостачання, набрання чинності вказаним законом саме по собі не може слугувати підставою для припинення правовідносин за попереднім договором про надання послуг з централізованого опалення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Встановивши, що позивач не надав суд належні та допустимі докази на підтвердження існування обставин, передбачених пунктом 29 спірного договору, які дають підстави для його дострокового припинення, окрім того, він не звернувся у визначеному пунктом 28 договору порядку до відповідача із пропозицією про розірвання договору чи перегляд його умов, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання припиненими правовідносин за договором № 2136 про надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Припинення дій з надання послуг з централізованого теплопостачання можливе за умови проведення відключення квартири від мереж теплопостачання.

Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), централізоване опалення це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Згідно пункту 24 Правил споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил).

Порядком відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 167 від 26 липня 2019 року встановлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення органу місцевого самоврядування з урахуванням рішення Комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води (пункт 1 розділу ІІ).

Пунктом 1 розділу ІІІ вказаного Порядку передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до системи (мережі) централізованого опалення та системи (мережі) постачання гарячої води, мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від централізованого опалення та постачання гарячої води у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від системи (мережі) централізованого опалення та системи (мережі) постачання гарячої води, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.

Оскільки ОСОБА_1 не надав суду докази того, що половина квартир та нежитлових приміщень будинку відключена від мережі централізованого опалення та існує рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на відключення від зазначених мереж належної йому квартири, правильними є висновки судів про відмову в задоволенні вимог про зобов`язання відповідача припинити дії з надання послуг із централізованого теплопостачання.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті                 і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу                       ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 листопада 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2020 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд                         у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 листопада 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                 М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100846814

17

Судові рішення / ВС: відмова у відкритті апеляційного провадження тільки колегіальна

« : 16 Листопада 2021, 19:47:50 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України

08 листопада 2021 року

місто Київ

справа № 752/2091/18

провадження № 61-7518св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року у складі судді Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго»), правонаступником якого є Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго»), у січні 2018 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 17 268, 24 грн за надані послуги з централізованого опалення, 6 345, 09 грн за постачання гарячої води, а також 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 5 302, 89 грн.

Позов обґрунтовувався тим, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, що надаються за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на 01 липня 2017 року у відповідача існує заборгованість у розмірі 17 268, 24 грн за надані послуги з централізованого опалення, 6 345, 09 грн за постачання гарячої води. На суму зазначеної заборгованості позивачем нараховано три відсотка річних та інфляційне збільшення боргу за період з листопада 2014 року до вересня 2017 року у розмірі 5 302, 89 грн.

Відповідач проти позову заперечував з підстав відсутності договірних відносин між сторонами, стверджував, що комунальні послуги не отримав, опублікований у засобах масової інформації договір суперечить постанові Кабінету Міністрів України.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення у розмірі 17 268, 24 грн, заборгованість за постачання гарячої води - 6 345, 09 грн, інфляційні нарахування - 4 420, 11 грн, три відсотка річних - 882, 78 грн. Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що, 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» у публікації від 06 серпня 2014 року надрукований договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, розроблені для фізичних осіб, які є власниками / наймачами у багатоквартирному житловому будинку. Зазначений договір складено на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, та є договором приєднання.

Наявність цивільних відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків у кожної зі сторін підтверджується діями таких сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а особа як споживач послуг чи власник житла зобов`язана здійснювати оплату цих рахунків.

Самий лише факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від обов`язку оплати послуг у повному обсязі.

Суд першої інстанції встановив, що позивачем надавалися послуги у будинок, у якому проживає відповідач, що не спростовано у судовому засіданні, також не надано докази на підтвердження неотримання послуг або непроживання відповідача у його квартирі.

Суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач є споживачем послуг, що надавалися ПАТ «Київенерго», а тому зобов`язаний здійснювати оплату за житлово-комунальні послуги.

Оскільки у відповідача існує заборгованість за надані житлово-комунальні послуги, яка в судовому засіданні не спростована, позов підлягає задоволенню.

ОСОБА_1 у березні 2020 року звернувся із апеляційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у справі за позовом КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

ОСОБА_1 у лютому 2021 року повторно звернувся із апеляційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду від 16 вересня 2019 року.

Суд апеляційної інстанції зробив висновки, що відсутні підстави для відкриття апеляційного провадження за згаданою апеляційною скаргою, оскільки вдруге апеляційну скаргу подано після спливу більш ніж півтора роки після ухвалення рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року.

У відкритті апеляційного провадження відмовлено на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 29 квітня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвали Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року та від 26 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що касаційна скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.

Заявником як підстави касаційного оскарження ухвали апеляційного суду визначено порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що, звертаючись повторно у лютому 2021 року із апеляційною скаргою, він клопотав про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року, однак суд апеляційної інстанції не вирішив зазначеного клопотання.

Також заявник вважає, що судом апеляційної інстанції допущено грубе порушення вимог частини третьої статті 357 ЦПК України, оскільки у разі якщо суд вважає, що заявником пропущено строк на подання апеляційної скарги або якщо наведені причини такого пропуску визнано неповажними, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був залишити апеляційну скаргу без руху для можливості подання заявником клопотання із наведенням інших причин пропуску процесуального строку.

Отже, серед підстав касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції заявником зазначена та підстава, яка згадана у частині другій статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ними вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому КП «Київтеплоенерго»просило залишити касаційну скаргу без задоволення, ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року без змін

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У пунктах 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України одними із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом правил статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині першій статті 352 ЦПК України закріплено правило, відповідно до якого учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354).

Відкриття апеляційного провадження у справі слід розглядати як сукупність передбачених процесуальним законом послідовних дій суду апеляційної інстанції, які розпочинаються визначенням колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи та завершуються постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги, про відкриття або про відмову у відкритті апеляційного провадження. Відкриття апеляційного провадження є підставою для переходу до іншої стадії судового процесу - апеляційного розгляду, порядок проведення якої регламентований параграфом 3 Глави 1 розділу V ЦПК України.

Апеляційна скарга реєструється у день її надходження до суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 цього кодексу. До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього кодексу, застосовуються положення його статті 185 (частини перша та друга статті 357 ЦПК України).

Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього кодексу (частини третя та четверта статті 357 ЦПК України).

Питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина шоста статті 357 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Статтею 358 ЦПК України визначено порядок та випадки, за наявності яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі.

Наведена норма процесуального закону кореспондує, що ухвалення рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження здійснюється судом.

Відповідно до частини третьої статті 34 ЦПК України перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач (частина друга статті 33 ЦПК України).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року справу № 752/2091/18 призначено судді-доповідачеві Івановій І. В., судді, які входять до складу колегії: Невідома Т. О., Пікуль А. А.

Отже, розгляд справи № 752/2091/18 визначено у колегіальному порядку у складі трьох суддів.

Відповідно до змісту ухвали Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі зазначене рішення ухвалено суддею-доповідачем Івановою І. В. одноособово.

В оцінці правильності висновків апеляційного суду суд касаційної інстанції застосовує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20), відповідно до якого «з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово. За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом зазначеної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів».

Також Велика Палата Верховного Суду визначила, що, регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, законодавець не випадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особи до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, потрібно розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України).

Отже, враховуючи вимоги статті 358 ЦПК України та їх тлумачення Великою Палатою Верховного Суду, ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі має здійснюватися колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

За наведених обставин Верховний Суд робить висновок, що ОСОБА_1 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за його апеляційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року неповноважним складом суду, суддею-доповідачем одноособово, натомість таке рішення повинно було бути ухвалено судом у складі колегії у складі трьох суддів.

Тож суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення неповноважним складом суду, допустив порушенням права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Поза розумним сумнівом є те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, яким відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі, неповноважним складом судом, тобто допустив порушення норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Встановлені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є істотними, мають наслідком обов`язкове скасування судових рішень, а тому Верховний Суд відповідно до правил частини четвертої статті 401 ЦПК України прийняв рішення про скасування оскаржуваного судового рішення у попередньому судовому засіданні без призначення справи до судового розгляду.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема те, що заявник клопотав про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року, однак суд апеляційної інстанції не вирішив зазначеного клопотання, не підлягають оцінці у зв`язку з наявністю безумовних підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді                                                                                                              С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100884907

18

Судові рішення / ВС: ...не має права на оскарження до адміністративного суду без розгляду по суті

« : 16 Листопада 2021, 19:44:10 »

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 580/1698/19

адміністративне провадження № К/9901/14574/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №580/1698/19

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Смілянської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: комунальне підприємство "Смілакомунтеплоенерго",

про визнання протиправним і скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року

(прийняту у складі: головуючого судді Руденко А.В.)

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року

(прийняту у складі: головуючого судді Мельничука В.П., суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М.).

І. Історія справи

ОСОБА_1 у травні 2019 року звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Смілянської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: комунальне підприємство "Смілакомунтеплоенерго", в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача №414 від 22 листопада 2018 року "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та теплову енергію для КП "Смілакомунтеплоенерго" (далі - «Рішення №414»).

Позов мотивований тим, що оскаржуване рішення порушує права та інтереси ОСОБА_1 як споживача послуг з централізованого опалення і теплової енергії та не відповідає Конституції і законам України.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року частково задоволено клопотання відповідача: закрито провадження у цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправними і скасування підпунктів 1.1, 1.3, 1.4 пункту 1 Рішення №414; у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування підпункту 1.2 пункту 1 Рішення №414 відмовлено.

Вказана ухвала мотивована тим, що підпунктом 1.1 пункту 1 оскаржуваного рішення встановлено тарифи для населення на послугу з централізованого опалення для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії; пунктом 1.2 - для населення на послугу з централізованого опалення для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії; пунктом 1.3 - для потреб бюджетних установ; пунктом 1.4 - для потреб інших споживачів. Позивач проживає у будинку і відноситься до категорії споживачів, які отримують послугу з централізованого опалення, та у його будинку встановлено вузол комерційного обліку теплової енергії SHARKY №55744779.

Відтак, суд дійшов висновку, що прав і обов`язків позивача стосується лише підпункт 1.2 пункту оскаржуваного рішення, тоді як підпункти 1.1, 1.3 та 1.4 пункту 1 цього рішення не застосовуються до позивача, а тому в силу приписів частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») він не має права на їх оскарження.

Крім того, суд першої інстанції відхилив посилання ОСОБА_1 на рішення відповідача №83 від 28 лютого 2019 року «Про коригування тарифів на послуги з централізованого опалення та теплову енергію для КП «Смілакомунтеплоенерго», оскільки цим рішенням внесено зміни до Рішення №414, в результаті чого відкориговано тарифи на послуги з централізованого опалення і теплової енергії для третьої особи. Водночас заявлені підстави і предмет позову не стосуються цифрового визначення тарифів, які запроваджуються оскаржуваним рішенням, а випливають із сумнівів позивача стосовно дотримання процедури прийняття Рішення №414.

З огляду на викладене, Черкаський окружний адміністративний суд закрив провадження в частині скасування підпунктів 1.1, 1.3, 1.4 пункту 1 Рішення №414 на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки дійшов висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 квітня 2020 року залишив ухвалу про закриття провадження від 10 лютого 2020 року без змін.

У своїй постанові апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, а також відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що оскаржуване рішення порушує права необмеженого числа заінтересованих осіб, оскільки право на оскарження рішення (індивідуального акту) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте, або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується. Відтак особи, які вважають, що Рішення №414 порушує їх права, не позбавлені права самостійно звернутися до суду за захистом таких прав.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача від 10 лютого 2020 року про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаржник вказує на порушення судами норм процесуального права, які обґрунтовує такими доводами:

- жодна із підстав для закриття провадження, передбачених статтею 238 КАС України, не може бути застосована до обставин цієї справи. Натомість суд першої інстанції повинен був діяти відповідно до вимог частини п`ятої статті 246 КАС України і вирішити спір по суті, оскільки адміністративний позов ОСОБА_1 містить лише одну позовну вимогу, яка не поділяється на частини. Відтак, на переконання скаржника, закриття провадження у справі до закінчення підготовчого провадження є порушенням порядку розгляду справи, визначеного статтями 238, 246 КАС України;

- оскаржуваним рішенням порушуються права необмеженого числа заінтересованих осіб на доступ до правосуддя. Так, скаржник зауважує, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 подали заяви про вступ у справі як треті особи на стороні позивача, проте суд їхні клопотання не розглянув, а у задоволенні аналогічного клопотання ОСОБА_1 про залучення вказаних осіб до участі у справі суд відмовив. Оскільки зазначені особи є жителями міста Сміли, споживачами послуг із централізованого опалення і теплової енергії, що надаються комунальним підприємством «Смілакомунтеплоенерго», то скаржник вважає передчасним закриття провадження у справі до закінчення підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить її частково задовольнити, змінити оскаржувані судові рішення і закрити провадження у справі повністю. Так, Виконавчий комітет Смілянської міської ради звертає увагу на те, що підпункт 1.2 пункту 1 Рішення №414 втратив чинність, оскільки рішенням відповідача від 28 лютого 2019 року №83 «Про коригування тарифів на послуги з централізованого опалення та теплову енергію для КП «Смілакомунтеплоенерго» підпункти 1.1 і 1.2 пункту 1 Рішення №414 викладено у новій редакції. Відтак, на думку відповідача, провадження у справі необхідно закрити повністю з огляду на приписи частини третьої статті 264 КАС України, згідно якої нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом строку їх чинності.

Третя особа відзиву на касаційну скаргу не подала, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримала 7 липня 2020 року.

Ознайомившись із доводами позивача та відповідача, Верховний Суд вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на таке.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

За пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 264 КАС України встановлені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, зокрема, органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.

Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування (пункт 2 частини першої статті 264 КАС України).

Частинами другою - сьомою статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи. Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, - у строк, визначений судом.

Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

За пунктом 10 частини другої статті 180 КАС України у підготовчому судовому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.

Згідно пункту 2 частини другої статті 183 КАС України за результатами підготовчого судового засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Статтею 238 КАС України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Так, зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що він оскаржує Рішення №414 в цілому. Цим рішенням встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та теплову енергію для комунального підприємства «Смілакомунтеплоенерго». Для різних категорій споживачів у пункті 1 оскаржуваного рішення визначено окремі тарифи:

підпунктом 1.1 - тарифи для населення на послугу з централізованого опалення для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії;

підпунктом 1.2 - для населення на послугу з централізованого опалення для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії;

підпунктом 1.3 - для потреб бюджетних установ;

підпунктом 1.4 - для потреб інших споживачів.

Інші пункти Рішення №414 стосуються порядку повідомлення споживачів про це рішення і особливостей його виконання.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 та відноситься до категорії споживачів, що отримують послугу з централізованого опалення, а у вказаному будинку встановлено вузол комерційного обліку теплової енергії SHARKY №55744779.

Тобто на позивача поширюється лише підпункт 1.2 пункту 1 Рішення №414, оскільки він проживає у житловому будинку, в якому наявний прилад обліку теплової енергії.

З аналізу частини другої статті 264 КАС України випливає, що оскаржити нормативно-правовий акт мають право лише ті особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що положення підпунктів 1.1, 1.3 та 1.4 пункту 1 Рішення №414 не стосуються прав позивача і він не є суб`єктом правовідносин, на які поширюють свою дію вказані підпункти.

Отже, ОСОБА_1 не має права на оскарження до адміністративного суду Рішення №414 в частині підпунктів 1.1, 1.3, 1.4 пункту 1 цього рішення, оскільки ці підпункти не стосуються прав та/або обов`язків позивача.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Так, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження нормативно-правових актів віднесені до юрисдикції адміністративних судів, а отже й умови звернення до суду з відповідними позовами визначаються КАС України. Водночас, якщо суд встановив, що конкретний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства і такий спір взагалі не підлягає судовому розгляду, то у нього відсутні підстави для надання позивачеві роз`яснень про те, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.

Натомість формулювання позивачем своїх вимог шляхом прохання визнати протиправним і скасувати Рішення №414 в цілому не може нівелювати приписи частини другої статті 264 КАС України щодо визначення кола осіб, які мають право оскаржити нормативно-правовий акт, який може стосуватися не лише позивача, а й багатьох інших категорій фізичних та/або юридичних осіб. Тому доводи скаржника про те, що суд повинен був розглядати справу по суті з огляду на застосоване ним формулювання позовних вимог Верховний Суд відхиляє.

