Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

31

Немайнові права / Публикация данных о должниках за коммуналку нарушает закон, – омбудсмен

« : 27 Серпня 2021, 19:51:37 »

Публикация данных о должниках за коммуналку нарушает закон, – омбудсмен

Уполномоченный Верховной Рады по правам человека считает нарушением законодательства в сфере защиты персональных данных распространение поставщиками жилищно-коммунальных услуг в сети Интернет, подъездах домов, перечней должников, а именно: номеров лицевых счетов, адресов (названий районов, улиц, номеров домов и квартир), сумм задолженности и тому подобное.

Об этом сообщает пресс-служба Офиса омбудсмена в ответ на многочисленные жалобы граждан.

Согласно сообщению, совокупность данных о номерах лицевых счетов, адресах, суммах задолженности должников в понимании закона "О защите персональных данных" являются персональными данными, поэтому на них распространяются общие требования по обработке персональных данных.

"Учитывая указанное, размещение в свободном доступе такой информации является нарушением законодательства в сфере защиты персональных данных и влечет за собой административную ответственность", – подчеркивают в ведомстве.

В Офисе омбудсмена пояснили, что согласно статье 32 Конституции никто не может подвергаться вмешательству в его личную и семейную жизнь, кроме случаев, предусмотренных Конституцией. Не допускается сбор, хранение, использование и распространение конфиденциальной информации о лице без его согласия, кроме случаев, определенных законом, и только в интересах национальной безопасности, экономического благосостояния и прав человека.

При этом согласно решению Конституционного Суда 2012 года, информация о личной и семейной жизни лица (персональные данные о нем) – это любые сведения или совокупность сведений о физическом лице, которое идентифицировано или может быть конкретно идентифицировано.

Согласно толкованию КСУ, такая информация о физическом лице и членах его семьи является конфиденциальной и может быть распространена только с их согласия, кроме случаев, определенных законом, и только в интересах национальной безопасности, экономического благосостояния и прав человека.

В соответствии со статьей 6 закона "О защите персональных данных" обработка персональных данных, в том числе их распространение (распространение, передача), как один из элементов такой обработки, должна осуществляться для конкретных и законных целей, определенных по согласию субъекта персональных данных или в случаях, предусмотренных законами Украины.

Источник: https://biz.censor.net/n3284948

32

Судові рішення / КАС: укладення договору з Київтеплоенерго, нарахування без МЗК, перерахунок

« : 27 Серпня 2021, 19:45:07 »

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

18 серпня 2021 року                                                              м. Київ

справа № 759/1314/19

провадження № 22-ц/824/6908/2021

Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого  - Іванової  І.В.

суддів  - Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі  - Ярмак О.В.

сторони:

позивач  - ОСОБА_1

відповідач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року у складі судді Ул`яновської О.В., повний текст складений 25.01.2021 року,

в с т а н о в и в:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Київенерго», Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» про припинення зловживання цивільними правами в умовах монопольного становища на ринку послуг, визнання права на обслуговування без дискримінації, визнання договору укладеним, визнання прав споживача, зобов`язання здійснити перерахунок, примусове виконання виконавцями послуг своїх обов`язків в натурі та стягнення пені.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року матеріали даної справи передано до господарського суду Донецької області для подальшого розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року про передачу справи до господарського суду Донецької області в частині позовних вимог ОСОБА_1 до КП виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» скасовано, та справу в частині позовних вимог до КП виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині ухвала суду залишена без змін.

Отже, предметом апеляційного перегляду є позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго». 

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він проживає з 1996 р. у квартирі, яка розташована у четвертій секції (під`їзді) десятиповерхового будинку в Святошинському районі м. Києва і належить йому на праві приватної власності.

Ця квартира обладнана згідно із проектом квартирними лічильниками води і теплоти, а тому облік послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, які виробляються в індивідуальному тепловому пункті (далі - ІТП), який розташований у підвальному приміщенні цієї секції будинку, і перебував на обслуговуванні Відповідача-1, а зараз перебуває на обслуговуванні Відповідача-2, має здійснюватися за їх показаннями. Оскільки внутрішньоквартирні системи централізованого опалення і постачання гарячої води Позивача приєднані до відповідних внутрішньобудинкових систем будинку, то Позивач є споживачем послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем) у розумінні законів України «Про захист прав споживачів» і «;Про житлово-комунальні послуги».

Позивач є ветераном військової служби і згідно із п. 6 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» має право на пільги для оплати житлово-комунальних послуг зі знижкою 50%, які компенсуються виконавцям послуг із Державного бюджету України.

Разом з тим, на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» виконавцем послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води в місті Києві з 1 липня 2014 року до 30 квітня 2018 року був ПАТ «Київенерго», а з травня 2018 року є КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», які є природними монополіями.

Позивач зазначає, що  вказана квартира обладнана лічильником, а розрахунки за централізоване опалення мають відбуватися за його показаннями та є придатним до використання до грудня 2020 р., проте з 26.04.2018 року ПАТ «Київенерго» взагалі відключив постачання теплової енергії до ІТП будинку без проведення в ньому аварійно-відбудованих робіт.

Щодо вимог до КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» позивач зазначив, що з 01.05.2018 року останній є виконавцем послуг, однак він не поновив йому надання послуги із централізованого постачання гарячої води, що було припинено із 26.04.2018р., не уклав з ним письмово договору про надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, не надав інформацію про послуги, не з`явився до нього для прийняття на абонентський облік квартирних приладів обліку, не передав йому за фактом послуги в точках їх розподілу і навпаки, вчинив правочин із третіми особами без його згоди саме для ухилення від особистого виконання обов`язків виконавця послуг перед споживачами, зокрема з ним, не виправив проект договору з централізованого опалення і постачання гарячої води, також із розрахунків за листопад-грудень 2018 р. які були виготовлені КП «ГІОЦ» на замовлення КП «ЦКС» які не є теплопостачальними підприємствами і не мають ліцензій на господарську діяльність в цій сфері продовжуються нарахування за опалення місць загального користування, які потребують капітального ремонту, не опалюються і не є утепленими, крім цього продовжується нарахування оплати позивачу з 17.10.2018р. за тарифом в умовах наявності рушникосушильника, який в його квартирі відсутній, пільга зі знижкою 50% застосовується не повністю, хоча споживання ним послуги не перевищує соціального нормативу, та нарахування здійснюється із порушенням чинного законодавства.

Отже, на підставі наведених обставин, ОСОБА_1 просив зобов`язати КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» припинити зловживання цивільними правами по відношенню до нього в умовах монопольного становища відповідача на ринку послуг з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води і відсутності конкуренції; визнати право позивача на оплату послуги з централізованого постачання гарячої води, із врахуванням показань квартирного лічильника гарячої води за тарифом в умовах відсутності у нього рушникосушильника і зобов`язати відповідача зробити йому за змістом цього тарифу перерахунок оплати за цю послугу;  визнати право позивача на неоплату послуг з опалення місць загального користування у зв`язку з їх неутепленням, демонтажем і непрацездатністю системи їх опалення та зобов`язати відповідача зробити йому перерахунок оплати за цю послугу; визнати право позивача на оплату послуги з централізованого опалення із 50% знижкою за показаннями квартирного тепло лічильника в межах фактичного споживання цієї послуги і зобов`язати відповідача зробити йому перерахунок оплати за цю послугу; визнати укладеним договір про надання послуг з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води (з використанням внутрішньо будинкових систем) між позивачем  та КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» на умовах, які передбачені Типовим договором про на умовах, які передбачені Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення і постачання холодної та гарячої води і водовідведення, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, з подальшими змінами; визнати право позивача, як фізичної особи, на обслуговування без дискримінації під час надання йому відповідачем послуг і зобов`язати припинити дискримінацію шляхом утримання власних офіційних веб-сайтів, аварійно-диспетчерську службу, центри обслуговування, а також особисто надсилати власні платіжні документи цих послуг та укласти із банками договори на прийняття платежів за ці послуги. Крім того позивач просить стягнути із відповідача на свою користь пеню за перевищення строку проведення аварійно-відбудовних робіт з надання послуги централізованого опалення від індивідуального теплового пункту будинку у період з 15 жовтня 2018 року по 17 січня 2019 року включно в розмірі 12405,4 грн. і пеню за ненадання послуги з 11 травня 2018 року по 16 жовтня 2018 року включно в розмірі 2764,2 грн. Також просив призначити відповідачу строк протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили для усунення ним істотних недоліків у наданні послуг від індивідуального теплового пункту.   

Відповідач КП «Київтеплоенерго» заперечуючи проти задоволення позову пояснив, що підприємство з 01.05.2018р. стало виконавцем послуг з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води, і не є правонаступником ПАТ «Київенерго», тому не було виконавцем послуг в період з 2017-2018 рр. та не здійснювало нарахувань позивачу.

Відповідач зазначив, що нарахування позивачу здійснюється із урахуванням 50% пільги, а тому здійснення перерахунку з урахуванням пільги є, на його думку, безпідставним.  Крім того, для визначення тарифу за централізоване постачання гарячої води базою є будинок, а не окрема квартира, при цьому, якщо у проекті будинку передбачено наявність рушникосушильника, то самовільний його демонтаж не є підставою для здійснення коригування нарахувань за послуги з централізованого постачання гарячої води.

КП «Київтеплоенерго» також вказує, що утеплення місць загального користування є обов`язком співвласників, позивачем не надано доказів того, що вони не утеплені, а тому підстав для перерахунку немає.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що  суд першої інстанції підготував недбало справу до розгляду, що призвело до порушення його права на її справедливий розгляд. Суд першої інстанції не впорався з обов`язком обґрунтування рішення, що не відповідає принципу належного здійснення правосуддя. Також суд проігнорував письмове клопотання, яке викладено у позовній заяві, про залучення до участі у справі державних органів для подання висновків на виконання повноважень.

Позивач також зазначає, що відповідач не є постачальником послуг і він не постачав йому жодних послуг, адже обладнання його квартири приєднано до внутрішньобудинкових мереж виконавців послуг, ані зовнішніх мереж постачальників послуг; у порушення ст.ст. 89, 263, 265 ЦПК України суд першої інстанції не дослідів і не надав оцінки договору № 602-18 про відступлення прав вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року разом із Додатками №№ 1-2, на підставі якого ПАТ «Київенерго» відступив відповідачу права вимоги до нього за послугу централізованого опалення на суму 4 880,69 гривень, а за послугу централізованого постачання гарячої води на суму 181,66 гривень, за змістом п. 3.4.3 якого відповідач має право на коригування розміру основного боргу споживача, право вимоги до якого відступлене за цим договором. Також судом першої інстанції не було досліджено та оцінено рахунки на оплату відповідача; у порушення ст.ст. 89, 263, 265 ЦПК України суд не дослідів і не надав оцінки положенням актів-претензій про те, що прилади опалення місць загального користування є розмороженими і демонтованими, та вони не є утепленими; суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач не дискримінує його, як фізичну особу, у порівнянні з юридичними особами, адже відповідач не спростував фактичних даних про його дискримінацію, оскільки з юридичними особами, які перебувають в аналогічному становищі із фізичними особами, відповідач особисто укладає договори та обслуговує їх у власних центрах обслуговування без залучення третіх осіб; наведений у відзиві відповідачем розрахунок пільгового користування послугою централізованого опалення є невірним, оскілки його не було обґрунтовано відповідачем нормами чинного законодавства України.

Окрім зазначеного, позивач також посилається на те, що районний суд необґрунтовано відхилив його клопотання про залучення Київського обласного територіального відділення АМКУ для подання висновків у справі з метою встановлення обставин, які мають значення для правильного її вирішення, а також не застосував законодавство у сфері захисту економічної конкуренції і висновки Верховного Суду у цій сфері; не вирішив питання процесуального правонаступництва, а також не врахував висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах і не застосував спеціальні норми законодавства у сфері захисту прав споживачів.

Також апеляційна скарга ОСОБА_1 містить його заперечення щодо ухвал суду першої інстанції від 06 листопада 2019 року, 22 вересня 2020 року, 20 січня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про відвід судді та протокольної ухвали від  20 січня 2021 року про відмову у задоволенні клопотання про заміну у справі ПАТ «Київенерго» його процесуальним правонаступником КП «Київтеплоенерго».

У відзиві на апеляційну скаргу КП «Київтеплоенерго», посилаючись на те, що підприємством жодним чином не було порушено права позивача, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. 

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи індивідуального теплового пункту (ІТП) і системи опалення місць загального користування під`їзду №4 будинку, де розташована його квартира. Колегія суддів вважає, що підстави для задоволення даного клопотання відсутні, оскільки відповідачем в суді першої інстанції не заперечувався факт непрацездатності ІТП та системи  опалення місць загального користування, клопотання з цього приводу відповідач не заявляв, при цьому орієнтовні питання на вирішення експертизи, зазначені позивачем стосовно визначення необхідних ремонтних робіт, причин непрацездатного стану, не є предметом розгляду даної справи, інші питання не потребують наявності спеціальних знань,  а доводи позивача про те, що в іншій справі було відмовлено в задоволенні позовних вимог з посиланням, що він не заявив клопотання про призначення експертизи не можуть бути підставою для задоволення клопотання у даній справі.   

Позивач апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Представник відповідача заперечував проти скарги, просив відмовити у її задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 20.04.2007р. виданого Святошинською РДА у м. Києві ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 64).

Позивач є споживачем послуг з надання централізованого опалення і постачання гарячої води, які надаються в зазначену квартиру, в якій позивач проживає з 1996 року.

Згідно листа Святошинської РДА у м. Києві від 22.12.2017р. №107-107-ОП/КО-1714/2-9188 щодо надання послуг з опалення та гарячого водопостачання в житловому будинку АДРЕСА_2 , було повідомлено про те, що вказаний житловий будинок забезпечується: під`їзди №№1-3, 6 теплопостачанням за залежною схемою від районної котельні «Микільська Борщагівка» гарячим водопостачанням від центрального теплового пункту на АДРЕСА_3 , під`їзди №№4, 5 теплопостачанням за незалежною схемою та гарячим водопостачанням від вбудованого індивідуального теплового пункту, розташованого у підвальному приміщенні під`їзду №4, житловий будинок обладнано 4 лічильниками теплової енергії на централізоване опалення, зовнішньо будинкові мережі теплопостачання та гарячого водопостачання до будинку, центральний тепловий пункт, інженерне обладнання вбудованого теплового пункту та вузли обліку теплової енергії знаходяться у володінні та користуванні ПАТ «Київенерго» (т.1 а.с. 102-104).

У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «Київенерго» про зобов`язання ПАТ «Київенерго» припинити зловживання цивільними правами в умовах його монопольного (домінуючого) становища на ринку послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води по відношенню до позивача; визнати укладеним договір про надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води (з використанням внутрішньо будинкових систем) між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 ; призначити ПАТ «Київенерго» строк протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили для усунення істотних недоліків в надані послуг з центрального опалення і постачання гарячої для квартири позивача; визнати права позивача на оплату централізованого опалення його квартири за показаннями квартирного теплолічильника, на несплату за централізоване опалення місць загального користування, у зв`язку з їх неутепленням і нездійснення їх опалення, на зменшення розміру плати за постачання гарячої води, у зв`язку з зниженням її якості та зобов`язати відповідача провести перерахунки розміру плати за ці послуги з жовтня 2014 року із врахуванням показань квартирних засобів обліку.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили, зобов`язано ПАТ «Київенерго» припинити зловживання цивільними правами в умовах його монопольного становища на ринку послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води по відношенню до ОСОБА_1 .

Визнано з дня набрання законної сили даного судового рішення, укладеним Договір про надання послуг з централізованого опалення і постачання холодної та гарячої води і водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_1 на умовах, які передбачені Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення і постачання холодної та гарячої води і водовідведення, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, з подальшими змінами.

