Справа №2-1703/05
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2005 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Гуменюк А.І.
при секретарі Мишко К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду справу за скаргою "ГРО-ЗА" Віктора Івановича до Київської міської державної адміністрації на неправомірність розпорядження від 2 серпня 1999 року № 1261 "Про вдосконалення системи надання населенню м. Києва послуг з водо- теплопостачання та водовідведення", –
встановив:
"ГРО-ЗА" Віктор Іванович (далі – Заявник) у січні місяці 2004 року звернувся до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою до Київської міської державної адміністрації (далі – Суб'єкт оскарження) на неправомірність розпорядження від 2 серпня 1999 року № 1261 "Про вдосконалення системи надання населенню м. Києва послуг з водо- теплопостачання та водовідведення" (далі – Розпорядження).
Вказана справа 22 січня 2004 року Печерським районним судом м. Києва направлена до Шевченківського районного суду м. Києва для розгляду по суті.
Заявник просить суд визнати вказане Розпорядження неправомірним, скасувати його і зобов'язати Суб'єкт оскарження забезпечити виконання районними у м. Києві комунальними підприємствами по утриманню житлового господарства Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 року № 1497, шляхом укладення з кінцевими споживачами договорів про надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення згідно з типовим договором, затвердженим вказаною постановою. Свої вимоги Заявник обґрунтовує тим, що Розпорядження порушує його права та свободи, як споживача комунальних послуг, створює перепони для реалізації його прав та свобод, оскільки покладає на нього обов'язки без врахування конкретних обставин, оскільки пунктом 2.1 Розпорядження виконавцями послуг у житловому фонді комунальної власності визначені лише виробники послуг "Київводоканал", "Київенерго" та інші підприємства, які в дійсності безпосередньо не надають комунальні послуги населенню, а є лише, відповідно, виробниками послуг з водо-, теплопостачання. В той час, як Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 року № 1497 передбачається наявність посередників - підприємств, що одержують послуги від виробника та постачають їх виконавцеві або споживачеві, що на його думку, звужує коло осіб, які можуть бути виконавцями комунальних послуг. Зокрема, із цього кола виключені житлово-експлуатаційні контори та інші організації, що на практиці призводить до відмови від укладання договорів із споживачами.
Справа судом розглядається вдруге, оскільки ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2004 року про залишення скарги без розгляду з підстав пропуску строку для подання скарги, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня скасовано, як незаконну та необґрунтовану з передачею справи на новий розгляд.
В судовому засіданні Заявник уточнив свої вимоги. Зокрема, просив суд постановити рішення, яким зобов'язати Суб'єкт оскарження направити всім районним в м. Києві державним адміністраціям відповідні листи, якими довести до відома про скасування вказаного Розпорядження та допустити негайне виконання рішення суду. Доповнивши свої вимоги в частині обґрунтувань скарги тим, що Київським міським управлінням юстиції скасоване рішення про державну реєстрації Розпорядження, а також тим, що набрав чинності Закон України "Про житлово-комунальні послуги". Просив суд скаргу задовольнити.
Представник Суб'єкта оскарження в судове засідання не з'явився. Про місце, день та час розгляду повідомлено в установленому законом порядку. Про причини неявки суд не повідомлено. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Суд вбачає можливим розгляд справи у відсутність представника Суб'єкта оскарження, оскільки його неявка не є перешкодою для розгляду скарги.
Заслухавши пояснення Заявника, оцінивши матеріали справи, суд знаходить скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
При вирішенні даного спору суд застосовує Цивільний кодекс України, оскільки відповідно до абзацу 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до частини 2 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 року № 1497 "Про затвердження Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення", виконавець – житлово-експлуатаційні та водо-, теплопостачальні, каналізаційні або інші підприємства і організації, які безпосередньо надають споживачеві комунальні послуги. Виконавця послуг у комунальному житловому фонді визначають місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування, в інших випадках – власник житлового фонду, об'єднання співвласників будинків, тощо. Виробник послуг – підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, комунальної енергетики та інші, що виробляють послуги з водо-, теплопостачання; постачальник послуг – підприємство, що одержує послуги від виробника та постачає їх виконавцеві або споживачеві. В Преамбулі Правил зазначено, що Правила є обов'язкові для виконання усіма споживачами і виконавцями послуг незалежно від форм власності і підпорядкованості.