Водночас слід зазначити, що в силу пункту 2 частини другої статті 183 КАС України суд за результатами підготовчого засідання має право постановити ухвалу про закриття провадження у справі. Так, у цій справі суд першої інстанції вирішив закрити провадження у справі лише в частині позовних вимог, тоді як в іншій частині розгляд справи продовжився, а у підготовчому засіданні, за результатами якого постановлено ухвалу про закриття провадження, було оголошено перерву.

Пунктом 3 частини другої статті 183 КАС України передбачено, що суд за результатами підготовчого засідання також постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті. Тобто, за обставин цієї справи, суд міг перейти до розгляду справи по суті лише в частині тих позовних вимог, розгляд яких продовжився.

Отже, колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права через постановлення ухвали про закриття провадження лише в частині позовних вимог і продовження розгляду справи судом у підготовчому провадженні в іншій частині позову.

До того ж суд першої інстанції правильно визначив підставу для закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо підпунктів 1.1, 1.3 та 1.4 пункту 1 Рішення №414, пославшись на пункт 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки справу дійсно не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Надаючи оцінку доводам скаржника стосовно того, що оскаржуваним рішенням порушуються права необмеженого числа заінтересованих осіб на доступ до правосуддя, зокрема осіб, які подавали заяви про вступ у справу як треті особи без самостійних вимог на стороні позивача, необхідно зазначити таке.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у особи саме в момент порушення чи оскарження її права іншою особою (особами).

Захист прав інших осіб можливий лише в межах відносин представництва, особливості чого врегульовані статтями 55 - 60 КАС України.

Водночас коло осіб, які мають право оскаржити нормативно-правовий акт і умови такого оскарження визначені у частині другій статті 264 КАС України, згідно якої кожна особа, щодо якої застосовано нормативно-правовий акт, а також особа, яка є суб`єктом правовідносин, у яких він буде застосований, має право звернутися з відповідним позовом.

Позивач своє право на оскарження Рішення №414 реалізував і поза межами відносин представництва не має права представляти інтереси окремих осіб.

Скаржник зауважує, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 подали заяви про вступ у справу як треті особи на стороні позивача, проте суд їхні клопотання не розглянув, а у задоволенні аналогічного клопотання ОСОБА_1 про залучення вказаних осіб до участі у справі суд відмовив.

Проте, зі змісту журналу судового засідання, яке відбулося 9 липня 2019 року, суд розглянув усі наявні на той момент клопотання третіх осіб про залучення їх до участі у справі та відмовив у їх задоволенні через необґрунтованість.

Також суд розглянув клопотання позивача про залучення до участі у справі третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 і ухвалою від 10 лютого 2020 року відмовив у його задоволенні. Ухвала мотивована тим, що заінтересовані особи самостійно реалізують свої права у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, якщо відносно них буде застосований нормативно-правовий акт, або якщо вони є суб`єктом, у яких буде застосовано цей акт. Докази на підтвердження вказаних обставин мають бути додані до клопотання заінтересованих осіб про залучення їх до участі у справі. Тому клопотання ОСОБА_1 суд визнав необґрунтованим.

Отже, відповідні клопотання були розглянуті судом, який відмовив у їх задоволенні, пославшись на відповідні мотиви, яким Верховний Суд оцінки не надає, оскільки вони стосуються прав інших осіб, представляти інтереси яких позивач не уповноважений.

Водночас, відповідні треті особи зі скаргами на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не зверталися, про порушення своїх прав не заявляли.

Окрім іншого, Верховний Суд відхиляє доводи відповідача про те, що підпункт 1.2 пункту 1 Рішення №414 втратив чинність з огляду на те, що рішенням Виконавчого комітету Смілянської міської ради від 28 лютого 2019 року №83 «Про коригування тарифів на послуги з централізованого опалення та теплову енергію для КП «Смілакомунтеплоенерго» його викладено у новій редакції. Так, суд першої інстанції правильно зазначив, що рішенням №83 відкориговано тарифи на послуги з централізованого опалення та теплової енергії для третьої особи, а заявлені підстави та предмет позову не стосуються цифрового визначення тарифів, які запроваджені оскаржуваним рішенням. Натомість позов подано з підстав недотримання відповідачем процедури прийняття Рішення №414. Крім того, внесення змін до оскаржуваного рішення не означає втрату ним чинності, а отже воно може бути оскаржене відповідно до положень статті 264 КАС України.

Згідно статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, то оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М.          Мартинюк

А.В.          Жук

Ж.М.          Мельник-Томенко,

Судді          Верховного Суду

https://reyestr.court.gov.ua/Review/96281422

19

Судові рішення / ВС: не передбачено права позивача на подання заяв про доповнення чи уточнення

« : 16 Листопада 2021, 19:37:47 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України

01 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 405/3360/17

провадження № 61-9545сво21

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача -  Висоцької В. С.

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Кропивницька міська рада, про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Письменного О. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Кропивницька міська рада,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог, процесуальні дії суду першої інстанції

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 29 червня 2017 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено питання про забезпечення позову.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 07 червня 2018 року до участі в справі як третю особу залучено Кропивницьку міську раду.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 22 вересня 2020 року підготовче судове засідання закрито, а справу призначено

до розгляду по суті.

27 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог від 27 листопада 2020 року.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у підготовчому судовому засіданні 22 вересня 2020 року позивач позов підтримав

та подав заяву про збільшення позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав. За участі позивача та з урахуванням його думки підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до розгляду по суті. Проте лише 27 листопада 2020 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог.

Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України

та враховуючи, що розгляд цієї справи проводиться за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог від 27 листопада

2020 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

ОСОБА_1 не погодився з ухвалою суду першої інстанції, оскаржив

її в апеляційному порядку.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у частині першій статті 353 ЦПК України. Аналіз статті 353 ЦПК України дає підстави для висновку, що оскаржувана ухвала

про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо

від рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються

до апеляційної скарги на рішення суду. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається

до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

Суд апеляційної інстанції вказав, що повернення апеляційної скарги

на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду,

не порушує конституційного права позивача на апеляційне оскарження, оскільки така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку одночасно із рішенням суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання

про прийняття до розгляду збільшених позовних вимог, посилаючись

на порушення судом норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відмовлено

у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині касаційного оскарження ухвали Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2021 року про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ухвала суду першої інстанції

про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

не підлягає апеляційному оскарженню.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що неприйняттям заяви

про збільшення позовних вимог та відмовою в апеляційному перегляді ухвали суду першої інстанції порушено законний інтерес позивача щодо повного захисту його прав у межах однієї судової процедури, уникнення необхідності звернення до суду з іншими позовами.

Суд апеляційної інстанції вказав, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку лише ухвали суду першої інстанції, перелічені у частині першій статті 353 ЦПК України, до переліку яких оскаржена ухвала суду першої інстанції не відноситься. Проте

у пункті 16 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено право

на апеляційне оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду. Апеляційний

суд не досліджував те, що при вирішені питання розгляду заяви

про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції не застосував норми статей 174, 182, частини шостої статті 185, статті 222 ЦПК України, що є порушенням процесуального законодавства.

Позивач вказує, що процесуальне питання щодо відмови у розгляді заяви про збільшення позовних вимог вже вирішувалось Верховним Судом у постанові від 24 липня 2020 року у справі № 2040/5300/18. Крім того, схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 02 жовтня 2019 року у справі № 808/6650/14.

На переконання позивача, аналіз пункту 16 частини першої статті 353, частини дев`ятої статті 10, статті 185 ЦПК України свідчить, що скарги окремо від рішення суду першої інстанції подаються не тільки на ухвалу про залишення позову, але і будь-якої заяви, без розгляду, фактичну відмову у прийнятті. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону

суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено. За таких обставин, апеляційний

суд повинен був відкрити апеляційне провадження та перевірити законність постановленої ухвали суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.

У касаційній скарзі міститься клопотання про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване наявністю процесуальних проблем у правозастосовчій практиці та формування єдиних правових позицій у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині касаційного оскарження ухвали Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року про повернення апеляційної скарги, справу витребувано

із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Кропивницька міська рада, про відшкодування моральної шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення, прийнято

до розгляду.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

У статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо

від рішення суду, та не передбачено можливості такого оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги

ОСОБА_1 , оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог відповідно

до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо

від рішення суду.

Крім того, зазначена ухвала не перешкоджає реалізації права позивача на звернення за судовим захистом шляхом пред`явлення позову

в частині, на яку збільшено первісні позовні вимоги.

Схожий висновок викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 761/23218/17 (провадження

№ 14-172цс19) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі

№ 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18), де зроблено висновок, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом,

не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що відмова апеляційного суду

у відкритті апеляційного провадження є порушенням права на судовий захист, є безпідставними, оскільки практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним

і національним законодавством може обмежуватись, зокрема

для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії»

від 12 липня 2007 року).

Заява про збільшення позовних вимог не є за своєю суттю позовною заявою, оскільки нею змінюється лише предмет або підстава позову. Водночас подання заяви, якою одночасно змінюється підстава

та предмет позову, фактично, є пред`явленням нового позову. У ситуації, що склалася, порушення права на судовий захист немає, оскільки,

як вже зазначалось, позивач не позбавлений можливості заявити

(за наявності для цього підстав) інший позов в частині, яка не охоплена первісними вимогами.

Наведені у касаційній скарзі доводи по своїй суті зводяться

до неправильного тлумачення заявниками норм цивільного процесуального законодавства України та правильність висновків апеляційного суду не спростовують. Ураховуючи наведене,

суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги на підставі пункту 4 частини першої статті 357 ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі справа № 177/1251/18 (провадження № 61-19172св20) зроблено висновок, що апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвала суду першої інстанції про відмову

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог, оскільки така ухвала відповідно до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. Крім того, зазначена ухвала

не перешкоджає реалізації права заявника на звернення за судовим захистом шляхом пред`явлення позову.

Аналіз практики Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 353 ЦПК України свідчить, що Верховним Судом зроблено висновок про можливість апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про повернення заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог. Тобто існує інший підхід до вирішення зазначеного питання.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18) вказано,

що апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь

у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо

від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги, оскільки не перевірив,

чи передбачена процесуальним законодавством можливість суду відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, та чи не є ця ухвала за своїм змістом ухвалою

про повернення заяви позивачам. Не з`ясування судом вказаних обставин та формальне зазначення про те, що місцевий суд відмовив у прийнятті позовної заяви, хоча норми ЦПК України такої дії

не передбачають, свідчить про обмеження реалізації права заявників на апеляційне оскарження судового рішення.

Отже, існує різна практика вирішення судом касаційної інстанції питання щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог.

Колегія суддів Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного вважала відступити від висновку щодо застосування статей 352, 353 ЦПК України, який викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі

№ 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18), із зазначенням висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду,

крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати

або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність

або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства

є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Положеннями частини другої статті 352 ЦПК України визначено,

що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо

від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог

до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається

не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання

у справі.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено,

що  учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії

у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою

про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача

до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви

та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести

до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції  про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви

про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

є повернення такої заяви позивачу.

Водночас, пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону),

а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,

якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались

у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених

ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заявипро збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

За викладених обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення

від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 369/11526/16-ц (провадження № 61-44511св18).

У вказаній постанові суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував пункт 6 частини першої статті 353 ЦПК України та дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги, оскільки

не перевірив, чи передбачена процесуальним законодавством можливість суду відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, та чи не є ця ухвала за своїм змістом ухвалою про повернення заяви позивачам.

Водночас, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку про відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі

№ 177/1251/18 (провадження № 61-19172св20) про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог

не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Щодо доводів касаційної скарги по суті

У справі, яка переглядається, місцевий суд відмовив позивачу

у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Не погоджуючись із таким судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскарження цієї ухвали не передбачено статтею 353 ЦПК України.

Реалізація права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главами 1, 2 «Апеляційне провадження» та «Касаційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Підстави повернення апеляційної скарги визначені частиною п`ятою статті 357 ЦПК України.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу,

що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог статті 353 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ухвала місцевого суду про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена

в апеляційному порядку окремо від рішення суду та про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, що призвело до порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України

та постановлена з порушенням норм процесуального права,

що відповідно до частини четвертої статті 406, частин четвертої

та шостої статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування

з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки щодо застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)

Статтею 129 Конституції України та частиною третьою статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства

є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Положеннями частини другої статті 352 ЦПК України визначено,

що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо

від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше

як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається

не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання

у справі.

Пнктами 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено,

що  учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні

дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання

яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви

про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог

є повернення такої заяви позивачу.

Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону),

а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались

у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно

до вимог статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання

про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою

або за клопотанням учасника справи.

Згідно з частиною п?ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У касаційній скарзі міститься клопотання про передачу справи

на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтоване наявністю процесуальних проблем у правозастосовній практиці та формування єдиних правових позицій у подібних правовідносинах.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п?ятою статті 404 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання  ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 14 травня 2021 року скасувати.

Справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач                                                                         В. С. Висоцька

Судді:                                                                                               Б. І. Гулько

                                                                                                            В. І. Крат

                                                                                                            Д. Д. Луспеник

                                                                                                            Є. В. Синельников

                                                                                                            І. М. Фаловська

                                                                                                            М. Є. Червинська

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100918809

Законом не передбачено права позивача на подання заяв про «доповнення» чи «уточнення» позовних вимог: ОП КЦС ВС
Оскарження ухвали суду першої інстанції про уточнення збільшення розміру позовних вимог: ОП КЦС ВС висловила позицію.
Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:
    подання іншого (ще одного) позову;
    збільшення або зменшення розміру позовних вимог;
    об’єднання позовних вимог;
    зміну предмета або підстав позову.

https://sud.ua/ru/news/sudebnaya-praktika/220079-zakonom-ne-peredbacheno-prava-pozivacha-na-podannya-zayav-pro-dopovnennya-chi-utochnennya-pozovnikh-vimog-op-ktss-vs

20

Новини / Укрпошта: за 35 грн красивый, стильный конверт, смс о вручении и страховку

« : 16 Листопада 2021, 19:30:21 »

Глава Укрпочты Игорь Смелянский сообщил о новой сенсационной услуге для юристов
https://sud.ua/ru/news/publication/220215-glava-ukrpochty-igor-smelyanskiy-soobschil-o-novoy-sensatsionnoy-usluge-dlya-yuristov

21

Судові рішення / ВС: позов ОСЖК до ФОП про стягнення заборгованості розглядається в порядку ЦПК

« : 06 Листопада 2021, 11:45:03 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України                                               

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 372/1095/20

провадження № 61-13439св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., 

учасники справи:

позивач - Об`єднання співвласників житлового комплексу «Кантрі»,

відповідач -   ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Об`єднання співвласників житлового комплексу «Кантрі» на постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів:  Журби С. О.,  Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року Об`єднання співвласників житлового комплексу «Кантрі» (далі - ОСЖК «Кантрі», Об`єднання) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 22 квітня 2003 року ОСЖК «Комплекс-3» було зареєстровано як юридична особа з організаційно-правовою формою - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. Рішенням загальних зборів від 04 жовтня 2013 року найменування було змінено на ОСЖК «Кантрі», затверджено та зареєстровано нову редакцію Статуту.

Відповідно до статті 2 Статуту, метою створення Об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом. Завданням і предметом діяльності Об`єднання є, серед іншого, забезпечення належного утримання будинків та прибудинкової території, а також сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами. Виконання вищевказаних завдань здійснюється за рахунок коштів Об`єднання.

Згідно із статтею 4 Статуту, джерелами фінансування є кошти об`єднання, які складаються, в тому числі, з внесків і платежів співвласників, коштів та майна, що надходять для забезпечення потреб основної діяльності об`єднання.

При цьому, співвласники Об`єднання зобов`язані своєчасно і у повному обсязі сплачувати належні внески і платежі (пункт 2 статті 5 Статуту).

Кошторис Об`єднання та розмір внесків співвласників щорічно затверджується Загальними зборами ОСЖК «Кантрі». Термін оплати встановлено - до 10 числа поточного місяця.

Відповідач, маючи у власності шість окремих житлових приміщень, порушив свої обов`язки співвласника ОСЖК «Кантрі» зі сплати внесків, у добровільному порядку заборгованість не сплачує.

