у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Міністерство освіти і науки України (далі - Міносвіти), Вишнівецька селищна рада Збаразького району Тернопільської області (далі - Вишнівецька рада), Збаразьке районне бюро технічної інвентаризації Тернопільської області (далі - Збаразьке БТІ), Державний навчальний заклад «Вишнівецький професійний ліцей» селища міського типу Вишнівець Збаразького району Тернопільської області (далі - Вишнівецький ліцей),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вишнівецького ліцею
на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 року у складі судді Олещука Б. Т. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 березня 2019 року у складі колегії суддів Костіва О. З., Сташківа Б. І., Хоми М. В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міносвіти, Вишнівецької ради, Збаразького БТІ, Вишнівецького ліцею, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності,
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Вишнівецької ради про оформлення права власності на підвальні приміщення за державою Україною в особі Міносвіти, свідоцтво про право власності та державну реєстрацію права власності держави в особі Міносвіти, право оперативного управління Професійно-технічного училища № 5 смт Вишнівець Збаразького району Тернопільської області (далі - ПТУ № 5) на спірні підвальні приміщення, а також скасувати державну реєстрацію права власності держави в особі Міносвіти, право оперативного управління ПТУ № 5 на спірні підвальні приміщення.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є співвласником квартири АДРЕСА_1 .
Винесенням оспорюваного рішення про оформлення права власності на підвальні приміщення за державою Україною в особі Міносвіти, видачею оспорюваного свідоцтва про право власності та реєстрацією речового права на вказані підвальні приміщення за державою в особі Міносвіти порушено його права володіти, користуватися і розпоряджатися власністю, оскільки підвальні приміщення є власністю співвласників багатоквартирного будинку, тому що є допоміжними приміщеннями.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Вишнівецької ради від 23 грудня 2011 року № 142 «Про оформлення права власності на підвальні приміщення по АДРЕСА_2 за державою Україна в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України». Скасовано видане 29 листопада 2012 року Вишнівецькою радою свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на підвальні приміщення, розташовані на майдані АДРЕСА_2 , за державою в особі Міносвіти, право оперативного управління ПТУ № 5. Скасовано державну реєстрацію права власності держави в особі Міносвіти, право оперативного управління ПТУ № 5 на підвальні приміщення, розташовані за адресою: майдан АДРЕСА_2 .
Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції керувався тим, що співвласники будинку не надавали своєї згоди на передачу у власність держави в особі Міносвіти нежилого підвального приміщення, розташованого в цьому будинку.
Суд першої інстанції зробив висновок, що відповідачі порушили права позивача щодо володіння, розпорядження і користування підвальними приміщеннями. Порушені права позивача підлягають захисту в обраний ним спосіб.
Додатковим рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 04 лютого 2019 року стягнуто з Міносвіти, Вишнівецької ради, Збаразького БТІ, Вишнівецького ліцею на користь держави судовий збір у розмірі по 182,70 грн з кожного.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційні скарги Вишнівецького ліцею та Міносвіти залишено без задоволення, рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що суд правильно застосував норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, не встановив.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що спірне підвальне приміщення до зміни статусу на цокольне приміщення було призначене для загального користування, а тому належить до категорії допоміжних приміщень.
Також апеляційний суд зазначив, що оскільки спірне допоміжне приміщення перебувало у спільній власності власників приватизованих квартир, то питання щодо розпорядження зазначеним приміщенням повинне вирішуватися за їхньою спільною згодою, чого дотримано не було.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
У квітні 2019 року Вишнівецький ліцей подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд у повній мірі не дослідив зібраних у справі доказів і не надав їм відповідної оцінки. Суд установив обставини справ на підставі недопустимих доказів, унаслідок чого зробив помилкові висновки за результатами розгляду справи. Зокрема, суд не надав належної оцінки висновку експертизи, згідно з яким спірне приміщення відноситься до цокольних приміщень. Таким чином, приміщення не є допоміжним та не призначене для загального користування.
Крім того, спір про визнання протиправними рішень органу місцевого самоврядування про передачу в постійне користування земельної ділянки та про оформлення свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомості є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вважав, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Міносвіти просило рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 березня 2019 рокускасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Послалося на те, що суди зробили помилкові висновки стосовно правового статусу спірного приміщення, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважало, що відсутні підстави для задоволення позову.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив касаційну скаргу Вишнівецького ліцею залишити без задоволення, а рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 березня 2019 року залишити без змін. Зазначив, що наведені в касаційній скарзі доводи необґрунтовані, підстави для скасування судових рішень відсутні.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 липня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзивах доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Суди встановили, що відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 16 грудня 2003 року ОСОБА_1 та членам його сім`ї ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_7 , право власності на яку набуто в порядку приватизації відповідно до Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII).
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 31 травня 1994 року ОСОБА_10 та членам його сімї ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_4 .
ОСОБА_14 та членам його сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 18 січня 2001 року.
Згідно з копією з витягу про державну реєстрацію прав від 12 січня 2011 року № 28653959 ОСОБА_8 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_6 .
Відповідно до копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок на АДРЕСА_2 , виготовленого станом на 29 грудня 2010 року, вказана будівля має підвал площею 219,2 кв. м.
Згідно з відомостями Збаразького БТІ від 06 жовтня 2016 року у житловому будинку АДРЕСА_2 , крім підвального приміщення, яке перебуває у власності держави в особі Міносвіти, знаходяться інші підвальні приміщення, але інформація про те, кому належать (перебувають у користуванні) ці приміщення, відсутня.
Установлено, що спірне підвальне приміщення знаходиться на балансі ПТУ № 5.
Згідно з актом використання коштів на поточний ремонт житлового будинку на АДРЕСА_2 та благоустрій території від 15 травня 2014 року, складеним власниками квартир цього будинку ( ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 ), погодженим з Вишнівецьким селищним головою Баюрським Р . В., на поточний ремонт будинку використані кошти в сумі 30 000,00 грн, тобто по 7 500 грн з кожного власника квартири. У будинку змінено і проведено монтаж водостічної системи, збудована нова підпірна стіна, яка впирається в будинок і була в аварійному стані, а також нова огорожа.
Відповідно до акта від 10 лютого 2015 року, складеного мешканцями будинку на АДРЕСА_2 , мешканці будинку більше 20 років користуються підвальним приміщенням цього будинку зокрема кожний користується 1/4 його частиною. За цей час проведено ремонтні роботи зі збереження приміщення, комунікації і роботи з надання належного вигляду приміщенню.
З копії акта, складеного в присутності жителів указаного житлового будинку, погодженого 16 листопада 2015 року секретарем Вишнівецької ради Іванишин С. Ю., вбачається, що через підвальне приміщення (підвал) житлового будинку проходять інженерні комунікації, а саме мережа водовідведення, яка забезпечує санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.
У довідці від 10 березня 2017 року № 16, виданій Комунальним підприємством «Вишнівець» Збаразького району Тернопільської області, копія якої є у матеріалах справи, зазначено, що через підвальне приміщення (підвал) житлового будинку на АДРЕСА_2 проходять інженерні комунікації, а саме мережа водовідведення, яка забезпечує санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.
Згідно з копією акта обстеження підвального приміщення житлового будинку на АДРЕСА_2 від 06 серпня 2014 року, складеного комісією в складі заступника Вишнівецького селищного голови Минзаря Є. М., дільничного інспектора міліції Збаразького РВ УМВС України в Тернопільській області Бовтуна Ю. Я., завідувача господарством ДНЗ «Вишнівецький професійний ліцей» Петрука І. Й., касира-рахівника Вишнівецької ради Лукащук В . М ., встановлено, що підвальне приміщення перебуває в задовільному стані і знаходиться на балансі Вишнівецького ліцею.