Призначено ПАТ «Київенерго» строк протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили для усунення істотних недоліків в надані послуг з центрального опалення і постачання гарячої для квартири ОСОБА_1 .

Визнано право позивача на оплату централізованого опалення його квартири за показаннями квартирного теплолічильника, та зобов`язано відповідача провести перерахунки розміру плати за ці послуги з жовтня 2014 року із врахуванням показань квартирних засобів обліку та актів претензій від 25.11.2016, 03.04.2017, 15.08.2017  та 06.10.2017. В іншій частині позову відмовлено.

З 01.05.2018 року виконавцем послуг з ЦО та ЦПГВ за адресою позивача став КП «Київтеплоенерго», відповідач у даній справі.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що після набуття 01.05.2018 року обов`язків виконавця послуг з централізованого опалення, відповідач до проведення аварійно-відбудовних робіт в ІТП будинку не приступив, а здійснення ним 17-18 грудня 2018 року заходи із промивки теплообміннику не призвели до поновлення працездатності ІТП, тому він був відключений від внутрішньо будинкових мереж і надання послуг позивачу здійснюється без участі ІТП.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.07.2018 року у відповідь на звернення позивача КП «Київтеплоенерго» повідомив, що в газеті Київської міської ради «Хрещатик» від 28.03.2018 №34 (5085) розміщено оголошення про те, що з 01.05.2018 року КП «Київтеплоенерго» стає виконавцем послуг з ЦО та ЦПГВ та розміщено договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, який є договором приєднання та вважається акцептованим усіма споживачами, які в установленому законом порядку не надали заперечення щодо його умов. З метою забезпечення споживачів консультаціями, а також проведення допоміжних функцій між  КП «Київтеплоенерго» та ЦКС укладено відповідний договір та відкрито поточні рахунки із спеціальним режимом використання в АТ «Ощадбанк» для проведення розрахунків із споживачами.

Щодо працездатності теплових пунктів, відповідач повідомив, що обладнання ІТП та теплові мережі, що прокладені до будинку, утримуються на балансі КП «Київтеплоенерго». Балансоутримувачем будинку проведено реконструкцію ІТП та для поліпшення роботи теплообмінного апарата гарячого водопостачання в ІТП після проведення тендерних процедур планується проведення його хімічної промивки (т.1 а.с.112, 120-121)

Порядок надання комунальних послуг, їх обліку та оплати, права та відповідальність споживачів і виконавців цих послуг визначено Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.

Пунктом 12 цих Правил передбачено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.

У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку.

Порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами встановлено Методикою, затвердженою наказом Мінбуду України від 31.10.20С № 359, зареєстрованим у Мін`юсті 27.11.2006 за № 1237/13111.

Для житлових будинків, зведених за індивідуальними проектами, для визначення витрат теплової енергії слід використовувати проектні дані річного споживання теплової енергії слід використовувати дані теплової потужності систем опалення МЗК, або розрахунковий метод за чинними будівельними нормами.

Якщо проектом будинку передбачено встановлення опалювальних приладів у місцях загального користування система опалення місць загального користування є демонтованою, балансоутримувачу (власнику) будинку необхідно відновити її, привести у відповідність до проекту житлового будинку та здійснювати визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування згідно з Методикою.

У будинках, де проектом не передбачено встановлення опалювальних приладів на сходових клітинах та у житлових будинках, зведених за нестандартними проектами підтримання температури вище 0° С у місцях загального користування відбувається за рахунок теплопередачі крізь огороджу вальні конструкції житлових приміщень. У таких випадках плата за опалення місць загального користування окремо не встановлюється.

Щодо здійснення перерахунків за надані послуги з централізованого опалення місць загального користування у разі невідповідності фактичної температури у місцях загального користування нормативній теплопостачальні підприємства можуть здійснювати перерахунки оплати цих послуг з урахуванням фактичного споживання теплової енергії та проектного теплового навантаження будинку (т.1 а.с.123).

Як встановлено судом, позивач від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався).

Крім того встановлено, що позивач має статус Ветерана військової служби, внаслідок чого відповідно до постанови КМУ від 06.08.2014 №409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» для громадян, які відповідно до законодавства мають пільги на оплату житлово-комунальних послуг, соціальна норма житла для централізованого та індивідуального опалення (теплопостачання) незалежно від джерела та виду енергії становить 21 кв.м загальної площі на одну особу та додатково 10,5 кв.м на домогосподарство. У разі використання теплової енергії для ЦО споживачами, житлові будинки яких обладнані будинковими або квартирними приладами обліку, встановлено соціальний норматив 0,0431 Гкал на 1 кв.м опалювальної площі місяць в опалювальний період, з урахуванням коригуючого коефіцієнту для розрахунку розміру витрат теплової енергії на потреби опалення для будівлі на 5 і більше поверхів 0,41.

У квартирі позивача встановлено вузол розподільного обліку теплової енергії, на підставі чого споживач сплачує послугу за спожиті Гкал пропорційно опалювальній площі в межах соціальної норми, а нарахування здійснюється за фактичну спожиту теплову енергію.

З листа Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.12.2017 року вбачається, що система опалення на сходових клітках житлового будинку позивача потребує капітального ремонту, які не передбачено тарифом на утримання житлових будинків та прибудинкових територій (т.1 а.с.103).

Зміст відповідей та актів за наслідками перевірки надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води свідчать про те, що позивачу надаються послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води відповідачем, при цьому місця загального користування не опалюються, проте в рахунки позивача включена плата за опалення місць загального користування (т.1 а.с.97).

Нормами ч. 1 ст. 906 ЦПК України і ч. 6 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» обов`язок доказування у цих правовідносинах і спростування презумпції вини покладено на виконавців послуг, зокрема, відповідача,  яким не спростовано факт того, що в квартирі позивача відсутній рушникосушитель,  крім цього це підтверджується матеріалами справи, оскільки попередні рахунки ПАТ «Київенерго» надавались позивачу за умови відсутності рушникосушителя.

Зазначені обставини підтверджено матеріалами справи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання укладеним договору, суд першої інстанції виходив з того, що виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків, тому вимога визнати укладеним договір про надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води задоволенню не підлягає. Щодо решти позовних вимог суд послався, що підприємство відповідача жодним чином не порушувало права позивача.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком, з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» статтю 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» доповнено частиною четвертою такого змісту: «Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація)».

Встановлено, що КП «Київтеплоенерго» здійснює діяльність з надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії».

Надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води має проводитись на підставі письмового договору приєднання на дання вказаних вище послуг (з використанням внутрішньобудинкових систем), відповдіно до умов Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарчої води і водовідведення, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Зокрема, ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», Постанови КМУ № 630.

Згідно ч. 1 ст. 648 ЦК України, зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов`язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Як було встановлено Антимонопольним комітетом України у березні 2015 р., положення проекту договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води населенню, запропонованого споживачам на офіційному Інтернет сайті ПАТ «Київенерго» (http.//kyivenergo.ua/) не відповідають положенням Типового договору (т.1 а.с.81-83).

Також, з публікації в газеті "Хрещатик" №34 (5085) від 28.03.2018 року договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, який є договором приєднання та вважається акцептованим усіма споживачами, вбачається, що останній також не відповідає положенням Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Так, вказані договори, зокрема, не містять повний перелік прав споживача (підпункти 12, 14 пункту 16 Типового договору); не визначено повного переліку обов`язків виконавця послуг, передбачених підпунктами 12, 17 пункту 19 Типового договору, окрім цього, встановлюються не передбачені договором зобов`язання споживача, права виконавця тощо.

Відповідно до вимог частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, виконавець, в свою чергу, зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг із визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Типовий договір про надання послуг із централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

При укладенні договорів на надання житлово-комунальних послуг сторони не можуть відступати від змісту типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, але мають право конкретизувати його. Зміст договору про надання житлово-комунальних послуг не може суттєво відрізнятись від змісту Типового договору.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є: 1) найменування сторін; 2) предмет договору; 3) вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; 4) порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; 5) порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 6) права та обов`язки сторін; 7) порядок контролю та звіту сторін; 8) порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; 9) визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; 10) порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); 11) умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; 12) порядок здійснення ремонту; 13) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; 14) порядок вирішення спорів; 15) перелік форс-мажорних обставин; 16) строк дії договору; 17) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; 18) дата і місце укладення договору.

Крім істотних договір може містити інші умови за згодою сторін. Договір не може містити умов, що вводять додаткові види оплати послуг, не передбачені типовими договорами на надання житлово-комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами виник спір щодо проекту договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води населенню, запропонованого споживачам та розміщеного в газеті Київської міської ради «Хрещатик» від 28.03.2018 №34, позивач відхилив всі рахунки відповідача, таким чином не прийняв пропозицію укласти договір у запропонованій редакції (т.1 а.с.119-122).

Верховний Суд України у своїй постанові від 10 жовтня 2012 року в цивільній справі № 6-110цс12, зазначив що укладення договору на надання житлово- комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Водночас, в разі невизнання споживачем права виконавця послуг на укладення цього договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

Також відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 357/3724/17, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, можна дійти висновку про те, що в разі відмови виконавця на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам Типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

За таких обставин, колегія суддів перевіривши доводи позивача про не відповідність запропонованого відповідачем Договору, положенням Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, вважає, що позивач довів свої вимоги в цій частині, тому рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання прав споживача, та зобов`язання здійснити перерахунок, суд виходив з відсутності підстав для коригування плати за послугу постачання теплової енергії.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Так, відповідно до постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 17 жовтня 2014 року за № 146, від 31 березня 2015 року за № 1171 тощо, в них встановлюється два тарифи на послугу з централізованого постачання гарячої води, а саме за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання, а також за відсутності рушникосушильників.

Разом з тим, у п. 98 Порядку, затвердженого постановою № 869, йдеться про формування двоставкового тарифу на послугу з централізованого постачання гарячої води, при цьому Відповідачем не доведено і судом першої інстанції не встановлено, що саме цей двоставковий тариф застосовується до Позивача.

Поряд з цим, у позові йдеться про застосування конкретного тарифу на послугу із врахуванням обставин, що в його квартирі немає рушникосушильника, тому колегія суддів вважає, ці вимоги позивача підлягають до задоволенню.

Також, колегія суддів вважає, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги про визнання права щодо нарахування плати за отримання послуг з централізованого опалення без врахування опалення місць загального користування.

Так, відповідно до п. 6 Правил № 630 послуги з централізованого опалення повинні відповідати нормативній температурі повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу) за умови їх утеплення споживачами та вжиття власником (балансоутримувачем) будинку та/або виконавцем заходів до утеплення МЗК будинку.

За змістом п. 12_Правил № 630 споживач оплачує за опалення МЗК будинку лише за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення МЗК будинку, а у разі нездійснення цих заходів споживач не сплачує за їх опалення.

В рішенні від 27 лютого 2020 року у справі «Strezovski and Others v. North Macedonia», в якій розглядалися скарги споживачів про порушення їх прав на мирне володіння майном унаслідок примушення їх до оплати за опалення МЗК в умовах влаштування в їх квартирах індивідуального опалення і відключення від централізованих мереж, ЄСПЛ визнав це втручання непропорційним навіть незважаючи нате, що опалення МЗК було працездатним.

Таким чином, оскільки система опалення МЗК будинку позивача є непрацездатною, МЗК не є утепленими, що підтверджується вищенаведеними доказами, які відповідач не спростував, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення цих вимог.

Доводи відповідача про те, що оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг чинним законодавством, як спосіб захисту не передбачений, не заслуговують на увагу.

Так, згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів враховує такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17) «відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання».  Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції  України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. У зв`язку з тим, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. А тому у випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за постачання централізованого опалення споживач має право оскаржити в судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку».

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків суду що вимога позивача про примусове виконання виконавцями послуг своїх обов`язків в натурі є похідною від попередніх вимог та відсутність підстав для стягнення пені оскільки відсутні грошові зобов`язання.

Колегія суддів вважає що ці вимоги не підлягають задоволенню з інших підстав.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Так, позивачем не заперечується, що він отримує послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, хоча здійснюються без участі ІТП, тобто відповідач в інший спосіб нівелював негативні наслідки порушення його прав, оскільки відповідні послуги відповідачем надаються, тому колегія суддів вважає, що вимога позивача про примусове виконання виконавцями послуг своїх обов`язків в натурі зокрема про надання відповідачу строку щодо усунення ним істотних недоліків у наданні послуг від індивідуального теплового пункту та  стягнення пені за перевищення строку проведення аварійно-відбудовних робіт з надання послуги централізованого опалення від індивідуального теплового пункту будинку,   задоволенню не підлягають.

В частині відмови решти позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо їх необґрунтованості.

Зокрема вимоги позивача до ПАТ «Київенерго» (нині АТ «К.Енерго»), який був виконавцем послуг до 01.05.2018 року,  передано для розгляду до господарського суду Донецької області.

Щодо вимог про припинення зловживання цивільними правами по відношенню до нього в умовах монопольного становища відповідача на ринку послуг з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води і відсутності конкуренції та визнання права позивача на обслуговування без дискриміналізації, під час надання позивачу КП «Київтеплоенерго» послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води, а для цього утримувати власні: офіційний веб-сайт в мережі Інтернет, аварійно-диспетчерську службу із телефонним зв`язком (контакт-центр), абонентські відділи (центри обслуговування), а також особисто надсилати власні платіжні документи за надання цих послуг та укласти із банками договори на прийняття платежів за ці послуги, суд першої інстанції виходив з того, що порушення прав позивача відповідачем в ході судового розгляду не встановлено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Обґрунтовуючи зазначені позовні вимоги, позивач посилався на те, що поведінка відповідача по відношенню до позивача є дискримінаційною, оскільки з юридичними особами відповідач безпосередньо укладає договори та обслуговує їх у власних центрах обслуговування без залучення третіх осіб, тоді як для обслуговування фізичних осіб - споживачів відповідач уклав договір № 56 від 10 травня 2016 року з Комунальним концерном «Центр комунального сервісу».

При вирішенні цих позовних вимог судом першої інстанції було встановлено, що розпорядженням виконавчого орану КМР (КМДА) від 08.12.2016р. №1244 «Про єдину міську службу для комплексного обслуговування споживачів житлово-комунальних послуг за принципом «єдиного вікна» на базі комунального концерну «Цент комунального сервісу організовано єдину міську службу для комплексного обслуговування споживачів житлово-комунальних послуг за принципом «єдиного вікна» на базі комунального концерну «Центр комунального сервісу».

10.05.2018 р. між КП «Київенерго» (замовник) та Комунальний концерн «Центр комунального сервісу» (виконавець) укладено договір №56 про надання послуг згідно умов якого виконавець зобов`язується надавати замовникові послуги, зазначені в п. 1.2 Договору, а замовник приймати і оплачувати отриманні ним послуги, найменування послуг ДК 021:2015: 72310000-1 послуги з обробки даних (Комплексне обслуговування споживачів Замовника щодо послуг з ЦО, постачання теплової енергії, постачання гарячої води). Концерн забезпечує виконання роботи з формування, друку та доставки рахунків-повідомлень та/або довідково-інформаційного видання «Комунальний бюлетень міста Києва» по кожному особовому рахунку споживачів. У довідко-інформаційному виданні «Комунальний бюлетень міста Києва» можуть бути розміщені оголошення-інформація, що стосується послуг які надаються замовником. Укладення договорів чи встановлення рахунків на оплату наданих послуг здійснюється від імені КП «Київтеплоенерго» (т.1 а.с. 114-118).