На підставі викладеного ОСЖК «Кантрі» просило суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 635 008,68 грн, які включають в себе: 614 611,15 грн - заборгованість зі сплати внесків; 13 255,05 грн - 3 % річних; 7 142,48 грн - інфляційні втрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16 березня                    2021 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСЖК «Кантрі» грошові кошти у розмірі 635 008,68 грн, які включають в себе: 614 611,15 грн - заборгованість зі сплати внесків; 13 255,05 грн - 3% річних; 7 142,48 грн - інфляційні втрати та                                  9 525,13 грн судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що  відповідач  порушив свої обов`язки співвласника ОСЖК «Кантрі», внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка підтягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року рішення місцевого суду скасовано, провадження у справі закрито.

Роз`яснено позивачу, що даний спір віднесений до юрисдикції господарських судів.

Роз`яснено позивачу його право на звернення до суду в порядку частини першої статті 256 ЦПК України із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що даний спір є спором, що виник між юридичною особою та її учасником, такий спір пов`язаний з діяльністю ОСЖК «Кантрі», а тому має бути розглянутий за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду,                                   ОСЖК «Кантрі», посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій залишив поза увагою, що цей спір у справі не пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи - ОСЖК «Кантрі», не є спором з приводу часток в юридичній особі, не стосується отримання відповідачем частини прибутку тощо.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи  в суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

27 вересня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи

22 квітня 2003 року ОСЖК «Комплекс-3» було зареєстровано як юридичну особу з організаційно-правовою формою - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. Рішенням загальних зборів від 04 жовтня 2013 року найменування було змінено на ОСЖК «Кантрі», затверджено нову редакцію Статуту. Державну реєстрацію змін проведено 30 грудня 2013 року.

Відповідно до статті 2 Статуту, метою створення Об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим Статутом. Завданням і предметом діяльності Об`єднання є, серед іншого, забезпечення належного утримання будинків та прибудинкової території, а також сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами. Виконання вищевказаних завдань здійснюється за рахунок коштів Об`єднання.

Згідно із статтею 4 Статуту, джерелами фінансування є кошти об`єднання, які складаються, в тому числі, з внесків і платежів співвласників, коштів та майна, що надходять для забезпечення потреб основної діяльності об`єднання.

При цьому, співвласники Об`єднання зобов`язані своєчасно і у повному обсязі сплачувати належні внески і платежі (пункт 2 статті 5 Статуту).

Кошторис Об`єднання та розмір внесків співвласників щорічно затверджується Загальними зборами ОСЖК «Кантрі». Термін оплати встановлено - до 10 числа поточного місяця.

ОСОБА_1 , як власник шести окремих житлових приміщень, загальна площа яких складає 2 810,4 квадратних метри, є співвласником ОСЖК «Кантрі».

Згідно розрахунку ОСЖК «Кантрі», відповідач має заборгованість зі сплати  внесків до ОСЖК «Кантрі» у розмірі 614 611,15 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України  закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Разом із тим, відповідно до частини другої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у  статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих  ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, коло господарських спорів, в яких стороною може бути фізична особа, законом обмежене.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" № 2866-III (далі - Закон № 2866-III) об`єднання співвласників багатоквартирного будинку -  юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2866-III вказаний Закон регулює: порядок створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань, асоціацій; відносини суб`єктів права власності щодо користування та розпорядження спільним майном співвласників у об`єднанні; відносини між об`єднаннями та асоціаціями; відносини між об`єднаннями, асоціаціями і органами державної влади та органами місцевого самоврядування; відносини між об`єднаннями і господарюючими суб`єктами.

За статтею 4 Закону № 2866-III об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном ОСББ, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді.

Тож законодавець визначає ОСББ як юридичну особу приватного права (створену в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

За змістом статей 6, 7, 10, 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" співвласники багатоквартирного будинку створюють ОСББ, затверджують статут такого об`єднання, мають право знайомитися з рішеннями загальних зборів та оскаржувати їх  судовому порядку, брати участь в управлінні об`єднанням у порядку, визначеному цим Законом і статутом об`єднання; обирати та бути обраним до складу статутних органів об`єднання;знайомитися з протоколами загальних зборів, робити з них виписки; одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання; вимагати від статутних органів захисту своїх прав та дотримання співвласниками правил добросусідства.

Створене об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання: утворювати органи управління, визначати умови та розмір плати за їхню діяльність; приймати рішення про надходження та витрати коштів об`єднання; визначати порядок користування спільним майном відповідно до статуту об`єднання; укладати договори; виступати замовником робіт з капітального ремонту, реконструкції багатоквартирного будинку; встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; здійснювати для виконання статутних завдань господарче забезпечення діяльності об`єднання в порядку, визначеному законом; визначати підрядника, укладати договори про управління та експлуатацію, обслуговування, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна з будь-якою фізичною або юридичною особою; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів; захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності; використовувати допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку для потреб органів управління об`єднання; встановлювати сервітути, здавати в оренду допоміжні приміщення та інше спільне майно багатоквартирного будинку. Загальні збори об`єднання мають право делегувати асоціації, до якої входить об`єднання, частину повноважень своїх органів управління. Об`єднання може стати засновником (членом) асоціації.

Зміст та види діяльності, яка здійснюється саме ОСББ після його створення як юридичної особи, передбачена статтею 16 Закону № 2866-III.

Згідно зі статтею 15 указаного Закону співвласник зобов`язаний: виконувати вимоги статуту об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; не допускати порушення законних прав та інтересів інших співвласників; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

За висновками, які містяться, зокрема, в постановах від 2 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц, від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2446/17, Велика Палата Верховного Суду вказала про розгляд у порядку господарського судочинства судами спорів у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки такі спори виникають при здійсненні права управління юридичною особою, а тому є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої ГПК України) незалежно від суб`єктного складу такого спору.

Водночас, спір про стягнення заборгованості зі сплати внесків співвласником багатоквартирного будинку не є спором у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, тобто, з огляду на характер спірних правовідносин, вказаний спір не є таким, що виник при здійсненні права управління юридичною особою.

Отже, цей спір не можливо віднести до спору, який випливає з корпоративних відносин.

Разом із тим, однією із сторін у справі є фізична особа - відповідач  ОСОБА_1 . При цьому, із змісту позовної заяви та із матеріалів справине вбачається, що відповідач має статус фізичної особи-підприємця.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що спір між сторонами у цій справі не відноситься до числа спорів, визначених статтею 20 ГПК України, в яких стороною може бути фізична особа.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, не врахував, що цей спір не пов`язаний з підприємницькою діяльністю чи корпоративними відносинами, а тому, відповідно до положень статті 20 ГПК України, не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Вказане свідчить про те, що апеляційним судом при апеляційному перегляді справи не встановлені фактичні обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи. Справа в апеляційному порядку по суті не переглянута.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції у силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справа передається для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу об`єднання співвласників житлового комплексу «Кантрі» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    М. Є. Червинська

Судді:                                                                                               С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100816926

22

Судові рішення / ВС: сплата за квартирним лічильником тепла (а не комерційним Київтеплоенерго)

« : 06 Листопада 2021, 11:30:01 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України

02 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 756/2361/20-ц

провадження № 61-10724св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г, І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго») про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 30 серпня 2012 року вона за власні кошти обладнала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , приладом обліку теплової енергії типу GrossWWZ-UA, заводський номер: 12010461. Монтаж приладу обліку проведено відповідно до погодженого проекту, складеного спеціалізованою організацією та погодженого балансоутримувачем будинку ТОВ «Житлобуд 1». Актом введення в експлуатацію             від 30 серпня 2012 року її під підпис зобов`язано у встановлені терміни проводити повірку вказаного теплолічильника, вказана повірка повинна бути проведена до               30 серпня 2016 року. Така повірка лічильника відбулась у 2016 році та видано свідоцтво про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки            від 14 липня 2016 року № 24-1-2К/1893. Актом від 17 листопада 2016 року вузол обліку взято на облік та опломбовано представником РТМ «Поділ». У зв`язку зі заміною елементу живлення у теплолічильнику Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів 12 січня 2017 року видав свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 24-1-4/43К, яке чинне до 12 січня 2021 року.

Згідно з вимогами статті 24 Закону України «Про теплопостачання» оплата за спожиту теплову енергію здійснюється за показаннями засобів обліку теплової енергії. Відповідно до пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та відповідно до умов договору споживач має право на установлення квартирних засобів обліку та взяття їх на абонентський облік; періодичну повірку, обслуговування та ремонт квартирних засобів обліку.

Надання їй послуги з опалення та оплата її вартості відбувались відповідно до вказаних вимог закону та правил на підставі виставлених рахунків ПАТ «Київенерго».

23 листопада 2016 року між нею та ПАТ «Київенерго» укладений договір                               № 024017500030100 «Про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню».

З 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго» припинило свою діяльність,                                   а КП «Київтеплоенерго» набуло статусу виконавця послуг з централізованого опалення у будинку АДРЕСА_2 , і, на її думку, вказаний договір продовжує діяти за мовчазною згодою сторін, що підтверджується нарахуваннями їй платежів КП «Київтеплоенерго» за спожите тепло згідно із зазначеними нею в особистому кабінеті обсягів споживання .

Станом на 30 жовтня 2019 року лічильник не відображається в її особистому кабінеті на сайті ГІОЦ, тому вона не має можливості вносити показники спожитої теплової енергії. Відповідно до умов договору та вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», справляння плати за нормативним споживанням за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається. Її неодноразові звернення до відповідача результатів не дали,                           у наданих відповідях відповідач посилається на невідповідність встановлених у її квартирі приладів обліку теплової енергії вимогам чинного законодавства, у зв`язку              з чим їх правомірно знято з обліку.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії відповідача щодо зняття з обліку встановленого згідно з проектом лічильника тепла та проведення нарахування за комунальну послугу з централізованого опалення              в опалювальний сезон 2019-2020 року без урахування щомісячних показників лічильника (заводський номер: 12010461); визначити, що підставою для нарахування оплати за опалення в квартирі АДРЕСА_1 ,                   є показання вузла розподільного обліку тепла, що встановлений у цій квартирі;зобов`язати КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» здійснювати нарахування оплати за опалення в квартирі АДРЕСА_1 ,                           з урахуванням показань вузла розподільного обліку тепла, що встановлений                          у квартирі;зобов`язати КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» здійснити перерахунок нарахувань ОСОБА_1 за теплопостачання з 03 жовтня 2019 року та надалі, враховуючи показники приладу обліку спожитого тепла (заводський номер: 12010461) у кухні квартири АДРЕСА_1 , та скасувати заборгованість за договором № 024017500030100.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 лютого 2021 року в складі судді Диби О. В., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що власник квартири має право на встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії лише у випадку відповідності внутрішньобудинкової системи опалення усім чотирьом критеріям, передбаченим у пункті 6 Порядку визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 року № 829. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що внутрішньобудинкова система опалення в будинку на АДРЕСА_2 , відповідає усім критеріям, що визначені у пункті 6 Порядку, які надають технічну можливість встановлення вузлів розподільного обліку в квартирах вказаного будинку. Натомість, судом встановлено, що вузол розподільного обліку, встановлений у квартирі позивача, відповідає не всім зазначеним критеріям. Наведене свідчить, що у квартирі ОСОБА_1 можливим є встановлення приладів-розподілювачів, а не вузла розподільного обліку теплової енергії. Отже, врахування КП «Київтеплоенерго» показань вузла розподільного обліку теплової енергії у квартирі позивача неможливе, з огляду на відсутність доказів відповідності встановленого розподільного обліку теплової енергії нормативним вимогам, що призвело до некоректного обліку спожитої теплової енергії по відношенню до мешканців квартир без індивідуальних засобів обліку теплової енергії та, відповідно, в подальшому зняття теплолічильника позивача з обліку. Таким чином, дії відповідача щодо зняття теплолічильника, встановленого             в квартирі ОСОБА_1 , з обліку та неврахування його показань при розрахунку оплати за централізоване опалення, є правомірними.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано неправомірними дії КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» щодо зняття з обліку встановленого згідно з проектом лічильника в належній на праві власності ОСОБА_1 квартирі АДРЕСА_1 , та проведення нарахування ОСОБА_1 оплати за комунальну послугу з централізованого опалення в опалювальний сезон                2019-2020 року без урахування щомісячних показників лічильника (заводський номер: 12010461);зобов`язано КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» здійснювати нарахування оплати за опалення в квартирі АДРЕСА_1 , з урахуванням показань вузла розподільного обліку тепла, що встановлений у квартирі; зобов`язано КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» здійснити ОСОБА_1 перерахунок нарахувань за теплопостачання з 03 жовтня 2019 року, враховуючи показники приладу обліку спожитого тепла (заводський номер: 12010461) у кухні квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії № 829 набрав чинності лише 24 жовтня 2018 року, то його положення та вимоги застосовуються з моменту набрання ним чинності, до нових відносин, які визначають процедуру встановлення вузлів розподільного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії та не мають зворотної сили до вже встановлених лічильників, які були прийняті на облік. Порядок не передбачає зняття  з обліку тих лічильників споживачів, що були погоджені та взяті на облік до набуття чинності цієї постанови, та не встановлює заборони щодо врахування показників за цими лічильникам, які надаються споживачами.

Таким чином, у КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» були відсутні правові підстави для зняття з обліку індивідуального лічильника ОСОБА_1 , встановленого               в належній їй на праві власності квартирі згідно з погодженим проектом, взятим на облік ПАТ «Київенерго» та опломбованим 17 листопада 2016 року.

З огляду на неправомірність дій відповідача щодо зняття з обліку встановленого                 в квартирі позивача приладу обліку теплової енергії та нарахування їй оплати за комунальну послугу з централізованого опалення в опалювальний сезон                2019-2020 року без урахування щомісячних показників лічильника, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У червні 2021 року КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, в якій просить скасувати вказане рішення суду апеляційної інстанції та залишити         в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 12.3.2 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» при визначені правомірності влаштування вузла комерційного обліку теплової енергії, у випадку здійснення таких дій до набрання чинності Порядку визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 року № 829. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 пункту 10 Правил надання послуг                    з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, за умови, якщо вузли обліку теплової енергії встановлені з порушенням ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт».

Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

10 серпня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Встановлені судами обставини

Квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада 1999 року, укладеного між ТОВ «НПФ «Континенталь і К» та ОСОБА_1 , зареєстрованого на Товарній біржі «Українська біржа Десятинна».

На замовлення позивача у 2012 році ТОВ «Теплокомсервіс» розроблено «Робочий проект ТКС.2012.044-АТП» - квартирний вузол обліку тепла на опалення за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначений робочий проект погоджений ТОВ «Житлобуд-1», що підтверджується відміткою круглої печатки ТОВ «Житлобуд-1» на першій сторінці Робочого проекту.

Вказаний вузол обліку теплової енергії на опалення встановлений                                           ТОВ «Теплокомсервіс» у ніші квартири позивача, взятий на облік ПАТ «Київенерго» та опломбований, що підтверджується актом прийняття на комерційний облік вузла обліку теплової енергії для потреб опалення окремого приміщення від 17 листопада 2016 року, а також відповідними актами про зняття та встановлення пломб.

22 листопада 2016 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ «Київенерго» договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню № 024017500030100. Опалювальна площа квартири позивача - 90,8 кв. м.

12 січня 2017 року встановлений у квартирі ОСОБА_1 теплолічильник пройшов повірку, що підтверджується свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, з якого вбачається, що він відповідає вимогам ДСТУ ЕN 1434. Вказане свідоцтво чинне до січня 2021 року.

Відповідно до акта обстеження щодо технічної можливості встановлення розподільного обліку теплової енергії згідно з постановою від 10 жовтня 2018 року             № 829 за адресою: АДРЕСА_1 : розводка системи опалення - однотрубна, змішана з верхньою подачею; вузол обліку теплової енергії наявний на загальному вводі; забудовником передбачене встановлення теплолічильника на зворотному трубопроводі, проектне рішення складається із встановленням теплолічильника та першого термоопору на зворотному трубопроводі, другий термоопір монтується в найближчий подавальний стояк з опломбованим шаровим краном для запобігання перекриття потоку теплоносія. Встановлення теплолічильника можливе.

Згідно з актом від 28 листопада 2019 року № 443А технічної можливості встановлення КВОТЕ за адресою: АДРЕСА_1 , складеного ТОВ «Техенерго-Клімат», встановлений у квартирі позивача теплолічильник відповідає критеріям, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 року № 829, а саме: окреме відгалуження системи опалення для окремого приміщення, наявність якого встановлено під час візуального огляду та яке передбачене принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення будівлі (за наявності); принциповою схемою внтрішньобудинкової системи опалення передбачено технічну можливість встановлення автоматичних регуляторів температури в приміщеннях для регулювання споживання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що не призведе до порушень гідравлічного режиму внутрішньобудинкової системи опалення будівлі; під час встановлення вузла розподільного обліку буде забезпечено дотримання вимог застосування засобу вимірювальної техніки та умов його належної експлуатації, що зазначені у технічній (супровідній) документації на цей засіб.

З 01 травня 2018 року виконавцем послуг з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 , є КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго».

До жовтня 2019 року нарахування оплати за послуги з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 , здійснювалось відповідачем з урахуванням показань приладу обліку теплової енергії, що встановлений у квартирі. Проте, станом на 30 жовтня 2019 року теплолічильник не відображається в особистому кабінеті позивача на сайті КП «ГІОЦ», а нарахування оплати за послуги з централізованого опалення здійснювались КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго» з урахуванням показань внутрішньобудинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалювальній площі квартири позивача.

Нормативно-правове обґрунтування

Правовідносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого                            є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем) та фізичною особою (споживачем), яка отримує послуги з централізованого постачання гарячої води, урегульовано Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Законом України «Про теплопостачання».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання,                        а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Так, згідно статті 6 Закону України «Про теплопостачання» державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах: зокрема, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів; забезпечення впровадження засобів обліку і приладів регулювання споживання теплової енергії.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється                       у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та не потребує розроблення проектної документації, видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла розподільного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, оператором зовнішніх інженерних мереж, виконавцем відповідної послуги.

Згідно частини сьомої статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» за наявності окремого відгалуження системи опалення                  у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення)                                     є обов`язковим.

Частиною четвертою статті 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оператор зовнішніх інженерних мереж, виконавець комунальної послуги, інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг, зобов`язані приймати вузли обліку, встановлені відповідно до вимог цього Закону, на абонентський облік протягом 14 календарних днів, про що складається відповідний акт. Прийняття приладу обліку на абонентський облік здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

До прийняття порядку, яким мала бути встановлена процедура взяття на абонентський облік, а також здійснений перегляд інших нормативно-правових актів протягом 6 місяців з дня опублікування Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (02 серпня 2017 року), діяли Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води                                   і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630(далі - Правила).

Пунктом 10 Правил передбачено, що справляння плати за нормативами споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Відповідно до пункту 29 Правил споживач має право: зокрема, на установлення квартирних засобів обліку та взяття їх на абонентський облік; на періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про теплопостачання» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору                              в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»:

-         вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності);

-         вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється                      у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та не потребує розроблення проектної документації, видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла розподільного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, оператором зовнішніх інженерних мереж, виконавцем відповідної послуги.

Відповідно до частини сьомої статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» вузли розподільного обліку теплової енергії                          у випадках, коли це технічно неможливо, не встановлюються.

У такому разі для визначення обсягу теплової енергії, спожитої на потреби опалення, на всіх опалювальних приладах (крім розташованих у приміщеннях (місцях) загального користування багатоквартирних будинків) особами, визначеними частинами другою і третьою цієї статті, повинні бути встановлені прилади - розподілювачі теплової енергії, крім випадків, коли це економічно недоцільно.

Модель приладу - розподілювача теплової енергії визначається власником (співвласниками) будівлі за погодженням з виконавцем комунальної послуги або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги.

Усі опалювальні прилади при застосуванні вузлів розподільного обліку теплової енергії або приладів - розподілювачів теплової енергії обладнуються автоматичними регуляторами температури повітря у приміщенні відповідно до будівельних норм.

Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії затверджується Кабінетом Міністрів України. За наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов`язковим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, обґрунтованого виходив із того, що КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго», яке є виконавцем послуг з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 , всупереч положенням Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, які були чинними на час встановленні позивачем  лічильника теплової енергії, обмежило право ОСОБА_1 здійснювати оплату вартості фактично отриманої теплової енергії відповідно до даних встановленого індивідуального вузла розподільчого обліку теплової енергії у належній їй квартирі. Вказаний прилад встановлено та опломбовано спеціалізованою установою за рахунок власних коштів позивача, проте, незважаючи на наявність у її квартирі встановленого вузла розподільчого обліку теплової енергії, нарахування оплати за теплову енергію відповідач проводив на загальних підставах, без урахування його показників.

Відмовивши у прийнятті на абонентський облік вузла розподільчого обліку теплової енергії та, здійснюючи нарахування їй вартості послуги з централізованого опалення в опалювальний сезон 2019-2020 року без урахування показників лічильника теплової енергії, відповідач обмежив право ОСОБА_1 на раціональне споживання теплової енергії та оплату за фактично отриманні послуги з постачання теплової енергії.

Та обставина, що 10 жовтня 2018 року Постановою Кабінету Міністрів України № 829затверджено Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії (далі - Порядок № 829), не є підставою для неврахування відповідачем показників лічильника теплової енергії, встановленого у квартирі позивача, з огляду на таке.

Так, пунктом 6 Порядку № 829 передбачено, що технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку наявна за відповідності внутрішньобудинкової системи опалення всім таким критеріям:

-       окреме відгалуження системи опалення для окремого приміщення, наявність якого встановлено під час візуального огляду та яке передбачене принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення будівлі (за наявності);

-       принциповою схемою внутрішньобудинкової системи опалення передбачено технічну можливість встановлення автоматичних регуляторів температури в приміщеннях для регулювання споживання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що не призведе до порушень гідравлічного режиму внутрішньобудинкової системи опалення будівлі;

-       під час встановлення вузла розподільного обліку буде забезпечено дотримання вимог застосування засобу вимірювальної техніки та умов його належної експлуатації, що зазначені у технічній (супровідній) документації на цей засіб;

-       можливість забезпечення вільного доступу для зняття показань приладу обліку, його обслуговування, заміни під час подальшої експлуатації.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 829 розподільний облік споживання комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, що приєднана до зовнішніх інженерних мереж і оснащена вузлами комерційного обліку теплової енергії, забезпечується шляхом встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії на вводі трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення в окреме приміщення будівлі або приладів - розподілювачів теплової енергії на опалювальних приладах.

Відповідно до вимог пункту 10 Порядку № 829 оснащення окремих приміщень               у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09 серпня 2018 року № 205, за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов`язковим.

За твердженням сторони відповідача, після введення в дію нового Порядку № 829, на відміну від попереднього порядку, встановлення абонентом індивідуального вузла розподільного обліку тепла (квартирного лічильника) можливе лише при горизонтальному розведенні інженерних мереж.

Квартира позивача розташована у будинку, де подача теплоносія здійснюється за вертикальною системою.

У квартирі позивача встановлено теплолічильник у складі:  теплообчислювача, пари термоперетворювачів, лічильник гарячої води. Свідоцтвом про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювання техніки підтверджено, що засіб вимірювальної техніки відповідає вимогам ДСТУ EN 1434.

На момент встановлення позивачем вузла розподільчого обліку теплової енергії              ПАТ «Київенерго» (попередній виконавець послуг) здійснював розподіл обсягів комунальних послуг, а тому зміна законодавства, що регулює питання порядку встановлення та прийняття на облік вузла розподільчого обліку теплової енергії, не припиняє можливість споживача теплової енергії за наявності встановленого у передбаченому порядку (на момент встановлення) індивідуального приладу обліку тепла оплачувати такі послуги за показниками відповідного лічильника.

Зміна законодавцем технічних вимог щодо порядку встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії (квартирних лічильників) не є підставою для встановлення споживачем нового обладнання для обліку тепла, за умови, що таким споживачем до прийняття нового Порядку № 829 вже встановлено індивідуальний вузол розподільчого обліку теплової енергії.

Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг                                     з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, було визначено право споживача на встановлення квартирних засобів обліку та взяття їх на абонентський облік, а також проведення оплати за спожиті послуги згідно з показниками індивідуальних приладів обліку.

Отже показники лічильників, встановлених та прийнятих на облік у встановленому законом порядку до прийняття Порядку № 829, повинні враховуватися виконавцем послуг, тобто у цьому випадку КП ВК КМР (КМДА) «Київтеплоенерго».

Верховний Суд також звертає увагу на те, що Порядок № 829 не передбачає необхідність приведення раніше встановленого вузла обліку у відповідність до цього Порядку та не встановлює заборони щодо врахування показників за такими лічильниками, які надаються споживачами. Вказаний порядок не передбачає повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку відповідно                  з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, до набрання чинності Порядку № 829.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про неправомірність дій відповідача щодо зняття з обліку встановленого                в квартирі ОСОБА_1 приладу обліку теплової енергії та нарахування їй оплати за комунальну послугу з централізованого опалення в опалювальний сезон                 2019-2020 року без урахування щомісячних показників лічильника.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. 

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення                 в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 395, 396, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)«Київтеплоенерго» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                           О. В. Ступак

                                                                                                                             І. Ю. Гулейков

                                                                                                                              Г. І. Усик

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100778784

23

Судові рішення / ВС: спір з садовим товариством про відновлення електроенергії не є господарським

« : 19 Жовтня 2021, 19:16:36 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 761/3726/19

провадження № 61-8396св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів:                Гулейкова І. Ю., Крата В. І., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Обслуговуючий кооператив «Садове товариство «Івушка»,

третя особа -Публічне акціонерне товариство «Київобленерго»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року

у складі колегії судді: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог, рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Садове товариство «Івушка» (далі - ОК «СТ «Івушка»), третя особа -Публічне акціонерне товариство «Київобленерго» (далі - ПАТ «Київобленерго»), про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки, що знаходиться у межах ОК «СТ «Івушка», та на якій збудований садовий будинок. Для володіння та користування належним позивачу на праві власності нерухомим майном необхідна наявність постачання електричної енергії. 11 грудня 2018 року будинок відключений від мережі електропостачання.

Позивач вважає, що відключення її будинку від мережі електропостачання у зв`язку

із заборгованістю за електроенергію є безпідставним та незаконним. Відповідач не

є постачальником електричної енергії та не може встановлювати плату за електроенергію, не здійснює надання житлово-комунальних послуг. Крім того, зазначає, що відповідно до показників лічильника станом на 11 грудня 2018 року сплачений повний обсяг електроенергії та відшкодовані витрати на її розподіл. Станом на момент відключення електроенергії ОСОБА_1 не мала заборгованості перед відповідачем за спожиту електроенергію.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просила зобов`язати ОК «СТ «Івушка» відновити постачання електричної енергії на садову ділянку № НОМЕР_1 , що належить позивачу та знаходиться у межах ОК «СТ «Івушка» шляхом приєднання до електромережі.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОК «СТ «Івушка» відновити постачання електричної енергії на садову ділянку № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 та знаходиться у межах ОК «СТ «Івушка» шляхом приєднання до електромережі.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОК «СТ «Івушка» задоволено частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОК «СТ «Івушка», третя особа - ПАТ «Київобленерго», про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити дії. Роз`яснено ОСОБА_1 її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 є членом ОК «СТ «Івушка», а отже, спір, що виник між нею та ОК «СТ «Івушка» щодо незаконного, на думку позивача, відключення від електричної мережі ділянки № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 та знаходиться у межах ОК «СТ «Івушка», є корпоративним та підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 02 грудня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та справу направити до апеляційного суду для продовження розгляду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково охарактеризував відносини сторін у справі як корпоративні, не врахував практику щодо аналогічних правовідносин щодо відповідача - ОК «СТ «Івушка». Так, аналогічні спори вирішені Верховним Судом у справах № 707/883/17, № 707/1193/17, № 369/7120/16. Крім того, апеляційний суд у своїй постанові послався на правові висновки, викладені

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 201/9139/18 та у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі

№ 390/1229/18, проте відносини у цих справах не є тотожними зі справою, що переглядається у касаційному порядку.

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надіслав до суду копію ухвали Господарського суду Київської області від 17 травня 2021 року у справі № 911/1346/21, яку просив долучити до матеріалів справи.

У серпні 2021 року представник ОК «СТ «Івушка»- Кочкарьов С. В. подав до суду відзив на касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якому просить відмовити у задоволенні вказаної касаційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга

є необґрунтованою, а постанова апеляційного суду в повному обсязі відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, є законною та обґрунтованою, такою, що прийнята із дотриманням норм матеріального та процесуального права, оскільки позивач у цій справі є членом ОК «СТ «Івушка», а отже, спір, що виник між сторонами з приводу незаконного, на думку позивача, відключення від електричної мережі ділянки, яка знаходиться у межах ОК «СТ «Івушка», є корпоративним та підлягає розгляду

у порядку господарського судочинства.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0600 га, розташованої

у ОК «СТ «Івушка», що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 25 липня 2006 року серії ЯГ № 213886.

ОСОБА_1 є власником садового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02 червня 2006 року.

Згідно з протоколом від 06 жовтня 2018 року № 6 на засіданні правління ОК «СТ «Івушка» вирішено вручити приписи про накопичену заборгованість за використану електроенергію всім членам товариства, які з 18 серпня 2018 року сплачували

з розрахунку 1,78 грн за 1 кВт/г. У приписі зазначити, що в 10-денний термін надати правлінню документи про доплату або звернутися до бухгалтера товариства для перерахунку платежів. У разі невиконання протягом терміну, встановленого для усунення заборгованості, здійснити відключення від електромережі.

06 жовтня 2018 року ОК «СТ «Івушка» винесено припис на ім`я ОСОБА_1 , ділянка № НОМЕР_1 , у якому зазначені порушення: заборгованість за спожиту електроенергію, сплата за електроенергію за недійсним тарифом. У приписі також зазначено, що мірою покарання є відключення від електромережі товариства.

Згідно з протоколом № 8 засідання правління ОК «СТ «Івушка» від 27 жовтня

2018 року прийнято рішення про відключення від електромережі товариства ділянок садоводів, які мали заборгованість.

Відповідно до протоколу № 9 засідання правління ОК «СТ «Івушка» від 08 грудня

2018 року повторно прийнято рішення про відключення від електромережі товариства ділянок садоводів, які мали заборгованість та не виконували рішень загальних зборів та статуту.

В акті від 11 грудня 2018 року № 1 про відключення від електромережі ОК «СТ «Івушка» ділянки № НОМЕР_1, садовода ОСОБА_1 , вказано порушення: невиконання рішення загальних зборів, невиконання приписів правління; заборгованість за спожиту електроенергію, заборгованість зі сплати членських внесків. Підключення до електромережі ОК «СТ «Івушка» буде проведене після усунення всіх порушень, сплати штрафу у розмірі 1 500,00 грн та виносу лічильника за межі земельної ділянки садовода (на стовп) у вільний доступ для контролю показів.

Квитанціями АТ «Ощадбанк» від 09, 17, 18 липня, 01 вересня, 01, 03 жовтня,

14 листопада 2018 року підтверджується, що ОСОБА_1 оплачено внески за електроенергію, отримувачем яких зазначено ОК «СТ «Івушка», на загальну суму 608,80 грн.

У довідці про обсяги заборгованості від 02 червня 2019 року зазначено, що станом на 10 грудня 2018 року сума заборгованості за споживання електроенергії члена ОК «СТ «Івушка» ОСОБА_1 (ділянка № НОМЕР_1) становить 61,68 грн.

У довідці ОК «СТ «Івушка» від 22 грудня 2019 року вказано, що заборгованість

ОСОБА_1 за членськими внесками складає 399,82 грн.

Відповідно до акта звірки спожитої та оплаченої електроенергії ОК «СТ «Івушка» ОСОБА_1 (ділянка № НОМЕР_1) за період із серпня до 11 грудня 2018 року (день відключення від електромережі ОК «СТ «Івушка») сплачено 591,00 грн. Переплата за спожиту електроенергію становить 289,16 грн.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що позивач є членом садового товариства,

а тому, спір, який виник між позивачем та товариством щодо відключення від електричної мережі ділянки позивача, яка знаходиться у межах ОК «СТ «Івушка»,

є корпоративним та підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Проте Верховний Суд не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка

в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється

в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача,

є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи,

у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Згідно зі статтею 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частини перша, третя статті 167

ГК України).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про кооперацію» кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності

з метою поліпшення свого економічного стану.