При вирішенні даної справи суд застосовує також Закон України "Про житлово-комунальні послуги", який набрав чинності 30 червня 2004 року, тобто після прийняття Суб'єктом оскарження Розпорядження, оскільки сам Закон в Прикінцевих положеннях визначає, що договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність. Тим самим, Законом передбачена його зворотна дія у часі.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавець – суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник – суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. За змістом статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Як вбачається із Розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про вдосконалення системи надання населенню м. Києва послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення" від 2 серпня 1999 року № 1261, згідно пункту 2.1 виконавцями послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Києва з водо-, теплопостачання та водовідведення є підприємства та організації, незалежно від форм власності та їх підпорядкування, що виробляють чи постачають комунальні послуги для потреб споживачів, а саме: з водопостачання холодної води та водовідведення – ДКО "Київводоканал"; з постачання енергії на опалення та гарячої води – АК "Київенерго", ДКП "Київжитлотеплосервіскомуненерго", ТОВ СВП "Академтеплоенерго", ЗАТ ЕК "Укр-Кан-Пауер" та інші. Тим самим, із Розпорядження вбачається, що виробників та постачальників послуг Суб'єктом оскарження визначено як виконавців. Однак, вказане Розпорядження протирічить чинному законодавству. Зокрема, відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Як вбачається із матеріалів справи, Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація неодноразово, надаючи відповіді на звернення Заявника, посилаючись на вказане Розпорядження, зазначала, що Заявнику необхідно окремо укладати договір про надання послуг з водопостачання з ВАТ "Київводоканал, що вищезгаданим Законом не передбачено.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", договір про надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем. З огляду на викладене, покладання на Заявника, як споживача житлово-комунальних послуг, обов'язків, не передбачених законом є неправомірним.
Крім того, згідно пункту 3 Розпорядження, затверджено форми договорів між споживачами та виконавцями житлово-комунальних послуг у забезпеченні населення питною водою та водовідведенням (додаток 1); опаленням та гарячою водою (додаток 2). В той час як пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 року № 1497 "Про затвердження Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення" передбачено, що послуги надаються споживачеві згідно з договором надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, який розробляється виконавцем згідно з типовим договором (додаток № 1 до цих Правил) і укладається за його ініціативою. До укладеного споживачем з виконавцем послуг договору за погодженням сторін можуть вноситися додаткові порівняно з типовим договором пункти (додаток № 1 до цих Правил), якщо вони не суперечать чинному законодавству і цим Правилам.
За змістом статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства належить розробка типових договорів.
З огляду на викладене, розробка типових договорів у сфері надання житлово-комунальних послуг до компетенції Суб'єкта оскарження не входить, тому Розпорядження в цій частині також є незаконним.
Відповідно до частини 4 статті 248-7 Цивільного процесуального кодексу України, при задоволенні скарги суд може допустити негайне виконання рішення.
Оскільки скарга є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню, суд приходить до висновку про негайність виконання рішення, виходячи при цьому з наступного.
Судом встановлено, що Розпорядженням Суб'єкта оскарження на Заявника, як споживача житлово-комунальних послуг, а також інших споживачів, покладено обов'язки, які чинним законодавством не передбачені. Крім того, судом встановлено, що цим Розпорядженням суттєво звужуються права Заявника, як споживача житлово-комунальних послуг, а також інших споживачів житлово-комунальних послуг, оскільки Розпорядженням значно звужене коло виконавців у сфері надання житлово-комунальних послуг. При цьому суд враховує також життєву необхідність і актуальність споживання житлово-комунальних послуг, тому допускає негайне виконання рішення.
На підставі статті 19 Конституції України, статті 21 Цивільного кодексу України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", постанови Кабінету Міністрів Україні від 30 грудня 1997 року № 1497 "Про затвердження Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення", керуючись статтями 15, 15-1, 248-1 – 248-9 Цивільного процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
Скаргу "ГРО-ЗА" Віктора Івановича до Київської міської державної адміністрації на неправомірність розпорядження від 2 серпня 1999 року № 1261 "Про вдосконалення системи надання населенню м. Києва послуг з водо- теплопостачання та водовідведення" – задовольнити.
Визнати Розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про вдосконалення системи надання населенню м. Києва послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення" від 2 серпня 1999 року № 1261 незаконним та скасувати його.
Зобов'язати Київську міську державну адміністрацію направити всім районним в м. Києві державним адміністраціям відповідні листи, якими довести до відома про скасування Розпорядження "Про вдосконалення системи надання населенню м. Києва послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення" від 2 серпня 1999 року № 1261.
Рішення суду підлягає негайному виконанню, але воно може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва протягом одного місяця з наступного дня після його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва.
СУДДЯ (підпис)
З оригіналом згідно.