Постанова
Іменем України
02 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 757/29813/17-ц
провадження № 61-2066св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс «Віденський»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача- ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_2 , на постанову Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Геращенка Д. Р., Пікуль А. А., від 12 грудня 2018 року.
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс «Віденський» (далі - ОСББ «ЖК «Віденський») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги ОСББ «ЖК «Віденський» мотивувало тим, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 не виконує свої зобов`язання по оплаті житлово-комунальних послуг, просило стягнути з неї заборгованість за період з квітня 2012 року по березень 2014 року у сумі 30 921, 31 грн, три проценти річних у розмірі 3 829, 39 грн та інфляційну складову боргу у розмірі 33 416, 77 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Новака Р. В., від 02 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСББ «ЖК «Віденський» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладення з ОСОБА_3 договору про надання житлово-комунальних послуг, обґрунтованого розрахунку заявлених до стягнення сум. У квартирі ОСОБА_3 була зареєстрована лише з 23 січня 2014 року, до вказаного періоду проживала за іншою адресою, тобто фактично не споживала житлово-комунальні послуги. Позивачем було пропущено строк позовної давності, а також не надано доказів на підтвердження надання послуг і їх вартості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСББ «ЖК «Віденський» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСББ «ЖК «Віденський» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСББ «ЖК «Віденський» 30 921, 31 грн боргу за надані житлово-комунальні послуги, 3 % річних у розмірі 3 829, 39 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 33 416, 77 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки власником квартири є відповідач, а тому вона несе обов`язок щодо утримання належної їй квартири та оплати житлово-комунальних послуг. Факт реєстрації місця проживання в квартирі не впливає на обов`язок внесення власником квартири плати за житлово-комунальні послуги. Між сторонами спору фактично склалися відносини щодо надання житлово-комунальних послуг, тобто слід вважати, що між сторонами сформовані договірні відносини.
ОСББ «ЖК «Віденський» в 2014 році зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за житлово-комунальними послугами із ОСОБА_3 , таким чином, мало місце переривання позовної давності за вимогами ОСББ «ЖК «Віденський».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_2 , просить скасуватипостанову Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року і залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем було пропущено строк позовної давності на звернення до суду із цим позовом, про застосування наслідків спливу якого було заявлено стороною спору. Апеляційний суд дійшов неправильного висновку про переривання строку позовної давності та задоволення позовних вимог.
Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що рахунки для сплати житлово-комунальних послуг було відкрито саме на відповідача, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув. Позивачем також не надано доказів на підтвердження фактичного надання житлово-комунальних послуг та їх обґрунтованості, враховуючи відсутність між споживачем та виконавцем договірних правовідносин, а також детального розрахунку вартості заборгованості по наданим послугам.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Співвласниками будинку АДРЕСА_2 створено ОСББ «ЖК «Віденський».
Згідно довідки ОСББ «ЖК «Віденський» від 08 лютого 2016 року у квартирі АДРЕСА_3 з 01 лютого 2012 року зареєстровані ОСОБА_4 - батько власника, ОСОБА_5 - мати власника, ОСОБА_6 та ОСОБА_6 - брат та сестра власника.
Відповідач свої зобов`язання щодо оплати житлово-комунальних послуг виконувала неналежним чином у зв'язку із чим утворилася заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з квітня 2012 року по березень 2014 року, яка станом на 01 травня 2017 року складала 30 921, 31 грн, а також три проценти річних у розмірі 3 829, 39 грн та інфляційна складова боргу у розмірі 33 416, 77 грн (а. с. 7, 11-16).
Судами також встановлено, що ОСББ «ЖК «Віденський» у травні 2014 року зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за житлово-комунальними послугами із ОСОБА_3
29 травня 2014 року Печерським районним судом міста Києва було видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСББ «ЖК «Віденський» заборгованості за житлово-комунальними послугами.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року у справі 757/11838/14-ц задоволено заяву ОСОБА_3 про скасування судового наказу, у зв`язку з чим ОСББ «ЖК «Віденський» звернулося до суду із цим позовом.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до вимог частини першої статті 1, частини першої статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, яка створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Відповідно до статі 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України«Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством (частина друга статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 322 Цивільного кодексу України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Серед обов`язків співвласників багатоквартирного будинку, визначених у статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», є наступні: виконання рішення зборів співвласників; своєчасна оплата за спожиті житлово-комунальні послуги.
