КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-4695/10/2370 Головуючий у 1-й інстанції: Новікова Т.В.
Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"19" травня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого – Бєлової Л.В.,
суддів: Кучми А.Ю.,
Гром Л.М.
при секретарі –Салоїд І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, в порядку ч. 1 ст. 14 КАС України апеляційну скаргу відповідача –Управління пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси, Головного управління державного казначейства України в Черкаській області, третя особа: Відділ Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання неправомірними дії та стягнення коштів , -
В С Т А Н О В И В :
У травні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси, Головного управління державного казначейства України в Черкаській області, третя особа: Відділ Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, в якому просив:
- визнати неправомірними дії відповідача УПФУ в Соснівському районі м. Черкаси про відмову в поверненні безпідставно отриманого збору в сумі 1147, 50 грн. (лист № 2266/02 від 23.02.2009 року);
- стягнути з УПФУ помилково сплачені кошти в сумі 1147,50 грн.
09 грудня 2010 року позивач подав до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив визнати неправомірними дії Управління пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси щодо відмови в поверненні позивачеві безпідставно отриманого збору в сумі 1147,50 грн. відповідно до листа № 2266/02 від 23.02.2009 року та стягнути з відповідача помилково сплачені кошти.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідачем –Управлінням пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з’явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що у задоволені апеляційної скарги необхідно відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.
При ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18 липня 2005 року позивач придбав автомобіль та розпочав його реєстрацію.
Відповідно до абз. 12 п. 8 «Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок», реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків, а також внесення в установленому порядку платежів за огляд транспортних засобів, реєстрацію, перереєстрацію та зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків. Всі зазначені в цьому пункті платежі були мною сплачені, був укладений договір страхування, здійснена оцінка транспортного засобу, проведена перевірка відповідності ідентифікаційних номерів вузлів і агрегатів обліковим даним, перебування в розшуку за наявною інформацією баз даних викраденого транспорту, а технічного стану - вимогам безпеки дорожнього руху.
Як вбачається з матеріалів справи відділом ДАІ управління МВС України в Черкаській області зобов’язано позивача при реєстрації придбаного автомобіля сплатити до Управління пенсійного фонду України 3% його вартості.
В березні 2006 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділ Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, в якому просив зобов’язати відповідача зареєструвати транспортний засіб згідно з вимогами законодавства.
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 червня 2006 року у задоволені позову відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 08 вересня 2006 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Вищезазначену ухвалу позивач оскаржив до Вищого адміністративного суду України, але враховуючи те, що ухвала Апеляційного суду Черкаської області набрала законної сили, позивач сплатив на рахунок відповідача 3% від вартості автомобіля, 1147,50 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено тривідсотковий збір на обов’язкове державне пенсійне страхування на суму 1 147грн. 50коп. від вартості автомобіля, про що свідчить квитанція № 722 від 30.03.2007р. та лист Управління Державтоінспекції Управління МВС України в Черкаській області від 11.02.2009р. №13/11-263 (а.с. 10).
Постановою Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2008 року скасовано вищевказані постанову та ухвалу та встановлено, що позивач не є платником тривідсоткового збору до Пенсійного фонду України та зобов’язано третю особу зареєструвати транспортний засіб без сплати збору(а.с. 11-12).
Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначений в Законі України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»від 26.06.1997р.
Відповідно до п. 7 ст. 1 ЗУ «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», в переліку платників збору на обо’язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Відповідно до Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998р., платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій по відчуженню легкових автомобілів, є особа яка набула права власності на автомобіль.
Зокрема, відповідно до п. 12 вищезазначеного порядку, платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуженням легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій ( крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Проте, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами та враховуючи ч. 4 ст. 9 КАС України відповідно до якої, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, законам України, міжнародному договору, згода на обов'язковість кого надана Верховною Радою або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тому при вирішенні даного питання приоритетним є Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, з аналізу вищевикладених обставин справи вбачається, що обов’язок сплати збору не може бути покладений на особу, яка набуває право власності у відповідності до Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998р., оскільки це суперечить акту вищої юридичної сили.