Статтею 2 цього Закону визначено, що обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Частиною 1 статті 8 вказаного Закону встановлено, що статут кооперативу

є правовим документом, що регулює його діяльність.

Відповідно до частини 1 статті 85 ЦК України непідприємницькими товариствами

є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 1.7 Статуту ОК «СТ «Івушка» є добровільним об`єднанням громадян України - власників та користувачів земельних ділянок для реалізації мети та завдань, передбачених цим Статутом. Товариство у своїй діяльності керується Конституцією, Законами України нормативними актами Президента України, відповідних органів влади, цим Статутом, юридичною особою, діє на основі самостійності, самоуправління і самофінансування.

Пунктами 2.1, 2.2 Статуту визначено, що метою діяльності товариства є поліпшення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, належного утримання та цільового використання земельних ділянок членів товариства, землі та майна загального користування. Завданням товариства є утримання та обслуговування інженерних мереж та споруд загального користування, забезпечення безперебійного постачання електроенергії, утримання і благоустрій земель спільного користування, утримання доріг, вивіз сміття, а також здійснення інших видів діяльності для досягнення мети товариства.

Отже, відповідно до Статуту, ОК «СТ «Івушка» є неприбутковою організацією. Крім того, статутом ОК «СТ «Івушка» розмір статутного капіталу, а також частку членів товариства у статутному капіталі (майні) товариства не визначено.

Відповідно до пунктів 5.3.1, 5.3.3 Статуту вищим органом управління товариства

є загальні збори членів товариства, до компетенції загальних зборів товариства належить, зокрема, затвердження формули для розрахунку надбавки до тарифу за спожиту електроенергію для членів товариства.

Між постачальником електроенергії ПрАТ «Київобленерго» та ОК «СТ «Івушка» укладений договір на постачання електричної енергії.

За інформацією, наданою стороною відповідача, що не заперечувалось позивачем,

18 серпня 2018 року на загальних зборах членів ОК «СТ «Івушка» затверджено розмір оплати за електроенергію у розмірі 1,96 грн за 1 кВт (попередній тариф - 1,78 грн

за 1 кВт).

Протоколом засіданням правлінням ОК «СТ «Івушка» від 15 вересня 2018 року № 5 затверджено розрахунок оплати за електроенергію для членів ОК «СТ «Івушка», який складається з таких складових:

- відшкодування основному споживачу ОК «СТ «Івушка» витрат за спожиту активну електроенергію, обсяги яких визначаються згідно з показниками індивідуальних засобів обліку електричної енергії, встановлених у кожному домоволодінні члена

ОК «СТ «Івушка» за діючими тарифами на електроенергію, який встановлений згідно

з постановою НКРЕКП від 26 лютого 2015 року № 220 у розмірі 1,68 грн за 1 кВт;

- відшкодування основному споживачу ОК «СТ «Івушка» витрат, пов`язаних із передачею електричної енергії (технологічні втрати в лініях, втрати у трансформаторі та лічильниках, послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії);

- витрат за спожиту активну електроенергію місць загального користування (освітлення вулиць тощо) та витрат на утримання електричних мереж, якими здійснюється передача електричної енергії членам ОК «СТ «Івушка». Розмір відшкодування становить 0,28 грн за кожний спожитий членом ОК «СТ «Івушка» 1 кВт (0,04 грн - активні витрати в трансформаторі, 0,04 грн - вуличне освітлення, 0,20 грн - інші втрати електромережі).

Отже, споживання електричної енергії членами садового товариства відбувається не напряму від постачальника електричної енергії, а через електроустановки ОК «СТ «Івушка» (основного споживача). Обсяг спожитої електричної енергії членами садового товариства обліковуються за показниками індивідуальних засобів обліку. Оплата за спожиту електричну енергію членами садового товариства проводиться на рахунки основного споживача ОК «СТ «Івушка». Товариство здійснює перерахування за спожиту електроенергію безпосередньої постачальнику електричної енергії.

У справі, що переглядається, позивач вимагає у судовому порядку зобов`язати відновити постачання електричної енергії на садову ділянку № НОМЕР_1, що їй належить, для використання у власних побутових потребах. Отже, спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер - щодо користування членом товариства майном товариства - електричними мережами, відповідно, спірні відносини не мають характеру корпоративних.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження

у справі з посиланням на те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підвідомчий господарському суду, оскільки спір не пов`язаний

з підприємницькою діяльністю чи корпоративними відносинами, а тому відповідно до положеньстатті 20 ГПК України не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Посилання суду апеляційної інстанції при визначені юрисдикції спору на висновки Верховного Суду у справах 201/9139/18 та № 390/1229/18, є помилковим з огляду на таке.

Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Врахуванню підлягають не будь-які висновки, а висновки у справах, де спірні відносини є подібними.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Тобто подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм.

У справі № 201/9139/18, яка розглядалася Великою Палатою Верховного Суду

09 жовтня 2019 року та на висновки у якій посилається суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному рішенні, вирішувався спір за позовом ТОВ «УФК» до

АТ «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Соборний ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області, про звільнення майна з-під арешту. Отже, ані предмет, ані підстави позову, ані характер спірних правовідносин у справі № 201/9139/18 та у справі № 761/3726/19, яка переглядається, не є подібними.

У справі № 390/1229/18, яка розглядалась Верховним Судом 27 листопада 2019 року, вирішувався спір про визнання неправомірними дій садового товариства

з відключення від електромережі садового товариства будинку позивача, зобов`язання підключити до електромережі садового товариства, визнання неправомірними дій щодо відсторонення позивача від членства в правлінні садового товариства, зобов`язання поновити у членах правління садового товариства.

У наведеній справі № 390/1229/18 позивач оскаржував рішення правління садового товариства про відключення належної йому ділянки від електропостачання та відсторонення його від членства в правлінні до загальних зборів. Погодившись із висновками судів, що вирішення спору у справі № 390/1229/18 належить до юрисдикції господарських судів, Верховний Суд, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), виходив із того, що відповідно до статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь у господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напрямку його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув, а тому такий спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, у розглядуваній справі № 761/3726/19 позивачем заявлено вимоги лише про зобов`язання відповідача відновити постачання електричної енергії до ділянки позивача, тобто підстави та предмет позову не стосуються захисту корпоративних прав позивача, а спірні відносини не є подібними із відносинами, у межах яких вирішувався спір судом у справі № 390/1229/18.

Верховний Суд наголошує, що не буд-який спір між членом садового товариства та товариством є корпоративним, а лише той, який пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи - садового товариства.

Спори між членом садового товариства та садовим товариством щодо користування електромережою товариства, у тому числі щодо оскарження розміру заборгованості за спожиту електроенергію, правомірності відключення, про зобов`язання підключити електропостачання - належить до юрисдикції цивільного суду, оскільки не пов`язані з вирішенням питань участі в управлінні цим товариством.

Доводи відзиву на касаційну скаргу про те, щопозивач у цій справі є членом ОК «СТ «Івушка», а отже, спір, що виник між сторонами з приводу незаконного, на думку позивача, відключення від електричної мережі ділянки, яка знаходиться у межах

ОК «СТ «Івушка», є корпоративним та підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, спростовується наведеними висновками Верховного Суду, оскільки стосуються захисту права на користування електрообладнанням садового товариства, а не участі в управлінні товариством, чи щодо створення, діяльності та припинення як юридичної особи товариства, тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлена у справі постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                           О. В. Ступак

Судді:                                                                                              І. Ю. Гулейков

                                                                                                                                   В. І. Крат

                                                                                                       С. О. Погрібний

                                                                                                       В. В. Яремко

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100141504

24

Адміністративні справи / Справи за участі НКРЕКП -тарифи на житлово-комунальні послуги (2020-2021 роки)

« : 08 Жовтня 2021, 10:40:05 »

Ухвала ОАСК від 07.08.2020 р. про відкриття провадження у справі (відсутність компетенції чинного складу НКРЕКП):
http://reyestr.court.gov.ua/Review/90863664
640/17651/20
===

Справа № 640/18307/20 (ПНКРЕКП № 1141 від 16.06.2016 в редакції ПНКРЕКП № 283 від 04.02.2020):
Рішення ОАСК від 18.01.2021 про відмову у позові:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/94855872
Постанова 6ААС від 13.04.2021:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96387436
Постанова ВС від 30.09.2021 про скасування постанови суду:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/100010572

25

Новини / Майже половина споживацьких скарг стосується якості послуг ЖКГ

« : 08 Жовтня 2021, 10:19:45 »

Майже половина споживацьких скарг стосується якості послуг ЖКГ

З початку року до територіальних органів Держпродспоживслужби надійшло понад 17,9 тисяч пропозицій, звернень, скарг та заяв від споживачів. При цьому майже половина скарг стосувалась якості послуг ЖКГ.

«Дуже важливо, щоб люди, споживацькі права яких було порушено, знали про те, що ми можемо їх захистити. Сьогодні ми багато працюємо над тим, щоб діджиталізувати процес подання та обробки звернень, зробити його більш зручним», - зазначила Голова Держпродспоживслужби Владислава Магалецька.

З усієї кількості звернень, що надійшли до територіальних органів Держпродспоживслужби за 9 місяців 2021 року, 45% стосувались якості наданих послуг (з них 43% – якості житлово-комунальних послуг, 2% - якості фінансових та банківських послуг). Ще 37% звернень споживачів стосувались якості непродовольчих товарів, 5% – якість продовольчих товарів. Інші звернення стосувались придбання товарів через Інтернет, поза торговельними або офісними приміщеннями та при укладанні договору на відстані.

За результатами розгляду звернень споживачам повернуто 7,6 млн грн за неякісні товари та надані послуги.

Нагадаємо, одним із пріоритетів Держпродспоживслужби є захист громадян. З тим, щоб на прилавки і в магазини потрапляла тільки якісна і безпечна продукція. А споживачі отримували лише якісні послуги.

https://dpss.gov.ua/news/majzhe-polovina-spozhivackih-skarg-stosuyetsya-yakosti-poslug-zhkg

26

Судові рішення / 6ААС: тарифи КП "Борщагівка"

« : 16 Вересня 2021, 12:24:51 »

Державний герб України

  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/7739/20                                                                    Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  02 серпня 2021 року                                                                                        м. Київ

         

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача:              Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу комунального підприємства "Борщагівка" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 17.03.2021) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до сільського голови Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Кодебського Олексія Івановича, Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа: Комунальне підприємство "Борщагівка" про визнання протиправними дії (бездіяльність), рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до сільського голови Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Кодебського Олексія Івановича, Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) сільського голови Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Кодебського Олексія Івановича, допущені ним під час розгляду та підписанні незаконного рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за № 321 від 30.10.2019 "Про затвердження відкоригованих тарифів Комунального підприємства "Борщагівка" на житлово-комунальні послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_18, АДРЕСА_19, АДРЕСА_27, АДРЕСА_21 та АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_15 .", яким порушені права споживачів;

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за №321 від 30.10.2019 "Про затвердження відкоригованих тарифів Комунального підприємства "Борщагівка" на житлово-комунальні послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_18, АДРЕСА_19, АДРЕСА_27, АДРЕСА_21 та АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_15 ".

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за № 321 від 30.10.2019 "Про затвердження відкоригованих тарифів Комунального підприємства "Борщагівка" на житлово-комунальні послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_18, АДРЕСА_19, АДРЕСА_27, АДРЕСА_21 та АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_15 ." У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що спірне рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за № 321 від 30.10.2019 є правомірним та не порушує жодних норм чинного законодавства.  Апелянт зазначає, що ним, як виконавцем комунальних послуг вчинено усіх передбачених чинним законодавством дій спрямованих на оприлюднення проекту рішення коригування тарифних послуг.

До Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого позивач щодо задоволення вимог апелянта заперечує.

У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.

З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, в судовому засіданні 15.06.2021 року суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, у відповідності до приписів частини другої статті 309 КАС України судом постановлено продовжити строк апеляційного розгляду даної справи на п`ятнадцять днів.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується відомостями паспорту серії НОМЕР_1 виданого 04.07.2006 Києво-Святошинським РВ ГУМВС України у Київській області.

Згідно відомостей відбитку штемпелю  ГУ МВС України в Київській області у паспорті ОСОБА_1 , позивач з 27.12.1983 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_17 .

Рішенням Виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 321 від 30.10.2019 "Про затвердження відкоригованих тарифів Комунального підприємства "Борщагівка" на житлово-комунальні послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_18, АДРЕСА_19, АДРЕСА_16, АДРЕСА_21 та АДРЕСА_22 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_15 " затверджено та введено в дію з 01 листопада 2019 року тарифи КП "Борщагівка" на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, розрахованих відповідно до Порядку формування тарифів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01,06.2011 № 869 з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2015 № 515.

Вважаючи рішення Виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30.10.2019 № 321 протиправним, а дії та бездіяльність міського голови, що полягають у неоприлюднені проекту вказаного рішення та підписання вказаного рішення позивач звернулася до адміністративного суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Частинами 1, 3 статті 12  Закону № 280/97-ВР обумовлено, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Відповідно до пп.2 п. "а" ст.28 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі Закон № 2189-VІІІ) врегульовано відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до  статті 5 Закону № 2189-VІІІ до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;  поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно із пунктом 2 частини  третьої статті 4 Закону № 2189-VІІІ до повноважень органів місцевого самоврядування належать, зокрема встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 травня 2019 року, крім: статті 1, частини першої статті 2, статей 3 - 7, 9, 11, 12, частини другої статті 26, статей 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), частини другої статті 2, частин третьої та четвертої статті 8, частин другої та третьої статті 10, статті 15, частин першої, третьої та п`ятої статті 16, статті 18, частини п`ятої статті 28, пунктів 2, 3 1, 6, підпункту 1, підпункту "б" підпункту 2, підпунктів 5 та 11 пункту 8 цього розділу, які вводяться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до визначення наданого у статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності":

регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Поряд із цим, приписами абзацу 12 частини другої статті 3 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" обумовлено, що дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірне рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за № 321 від 30.10.2019 "Про затвердження відкоригованих тарифів Комунального підприємства "Борщагівка" на житлово-комунальні послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій будинків АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, АДРЕСА_9, АДРЕСА_10, АДРЕСА_11, АДРЕСА_12, АДРЕСА_13, АДРЕСА_18, АДРЕСА_19, АДРЕСА_20, по АДРЕСА_21 та АДРЕСА_22, АДРЕСА_23, АДРЕСА_24, АДРЕСА_14, АДРЕСА_25, АДРЕСА_15." є регуляторним актом, яким встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, однак з урахуванням приписів абз.12 ч.2 ст. 3 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" до такого не підлягають застосуванню положення Закону України "Про засади державної регуляторної  політики у сфері  господарської діяльності".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 522/24316/14-а, від 25.06.2020 №826/9665/16, від 19.06.2020 № 420/3134/19, від 30.04.2020 у справі № 200/3842/19-а, від 05.03.2020 у справі № 128/3878/15-а.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.06.2018 № 130 "Про затвердження Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 735/32205 затверджено Порядок інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обґрунтуванням такої необхідності (далі по тексту - Порядок №130).

Цей Порядок визначає механізм інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) з обґрунтуванням такої необхідності виконавцями комунальних послуг, тарифи для яких встановлюються органами місцевого самоврядування (далі - орган, уповноважений встановлювати тарифи).

Відповідно до пункту 1, 2 розділу ІІ Порядку № 130 виконавці комунальних послуг здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) комунальних послуг і подають їх для встановлення тарифів органам, уповноваженим встановлювати тарифи.

Протягом 5 робочих днів з дня подання відповідних розрахунків до органу, уповноваженого встановлювати тарифи, виконавці комунальних послуг інформують споживачів про намір здійснити зміну тарифів (або встановити тарифи) у спосіб, визначений цим Порядком, та доводять до відома споживачів інформацію, передбачену цим Порядком.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження і пропозиції, встановлюється виконавцем комунальних послуг, але він не може бути меншим за 7 календарних днів та більшим ніж 14 календарних днів з дня повідомлення споживачів про намір здійснити зміну тарифів на комунальні послуги (або встановити тарифи).

