Автор: Юрій Васильович
« : 02 Квітня 2013, 14:46:13 »http://notaries.org.ua/info/170/ Асоціація нотаріусів Харківської області КОМЕНТАР ДО ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ
(click to show/hide)
Дарування є вельми складним та неоднозначним правовим інститутом. Особливо це стало проявлятися з часу набуття чинності новим ЦК, коли даний договір було сформульовано як реальний, і як консенсуальний, з передбаченням можливості його розірвання після повного виконання, виникненням певних обов’язків обдаровуваного, особливостей суб’єктного складу сторін тощо.
З самого початку звертає на себе увагу визначення договору дарування у ч. 1 ст. 717 ЦК. Воно містить посилання на передання або обов’язок передати дарувальником майна у майбутньому безоплатно у власність обдаровуваному (звертаємо увагу: не “обдарованому”, як це було в ст. 243 ЦК УРСР 1963 р.), і разом з тим, не містить жодного посилання на те, що друга сторона приймає чи зобов’язується прийняти таке майно у свою власність. Навряд чи це є помилкою законодавчого регулювання.
З одного боку, слід зрозуміти, що дарування як договір передбачає наявність зустрічної волі обох сторін. Отже при відсутності волі другої сторони на прийняття дарунку, дарування як такого не відбудеться, і жодних правовідносин не виникне.
З другого боку, якщо договір дарування буде сформульовано як консенсуальний, – після попередньо даної згоди обдаровуваний може відмовитися від договору (ч. 2 ст. 724 ЦК), тобто про його обов’язок прийняти дарунок говорити також недоречно.
Складніше зрозуміти, чому саме закон не вказує на факт прийняття дарунка у власність обдаровуваним, якщо існує його згода.
Припускаємо, таке може мати місце через можливість направлення дарунку обдаровуваному без його попередньої згоди. Так ч. 3 ст. 722 ЦК зазначає, що якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття. По суті, така законодавча конструкція вищезазначеної норми є застосуванням ч. 3 ст. 205 ЦК – у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
У якості практичної поради зазначимо: вважаючи на те, що договір дарування при його нотаріальному посвідченні підписується у присутності нотаріуса, воля обох сторін на передання дарунку та його прийняття ясно виражена, тому буде вірним у самому тексті договору робити посилання на факт прийняття обдаровуваним дарунку у власність.
Вірним є зазначення у тексті договору дарування про відсутність прав щодо дарунку третіх осіб, у тому числі малолітніх чи неповнолітніх дітей, будь-яких обтяжень, заборон тощо. І якщо відсутність прав дітей на нерухомість як дарунку зазначається з огляду на ст. 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, то відсутність інших прав, заборон, судових спорів тощо є незайвим у контексті реалій практики та можливих негативних наслідків, що можуть виникнути в обдаровуваного після прийняття дарунку.
Положення договору про відсутність відомостей про недоліки дарунку або його особливих властивостей, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдаровуваного або інших осіб, відбулося на виконання ч. 1 ст. 721 ЦК.
Важливим з точки зору майбутніх взаємовідносин сторін та можливого судового чи несудового тлумачення договору є посилання договору на відсутність обов’язку обдаровуваного вчинити будь-яку дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (ст. 725 ЦК).
Надзвичайно складним та неоднозначним є зміст норми ст. 727 ЦК, у зв’язку з чим у запропонованих договорах внесено пункт про неможливість розірвання договору за будь-якими підставами у судовому чи несудовому порядку на вимогу його сторін або будь-яких інших осіб.
Стаття 727 ЦК містить посилання на можливість дарувальника розірвати вже укладений та виконаний договір дарування при наявності певних підстав.
Якщо застосувати ст. 727 ЦК до договору дарування як до договору реального (а саме тут будуть найбільші ускладнення), і читати текст статті буквально, можна прийти до таких висновків.
Договір дарування після передання речі та його повного виконання може бути в судовому порядку розірвано за вимогою дарувальника, який подарував нерухому чи іншу особливо цінну річ, у разі, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.
За змістом цієї норми, яка використовує категорію “злочин”, обдаровуваний повинен бути засуджений за певні вчиненні діяння, а вирок щодо нього набути законної сили.