Рішенням виконкому Вишнівецької ради від 23 грудня 2011 року № 142 «Про оформлення права власності на підвальні приміщення по АДРЕСА_2 за державою Україна в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України» вирішено оформити право власності на підвальне приміщення (літ. «Пд»), в яке входять приміщення: І площею 2,5 кв. м, літ. «П» площею 49,1 кв. м., ХІ площею 12,4 кв. м, ХІІ площею 9,3 кв. м, ХІІІ площею 2,5 кв. м, загальною площею 75,8 кв. м та яке знаходиться на АДРЕСА_2 , за державою Україною в особі Міносвіти.
Згідно з копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 листопада 2012 року, виданого Вишнівецькою радою, держава в особі Міносвіти є власником підвального приміщення загальною площею 75,8 кв. м у будинку АДРЕСА_2 , до якого входять приміщення: І площею 2,5 кв. м, літ. «П» площею 49,1 кв. м., ХІ площею 12,4 кв. м, ХІІ площею 9,3 кв. м, ХІІІ площею 2,5 кв. м. Право оперативного управління належить ПТУ № 5.
Відповідно до копії витягу про державну реєстрацію прав Збаразького БТІ від 29 листопада 2012 року № 36467694 речове право на зазначене підвальне приміщення зареєстровано за державою в особі Міносвіти, правовий режим майна - право оперативного управління - ПТУ № 5.
Рішенням виконкому Вишнівецької ради від 30 березня 2016 року № 23 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 23 грудня 2011 року № 142 «Про оформлення права власності на підвальні приміщення по майдану АДРЕСА_2 за державою в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України» вирішено пункт 1 рішення виконкому від 23 грудня 2011 року № 142 «Про оформлення права власності на підвальні приміщення по майдану АДРЕСА_2 за державою Україна в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України» викласти в такій редакції: «Оформити право власності на цокольне приміщення, яке знаходиться по майдану АДРЕСА_2 , за державою в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України і перебуває на балансі та в оперативному управлінні ДНЗ «Вишнівецький професійний ліцей».
Крім цього, суд зазначив, що у справі відсутні докази того, що співвласники будинку за адресою: АДРЕСА_2 надавали свою згоду на передачу у власність держави в особі Міносвіти нежиле підвальне приміщення загальною площею 75,8 кв. м, розташоване за вказаною адресою.
Вирішуючи питання юрисдикційності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими наведені у касаційній скарзі доводи про те, що спір про визнання протиправними рішень органу місцевого самоврядування про передачу в постійне користування земельної ділянки та про оформлення свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомості є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).
Згідно із частиною другою статті 4, пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України (у вказаній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Законодавчо визначено, що правовою формою діяльності органів місцевого самоврядування є видання ними нормативно-правових актів та правових актів індивідуальної дії.
У статті 16 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) зазначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті, міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 25 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Вишнівецької ради від 23 грудня 2011 року № 142 «Про оформлення права власності на підвальні приміщення по АДРЕСА_2 за державою Україна в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України»;
- скасувати свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , видане 29 листопада 2012 року Вишнівецькою радою на підвальні приміщення, розташовані на АДРЕСА_2, за державою Україна в особі Міносвіти, право оперативного управління ПТУ № 5;
- скасувати державну реєстрацію права власності держави в особі Міносвіти, право оперативного управління ПТУ № 5 на підвальні приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_2
Частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників.
За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Частиною першою статті 19 ЦПКУкраїни у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
У справі, що розглядається, суть позовних вимог зводиться до оскарження рішення виконкому Вишнівецької ради, яким вирішувалося питання оформлення права власності на підвальні приміщення, та на підставі якого видано оспорюване свідоцтво про право власності на майно та проведено державну реєстрацію права власності, чим, на думку позивача, порушено його право як співвласника спільного майна багатоквартирного будинку.
Отже, між сторонами у справі існує спір про право, тобто приватноправовий спір, який підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
З огляду на характер спору, суб`єктний склад правовідносин, предмет і підстави заявлених вимог, цей спір має вирішуватися за правилами ЦПК України як приватноправовий.
Розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, суди не порушили правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.
Судами досліджено обставини справи та встановлено, що архітектурно-плановое завдання на складення проекту будівницва житлового будинку на АДРЕСА_2 від 04 червня 1977 року № 20-15 в останньому абзаці містить інформацію про планування будівництва на першому поверсі цього житлового будинку магазину (а. с. 142, т. 1).
У технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок на АДРЕСА_2 , виготовленому станом на 29 грудня 2010 року, зазначено, що вказана будівля має підвал площею 219,2 кв. м.
Рішенням виконкому Вишнівецької ради від 23 грудня 2011 року № 142 «Про оформлення права власності на підвальні приміщення по АДРЕСА_2 за державою в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України» вирішено оформити право власності на підвальне приміщення літ. «Пд», в яке входять приміщення: І площею 2,5 кв. м, літ. «П» площею 49,1 кв. м., ХІ площею 12,4 кв. м, ХІІ площею 9,3 кв. м, ХІІІ площею 2,5 кв. м, загальною площею 75,8 кв. м та яке знаходиться на АДРЕСА_2 , за державою в особі Міносвіти.
У свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 29 листопада 2012 року, виданому Вишнівецькою радою, держава в особі Міносвіти вказана власником підвального приміщення будинку АДРЕСА_2 , до якого входять приміщення: І площею 2,5 кв. м, літ. «П» площею 49,1 кв. м, ХІ площею 12,4 кв. м, ХІІ площею 9,3 кв. м, ХІІІ площею 2,5 кв. м. Право оперативного управління належить ПТУ № 5.
З витягу про державну реєстрацію прав Збаразького БТІ від 29 листопада 2012 року № 36467694 вбачається, що речове право на зазначене підвальне приміщення зареєстровано за державою в особі Міносвіти, правовий режим майна - право оперативного управління - ПТУ № 5.
Згідно з відомостями Збаразького БТІ від 06 жовтня 2016 року у житловому будинку АДРЕСА_2 , крім підвального приміщення, яке перебуває у власності держави в особі Міносвіти, знаходяться інші підвальні приміщення, але інформація про те, кому належать (перебувають у користуванні) ці приміщення, відсутня.
У акті використання коштів на поточний ремонт житлового будинку на АДРЕСА_2 та благоустрій території від 15 травня 2014 року, складеному власниками квартир цього будинку ( ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 ), погодженому з Вишнівецьким селищним головою Баюрським Р. В., вказано, що на поточний ремонт будинку використані кошти в сумі 30 000,00 грн, тобто по 7 500 грн з кожного власника квартири. У будинку змінено і проведено монтаж водостічної системи, збудована нова підпірна стіна, яка впирається в будинок і була в аварійному стані, а також нова огорожа.
У акті обстеження підвального приміщення житлового будинку на АДРЕСА_2 від 06 серпня 2014 року, підписаному комісією в складі заступника Вишнівецького селищного голови Минзаря Є. М., дільничного інспектора міліції Збаразького РВ УМВС України в Тернопільській області Бовтуна Ю. Я., завідувача господарством ДНЗ «Вишнівецький професійний ліцей» Петрука І. Й., касира-рахівника Вишнівецької ради Лукащук В. М., встановлено, що підвальне приміщення перебуває в задовільному стані і знаходиться на балансі Вишнівецького ліцею.
Відповідно до акта від 10 лютого 2015 року, складеного мешканцями будинку на АДРЕСА_2 , мешканці будинку більше 20 років користуються підвальним приміщенням цього будинку і за кожним залишається право на 1/4 його частини. За цей час проведено ремонтні роботи зі збереження приміщення, комунікації і роботи з надання належного вигляду приміщенню.