З сайту КП «Київтеплоенерго», так із сайту КК «Центр комунального сервісу» вбачається, що останні містять інформацію щодо диспетчерської служби з питань ЖКГ та переліку центрів обслуговування клієнтів. Крім того, інформування споживачів щодо послуг ЦО та ЦПГВ, телефонів контакт-центру, реквізитів підприємств тощо здійснюється шляхом надсилання разом з платіжним документом на сплату житлово-комунальних послуг листівки «Комунальний бюлетень».

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів, що КП «Київтеплоенерго» здійснює дискримінацію позивача, як фізичної особи - споживача послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення, за будь-якими вищевказаними ознаками, здійснюючи обслуговування споживачів через Комунальний концерн «Центр комунального сервісу».

Інші доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність його ухвалення в решті позовних вимог.

Щодо клопотання позивача ОСОБА_1 , яке міститься в апеляційній скарзі про постановлення окремої ухвали у відношенні судді Святошинського районного суду м.Києва Ул`яновської О.В. за недотримання нею передбачених ЦПК норм, зокрема і строків розгляду даної справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «посилання в касаційній скарзі на непостановлення окремої ухвали не свідчить про несправедливу процедуру. При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що клопотання про постановлення окремої ухвали суду касаційної інстанції є необґрунтованим. Апеляційний суд під час розгляду справи не встановив підстав, передбачених статтею 262 ЦПК України, для вчинення відповідної процесуальної дії.

Зокрема, щодо порушення строків розгляду даної справи, з матеріалів справи вбачається, що розгляд справи відкладався з поважних причин,  провадження у справі також зупинялось у зв`язку з поданням ОСОБА_1 апеляційних скарг на ухвали суду та заяв про відвід судді.

Також слід врахувати, що суддя, який має надмірне навантаження, не може працювати поза межами людських можливостей без достатнього часу для відновлення своїх фізичних сил та інтелектуального потенціалу. При надмірному навантаженні на кожного суддю, яке має місце у Святошинському районному суді м. Києва, відведення для розгляду справи незначного часу лише заради дотримання формальних строків суперечить таким основним засадам (принципам) цивільного судочинства, як верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність та розумність строків розгляду справи судом. 

Європейський Суд з прав людини вже звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, п.  29, від 26 липня 2007  року).

Тому в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали належить відмовити.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, визнання прав споживача, зобов`язання здійснити перерахунок, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про примусове виконання виконавцями послуг своїх обов`язків в натурі та стягнення пені змінити, з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови.  В решті рішення суду підлягає залишенню без змін з вищенаведених підстав.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, визнання прав споживача, зобов`язання здійснити перерахунок, і ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Визнати укладеним Договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (з використанням внутрішньо будинкових систем) між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» та ОСОБА_1 на умовах, які відповідають типовому договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (зі змінами).

Визнати право позивача ОСОБА_1 на нарахування плати за отримання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за умови відсутності рушникосушителя та без врахування опалення місць загального користування.

Зобов`язати відповідача Комунальне підприємство виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» протягом двох місяців зробити позивачу відповідний перерахунок плати за постачання теплової енергії по квартирі АДРЕСА_1 , починаючи з 01 травня 2018 року.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про примусове виконання виконавцями послуг своїх обов`язків в натурі та стягнення пені змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст складений 20 серпня 2021 року

Головуючий:                                                                             

Судді:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/99119608

33

Судові рішення / ВС: наказ Мінрегіонбуду від 23.04.2018 №100 Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018

« : 27 Серпня 2021, 19:36:48 »

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2021 року

м. Київ

справа №826/13433/18

адміністративне провадження № К/9901/19714/19 

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів: Єзерова А.А.,  Чиркіна С.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на постанову  Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 у складі колегії суддів: Горяйнова А.М. (суддя-доповідач), Коротких А.Ю. та Костюк Л.О. у справі №826/13433/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Фірма "Хмельницькбуд" до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, за участю третіх осіб - Державного підприємства "Укрархбудінформ" та ДП "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДНІПРОМІСТО" ім. Ю.М. Білоконя", про визнання протиправним та нечинним наказу

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Старонаводницький парк" (далі - позивач 1, ТОВ "Старонаводницький парк") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі - відповідач, Мінрегіон), в якому просило визнати протиправним та нечинним наказ відповідача від 23.04.2018 №100 "Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" (далі - Наказ №100).

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

3. Цією ухвалою також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Державне підприємство "Укрархбудінформ" (далі - ДП "Укрархбудінформ") та Державне підприємство український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" ім. Ю.М. Білоконя" (далі - ДП "ДІПРОМІСТО").

4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2018, яку залишено   без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018, задоволено заяву позивача 1 про забезпечення адміністративного позову. Вжито заходів забезпечення адміністративного позову. Зупинено дію Наказу №100.

5. Поряд з цим, Приватне акціонерне товариство "Фірма "Хмельницькбуд" (далі - позивач 2, ПрАТ "Фірма "Хмельницькбуд") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Мінрегіону, в якому просило визнати протиправним та нечинним Наказ №100.

6. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2018 об`єднано в одне провадження адміністративні справи №826/13433/18 (за позовом ТОВ "Старонаводницький парк") та №826/13434/18 (за позовом ПрАТ "Фірма "Хмельницькбуд") і об`єднаній справі присвоєно номер №826/13433/18.

7. Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2018 відмовлено у задоволенні клопотань Мінрегіону та ДП "ДІПРОМІСТО" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а також відмовлено у задоволенні клопотання Конфедерації Будівельників України (далі - КБУ) про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору.

8. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2018 позов ТОВ "Старонаводницький парк" та позов ПрАТ "Фірма "Хмельницькбуд" задоволено.

8.1.          Визнано протиправним та нечинним Наказ №100 Мінрегіону.

9. Відповідач оскаржив вказане судове рішення в апеляційному порядку.

10.          Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Мінрегіону на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2018.

10.1.          Зупинено дію рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2018.

10.2.          Зобов`язано Мінрегіон не пізніше ніж за 10 днів до судового засідання опублікувати в офіційному друкованому виданні "Інформаційний бюлетень Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України" оголошення щодо оскарження Наказу №100 Мінрегіону, яке повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

10.3.          Зобов`язано Мінрегіон надати суду докази розміщення вказаного оголошення.

11.          Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2019 прийнято відмову ТОВ "Старонаводницький парк" від адміністративного позову.

11.1.          Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2018 в частині задоволення адміністративного позову ТОВ "Старонаводницький парк" визнано нечинним.

11.2.          Провадження у справі за адміністративним позовом ТОВ "Старонаводницький парк" до Мінрегіону, за участю третіх осіб - ДП "Укрархбудінформ" та ДП "ДНІПРОМІСТО" про визнання протиправним та нечинним наказу закрито.

12.          Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018 апеляційну скаргу Мінрегіону задоволено частково.

12.1.          Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2018 скасовано.

12.2.          Адміністративний позов ПАТ "Фірма "Хмельницькбуд" задоволено.

12.3.          Визнано протиправним та нечинним Наказ №100 Мінрегіону.

13.          Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини:

13.1.          23.04.2018 Мінрегіон прийнято Наказ №100 наступного змісту:

"Відповідно до законів України "Про будівельні норми", "Про регулювання містобудівної діяльності", постанов Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 року N 483 "Про затвердження Положення про центральний фонд будівельних норм та Типового положення про фонд галузевих будівельних норм" і від 30 червня 2010 року N 543 "Про затвердження Порядку розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність", з метою удосконалення нормативної бази у будівельному комплексі України та враховуючи рішення Науково-технічної ради Мінрегіону від 02 квітня 2018 року N 1, наказую:

1. Затвердити ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій".

2. ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" (далі - ДБН Б.2.2-12:2018) набирають чинності з першого числа місяця, що настає через 90 днів з дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні Міністерства "Інформаційний бюлетень Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України".

3. Установити, що з набранням чинності ДБН Б.2.2-12:2018 визнаються такими, що втратили чинність, ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", затверджені наказом Держкоммістобудування України від 17.04.92 N 44; наказами Мінбудархітектури України від 23.06.93 N 91, від 17.12.93 N 231, наказами Держкоммістобудування України від 29.04.96 N 73, від 11.03.97 N 33, від 25.09.97 N 164, наказами Держбуду України від 25.11.97 N 29, від 02.02.99 року N 21, від 16.09.99 N 227, від 11.04.2001 N 89, від 18.07.2001 N 145, наказами Мінрегіонбуду України від 13.10.2008 N 457, від 13.10.2008 N 457, від 04.12.2009 р. N 555, від 21.06.2011 року N 67), ДБН Б.2.4-1-94 "Планування і забудова сільських поселень", затверджені наказом Мінбудархітектури України від 05.01.94 N 6, ДБН Б.2.4-3-95 "Генеральні плани сільськогосподарських підприємств", затверджені наказом Держкоммістобудування України від 27.01.95 N 17, ДБН Б.2.4-4-97 "Планування і забудова малих сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств", затверджені наказом Держкоммістобудування України від 25.03.97 N 42, ДБН Б.1-2-95 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження і затвердження комплексних схем транспорту для міст України", затверджені наказом Держкоммістобудування України від 27.11.95 N 229, СНиП II-89-80 "Генеральные планы промышленных предприятий", затверджені постановою Держбуду СРСР від 30.12.80 N 213.

4. Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку (Рябова О. О.) передати до ДП "УКРАРХБУДІНФОРМ" (Владіміров Є.С.), як утримувача Центрального фонду будівельних норм, ДБН Б.2.2-12:2018 разом із сформованою справою згідно з пунктом 7 Положення про центральний фонд будівельних норм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 року N 483.

5. ДП "УКРАРХБУДІНФОРМ" (Владіміров Є. С.):

провести підготовку тексту ДБН Б.2.2-12:2018 до оприлюднення без зміни змісту їх положень;

надати у місячний строк Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку підготовлені до реєстрації ДБН Б.2.2-12:2018;

забезпечити оприлюднення ДБН Б.2.2-12:2018 в офіційному друкованому виданні Міністерства;

здійснювати поширення копій друкованих текстів державних будівельних норм відповідно до замовлень, за умови використання коштів, отриманих від провадження діяльності з розповсюдження будівельних норм, на фінансування Центрального фонду будівельних норм;

забезпечити виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10 травня 2002 року N 608 "Про порядок доставляння обов`язкових примірників документів".

6. Супровід ДБН Б.2.2-12:2018 доручити Державному підприємству "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "ДІПРОМІСТО" імені Ю. М. Білоконя (ДП "ДІПРОМІСТО") як базовій організації з науково-технічної діяльності за визначеним напрямом діяльності відповідно до наказу Мінрегіону від 03 травня 2012 року N 190 "Про надання статусу базової організації з науково-технічної діяльності у будівництві".

7. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

Заступник Міністра                                                                                           Л. Парцхаладзе"

13.2.          Основним видом економічної діяльності позивачів - ТОВ "Старонаводницький парк" та ПрАТ "Фірма "Хмельницькбуд", згідно з поданими ними до суду статутними документами, є 41.20 "Будівництво житлових і нежитлових будівель".

14.          Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що позивачі наділені правом на звернення до суду з позовом про визнання Наказу №100 протиправним та нечинним, оскільки він поширює на них свою дію. На переконання суду, оспорюваний Наказ підписаний неуповноваженою особою, відповідачем та третіми особами порушені порядок перевірки і погодження проекту та оприлюднення оспорюваного Наказу. Що стосувалося доводів позивачів про невідповідність самих ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" вимогам низки нормативно-правових актів, то суд першої інстанції зазначив, що враховуючи встановлені порушення вимог чинного законодавства при прийнятті оскаржуваного наказу, відсутні правові підстави для надання оцінки відповідності його змісту, з огляду на те, що судом не може бути надано йому оцінку, як належному рішенню суб`єкта владних повноважень.

15.          Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову позивача 2, послався на те, що оспорюваний Наказ є нормативно-правовим актом, а тому дана справа, згідно пункту 1 частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не могла розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження. З цих підстав, оскаржуване рішення суду скасоване судом апеляційної інстанції. Судом констатовано, що на виконання його ухвал відповідачем у офіційному друкованому виданні було опубліковане оголошення щодо оскарження Наказу №100. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, в обґрунтування чого покликався на наявність у позивача 2 права на звернення до суду з позовом про визнання Наказу №100, підписання цього Наказу неуповноваженою особою, відповідачем та третіми особами порушені порядок перевірки та оприлюднення цього Наказу. Як і суд першої інстанції суд апеляційної інстанції вказав на те, що не вбачає підстав для перевірки відповідність самих ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" вимогам нормативно-правових актів, оскільки вони є такими, що затверджені з порушенням встановленого законодавством порядку.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

16.          Відповідачем - Мінрегіоном, подано касаційну скаргу на постанову  Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

16.1.          Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції та допущення ними порушень норм процесуального права. Зокрема, скаржник стверджує, що судом порушені визначені КАС України строки розгляду апеляційної скарги, а в ухваленні оскаржуваного судового рішення брав участь суддя, який не входив до складу колегії суддів, що розглядала справу. Щодо розгляду справи по суті скаржник наголошує на тому, що заступник Міністра мав повноваження на підписання оспорюваного Наказу №100, що передбачено наказом Мінрегіону про розподіл обов`язків та відповідає судовій практиці Верховного Суду (справа №826/8976/17). Крім того, скаржник вважає, що процедура перевірки та оприлюднення Наказу №100 була дотримана. На переконання скаржника,   судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано під час розгляду даної справи норми  частини 9 статті 264 КАС України, адже ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" є нормативним актом технічного характеру, а Наказ №100 про їх затвердження, який є невід`ємною частиною відповідних ДБН - актом організаційно-розпорядчого характеру, що не спрямований на регулювання суспільних відносин. Тому, скаржник вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню судом з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

17.          Позивачем 2 - ПрАТ "Фірма "Хмельницькбуд", подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

17.1.          На обґрунтування відзиву зазначає, що оскаржуване судове рішення ухвалене на основі правильного застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними.

18.          Скаржником подані заперечення на відзив на касаційну скаргу, в яких просить не брати до уваги наведені у відзиві доводи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

19.          Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

20.          Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 264 КАС України (в якій визначені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень), правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

21.          Частиною 9 цієї статті визначено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

22.          Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним в межах заявленого позову Наказом №100 Мінрегіону затверджені ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій".

23.          Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 4 КАС України, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні - нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

24.          Згідно зі статтею 1 Закону України "Про будівельні норми" від 05.11.2009 №1704-VI (надалі - Закон №1704-VI, тут і надалі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин), будівельні норми - затверджений суб`єктом нормування підзаконний нормативний акт технічного характеру, що містить обов`язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури (абзац 3).

25.          За змістом частин 1, 5 та 7 Закону №1704-VI, розроблення, затвердження, внесення змін до державних будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва. Порядок розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Державні та галузеві будівельні норми не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України.

26.          Пунктом 20 Порядку розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2010 №543 (надалі - Порядок №543, тут і надалі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин), визначено, що державні будівельні норми затверджуються Мінрегіоном.

27.          Підпунктом 2 пункту 4 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 №197 (надалі - Положення, тут і надалі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин), передбачено, що Мінрегіон відповідно до покладених на нього завдань: затверджує державні будівельні норми, зокрема з питань реставрації, консервації, ремонту і пристосування пам`яток архітектури і містобудування, планування їх території та визначення меж, режимів використання їх зон охорони, порядок консервації та розконсервації об`єктів будівництва.

28.          Пунктом 8 Положення встановлено, що Мінрегіон у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує Віце-прем`єр-міністр України - Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства (далі - Міністр), організовує і контролює їх виконання.

29.          У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №640/17408/19 (яка стосувалась оскарження постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління викладено правовий висновок, який колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин, за яким:

"35. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру (юридична норма). Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою.

36. Загальний характер юридичних норм, встановлених або санкціонованих державою у нормативно-правових актах, полягає у тому, що ці норми розраховані на регулювання групи (виду) кількісно невизначених суспільних відносин, адресовані кількісно невизначеному колу неперсоніфікованих суб`єктів, не вичерпують свою обов`язковість певною кількістю її застосувань, тобто юридично діють безперервно, а їх чинність скасовується за спеціальною процедурою чи припиняється через настання певної події або дати.

37. Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

38. З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (юридичні норми), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акту стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид (групу) суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується, вичерпується у зв`язку з його застосуванням до конкретних правовідносин.

39. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 640/12695/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18 та від 18 грудня 2018 року у справі № 9901/657/18".

30.          Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що як ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій", так і Наказ №100 Мінрегіону про затвердження вказаного ДБН, є нормативно-правовими актами у розумінні КАС України. Зокрема, ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" закріплює обов`язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури, які поширюються на широке коло осіб - суб`єктів господарювання, які провадять будівельну, містобудівну, архітектурну діяльність та забезпечують виготовлення продукції будівельного призначення і на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які розраховані на їх неодноразове застосування, що свідчить про те, що ці ДБН відповідають ознакам нормативно-правового акту. У свою чергу, Наказ №100 Мінрегіону, що затверджує ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій", є невід`ємною частиною ДБН і його прийняття обумовлює набрання ДБН чинності як нормативно-правовим актом, а тому і сам Наказ №100 є нормативно-правовим актом.

31.          Відтак, не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що оскаржуваний Наказ №100 не є нормативно-правовим актом і судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано норми частини 9 статті 264 КАС України під час розгляду даної адміністративної справи.

32.          Згідно з частинами 1-2 статті 6 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 №3166-VI (надалі - Закон №3166-VI, тут і надалі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин), Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України. Міністерство очолює міністр України (далі - міністр),   який є членом Кабінету Міністрів України.

33.          Частиною 2 статті 8 Закону №3166-VI визначено, що міністр як керівник міністерства підписує накази міністерства (пункт 27).

34.          За змістом частини 1 статті 15 Закону №3166-VI, міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

35.          У постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 1340/5185/18 викладений правовий висновок, за яким право підпису наказів Міністерства віднесено до виключної компетенції Міністрів і лише у разі відсутності Міністра таким правом наділена особа, що виконує обов`язки Міністра (пункт 45).

36.          Крім того, як вже зазначалося вище, пунктом 8 Положення також встановлено, що Мінрегіон у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує Віце-прем`єр-міністр України - Міністр, організовує і контролює їх виконання.

37.          З огляду на наведені норми права, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що повноваження щодо підписання оспорюваного Наказу №100 володів виключно Міністр.

38.          Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №3166-VI, міністр має першого заступника, та заступників, один з яких є заступником з питань боротьби з корупцією.

39.          Згідно з пунктом 21 частини 2 статті 8 Закону №3166-VI, міністр як керівник міністерства визначає обов`язки першого заступника міністра, заступників міністра, розподіл повноважень міністра між першим заступником міністра та заступниками міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності.

40.          Судом апеляційної інстанції було досліджено наказ Мінрегіону від 28.03.2018 №73 "Про розподіл обов`язків та повноважень між Віце-прем`єр-міністром України - Міністром Регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, першим заступником Міністра, заступниками Міністра та заступником Міністра з питань європейської інтеграції", пунктом 11 Розділу ІІ якого передбачено, що заступник Міністра Парцхаладзе Л.Р. затверджує (погоджує) будівельні норми.

41.          Також, судом апеляційної інстанції досліджений наказ Міністра від 11.04.2018 №87, яким заступник Міністра Парцхаладзе Л.Р. уповноважений підписувати накази Мінрегіону з питань затвердження, внесення змін до державних будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність.

42.          З цього приводу колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що   Закон №3166-VI, дійсно, наділяє Міністра правом визначати обов`язки свого першого заступника та заступників і розподіляти обов`язки Міністра між його першим заступником     та заступниками, які останні здійснюють лише на час його відсутності.

43.          Тобто, за умови присутності Міністра на роботі, виконання повноважень віднесених до його виключної компетенції, може здійснюватися лише безпосередньо Міністром.

44.          Як зазначено судом апеляційної інстанції, станом на дату підписання Наказу №100 Міністр Зубко Г.Г. був присутній на роботі та здійснював свої повноваження, а відтак визначених законодавством підстав для передачі ним своїх виключних повноважень щодо підписання цього оспорюваного наказу заступнику Міністра Парцхаладзе Л.Р. не було.

45.          При цьому, не заслуговують на увагу твердження скаржника про вихід за межі заявлених позовних вимог та підстав позову судом апеляційної інстанції під час посилання ним на накази Мінрегіону від 28.03.2018 №73 і Міністра від 11.04.2018 №87, які залишалися чинними та не були скасовані у встановленому порядку. Слід зауважити, що суд апеляційної інстанції лише аргументував неможливість застосування до спірних правовідносин як джерел права цих наказів внаслідок їх невідповідності чинному законодавству України.

46.          Так, в силу приписів частин 1-3 статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

47.          Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, наведені у постанові цього суду у справі №826/8976/17, оскільки такі висновки стосуються відмінних правовідносин та правильності застосування інших норм права, зокрема, пункту 10 Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, що затверджене Наказом Міністерства юстиції України №37/5 від 12.01.2016, за змістом якого висновок цієї комісії разом із проектом відповідного наказу подається на підпис, у тому числі, першому заступнику або заступнику з питань державної реєстрації Міністра юстиції України (постанова Верховного Суду від 12.12.2018).

48.          У свою чергу, згідно з пунктами 3, 5 Порядку №543, будівельні норми розробляються центральними органами виконавчої влади, до повноважень яких належать питання нормування у будівництві (далі - суб`єкти нормування), відповідно до планів робіт з нормування у будівництві. Виконавцями робіт з нормування у будівництві є базові організації, які провадять науково-технічну діяльність у будівництві і визначаються суб`єктом нормування відповідно до переліку, затвердженого Мінрегіоном (далі - організація-розробник).

49.          Абзацами 1-2 пункту 13 Порядку №543 передбачено, що з метою встановлення відповідності науково-технічному рівню та державним стандартам, будівельним нормам, міжнародним і регіональним нормативним документам, до яких приєдналася Україна, технічному завданню та врегулювання можливих розбіжностей проект будівельних норм підлягає перевірці, що проводиться базовою організацією з науково-технічної діяльності у будівництві за відповідним напрямом (далі - базова організація). Базова організація визначається суб`єктом нормування відповідно до переліку, затвердженого Мінрегіоном.

50.          Як досліджено судом апеляційної інстанції, організацією-розробником ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" виступило ДП "ДІПРОМІСТО", а базовою організацією - Державне підприємство "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва" (надалі - ДП "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва").

51.          Пункт 3 Положення про базову організацію з науково-технічної діяльності у будівництві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2010 №589 (надалі - Положення №589) встановлює правило, за яким базові організації визначаються із числа науково-дослідних або науково-технічних (проектних) організацій, що можуть провадити науково-технічну діяльність у будівництві за визначеними напрямами.

52.          За змістом пункту 4 Положення №589 напрями науково-технічної діяльності у будівництві (надалі - напрями діяльності) визначаються за: групами будівель та споруд (код згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000); основними вимогами до споруд відповідно до Технічного регламенту будівельних виробів, будівель і споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1764; умовами та технологіями будівництва; плануванням та забудовою населених пунктів і територій; групою будівельних матеріалів і виробів (код згідно з Українським класифікатором нормативних документів ДК 004:2008); організацією та економікою будівництва; інформаційно-аналітичним забезпеченням будівельної галузі.

53.          Науково-дослідна або науково-технічна (проектна) організація, що отримала статус базової організації, згідно з вимогами пункту 9 Положення №589, включається до переліку базових організацій, який формується Мінрегіоном та оприлюднюється на його веб-сайті.

54.          Судом апеляційної інстанції було з`ясовано ту обставину, що відповідно до Переліку базових організацій з науково-технічної діяльності у будівництві, оприлюдненого на веб-сайті Мінрегіону, ДП "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва" (НДІБВ) є базовою організацією за напрямом науково-технічної діяльності - "науково-технічне, дослідне, нормативно-методичне та інформаційне забезпечення з питань управління, організації та технології будівельного виробництва, метрологічного забезпечення у будівництві, охорони праці у будівельній галузі; забезпечення функціонування ТК 309 "Будтехнології".

55.          Натомість, базовими організаціями з напрямом діяльності "науково-технічне, дослідне, нормативно-методичне та інформаційне забезпечення з питань планування та забудови територій і населених пунктів; забезпечення функціонування ТК 314 "Планування територій та населених пунктів" є дві організації - ДП "ДІПРОМІСТО" (що виступило організацією-розробником ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій") і Державне підприємство "Науково-дослідний і проектний інститут містобудування "НДПІмістобудування".

56.          Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що ДП "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва" є належною базовою організацією, оскільки наказом Мінрегіону від 29.01.2013 №29, що був досліджений під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, вказаному підприємству надано статус базової організації з науково-технічної діяльності у будівництві.

57.          Відповідно до частини 3 статті 10 Закону №1704-VI, виконавцями робіт з нормування у будівництві є базові організації з науково-технічної діяльності у будівництві.

58.          Проте, за змістом правових норм пункту 5 Порядку №543 та пункту 8 Положення №589 "базова організація з науково-технічної діяльності у будівництві" є загальною назвою статусу, що надається Мінрегіоном науково-дослідним і науково-технічним (проектним) організаціям, які можуть бути виконавцями робіт з нормування у будівництві.

59.          У свою чергу, абзацом 1 пункту 13 Порядку №543 прямо передбачено, що перевірку будівельних норм має проводити не будь-яка базова організацією з науково-технічної діяльності у будівництві, а лише та, що здійснює діяльність за відповідним напрямом.

60.          Отже, планування і забудова територій є одним із визначених пунктом 5 Положення №589 напрямів науково-технічної діяльності у будівництві та до переліку базових організацій з науково-технічної діяльності у будівництві включені дві базовані організації, які здійснюють науково-технічну діяльності у будівництві за вказаним напрямом.

61.          Тому, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач невірно визначив базову організацію для перевірки ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" на відповідність науково-технічному рівню та державним стандартам, будівельним нормам, міжнародним і регіональним нормативним документам,   до яких приєдналася Україна, технічному завданню.

62.          Що стосується посилання скаржника на наказ Мінрегіону від 29.01.2013 №29, згідно з яким ДП "Науково-дослідний інститут будівельного виробництва" є базовою організацією з науково-технічної діяльності у будівництві, одним із напрямів діяльності якої є забезпечення функціонування ТК 309 "Будтехнології", то як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до Положення про технічний комітет стандартизації ТК 309 "Будтехнології", затвердженого наказом Мінрегіону від 28.11.2011 №334, цей технічний комітет стандартизації організовує та здійснює, зокрема, супровід, перегляд і перевірку стандартів, підготовку змін до них і пропозиції щодо скасування ДСТУ та ГОСТ, проводить експертизу проектів нормативних документів, розгляд та надання пропозиції до проектів будівельних норм (підпункт 5.1).

63.          Водночас, згідно з підпунктом 2.3 цього Положення, сфера діяльності комітету визначена наказом Мінрегіону від 28.11.2011 №309 "Про створення технічного комітету стандартизації "Будтехнології". У свою чергу, додаток до зазначеного наказу "Сфера діяльності ТК 309 "Будтехнології" визначає, що об`єктами стандартизації є коди згідно ДК 004:2008 (УКНД) 91 "Будівельні матеріали та будівництво" і 93 "Цивільне будівництво".

64.          Отже, повноваження ТК 309 "Будтехнології", визначені у пункті 2.3 Положення про нього  щодо розгляду проектів будівельних норм слід розглядати у сукупності зі сферою діяльності такого комітету.

65.          Також, є обґрунтованими покликання суду апеляційної інстанції на підпункт 3.5 пункту 12 Положення №589,  за яким базова організація відповідно до основного завдання виконує такі функції: розробляє проекти будівельних норм; розглядає проекти будівельних норм, розроблені іншими суб`єктами нормування у будівництві; перевіряє проекти будівельних норм щодо відповідності вимогам законодавства, забезпечує їх взаємоузгодженість та актуалізацію.

66.          Відтак, розроблення та перевірка будівельних норм є загальним повноваженням кожної базової організації з науково-технічної діяльності у будівництві.

67.          Тому, під час вибору базової організації для перевірки проекту ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" на відповідність науково-технічному рівню та державним стандартам, будівельним нормам, міжнародним і регіональним нормативним документам, до яких приєдналася Україна, технічному завданню згідно з абзацом 2 пункту 13 Порядку №543 Мінрегіону зобов`язане було враховувати напрям її діяльності.

68.          Крім того, відповідно до пункту 7 Порядку №543, проект будівельних норм разом з пояснювальною запискою до нього організація-розробник оприлюднює шляхом розміщення на офіційному веб-сайті. Повідомлення про наявність проекту державних будівельних норм та його оприлюднення організація-розробник надсилає Мінрегіону, а про наявність проекту галузевих будівельних норм - суб`єкту нормування і підприємствам, установам та організаціям, що провадять діяльність у сфері будівництва, містобудування та архітектури відповідно до технічного завдання, для вивчення і надання пропозицій. Суб`єкт нормування на офіційному веб-сайті оприлюднює проект будівельних норм і пояснювальну записку до нього та інформацію про розроблення будівельних норм із зазначенням організації-розробника та адреси, за якою приймаються пропозиції. Пропозиції приймаються протягом 15 робочих днів після оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті суб`єкта нормування. Організація-розробник аналізує одержані пропозиції до проекту будівельних норм, що надійшли від зазначених підприємств, установ та організацій, складає протокол погодження позицій, доопрацьовує проект з урахуванням зазначених пропозицій. Проект і протокол разом з пояснювальною запискою організація-розробник надсилає суб`єктові нормування.

69.          Згідно з пунктом 8 Порядку №543, суб`єкт нормування надсилає копії проекту будівельних норм, пояснювальної записки та протоколу погодження позицій центральним органам виконавчої влади, які відповідно до компетенції беруть участь у погодженні проекту будівельних норм (далі - заінтересовані органи).

70.          Як досліджено судом апеляційної інстанції, Мінрегіон надав копію пояснювальної записки до остаточної редакції проекту ДБН "Планування і забудова територій" та докази її розміщення на офіційному веб-сайті організації-розробника ДП "ДІПРОМІСТО".

71.          Разом з тим, за змістом пунктів 7, 8 Порядку №543, оприлюднення проекту будівельних норм і пояснювальної записки до нього, надання часу для підготовки пропозицій та складення протоколу погодження позицій має передувати направленню проекту будівельних норм від організації-розробника до суб`єкта нормування. Вказаний висновок обґрунтовується, зокрема, і тим, що суб`єкт нормування повинен надіслати копію проекту будівельних норм заінтересованим органам разом із пояснювальною запискою та протоколом погодження.

72.          Суд апеляційної інстанції встановив, що проект ДБН "Планування і забудова територій" двічі направлявся на погодження заінтересованим органам та базовій організації, а саме, 10.11.2016 проект був направлений на погодження заінтересованим органам, а 06.02.2018 - повторний проект направлений відповідним органам.

73.          Проте, Мінрегіон надав до суду лише докази розміщення на офіційному веб-сайті організації-розробника ДП "ДІПРОМІСТО" остаточної редакції проекту цих норм. Натомість, доказів оприлюднення у встановленому законом порядку пояснювальної записки до первинної редакції ДБН "Планування і забудова територій" Мінрегіон не надав.