Пунктом 2, 3 Порядку № 130 визначено інформацію, яка доводиться до відома споживачів виконавцями комунальних послуг, що надають послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення  та виконавцями комунальних послуг, що надають послуги з поводження з побутовими відходами.

Пунктом 5 Порядку № 130 обумовлено, що інформація, зазначена у пунктах 3, 4 цього розділу, доводиться до відома споживачів шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет (за наявності), у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження (перевага надається друкованим засобам масової інформації органу місцевого самоврядування), веб-сайті виконавця комунальних послуг (за наявності), на інформаційних стендах в абонентських відділах виконавців комунальних послуг та на інформаційних стендах біля адміністративних будинків органів місцевого самоврядування в населених пунктах, де споживачі отримують відповідні послуги.

Виконавець комунальних послуг може обрати один із вищеперелічених способів доведення інформації (крім розміщення на інформаційних стендах в абонентських відділах виконавців комунальних послуг та на інформаційних стендах біля адміністративних будинків органів місцевого самоврядування) як основний для розміщення всього масиву необхідної інформації, визначеної цим Порядком. За допомогою інших способів, передбачених в абзаці першому цього пункту, а також шляхом обов`язкового розміщення інформаційного повідомлення у платіжному документі, що застосовується для оплати спожитих послуг, виконавець комунальних послуг повідомляє споживачів про намір зміни тарифів (або встановлення нових тарифів) на комунальні послуги та обов`язково зазначає джерело розміщення всієї необхідної інформації, з якою без перешкод може ознайомитися споживач.

Виконавець комунальних послуг за власним бажанням може додатково також доводити до відома споживачів інформацію про намір зміни тарифів за допомогою радіо, телебачення та способу, визначеного статутом територіальної громади.

Пунктом 6, 7, 8, 9, 11 розділу ІІ Порядку № 130 способи доведення до відома споживачів інформації не обмежуються передбаченими цим Порядком.

Інформація має бути достовірною, точною, повною.

У процесі доведення до відома споживачів інформації усі зауваження і пропозиції фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань підлягають реєстрації та обов`язковому розгляду виконавцем комунальних послуг.

Зауваження і пропозиції, які отримані органом, уповноваженим встановлювати тарифи, надсилаються для розгляду відповідному виконавцеві комунальних послуг. За результатами такого розгляду виконавець комунальних послуг приймає рішення про їх урахування чи відхилення.

Виконавець комунальних послуг в установленому законодавством порядку повідомляє споживача, який протягом встановленого строку надав свої пропозиції та зауваження, про їх урахування або відхилення. При цьому у разі відхилення пропозицій і зауважень виконавцем комунальних послуг споживачеві надається відповідь з обґрунтуванням причин їх неврахування.

У разі відсутності пропозицій та зауважень від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань або вмотивованого їх відхилення виконавець комунальних послуг після закінчення встановленого строку приймання пропозицій/зауважень (наступного робочого дня після останнього дня приймання пропозицій/зауважень) письмово сповіщає про це орган, уповноважений встановлювати тарифи.

Процедура доведення до відома споживачів інформації вважається такою, що відбулася, незалежно від надходження до виконавця комунальних послуг/органу, уповноваженого встановлювати тарифи, протягом встановленого строку зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань (пункт 12 розділу ІІ Порядку № 130).

Контроль за дотриманням виконавцями комунальних послуг порядку доведення до відома споживачів інформації, передбаченої цим Порядком, здійснюється органами, уповноваженими встановлювати тарифи, відповідно до їх повноважень, визначених законом (п.13 розділу ІІ Порядку №130).

Отже, механізм доведення до споживачів інформації про зміну тарифів свідчить про обов`язок суб`єкта господарювання здійснити розрахунки витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг, подати їх до органу, уповноваженого встановлювати тарифи та протягом 5-ти днів з дня подання розрахунків проінформувати споживачів про намір здійснити зміну тарифів, зокрема про загальний розмір тарифу, обґрунтування причин зміни тарифу та іншу додаткову інформацію.

Таким чином, обов`язок інформування про зміни тарифу на комунальні послуги покладається на виконавця комунальних послуг.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, третьою особою зазначається, що ним як виконавцем комунальних послуг вчинено усі передбачені Порядком дії щодо доведення спірного акту до відома громадян.

Поряд із цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правомірність дій комунального підприємства "Борщагівка" не було предметом дослідження в рамках даного спору, також не являлось підставою для скасування спірного рішення.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, до повноважень виконавчих органів сільських рад віднесено затвердження (погодження) тарифів на житлово-комунальні послуги, проте ці тарифи мають бути економічно обґрунтованими.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги" затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, яким визначався механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який поширюється на суб`єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб`єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2015 № 515 "Про внесення змін до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" внесено до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (Офіційний вісник України, 2011 р., № 62, ст. 2472; 2014 р., № 84, ст. 2373), зміни, що додаються.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 291 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869"  внесено до постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" зміни, що додаються, зокрема виключено  абзаци четвертий, п`ятий і сьомий виключити.

Вказана постанова набрала чинності одночасно з введенням в дію Закону України від 9 листопада 2017 № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги", але не раніше дня її офіційного опублікування.

Вказаною постановою № 291 виключено абзац п`ятий частини першої  Порядку № 869 яким було затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, що у спірному рішенні Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада затверджуючи тариф на житлово-комунальні послуги з утримання  будинків, споруд та прибудинкових територій посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги", яка станом на час виникнення спірних правовідносин є чинною, проте не містить положень щодо Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Натомість, як було встановлено судом, відповідач приймаючи спірне рішення не надано жодного обґрунтування  на підставі якого діючого нормативно-правового акта було затверджено вказаний тариф на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій будинків.

Також відповідачем не враховано, що на час прийняття спірного рішення Закон України від 24.06.2004 № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" на який містяться посилання у рішенні втратив чинність. 

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу комунального підприємства "Борщагівка" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до сільського голови Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Кодебського Олексія Івановича, Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа: Комунальне підприємство "Борщагівка" про визнання протиправними дії (бездіяльність), рішення та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач                                                                                                                      О. О. БеспаловСуддя                        В. Ю. КлючковичСуддя               А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 02.08.2021)

https://reyestr.court.gov.ua/Review/98737128

27

Новини / Уряд оновив правила надання послуг з постачання тепла та гарячої води

« : 09 Вересня 2021, 10:56:56 »

Уряд оновив правила надання послуг з постачання тепла та гарячої води

Уряд вніс низку змін до правил та типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, які удосконалюють порядок отримання споживачами послуги. Прийняті зміни є комплексними і спрямовані на забезпечення рівних умов отримання вищевказаних послуг зі споживачами, як у багатоквартирних будинках, так і індивідуальних (садибних) житлових будинків. Відповідні рішення ухвалені на засіданні Кабінету Міністрів.

Найбільше зміни торкнулися регулювання договірних відносин зі споживачами. Задля забезпечення прав усіх категорій споживачів, для тих, які не обрали жодну форму договору з виконавцем послуги,  запроваджено публічний договір приєднання про надання послуг постачання теплової енергії та гарячої води (замість письмової форми договору). 

«Укладання публічних договорів приєднання гарантуватиме безперебійне надання послуг, а також забезпечить захист прав усіх споживачів. Водночас для виконавців це створить необхідні умови для роботи», – наголосила заступниця Міністра розвитку громад та територій Наталія Хоцянівська.

Публічні договори приєднання з індивідуальними споживачами у багатоквартирному будинку вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування їх текстів на сайті органу місцевого самоврядування або виконавця послуг, співвласники багатоквартирного будинку не уклали інший договір з виконавцем комунальних послуг. Із власником індивідуального будинку такий договір вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору він не відмовився від послуги. Для переходу на нові договори чинним споживачам не потрібно надавати жодної додаткової інформації або робити щось додатково.

Також змінами врегульовано низку питань щодо:

    структури оплати послуги та її деталізації, при цьому плата за послугу повинна вноситися одним платежем, незалежно від кількості складових;
    обліку спожитої послуги та її розподілу між споживачами в залежності від моделі договірних відносин;
    розміщення інформації щодо кількості та якості послуги;
    відповідальності сторін за неналежне виконання договірних відносин;
    процедури зміни моделі договірних відносин або припинення їх дії.

Нагадаємо, Міністр розвитку громад та територій України Олексій Чернишов проводить регулярні наради з представниками органів місцевого самоврядування щодо підготовки до опалювального сезону.

https://www.minregion.gov.ua/press/news/uryad-onovyv-pravyla-nadannya-poslug-z-postachannya-tepla-ta-garyachoyi-vody/

28

Немайнові права / Фото: директора водоканалу покарали за незвичайну розправу над боржниками

« : 06 Вересня 2021, 15:06:02 »

Фото: директора водоканалу покарали за незвичайну розправу над боржниками

Автор Валерій Савицький

У Львівській області суд визнав винним директора комунального підприємства «Стрийводоканал» Володимира Козака у розповсюджені персональних даних місцевих жителів.

Справа стосувалася білбордів, які з’явилися у Стрию на початку червня. Тоді підприємство опублікувало на рекламних щитах адреси боржників і суми заборгованостей, що обурило громадськість, повідомляє Zaxid.net.
https://zaxid.net/direktora_striyvodokanalu_pokarali_za_publikatsiyu_adres_borzhnikiv_na_bilbordah_n1525539

Суддя Стрийського міськрайонного суду Назар Янів ухвалив рішення, що Козак винен у порушенні законодавства у сфері захисту персональних даних. З посиланням на тлумачення Конституційного суду в постанові зазначається, що персональними даними є відомості про національність, освіту, релігійні переконання, матеріальний та сімейний стан, адресу та інше.

За скоєне директору «Стрийводоканалу» призначено штраф 1700 грн, однак на постанову суду він ще може подати апеляцію. При цьому Козак тричі не з’являвся на засідання, тому справу розглядали без нього.

Загалом місцеві заборгували 540 тисяч гривень. «Стрийводоканал» вирішив оприлюднити їхні адреси на чотирьох рекламних щитах у районах проживання.

Окрім списку адрес та сум боргів підприємство також додало підписи «Вами «пишається» громада міста».

У «Стрийводоканалі» вважали, що такий вчинок не був публікацією персональних даних, оскільки на бордах не зазначені прізвища боржників.

Як повідомлялося, в Україні суттєво зросли борги за «комуналку».

За січень-жовтень 2020 роки українці заплатили 28,6 млрд гривень за комунальні послуги без урахування газу й електроенергії.

Наприкінці серпня в Україні набули чинності зміни до законодавства, якими скасовано заборону обмежувати надання житлово-комунальних послуг населенню у разі заборгованості.

https://ua.news/ua/foto-dyrektora-vodokanala-nakazaly-za-neobychnuyu-raspravu-nad-dolzhnykamy/

Фото: Типовий Львів

29

Судові рішення / ВС: відсутність площі будинку і прибудинкової території =необгрунтований тариф

« : 02 Вересня 2021, 12:52:33 »

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 607/6153/17

адміністративне провадження № К/9901/6233/20, К/9901/6357/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за касаційними скаргами Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради та виконавчого комітету Тернопільської міської ради

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Старунського Д.М., суддів Большакової О.О., Мікули О.І.)

у справі №607/6153/17

за позовом ОСОБА_1

до Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради, виконавчого комітету Тернопільської міської ради,

третя особа: Тернопільське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України,

про скасування окремого абзацу додатку рішення, скасування наказу.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради, виконавчого комітету Тернопільської міської ради, в якому просив суд:

- скасувати в додатку №15 «Порядок застосування тарифів на послуги з управління та утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №179 від 15 березня 2017 року «Про визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради та внесення змін у рішення виконавчого комітету» такий абзац: «Підприємства, які обслуговують житловий фонд мають право щоквартально самостійно затверджувати на підприємстві та погоджувати в управлінні житлово - комунального господарства, благоустрою та екології структуру витрат, виходячи із фактично понесених витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та затвердженого побудинкового тарифу»;

- скасувати наказ Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради від 31 березня 2017 року №679 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по буд. АДРЕСА_1 ».

2. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 травня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 травня 2019 року в справі №607/6153/17 скасовано, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено:

- скасовано в додатку «Порядок застосування тарифів на послуги з управління та утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №179 від 15 березня 2017 року «Про визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради та внесення змін у рішення виконавчого комітету» наступний абзац: «Підприємства, які обслуговують житловий фонд мають право щоквартально самостійно затверджувати на підприємстві та погоджувати в управлінні житлово - комунального господарства, благоустрою та екології структуру витрат, виходячи із фактично понесених витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та затвердженого побудинкового тарифу»;

- скасовано наказ управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради від 31 березня 2017 року №679 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по буд. АДРЕСА_1 ».

4. У поданих касаційних скаргах Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради та виконавчого комітету Тернопільської міської ради із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

5. Ухвалами Верховного Суду від 13 липня 2020 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами, відмовлено у задоволенні клопотань Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради та виконавчого комітету Тернопільської міської ради про зупинення дії постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року в справі №607/6153/17.

6. Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2020 року задоволено заяви суддів Єзерова А.А., Желєзного І.В. та Стародуба О.П. про самовідвід, відведено зазначених суддів від розгляду цієї справи, а справу передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду.

7. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року №1766/0/78-20 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, відповідно до протоколу якого визначено склад суддів: Дашутін І.В. (головуючий суддя), Шишов О.О., Яковенко М.М.

8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від  30 вересня 2020 року №1848/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Дашутіна І.В. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, відповідно до протоколу якого визначено склад суддів: Білак М.В. (головуючий суддя), Губська О.А., Калашнікова О.В.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_2 .

10. Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів №486 пунктом 2 від 25 жовтня 1989 року визнано право власності на житлові будинки, які знаходяться на балансі житлово-експлуатаційних контор управління житлово-комунального господарства згідно з додатком №1 в тому числі на житловий будинок по АДРЕСА_1 , за виконкомом міської ради народних депутатів.

11. Відповідно до рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №318 від 28 лютого 2011 року «Про передачу будинків» вказаний житловий будинок був переданий КЖЕП «Залізничник» на баланс ГТОВ «Мрія».

12. 1 квітня 2011 року між управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради та ГТОВ «Мрія» укладено договір про утримання на балансі об`єктів житлового фонду комунальної власності, відповідно до якого ГТОВ «Мрія» як балансоутримувач має право здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором власником майна та управляти ним чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю.

13. Відповідно до додатку №1 до вказаного договору від 1 квітня 2011 року управителем житлового будинку по АДРЕСА_1 визначено ПМП «ВАЛ».

14. 30 березня 2011 року виконавчий комітет Тернопільської міської ради ухвалив рішення №524 «Про визначення площ прибудинкових територій та сходових кліток житлових будинків на території міста», у додатках №1-15 якого визначив площі прибудинкових територій та сходових кліток житлових будинків, прибирання яких здійснюють підприємства, що обслуговують житловий фонд міста.

15. Згідно з додатком №3 до рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №524 від 30 березня 2011 року площа прибудинкової території по будинку АДРЕСА_1 становить 3396 кв.м. , в тому числі: площа асфальтного покриття - 1663 кв.м., площа зеленої зони - 1733 кв.м.; площа сходових кліток - 650 кв.м.

16. 15 березня 2017 року виконавчий комітет Тернопільської міської ради ухвалив рішення №179 «Про визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради та внесення змін у рішення виконавчого комітету», відповідно до якого визнано такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №265 від 25 березня 2015 року «Про коригування тарифів з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» та рішення виконавчого комітету №264 від 25 березня 2015 року «Про внесення змін в рішення виконавчого комітету міської ради від 28 вересня 2011 року №1603 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і на інші житлово-комунальні послуги».

17. Вказаним рішенням також ухвалено внести зміни в рішення виконавчого комітету міської ради від 28 вересня 2011 року №1603 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і на інші житлово-комунальні послуги», а саме додаток 15 викладено в новій редакції.

У додатку до рішення виконавчого комітету міської ради від 15 березня 2017 року №179 наявна примітка наступного змісту: «Підприємства, які обслуговують житловий фонд міста мають право щоквартально самостійно затверджувати на підприємстві та погоджувати в управлінні житлово-комунального господарства, благоустрою та екології структуру витрат, виходячи із фактично понесених витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та затвердженого по будинкового тарифу».

18. Крім цього 15 березня 2017 року виконавчий комітет Тернопільської міської ради ухвалив рішення №161 «Про врегулювання питання встановлення, коригування тарифів на житлово-комунальні послуги», відповідно до якого уповноважив управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології здійснювати реалізацію повноважень, щодо встановлення (коригування) тарифів на житлово-комунальні послуги.

19. 27 березня 2017 року на засіданні тарифної комісії було вирішено надати згоду управлінню житлово-комунального господарства, благоустрою та екології скоригувати тарифи на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по кожному будинку, зокрема, а також скоригувати тарифи на послуги з вивезення побутових відходів по кожному підприємству, зокрема.

20. На виконання зазначених рішень, управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології наказом №679 від 31 березня 2017 року «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по буд. АДРЕСА_1 » затвердило коригуючий коефіцієнт 2,593 до тарифу, згідно з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 28 вересня 2011 року №1603 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і на інші житлово-комунальні послуги», уповноважило ПМП «ВАЛ» застосувати вказаний коригуючий коефіцієнт, а також затвердило структуру витрат по будинку АДРЕСА_1 , згідно з додатком.

21. Відповідно до додатку до зазначеного наказу управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології №679 від 31 березня 2017 року в структуру основних витрат за адресою АДРЕСА_1 на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій без податків входить: прибирання прибудинкової території - 0,802 грн на 1 кв.м.; прибирання сходових кліток - 0,567 грн на 1 кв.м; освітлення місць загального користування - 0,176 грн на 1 кв.м.; поточний ремонт конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього благоустрою, розташованих на прибудинковій території - 1,04 грн на 1 кв.м.; технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем: холодного водопостачання, водовідведення - в тому числі послуги з періодичної повірки загально будинкових лічильників холодної води - технічне обслуговування внутрішньо будинкових мереж теплопостачання, гарячого водопостачання - 0,552 грн на 1 кв.м.; дератизація, дезінсекція - 0,008 грн на 1 кв.м.; рентабельність - 0,148 грн на 1 кв.м., що разом становить 3,293 грн на 1 кв.м.

22. У вказаному додатку також наведено вихідні дані по будинку АДРЕСА_1 : рік забудови - 1958; загальна площа будинку - 2928,71 кв.м.; кількість поверхів - 5; кількість квартир - 51; кількість під`їздів - 4; площа прибудинкової території - 1331,4 кв.м.; площа сходових кліток - 330 кв.м. та вказано, що розрахунки коригування тарифів проведено згідно з Порядком №869.

23. ПМП «ВАЛ» листами за вих. №316, 317 від 24 квітня 2017 року інформувало позивача про те, що з 1 квітня 2017 року тарифи будуть застосовуватися у відповідності з вимогами Постанови кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги». Також вказало, що будинок по АДРЕСА_1 згідно з технічним паспортом був побудований у 1960 році. Приведена площа прибудинкової території становить 1331,4 кв.м.

24. У період з 16 квітня 2018 року по 30 травня 2018 року Головним управлінням Держпродспоживслужби в Тернопільській області відповідно до погодження Державної регуляторної служби України №3741 від 13 квітня 2018 року було проведено позапланову перевірку суб`єкта господарювання ПМП «ВАЛ» з питань дотримання порядку формування, встановлення та застосування цін/тарифів на послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

25. Як убачається із акту №01-15/3 від 20 квітня 2018 року перевіркою встановлено наявність у ПМП «ВАЛ» розпорядчих документів щодо встановлення цін(тарифів) на послуги з утримання будинку та прибудинкової території; документів бухгалтерської та статистичної звітності; калькуляцій та розрахунків цін (тарифів).

26. Під час перевірки дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін (тарифів) встановлено правильність застосування підприємством цін (тарифів), встановлених Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дотримання вимог (порядків, методик) при формуванні цін (тарифів); обґрунтованість статей витрат собівартості, робіт і послуг, врахування при їх визначенні обсягів виробництва продукції (надання послуг, виконання робіт), норм (нормативів), податків і зборів тощо; достовірність зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування цін (тарифів); обґрунтованість підстав для зміни рівня державних регульованих цін (тарифів); повноту надання послуг (виконання робіт), вартість яких врахована при визначенні розміру цін (тарифів); дотримання способів державного регулювання цін (тарифів), визначених законодавством, при встановленні цін (тарифів). Перевіркою не виявлено фактів порушення вимог чинного законодавства.

27. Установлено, що розрахунок діючого тарифу по оплаті за житлово-комунальні послуги по утриманню будинку та прибудинкової території по будинку АДРЕСА_1 проведено ПМП «ВАЛ» з урахуванням площ, які зазначені у технічному паспорті будинку, складеному 20 липня 1968 року Тернопільським бюро технічної інвентаризації та інвентарній справі по вказаному будинковолодінню від 24 жовтня 1980 року.

28. Як зазначено в акті перевірки, на виконання наказу від 5 березня 2018 року №09 управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології виконавчого комітету Тернопільської міської ради «Про перерахунок плати за житлово-комунальні послуги» та наказу від 7 березня 2018 року №18 ПМП «ВАЛ» проведено перерахунки плати за житлово-комунальні послуги по утриманню будинку та прибудинкової території по будинку АДРЕСА_1 в березні 2018 року на суму 2976,77 грн, в тому числі громадянину ОСОБА_1 на суму 80,38 грн за період з 1 квітня 2017 року по 15 квітня 2017 року.

29. Таким чином, усунуто порушення порядку встановлення державних регульованих цін/тарифів на житлові послуги при зміні ціни/тарифу, коли при зміні ціни/тарифу виконавець/виробник не повідомив споживачів з посиланням на рішення відповідних органів за 15 днів до введення їх в дію (наказом управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 31 березня 2017 року №679 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по буд. АДРЕСА_1 » затверджений тариф з 1 квітня 2017 року при цьому виконавець послуг - ПМП «ВАЛ» застосовував тариф з 1 квітня 2017 року, чим порушив 15-денний термін оприлюднення рішення відповідного органу).

30. 3 травня 2018 року Головне управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області направило начальнику управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології листа за вих. №01-15/1539, яким з посиланням на матеріали проведеної позапланової перевірки ПМП «ВАЛ» просило внести зміни в рішення від 30 березня 2011 року №524 «Про визначення площ прибудинкових територій та сходових кліток житлових будинків на території міста» по будинку АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що за матеріалами перевірки визначені площі в рішенні не відповідають площам, вказаним у технічному паспорті будинку та інвентарній справі по будинковолодінню АДРЕСА_1 .

31. З листа Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №01-15/1685 від 14 травня 2018 року, адресованого позивачу, вбачається, що за результатами проведення позапланового заходу із здійснення державного нагляду (контролю) ПМП «ВАЛ» відповідно до погодження Державної регуляторної служби України від 13 квітня 2018 року №3741 з питань дотримання порядку формування, встановлення та застосування цін/тарифів на послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою АДРЕСА_1 направлено лист управлінню житлово-комунального господарства, благоустрою та екології виконавчого комітету Тернопільської міської ради з рекомендацією привести у відповідність рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 30 березня 2011 року №524 «Про визначення площ прибудинкових територій та сходових кліток житлових будинків на території міста» в частині затверджених площ прибудинкової території та сходових кліток житлового будинку по АДРЕСА_1 , прибирання якого здійснюється ПМП «ВАЛ».

32. 7 березня 2018 року ПМП «ВАЛ» проведено перерахунки плати за житлово-комунальні послуги по утриманню будинку та прибудинкової території по будинку по АДРЕСА_1 в березні 2018 року та зменшено плату по квартирі НОМЕР_1 на суму 80,38 грн за період з 1 квітня 2017 року по 15 квітня 2017 року. Тобто, на момент перевірки усунено порушення порядку встановлення державних регульованих цін/тарифів на житлові послуги, де при зміні ціни/тарифу виконавець/виробник не повідомив споживачів з посиланням на рішення відповідних органів за 15 днів до введення їх в дію.

33. Уважаючи протиправними рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №179 від 15 березня 2017 року в частині та наказ управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології №679 від 31 березня 2017 року, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

34. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено належних та достатніх доказів на підтвердження порушення його законних прав та інтересів спірним наказом відповідача, оскільки останній в силу вимог статті 171 КАС України та Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008 року застосовується не до позивача безпосередньо, а лише затверджує коригуючий коефіцієнт до тарифу згідно з рішенням виконкому №1603 від 28 вересня 2011 року, структуру витрат по будинку АДРЕСА_1 , та дозволяє їх застосування.

35. Також суд першої інстанції зазначив, що спірний абзац, що міститься у примітці до рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №179 від 15 березня 2017 року, прямо кореспондується з пунктом 34 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. №869 (далі - Порядок №869; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

36. Таким чином, відповідно до положень Порядку №869 підприємства, що обслуговують житловий фонд міста, в тому числі і ПМП «ВАЛ» вправі самостійно вносити відповідні зміни у структуру витрат, виходячи із фактично понесених ними витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, з подальшим її погодженням в управлінні житлово-комунального господарства, благоустрою та екології.

37. Затвердження ж коригуючого коефіцієнта та визначення основної структури витрат у розглядуваному випадку жодним чином не пов`язані із розмірами прибудинкової території житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка затверджена рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №524 від 30 березня 2011 року «Про визначення площ прибудинкових територій та сходових кліток житлових будинків на території міста», у додатках №1-15 якого визначено площі прибудинкових територій та сходових кліток житлових будинків, прибирання яких здійснюють підприємства, що обслуговують житловий фонд міста.

38. Дослідження питання щодо відсутності у відповідачів документації із землеустрою по встановленню меж прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 , з`ясування фактичного розміру площі прибудинкової території даного будинку та розміру «приведеної площі прибудинкової території» не стосується оскаржуваних позивачем рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №179 від 15 березня 2017 року та наказу управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології №679 від 31 березня 2017 року та виходить за межі предмета позову.

39. Водночас на момент виникнення спірних правовідносин єдиними офіційними документами, що визначають розмір прибудинкової території житлового будинку по АДРЕСА_1 є інвентарна справа на цей житловий будинок, виготовлена 24 жовтня 1980 року та технічний паспорт на вказаний будинок, що виготовлений 20 серпня 1968 року, в яких площа двору цього будинку вказана у розмірі 2034,70 кв.м., що свідчить про відсутність порушень з боку підприємства при нарахуванні плати споживачам.

40. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що надання в спірному абзаці, що міститься у примітці до рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №179 від 15 березня 2017 року, права виконавцям щоквартально самостійно затверджувати та погоджувати в управлінні житлово-комунального господарства структуру витрат, не відповідає меті та механізму коригування (коли протягом строку дії таких тарифів змінюються ставки податків і зборів (обов`язкових платежів), рівень заробітної плати у виконавця відповідно до законодавства, Генеральної та галузевої угод, ціни (тарифи) на паливно-енергетичні та матеріальні ресурси (пункт 36 Порядку №869).

41. Крім того, надання права підприємству самостійно затверджувати, а після цього погоджувати ці витрати в органах в управлінні житлово-комунального господарства, благоустрою та екології не відповідає частині десятій статті 31 Закону «Про житлово-комунальні послуги».

42. Як Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», так і Закон України «Про житлово-комунальні послуги» , який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, не передбачають можливість делегування своїх повноважень, зокрема, іншому, навіть підлеглому органу.

43. Водночас у справі, що розглядається, управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології наказом №679 від 31 березня 2017 року «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» по буд. АДРЕСА_1 затвердило коригуючий коефіцієнт 2,593 до тарифу згідно з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 28 вересня 2011 року №1603 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і на інші житлово-комунальні послуги» по будинку АДРЕСА_1 та уповноважило ПМП «ВАЛ» застосувати вказаний коригуючий коефіцієнт, а також затвердило структуру витрат по цьому будинку, згідно з додатком.

44. Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що площі самого будинку АДРЕСА_1 та прибудинкової території мають розбіжності. Якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та не відкориговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, Порядок №869 визначає, що застосовуються площі, які зазначені в актах, складених за результатами проведених обмірів житлового фонду. Проте такі акти обмірів в матеріалах відсутні станом на травень 2018 року, бо за матеріалами перевірки Головне управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області направило начальнику управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології листа за вих. №01-15/1539 від 3 травня 2018 року про усунення розбіжностей.

45. Крім того, оскільки в структуру витрат входить прибирання прибудинкової території, то при коригуванні цього тарифу слід виходити з того, що статтею 42 ЗК України передбачено, що розмір та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

46. Отже, правильність затвердженого тарифу також залежить від наявності такої землевпорядної документації, проте в матеріалах справи остання відсутня.

47. З огляду на це, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваним наказом відповідача затверджено коригування тарифу, розрахованого на підставі непідтвердженої допустимими доказами площі будинку, оскільки під час апеляційного розгляду справи не спростовано розбіжності в площі спірного будинку та прибудинкової території, фактично без перевірки їх економічної обґрунтованості, тобто, без дотримання вимог статей 30, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

48. Також, проаналізувавши спірний наказ та додатки до нього, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що він (додатки) не містить економічного обґрунтування коригування тарифу, як цього вимагає Закон та не зрозумілим є розрахунок.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

49. Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради та виконавчий комітет Тернопільської міської ради у своїх касаційних скаргах зазначають, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам обґрунтованості, прийнята з порушенням норм матеріального права, неповному з`ясуванні всіх обставин, які б мали значення для правильного вирішення справи, невідповідністю висновків, викладених у ній, обставинам справи, недоведеності обставин, які суд апеляційної інстанції суб`єктивно визнав установленими, натомість уважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

50. Зазначають, що оскаржуваний позивачем абзац рішення №179 прямо кореспондується з пунктом 34 Порядку №869, а тому зазначений абзац прийнятий у межах повноважень, встановлених нормативними актами. При цьому відповідачі підкреслюють, що управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради не погоджувалась зміна структури витрат по будинку за адресою АДРЕСА_1.

51. Щодо оскаржуваного наказу управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради №679 від 31 березня 2017 року, то відповідачі наголошують, що пункт 2 статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

52. Звертають увагу на те, що повноваження для розгляду матеріалів та вирішення питань щодо ціноутворення, встановлення та коригування тарифів на надання послуг, які віднесені до компетенції управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради чітко визначені у пункті 2.1.16. Положення про Управління, затвердженого рішенням міської ради від 5 січня 2011 року №6/4/51.

53. Стверджують, що суб`єктивною та такою, яка суперечить матеріалам справи, є позиція суду апеляційної інстанції про те, що згода тарифної комісії на коригування тарифів повинна була передувати рішенню виконавчого комітету від 15 березня 2017 року, оскільки тарифна комісія розглядає безпосередньо розрахунки, подані виконавцем послуг та надає відповідному органу місцевого самоврядування свої рекомендації, а не погоджує питання надання повноважень щодо встановлення (коригування) тарифів.

54. Наказ управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради №679 від 31 березня 2017 року був виданий в межах наданих законом повноважень, з метою забезпечення відшкодування економічно обґрунтованих витрат при наданні житлово-комунальних послуг, є законним та обґрунтованим.

55. Оскаржуваним наказом лише затверджено коригуючий коефіцієнт до тарифу згідно з рішенням виконкому №1603 від 28 вересня 2011 року та структуру витрат згідно з передбаченими статтями на 1 м.кв. загальної площі приміщення споживача, а не як стверджує позивач - прибудинкової території. Тобто, коригувались лише складові статей витрат, за якими відбулися цінові зміни, а не кількісні показники самих статей, які входять у тариф, затверджений рішення виконкому №1603, наголошують відповідачі.

56. Жоден із перелічених нормативно-правових актів, що регулює цю сферу відносин не встановлює обов`язку Управління, долучати до наказу окремим додатком економічні обґрунтування (розрахунки) коригування тарифу, як помилково вказав суд апеляційної інстанції. Проте, як стверджують автори касаційних скарг, ці розрахунки містяться у матеріалах справи, оскільки були подані самим позивачем разом із позовом, а судом помилково вказано на їх відсутність, а також подавались виконавцем послуг до органу місцевого самоврядування та були предметом розгляду в тому числі тарифної комісії.