Згідно з копією акта, складеного в присутності жителів указаного житлового будинку, погодженого 16 листопада 2015 року секретарем Вишнівецької ради Іванишин С. Ю., через підвальне приміщення (підвал) житлового будинку проходять інженерні комунікації, а саме мережа водовідведення, яка забезпечує санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.
Вказана обставина підтверджується інформацією, яка міститься в копії довідки від 10 березня 2017 року № 16, виданій Комунальним підприємством «Вишнівець» Збаразького району Тернопільської області, про те, що через підвальне приміщення (підвал) житлового будинку на АДРЕСА_2 проходять інженерні комунікації, а саме мережа водовідведення, яка забезпечує санітарно-гігієнічні умови експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.
Рішенням виконкому Вишнівецької ради від 30 березня 2016 року № 23 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 23 грудня 2011 року № 142 «Про оформлення права власності на підвальні приміщення по майдану АДРЕСА_2 за державою в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України» вирішено пункт 1 рішення виконкому від 23 грудня 2011 року № 142 «Про оформлення права власності на підвальні приміщення по АДРЕСА_2 за державою Україна в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України» викласти в такій редакції: «Оформити право власності на цокольне приміщення, яке знаходиться по майдану АДРЕСА_2 , за державою в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України і перебуває на балансі та в оперативному управлінні ДНЗ «Вишнівецький професійний ліцей».
З технічного паспорта, виготовленого станом на 08 грудня 2016 року, на приміщення цокольного поверху за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається, що його замовником є Вишнівецький ліцей (а. с. 216, 217, т. 2).
За результатами обстеження, оформленого у формі звіту, виготовленого у 2018 році фізичною особою - підприємцем ОСОБА_17 , про проведення технічного обстеження конструктивних елементів об`єкта «нежитлові приміщення, розміщені під квартирами житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 », зроблено висновок, що нежитлові приміщення, розміщені під квартирами житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , відносяться до цокольних приміщень і згідно з Державними будівельними нормами (затверджені наказом Держбуду України від 18 травня 2005 року № 80) не можуть бути віднесені до підвальних або житлових, при цьому вони придатні для подальної експлуатації як громадські будівлі - магазини для надання побутових послуг (а. с. 151 - 166, т. 3).
Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій Вишневецький ліцей указував, що вказані докази спростовують твердження позивача про належність спірних приміщень до допоміжних та, як наслідок, віднесення цих приміщень до спільної сумісної власності співвласників квартир багатоквартирного будинку і необхідність отримання їхньої згоди на відчуження цих приміщень.
Разом з тим, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції цим доводам не надав відповідної правової оцінки, що є визначальним при вирішенні цього спору. Не звернули суди уваги і на необхідність застосувати відповідні норми законів, що регулюють спірні правовідносини.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.
Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом № 2482-XII.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду керується вимогами частини другої статті 10 Закону № 2482-XII, за якою власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме, у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_18 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».
У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_19 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.
Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.
На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.
З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).
У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
Суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об'єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову; стаття 12 цього Кодексу у редакції від 03 жовтня 2017 року).
За приписами статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
У частині другій статті 59 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Аналогічні вимоги містяться у статті 78 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частини третя, четверта статті 411 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій не дотрималися вказаних вимог процесуального права, що спричинило неправильне вирішення спору.
Зокрема, суди не звернули достатньої уваги на доводи Вишневецького ліцею та не зазначили обставин і фактів на їх спростування, не перевірили належним чином усіх наявних у справі доказів, внаслідок чого не встановили достатньо повно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції позбавлена можливості встановлювати, оцінювати чи переоцінювати докази.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що є підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У такому разі розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 141 ЦПК України не проводиться.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргуДержавного навчального закладу «Вишнівецький професійний ліцей» селища міського типу Вишнівець Збаразького району Тернопільської області задовольнити частково.
Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 березня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко
Т. О. Анцупова В. С. Князєв
С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
В. В. Британчук Н. П. Лященко
Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
В. І. Данішевська Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
О. С. Золотніков О. Г. Яновська