74.          З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками   суду апеляційної інстанції про порушення відповідачем вимог пункту 7 Порядку №543.

75.          Що стосується тверджень скаржника про допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права, то слід зазначити наступне.

76.          Відповідно до частини 1 статті 35 КАС України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

77.          Частиною 9 статті 31 КАС України визначено, що невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

78.          Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи №826/13433/18 між суддями від 12.02.2019, склад суду для розгляду даної справи у Шостому апеляційному адміністративному суді визначений таким чином: Горяйнов А.М. (головуючий суддя), Файдюк В.В., Коротких А.Ю.

79.          На підставі розпорядження заступника керівника апарату Шостого апеляційного адміністративного суду Квятковської К.Ю. від 12.06.2019 №833, у зв`язку із перебуванням судді Файдюка В.В. станом на 13.06.2019 у відпустці, здійснено повторний розподіл вказаної судової справи і згідно з витягом з протоколу від 12.06.2019 визначено наступний склад суду для її розгляду: Горяйнов А.М. (головуючий суддя), Коротких А.Ю., Костюк Л.О. 

80.          Тому, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суддя Костюк Л.О., яка брала участь в ухваленні оскаржуваної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019, не входила до складу колегії суддів з розгляду даної адміністративної справи.

81.          Статтею 309 КАС України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

82.          Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, апеляційне провадження у ній було відкрите ухвалою від 18.02.2019, натомість, розгляд справи по суті завершився із ухваленням оскаржуваної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019. Тобто, судом апеляційної інстанції порушені строки розгляду апеляційної скарги у даній справі, визначені статтею 309 КАС України.

83.          Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

84.          Разом з тим, за практикою Європейського Суду з прав людини, "розумна" тривалість провадження повинна бути оцінена відповідно до обставин справи і з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Полтораченко проти України" від 18.01.2005 дійшов висновку, що попри те, що предмет судового розгляду у цій справі не був особливо складним, а також не дивлячись на відкладення справи і скасування в кінцевому підсумку остаточного рішення, винесеного на користь заявника, у випадку, коли провадження у справі в цілому з безперервним судовим розглядом не перевищило трьох років і двох місяців, можна стверджувати, що така тривалість сама собою не перевищує ту, яка вважається "розумною" (пункти 28-29 згаданого рішення).

85.          Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що розгляд апеляційної скарги в межах даної справи тривав загалом 3 міс. і 26 днів, що більше за встановлений статтею 309 КАС України шістдесяти денний строк, проте, не може вважатися порушенням права на судовий розгляд справи протягом розумного строку, гарантованого статтею 6 згаданої Конвенції.

86.          Крім того, частинами 1-2 статті 351 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

87.          Тому, порушення строку розгляду апеляційної скарги у цьому випадку не може бути самостійною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

88.          Враховуючи викладене вище, доводи касаційної скарги не спростовують правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання ним  норм процесуального права (за винятком порушень, які не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення) під час ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 13.06.2015.

89.          За приписами статті 350 КАС України (в редакції до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

90. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі №826/13433/18 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Судді В.М. Шарапа А.А. Єзеров                                                                                         С.М. Чиркін

https://reyestr.court.gov.ua/Review/99093848

34

Новини / АМКУ з'ясує причини донарахувань за ЖКП від "Київтеплоенерго" у платіжках киян

« : 26 Серпня 2021, 20:05:26 »

АМКУ з'ясує причини донарахувань за житлово-комунальні послуги від "Київтеплоенерго" у платіжках киян

Антимонопольний комітет України (АМКУ) перевірить дії КП "Київтеплоенерго" щодо донарахування споживачам у платіжках додаткових сум за попередній період.

"До АМКУ надходять численні звернення киян щодо нарахування їм у платіжках додаткових сум за попередній період, підставою для чого нібито стали рекомендації АМКУ. Причини таких дій КП зараз перевіряються Північним міжобласним територіальним відділенням АМКУ", - йдеться в повідомленні комітету на його сайті в четвер.

Разом із тим, комітет звертає увагу, що нові нарахування кияни отримали не в результаті дій його відділення, а в результаті дій/бездіяльності КП, яке здійснювало нарахування за новою методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будинку комунальних послуг, затвердженою Мінрегіонрозвитку (методика №315 від 22 листопада 2018 року).

"Такі дії комунального підприємства можуть містити ознаки порушення антиконкурентного законодавства у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку", - зазначили в АМКУ.

При цьому в комітеті нагадали, що в червні 2021 року КП було рекомендовано утриматися від застосування цієї методики під час розрахунків із споживачами, з якими не укладені договори відповідно до закону про житлово-комунальні послуги, який набрав чинності з 1 травня 2019 року і суттєво змінив принципи відносин у процесі надання ЖКП, а також здійснити перерахунки зі споживачами, з якими були укладені договори до набуття чинності зазначеного закону, за іншою методикою - №359.

АМКУ звернув увагу, що КП вже повідомило в його відділення про часткове виконання цих рекомендацій, зокрема, щодо перерахунків відповідно до методики №359 за послуги в опалювальному сезоні 2020-2021.

"Чи дійсно дані комітетом рекомендації виконані і чи пов'язані з цим значні донарахування у платіжках, комітет зараз з'ясовує", - резюмували в антимонопольному відомстві.

https://ua.interfax.com.ua/news/economic/764151.html

35

Новини / Суддя зобов’язала АМКУ розглянути заяву споживачів електрики

« : 05 Серпня 2021, 14:42:53 »

Суддя зобов’язала АМКУ розглянути заяву споживачів електрики про зимовий шантаж енергетиків Ахметова
Больше информации на портале Антикор: https://antikor.com.ua/articles/475814-suddja_zobovjazala_amku_rozgljanuti_zajavu_spohivachiv_elektriki_pro_zimovij_shantah_energetikiv_ahmetova

36

Судові рішення / ВС: перерахунок за послуги з користування електричною енергією (пільга)

« : 02 Серпня 2021, 19:40:39 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України                                     

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 372/1569/20

провадження № 61-7760св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» на рішення Обухівського районного суду Київської області          у складі судді Кравченка М. В. від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І. від 08 квітня 2021 року.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (далі - ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі») в особі Обухівського районного підрозділу про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 03 травня 2007 року між ним та  ЗАТ АЕС «Київобленерго» комерційна дільниця Обухівського РП (правонаступником якого є ПАТ «Київобленерго» Обухівське РП) було укладено договір № 1689 про користування електричною енергією побутовим споживачем. Згідно умов вказаного договору споживач оплачує ПрАТ «Київобленерго» електричну енергію, яка відповідно статті 1 Закону України «Про електроенергетику» є товарною продукцією, що надається у вигляді надання послуг (постачання електроенергії). Позивач посилався на те, що згідно пункту 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранам війни, учасникам бойових дій передбачена 75 % знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.  ОСОБА_1 вказував, що йому було пред`явлено рахунок на оплату послуг з постачання електричної енергії № 6118258257 від 31 січня 2020 року на загальну суму 35 602, 82 грн. Вказана заборгованість нарахована відповідачем без врахування наявних у нього пільг, а тому                                ПрАТ «Київобленерго» Обухівський РП безпідставно порушує його законні права та інтереси, як споживача електричної енергії та діє всупереч вимогам статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити: визнати дії відповідача щодо розрахунку вартості електричної енергії згідно з договором № 1689 від 03 травня 2007 року без врахування пільг, які визначені статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», протиправними; зобов`язати відповідача провести повний перерахунок заборгованості за надані послуги з користування електроенергією з урахуванням пільг, починаючи з 21 травня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня

2020 року позов  ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано дії ПрАТ «Київобленерго» Обухівське РП щодо неналежного врахування пільг, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,

при нарахування вартості електричної енергії згідно договору № 1689

від 03 травня 2007 року протиправними.

Зобов`язано ПрАТ «Київобленерго» Обухівське РП здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за послуги з користування електричною енергією згідно договору № 1689 від 03 травня 2007 року із належним врахуванням пільг, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», починаючи з 21 травня 2017 року.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено протиправність дій відповідача в частині нарахування заборгованості за надані послуги з користування електричною енергією без врахування наявних у позивача пільг та необхідність проведення перерахунку із належним врахуванням пільг, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Предметом спору є проведення повного перерахунку заборгованості ОСОБА_1 , яка визначена у розмірі 35 602, 82 грн, за надані послуги з користування електричною енергією, з урахуванням пільг, починаючи з 21травня 2017 року. Суд першої інстанції зазначив, що позивач не підтвердив відсутність предмету спору, а добровільне здійснення відповідачем перерахунку не вказує на відсутність предмету спору. Крім того, відомості про здійснення такого перерахунку залишились неконкретизованими і недоведеними належними і допустимими доказами, внаслідок чого суд позбавлений можливості перевірити факт часткового чи повного задоволення вимог позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» залишено без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позову і застосування такого способу відновлення порушених прав позивача як зобов`язання ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за послуги з користування електричною енергією згідно договору № 1689 від 03 травня 2007 року із належним врахуванням пільг, передбачених пунктом 5 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», починаючи з 21 травня 2017 року, що, на думку суду, у достатній мірі створює умови для ефективного захисту і відновлення порушених прав та законних інтересів позивача. Доводи відповідача про повне врахування передбаченої законом пільги позивача на оплату вартості спожитої електроенергії не знайшли об`єктивного підтвердження, не ґрунтуються на достовірних, належних і допустимих доказах, які б могли покладатись в основу судового рішення. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

05 травня 2021 року ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі»подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду                від 10 липня 2019 року у справі № 645/1811/16-ц (пункт 1 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що Обухівське РП не є відокремленим структурним підрозділом ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі», не має статусу юридичної особи. Належним відповідачем у цій справі є ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» як правонаступник                                ПрАТ «Київобленерго», проте судами вказану обставину не враховано.

Також заявник вказує, що суди попередніх інстанцій застосували рішення Конституційного СудуУкраїни від 27 лютого 2020 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, зобов`язали здійснити перерахунок, починаючи із 21 травня 2017 року, порушивши норми матеріального і процесуального права. Судами також не враховано, що період існування пільги за постачання електричної енергії згідно з договором № 1689 від 03 травня 2007 року обмежувався 31 жовтня 2017 року, а застосування пільги припинено за заявою споживача до об'єкту постачання електричної енергії за договором (житловий будинок розташований у с. Старі Безрадичі) та переведено до іншого об`єкту, вказаного ОСОБА_1 у відповідній заяві. Договором № 1689 від 03 травня 2007 року право на отримання позивачем пільги, її розмір та порядок нарахування не закріплено. Заявник вважає, що підстави для нарахування пільги після 31 жовтня 2017 року відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року справу за позовом           ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилається на те, що судами попередніх інстанцій було правильно встановлено обставини справи, застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Відповідачем в односторонньому порядку здійснено певний перерахунок заборгованості позивача за спожиту електроенергію. Факт здійснення такого перерахунку підтверджує доводи позову про неправомірність дій енергопостачальника щодо неналежного врахування пільг, передбачених пунктом 5 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 травня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ АЕС «Київобленерго» комерційна дільниця Обухівського РП, правонаступник якого є ПрАТ «Київобленерго» Обухівський РП (Енергопостачальник) було укладено договір № 1689 про користування електричною енергією побутовим споживачем. Спір між сторонами виник з приводу виконання умов вказаного договору.

Згідно умов договору № 1689 про користування електричною енергією побутовим споживачем позивач оплачує ПрАТ «Київобленерго» електричну енергію, яка відповідно статті 1 Закону України «Про електроенергетику» є товарною продукцією і надається у вигляді надання послуг (постачання електроенергії).

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , та є інвалідом війни ІІ групи.

Усічні 2020 року ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» виставило ОСОБА_1 рахунок на оплату послуг з постачання електричної енергії № 6118258257 від 31січня 2020 року на загальну суму 35 602, 82грн, яку він вважає безпідставно нарахованою, без урахування наявних в нього пільг.

Під час судового розгляду, відповідачем в односторонньому порядку здійснено перерахунок заборгованості позивача за спожиту електроенергію, що підтверджується поданими суду письмовими доказами та визнається сторонами.

Після проведення перерахунку розмір заборгованості позивача перед енергопостачальною організацією визначено у розмірі 32 666, 42 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У той же час виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію (частина перша статті 6  Закону України «Про захист прав споживачів»).

Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно пункту 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранам війни, учасникам бойових дій передбачена 75 % знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.

За змістом пункту 5 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються такі пільги: 100-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб у межах середніх норм споживання.

Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підриває довіру до держави.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , та є інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується довідками управління соціального захисту населення Обухівської районної державної адміністрації № 410                          від 16 вересня 2015 року, № 411 від 16 вересня 2015 року, № 422                       від 11 жовтня 2016 року, посвідченням інваліда війни ІІ групи серії НОМЕР_2 .

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)          (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, щодо наявності достатніх підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного врахування пільг, передбачених пунктом 5 частини першої статті 12, пунктом 5 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», при нарахуванні вартості електричної енергії згідно договору № 1689 від 03 травня 2007 року та зобов`язання                                    ПрАТ «Київобленерго» Обухівське РП здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 із належним врахуванням пільг, передбачених спеціальним Законом.

При вирішенні спору відповідачем не заперечувався той факт, що ним було здійснено розрахунок заборгованості на суму 35 602, 82 грн без урахування наявних у позивача пільг, як учасника бойових дій та інваліда війни, гарантованих Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

При вирішенні спору суди дійшли висновку, що факт здійснення відповідачем перерахунку заборгованості не доводить відсутність спору щодо неврахування відповідачем наявних у позивача пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», при нарахуванні вартості електричної енергії. Наданий відповідачем розрахунок не містить відомостей щодо застосування передбаченої законом пільги.

Окрім того, слід зазначити, що відповідачем не наведено обґрунтованих доводів на підтвердження того, яким чином зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за спожиту позивачем електроенергію, із урахуванням наявних у позивача пільг, обмежить права та інтереси відповідача, як енергопостачальної організації.

Необхідно також зазначити, що обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Позивач звернувся до суду із позовом до ПрАТ «Київобленерго» (після зміни назви ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі») в особі Обухівського РП, як до юридичної особи, зазначивши юридичну адресу відповідача: вул. Київська, 2-Б, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, вказавши код ЄДРПОУ 23243188, а тому доводи заявника про те, що позивач звернувся до суду із позовом до неналежного позивача (відокремленого підрозділу) не заслуговують на увагу. Відповідач під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій не наголошував на цій обставині, вчиняючи відповідні процесуальні дії.

Висновки суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, що містяться у постанові від 10 липня             2019 року у справі № 645/1811/16-ц, на які послався заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі»залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня        2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня              2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян   С. Ф. Хопта   В. В. Шипович

https://reyestr.court.gov.ua/Review/98646358

37

Запитання по ЖКП / Перенесено: ЖСК вспомнил обо мне через 7 лет

« : 14 Липня 2021, 18:49:25 »

Тема перенесена до Цивільні справи.

https://gro-za.org/forum/index.php?topic=10593.0

38

Судові рішення / ВС: право споживача на відмову від надання послуг центрального опалення

« : 23 Червня 2021, 13:57:16 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 401/795/20

провадження № 61-2768св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - спільне підприємство - товариство з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2020 року у складі судді Макарової Ю. І. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Черненка В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» про розірвання договору та вчинення певних дій.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до СП - ТОВ «Світловодськпобут» про розірвання договору та вчинення певних дій.

В обґрунтування заявленого позову посилалася на те, що рішенням міжвідомчої комісії з питань відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області від 13 березня 2015 року (протокол № 2), позивачу було надано дозвіл на відключення вищевказаної квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання при наявності технічної можливості встановлення індивідуального опалення. 29 вересня 2017 року рішенням міжвідомчої комісії з розгляду питань відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання було затверджено акт від 20 травня 2017 року про відключення квартири від внутрішньо-будинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання. 30 березня 2020 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про розірвання договору про надання послуг з централізованого опалення та припинення нарахування плати за вказані послуги з підстав відключення квартири від центральної мережі теплопостачання. Незважаючи на звернення позивача відповідач продовжує нараховувати плату за послуги з централізованого опалення.

Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 просила суд розірвати договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 23 грудня 2007 року та зобов`язати відповідача припинити нарахування плати за послуги з централізованого опалення в приміщенні квартири АДРЕСА_1 з моменту відключення від централізованого опалення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 січня 2021 року, позов задоволено.

Розірвано договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, укладений 23 грудня 2007 року між СП - ТОВ «Світловодськпобут» та ОСОБА_1 .

Зобов`язано СП - ТОВ «Світловодськпобут» припинити нарахування плати за послуги з централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 з моменту відключення вказаної квартири від централізованого опалення, тобто з 29 вересня 2017 року.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач реалізував своє право на відмову від надання послуг центрального опалення та на момент розгляду справи не користувався послугами відповідача, а тому наявні правові підстави для розірвання договору та зобов`язання відповідача припинити нарахування плати за послуги, оскільки в укладеному договорі сторони передбачили можливість його дострокового розірвання у разі зникнення потреби в отримані послуг або відмови споживача від користування послугами виконавця.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, СП - ТОВ «Світловодськпобут», посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області.

09 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій вирішили спір без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-96цс12, постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 766/13874/17, від 25 липня 2019 року у справі № 415/7624/17 (провадження № 61-42817св18), від 13 травня 2019 року у справі № 447/2450/15-ц (провадження № 61-36581св18), від 05 листопада 2020 року у справі № 229/4116/17 (провадження № К/9901/1414/19), від 19 червня 2019 року у справі № 606/2204/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 683/2223/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 554/7927/15-ц.

Судами не надано належної оцінки тим обставинам, що позивачем не дотримано встановленого законом порядку відключення квартири від системи централізованого опалення і гарячого водопостачання, оскільки таке відключення може мати місце лише у разі відключення будинку АДРЕСА_2 у цілому. У матеріалах цивільної справи відсутні докази, а саме протокол загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 про прийняте рішення щодо відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення.

Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг відповідачем. Таким чином підприємство виконало свої зобов`язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач зобов`язаний оплатити надані послуги. Відключення квартири від теплопостачання без дотримання встановленого порядку не породжує правових наслідків як для осіб, які надають послуги з теплопостачання, так і для тих, кому ці послуги фактично надаються, та не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання, оскільки відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за теплову енергію.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1706цс15, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1192цс15, а також Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 361/2073/2015-ц (провадження № 61-14387св18). Проте вказані висновки судами не враховано.

Акт про відключення квартири від 20 травня 2017 року, затверджений рішенням міжвідомчої комісії 29 вересня 2017 року не є належним доказом і підтвердженням правомірного відключення квартири АДРЕСА_1 від центрального опалення.

Суди дійшли помилкового висновку, що позивач мав право одноособово без рішення усіх власників будинку здійснити відключення своєї квартири від централізованого опалення. Договір про надання послуги з централізованого опалення має застосовуватися у контексті з відповідним положенням порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого опалення, а одне лише бажання щодо відключення квартири від мережі теплопостачання не може бути підставою для розірвання договору, укладеного між сторонами.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що СП - ТОВ «Світловодськпобут» є виконавцем послуг з централізованого опалення у м. Світловодськ Кіровоградської області та подає теплову енергією в багатоквартирні будинки, зокрема надає послуги з теплопостачання у багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 .

23 грудня 2007 року між СП - ТОВ «Світловодськпобут» (виконавцем) та ОСОБА_1 (споживачем), як власником квартири АДРЕСА_1 , укладений договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, згідно з умовами якого виконавець зобов`язується надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення, а споживач - своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, що затверджені Кабінетом Міністрів України (а. с. 5).

Згідно із пунктом 28 договору він укладений строком на 5 років та вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією зі сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Пунктом 29 договору передбачено, що договір може бути розірваний достроково, зокрема у разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами виконавця відповідно до норм та правил діючого законодавства України.

Рішенням міжвідомчої комісії з розгляду питань відключення від мереж ЦО і ГВП було розглянуто та затверджено акт від 20 травня 2017 року про відключення квартири АДРЕСА_1 від мережі централізованого опалення (а. с. 7).

30 березня 2020 року позивач звернулася з письмовою заявою до СП - ТОВ «Світловодськпобут», у якій повідомила про відключення її квартири від централізованого опалення, про намір дострокового розірвання договору та порушувала питання про закриття особового рахунку та припинення нарахування плати за послуги з централізованого опалення (а. с. 8).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (чинний на момент виникнення спірних відносин) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

У разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, встановленому законом (частина шоста  статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року).

Згідно зі статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії має право на, зокрема, вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами.

Питання відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання житлових будинків регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 № 630 (далі - Правила), та Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово - комунального господарства України від 22 листопада 2005 № 4 (чинним на момент виникнення спірних відносин) (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 24, 25 Правил споживач має право відмовитися від надання послуг центрального опалення, постачання гарячої води і водовідведення. Відключення споживача від мереж ЦО і ГВП здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення (пункт 26 Правил).

У пунктах 2.1, 2.2 Порядку обумовлено, що для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг центрального опалення та гарячого теплопостачання орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу комісію для розгляду таких питань. Комісія після вивчення конкретних умов приймає рішення, яке оформлюється протоколом, витяг з якого надається заявникові. При позитивному рішенні комісії, заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального теплопостачання і відокремлення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання.

За пунктами 2.5, 2.6, 2.7 Порядку відключення приміщень від внутрішньо-будинкових мереж виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця таких послуг та власника квартири або уповноваженої ним особи. По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження. Після затвердження відповідного акта сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого опалення.

У справі установлено, що за результатами звернення позивача до міжвідомчої комісії із заявою про надання дозволу на відключення від мереж централізованого опалення належної їй квартири, їй надано дозвіл на таке відключення при наявності технічної можливості встановлення індивідуального опалення та затверджено міжвідомчою комісією акт про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП.

Тобто, відсутні підстави вважати, що позивач здійснила самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, оскільки наведене свідчить, що ОСОБА_1 у належний спосіб реалізувала своє право на відмову від надання послуг центрального опалення та вільний вибір джерела теплової енергії.

Установивши, що позивач реалізувала своє право на відмову від надання послуг центрального опалення та на момент розгляду справи не користувалася послугами відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для розірвання договору та зобов`язання відповідача припинити нарахування плати за свої послуги, оскільки в укладеному договорі сторони передбачили можливість його дострокового розірвання у разі зникнення потреби в отримані послуг або відмови споживача від користування послугами виконавця, що відповідає положенням Законів України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, «Про теплопостачання».

Такого ж висновку, за аналогічних обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2020 року у справі №401/799/18 (провадження  №61-703св19).

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що право на розірвання договору з надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води у позивача виникло з часу затвердження 29 вересня 2017 року міжвідомчою комісією акту про відключення від мереж ЦО і ГВП, а отже і зобов`язання за договором мають бути припинені саме з цього часу, в тому числі і в частині нарахування позивачеві плати за послуги централізованого опалення.

Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на те, що позивач при відключенні квартири від теплопостачання порушив встановлений законом порядок відключення, адже не надав до суду рішення співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 та рішення органу місцевого самоврядування про відключення багатоквартирного будинку від мереж централізованого опалення на момент здійснення нею відключення своєї квартири, тобто з 29 вересня 2017 року, з наступних підстав.

Так, відповідно до Законів України «Про теплопостачання», «;Про місцеве самоврядування в Україні» питання відключення від мереж централізованого опалення відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування.

Рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування можуть бути оскаржені відповідно до статті 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Відключення квартири ОСОБА_1 відбулось на підставі акту про відключення квартири (нежитлового приміщення, секції, під`їзду, будинку) від внутрішньо-будинкових мереж ЦО і ГВП від 20 травня 2017 року, затвердженого рішенням мжвідомчої комісії з розгляду питань відключення від мереж ЦО і ГВП від 29 вересня 2017 року, відповідно до протоколу № 2 від 13 березня 2015 року, яким підтверджено відключення квартири АДРЕСА_1 від централізованого опалення.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що законність прийняття міжвідомчою комісією рішення про відключення квартири позивача від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання та затверджений нею акт про відключення квартири від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання не може встановлюватися в межах розгляду цієї справи.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-96цс12, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1706цс15, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1192цс15, постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 766/13874/17, від 25 липня 2019 року у справі № 415/7624/17 (провадження № 61-42817св18), від 13 травня 2019 року у справі № 447/2450/15-ц (провадження № 61-36581св18), від 05 листопада 2020 року № 229/4116/17 (провадження № К/9901/1414/19), від 19 червня 2019 року у справі № 606/2204/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 683/2223/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 554/7927/15-ц, від 14 серпня 2019 року у справі № 361/2073/2015-ц (провадження № 61-14387св18), оскільки висновки у вказаних справах, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, зокрема у справі, яка переглядається, на підставі оцінки доказів встановлено наявність підстав для розірвання укладеного між сторонами договору у зв`язку із зникненням потреби в отриманні послуг або відмови споживача від користування послугами виконавця, що обумовлено сторонами у договорі та відповідає положенням Законів України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, «Про теплопостачання». При цьому встановлено відсутність підстав вважати здійснене позивачем відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води самовільним.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладено у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду попередніх інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут»  залишити без задоволення.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 вересня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький   В. С. Висоцька   І. В. Литвиненко

https://reyestr.court.gov.ua/Review/97771763

39

Судові рішення / ВС: зобов'язання ОСББ провести перерахунок до фактично спожитої електроенергії

« : 23 Червня 2021, 13:49:46 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 640/5941/18

провадження № 61-6348 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс Парус»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1.     Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс Парус» (далі - ОСББ «ЖК Парус») про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 .

У березні 2018 року він отримав лист з вимогою від постачальника послуг ОСББ «ЖК Парус» на оплату спожитої електроенергії за лютий 2018 року, у якій до сплати за електропостачання зазначена сума 7 644 грн та зазначено початкові покази лічильника - 0 кВт, а кінцеві за оплачуваний період електропостачання - 4 550 кВт.

Вказував, що зазначений обсяг електроспоживання у 4550 кВт за місяць є технічно неможливим з урахуванням електроприладів, що знаходяться у його квартирі, а також з огляду на те, що електропостачання квартири здійснюється з вересня 2013 року, початкові покази лічильника - 0 кВт також технічно неможливі.

14 березня 2018 року він звернувся листом до ОСББ «ЖК Парус» з проханням встановити фактичний обсяг споживання електроенергії та зробити відповідний перерахунок, але відповіді не отримав.

У квітні 2018 року ним було отримано ще одну вимогу про оплату постачальника послуг ОСББ «ЖК Парус» за березень 2018 року, у якій оплата за електропостачання зазначена у сумі 3 632,16 грн, початкові покази лічильника - 4550 кВт, а кінцеві за оплачуваний період - 6 712 кВт.

Зазначає, що обсяг електроспоживання у обсязі 2 182 кВт за місяць із врахуванням електроприладів, що знаходяться у його квартирі, також є технічно неможливим.

Вказував, що він не має доступу до електролічильника, тому не має змоги відстежувати динаміку показань електролічильника.

Вважав, що відповідачем було порушено вимоги Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо надання необхідної інформації про обсяг спожитих житлово-комунальних послуг електропостачання до належної йому квартири. Він продовжує щомісяця вносити за спожиту електроенергію грошові кошти у розмірі 400 грн, який відповідає прогнозованому споживанню електроенергії, таку ж суму він сплатив за лютий та березень 2018 року.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною бездіяльність ОСББ «ЖК Парус» по неотриманню його листа від 14 березня 2018 року та ненадання йому відповіді у строки, визначені законом; визнати незаконним та скасувати вимоги ОСББ «ЖК Парус» по сплаті за електроенергію за лютий та березень 2018 року; зобов`язати ОСББ «ЖК Парус» провести перерахунок за спожиту електроенергію відповідно до фактичного споживання.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконною бездіяльність ОСББ «ЖК Парус» по неотриманню листа ОСОБА_1 від 14 березня 2018 року та ненадання відповіді у строки, визначені законом.

Визнано незаконними та скасовано вимоги ОСББ «ЖК Парус» до  ОСОБА_1 зі сплати за електроенергію у квартирі АДРЕСА_1 за лютий та березень 2018 року.

Зобов`язано ОСББ «ЖК Парус» провести перерахунок за спожиту ОСОБА_1 електроенергію у квартирі АДРЕСА_1 відповідно до фактичного її споживання.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Стягнуто з ОСББ «ЖК «Парус» судові витрати у розмірі 33 356 грн 20 коп., що складаються із судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви у розмірі 2 114 грн 40 коп., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 31 025 грн, поштових витрат, пов`язаних із розглядом справи, у розмірі 216 грн 80 коп.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання незаконною бездіяльності ОСББ «ЖК Парус» по неотриманню листа ОСОБА_1 від 14 березня 2018 року щодо роз`яснення розміру оплати за електроенергію та ненадання відповіді у строки, визначені законом, суд першої інстанції посилався на положення статті 1 Закону України «Про звернення громадян» та статті 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та виходив із того, що неотримання відповідачем вказаного листа порушує законні права позивача на отримання інформації про діяльність ОСББ «ЖК Парус». Суд оцінив дане звернення позивача як спробу досудового врегулювання спору та спосіб реалізації позивачем права на отримання інформації про діяльність ОСББ «ЖК Парус», яка стосується його прав та інтересів.

Встановивши, що відповідачем не доведена обґрунтованість здійснених ним нарахувань та достовірність даних у надісланих вимогах щодо компенсації витрат ОСББ «ЖК Парус» на оплату електричної енергії за лютий та березень 2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконними та скасування вимог ОСББ «ЖК Парус» до ОСОБА_1 зі сплати за електроенергію за лютий та березень 2018 року та зобов`язання відповідача провести перерахунок за спожиту позивачем електроенергію відповідно до фактичного її споживання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСББ «ЖК Парус» задоволено.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що захист прав ОСОБА_1 шляхом визнання незаконною бездіяльність ОСББ «ЖК Парус» по неотриманню листа позивача від 14 березня 2018 року щодо роз`яснення розміру оплати за електроенергію та ненадання відповіді на цей лист у строки, визначені законом, не передбачений положеннями цивільного законодавства та не забезпечує ефективного відновлення порушеного права позивача. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 77, 79-80 ЦПК України на підтвердження обставин, на які він посилається в обґрунтування позову, також позивачем не доведено порушення його прав як власника квартири АДРЕСА_1 внаслідок отримання письмової вимоги відповідача по оплаті послуг з постачання електроенергії за спірний період.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі судові рішення першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судового рішення заявник зазначав неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2981цс15, також у постановах Верховного Суду від 04 березня 2018 року у справі № 187/1064/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 643/18355/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 727/3555/18, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 640/5941/18 із Київського районного суду м. Харкова.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги частини першої, третьої статті 2, статті 10, частини третьої статті 12  ЦПК України. Крім того, апеляційний суд повністю поклав обов`язок доказування лише на позивача, навіть щодо тих обставин, обов`язок доказування яких мав бути покладений на відповідача. Зокрема, саме відповідач повинен довести обґрунтованість витрат, понесених ним по сплаті послуг електропостачання, які він вимагає компенсувати позивачем. Всупереч підпункту а пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції не зазначив обставин, встановлених судом першої інстанції та неоспорюваних сторонами, та не встановив характер спірних правовідносин, що виникли мж сторонами спору, не перевірив повноваження голови правління відповідача, який не має права представляти інтереси ОСББ «ЖК Парус», що свідчить про упередженість суду апеляційної інстанції.