Таким чином, Закон покладає обов`язок утримання квартири та сплати житлово-комунальних послуг на власника квартири у багатоквартирному будинку.
У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений у пункті 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У відповідності до змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, статей 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», умови типового договору, що набули юридично обов`язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов`язковими для сторін договору.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно надавши оцінку поданим доказам, обґрунтованого виходив із того, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки відповідачем, як власником квартири АДРЕСА_1 , не дотримано обов'язку з утримання належної їй квартири та оплати житлово-комунальних послуг.
Непроживання відповідача у квартирі, яка належить їй на праві власності, та факт відсутності її реєстрації у цій квартирі не звільняє ОСОБА_3 , як власника квартири, від обов`язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, які були надані ОСББ «ЖК «Віденський».
Відповідачем не надано належних доказів на спростовування факту надання їй, як власнику квартири у багатоквартирному будинку, житлово-комунальних послуг ОСББ «ЖК «Віденський», або ж надання послуг іншою особою. Також відповідачем не було надано доказів на спростування наявної заборгованості по сплаті комунальних послуг, а також розрахунку наявної заборгованості та компенсаційних виплат за несвоєчасну оплату комунальних послуг, або ж доказів на погашення заборгованості, яка утворилася у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг.
Таким чином, ОСББ «ЖК «Віденський», яке створено власниками квартир в будинку АДРЕСА_2 з метою управління і забезпечення експлуатації нерухомого майна, фактично здійснювало управління вказаним житловим будинком та несло витрати по його утриманню, а відповідач, яка є власником квартири № 8 у цьому будинку, не відмовлялась від житлово-комунальних послуг, отримувала їх та не оплачувала їх вартість, а тому наявні підстави для стягнення заявленої позивачем заборгованості за період з квітня 2012 року по березень 2014 року.
Відповідно до частини сьомої статті 100 ЦПК України, 2004 року, питання про відкриття наказного провадження або відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу суддя вирішує не пізніше наступного дня з дня надходження заяви до суду.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 травня 2014 рокувідкрито провадження у справі наказного провадження № 757/11838/14-ц за заявою ОСББ «ЖК «Віденський» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за комунальні послуги.
29 травня 2014 року Печерським районним судом міста Києва було видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСББ «ЖК «Віденський» заборгованості за житлово-комунальними послугами в розмірі 34 243 грн 81 коп., 3 % річних у розмірі 963 грн 91 коп., інфляційної складової боргу у розмірі 1 627 грн 76 коп.
Судовий наказ Печерського районного суду міста Києва від 29 травня 2014 року ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2015 року у справі 757/11838/14-ц було скасовано.
До суду із цим позовом позивач звернувся до суду 26 травня 2017 року, про що свідчить поштовий штемпель на конверті із датою відправки поштової кореспонденції.
Посилання у касаційній скарзі відповідача на те, що апеляційний суд у порушення вимог ЦК України не застосував наслідки спливу позовної давності є безпідставними, оскільки ОСББ «ЖК «Віденський» у травні 2014 році зверталось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг (провадження у справі відкрито 29 травня 2014 року), а подання такої заяви згідно частини другої статті 264 ЦК України перериває перебіг позовної давності, оскільки судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частина третя стаття 264 ЦК України).
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-214цс14.
Таким чином апеляційний суд, дослідивши матеріали справи у своїй сукупності, дійшов правильного висновку про те, що строк позовної давності при зверненні 26 травня 2017 року із цим позовом позивачем не пропущений.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Враховуючи вищенаведене, а також переривання позовної давності при поданні заяви про видачу судового наказу,позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь заявлений час прострочення.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку апеляційного суду по суті спору та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Апеляційнимсудом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович