Державний герб України
У Х В А Л А
3 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 712/8916/17-ц
Провадження № 14-448цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради»(далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідачка), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію
за касаційною скаргою відповідачки на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року та
в с т а н о в и л а:
у липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути станом на 1 лютого 2017 року: 45 686,17 грн заборгованості за спожиту теплову енергію, 5 703,23 грн інфляційних витрат і 1 285,34 грн - три проценти річних.
Мотивував позов так:
- споживачі не вносять оплату за надані житлово-комунальні послуги (теплову енергію) за адресою: АДРЕСА_1 - квартира), а тому мають заборгованість перед позивачем;
- 11 квітня 2017 року позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки;
- 12 травня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси відмовив у прийнятті зазначеної заяви через наявність спору про право.
28 липня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.
29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про залишення без розгляду позову в частині вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3
29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог: стягнув з відповідачки на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року до 1 лютого 2017 року включно у сумі 30 804,96 грн, три проценти річних - 983,39 грн, інфляційні втрати - 3 159,59 грн і судові витрати - 1 600,00 грн; в іншій частині позову відмовив через пропуск позовної давності.
Мотивував рішення так:
- сторони перебувають у фактичних договірних відносинах;
- власником квартири є відповідачка, а тому саме вона має обов`язок оплатити позивачеві надані послуги з опалення її квартири та гарячого водопостачання відповідно до кількості зареєстрованих у цій квартирі осіб;
- у вересні 2017 року відповідачка подала заяву про сплив позовної давності;
- відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 січня 2016 року (справа № 6-931цс15), подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу згідно з розділом ІІ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) перериває перебіг позовної давності;
- оскільки позивач у квітні 2017 року подав до суду заяву про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки, перебіг позовної давності був перерваний. Тому обґрунтованою є вимога позивача про стягнення заборгованості у межах позовної давності за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно.
21 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.
22 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.
Апеляційний суд вважав, що оскільки за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг відповідальність несе відповідачка, а заборгованість за послуги з опалення та гарячого водопостачання нараховувалась позивачем щомісяця, трирічна позовна давність починає спливати за кожним таким щомісячним платежем окремо.
13 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, в якій відмовив у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 та залишив без змін ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року.
7 грудня 2017 року відповідачка подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивує так:
- суди помилково вказали 11 квітня 2017 року датою постановлення ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості, оскільки вказана ухвала постановлена 12 травня 2017 року;
- докази, які підтверджують заборгованість відповідачки, є суб`єктивними та необґрунтованими;
- позивач втратив право на судовий захист відповідно до статей 264 і 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
8 грудня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.
13 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду в прядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
1 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи, що є достатньо обґрунтованих підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15.
Мотивував ухвалу так:
- суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідачка жодного разу не вносила оплату за поставлені до її квартири послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а позивач 20 квітня 2017 року звертався із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості, внаслідок чого перебіг позовної давності перервався; тому суд стягнув заборгованість з урахуванням звернення позивача із заявою про видачу судового наказу за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року;
- суд першої інстанції застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15; згідно з яким «судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності»;
- аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14: «судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності»;
- у зазначених висновках Верховний Суд України надав розширювальне тлумачення приписів статті 264 ЦК України щодо підстав для переривання перебігу позовної давності. Причиною для такого розширювального тлумачення стала неузгодженість матеріальних і процесуальних норм: на момент прийняття ЦК України у процесуальному законі не було правил про наказне провадження, а тому ЦК України не передбачав такої підстави для переривання перебігу позовної давності як подання кредитором заяви про видачу судового наказу. Із запровадженням у ЦПК України 2004 року наказного провадження зміни до статті 264 ЦК України внесені не були, а тому у судовій практиці були численні спроби узгодити матеріальні та процесуальні норми щодо застосування позовної давності у наказному провадженні;
- у листі від 1 липня 2007 року «Практика розгляду судами цивільних справ в порядку наказного провадження» Верховний Суд України вказав, що «чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд. Відповідно до частини другої та третьої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на це, суди не повинні відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Адже у разі винесення судового наказу щодо зобов`язання, за якими сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу»;
- натомість згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв в порядку наказного провадження» «наявність спору про право (пункт 2 частини третьої статі 100 ЦПК), що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити, коли із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 ЦК)»;
- фактично існували два підходи до застосування позовної давності у наказному провадженні: (а) позовна давність підтверджує наявність спору про право та виключає прийняття заяви про видачу судового наказу; (б) суд не має враховувати позовну давність без заяви особи, а тому відсутні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Протилежні висновки у подібних правовідносинах не сприяють єдності правозастосовної практики;
- у такій ситуації навряд чи були підстави розширювально тлумачити приписи статті 264 ЦК України та робити висновок про те, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Така інтерпретація зроблена в інтересах кредитора, без урахування інтересів боржника, в якого фактично не було можливості заявити про застосування позовної давності у наказному провадженні, а у суду - її врахувати.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C. G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31 - 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).
Оскільки колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 та від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15,для забезпечення правової визначеності та єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу як суд касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, абзацом другим частини першої статті 401, частиною першою статті 402, підпунктами 7 та 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
у х в а л и л а :
1. Прийняти до розгляду справу за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 30 жовтня 2019 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська