[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/14405622[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/14405622[/url])
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» про зобов'язання укласти договір на обслуговування будинку та прибудинкової території, суди зазначили, що принципом договору є вільність у виборі контрагента та визначенні умов договору.[/quote]
Маразм апеляційного судуДОПИСАЛИСЯ!
Визнано факт договірних відносин, але споживач відмовляється підписати договір,- як перерахували заборговнаність -не відомо
Питання- навіщо ухилятися від підписання договору-якщо є вже договірні відносини???
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24775230[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24775230[/url])
Крім того встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які зареєстровані і є власниками квартири АДРЕСА_1 у даному будинку, тривалий час не проводять оплату за надані позивачем послуги з утримання будинку та прибудинкової території і сума боргу за період з серпня 2008 року по липень 2011 року, в межах строку трьохрічної позовної давності, складає 2771 грн. 84 коп. з урахуванням загальної площі їх квартири 61,9 кв.м. та встановлених рішеннями виконкому Луцької міськради тарифів .
Також встановлено, що ОСОБА_2 всупереч вимогам п.1 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року відмовився укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем ТзОВ «М.Ж.К.» на основі типового договору
відмовився укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем ТзОВ «М.Ж.К.»А який саме? На які послуги? А як же відповідач ОСОБА 3? Не відмовлявся?
на думку колегії суддів, дану грошову суму слід стягувати з ОСОБА_2, ОСОБА_3 у солідарному порядку, оскільки квартира перебуває у спільній сумісній власності відповідачів без виділу часток кожного з них, а тому їх обов'язки по внесенню плати за надані житлово-комунальні послуги є солідарними
рішення виконкому Луцької міськради від 6.10.2011 року №679-2зобовязує здійснити перерахунок за послуги надані МЖК?
Факт надання послуг ТзОВ «М.Ж.К.» з утримання будинку АДРЕСА_1, у якому проживають відповідачі, та прибудинкової території у 2009-2011 роках підтверджується наданими товариством довідкою-розрахунком вартості наданих послуг від 15.06.2012 р. №76216 та корінцями нарядів на виконання даних робіт у вказаний період, приєднаними до матеріалів справи (а.с. 274-329)
Враховуючи наведені обставини та зазначені норми права, колегія суддів приходить до висновку, що сума заборгованої плати за надані послуги, із-за зниження їх якості та надання не в повному обсязі, підлягає стягненню з відповідачів у зменшеному розмірі ніж просив позивач, а саме в сумі 1700 грн.
Маразм апеляційного суду
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24775230[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24775230[/url])
Маразм апеляційного суду
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24775230[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24775230[/url])
Посилання не працює. Може соромно стало за маразм?
У порушення вимог ст. 214 ЦПК України суди, зобовязуючи
ОСОБА_3 укласти договір із теплопостачальною організацією, залишили поза увагою те, що в цьому разі не буде дотримано передбачених ст. 203 ЦК України загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: ч. 3 зазначеної статті, відповідно до якої волевиявлення учасника правочину повинне бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Маразм апеляційного суду
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24775230[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24775230[/url])
Посилання не працює. Може соромно стало за маразм? ;D
У меня ночью тоже не открылось, а счас работает!(click to show/hide)
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/8731597[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/8731597[/url])
РІШЕННЯ Верховного Суду УкраїниЦитуватинадає послуги з теплопостачання квартири АДРЕСА_1, в якій мешкає відповідач,
Відповідно до ст. ст. 20, 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” та ст. 24 Закону України “Про теплопостачання” на споживача покладено обовязок укласти з постачальником договір про постачання житлово-комунальних послуг, зокрема теплової енергії.
ст. 1:
балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами; [сейчас нет такого понятия НАДАННЯ, вместо него есть виконання, хотя это и может быть полем для маневра суда]
теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
ст. 24 Основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії;
ст. 1
балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;
ст. 13.
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
Ага, значит по ночам не работает. Вот только что опять зашла по ссылке и снова не работаетЗ посиланнями на ЄДРСР таке буває часто. Щось там з їхнім сайтом негаразд.
Еще про реестр!
Вот нашел несколько таких ссылок
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24813863[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24813863[/url])
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651270[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651270[/url])
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651202[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651202[/url])
Это как понимать? Это только у меня не открывается? Или из реестра удалять отмененные решния начали?
Еще про реестр!
Вот нашел несколько таких ссылок
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24813863[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24813863[/url])
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651270[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651270[/url])
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651202[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651202[/url])
Это как понимать? Это только у меня не открывается?
Или из реестра удалять отмененные решния начали?
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» про зобов'язання укласти договір на обслуговування будинку та прибудинкової території, суди зазначили, що принципом договору є вільність у виборі контрагента та визначенні умов договору.
Так эти судебные решения мною найдены по конкретному поисковому запросу!Еще про реестр!
Вот нашел несколько таких ссылок
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24813863[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24813863[/url])
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651270[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651270[/url])
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651202[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24651202[/url])
Это как понимать? Это только у меня не открывается?
Или из реестра удалять отмененные решния начали?
У меня тоже что-то открывается, что-то нет. Причем список открывается, а уже из списка выборочно, что-то да, что-то нет.
Замечательное решение!
Только вот ведь проблема!
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24237192?Liga=True[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/24237192?Liga=True[/url])ЦитуватиВідмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» про зобов'язання укласти договір на обслуговування будинку та прибудинкової території, суди зазначили, що принципом договору є вільність у виборі контрагента та визначенні умов договору.
Замечательное решение!
Только вот ведь проблема!
ПКМУ 529 - отменена (в нужной части)
ПКМУ 955 - отменена
РКМДА 2306 отменено...
И что же выполнять то?
А какое отношение эти сообщения имеет к ветке ФОКУСа?ЦитуватиЗамечательное решение!
Только вот ведь проблема!
нема проблем!
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Разом з тим, зокрема, розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31.01.2007 "Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для відпуску бюджетним установам і організаціям, іншим споживачам" було скасовано Указами Президента України № 1058/2008 від 20.11.2008 та № 1199/2008 від 24.12.2008.
Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1663 від 27.11.2008 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання холодної та гарячої води, водовідведення для окремих суб'єктів господарювання" скасовано Указом Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008.
Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1780/1 від 25.12.2008 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ і інших споживачів" скасовано Указом Президента України № 65/2009 від 03.02.2009.
Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 127 від 05.02.2009 "Про затвердження тарифів на теплову енергію та встановлення, погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання холодної та гарячої води і водовідведення холодної і гарячої води для інших споживачів" скасовано Указом Президента України № 76/2009 від 09.02.2009.
Проте, судами попередніх інстанцій зазначені обставини залишено поза увагою, а також не дано оцінки наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин тарифів встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації на комунальні послуги, які застосовувались ТОВ "ЖЕК-108" при розрахунку заборгованості в спірний період.
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/25199811[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/25199811[/url])
Разом з тим, ст. 26 вказаного Закону визначені істотні умови договору між виконавцем/виробником та споживачем, та також передбачено, що крім істотних договір може містити інші умови за згодою сторін. Однак, суди не перевірили, чи відповідають умови запропонованого позивачем проекту договору умовам типового договору, затвердженого Постановою КМУ №630 від 21 липня 2005 року, чи передбачені в проекті договору позивача інші умови договору, та чи були такі умови договору узгоджені сторонами. Якщо відмінні від типового договору умови сторонами не узгодженні, суд повинен перевірити відповідність таких умов нормам чинного законодавства та мотивувати відхилення заявлених зауважень та заперечень відповідача до оспорюваних ним пунктів договору.
Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України не перевірив доводи сторін про те, що відповідачу надавались послуги щодо утримання будинку, нежитлового приміщення і прибудинкової території. Не надана оцінка висновкам суд першої інстанції, що відповідач повинен сплачувати витрати на утримання належного йому приміщення. Разом з тим судом не встановлено, чи надавались відповідачу позивачем відповідні послуги, чи він їх отримував, чи відмовився від їх отримання та за який період і в якому розмірі.
Крім того, постановляючи рішення про зобов'язання укласти відповідний договір про обслуговування та оплату комунальних послуг з управителем, суди не звернули увагу на те, що в разі невиконання Правил користування жилими приміщеннями зацікавлена сторона вправі звернутися до суду за захистом своїх прав, не залежно від того чи існує між ними письмовий договір про надання послуг.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог діючого законодавства України, а тому суд безпідставно з порушенням вимог діючого законодавства зобов'язав відповідача укласти письмовий договір про обслуговування та оплату комунальних послуг з управителем, суд не звернув увагу на те, що такий договір може бути укладений сторонами в усній формі, що не протирічить діючому законодавству України і залежить від того які послуги, коли і на яких умовах надавались, виконуватись та підлягають оплаті.
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/25360945[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/25360945[/url])
Державний герб України
Р І Ш Е Н Н Я
іменем україни
11 липня 2012 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Маляренка А.В., Матвєєвої О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 36 (далі по тексту - КЖЕП-36) до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_6 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2011 року,
в с т а н о в и л а :
КЖЕП-36 звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому позивач просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість з оплати експлуатаційних витрат на утримання будинку та прибудинкової території за період з 1 березня 2004 року по 1 червня 2010 року у розмірі 3171 грн. 79 коп..
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2011 року стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь КЖЕП-36 заборгованість з оплати експлуатаційних витрат на утримання будинку та прибудинкової території за період з 1 січня 2006 року по 1 червня 2010 року в сумі 2788 грн. 33 коп..
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині позовних вимог КЖЕП-36 відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2011 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_6, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги керувався положеннями ст.ст. 10, 13 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст. 18, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості з оплати експлуатаційних витрат на утримання будинку та прибудинкової території, розмір якої визначив відповідно до довідки КЖЕП-36 та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення судів попередніх інстанцій в цілому ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Разом з тим колегія суддів вважає за необхідне відповідно до вимог ст. 341 ЦПК України змінити рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2011 року, зменшивши розмір стягнутих солідарно з відповідачів витрат, понесених на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, до 30 грн. 00 коп., оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258 (чинної на день ухвалення рішення), витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду позовної заяви про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг становили 30 грн. 00 коп..
Керуючись ст.ст. 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2011 року в частині стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь Комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 36 витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. 00 коп. змінити.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 36 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи по 10 грн. 00 коп. з кожного.
В решті рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2011 року залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий Макарчук М.А.
судді: Леванчук А.О.
Мазур Л.М.
Маляренко А.В.
Матвєєва О.А.
А не дело ли это Креничів случаем?
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2012 рокум. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Сімоненко В.М., розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства «Жилтранс» на рішення апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2012 року у справі за позовом приватного підприємства «Жилтранс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по експлуатаційним витратам на обслуговування та ремонт будинку,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2009 року ПП «Жилтранс» звернувся з зазначеним позовом посилаючись на те, що відповідач, як власник квартири в будинку, який знаходиться на обслуговуванні підприємства, не оплачує експлуатаційні витрати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території у зв'язку з чим за період з травня 2007 року по листопад 2009 року у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 2 339,98 грн. Просили зобов'язати ОСОБА_2 укласти з ПП «Жилтранс» договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території та стягнути заборгованість у сумі 2 339, 98 грн.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 10 січня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 3 126,16 грн. заборгованості по утриманню будинку та прибудинкової території, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задовленні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ПП «Жилтранс» просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або не достовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необгрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328, ч. 1 ст. 335 ЦПК України,
у х в а л и л а:
Відмовити приватному підприємству «Жилтранс» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом приватного підприємства «Жилтранс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по експлуатаційним витратам на обслуговування та ремонт будинку.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Справа №22ц-2190/800/2012р. Головуючий в І інстанції
Гонтар Д.О..
Категорія: ДоповідачВербицька Л.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2012 року липня місяця 20 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого: Вербицької Л.І.
Суддів: Ігнатенко П.Я.,
Фурман Т.Г.
при секретарі: Лукашевич Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10 січня 2012 року за позовом Приватного підприємства «Жилтранс»до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по експлуатаційним витратам на обслуговування та ремонт будинку,-
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2009 р. Приватне підприємство «Жилтранс»(далі - підприємство) звернулось із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за надані послуги по утриманню будинків та прибудинкової території. Свої вимоги мотивували тим, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 балансоутримувачем якого є Управління житлового господарства Херсонського міськвиконкому, утримання та експлуатацію зазначеного багатоповерхового будинку здійснює ПП «Жилтранс»на підставі договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 03.05.2007 року та договору №53 від 17.04.2008 року, укладених з Управлінням житлового господарства. Посилаються на те, що відповідач як власник квартири в будинку, який знаходиться на обслуговуванні підприємства, не оплачує експлуатаційні витрати за послуги утримання будинку та прибудинкової території у зв'язку з чим за період з травня 2007 року по листопад 2009 року у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 2 339, 98 грн.. Зазначали, що між підприємством та ОСОБА_4 договірні відносини відсутні з вини відповідачки. Зауважували, що необхідність укладення договору на надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території передбачені законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право сторін. Оскільки відповідач відмовляється здійснити погашення заборгованості за захистом своїх прав звернулись до суду.
Просили зобов'язати ОСОБА_4 укласти з ПП «Жилтранс»договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ПП «Жилтранс»заборгованість з оплати на утримання будинку та прибудинкової території кошти у сумі 2 339, 98 грн. та судові витрати на інформаційно-технічний розгляд справи у сумі 30 грн.. На протязі розгляду справи в суді першої інстанції позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги, таким чином, остаточно просили стягнути з ОСОБА_4 на користь ПП «Жилтранс»суму заборгованості по експлуатаційним витратам на обслуговування та ремонт будинку в сумі 3 126 грн. 16 коп. за період з 01.05.2007 року по 12.01.2009 року та з 01.07.2009 року по 01.10 2010 року та судові витрати.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 05 липня 2010 р. позов ПП «Жилтранс» задоволено частково: з ОСОБА_4 стягнуто 3 335, 89 грн. заборгованості по утриманню будинку та прибудинкової території; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 23 листопада 2010 року зазначене рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 16.06.2011 року задоволено заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення суду у зв'язку з ново- виявленими обставинами. Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 05.06.2010 року скасовано в частині часткового задоволення позову ПП «Жилтранс»до ОСОБА_4 про стягнення з неї заборгованості по утриманню будинку та прибудинкової території за період з травня 2007 року по травень 2010 року в сумі 3 335 грн. 89 коп.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 10 січня 2012 р. позов ПП «Жилтранс» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПП «Жилтранс»3126 грн. 16 коп. в рахунок заборгованості по експлуатаційним витратам на обслуговування та ремонт будинку що виникла за період з 01.05.2007 року по 12.01.2009 року та з 01.07.2009 року по 01.10 2010 року. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПП «Жилтранс»витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. та судовий збір на користь держави в сумі 51 грн..
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, а також неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10.01.2012 року та відмовити ПП «Жилтранс» у задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначала, що договірні відносини між нею та ПП «Жилтранс»відсутні. Вважає, що заборгованість по сплаті експлуатаційних витрат на обслуговування та ремонт будинку позивач нараховував по нечинних тарифах, а також звертала увагу суду на той факт, що підприємством надавався не повний об'єм послуг та вони були неналежної якості.
У запереченнях, що надійшли на адресу апеляційного суду представник ПП «Жилтранс»доводи апеляційної скарги не визнав, посилався на те, що вони є безпідставними та необґрунтованими, а рішення Суворовського районного суду м. Херсона законним. Просив постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_4, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю доповідача, сторони, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що відповідачка є власником квартири АДРЕСА_1 та згідно з наданим ПП «Жилтранс»розрахунком має заборгованість за обслуговування та ремонт будинку в сумі 3 126 грн. 16 коп..
Однак, до зазначених висновків суд дійшов в порушення вимог матеріального та процесуального закону.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Приймаючи до уваги розрахунок заборгованості наданий позивачем суд не перевірив його обґрунтованість, а також доводів відповідачки про неналежне та неякісне надання ПП «Жилтранс»послуг щодо обслуговування будинку та прибудинкової території. Суд також не з'ясував і не зазначив у рішенні які види послуг надавалися позивачем та на підставі яких тарифів проведений розрахунок заборгованості.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги»ст. 20, 21 визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Так, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця -надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотриманням умов його виконання згідно з типовим договором.
Заперечуючи проти позову відповідачка посилалась на те, що ПП «Жилтранс»не уклало з нею договору про надання послуг із утримання будинку та прибудинкової території з переліком послуг і їх вартістю, а у розрахунок заборгованості включені послуги, які взагалі не надавалися, а ті, які надавалися є неякісними і надаються невчасно. Крім того, необґрунтованими є і тарифні розрахунки вартості послуг.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При відсутності між сторонами договору про надання послуг слід вважати, що сторони не узгодили перелік послуг із утримання будинку та прибудинкової території, а також вартість цих послуг. Надані позивачем договори, акти прийому-передачі, акти надання послуг складені без участі відповідачки, що свідчить про те, що зазначені докази не підтверджують отримання відповідачкою конкретних видів послуг, зазначених у цих актах та користування цими послугами.
Довідки про розрахунок заборгованості, на які суд послався при задоволенні позову, не підтверджують надання послуг та отримання їх відповідачкою, а тому не є доказом відповідно до вимог процесуального закону, що підтверджують ці обставини.
Слід зазначити, що відповідно до наданих позивачем документів, що регулюють діяльність юридичної особи, ПП «Жилтранс»є приватним підприємством і не відноситься до підприємств комунальної власності.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(в редакції 2008 року) органи місцевого самоврядування мали право встановлювати в порядку і в межах, визначених законодавством, тарифи щодо оплати комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, відповідної територіальної громади; погоджувати в установленому порядку ці питання з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Таким чином, розмір тарифу на житлово-комунальні послуги мав визначатись приватним підприємством «Жилтранс»та погоджуватись з органами місцевого самоврядування.
Висновок суду про те, що посилання відповідача на нечинність тарифів відповідно до яких нарахована заборгованість, нічим не підтверджено, не відповідає обставинам справи.
З матеріалів справи та наданих відповідачем доказів вбачається, що в період з якого нарахована заборгованість, діяло рішення виконкому Херсонської міської ради № 373 від 15.08.2006 року (в редакції рішення виконкому міської ради від 24.1.2006 року № 536) «Про затвердження переліку послуг, видів робіт та розрахунку економічно обґрунтованих витрат та тарифів з утримання будинків і споруд та прибудинкової території для населення по кожному будинку, що належить до комунальної власності територіальної громади міста». В період з 01.10.2008 року діяло рішення виконкому міської ради № 486 від 16.09.2008 року.
Постановою Суворовського районного суду від 07 червня 2007 року визнано нечинними та скасовані рішення виконкому Херсонської міської ради № 373 від 15.08.2006 року, № 486 від 17.10.2006 року та № 536 від 24.11.2006 року. Зазначена постанова суду набрала чинності відповідно до ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2007 року. Визнаючи нечинними та скасовуючи рішення виконкому Херсонської міської ради №373, № 486, № 536 судом встановлено, що при прийнятті цих рішень не була здійснена перевірка економічної обґрунтованості розрахунків на житлово-комунальні послуги. Крім того, в порушення Постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 12.07.2005 року здійснено поділ послуг на основні та додаткові; не визначено вартість послуг по кожному будинку окремо (п. 2 постанови); необґрунтовано звужено перелік робіт з поточного ремонту (п.19 постанови); порушено порядок оприлюднення регуляторних актів. В порушення вимог передбачених ст.20 Закону України «Про антимонопольний комітет України»та розпорядження Антимонопольного комітету України № 4 від 01.04.2004 року зазначені рішення виконкому не були погоджені з територіальним відділенням Антимонопольного комітету України.
Рішенням виконкому Херсонської міської ради № 125 від 18.02.2009 року на виконання вимог викладених в протесті прокурора м. Херсона від 16.12.2008 року на рішення виконкому № 486 від 16.09.2008 року внесені зміни до зазначеного рішення № 486.
Постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 24 липня 2009 року визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Херсонської міської ради № 141 від 18.03.2008 року та № 486 від 16.09.2008 року «Про затвердження переліку послуг та видів робіт і витрат та тарифів з утримання будинків і споруд та прибудинкової території для населення по кожному будинку, що належить до комунальної власності територіальної громади міста». П.1 рішення виконкому № 486 було затверджено тарифи для комунальних підприємств і погоджено тарифи для підприємств, установ та організацій, які не належать до комунальної власності та утримують будинки, які належать до комунальної власності територіальної громади міста.
Крім того, відповідно до рішення адміністративної колегії Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.02.2010 року на ПП «Жилтранс»накладено штраф у розмірі 8000 грн. у зв'язку з тим, що ПП «Жилтранс»підготувавши та подавши 21.07.2008 року органу місцевого самоврядування для погодження розрахунок тарифу на послуги з обслуговування житлових будинків та прибудинкової території, який розраховано з урахуванням показників по всьому житловому фонду м. Херсона, та не має достатнього економічного обґрунтування, виходячи з даних про господарську діяльність ПП «Жилтранс», вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.2 ст. 50, ч.1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку, шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які б були неможливими за умов значної конкуренції на ринку. У зазначеному рішенні встановлено , що у зв'язку з наданням ПП «Жилтранс»на погодження виконкому Херсонської міської ради розрахунку економічно необґрунтованого тарифу плати з утримання будинків і споруд та прибудинкової території рішенням виконкому № 486 від 16.09.2008 року було затверджено необґрунтований тариф на послуги , який у подальшому застосовувався підприємством при наданні послуг. При цьому застосування економічно необґрунтованого тарифу мало тягти негативні наслідки щодо отримання послуги з обслуговування житлового фонду населенням, оскільки за таких умов споживачі сплачують вартість, яка не відповідає кількості та якості послуг, які фактично ними отримуються.
Зазначеними рішенням територіального відділення Антимонопольного комітету України ПП «Жилтранс»зобов'язано вжити заходи, спрямовані на усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції шляхом здійснення розрахунку та подання до органу місцевого самоврядування економічно обґрунтованих тарифів на послуги з обслуговування житлових будинків та прибудинкової території, які б відображали результати господарської діяльності саме ПП «Жилтранс»та стан фонду, переданого на обслуговування цьому підприємству (а.с. 96-98 том 2).
Таким чином посилання відповідачки на те, що позивачем при розрахунку заборгованості за послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території були застосовані економічно необґрунтовані тарифи підтверджується встановленими судом апеляційної інстанції обставинами на підставі поданих відповідачкою суду І інстанції доказів.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що позивач не надав належних та допустимих у спірних правовідносинах доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачка вчасно отримала якісні послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, а також те, що вартість послуг, покладеної в основу розрахунку, є економічно обґрунтованою та відповідає тарифам, що сформовані відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також порядку формування тарифів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 12.07.2005року, що діяла до 09.06.2009року та затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №529 від 20.05.2009 року, що набрала чинності 09.06.2009 року «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
При розгляді справи судом апеляційної інстанції позивачем не надано доказів про наявність чинних та встановлених відповідно до законів тарифів, що застосовані при складенні розрахунку заборгованості за період і у розмірі визначеному судом І інстанції.
За таких обставин рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим. Відповідно до п. 3,4 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та допущені вищезазначені порушення норм матеріального та процесуального закону.
Куруючись ст.ст. 303, 307, п.3, 4 ст. 309 ЦПК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10 січня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Жилтранс» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.
Рішення набирає чинності після проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ у касаційному порядку.
Головуючий:
Судді:
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2012 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Сімоненко В.М., розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві ради на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2012 року у справі за позовом комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и л а:
У липні 2010 року КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві ради звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість по платі за утримання житла та плату за користування комунальними послугами заборгованість у сумі 3541,50 грн.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року рішення першої інстанції залишено без змін.
У січні 2012 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленою обставиною, посилаючись на те, що відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2009 року визнано дії Київської міської державної адміністрації по зміні тарифів на комунальні послуги з 01 грудня 2006 року такими, що порушують норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що є нововиявленою обставиною.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року в задоволенні заяви про перегляд рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року за нововиявленими обставинами відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2012 року ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року скасовано та направлено заяву на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
У касаційній скарзі КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві, просить скасувати ухвалу апеляційної інстанції та залиши в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.
У прийнятті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 324 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1,3,4,13,14,15,16,17,18,20,24,25,26,27,28,29 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Касаційна скарга комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві ради на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2012 року не може бути прийнята до провадження, оскільки вказана ухвала не підлягає оскарженню в касаційному порядку відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України, як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись ст. 324 ЦПК України,
у х в а л и л а:
Відмовити комунальному підприємству «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві у прийнятті касаційного провадження у справі за позовом комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ В.М.Сімоненко
Державний герб України
У Х В А Л А
і м е н е м у к р а ї н и
22 лютого 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С.,
Умнової О.В., Гримич М.К.,
Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом міського комунального підприємства «Жилсервіс» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою міського комунального підприємства «Жилсервіс» на рішення апеляційного суду Луганської області від 6 липня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2009 року міське комунальне підприємство «Жилсервіс» (далі МКП «Жилсервіс») звернулося до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що будинок АДРЕСА_1 де мешкають у приватизованій квартирі АДРЕСА_1 відповідачі, знаходиться на його балансі з 1 липня 2002 року та у період з 1 липня 2006 року по 30 червня 2009 року відповідачам надавалися послуги по утриманню будинку та прибудинкової території. За отримані послуги відповідачі розраховувались не в повному обсязі, внаслідок чого за ними утворилась заборгованість у розмірі 948,82 грн., а тому позивач просив стягнути вказану суму з відповідачів в солідарному порядку.
Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 11 травня 2010 року позов МКП «Жилсервіс» задоволено: стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь МКП «Жилсервіс» у дольовому порядку заборгованість за утримання будинків, споруд та прибудинкових територій по 474,41 грн. з кожного; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 6 липня 2011 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі МКП «Жилсервіс» порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності відповідачам в рівних частках (а.с.135).
Згідно довідки по формі № 3 про склад сімї, за вказаною адресою відповідачі зареєстровані та проживають (а.с.3).
Вказаний будинок з 1 липня 2002 року перебуває на технічному обслуговуванні позивача.
Позивач у відповідності до свого Статуту є спеціалізованим підприємством, яке надає послуги з ремонту, утримання житлового фонду, технічного обслуговування інженерних будинкових мереж і обладнання, вивезення побутових відходів та інших комунальних послуг, не заборонених чинним законодавством.
Договір про надання комунальних послуг між сторонами не укладався і жодним з них не ініціювався.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив із того, що між сторонами фактично склалися договірні відносини, оскільки позивач надає відповідачам комунальні послуги, а останні в свою чергу своїх обовязків належним чином не виконують, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що між сторонами договору про надання комунальних послуг не укладалося та в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у період з 2006-2009 роки, за які стягується заборгованість, був відповідно до ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» переможцем конкурсу на надання житлово-комунальних послуг, що не дає йому можливості надавати вказані послуги.
Проте такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить вимогам закону та матеріалам справи.
Крім того, висновок апеляційного суду про те, що для вирішення спору між сторонами обовязковим є наявність договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, без якого відсутні самі правовідносини між сторонами, є неправильним.
Згідно із ст. 19 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються виключно на договірних засадах. Це означає, що кожна із сторін має право вимагати укладення такого договору, у тому числі і в судовому порядку.
Судова колегія зазначає, що відсутність такого договору не є безумовною підставою для відмови виконавцю житлово-комунальних послуг у стягненні заборгованості за такі послуги, які, як стверджують відповідачі надавались, хоча і неякісно, оскільки згідно з ч. 1 ст. 10 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.
Відповідно до ст. 179 ЖК України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду та їх утримання здійснюється за рахунок коштів власників згідно діючих Правил користування приміщеннями жилих будинків та прибудинковими територіями.
Згідно з пунктами 17, 35 зазначених Правил власник квартири, що розташована в багатоквартирному будинку, зобовязаний сплачувати платежі за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги.
Оскільки відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_1, то їх обовязок як власників проводити оплату за надані послуги з обслуговування і ремонту будинку безпосередньо випливає із зазначених вище нормативних актів.
Отже, суд першої інстанції, повно та всебічно зясував обставини справи, дослідив надані сторонами докази й дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, всупереч вимог чинного процесуального та матеріального законодавства України помилково скасував законне й об ґрунтове судове рішення місцевого суду.
Згідно ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу міського комунального підприємства «Жилсервіс» задовольнити.
Рішення апеляційного суду Луганської області від 6 липня 2011 року скасувати, а рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 11 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М. Колодійчук Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
О.В. Умнова
І.М. Фаловська
У х в а л а
і м е н е м у к р а ї н и
11 лютого 2009 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
Костенка А.В., Пшонки М.П.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства “Служба замовника житлово-комунальних послуг” Оболонського району в м. Києві до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2007 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2006 року комунальне підприємство “Служба замовника житлово-комунальних послуг” Оболонського району в м. Києві звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з квартирної плати та за комунальні послуги в сумі 10 442 грн. 10 коп., що виникла за період з січня 1997 року до жовтня 2006 року.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2007 року, позов комунального підприємства “Служба замовника житлово-комунальних послуг” Оболонського району в м. Києві задоволено, стягнуто з відповідачів в солідарному порядку 10 442 грн. 10 коп. боргу.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачам фактично надавались комунальні послуги, вони їх отримували, проте не оплачували, у зв'язку із чим на користь позивача суд стягнув заборгованість за період з січня 1997 року до жовтня 2006 року.
Однак погодитися з таким висновком не можна.
Відповідно до пп. 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно зі ст. ст. 71, 75, 76, 80 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 (зі змінами), власник або наймач (орендар) квартири зобов'язаний своєчасно оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У зв'язку із цим позивач повинен був дізнатися про невнесення відповідачами квартирної плати та плати за комунальні послуги наступного місяця після невнесення такої плати за попередній місяць.
Оскільки позов пред'явлено в жовтні 2006 року, то вказана заборгованість не могла бути стягнута за строк після закінчення строку позовної давності (ст. ст. 75, 76 ЦК УРСР) без вирішення питання щодо поважності причин його пропущення (ст. 80 ЦК УРСР).
У порушення зазначених вимог закону суди стягнули заборгованість з січня 1997 року.
За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: Т.Є. Жайворонок
А.В. Костенко
Н.П. Лященко
М.П. Пшонка
У х в а л а
ІМенем УКраїни
19 вересня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,
Мостової Г.І., Наумчука М.І.,
розглянувши цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Техкомресурси» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за обслуговування житлового будинку та прибудинкової території, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 2 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 28 лютого 2012 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Техкомресурси» звернулося до суду з указаним позовом. Зазначало, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані та проживають в АДРЕСА_1 і є користувачами послуг, що надає позивач по обслуговуванню житлового будинку і прибудинкової території за місцем їх проживання. Обслуговування проводиться відповідно до договору, укладеного за результатами конкурсу з управлінням житлово-комунального господарства № 58 від 4 жовтня 2006 року «На надання комунального замовлення на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території» та тарифів, які затверджені рішенням виконкому Сумської міської ради № 580 від 31 жовтня 2006 р. «Про затвердження тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій для балансоутримувачів та виконавців послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій житлового фонду, що перебуває у комунальній власності», рішення № 275 від 29 травня 2007 року. Так як, у порушення вимог ЖК України, відповідачі не сплачують коштів за надані їм послуги, що призвело до виникнення заборгованості, просило задовольнити позов.
Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 2 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 28 лютого2012 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Техкомресурси» заборгованість за обслуговування житлового будинку та прибудинкової території за період з 1 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року в сумі 1697 грн. 13 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи заборгованість за обслуговування житлових будинків та прибудинкових територій, яка утворилась за період з 1 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року у сумі 1697 грн. 13 коп., суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що така заборгованість в солідарному порядку підлягає стягненню як з власника квартири, так і з членів його сім'ї.
Однак, погодитись з таким висновком неможливо.
З матеріалів справи вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 (а.с. 83).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в разі, коли жиле приміщення належить особі на праві власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа.
Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких витратах визначається його власником і обов'язки по оплаті вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (ст. 156 ЖК України).
При стягненні з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості за обслуговування житлових будинків та прибудинкових територій ця обставина не врахована.
Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
В рішенні суду першої інстанції не зазначені підстави, на яких власник та члени його сім'ї несуть солідарний обов'язок по оплаті послуг на утримання будинку і прибудинкової території.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін суд апеляційної інстанції вказаних помилок не виправив.
Допущені судами при розгляді справи порушення норм процесуального права (ст. 10 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому рішення судів першої та апеляційної інстанції не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 2 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 28 лютого 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов Судді:Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. Мостова М.І. Наумчук
Державний герб України
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 серпня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Дьоміної О.О.
Суддів: Касьяна О.П., Мазур Л.М., Писаної Т.О., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства «Сакське житлово-експлуатаційне об'єднання» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2011 року, ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 лютого 2012 року, -
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2011 року позивач КП «Сакське ЖЕО» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по оплаті послуг за утримання будинку і прибудинкової території у розмірі 2389,31 грн.
Позов мотивований тим, що позивач надає послуги з утримання будинку АДРЕСА_1, що належить відповідачу. Надані послуги відповідач оплачує не у повному обсязі, у зв'язку із чим, за період з серпня 2004 року до травня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 2389,31 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 22 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду АР Крим від 27 лютого 2012 року, позов КП «Сакське житлово-експлуатаційне об'єднання» задоволений у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь КП «Сакське житлово-експлуатаційне об'єднання» заборгованість з оплати комунальних послуг в розмірі 2 389,31 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
ОСОБА_5, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд або постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов КП «Сакське ЖЕО» про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. Відповідач не виконала свої зобов'язання щодо оплати послуг, наданих позивачем, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі, оскільки вона не ставила питання про застосування позовної давності.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду виходив з того, що між сторонами був відсутній договір про надання послуг по утриманню будинку, однак послуги надавались позивачем і сплачувались відповідачем, що свідчить про визнання зобов'язань з приводу фактичного отримання та споживання комунальних послуг.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, та з порушенням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно з п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних витратах на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.
Суди попередніх інстанцій на зазначені норми уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про те, що лише власник квартири повинен нести відповідальність за несвоєчасну та належну оплату послуг за утримання будинку і прибудинкової території. Не звернули уваги на те, що у належній відповідачу квартирі зареєстрований та проживає член її сім'ї - син ОСОБА_6
Судами не надано належної оцінки вказаним обставинам та не виконано вимог ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не вирішено питання щодо залучення до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_6
Крім того, судами не перевірено доводи відповідача щодо обсягу та видів житлового-комунальних послуг, які фактично надавались позивачем, не встановлено перелік наданих ним послуг та їх вартість. Не з'ясовано, чи усі послуги надавалися якісно та вчасно, не перевірено надані розрахунки заборгованості за кожний місяць, а також не розраховано, з чого саме складається заборгованість та за які саме послуги (перелік послуг), а також не перевірено обґрунтованість розрахунків їх вартості.
Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.
За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2011 року, ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 лютого 2012 року скасувати.
Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Дьоміна О.О. Судді Касьян О.П. Мазур Л.М. Писана Т.О. Умнова О.В.
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Юровської Г.В., Мазур Л.М., Маляренка А.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом житлового кооперативу «Шовкоткацький» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за користування житлом та комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до житлового кооперативу «Шовкоткацький» (далі - ЖК «Шовкоткацький»), третя особа - Головний обчислювальний центр Київської міської державної адміністрації, про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, який перебуває на балансі ЖК «Шовкоткацький». Проте, ОСОБА_4 не сплачує квартплату та комунальні послуги, у зв'язку з чим за період з 1 квітня 2002 року до 1 березня 2012 року утворилася заборгованість. Після уточнення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 17 884 грн. 07 коп. заборгованості за комунальні послуги.
Не погоджуючись із позовом ЖК «Шовкоткацький», у червні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом та просила зобов'язати кооператив укласти з нею типовий договір про надання послуг з центрального опалення, холодного та гарячого водопостачання і водовідведення. Також просила зобов'язати ЖК «Шовкоткацький»: укласти з нею типовий договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій; зробити перерахування суми її боргу за плату житлово-комунальних послуг, починаючи з 1 жовтня 2006 року до 30 травня 2007 року за чинними на той час тарифами на житлово-комунальні послуги; зобов'язати ЖК «Шовкоткацький» зробити перерахування боргу за оплату житлово-комунальних послуг, починаючи з 1 червня 2007 року за встановленими тарифами.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2012 року, позов ЖК «Шовкоткацький» задоволено частково: стягнуто зі ОСОБА_4 заборгованість за користування житлом та комунальними послугами у розмірі 17 884 грн. 07 коп.; у іншій частині позову ЖК «Шовкоткацький» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково: зобов'язано ЖК «Шовкоткацький» укласти з нею типовий договір про надання послуг з центрального опалення, холодного та гарячого водопостачання і водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630; зобов'язано ЖК «Шовкоткацький» укласти зі ОСОБА_4 типовий договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529; у задоволенні решти зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Задовольняючи частково позов ЖК «Шовкоткацький» та зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, повно і всебічно встановив обставини справи, визначив правовідносини та правильно застосував правові норми, в результаті чого ухвалив законне і справедливе рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, отже судові рішення першої й апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Г.В. Юровська
Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
22 жовтня 2012 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Касьян О.П., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 2 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17 липня 2012 року у справі за позовом приватного підприємства «Жил-сервіс - 1» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги утримання будинку та прибудинкової території,
в с т а н о в и в :
2 лютого 2012 року заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 17 липня 2012 року, позов ПП «Жил-сервіс-1» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь позивача 2 434,57 грн. заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 1 липня 2008 року по 30 вересня 2010 року та судові витрати.