Також суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що позовні вимоги в частині визнання незаконною бездіяльність ОСББ «ЖК Парус» по неотриманню листа позивача від 14 березня 2018 року щодо роз`яснення розміру оплати за електроенергію та ненадання відповіді на цей лист, не передбачений положеннями цивільного законодавства та не забезпечує ефективного відновлення порушеного права позивача. Вважає, що позивач діяв добросовісно і розумно у такий спосіб з метою завчасного попередження негативних для себе наслідків внаслідок неправомірних дій відповідача. Судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 серпня 2013 року, та як співвласник багатоквартирного будинку, є членом ОСББ «ЖК Парус».

Електроенергія у квартиру позивача постачається на підставі договору, укладеного ОСББ «ЖК Парус» з АК «Харківобленерго». Власники квартир у житловому будинку АДРЕСА_2 не мають прямих договорів на постачання електроенергії із АК «Харківобленерго», у зв`язку з чим ОСББ «ЖК Парус» сплачує за послуги електропостачання, після чого власники квартир компенсують йому ці витрати.

У березні 2018 року позивач отримав вимогу відповідача про оплату витрат за комунальні послуги у квартирі АДРЕСА_1 за лютий 2018 року, у якій сума оплати за електропостачання зазначена у розмірі 7 644 грн, початкові покази лічильника - 0 кВт, кінцеві за оплачуваний період електропостачання - 4550 кВт.

Листом без дати ОСОБА_1 звернувся до керівника ОСББ «ЖК Парус» щодо роз`яснення розміру оплати за електроенергію, вважаючи, що відповідачем допущено арифметичну помилку, оскільки таке споживання електричної енергії за календарний місяць є технічно неможливим. Вказував, що до з`ясування цього питання він авансом 14 березня 2018 року перерахував 400 грн в рахунок оплати електроенергії за лютий 2018 року, зазначивши, що після встановлення фактичного обсягу спожитої електроенергії можливий остаточний розрахунок.

Згідно платіжного доручення від 14 березня 2018 року платником ОСОБА_1 перераховано на рахунок отримувача ОСББ «ЖК Парус» 400 грн, призначення платежу - авансовий платіж за електроенергію за лютий 2018 року, квартира НОМЕР_1 (а. с. 10, т. 1).

У квітні 2018 року позивач отримав ще одну вимогу відповідача про оплату витрат за комунальні послуги за березень 2018 року, у якій сума оплати за електропостачання зазначена у розмірі 3 632,16 грн; початкові покази лічильника - 4550 кВт, а кінцеві за оплачуваний період - 6 712 кВт, обсяг електроспоживання відповідачем було зазначено в об`ємі 2 182 кВт.

Згідно платіжного доручення від 06 квітня 2018 року платником ОСОБА_1 перераховано на рахунок отримувача ОСББ «ЖК Парус» 400 грн, призначення платежу - авансовий платіж за електроенергію за березень 2018 року, квартира НОМЕР_1 (а. с. 101, т.1).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач певний час здійснював споживання електричної енергії у квартирі АДРЕСА_1 без встановлення електричного лічильника.

Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача та підтвердив позивач, електричний лічильник було знято представником ОСББ «ЖК Парус» у порядку підготовки до укладення індивідуальних договорів на постачання електричної енергії між власниками квартир в будинку АДРЕСА_2 та АК «Харківобленерго».

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, з вересня 2013 року по лютий 2018 року позивач компенсував витрати ОСББ «ЖК Парус» на оплату електроенергії відповідно до виставлених відповідачем вимог за цей період.

Електричний лічильник у квартиру позивача було встановлено ОСББ «ЖК Парус» у березні 2018 року.

Також сторонами у справі не заперечувалося, що серпні-вересні 2017 року позивачем із відома ОСББ «ЖК «Парус» було встановлено розетку, через яку він заряджав свій електромобіль, придбаний у квітні 2017 року. Розетку було підключено до квартири позивача без порушення схеми електропостачання будинку.

2.                 Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції відповідає не в повній мірі.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, якими можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, провадження № 14-651цс18).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що захист прав ОСОБА_1 шляхом визнання незаконною бездіяльність ОСББ «ЖК Парус» по неотриманню листа позивача від 14 березня 2018 року щодо роз`яснення розміру оплати за електроенергію та ненадання відповіді на цей лист у строки, визначені законом, а також шляхом визнання незаконною та скасування вимоги ОСББ «ЖК Парус» до  ОСОБА_1 зі сплати за електроенергію у квартирі АДРЕСА_1 за лютий та березень 2018 року, не передбачений положеннями цивільного законодавства та не забезпечує ефективного відновлення порушеного права позивача.

Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСББ «ЖК Парус» провести перерахунок за спожиту ним електроенергію у квартирі АДРЕСА_1 відповідно до фактичного її  поживання, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини першої статті 1, частини першої статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об`єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, яка створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання (частина четверта статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Відповідні положення закону зазначені і у статуті ОСББ «ЖК Парус».

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За змістом статей 15, 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів. У свою чергу, співвласник зобов`язаний виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень, своєчасно і в повному обсязі сплачувати внески і платежі.

Абзацами 4 та 5 частини першої статті 17 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об`єднання внески і платежі, у тому числі відрахування до резервного та ремонтного фондів.

Частинами першою, п`ятою статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг. Договори з управителем укладаються об`єднанням відповідно до закону.

На момент виникнення спору у справі, яка переглядається, взаємовідносини, які виникали у процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регулювалися Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31липня 1996 року № 28 (далі - ПКЕЕ).

Населений пункт - це юридична особа - споживач (власник електроустановок населеного пункту або уповноважена власником (співвласниками) експлуатаційна організація, в господарському віданні якої є електроустановки населеного пункту), об`єднує населення на визначеній території та утримує ці електроустановки з метою забезпечення електричною енергією споживачів на визначеній території та утримує ці електроустановки з метою забезпечення електричною енергією споживачів населеного пункту; споживачі населеного пункту - це населення, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж населеного пункту, та яке розраховується за використану електричну енергію з населеним пунктом (абзац 44 пункту 1.2. ПКЕЕ).

ОСББ «ЖК Парус» у розумінні ПКЕЕ є населеним пунктом, а його члени є споживачами населеного пункту.

Відповідно до пункту 12.4. ПКЕЕ закупівля електричної енергії у постачальника за рахунок коштів споживачів населеного пункту, умови використання електричної енергії, розрахунків за неї, умови технічного забезпечення електропостачання електроустановок споживачів населеного пункту утримання та обслуговування технологічних електричних мереж населеного пункту регулюються установчими документами населеного пункту та/або укладеними у встановленому законодавством порядку договорами між споживачами населеного пункту та населеним пунктом щодо обслуговування технологічних електричних мереж населеного пункту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , у який електроенергія постачається відповідачем на підставі договору, укладеного ОСББ «ЖК Парус» з АК «Харківобленерго». Власники квартир у житловому будинку АДРЕСА_2 не мають прямих договорів на постачання електроенергії із АК «Харківобленерго», у зв`язку з чим ОСББ «ЖК Парус» сплачує за послуги електропостачання, після чого власники квартир компенсують йому ці витрати.

Отже, позивач є споживачем електричної енергії, яка закуповується ОСББ «ЖК Парус» у постачальника (суб`єкта господарювання, який отримав ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії).

Позивач не заперечував, що він зобов`язаний сплачувати своєчасно та у повному обсязі належні внески і платежі, зокрема, компенсувати відповідачу понесені витрати за послуги електропостачання, проте, вимагаючи компенсації оплати за електропостачання, відповідач повинен обґрунтувати суму, вимоги щодо оплати якої він надіслав на адресу позивача.

Так, у березні 2018 року позивач отримав вимогу відповідача про оплату витрат за комунальні послуги у квартирі АДРЕСА_1 за лютий 2018 року, у якій сума оплати за електропостачання зазначена у розмірі 7 644 грн, початкові покази лічильника - 0 кВт, а кінцеві за оплачуваний період електропостачання - 4550 кВт.

У квітні 2018 року позивач отримав ще одну вимогу відповідача про оплату витрат за комунальні послуги за березень 2018 року, у якій сума оплати за електропостачання зазначена у розмірі 3 632,16 грн; початкові покази лічильника - 4550 кВт, а кінцеві за оплачуваний період - 6 712 кВт, обсяг електроспоживання відповідачем було зазначено в об`ємі 2 182 кВт.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач певний час здійснював споживання електричної енергії без встановлення електричного лічильника. Із пояснень представника відповідача слідує, що електричний лічильник було знято представником ОСББ «ЖК Парус» у порядку підготовки до укладення індивідуальних договорів на постачання електричної енергії між власниками квартир в будинку АДРЕСА_2 та АК «Харківобленерго» та установлено у квартиру позивача ОСББ «ЖК Парус» у березні 2018 року.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, з вересня 2013 року по лютий 2018 року позивач компенсував витрати ОСББ «ЖК Парус» на оплату електроенергії відповідно до виставлених відповідачем вимог, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами.

Відповідно до пункту 3.34. ПКЕЕ, будь-які роботи, пов`язані з порушенням або зміною схеми розрахункового обліку електричної енергії, заміною типу розрахункового засобу обліку електричної енергії, проводяться за погодженням з електропередавальною організацією (постачальником електричної енергії) у присутності представників заінтересованих сторін та оформляються актом. Роботи з розпломбування, випробування, вимірювання, зміни схеми розрахункового обліку, заміни типу розрахункового обліку електричної енергії без оформлення акта в присутності уповноважених осіб споживача та електропередавальної організації (постачальника електричної енергії) не допускаються. Під час проведення вищезазначених робіт розрахунковий облік обсягу електричної енергії здійснюється за тимчасовими схемами, узгодженими з постачальником електричної енергії. У разі неможливості створення тимчасових схем розрахункового обліку розрахунки за електричну енергію, спожиту протягом часу проведення вищезазначених робіт, здійснюються відповідно до порядку, погодженого заінтересованими сторонами. Після закінчення робіт засоби обліку опломбовуються та передаються на збереження згідно з процедурою, визначеною пунктами 3.31.-3.32. цих Правил.

Відповідно до пункту 6.20. ПКЕЕ у разі заміни та/або повірки приладів обліку електричної енергії, трансформаторів струму чи напруги, за умови споживання електричної енергії впродовж строку виконання зазначених робіт, обсяг спожитої електричної енергії визначається за фактичним середньодобовим споживанням попереднього розрахункового періоду.

Отже, для визначення обсягів споживання електроенергії у період відсутності лічильника відповідач повинен був керуватися пунктами 3.34 та 6.20 ПКЕЕ, а сума компенсації за електроенергію мала бути встановлена або за домовленістю між сторонами, або за фактичним середньодобовим споживанням попереднього розрахункового періоду.

Встановивши, що відповідач не звертався до позивача з метою встановлення обсягів споживання електричної енергії у період відсутності у квартирі позивача лічильника та не надав належних та допустимих доказів звернення до позивача із пропозицією щодо узгодження суми компенсації, та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що показники споживання електричної енергії у квартирі позивача, зазначені у вимогах до сплати за лютий та березень 2018 року, є фактичним середньодобовим споживанням позивача за попередній розрахунковий період, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСББ «ЖК Парус» провести перерахунок за спожиту ним електроенергію за лютий та березень 2018 року відповідно до фактичного її споживання.

Судом першої інстанції також враховано, що у своїх поясненнях від 24 липня 2018 року відповідач фактично визнав позовні вимоги у частині невірного зазначення показників споживання позивачем електричної енергії за березень 2018 року, визнавши обсяг споживання електричної енергії у цей період у розмірі 419 кВт замість встановленого у вимозі до сплати за березень 2018 року у розмірі 2 182 кВт.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено обґрунтованість здійснених ним нарахувань та достовірність даних у надісланих позивачу вимогах щодо компенсації витрат ОСББ «ЖК Парус» на оплату електричної енергії за лютий та березень 2018 року.

Отже, рішення суду першої інстанції у цій частині відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача провести перерахунок за спожиту електричну енергію за лютий-березень 2018 року відповідно до фактичного її споживання та в частині скасування додаткового рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання провести перерахунок за спожиту електричну енергію за лютий-березень 2018 року відповідно до фактичного її споживання залишити в силі.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої, десятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Ураховуючи те, що позов ОСОБА_1 задоволено частково (33 %) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за подання позову та касаційної скарги у розмірі 272,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 341,67 грн та витрати, пов`язані з розглядом справи, у розмірі 72,27 грн, а всього у розмірі 10 686,34 грн - пропорційно до задоволених вимог за вирахуванням відповідної частини витрат по сплаті судового збору, понесених відповідачем при поданні апеляційної скарги.

В іншій частині постанова Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс Парус» про зобов`язання провести перерахунок за спожиту електричну енергію за лютий-березень 2018 року відповідно до фактичного її споживання та в частині скасування додаткового рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс Парус» про зобов`язання провести перерахунок за спожиту електричну енергію за лютий-березень 2018 року відповідно до фактичного її споживання залишити в силі.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс Парус» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 10 686 (десять тисяч шістсот вісімдесят шість) грн 34 коп.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников

Судді:                                                                                               О. В. Білоконь

                                                                                                           

                                                                                                            О. М. Осіян

                                                                                                            Н. Ю. Сакара

                                                                                                     В. В. Шипович

https://reyestr.court.gov.ua/Review/97771771

40

Судові рішення / ВС: взяття в ОСББ на абонентський облік засобу обліку теплової енергії

« : 23 Червня 2021, 13:46:48 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України

11 червня 2021 року

м. Київ

справа № 759/4916/18

провадження № 61-93св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач -  ОСОБА_1 ,

відповідач - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ТРАМП»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ТРАМП» на рішення Святошинського районного суду міста Києва, у складі судді Шум Л. М., від 11 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Верланова С. М., від 26 листопада 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ТРАМП» (далі -  ОСББ «ТРАМП») про усунення порушень прав споживача житлово-комунальних послуг, зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, щовідповідно до свідоцтва про право власності від 10 липня 2014 року вона є власником квартири АДРЕСА_1 та є кінцевим споживачем житлово-комунальних послуг. На її адресу від відповідача надходять рахунки на оплату житлово-комунальних послуг.

Позивачка зазначала, що 25 жовтня 2017 року вона придбала вузол розподільчого обліку теплової енергії Apator ELF DN15, заводський номер НОМЕР_1 , та спеціалізована компанія ТОВ «ГРАД ІНВЕСТ ПРОЕКТ» здійснила проектування, монтаж та опломбування вузла розподільчого обліку теплової енергії в належній їй квартирі. Згідно з проектною документацією до вузла розподільчого обліку теплової енергії Apator ELF DN15, заводський номер НОМЕР_1 , система опалення в будинку запроектована двотрубна поквартирна з горизонтальним розведенням, місце приєднання вузла розподільчого обліку теплової енергії - тепловий вертикальний будинковий стояк з відгалуженням на квартиру.

07 листопада 2017 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про опломбування вузла розподільчого обліку теплової енергії та взяття його на абонентський облік. Проте, відповідач листом від 16 листопада 2017 року відмовився взяти на абонентський облік вузол розподільчого обліку теплової енергії, встановлений в квартирі позивачки.

Позивачка вважала, що відмова відповідача є необґрунтованою, незаконною і такою, що порушує її законні права та інтереси як споживача житлово-комунальних послуг.