Таким чином, з аналізу вищевикладених обставин справи вбачається, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на повернення помилково сплаченої до Пенсійного фонду України суми у розмірі 1147, 50 грн.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв’язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд , -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року –залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2010 року
Справа № 2а-1214/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Димарчук Т.М.,
при секретарі судового засідання Йовик С.Б.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача від УПФУ в Луцькому районі Романчук А.Я.,
представника відповідача від ГУДКУ у Волинській області Гережун Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Луцькому районі Волинської області, Головного управління державного казначейства України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Луцькому районі Волинської області (надалі – УПФ України в Луцькому районі ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління державного казначейства України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.05.2008 року ним вперше на підставі договору купівлі - продажу придбано квартиру АДРЕСА_1 Луцького району Волинської області, вартістю 307 881,00 грн. При оформленні та посвідченні договору купівлі-продажу, ним сплачено збір на обов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості придбаного нерухомого майна, сума якого відповідно до квитанції №ПН36585 від 16.05.2008 року становить 3 078,81 грн. Зазначає, що квартира за вищевказаною адресою, ним була придбана вперше, що доводить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20284939 від 18.09.2008 року та довідка Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» № 910 від 25.02.2010 року. Крім того, він по житловій приватизації не значився, житлові чеки не використовував. Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
У вересні 2009 року він звернувся із письмовою заявою до УПФ України в Луцькому районі про повернення коштів з проведеної операції купівлі - продажу нерухомого майна в сумі 3078,81 грн., однак відповідач своїм листом № 5916/0316 від 18.09.2009 року відмовив йому у поверненні зазначеної суми коштів, мотивуючи тим, що в Україні не існує єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та відповідно органу, компетентного видавати довідки на підтвердження первинного придбання житла, а також управління не наділене повноваженнями щодо повернення коштів з операцій купівлі - продажу нерухомого майна громадянам, які придбавають житло вперше.
Просив визнати протиправними дії УПФ України в Луцькому районі по відмові щодо неповернення сплаченого збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 3 078,81 грн. та зобов’язати УПФ України в Луцькому районі повернути вказані кошти.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2010 року на підставі письмового клопотання позивача до участі в справі в якості другого відповідача залучено Головне управління Державного казначейства України у Волинській області (далі – ГУ ДКУ у Волинській області), оскільки збір на обов’язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунок з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкритого в обласному управлінні Державного казначейства.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 змінив позовні вимоги та просив визнати протиправними дії УПФ України в Луцькому районі по відмові щодо неповернення сплаченого збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3 078,81 грн. та стягнути з рахунку Державного бюджету, відкритого у Головному управлінні Державного казначейства України у Волинській області зазначену суму збору.
Представник відповідача від УПФ України в Луцькому районі Романчук А.Я. позов не визнала, при цьому суду пояснила, що в Україні не існує єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та відповідно органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла. У зв’язку з цим, Пенсійний фонд України звернувся до Конституційного суду України за офіційним роз’ясненням пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» в частині встановлення механізму звільнення громадян, що вперше придбавають житло від сплати збору. Підтвердила, що не може надати суду письмові докази щодо звернення Пенсійного фонду за роз’ясненням до Конституційного суду України. Оскільки дане питання залишається не вирішеним, то УПФ України в Луцькому районі не наділене повноваженнями щодо повернення коштів з операцій купівлі-продажу нерухомого майна громадян, які придбавають житло вперше. Просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Представник відповідача від ГУ ДКУ у Волинській області Гережун Н.Д. в судовому засіданні пояснила, що згідно із частиною 2 статті 50 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково, або надмірно зараховані до бюджету. Відповідно до пункту 5 Порядку повернення платникам помилково, та/або надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), затвердженого наказом Державного Казначейства України № 226 від 10.12.2002 року повернення платникам помилково, або надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших бюджетів здійснюється за заявою платника та поданням органів, які повинні забезпечувати надходження платежів до бюджету та за якими згідно із законом закріплено контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету. Оскільки такі документи до ГУ ДКУ у Волинській області не подавалися, тому відсутні будь-які правові підстави для повернення ОСОБА_1 коштів у розмірі 3 078,81 грн. У зв’язку з цим, просить суд в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, повно і всебічно з’ясувавши обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з наступних підстав.
З дослідженого судом договору купівлі-продажу від 16.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Несмянович В.І. вбачається, що ОСОБА_1 придбано квартиру АДРЕСА_1 Луцького району Волинської області вартістю 307 881 грн. При нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу позивачем сплачено збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості придбаного нерухомого майна, що з оглянутої судом банківської квитанції №ПН36585 від 16.05.2008 року становить 3 078,81 грн.
Судом встановлено, що позивач у вересні 2009 року звернувся до УПФ України в Луцькому районі з письмовою заявою про повернення йому коштів з проведеної операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 3 078,81 грн., проте як вбачається з оглянутого судом листа УПФ України в Луцькому районі № 5916/03-16 від 18.09.2009 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви та кошти не повернуто. Відмову мотивовано тим, що в Україні не існує єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та відповідно органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла.
Твердження відповідача УПФ України в Луцькому районі та його представника в судовому засіданні про те, що в Україні не існує єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та відповідно органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла у зв’язку з чим позивачу відмовлено в поверненні коштів не заслуговує на увагу суду з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та Законами України.