У касаційній скарзі відповідачі просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і змінити рішення суду або ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У відкритті касаційного провадження у справі потрібно відмовити з таких підстав.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Доводи касаційної скарги, додані до неї матеріали, зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при їх ухваленні.
Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
у х в а л и в:
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 2 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 17 липня 2012 року у справі за позовом приватного підприємства «Жил-сервіс - 1» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги утримання будинку та прибудинкової території.
Додані до скарг матеріали повернути заявникам.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ О.П. Касьян
В судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що позивач фактично надавав відповідачам послуги по утриманню і обслуговуванню будинку і прибудинкової території, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
07 листопада 2012 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А.,Леванчука А.О., Журавель В.І.,Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатації нерухомості» про стягнення безпідставно отриманих коштів, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, у якому зазначала, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. З січня 2007 року вона сплачувала грошові кошти за послуги з утримання будинку та прибудинкової території на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» (далі - ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості»). 03 грудня 2009 року їй стало відомо про те, що судовим рішенням тарифи ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості», за якими вона сплачувала кошти на утримання будинку та прибудинкової території, визнано недійсними.
Внаслідок нарахування відповідачем плати за послуги щодо утримання будинку та прибудинкової території за завищеними тарифами нею було переплачено ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» 25 328 грн. 92 коп. за період з січня 2007 року по квітень 2011 року, які відповідач не бажав повернути в добровільному порядку.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 квітня 2012 року позов залишено без задоволення.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 квітня 2012 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» на користь ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 14 577 грн. 74 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
У касаційній скарзі ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості», мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що із наданих позивачкою квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг не можна зробити висновок, за які саме послуги та за яким тарифом вони оплачувалися.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зробив розрахунок платежів за комунальні послуги, які вносила ОСОБА_6 та які необхідно було сплачувати за тарифами, та стягнув різницю між фактично сплаченою сумою та належною до сплати.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказані вимоги не дотримані при ухваленні рішення апеляційного суду.
ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1. Розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 23 грудня 2005 року прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом будинок по АДРЕСА_1. Цим же розпорядженням експлуатуючою організацією будинку доручено ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» прийняти на баланс вказаний будинок та визначено цю організацію виконавцем житлово-комунальних послуг.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2009 року розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 23 грудня 2005 року скасовано в частині призначення ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» організацією, яка здійснює обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_1.
Порядок та розмір плати за житлово-комунальні послуги врегульовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги». На час виникнення спірних правовідносин у ст. 14 вказаного закону передбачалося, що залежно від порядку затвердження цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:
1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи) на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади;
2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи) на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;
3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни (тарифи) на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).
Ціни (тарифи) на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
На вказаний час діяли постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 2005 року № 481 «Про затвердження порядку встановлення тимчасових норм споживання, нормативів якості та режимів надання житлово-комунальних послуг».
Згідно зі ст. 7 закону до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, окрім інших, належить:
1) затвердження та реалізація місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та реалізації відповідних державних і регіональних програм;
2) встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19 травня 2000 року № 748 «Про встановлення розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій в м. Києві» для будинків, обладнаних ліфтами встановлено тариф у розмірі 0,58 грн. за 1 кв.м., розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30 травня 2007 року № 641 «Про впорядкування розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій в м. Києві» для будинків обладнаних ліфтами встановлено коефіцієнт підвищення в розмірі 1,9 та введений в дію з 01 грудня 2006 року, і який діяв до 31 травня 2009 року.
У подальшому, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29 квітня 2009 pоку № 518 «Про встановлення та погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» для ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» для будинку АДРЕСА_1 був встановлений тариф у розмірі 5 грн. 11 коп. за 1 кв. м, що діяв з 01 червня 2009 року по 01 липня 2009 року, а 31 серпня 2009 року Київською міською державною адміністрацією було прийняте розпорядження № 979 «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», яким для будинку АДРЕСА_1 для ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості», був погоджений тариф у розмірі 4 грн. 85 коп. за 1 кв.м. загальної площі квартири за місяць, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10 квітня 2012 року № 579 «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», для будинку АДРЕСА_1 для ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості», був погоджений тариф у розмірі 4 грн. 85 коп. за 1 кв.м. загальної площі квартири за місяць для оплати до 20 числа, та 5 грн. 33 коп. за 1 кв.м. загальної площі квартири за місяць для оплати після 20 числа, який нараховується з 31 червня 2012 року.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» визнано недійсними та скасовано тарифи на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, встановлені ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості», з 01 квітня 2006 року, та заборонено ТОВ «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» нараховувати комунальні платежі за цінами, що не затверджені Київською міською державною адміністрацією.
У ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Крім того, відповідно до ст. 19 закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
У ст. 26 закону зазначено, що істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є, окрім інших: вичерпний перелік житлово-комунальних послуг; тарифи та їх складові на кожну з цих послуг; загальна вартість послуг; порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; права та обов'язки сторін.
Згідно зі ст. 20 цього закону споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Із матеріалів цивільної справи вбачається, що 03 травня 2006 року між ТОВ «ПОРЯД.ОК Управління та експлуатація нерухомості» та ОСОБА_6 укладений договір № ДХ-721Ж-04/06 відносин власника приміщень житлового комплексу та управителя. Згідно з додатком № 1 до цього договору станом на 01 квітня 2006 року сторонами погоджено розмір плати за 1 кв. м. загальної площі житлового приміщення у розмірі 5 грн. 25 коп., враховуючи 96,45 кв.м. загальної площі. У додатку № 2 до договору визначено тарифи на базові послуги управителя з 01 квітня 2006 року, у якому зазначено також тариф на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 5 грн. 25 коп. за 1 кв.м. загальної площі житлового приміщення. Договір та додатки до нього підписано сторонами. Даних про те, що вказаний договір оспорено чи до нього внесено зміни, матеріали цивільної справи не містять.
У ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Умовами виникнення даних зобов'язань є: а) набуття (збереження майна, яке мало бути витрачене) однією особою; б) відповідна втрата майна (або неотримання майна) іншою особою; в) відсутність достатньої правової підстави для цього (угоди сторін, вказівки закону тощо). При цьому до відсутності правової підстави ч. 1 ст. 1212 ЦК прирівнює ситуацію, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У даному випадку між сторонами існують договірні правовідносини, які на час розгляду справи не змінено, договір не визнано у частині чи повністю недійсним, тому відсутні підстави для застосування ст. 1212 ЦК України.
Окрім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що з наданих позивачкою квитанцій не вбачається, який розмір із загальної суми становить плата за утримання будинку та прибудинкової території, оскільки внесена сума містить плату і за отримання інших комунальних послуг.
За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Керуючись статтями 333, 335, 336, 339, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРЯД.ОК. Управління та експлуатація нерухомості» задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 17 липня 2012 року скасувати, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 квітня 2012 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна В.І. Журавель А.О. Леванчук О.М. Ситнік
Проте суд не може погодитись з таким твердженням, оскільки зі змісту п. 3 ч. 2 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" вбачається, що первісним є обов'язок виконавця (балансоутримувача) житлово-комунальних послуг підготувати договір про надання житлово-комунальних послуг, а отже пропозиція щодо укладання такого договору має виходити саме від виконавця житлово-комунальних послуг чи балансоутримувача, а споживач зобов'язаний укласти такий договір, що підготовлений на основі типового договору.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
21 листопада 2012 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П.,Іваненко Ю.Г., Журавель В.І.,Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» (далі - КП «ЖКС «Вузівський») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що ОСОБА_6 є власником, зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_1.
Згідно з рішенням Одеської міської ради від 05 квітня 2007 року вказаний будинок обслуговується КП «ЖКС «Вузівський», ним здійснюються функції виконавця робіт з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій, приймаються на баланс житлові будинки, їх інженерне обладнання.
Позивач виконує свої зобов'язання в повному обсязі, надаючи ОСОБА_6 відповідні житлово-комунальні послуги, однак відповідачка оплату за надані послуги не здійснює, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість в розмірі 1 702 грн. 36 коп., яку просив стягнути з відповідачки.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2012 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь КП «ЖКС «Вузівський» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 1 286 грн. 23 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена.
Задовольняючи позовні вимоги КП «ЖКС «Вузівський» суди керувалися тим, що ОСОБА_6 надавалися послуги якісно та в повному обсязі, тому вона зобов'язана їх оплатити.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Зазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
У ч. 1 ст. 158 ЦПК передбачено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_6 оскаржила в апеляційному порядку рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2012 року.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2012 року справа призначена до розгляду на 08 червня 2012 року (а.с. 80).
На а.с. 81‒82 містяться копії текстів телеграм, направлених судом сторонам з повідомленням про час та місце розгляду справи апеляційним судом. Разом з тим матеріали справи не містять доказів того, що вказана телеграма, направлена на ім'я ОСОБА_6, була вручена відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України.
Апеляційний суд розглянув справу без доказів щодо належного повідомлення сторони про час та місце розгляду справи, чим порушив вимоги цивільного процесуального закону.
Крім того, матеріали цивільної справи містять докази, подані ОСОБА_6, які, на її думку, є підтвердженням неналежного виконання своїх обов'язків з надання комунальних послуг позивачем. Однак, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції вказані докази не досліджувалися. Відповідна правова оцінка їм не надавалася, не враховано, що відповідно до п. 4 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець (виробник) зобов'язаний проводити перерахунок розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі перерви в їх наданні, ненаданні або наданні не в повному обсязі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки порушення, допущені судом апеляційної інстанції, не можна виправити на стадії касаційного перегляду судового рішення, ухвала суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08 червня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 грудня 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба Чернишова» про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба Чернишова» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 червня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вони є власниками квартир №№ 32, 40 у будинку АДРЕСА_1. У зазначеному будинку було створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба Чернишова» (далі - ОСББ «Садиба Чернишова»), яке відповідно до визначеної статутом мети та рішення учасників надає власникам квартир послуги з обслуговування квартир, будинку та прибудинкової території. Законодавство передбачає обов'язок укласти договір про обслуговування будинку та прибудинкової території, який є двостороннім договором, при цьому визначено істотні умови договору й затверджено типовий договір. Проте ОСББ «Садиба Чернишова» при укладенні договору не визначило істотних умов договору, а договір, що пропонувався до укладення не відповідає типовому договору.
Ураховуючи викладене, позивачі просили суд зобов'язати відповідача укласти договори з управління неподільним та загальним майном житлового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, забезпечення належної експлуатації, якісного та своєчасного надання житлово-комунальних послуг, забезпечення відповідних умов користування неподільним та загальним майном з визначенням усіх умов договору, що є істотними відповідно до діючого законодавства, у тому числі переліку послуг, що надаються ОСББ «Садиба Чернишова» та вартості цих послуг.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 червня 2012 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Зобов'язано ОСББ «Садиба Чернишова» укласти з позивачами договори з управління неподільним і загальним майном житлового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, забезпечення належної експлуатації, якісного та своєчасного надання житлово-комунальних послуг, забезпечення відповідних умов користування неподільним і загальним майном, з визначенням усіх умов договору, що є істотними відповідно до вимог діючого законодавства, у тому числі переліку послуг, що надаються відповідачем та вартості цих послуг.
У касаційній скарзі ОСББ «Садиба Чернишова» просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та вирішити питання по суті.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачає обов'язок укладення договору між власником окремого приміщення та управителем, який має відповідати вимогам типового договору.
Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 вересня 2010 року належить квартира № 40 у будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 8 квітня 2010 року є власником квартири № 32 у будинку АДРЕСА_1. 5липня 2010 року проведено державну реєстрацію ОСББ «Садиба Чернишова», статут об'єднання затверджено рішенням установчих зборів власників приміщень у будинку АДРЕСА_1 за вищезазначеною адресою, протокол № 1 від 14 травня 2010 року.
Відповідно до п. 1.5. статуту ОСББ «Садиба Чернишова» об'єднання може здійснювати некомерційну господарську діяльність для забезпечення власних потреб безпосередньо або шляхом укладення договорів з фізичними чи юридичними особами.
Згідно зі ст. 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання за договором з постачальниками комунальних послуг може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг.
Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з листом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 квітня 2011 року № 7/15-4687 мета і предмет діяльності ОСББ, визначені законом, не передбачають здійснення об'єднанням господарської діяльності, а тому ОСББ не є суб'єктом господарювання і не може бути виробником або виконавцем житлово-комунальних послуг відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суди зазначених вимог закону не врахували; не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не встановили статус ОСББ «Садиба Чернишова», тобто чи є воно виробником або постачальником послуг; не звернули увагу, що типовий договір є обов'язковим лише для суб'єктів господарювання та дійшли передчасного висновку про задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Разом з тим, пославшись на рішення апеляційного суду Харківської області від 7 червня 2012 року, апеляційний суд не врахував, що судом на користь ОСББ була стягнута сума не за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а необхідні внески з власника квартири за утримання належної частки неподільного та загального майна в будинку та прибудинкової території.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Садиба Чернишова» задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 червня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська
У х в а л а
іменем україни
23 січня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого суддів: Дьоміної О.О., Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,Кафідової О.В., Попович О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зараз» до ОСОБА_6 про визнання договору про управління будинком укладеним та стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Зараз» (далі - ТОВ «Зараз») звернулося до суду з позовом про визнання договору про управління будинком укладеним та стягнення заборгованості, обґрунтовуючи його тим, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_3. З огляду на те, що за споживання послуг з утримання будинку за період з 8 січня 2008 року по 24 жовтня 2011 року у відповідача виникла заборгованість, позивач просив задовольнити позов, стягнути з відповідача 32 301,30 грн заборгованості за надані послуги, 18 767,06 грн інфляційних втрат, 3 678,69 грн трьох відсотків річних від простроченої суми, а всього - 54 748,05 грн, а також визнати договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року позов задоволено.
Визнано договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.
Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ТОВ «Зараз» 54 748,05 грн боргу.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року скасовано частково, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання договору укладеним та стягнення 18 767,06 грн інфляційних втрат, 3 678,69 грн трьох відсотків річних від простроченої суми.
В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 листопада 2009 року № 484/4 ТОВ «Зараз» затверджено виконавцем житлово-комунальних послуг у с. Чайки Києво-Святошинського району по вул. Лобановського (а.с. 24).
Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Вважаючи, що у ОСОБА_6 як власника квартири АДРЕСА_1 внаслідок споживання житлово-комунальних послуг утворилася заборгованість у розмірі 32 301,30 грн, ТОВ «Зараз» звернулося до суду з вимогою про її стягнення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми, а також про визнання договору про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та користується житлово-комунальними послугами, які надає ТОВ «Зараз», відтак визнав договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним та стягнув з відповідача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і трьох процентів річних від простроченої суми.
Апеляційний суд, посилаючись на те, що відповідач не є власником квартири, а стаття 625 ЦК України на спірні правовідносини не поширюється, скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання договору укладеним та стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми, залишивши заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги без змін.
Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки вони не відповідають закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.
Згідно з частиною 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 статті 331 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
До прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.
21 вересня 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укргаз» (забудовник) та ОСОБА_6 (замовник) уклали договір № 1А/1/7/31/Ж участі у будівництві об'єкта, згідно з яким замовник зобов'язується оплатити вартість лоту облігацій за договором купівлі-продажу облігацій та пред'явити його до погашення забудовнику, а забудовник зобов'язується збудувати об'єкт будівництва - квартиру АДРЕСА_4 та передати його замовнику в погашення лоту облігацій у порядку, строки та на умовах, визначених договором (а.с. 6-11).
З пунктів 3.1., 3.3. цього договору вбачається, що умовою передачі об'єкта будівництва замовнику є передача повністю оплаченого ним лота облігацій до погашення. Погашення лота облігацій відбувається шляхом передачі замовнику об'єкта будівництва за актом прийому-передачі, що є передумовою та підставою для оформлення та реєстрації замовником первісного права власності на об'єкт будівництва.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції, не звернувши уваги на те, що договір участі у будівництві об'єкта не має правовстановлюючого значення, дійшов неправильного висновку про те, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_4
Висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_6 володіє майновими правами на вказану квартиру не відповідає встановленим судами обставинам, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що нею було виконано умови договору участі у будівництві об'єкта та договору купівлі-продажу облігацій від 29 жовтня 2007 року.
Незважаючи на це, суди першої та апеляційної інстанцій визнали ОСОБА_6 споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються ТОВ «Зараз», на підставі розрахунку заборгованості, наявного у довідці про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг та стягнули з відповідача суму основного боргу з урахуванням інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми.
Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суди не звернули уваги на те, що довідка ТОВ «Зараз» про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг стосується квартири АДРЕСА_1, а не тої квартири, щодо якої відповідач уклав договір участі у будівництві об'єкта, та з неї не вбачається розрахунку суми заборгованості з посиланням на найменування наданих послуг, періодичність їх надання, тарифи та загальну вартість наданих ТОВ «Зараз» житлово-комунальних послуг, натомість міститься лише узагальнююча сума заборгованості (а.с. 28).
У зв'язку з тим, що судами не було з'ясовано питання про те, чи надавалися відповідачу житлово-комунальні послуги, не перевірено обґрунтованості розрахунку суми заборгованості, застосування статті 625 ЦК України судом першої інстанції є передчасним.
Крім цього, у питанні про можливість визнання договору укладеним суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків, не звернувши уваги на те, що відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Принцип свободи договору, передбачений статтями 6, 627 ЦК України, означає право сторін вільно вирішувати питання укладення договору, вибору контрагента та погодження умов договору.
Згідно з частиною 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.
Обов'язку споживача житлово-комунальних послуг укласти договір з виконавцем послуг, що передбачений пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідає обов'язок виконавця підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
Зважаючи на викладене, умови типового договору є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд, так як такий типовий договір набув юридичної сили, акта цивільного законодавства, яким його затверджено.
Отже, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини 3 статті 6, статтям 627, 630 ЦК України та статтям 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
У разі такої відмови виконавець послуг має право на звернення до суду за захистом свого права та інтересу, які підлягають захисту на підставі пункту 1 частини 2 статті 6 ЦК України, шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Оскільки з матеріалів справи не вбачається, що ТОВ «Зараз» пропонувало ОСОБА_6 укласти договір на умовах типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а ОСОБА_6 відмовлялася або ухилялася від його укладення, пред'явлення вимог про визнання договору про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним також є передчасним.
Суд першої інстанції в порушення вимог закону належним чином не з'ясував питання про те, чи набула ОСОБА_6 право власності або майнові права на квартиру АДРЕСА_4 чи надавалися їй житлово-комунальні послуги, не перевірив обґрунтованості розрахунку суми заборгованості та безпідставно визнав договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним, не зазначивши при цьому дати, з якого він вважається укладеним.
Апеляційний суд, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для застосування частини 2 статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, та не звернув уваги на те, що позивач вимоги про зобов'язання укласти договір не заявляв, натомість просив визнати договір укладеним.
За таких обставин суди неправильно застосували норми матеріального права, в порушення норм процесуального права не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна Судді:М.В. Дем'яносов О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Попович
У х в а л а
іменем україни
23 січня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого суддів: Дьоміної О.О., Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,Кафідової О.В., Попович О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зараз» до ОСОБА_6 про визнання договору про управління будинком укладеним та стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Зараз» (далі - ТОВ «Зараз») звернулося до суду з позовом про визнання договору про управління будинком укладеним та стягнення заборгованості, обґрунтовуючи його тим, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_3. З огляду на те, що за споживання послуг з утримання будинку за період з 8 січня 2008 року по 24 жовтня 2011 року у відповідача виникла заборгованість, позивач просив задовольнити позов, стягнути з відповідача 32 301,30 грн заборгованості за надані послуги, 18 767,06 грн інфляційних втрат, 3 678,69 грн трьох відсотків річних від простроченої суми, а всього - 54 748,05 грн, а також визнати договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року позов задоволено.
Визнано договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.
Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ТОВ «Зараз» 54 748,05 грн боргу.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року скасовано частково, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання договору укладеним та стягнення 18 767,06 грн інфляційних втрат, 3 678,69 грн трьох відсотків річних від простроченої суми.
В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 листопада 2009 року № 484/4 ТОВ «Зараз» затверджено виконавцем житлово-комунальних послуг у с. Чайки Києво-Святошинського району по вул. Лобановського (а.с. 24).
Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Вважаючи, що у ОСОБА_6 як власника квартири АДРЕСА_1 внаслідок споживання житлово-комунальних послуг утворилася заборгованість у розмірі 32 301,30 грн, ТОВ «Зараз» звернулося до суду з вимогою про її стягнення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми, а також про визнання договору про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та користується житлово-комунальними послугами, які надає ТОВ «Зараз», відтак визнав договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним та стягнув з відповідача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення і трьох процентів річних від простроченої суми.
Апеляційний суд, посилаючись на те, що відповідач не є власником квартири, а стаття 625 ЦК України на спірні правовідносини не поширюється, скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання договору укладеним та стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми, залишивши заочне рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги без змін.
Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки вони не відповідають закону та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.
Згідно з частиною 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 статті 331 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
До прийняття новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.
21 вересня 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укргаз» (забудовник) та ОСОБА_6 (замовник) уклали договір № 1А/1/7/31/Ж участі у будівництві об'єкта, згідно з яким замовник зобов'язується оплатити вартість лоту облігацій за договором купівлі-продажу облігацій та пред'явити його до погашення забудовнику, а забудовник зобов'язується збудувати об'єкт будівництва - квартиру АДРЕСА_4 та передати його замовнику в погашення лоту облігацій у порядку, строки та на умовах, визначених договором (а.с. 6-11).
З пунктів 3.1., 3.3. цього договору вбачається, що умовою передачі об'єкта будівництва замовнику є передача повністю оплаченого ним лота облігацій до погашення. Погашення лота облігацій відбувається шляхом передачі замовнику об'єкта будівництва за актом прийому-передачі, що є передумовою та підставою для оформлення та реєстрації замовником первісного права власності на об'єкт будівництва.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції, не звернувши уваги на те, що договір участі у будівництві об'єкта не має правовстановлюючого значення, дійшов неправильного висновку про те, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_4
Висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_6 володіє майновими правами на вказану квартиру не відповідає встановленим судами обставинам, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що нею було виконано умови договору участі у будівництві об'єкта та договору купівлі-продажу облігацій від 29 жовтня 2007 року.
Незважаючи на це, суди першої та апеляційної інстанцій визнали ОСОБА_6 споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються ТОВ «Зараз», на підставі розрахунку заборгованості, наявного у довідці про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг та стягнули з відповідача суму основного боргу з урахуванням інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми.
Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суди не звернули уваги на те, що довідка ТОВ «Зараз» про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг стосується квартири АДРЕСА_1, а не тої квартири, щодо якої відповідач уклав договір участі у будівництві об'єкта, та з неї не вбачається розрахунку суми заборгованості з посиланням на найменування наданих послуг, періодичність їх надання, тарифи та загальну вартість наданих ТОВ «Зараз» житлово-комунальних послуг, натомість міститься лише узагальнююча сума заборгованості (а.с. 28).
У зв'язку з тим, що судами не було з'ясовано питання про те, чи надавалися відповідачу житлово-комунальні послуги, не перевірено обґрунтованості розрахунку суми заборгованості, застосування статті 625 ЦК України судом першої інстанції є передчасним.
Крім цього, у питанні про можливість визнання договору укладеним суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків, не звернувши уваги на те, що відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Принцип свободи договору, передбачений статтями 6, 627 ЦК України, означає право сторін вільно вирішувати питання укладення договору, вибору контрагента та погодження умов договору.
Згідно з частиною 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.
Обов'язку споживача житлово-комунальних послуг укласти договір з виконавцем послуг, що передбачений пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідає обов'язок виконавця підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
Зважаючи на викладене, умови типового договору є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд, так як такий типовий договір набув юридичної сили, акта цивільного законодавства, яким його затверджено.
Отже, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини 3 статті 6, статтям 627, 630 ЦК України та статтям 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
У разі такої відмови виконавець послуг має право на звернення до суду за захистом свого права та інтересу, які підлягають захисту на підставі пункту 1 частини 2 статті 6 ЦК України, шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Оскільки з матеріалів справи не вбачається, що ТОВ «Зараз» пропонувало ОСОБА_6 укласти договір на умовах типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а ОСОБА_6 відмовлялася або ухилялася від його укладення, пред'явлення вимог про визнання договору про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним також є передчасним.