Із урахуванням зазначеного, позивачка просила позов задовольнити: визнати неправомірними дії ОСББ «ТРАМП» щодо відмови взяти на абонентський облік лічильник теплової енергії, встановлений у квартирі АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача взяти на абонентський облік лічильник теплової енергії, введений в експлуатацію згідно акта від 25 жовтня 2017 року і встановлений у зазначеній квартирі; зобов`язати відповідача проводити розрахунок оплати за використану теплову енергію відповідно до показників лічильника теплової енергії; зобов`язати відповідача провести перерахунок вартості наданих послуг з       27 жовтня 2017 року з урахуванням проведених оплат по показанням лічильника теплової енергії, що встановлений у її квартирі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано дії ОСББ «ТРАМП» щодо відмови ОСОБА_1 взяти на абонентський облік засіб обліку теплової енергії, встановлений у квартирі АДРЕСА_1 , неправомірними.

Зобов`язано ОСББ «ТРАМП» взяти на абонентський облік засіб обліку теплової енергії, введений в експлуатацію згідно акта від 25 жовтня        2017 року і встановлений у квартирі АДРЕСА_1 .

Зобов`язано відповідача проводити розрахунок оплати за використану теплову енергію відповідно до показників засобу обліку теплової енергії.

Зобов`язано відповідача провести перерахунок вартості наданих послуг з  27 жовтня 2017 року з урахуванням проведених оплат по показанням засобу обліку теплової енергії, що встановлений у квартирі позивачки.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки незважаючи на наявність у квартирі позивачки вже встановленого вузла розподільчого обліку теплової енергії, нарахування оплати за теплову енергію відповідач проводив на загальних підставах, без урахування його показників. Відповідач, який здійснює розподіл обсягів комунальних послуг серед споживачів, зокрема відносно позивачки, обмежив її право на нарахування вартості спожитої теплової енергії на підставі показників індивідуального вузла розподільчого обліку теплової енергії, встановленого у належній їй квартирі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСББ «ТРАМП» залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд правильно встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач обмежив право позивачки сплачувати вартість фактично отриманих послуг з теплопостачання на підставі показників індивідуального вузла розподільчого обліку теплової енергії, встановленого у належній їй квартирі. Судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин положенням законодавства України щодо порядку прийняття на абонентський облік вузлів розподільного обліку теплопостачання, а також вирішено питання щодо періоду обрахування показників вузлів розподільного обліку спожитої теплової енергії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСББ «ТРАМП» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва                     від 11 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду                    від 26 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову

у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України) та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі ОСББ «ТРАМП» вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано, що до набрання чинності Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обов`язками зі взяття на абонентський облік засобів обліку були наділенні виключно виконавці послуг, а ОСББ «ТРАМП» таким виконавцем не був і не є. При вирішенні спору судами неправильно застосовано положення Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також не враховано наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 270 від 12 жовтня               2018 року, яким визначено порядок прийняття на абонентський облік засобів обліку особами, що не є виконавцями послуг. Також заявник посилається на те, що судами неправильно визначено період проведення перерахунку за спожиті житлово-комунальні послуги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог та прийняли законні і обґрунтовані рішення з додержанням норм процесуального і матеріального права. Позивачка наголошує, що прямого договору з виконавцем комунальної послуги щодо постачання теплової енергії у неї не було. Відповідач в інтересах всіх споживачів в будинку укладав щороку з виконавцем послуг договір про постачання теплової енергії.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1  є власником квартири  АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 липня 2014 року.

Згідно з актом прийняття-передачі житлового комплексу від 16 жовтня  2013 року державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» передало на баланс обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ТРАМП» житловий комплекс по АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22 листопада           2018 року було внесено запис 1 072 145 0000 042111 про проведення державної реєстрації ОСББ «ТРАМП», утвореного в результаті перетворення обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ТРАМП».

Судами також встановлено, що 24 жовтня 2017 року обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «ТРАМП» уклав з комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» договір № 368 про відшкодування витрат, понесених по сплаті за теплову енергію.

За вказаним договором відповідач відшкодовував витрати комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», понесені в рахунок сплати комунальним підприємством теплопостачальній організації за теплову енергію для забезпечення централізованого опалення багатоповерхового житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Позивачка, з метою контролю споживання тепла і раціонального його використання, зменшення витрат за послуги постачання теплової енергії, встановила у своїй квартирі вузол розподільчого обліку теплової енергії та звернулася до відповідача з проханням взяти його на абонентський облік, однак в цьому позивачці було відмовлено.

16 листопада 2017 року на звернення позивачки відповідачем була надана відповідь вих. № 16.11.2017-1, згідно якої повідомлено, що законних підстав для взяття на абонентський облік засобу обліку немає.

Судом першої інстанції встановлено, що напередодні встановлення позивачкою вузла розподільчого обліку теплової енергії в своїй квартирі, відповідач своїм рішенням (рішенням загальних зборів обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ТРАМП») від 11 лютого 2017 року передбачив обов`язкове встановлення вузлів розподільчого обліку теплової енергії у всіх житлових і нежитлових приміщеннях будинку, що належать мешканцям. Після вказаного рішення відповідач у своєму повідомленні, яке було оприлюднене в будинку, наголошував, що у серпні 2017 року набрав чинності Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та зв`язку із обов`язковістю встановлення вузлів розподільчого обліку теплової енергії пропонується мешканцям будинку в своїх приміщеннях здійснити гуртове встановлення вузлів розподільчого обліку теплової енергії в найкоротші терміни. Як наслідок мешканці будинку почали встановлювати вузли розподільчого обліку теплової енергії в своїх квартирах, у тому числі і позивачка.

Незважаючи на наявність у квартирі позивачки вже встановленого вузла розподільчого обліку теплової енергії, нарахування оплати за теплову енергію відповідач проводив на загальних підставах, без урахування його показників індивідуального вузла обліку.

31 січня 2019 року відповідач звернувся до позивачки з пропозицією опломбувати вузол розподільчого обліку теплової енергії, що встановлений в її квартирі, про що було складено акт опломбування вузла розподільчого обліку теплової енергії та фактично з дати підписання акту відповідач почав проводити розрахунок за використану позивачкою теплову енергію згідно показників вузла розподільчого обліку теплової енергії. При цьому відповідач нараховував позивачці плату за спожиту теплову енергію з        27 жовтня 2017 року по 31 січня 2019 року не враховуючи показники вузла розподільчого обліку теплової енергії та виставляє позивачці борг за спожиту теплову енергію за цей період.

У судовому засіданні суду першої інстанції представник відповідача підтвердив, що більше ніж в 50 приміщеннях будинку по АДРЕСА_1 встановлені вузли розподільчого обліку теплової енергії, які були опломбовані відповідачем ще в 2018 році, розрахунок за використану теплову енергію в згаданих приміщеннях проводиться згідно показників вузлів розподільчого обліку теплової енергії в багатоквартирному будинку, де знаходиться квартира позивачки, змонтована горизонтальна система централізованого опалення, яка має індивідуальний тепловий ввід у квартиру і передбачає встановлення квартирного приладу обліку теплової енергії.

Також встановлено, що відповідач не є постачальником комунальних послуг, у тому числі не є теплопостачальною організацією, а здійснює розподіл обсягів комунальних послуг серед споживачів.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний   ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території,   водопостачання та водовідведення, теплопостачання і  опалення,   вивезення   побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені   потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Суди встановили, що позивачка є власником квартири АДРЕСА_1 та споживачем житлово-комунальних послуг, зокрема з теплопостачання, які оплачуються нею на користь ОСББ «ТРАМП».

Позивачка неодноразово зверталася до ОСББ «ТРАМП» щодо взяття на абонентський облік вузолу розподільчого обліку теплової енергії, однак її вимоги були залишенні без задоволення.

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовідносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем) та фізичною особою (споживачем), яка отримує послуги з централізованого постачання гарячої води, урегульовано Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Законом України «Про теплопостачання».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Так, згідно статті 6 Закону України «Про теплопостачання» державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах: зокрема, забезпечення захисту прав та інтересів споживачів; забезпечення впровадження засобів обліку і приладів регулювання споживання теплової енергії.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами - розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та не потребує розроблення проектної документації, видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла розподільного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, оператором зовнішніх інженерних мереж, виконавцем відповідної послуги.

Згідно частини сьомої статті 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»за наявності окремого відгалуження системи опалення у квартиру, інше житлове або нежитлове приміщення встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії для такої квартири (приміщення) є обов`язковим.

Частиною четвертою статті 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»оператор зовнішніх інженерних мереж, виконавець комунальної послуги, інша особа, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг, зобов`язані приймати вузли обліку, встановлені відповідно до вимог цього Закону, на абонентський облік протягом                        14 календарних днів, про що складається відповідний акт. Прийняття приладу обліку на абонентський облік здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

До прийняття порядку, яким мала бути встановлена процедура взяття на абонентський облік, а також здійснений перегляд інших нормативно-правових актів протягом 6 місяців з дня опублікування Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»(02 серпня                2017 року), діяли Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).

Пунктом 10 Правил передбачено, що справляння плати за нормативами споживання  за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 16 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Відповідно до пункту 29 Правил споживач має право: зокрема, на установлення квартирних засобів обліку та взяття їх на абонентський облік; на періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про теплопостачання» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно статті 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії має право, зокрема, на отримання перерахунку за спожиту теплову енергію з урахуванням здійсненого авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, обґрунтованого виходив із того, що ОСББ «ТРАМП», яке здійснює розподіл обсягів комунальних послуг серед споживачів багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , всупереч положенням Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також зазначених Правил (які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин та не втратили своєї чинності) обмежило право позивачки здійснювати оплату вартості фактично отриманої теплової енергії у відповідності до даних встановленого індивідуального вузла розподільчого обліку теплової енергії у належній їй квартирі. Вказаний прилад було встановлено та опломбовано спеціалізованою установою за рахунок власних коштів позивачки, однак незважаючи на наявність у її квартирі встановленого вузла розподільчого обліку теплової енергії, нарахування оплати за теплову енергію відповідач проводив на загальних підставах, без урахування його показників.

Відмовивши у прийнятті на абонентський облік вузла розподільчого обліку теплової енергії, відповідач обмежив право позивачки на раціональне споживання теплової енергії та оплату за фактично отриманні послуги з постачання теплової енергії.

Окрім того, судами встановлено та не заперечувалося відповідачем, що більше ніж в 50 приміщеннях будинку по АДРЕСА_1 , встановлені вузли розподільчого обліку теплової енергії, які були опломбовані відповідачем в 2018 році, розрахунок за використану теплову енергію у вказаних приміщеннях проводиться згідно показників вузлів розподільчого обліку теплової енергії в багатоповерховому будинку.

Доводи відповідача про те, що судами безпідставно зобов`язано здійснити перерахунок оплати вартості наданих послуг з жовтня 2017 року (з моменту встановлення приладу обліку споживання теплової енергії) не заслуговують на увагу, оскільки Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та вказаними вище Правилами було визначено право споживача на встановлення квартирних засобів обліку та взяття їх на абонентський облік, а також проведення оплати за спожиті послуги згідно показань індивідуальних приладів обліку.

На момент встановлення позивачкою вузла розподільчого обліку теплової енергії обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «ТРАМП» здійснював розподіл обсягів комунальних послуг, а тому недосконалість законодавства, яке б чітко регулювало питання прийняття на облік вузла розподільчого обліку теплової енергії, не може покладати тягар надмірних витрат на споживача теплової енергії за наявності встановленого у передбаченому порядку індивідуального приладу обліку.

Із урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується із об`єктивними висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки судами надано належну оцінку наданим сторонами спору доказам, а також доводам позивача та відповідача щодо предмету спору.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ТРАМП» залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 лютого         2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 листопада       2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников   С. Ф. Хопта   В. В. Шипович

https://reyestr.court.gov.ua/Review/97735870

41

Позови / Перенесено: Позов дописувача Gelo до ОМС м.Херсон щодо незабезпечення перевезень пільговиків

« : 17 Червня 2021, 14:36:26 »

Тема перенесена до Адміністративні справи.

https://gro-za.org/forum/index.php?topic=10420.0

42

Новини / В Україні запрацював поквартирний облік тепла в будинках старої забудови

« : 14 Червня 2021, 14:32:35 »

В Україні запрацював поквартирний облік тепла в будинках старої забудови

Рахунки за теплову енергію складають близько 70% всіх витрат власників квартир на комунальні платежі.

Тоді як споживання води, газу та електроенергії обліковується в квартирах за індивідуальним лічильником, найбільш дорога теплова енергія в багатоквартирних будинках старої забудови донедавна обліковувалась та розподілялась лише по загальнобудинковому лічильнику.

Такий спосіб розподілення платежів за тепло є несправедливим, оскільки до різних квартир в будинку доходить різна кількість тепла.

Технічною перешкодою для встановлення індивідуальних лічильників тепла в старих будинках є вертикальна система опалення.  В сусідніх європейських країнах, наприклад, Чехії або Польщі, цю проблему вирішили встановленням на кожну батарею в квартирі спеціальних приладів-розподілювачів.

Цей прилад фіксує кількість тепла, що припадає на конкретну батарею і далі обраховуває долю споживання від загальнобудинкової.

В Україні відповідна методика, що уможливила застосування цих приладів, була затверджена Мінрегіоном у 2016 році. І вже 2017 року з’явилися перші ОСББ, що встановили на батареї ці прилади разом з терморегуляторами, щоб регулювати кількість тепла, яке заходить у квартиру. 

Опалювальний сезон 2020-2021 пройшли вже десятки ОСББ, в яких була повністю реконструйована система опалення із встановленням приладів-розподілювачів та терморегуляторів.

Так, в херсонському ОСББ "Лавреньова, 22" серед 106 квартир оплата за опалення розподілилася залежно від фактичної кількості спожитого тепла кожною квартирою: у 41 квартирі власники економили та сплатили від 6 до 10 грн за місяць за м2, у 34 – від 11 до 15 грн, у 21 – від 16 до 23 грн, у 6 – від 28 до 31 грн.

17 червня 2021 року компанія Danfoss Україна організовує двогодинну онлайн-конференцію "Danfoss ReCon 2021: поквартирний облік та регулювання тепла в українських ОСББ".

Приділіть лише 2 години і дізнайтеся про три кроки до повної реконструкції системи опалення у вашому будинку, а також про державні та міські програми компенсації енергоефективних заходів, що разом компенсують до 70% всіх витрат.

Зареєструйтеся та отримайте всі матеріали конференції.

https://www.epravda.com.ua/news/2021/06/10/674867/

43

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ / Фінансову звітність українських компаній виклали у вільний доступ

« : 01 Червня 2021, 18:04:18 »

Фінансову звітність українських компаній виклали у вільний доступ

https://zib.com.ua/ua/147877-finansovu_zvitnist_ukrainskih_kompaniy_viklali_u_vilniy_dost.html

Фінансова звітність (звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), подані як додаток до звітної (звітної нової) податкової звітності за річний податковий (звітний) період відповідно до пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України
Поточний лінк:
https://data.gov.ua/dataset/24069422-5825-41f6-81f7-89567e5e2ac9

44

Новини / Украинцы превращают многоэтажки в "дома-убийцы": чем опасно лоскутное утепление

« : 31 Травня 2021, 19:33:53 »

Украинцы превращают многоэтажки в "дома-убийцы": чем опасно лоскутное утепление
Больше информации на портале Антикор: https://antikor.com.ua/articles/460760-ukraintsy_prevrashchajut_mnogoetahki_v_doma-ubijtsy_chem_opasno_loskutnoe_uteplenie

45

Документи, корисні для роботи захисту прав та інтересів / Проект рішення КМР зміни до рішення Київської міської ради від 20.06.2002 №28/28

« : 30 Травня 2021, 09:49:33 »

Проект рішення Київської міської ради
Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 20.06.2002 № 28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної чисельності»
https://kmr.gov.ua/en/node/45348