Зі змісту статей 2, 17 КАС України вбачається, що спори фізичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності належать до компетенції адміністративних судів, крім випадків коли такі справи підлягають розгляду в порядку іншого судочинства.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 року № 400/97-ВР, а питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» регулює Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року №1740 (надалі – Порядок).
Пунктом 8 статті 2 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що об’єктом оподаткування для платників збору, визначених у пункті 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна. Разом з цим, згідно з пунктом 10 статті 4 згаданого Закону на обов’язкове державне пенсійне страхування встановлюються такі ставки, зокрема, для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону – 1% від об’єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього ж Закону.
Судом встановлено, що позивачем придбано квартиру вартістю 307 881, 00 грн., і при посвідченні договору купівлі-продажу сплачено 1% від об’єкта оподаткування збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що складає 3 078,81 грн.
Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» та пункту 15-1 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року №671 затверджено Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів. Відповідно до пункту 2 цього Порядку державний реєстр правочинів – це єдина комп’ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого захисту. Реєстратори – це державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком. Витяг – це документ, який свідчить про внесення запису до Реєстру або про відсутність такого запису.
Пунктами 5 та 6 Порядку передбачено, що договір купівлі-продажу квартири підлягає державній реєстрації шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.
З досліджених судом витягу з Державного реєстру правочинів №8530584 від 13.05.2010 року, виданого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Несмянович В.І., інформаційної довідки Комунального підприємства «Волинського обласного бюро технічної інвентаризації» № 2548 від 19.05.2010 року вбачається, що ОСОБА_1 уклав лише один договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 Луцького району Волинської області. Разом з цим, відповідно до довідки Камінь-Каширського ТВБВ №10002/036 ВАТ «Державний ощадний банк України» № 15 від 02.03.2010 року ОСОБА_1 у списках по житловій приватизації не значиться та житлові чеки не використовував.
Згідно витягу з Державного реєстру правочинів № 8530584 від 13.05.2010 року виданого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Несмянович В.І. та інформаційної довідки Комунального підприємства «Волинського обласного бюро технічної інвентаризації» № 2548 від 1905.2010 року вбачається, що ОСОБА_1 вперше придбав житло, а саме квартиру АДРЕСА_1 Луцького району Волинської області.
Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач дійсно 16.05.2008 року вперше придбав нерухоме майно (квартиру) по вищезгаданій адресі за договором купівлі-продажу, і при його нотаріальному посвідченні безпідставно сплатив збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в сумі 3 078,81 грн., який підлягає поверненню позивачу, оскільки відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» останній не є платником зазначеного збору.
Враховуючи наведене, суд вважає протиправними дії УПФ України в Луцькому районі щодо відмови позивачу в повернені збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 3 078,81 грн., сплаченого при укладенні договору купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 Луцького району Волинської області.
У статті 3 вищеназваного Закону передбачено, що збір на обов’язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством. Платники збору визначені у пункті 9 статті 1 цього Закону, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування сплачують на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в АРК, областях, містах Києві та Севастополі. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.
Разом з тим, згідно з пунктом 16 Порядку суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачуються платниками з операцій з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню, торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння та з відчуження легкових автомобілів, з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, з надання послуг стільникового рухомого зв'язку (додаткові збори на виплату пенсій), зараховуються в установленому порядку до спеціального фонду державного бюджету і використовуються згідно із Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до положень Бюджетного кодексу України розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.
Пунктом 2 статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає, зокрема, здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема квитанції №ПН36585 від 16.05.2008 року та встановлено судом, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено позивачем на рахунок Державного бюджету через банк отримувача ГУ ДКУ у Волинській області, який спрямовано до спеціального фонду Державного бюджету Луцького району.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позов цій частині підлягає до задоволення шляхом стягнення збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, який був сплачений при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна з рахунку Державного бюджету, відкритого в ГУ ДКУ у Волинській області.
Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач УПФ України в Луцькому районі не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності щодо неповернення позивачеві збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, доведені в судовому засіданні, підтверджені належними доказами, а тому підлягають до повного задоволення.
Керуючись статтями 11, 17, 158, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Луцькому районі щодо відмови ОСОБА_1 в поверненні збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 3 078,81 грн., сплаченого при укладенні договору купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 Луцького району Волинської області.
Стягнути з рахунку Державного бюджету № 31215225700208, за кодом платежу 24140500 «Збір з операцій купівлі-продажу нерухомого майна», відкритого в Головному управлінні Державного казначейства України у Волинській області в користь ОСОБА_1 3078, 81 грн. (три тисячі сімдесят вісім гривень вісімдесят одну копійку) збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, який був сплачений при укладенні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 Луцького району Волинської області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого статті 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не буде подана у строк, встановлений статті 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі – з 02 червня 2010 року. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.М. Димарчук