Суд першої інстанції в порушення вимог закону належним чином не з'ясував питання про те, чи набула ОСОБА_6 право власності або майнові права на квартиру АДРЕСА_4 чи надавалися їй житлово-комунальні послуги, не перевірив обґрунтованості розрахунку суми заборгованості та безпідставно визнав договір про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території укладеним, не зазначивши при цьому дати, з якого він вважається укладеним.
Апеляційний суд, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для застосування частини 2 статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, та не звернув уваги на те, що позивач вимоги про зобов'язання укласти договір не заявляв, натомість просив визнати договір укладеним.
За таких обставин суди неправильно застосували норми матеріального права, в порушення норм процесуального права не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна Судді:М.В. Дем'яносов О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Попович
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2011 року місто Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого Барбари В.П.,
суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Григорєвої Л.І., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 травня 2011 року в справі №5002-29/5222-2010 за позовом Кримського республіканського підприємства “Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі” до обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” про спонукання укласти договір,
встановив:
До Верховного Суду України звернувся обслуговуючий кооператив “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 12 травня 2011 року в справі №5002-29/5222-2010 . Заяву мотивовано тим, що в справі №5002-30/5228-2010 за тих же самих обставин, застосувавши ті ж самі положення закону, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку ніж у даній справі про відсутність у відповідача обовязку укладати спірний договір в силу відсутності прямої вказівки на це в Законі України “Про питну воду та питне водопостачання” та Законі України “Про житлово-комунальні послуги”.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” та перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною 3 статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 17 частини 3 статті 9 ЗУ “ Про ліцензування певних видів господарської діяльності” діяльність по централізованому водопостачанню та водовідведенню підлягає ліцензуванню.
Частиною 1 статті 19 ЗУ “Про питну воду та питне водопостачання” визначено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.
Згідно з частинами 1,2 статті 29 ЗУ “Про житлово-комунальні послуги” договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.
Господарськими судами встановлено, що Статутом обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” не передбачено надання своїм членам послуг з водопостачання, крім того, на балансі відповідача не перебуває будь-яких житлових будівель. Отже, останній не відноситься до субєктного складу осіб, з якими відповідно до частини 2 статті 19 ЗУ “Про питну воду та питне водопостачання” підприємства питного водопостачання безпосередньо повинні укладати договори про надання відповідних послуг.
За таких обставин Вищий господарський суд України неправильно застосував норми матеріального права, тому постанова від 12 травня 2011 року підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 11123-11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України
постановив:
Заяву обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив №26-Керч” задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 12 травня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий Барбара В.П.
Судді:Балюк М.І
Лященко Н.П.Берднік І.С.Маринченко В.Л. Глос Л.Ф.Онопенко В.В. Григорєва Л.І. Панталієнко П.В.Гриців М.І. Патрюк М.В.Гуменюк В.І. Пилипчук П.П.Гусак М.Б.Потильчак О.І.Ємець А.А.Пошва Б.М.Жайворонок Т.Є.Прокопенко О.Б. Заголдний В.В.Редька А.І.Кліменко М.Р.Сенін Ю.Л.Ковтюк Є.І.Скотарь А.М.Короткевич М.Є.Таран Т.С.Коротких О.А.Терлецький О.О.Косарєв В.І.Шицький І.Б.Кривенда О.В.Ярема А.Г.Кривенко В.В.
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Колодійчука В.М.
суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоремонт» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по комунальних платежах за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоремонт» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2012 року,
встановила:
У липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Енергоремонт» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по комунальних платежах.
В обгрунтування позову зазначило, що відповідачі зареєстровані і проживають в квартирі АДРЕСА_1. Даний будинок належить ТОВ «Енергоремонт» і внесений до Статутного фонду.
У порушення діючого закону, відповідачі сплачують комунальні послуги у неповному обсязі, внаслідок чого, за період з 1 квітня 2009 року по 1 червня 2012 року утворилась заборгованість за квартирну плату в сумі 1936,53 грн та за електроенергію в сумі 93,76 грн.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2012 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ТОВ «Енергоремонт» 93,76 грн. в рахунок заборгованості за спожиту електроенергію за період з 1 квітня 2009 року по 1 червня 2012 року та 107,30 грн в рахунок судових витрат. У задоволені решти вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ТОВ «Енергоремонт» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що позивач повинен виконати ремонт житлового приміщення, погодився провести взаєморозрахунки з мешканцями будинку.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд також зазначив, що позивач не надав доказів щодо права на надання комунально - житлових послуг та наміру укласти договір.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
З обставин справи вбачається, що відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1.
У 2012 році мешканцями даного будинку за власні кошти виконано роботи по реконструкції електросистеми будинку.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 176 ЖК України капітальний ремонт житлових будинків здійснюється відповідно до правил і норм технічної експлуатації житлового фонду.
Невиконання наймодавцем обов'язків по ремонту жилого приміщення у випадках, викликаних невідкладною необхідністю, дає наймачеві жилого приміщення право провести ремонт і стягнути з наймодавця вартість ремонту або зарахувати її в рахунок квартирної плати.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг відносяться послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).
На порушення вимог ст. 212 ЦПК України суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув і не з'ясував, чи підлягала реконструкції електросистема вказаного будинку згідно з правилами і нормами технічної експлуатації житлового фонду, чи викликався ремонт невідкладною необхідністю.
Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Статтею 67 ЖК України встановлено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
ТОВ «Енергоремонт» надає відповідачам комунальні послуги, від яких останні в установленому законом порядку не відмовлялися.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо, акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами.
У матеріалах справи відсутні акти-претензії, складені та підписані у встановленому законом порядку.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.
Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово - комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово - комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання.
Отже, необхідність укладення договору на надання житлово - комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право сторін.
Сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за фактично надані послуги.
Суд дійшов помилкового висновку, що ненадання споживачу типового догвору про надання житлово-комунальних послуг є підставою для звільнення відповідача від оплати даних послуг.
Апеляційний суд, переглядаючи справу, у порушення вимог ст. ст. 303, 312 ЦПК України на зазначені порушення уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки при розгляді справи судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно ч.2 ст.338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоремонт» задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.М. Колодійчук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
О.В. Умнова
І.М.Фаловська
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/29620459[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/29620459[/url])
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/29620459[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/29620459[/url]) Це одне рішення
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/796/3067/2013
Головуючий у І інстанції: Новак А.В.
Доповідач у ІІ інстанції: Шкоріна О.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 лютого 2013 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,
суддів: Стрижеуса А.М., Поліщук Н.В.,
при секретарі: Бабіч К.А.
за участю: представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в інтересах ТОВ «Ковальська- Житлосервіс» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_4 про зобов'язання укласти договір, -
В С Т А Н О В И Л А:
У липня 2011 року позивач ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про зобов'язання укласти договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг будинку АДРЕСА_1 у якому є відповідач. Остання ухиляється від укладання договору про надання послуг по утриманню будинків і споруд та прибудинкової території, чим порушує вимоги ст.. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та права позивача, як експлуатуючої організації.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» про зобов'язання укласти договір.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в інтересах ТОВ «Ковальська- Житлосервіс» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначав, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції керувався тим, що позовні вимоги ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» суперечать принципу свободи договору, визначеного ст. ст. 626,627,628 ЦК України. Вважає, що зазначені норми закону суд застосував не правильно, та не звернув уваги на доводи представника позивача про те, що спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами цивільного законодавства, а саме: ст..19 та п.п.1 п.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
В судове засідання не з'явився представник позивача, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив у зв'язку з чим колегія суддів вважає можливим розглянути справу у його відсутність відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги і просив рішення суду першої залишити без змін як законне і обґрунтоване.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених в суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції по даній справі - залишенню без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що на підставі договору міни від 15 квітня 2008 року ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальська - Житлосервіс» є виконавцем з надання житлово - комунальних послуг у зазначеному будинку.
Пропозиції товариства про укладення договору з надання житлово - комунальних послуг ОСОБА_4 відхилила, посилаючись на те, що договір не відповідає вимогам закону.
Звертаючись з позовом до суду, позивач просив зобов'язати ОСОБА_4 укласти з ним договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території.
Відповідно до вимог ст..4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом України.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних справ та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової)шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади; органу влади Автономної Ресупбліки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту, як встановлення правовідносин, в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів.
Враховуючи, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що позивачем невірно обраний спосіб захисту своїх прав та інтересів, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув і ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_4 про зобов'язання укласти договір, виходячи з того, що ці вимоги не ґрунтуються на нормах ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України, оскільки суперечать принципу свободи договору визначеному у зазначених нормах закону.
Разом з тим, допущені судом порушення норм матеріального права не вплинули на остаточні висновки суду, який постановив правильне рішення, а тому таке рішення з огляду на вимоги ст..308 ч.2 ЦПК України скасуванню не підлягає.
Доводи апеляційної карги висновку суду не спростовують і на його правильність не впливають, а тому підлягають відхиленню.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів , -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності в інтересах ТОВ «Ковальська- Житлосервіс» - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
У х в а л а
іменем України
29 липня 2011 року м. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Лесько А.О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 29 червня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 17 (далі КЖРЕП № 17) про зобовязання укласти договір,
в с т а н о в и в :
У квітні 2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися в суд із позовом до КЖРЕП №17 про зобовязання укласти договір на надання послуг з централізованого опалення, посилаючись на те, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1, яка знаходиться на балансі відповідача, та відповідно до ст.29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою особою.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 29 червня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено
В касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати згадані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338 - 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.
На підставі наведеного та керуючись пунктом 5 частини 3 статті 328 ЦПК України, суддя
у х в а л и в:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 29 червня 2011 року
Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ Лесько А.О.
Таким чином, правовідносини, в яких замовник зобов'язаний оплатити надану послугу у грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннямии как следствие
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (ч. 1 ст. 509 ЦК України)Такой вот правовой фокус, а точнее беспредел, и побоку условия договора.
Є рішення ВССУ, яким змінено рішення попередніх інстанцій у частині стягнення інфляційних і 3% річних, а саме роз'яснено, чому в позовному провадженні інфляційні і 3% річних не стягуютьсяЕсли можно, поподробней, что за решение. Готовлю кассацию, и есть опасения, что "правильный суд" "исправит" все недочеты АС и добавит Ответчику эти самые 3% годовых+инфляционные. С этих "кудесников закона" станется...
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/21432707[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/21432707[/url])
Наприклад це: [url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/21432707[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/21432707[/url])
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/27606428[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/27606428[/url])ЦитуватиПроте суд не може погодитись з таким твердженням, оскільки зі змісту п. 3 ч. 2 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" вбачається, що первісним є обов'язок виконавця (балансоутримувача) житлово-комунальних послуг підготувати договір про надання житлово-комунальних послуг, а отже пропозиція щодо укладання такого договору має виходити саме від виконавця житлово-комунальних послуг чи балансоутримувача, а споживач зобов'язаний укласти такий договір, що підготовлений на основі типового договору.
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" грудня 2012 р. Справа № 18/637/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Могил С.К. (головуючий),
Борденюк Є.М.,
Вовк І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житлорембудсервіс" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 року у справі № 18/637/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Житлорембудсервіс" до приватного підприємства "Візит" про спонукання до укладення договору,
У С Т А Н О В И В :
У квітні 2012 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до відповідача про зобов'язання укласти Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 10.02.2012 року № УБ/12/02/10-1/Ц та визнання його укладеним у зв'язку з обов'язковістю його укладення за вимогами закону.
До початку розгляду справи в суді першої інстанції позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та остаточно просив зобов'язати відповідача укласти Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 10.02.2012 року № УБ/12/02/10-1/Ц та вважати його укладеним з дати звернення до суду -05.04.2012 року.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.06.2012 року (суддя Гетя Н.Г.) в позові відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 року (судді Шепітько І.І., Івакіна В.О., Медуниця О.Є.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та позов задовольнити.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що у відповідності до договору про надання послуги з управління житловим фондом комунальної власності міста Кременчука від 24.06.2008 року № 197 та згідно з рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області "Про визначення виконавців послуг з управління житловим фондом, який знаходиться в комунальній власності міста" від 08.08.2008 року № 818 ТОВ "Житлорембудсервіс" визначено виконавцем житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій щодо визначених міською радою будинків, в т. ч. буд. № 8 по бульв. Пушкіна у м. Кременчуці Полтавської області.
За інформаційною довідкою з Єдиного реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.05.2012 року № 61/2160 ПП "Приватна телекомпанія "Візит" є власником вбудованого нежитлового приміщення в буд. № 8 по бульв. Пушкіна у м. Кременчуці Полтавської області.