Аналізуючи також наступну ст. 728 ЦК, треба дійти висновку, що до вимог про розірвання договору дарування, у тому числі за вищевикладеними підставами, застосовується позовна давність в один рік (посилання на цей строк також міститься у п. 5 ч. 2 ст. 258 ЦК). Оскільки ж ст. 728 ЦК не містить особливостей початку перебігу позовної давності, в цих питаннях діє загальне правило ч.1 ст. 261 ЦК – перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Хибним є уявлення про те, що ця скорочена позовна давність в один рік у таких випадках обчислюється з часу укладення договору – до цього немає ні законодавчих, ні фактичних підстав: з часу укладення договору жодне право дарувальника не порушується і перебіг строку позовної давності не починається взагалі.
Отже, виходить: повністю виконаний договір дарування, який з моменту передання дарунку є виконаним й припиненим (ст. 599 ЦК) через невідомо який довгий час може бути розірваний у судовому порядку за обставин, визначених законом.
Надалі виникає в усякому разі і таке питання: що саме буде розривати суд?
Повторюємо, договору дарування як правовідношення вже немає, воно себе вичерпало виконанням. І навіть якщо зазначати на неможливість формального застосування ст. 599 ЦК (дарування не в усіх випадках існує у формі зобов’язання, хоча завжди існує як правовідношення), все одно приходимо до висновку: за формального застосування ст. 727 ЦК суд аналізує та припиняє неіснуюче правове явище, якого вже немає.
Про яку стабільність цивільного обороту речей взагалі та нерухомих речей зокрема йдеться?
Правова ситуація навряд чи має правову логіку, навіть якщо спробувати пояснити зміст ст. 727 ЦК доцільністю, гуманністю, моральністю чи іншими неправовими категоріями.
В ЦК РФ на такі випадки застосована категорія “отмена дарения” (ст. 578), яка як правове явище за текстом ЦК РФ більше не застосовується і зміст якої не розкривається. Хоча і в Росії вказують на те, що “после того, как обязательство исполнено, прекратить его уже невозможно, поскольку договор сыграл свою роль” (Гражданское право. А.П.Сергеев, Ю.К.Толстой. 1997 г. Стр. 133).
Керуючись вищевикладеним, тексти запропонованих договорів містять посилання на неможливість розірвання укладеного та виконаного договору дарування у майбутньому за будь-якими підставами, що є практичною реалізацією ч. 3 ст. 6 ЦК.
При виникненні у сторін будь-яких мотивів до повернення раніше подарованого майна, закон надає їм право укласти новий договір дарування з відповідними правовими наслідками.
З самого початку звертає на себе увагу визначення договору дарування у ч. 1 ст. 717 ЦК. Воно містить посилання на передання або обов’язок передати дарувальником майна у майбутньому безоплатно у власність обдаровуваному (звертаємо увагу: не “обдарованому”, як це було в ст. 243 ЦК УРСР 1963 р.), і разом з тим, не містить жодного посилання на те, що друга сторона приймає чи зобов’язується прийняти таке майно у свою власність. Навряд чи це є помилкою законодавчого регулювання.
З одного боку, слід зрозуміти, що дарування як договір передбачає наявність зустрічної волі обох сторін. Отже при відсутності волі другої сторони на прийняття дарунку, дарування як такого не відбудеться, і жодних правовідносин не виникне.
З другого боку, якщо договір дарування буде сформульовано як консенсуальний, – після попередньо даної згоди обдаровуваний може відмовитися від договору (ч. 2 ст. 724 ЦК), тобто про його обов’язок прийняти дарунок говорити також недоречно.
Складніше зрозуміти, чому саме закон не вказує на факт прийняття дарунка у власність обдаровуваним, якщо існує його згода.
Припускаємо, таке може мати місце через можливість направлення дарунку обдаровуваному без його попередньої згоди. Так ч. 3 ст. 722 ЦК зазначає, що якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття. По суті, така законодавча конструкція вищезазначеної норми є застосуванням ч. 3 ст. 205 ЦК – у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
У якості практичної поради зазначимо: вважаючи на те, що договір дарування при його нотаріальному посвідченні підписується у присутності нотаріуса, воля обох сторін на передання дарунку та його прийняття ясно виражена, тому буде вірним у самому тексті договору робити посилання на факт прийняття обдаровуваним дарунку у власність.