57. Також відповідачі зазначають, що незрозумілими, взаємосуперечливими та такими, що не відповідають матеріалам справи, є твердження суду щодо визначення площі прибудинкової території під час коригування тарифу. Як уже було відзначено, коригувались лише складові статей витрат, за якими відбулися цінові зміни, а не кількісні показники (площі тощо) самих статей, які входять у тариф, затверджений рішенням виконкому №1603.

58. У відзиві на касаційні скарги Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради та виконавчого комітету Тернопільської міської ради ОСОБА_1 вважає їх необґрунтованими, вважає, що відсутні підстави для їх задоволення. Натомість позивач погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, вважає його законним та обґрунтованим.

59. Серед іншого, стверджує, що затвердження тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій без перевірки їх економічної обґрунтованості та за відсутності визначеної Порядком №869, зокрема, документації із землеустрою, тобто без дотримання вимог статей 30, 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», незаконне.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

60. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

61. Касаційні провадження у справі відкриті з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

62. Спір у справі, що розглядається, виник щодо правомірності наділення повноваженнями підприємств, які обслуговують житловий фонд, затверджувати та погоджувати в управлінні житлово - комунального господарства, благоустрою та екології міської ради структуру витрат, виходячи із фактично понесених витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та затвердженого побудинкового тарифу, а також щодо правомірності затвердження коригуючого коефіцієнту до тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

63. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначав Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин), що був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

64. Положеннями статті цього Закону визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

65. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

66. Статтею 14 указаного Закону визначено, що залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:

1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

67. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

68. Статтею 5 цього Закону визначено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

69. Згідно з підпунктом 2 пункту "а" статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

70. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (стаття 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

71. Відповідно до Положення про управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології, затвердженого рішенням Тернопільської міської ради від 5 січня 2011 року №6/4/51 (https://ternopilcity.gov.ua/app5/05-01-11---30_04_2021-zi-zminami.doc), Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології є виконавчим органом Тернопільської міської ради, утворюється міською радою, їй підзвітне та підконтрольне, підпорядковане виконавчому комітету та міському голові.

72. Пунктом 2.1.16 зазначеного положення передбачено, що одним із основних завдань управління є розгляд матеріалів та вирішення питань щодо ціноутворення, встановлення та коригування тарифів на надання послуг, які віднесені до компетенції управління.

73. Таким чином, Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради є виконавчим органом Тернопільської міської ради, а тому наділене повноваженнями встановлювати в порядку і межах, визначених законом, тарифи, зокрема, на комунальні (крім тих, що віднесені до відання інших органів) послуги.

74. Відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

75. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» затверджено Порядок №869, який визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб`єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги (далі - виконавці), суб`єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями (далі - субпідрядники), органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).

76. Положеннями пункту 2 Порядку №869 передбачено, що тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку.

Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід`ємною частиною договору про надання послуг.

77. Як установлено судами та вбачається з додатку «Порядок застосування тарифів на послуги з управління та утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №179 від 15 березня 2017 року «Про визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради та внесення змін у рішення виконавчого комітету» в ньому міститься примітка такого змісту: «Підприємства, які обслуговують житловий фонд мають право щоквартально самостійно затверджувати на підприємстві та погоджувати в управлінні житлово - комунального господарства, благоустрою та екології структуру витрат, виходячи із фактично понесених витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та затвердженого побудинкового тарифу.».

78. Зазначена примітка, як з неї вбачається, наділяє підприємства, які обслуговують житловий фонд, правом самостійно затверджувати та погоджувати в управлінні житлово - комунального господарства, благоустрою та екології саме структуру витрат. Також цими нормами обумовлено, що затвердження та погодження структури витрат повинно здійснюватись на підставі та у межах: 1) фактично понесених витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; 2) затвердженого побудинкового тарифу.

79. Таким чином, примітка, про яку йдеться в попередніх пунктах цієї постанови, не запроваджує новий механізм встановлення/затвердження цін чи тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, тим більше не наділяє такими повноваженнями підприємства, які обслуговують житловий фонд, а, як зазначалось, надає право останнім затверджувати та погоджувати в управлінні житлово - комунального господарства, благоустрою та екології саме структуру витрат на підставі та у межах наведених вище даних.

80. Водночас пунктом 34 Порядку №869 передбачено, що виконавці під час виконання робіт можуть у разі потреби здійснювати перерозподіл витрат у структурі тарифів на послуги без зміни загального обсягу таких витрат та з урахуванням фактичної вартості наданих послуг у межах встановлених тарифів.

81. Отже спірний абзац, що міститься в примітці до додатку «Порядок застосування тарифів на послуги з управління та утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №179 від 15 березня 2017 року, узгоджується з наведеними нормативними положеннями, що регулювали спірні правовідносини, а тому помилково скасований судом апеляційної інстанції.

82. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що положення спірного абзацу не відповідає частині десятій статті 31 Закону «Про житлово-комунальні послуги» та пунктам 36-38 Порядку №869 є помилковим, оскільки стаття 31 Закону «Про житлово-комунальні послуги» визначає порядок формування та затвердження саме цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, так само як і пункти 36-38 Порядку №869 регулюють питання коригування саме тарифів на послуги, що не є тотожним до питання структури витрат підприємством, яке обслуговує житловий фонд.

83. Щодо правомірності видання Управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради наказу від 31 березня 2017 року №679 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по буд. АДРЕСА_1 », варто зазначити таке.

84. Як установлено судами попередніх інстанцій та зазначалось (пункт 20 цієї постанови), розглянувши подані підприємством, що обслуговує житловий фонд міста, розрахунки, управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології зазначеним наказом затверджено коригуючий коефіцієнт 2,593 до тарифу, згідно з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 28 вересня 2011 року №1603 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і на інші житлово-комунальні послуги», чим фактично змінено тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку АДРЕСА_1 (попередній тариф 1,27, тариф після коригування - 3,293).

85. Також цим наказом уповноважено ПМП «ВАЛ» застосувати вказаний коригуючий коефіцієнт, а також затверджено структуру витрат по будинку АДРЕСА_1 , згідно з додатком.

86. У наказі від 31 березня 2017 року №679, серед іншого, стверджується, що розрахунки коригування тарифів проведено згідно з Порядком №869.

87. Так, Порядок №869, як і Закон України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає можливість коригування тарифів на послуги.

88. Згідно з частиною десятою статті 31 зазначеного Закону у разі зміни протягом строку дії цін/тарифів обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат з причин, які не залежать від виконавця/виробника, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, виконавці/виробники проводять коригування встановлених цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подають на затвердження до органу, уповноваженого здійснювати встановлення таких цін/тарифів. При цьому перерахунок цін/тарифів може проводитися шляхом коригування лише тих складових структури цін/тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. При коригуванні додатково враховується компенсація втрат (або вилучення необґрунтовано отриманих прибутків) від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат ціни/тарифу в період до встановлення скоригованих цін/тарифів.

89. Відповідно до пункту 36 Порядку №869 метою коригування тарифів, що розраховуються згідно з цим Порядком, є забезпечення відшкодування у повному обсязі економічно обґрунтованих планованих витрат, що враховуються під час визначення повної собівартості послуг, планованого прибутку та податку на додану вартість.

Механізм коригування тарифів на послуги запроваджується у разі, коли протягом строку дії таких тарифів змінюються ставки податків і зборів (обов`язкових платежів), рівень заробітної плати у виконавця відповідно до законодавства, Генеральної та галузевої угод, ціни (тарифи) на паливно-енергетичні та матеріальні ресурси.

Коригуванню підлягають лише складові витрат, за якими відбулися цінові зміни у бік збільшення (зменшення), що сприятиме забезпеченню економічної обґрунтованості та прозорості запровадження механізму коригування тарифів на послуги.

90. У контексті дослідження питання правомірності спірного наказу від 31 березня 2017 року №679 судом апеляційної інстанції встановлено, що площі самого будинку АДРЕСА_1 та прибудинкової території мають розбіжності. Розрахунок діючого тарифу по оплаті за житлово-комунальні послуги по утриманню будинку та прибудинкової території по зазначеному будинку проведено ПМП «ВАЛ» з урахуванням площ, які зазначені у технічному паспорті будинку, складеному 20 липня 1968 року Тернопільським бюро технічної інвентаризації та інвентарній справі по вказаному будинковолодінню від 24 жовтня 1980 року. Будь-яких документів, які б стосувалися оформлення прибудинкової території, матеріали справи не містять. Зазначені обставини не спростовано відповідачами.

91. Як зазначалось (пункт 30 цієї постанови), 3 травня 2018 року Головне управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області направило начальнику управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології листа за вих. №01-15/1539, яким з посиланням на матеріали проведеної позапланової перевірки ПМП «ВАЛ» просило внести зміни в рішення від 30 березня 2011 року №524 «Про визначення площ прибудинкових територій та сходових кліток житлових будинків на території міста» по будинку АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що за матеріалами перевірки визначені площі в рішенні не відповідають площам, вказаним у технічному паспорті будинку та інвентарній справі по зазначеному будинковолодінню.

92. Відповідно до пунктів 3, 5 Порядку №869 під час установлення тарифу на послуги необхідно забезпечувати прозорість визначення вартості усіх послуг з розрахунку на 1 кв. метр загальної площі квартири, житлового приміщення у гуртожитку та нежитлового приміщення у житловому будинку (гуртожитку).

Калькуляційною одиницею є 1 кв. метр загальної площі, що перебуває у власності або наймі фізичної чи юридичної особи.

93. Водночас тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій складаються, зокрема, зі статей витрат, які формуються за формулами, передбаченими Порядком №869. Складовими більшості з цих формул є такі величини, як площа прибудинкової території, площа будинку (житлова, нежитлова).

94. Таким чином, відсутність чітко визначених площ, зокрема, прибудинкової території, будинку АДРЕСА_1 призводить до формування необґрунтованого тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

95. Порядок №869 передбачає можливість застосовувати площі, які зазначені в актах, складених за результатами проведених обмірів житлового фонду у випадку, якщо в технічному паспорті житлового будинку (гуртожитку) не відображені та невідкореговані площі, необхідні для розрахунку тарифу на послуги, про що обґрунтовано зазначено судом апеляційної інстанції. Водночас цим же судом установлено, що такі акти обмірів в матеріалах справи відсутні станом на травень 2018 року, про що й свідчать матеріали перевірки Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області, яке направило начальнику управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології листа за вих. № 01-15/1539 від 3 травня 2018 року про усунення розбіжностей.

96. При цьому слушними є аргументи відповідачів, що спірним наказом Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради від 31 березня 2017 року №679 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по буд. АДРЕСА_1 » затверджено коригуючий коефіцієнт до тарифу згідно з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1603 від 28 вересня 2011 року та структуру витрат згідно з передбаченими статтями на 1 кв.м. загальної площі приміщення. Тобто коригувались лише складові статей витрат, за якими відбулись цінові зміни, а не кількісні показники самих статей, які входять у тариф, затверджений рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1603 від 28 вересня 2011 року.

97. Однак такі аргументи не заслуговують на увагу, з огляду на те, що фактично відбулось затвердження коригування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по буд. АДРЕСА_1 , розрахованого на підставі непідтвердженої допустимими доказами площі будинку, прибудинкової території, а отже й без перевірки його економічної обґрунтованості, що не відповідає принципам державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, передбачених пунктами 2-4 частини першої статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», про що обґрунтовано вказав суд апеляційної інстанції.

98. Таким чином, спірний наказ управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради від 31 березня 2017 року №679 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по буд. АДРЕСА_1 » виданий з недотриманням вимог, які висуваються до рішення суб`єкта владних повноважень, що передбачені частиною другою статті 2 КАС України. Спірний наказ в широкому розумінні є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому повинен відповідати, зокрема, одній з обов`язкових ознак щодо його обґрунтованості. Під час прийняття рішення суб`єкт владних повноважень повинен урахувати всі конкретні фактичні і юридичні підстави його прийняття, а також зрозумілі та переконливі мотиви його прийняття.

99. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування зазначеного наказу Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради.

100.          Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

101.          Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

102.          Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відсутності підстав для скасування в додатку «Порядок застосування тарифів на послуги з управління та утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №179 від 15 березня 2017 року «Про визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради та внесення змін у рішення виконавчого комітету» спірного абзацу. Рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

103.          Водночас в іншій частині вимог - про скасування наказу Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради від 31 березня 2017 року №679 «Про коригування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по буд. АДРЕСА_1 » Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

104.          Керуючись статтями 341, 345, 350, 352, 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради та виконавчого комітету Тернопільської міської ради задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року в справі №607/6153/17 в частині задоволених позовних вимог про скасування в додатку «Порядок застосування тарифів на послуги з управління та утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №179 від 15 березня 2017 року «Про визнання такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету міської ради та внесення змін у рішення виконавчого комітету» абзацу: «Підприємства, які обслуговують житловий фонд мають право щоквартально самостійно затверджувати на підприємстві та погоджувати в управлінні житлово - комунального господарства, благоустрою та екології структуру витрат, виходячи із фактично понесених витрат на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та затвердженого побудинкового тарифу» скасувати, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 травня 2019 року в цій частині вимог залишити в силі.

В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2020 року в справі №607/6153/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак  О.А. Губська  О.В. Калашнікова

https://reyestr.court.gov.ua/Review/99277588

30

Новини / Опалювальний сезон під загрозою через борги облгазів у 9 мільярдів –Оператор ГТС

« : 27 Серпня 2021, 20:04:39 »

Опалювальний сезон під загрозою через борги облгазів у 9 мільярдів –Оператор ГТС

Оператор газотранспортної системи України заявляє про збільшення боргів облгазів до загальної суми 9,2 млрд грн, а це ставить під загрозу стабільне проходження опалювального сезону – з них 7 млрд грн заборгували облгази Фірташа.

Про це повідомляє пресслужба ОГТСУ.

Оператор заявив, що лише у липні обласні та міськгази заборгували йому 137 млн грн за газ, відібраний з магістральних газогонів для власних виробничо-технологічних витрат (ВТВ).

Загальний борг перед компанією сягнув 9,2 млрд грн. Відтак, пояснює Оператор, частина облгазів продовжує практику несанкціонованих відборів газу з ГТС.

Компанія, зокрема, вказує на збільшення боргу Донецькоблгазу. Напередодні Нацкомісія з енергетики анулювала ліцензію компанії з 1 серпня, а у Раді нацбезпеки з’ясували, що "Донецькоблгаз" належить двом компаніям з Гонконгу – після перевірок компанія може повернутися до державної сфери управління.

Та попри санкції та кримінальні провадження Донецькоблгаз у липні збільшив борг на 66 млн грн до 1,1 млрд грн. Зросли також борги Тернопільміськгазу – на майже 13 млн грн до 0,6 млрд грн.

Оператор заявляє, що ці компанії не розраховуються за газ систематично і є одними з найбільших боржників, які протягом багатьох місяців не сплачують за відібраний газ. Зросли борги у Кіровоградгазу (+25 млн грн), Херсонгазу (+15 млн грн) та Мелітопольгазу (+6 млн грн).

Найбільшими боржниками Оператора ГТС залишаються облгази Групи РГК, чий сукупний борг становить 6,7 млрд грн.

В ОГТСУ заявили, що проблема з накопиченням боргів облгазами вимагає термінового вирішення, оскільки вкрай негативно впливає на фінансовий стан Оператора. Це ставить під загрозу безперебійне транспортування газу населенню під час опалювального сезону.

Борги продовжуватимуть збільшуватись, прогнозують в Операторі. Тому там закликають внести зміни до законодавства щодо розподільчих рахунків для облгазів. Цей механізм передбачає, що частина коштів, які облгази отримують від населення за послугу розподілу, буде автоматично перерахована для сплати за газ Оператору ГТС.

Генеральний директор ОГТСУ Сергій Макогон заявив, що такий механізм унеможливить зловживання. "Адже сьогодні українець фактично платить двічі: перший раз у своїй платіжці, другий – коли держава недотримує дивіденди та податки через фінансові втрати Оператора ГТС", – резюмував він.

Нагадуємо:

"Оператор ГТС України" за підсумками роботи в першому півріччі 2021 року отримав 5,6 мільярда гривень чистого прибутку в порівнянні з прибутком у розмірі 13,1 мільярда за аналогічний період минулого року.

За підсумками 2020 року "Оператор ГТС України" отримав чистий прибуток у розмірі 20,4 млрд грн.

Економічна правда

https://www.epravda.com.ua/news/2021/08/27/677262/