Вірним є зазначення у тексті договору дарування про відсутність прав щодо дарунку третіх осіб, у тому числі малолітніх чи неповнолітніх дітей, будь-яких обтяжень, заборон тощо. І якщо відсутність прав дітей на нерухомість як дарунку зазначається з огляду на ст. 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, то відсутність інших прав, заборон, судових спорів тощо є незайвим у контексті реалій практики та можливих негативних наслідків, що можуть виникнути в обдаровуваного після прийняття дарунку.
Положення договору про відсутність відомостей про недоліки дарунку або його особливих властивостей, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдаровуваного або інших осіб, відбулося на виконання ч. 1 ст. 721 ЦК.
Важливим з точки зору майбутніх взаємовідносин сторін та можливого судового чи несудового тлумачення договору є посилання договору на відсутність обов’язку обдаровуваного вчинити будь-яку дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (ст. 725 ЦК).
Надзвичайно складним та неоднозначним є зміст норми ст. 727 ЦК, у зв’язку з чим у запропонованих договорах внесено пункт про неможливість розірвання договору за будь-якими підставами у судовому чи несудовому порядку на вимогу його сторін або будь-яких інших осіб.
Стаття 727 ЦК містить посилання на можливість дарувальника розірвати вже укладений та виконаний договір дарування при наявності певних підстав.
Якщо застосувати ст. 727 ЦК до договору дарування як до договору реального (а саме тут будуть найбільші ускладнення), і читати текст статті буквально, можна прийти до таких висновків.
Договір дарування після передання речі та його повного виконання може бути в судовому порядку розірвано за вимогою дарувальника, який подарував нерухому чи іншу особливо цінну річ, у разі, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.
За змістом цієї норми, яка використовує категорію “злочин”, обдаровуваний повинен бути засуджений за певні вчиненні діяння, а вирок щодо нього набути законної сили.
Аналізуючи також наступну ст. 728 ЦК, треба дійти висновку, що до вимог про розірвання договору дарування, у тому числі за вищевикладеними підставами, застосовується позовна давність в один рік (посилання на цей строк також міститься у п. 5 ч. 2 ст. 258 ЦК). Оскільки ж ст. 728 ЦК не містить особливостей початку перебігу позовної давності, в цих питаннях діє загальне правило ч.1 ст. 261 ЦК – перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Хибним є уявлення про те, що ця скорочена позовна давність в один рік у таких випадках обчислюється з часу укладення договору – до цього немає ні законодавчих, ні фактичних підстав: з часу укладення договору жодне право дарувальника не порушується і перебіг строку позовної давності не починається взагалі.
Отже, виходить: повністю виконаний договір дарування, який з моменту передання дарунку є виконаним й припиненим (ст. 599 ЦК) через невідомо який довгий час може бути розірваний у судовому порядку за обставин, визначених законом.
Надалі виникає в усякому разі і таке питання: що саме буде розривати суд?
Повторюємо, договору дарування як правовідношення вже немає, воно себе вичерпало виконанням. І навіть якщо зазначати на неможливість формального застосування ст. 599 ЦК (дарування не в усіх випадках існує у формі зобов’язання, хоча завжди існує як правовідношення), все одно приходимо до висновку: за формального застосування ст. 727 ЦК суд аналізує та припиняє неіснуюче правове явище, якого вже немає.
Про яку стабільність цивільного обороту речей взагалі та нерухомих речей зокрема йдеться?
Правова ситуація навряд чи має правову логіку, навіть якщо спробувати пояснити зміст ст. 727 ЦК доцільністю, гуманністю, моральністю чи іншими неправовими категоріями.
В ЦК РФ на такі випадки застосована категорія “отмена дарения” (ст. 578), яка як правове явище за текстом ЦК РФ більше не застосовується і зміст якої не розкривається. Хоча і в Росії вказують на те, що “после того, как обязательство исполнено, прекратить его уже невозможно, поскольку договор сыграл свою роль” (Гражданское право. А.П.Сергеев, Ю.К.Толстой. 1997 г. Стр. 133).
Керуючись вищевикладеним, тексти запропонованих договорів містять посилання на неможливість розірвання укладеного та виконаного договору дарування у майбутньому за будь-якими підставами, що є практичною реалізацією ч. 3 ст. 6 ЦК.
При виникненні у сторін будь-яких мотивів до повернення раніше подарованого майна, закон надає їм право укласти новий договір дарування з відповідними правовими наслідками.