Листом від 15.02.2012 року № 01-06/277 позивачем було надіслано відповідачу два примірники проекту Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 10.02.2012 року № УБ/12/02/10-1/Ц з додатками та пропозицією підписати та повернути один примірник позивачу у визначені законом строки.
Листом від 24.02.2012 року № 11 відповідач повідомив позивача про неможливість підписання проекту договору у зв'язку з відсутністю додатку № 3 до нього (розрахунок-розшифровка розміру щомісячної оплати).
05.03.2012 року позивачем на адресу відповідача відправлено додатки № 1, № 2, № 3 до типового договору, але зазначений проект договору відповідачем підписано не було.
Предметом даного судового розгляду є вимоги виконавця до споживача про зобов'язання укласти Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та визнання його укладеним з дати звернення до суду у зв'язку з обов'язковістю укладення такого договору за вимогами закону.
Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові про зобов'язання укласти Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та визнання його укладеним мотивовано наявністю укладеного між сторонами договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.06.2011 року № УБ/11/06/01-2Ц аналогічного змісту, відсутністю у поданому проекті договору істотних умов, передбачених ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні-послуги" та невідповідністю позовної вимоги про зобов'язання укласти Типовий договір встановленим законодавством способам захисту.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;
споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
За вимогами ст. ст. 13 та 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) відносяться до комунальних послуг і здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
За п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст. 181 ГК України.
Суди попередніх інстанцій, вважаючи укладеним (діючим) між сторонами договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.06.2011 року № УБ/11/06/01-2Ц в силу вимог ч. 7 ст. 181 ГК у зв'язку з відсутністю доказів вжиття позивачем заходів щодо врегулювання розбіжностей протягом встановленого ч. 5 ч. 181 ГК України 20-денного строку, не звернули увагу на те, що в рішенні господарського суду Полтавської області від 01.12.2011 року у справі № 18/2657/2011, яким відмовлено в позові про зобов'язання укласти договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.06.2011 року № УБ/11/06/01-2Ц, встановлені обставини не підписання на день розгляду справи зазначеного договору та його неукладеності.
Проте, попередні судові інстанції на зазначені обставини уваги не звернули та не витребували і не дослідили оригіналу договору від 01.06.2011 року № УБ/11/06/01-2Ц, не спростувавши доводи позивача щодо невідповідності наданих відповідачем копій документів, зокрема цього договору, їх оригіналам.
Разом з тим, ч. 4 ст. 179 ГК України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Типові умови договору в силу їх імперативності є обов'язковими для майбутніх сторін господарських договірних зобов'язань і не підлягають зміні ними. Сторони можуть тільки конкретизувати такі умови без відступу від змісту типового договору.
Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.20109 року № 529.
Між тим, суди попередніх інстанцій на зазначені норми матеріального права уваги не звернули та правової оцінки умовам поданого проекту договору від 10.02.2012 року № УБ/12/02/10-1/Ц і обставинам спору з їх урахуванням у прийнятих рішеннях не навели.
Отже, висновок судів про відсутність підстав для задоволення позову про спонукання укласти Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у зв'язку з існуванням укладеного між сторонами попереднього договору аналогічного змісту не відповідає матеріалам справи, є передчасним та зроблений без дослідження всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
У той же час, висновок суду першої інстанції про те, що заявлені вимоги про спонукання укласти спірний договір не відповідають встановленим законодавством способам захисту не грунтується на вимогах ст. 16 ЦК України ст. ст. 20 ГК України.
Таким чином, судами обох інстанцій в порушення ст. 43 ГПК України не повно з'ясовано умови запропонованого позивачем до укладення проекту договору та їх відповідність фактичним обставинам справи і вимогам закону та не застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини і зроблено передчасний висновок про відмову в позові про укладення договору в запропонованій позивачем редакції.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житлорембудсервіс" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 року та рішення господарського суду Полтавської області від 25.06.2012 року скасувати, і справу № 18/637/12 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий суддя С.Могил
Судді Є.Борденюк
І.Вовк
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
Головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Журавель В.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства «Жилтранс» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з експлуатаційних витрат на обслуговування та ремонт будинку за касаційною скаргою приватного підприємства «Жилтранс» на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2012 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2009 року приватне підприємство «Жилтранс» (далі - ПП «Жилтранс») звернулось до суду даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, який знаходиться на їх балансі та обслуговуванні, однак експлуатаційні витрати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території вона не сплачує, у зв'язку з чим за період з травня 2007 року по листопад 2009 року виникла заборгованість у розмірі 2 339 гривень 98 копійок.
Остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість по експлуатаційним витратам на обслуговування та ремонт будинку в розмірі 3 126 гривень 16 копійок за періоди з 1 травня 2007 року по 12 січня 2009 року та з 1 липня 2009 року по 1 жовтня 2010 року.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 10 січня 2012 року позов задоволено.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь ПП «Жилтранс» заборгованість по утриманню будинку та прибудинкової території в розмірі 3 126 гривень 16 копійок.
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2012 року рішення Суворовського районного суд м. Херсона від 10 січня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПП «Жилтранс» відмовлено.
У касаційній скарзі ПП «Жилтранс» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2012 року відмовлено ПП «Жилтранс» у відкритті касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2013 року справу допущено до провадження Верховного Суду України.
Постановою Верховного Суду України від 27 березня 2013 року заяву ПП «Жилтранс» задоволено частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка, як власник вказаної квартири, користується наданими послугами, але не сплачує їх, а тому з неї підлягає стягненню заборгованість по експлуатаційним витратам на обслуговування та ремонт будинку. Відсутність між сторонами договірних відносин суд не прийняв до уваги, оскільки ОСОБА_4 в судовому засіданні визнала позов в частині часткового надання позивачем комунальних послуг, за які вона готова сплатити заборгованість.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ПП «Жилтранс» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, ОСОБА_4 отримала якісні послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, та що вартість послуг є економічно обґрунтованою та відповідає тарифам, що сформовані відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також порядку формування тарифів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560, що діяв до 9 червня 2009 року та порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529, що набрав чинності з 9 червня 2009 року.
Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, який знаходиться на балансі та обслуговуванні ПП «Жилтранс», експлуатаційні витрати за послуги з утримання будинку та прибудинкової території вона не сплачує.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 8 жовтня 1992 року № 572, власники квартир зобов'язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтями 20 та 21 Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Укладений між сторонами письмовий договір на обслуговування будинку та прибудинкової території відсутній, проте відповідачка не заперечувала надання відповідачем послуг з утримання будинку та прибудинкової території, але не в повному обсязі, а тому і розмір заборгованості має бути меншим ніж заявлено позивачем.
Отже, висновок апеляційного суду про те, що сторонами не узгоджено переліку послуг з утримання будинку та прибудинкової території і їх вартості є помилковим, оскільки відсутність письмового договору не може бути підставою для звільнення від сплати та отримання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд залишив поза увагою дану обставину та фактично звільнив відповідачку від внесення плати за отриманні послуги, хоча законодавство не передбачає такого звільнення у випадку ненадання окремих житлово-комунальних послуг.
Як встановлено ст. 614 ЦК України особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні такого зобов'язання.
Відповідно до ст. ст. 7, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Відповідно до п.п. 2 п. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідних територіальних громад; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Посилаючись на те, що постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 24 липня 2009 року визнано незаконним та скасовано рішення Херсонської міської ради № 141 від 18 березня 2009 року та № 486 від 16 вересня 2009 року про зміну тарифів і при розрахунку позивачем застосовано економічно необґрунтовані тарифи, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості з відповідачки.
Однак такий висновок суду не ґрунтується на вимогах закону, оскільки в даному випадку слід було виходити із тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних недійними, або затверджених на виконання постанови суду.
За таких обставин, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу приватного підприємства «Жилтранс» задовольнити частково.
Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарження не підлягає.
Головуючий Н.А. Горелкіна
Судді: В.І. Журавель
І.М. Завгородня
Ю.Г. Іваненко
О.М. Ситнік
У х в а л а
20 травня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,
розглянувши заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2013 року у справі за позовом комунального підприємства «Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за відшкодування експлуатаційних витрат по утриманню будинку та прибудинкової території,
в с т а н о в и л а:
У травні 2012 року комунальне підприємство «Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» (далі - КП «Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг») звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1. З 01 травня 2008 року позивач надає послуги по утриманню будинку та прибудинкової території по АДРЕСА_1 у межах тарифів затверджених рішенням виконавчого комітету Артемівської міської ради. Відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг, однак своєчасну оплату за обслуговування будинку не здійснюють, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 4 668 грн. 02 коп. Після збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість по утриманню будинку та прибудинкової території за період з 01 травня 2008 року по 01 травня 2012 року з урахуванням індексу інфляції за час прострочки та 3% річних у загальному розмірі 7 657 грн. 65 коп.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2012 року, позов КП «Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь КП «Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» заборгованість з оплати витрат по утриманню будинку та прибудинкової території з урахуванням інфляції та 3% річних у розмірі 7 657 грн. 56 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2013 року ОСОБА_3 відмовлено у відкритті касаційного провадження у вказаній справі.
У травні 2013 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_3 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2013 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема ст. ст. 1, 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. 625 ЦК України.
Дослідивши подані заявником матеріали, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що заяву про перегляд ухвали слід задовольнити, справу допустити до провадження Верховного Суду України, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
На підтвердження своїх доводів заявник долучив до заяви постанову Вищого господарського суду України від 10 травня 2012 року, постанову Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2011 року та 25 січня 2012 року.
Згідно із п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 30 вересня 2011 року «Про судову практику застосування статей 353-360 ЦПК України» під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року касаційну скаргу ДП «Луцьктепло» відхилено, залишено в силі рішення апеляційного суду, яким у задоволенні позову у частинні стягнення індексу інфляції та 3% річних відмовлено, оскільки такі виплати не підлягають стягненню відповідно до вимог ст. 625 ЦК України.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2013 року ОСОБА_3 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі, з тих підстав, що позов про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволено та на підставі ст. 625 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з урахуванням індексу інфляції та 3% річних стягнуто 7 657 грн. 56 коп. заборгованості, судові рішення судів нижчестоящих інстанції ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки зі змісту заяви та доданого до неї судового рішення вбачається, що справи стосуються спорів, які виникли з подібних правовідносин та вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, справу слід допустити до провадження Верховного Суду України.
Із доданої ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2011 року, постанови Вищого господарського суду України від 10 травня 2012 року та ухвали судді, про перегляд якої подано заяву, вбачається, що судами встановлені різні фактичні обставини, а наведені заявником доводи не містять ознак, які відповідно до вимог вищевказаної норми є підставами для перегляду судового рішення.
Крім того, посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року не може здійснюватися на підтвердження підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, оскільки зазначена постанова прийнята в порядку, передбаченому ст. ст. 360-3 - 360-5 ЦПК України, тому не відбулося застосування норм матеріального права для вирішення спору по суті.
Керуючись ст. ст. 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Допустити справу за позовом комунального підприємства «Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за відшкодування експлуатаційних витрат по утриманню будинку та прибудинкової території до провадження Верховного Суду України.
Ухвалу про допуск справи до провадження разом зі справою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надіслати до Верховного Суду України протягом п'яти днів.
Копії ухвали про допуск справи до провадження разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько
О.В. Закропивний
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
розглянувши заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 січня 2013 року у справі за позовом комунального підприємства «Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за відшкодування експлуатаційних витрат по утриманню будинку та прибудинкової території,Справа мені відома. ОСОБА_3, ОСОБА_4 ще копію ухвали не отримали. Скинув їм посилання на ЄДРСР.
Ухвала
іменем україни
22 травня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Дьоміної О.О.
суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В.,
Коротуна В.М., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Державного підприємства «Сєвєродонецька ТЕЦ» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Луганської області від 17 грудня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2011 року позивач Державне підприємство «Сєвєродонецька ТЕЦ» (далі - ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання в квартирі АДРЕСА_1 за період з 01 лютого 2007 року по 01 лютого 2010 року в загальній сумі 3 915,14 грн.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 червня 2012 року позовні вимоги ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 3 915,14 грн.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 17 грудня 2012 року рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 12 червня 2012 року змінено, скасовано в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_4 солідарно заборгованості та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, будучи споживачами наданих їм послуг з теплопостачання, на порушення вимог ст. 526 ЦК України та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21 липня 2005 року, за послуги не сплачували.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо приміщень, які належить особі на праві приватної власності є саме ця особа.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами власником квартири АДРЕСА_1 згідно з договором дарування від 16 травня 2003 року є ОСОБА_3, а відповідач ОСОБА_4 проживає у вказаній квартирі. За період з 01 лютого 2007 року по 01 лютого 2010 року відповідачі не сплачують плату за спожиту енергію та гаряче водопостачання, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 3 915,14 грн.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа.
Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов'язки по оплаті вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (ст. 156 ЖК України).
Отже, висновки суду апеляційної інстанції слід визнати обґрунтованими.
За таких обставин доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовані матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Луганської області від 17 грудня 2012 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення апеляційного суду Луганської області від 17 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. О. Дьоміна
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: О.П. Касьян
О.В. Кафідова
В.М. Коротун
С.П. Штелик
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 березня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Ткачука О.С.
Суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Савченко В.О., Умнової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом комунального житлово-експлуатаційного підприємства №19 до ОСОБА_5 стягнення боргу по оплаті за житлово-комунальні послуги, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2011 року, -
в с т а н о в и л а:
У квітні 2010 року позивач комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №19 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по оплаті послуг за утримання будинку та прибудинкової території за період з 1 лютого 2004 року по 3 січня 2010 року, яка станом на 1 березня 2010 року складає 3130,46 грн.
Позов мотивований тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1, площею 58,85 кв.м, в якій зареєстрована та проживає. Позивач здійснює утримання будинку, прибудинкової території та надає інші послуги відповідачу згідно тарифами, які визначені законодавством України. Стаття 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та стаття 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачають, що відповідач, як співвласник квартири в багатоквартирному будинку, зобов'язаний брати участь у витратах, які пов'язані з утриманням будинку та прибудинкової території відповідно до своєї частки в будинку та сплачувати житлово-комунальні платежі в строки, які встановлені договором або законом. Відповідач свій обов'язок по щомісячній оплаті таких послуг за період з 1 лютого 2004 року по 3 січня 2010 року не здійснювала, у зв'язку із чим, виникла заборгованість, яка станом на 1 березня 2010 року складає 3130,46 грн. Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.
Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2011 року апеляційна скарга позивача задоволена частково. Рішення місцевого суду скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2395 грн. боргу по оплаті за житлово-комунальні послуги. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати із залишенням в силі рішення місцевого суду.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що згідно наданої позивачем довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (АА №226634) останній не здійснює виду діяльності по наданню послуг по утриманню будинків, прибудинкової території, також позивачем не надано доказів щодо фактичного здійснення ним дій по прибиранню сміття, боротьби із забрудненням та подібних видів діяльності, у зв'язку із чим, не має права на отримання плати з утримання будинку і прибудинкової території. Обов'язок споживача по оплаті житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, виникає за умови виконання виконавцем обов'язку по наданню послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, та лише за умови виконання зобов'язання з надання послуг з утримання будинку і прибудинкової території - споживач не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд вважав, що між сторонами фактично склались відносини, які регулюються нормами закону України «Про житлово-комунальні послуги», тобто позивач фактично надавав відповідачу послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а відповідач зобов'язаний такі послуги оплатити. При цьому, судом стягнута з відповідача заборгованість по комунальним платежам в межах строку позовної давності.
Вказані висновки апеляційного суду відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Заперечуючи проти позову відповідач посилалася на те, що КЖЕП №19 не укладало з нею договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання та переліком послуг і їх вартістю, при цьому товариство деяких видів передбачених послуг не надає взагалі (прибирання прибудинкової території, обслуговування сміттєпроводів, освітлення місць загального користування та інші), а ті, які надаються неякісні й надаються невчасно; необґрунтовані й розрахунки вартості послуг.
Нормами Житлового кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено, що виконавець повинен надавати акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг споживачу.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 18 Закону у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо, акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. Частиною 4 ст. 18 Закону передбачений обов'язок виконавця вирішити питання про перерахунок платежів.
У матеріалах справи відсутні акти-претензії, складені та підписані у встановленому законом порядку, тому з висновком апеляційного суду про надання позивачем послуг по утриманню будинку та прибудинкової території, а відтак щодо стягнення з відповідача оплати наданих послуг колегія суддів погоджується.
Апеляційний суд, частково задовольняючи позов про стягнення заборгованості по житлово-комунальним платежам, належним чином перевірив доводи сторін, зокрема щодо надання відповідачу послуг з утримання будинку та прибудинкової території позивачем та наявність у ОСОБА_5 обов'язку по їх оплаті.
При цьому, дав належну оцінку тому факту, що між сторонами відсутній укладений договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, та доводам відповідача щодо ненадання позивачем послуг з утримання будинку та прибудинкової території.
Апеляційний суд належним чином оцінив пояснення позивача щодо фактичного надання відповідачу послуг з утримання будинку та прибудинкової території та фактичного споживання ним цих послуг, що свідчить про існування між сторонами договірних відносин і відповідно до цього належним чином вирішив питання про наявність правових підстав для стягнення з відповідача боргу по оплаті отриманих послуг.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалене рішення суду першої інстанції, виконав вимоги ст. 303 ЦПК України, та належним чином перевірив доводи апеляційної скарги.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. При вирішенні позовних вимог судом апеляційної інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам сторін.
За таких обставин, відповідно до ст.337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Ткачук О.С. судді Висоцька В.С. Гримич М.К. Савченко В.О. Умнова О.В.
Справа мені відома. ОСОБА_3, ОСОБА_4 ще копію ухвали не отримали.
Апеляційний суд належним чином оцінив пояснення позивача щодо фактичного надання відповідачу послуг з утримання будинку та прибудинкової території та фактичного споживання ним цих послуг, що свідчить про існування між сторонами договірних відносин
Апеляційний суд належним чином оцінив пояснення позивача щодо фактичного надання відповідачу послуг з утримання будинку та прибудинкової території та фактичного споживання ним цих послуг, що свідчить про існування між сторонами договірних відносин
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/31160978[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/31160978[/url])
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 18 Закону у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складання та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо, акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. Частиною 4 ст. 18 Закону передбачений обов'язок виконавця вирішити питання про перерахунок платежів.
У матеріалах справи відсутні акти-претензії, складені та підписані у встановленому законом порядку, тому з висновком апеляційного суду про надання позивачем послуг по утриманню будинку та прибудинкової території, а відтак щодо стягнення з відповідача оплати наданих послуг колегія суддів погоджується.
а де докази наявності ланки-споживач-виконавець?Що значить де? В українському судочинстві у сфері ЖКГ належним доказом наявності такої ланки є наявність позивача. З точки зору суду бути у цій справі позивачем означає бути виконавцем;D
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2013 року Справа № 37/5005/421/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І.за участю представників сторін:позивачаВодяна О.М. дов. Від 13.05.2013 рокувідповідачане з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином прокуратуриГудитенко Ю.В. посв. № 014715 від 21.01.2013 року розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 20"на постановувід 17.12.2012 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№ 37/5005/421/2012 господарського суду Дніпропетровської області за позовомПрокурора Центрально-міського району міста Кривого Рогу в інтересах держави в особі Управління благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради та Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 20" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6простягнення 2659,50 грн.
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Центрально-міського району міста Кривого Рогу в інтересах держави в особі Управління благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради та Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 20" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про стягнення 2659,50 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2012 року (суддя Мельниченко І.Ф.) залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2012 року (головуючий суддя Верхогляд Т.А., судді Тищик І.В., Джихур О.В.) в задоволені позову відмовлено.
Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організація № 20" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2012 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2012 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 20" по справі задовольнити.
Скаржник вважає, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Заявник зазначає, що судом не було досліджено повний перелік документів, який подавався позивачем на підтвердження факту наданих послуг за договором.
Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представника позивача та прокуратури, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено договір №1/452 від 01.02.2009 року на відшкодування експлуатаційних витрат на утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1. Саме в зазначеному житловому будинку відповідач на праві власності має вбудоване в перший поверх житлового будинку приміщення загальною площею 88,4 кв.м. (том 1 а.с.9-10).
Згідно п.1.1 договору№1/452 постачальник (позивач) забезпечує виконання комплексу робіт, пов'язаних із утриманням будинку і споруд та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1, площею 88,4 м2 .
Відповідно до п. 4.1 договору постачальник щомісячно, до 10-го числа місяця слідуючого за звітним, надає власнику (відповідачу) для здійснення оплати спожитих послуг платіжні документи (рахунок на експлуатаційні витрати. податкову накладну).
Згідно пункту 4.2 договору оплата здійснюється власником в безготівковій формі щомісячно, до 20 числа місяця, слідуючого за звітним, згідно наданих платіжних документів, які отримує в КЖП № 20 самостійно.
Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника про стягнення з власника заборгованості, 3 % річних, інфляційних сум та пені у зв'язку з неналежним виконанням обов'язку з оплати наданих послуг за договором на відшкодування експлуатаційних витрат на утримання будинку та прибудинкової території.
Висновок про відмову у задоволені позову суди обгрунтували Законом України "Про захист прав споживачів" та Законом України "Про житлово-комунальні послуги", які встановлюють особливості регулювання відносин з надання та споживання послуг саме у сфері житлово-комунального господарства.
Проте, застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до спірних правовідносин є помилковим, оскільки у преамбулі вказаного Закону зазначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно ж до п. 22 частини першої ст. 1 цього Закону споживач -фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Таким чином, суб'єкт підприємницької діяльності не є споживачем у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", і тому дія цього Закону на нього не розповсюджується.
Щодо застосування Закону України "Про житлово-комунальні послуги", то судами не враховано приписи статті 19, згідно з якою відносини у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, а одним з обов'язків споживачів є оплата житло-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом (п.5 ч. 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Крім того, відмовляючи у позові суди виходили з того, що акти здачі-прийняття робіт (за спірний період), які позивачем залучено до матеріалів справи, не можуть бути прийняті судами в якості належних доказів, оскільки вони були складені в односторонньому порядку та не надавались для підписання відповідачеві і у наданих актах зазначена адреса : АДРЕСА_2, а не адреса відповідача - АДРЕСА_3.
Також судами зазначено, що залучені до матеріалів справи акти не містять даних про здійснення будь-якої господарської операції, тому не можуть підтверджувати факт надання послуг, чи виконання будь-яких робіт, пов'язаних з утриманням будинку і споруд та прибудинкової території.
Але при цьому судами не врахований принцип належності та допустимості доказів, передбачений статтею 34 Господарського процесуального кодексу України.
Так, судами встановлено, що спір стосується розрахунків в зв'язку з порушенням зобов'язань за договором.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України (зокрема, з договорів та інших правочинів), змінюються та припиняються з підстав, передбачених Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства та підлягають виконанню належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; з наведеного вбачається, що підставою для отримання оплати виконавцем є саме надана замовнику послуга.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
П. 4.2 договору передбачено, що споживач повинен був одержувати розрахункові документи та здійснювати оплату у 20-денний строк узгоджених п. 1.2 договору були узгоджені експлуатаційні витрати в розмірі 1,1479 грн. з ПДВ на 1 м2., а обов'язок Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 20" направляти відповідачу розрахункові документи умовами договору не передбачений.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті, а касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2012 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2012 року у справі № 37/5005/421/2012 господарського суду Дніпропетровської області скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Касаційну скаргу Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 20" задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Дроботова
С у д д і Н. Волковицька
Л. Рогач
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 лютого 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
Головуючого - Яреми А.Г.,
Суддів: Данчука В.Г., Левченка Є.Ф.,
Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом дочірнього підприємства (далі - ДП) “Моноліт-Сервіс” до ОСОБА_1 про укладення договору на надання житлово-комунальних послуг та стягнення суми заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території,
в с т а н о в и л а :
У червні 2006 року ДП “Моноліт-Сервіс” звернулося до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що за умовами інвестиційного договору, укладеного між ТОВ БФ “Моноліт” та ОСОБА_1, відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 у м. Іллічівську, договором передбачений його обов'язок після прийняття квартири у власність укласти договори з відповідними організаціями на експлуатацію будинку та отримання комунальних послуг, такий обов'язок для власника квартири передбачений і законом, однак ОСОБА_1. відмовляється укласти відповідний договір та оплачувати послуги з утримання будинку й прибудинкової території, хоча саме ДП “Моноліт-Сервіс” здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_1 та надає відповідні послуги.
Позивач просив зобов'язати ОСОБА_1. укласти з ДП “Моноліт-Сервіс” договір про участь у витратах на утримання будинку АДРЕСА_1 у м. Іллічівську та прибудинкової його території з часу прийняття квартири - 5 жовтня 2004 року, стягнути з відповідача заборгованість по оплаті послуг з утримання будинку й прибудинкової території за період з жовтня 2004 року по червень 2006 року в сумі 1135 грн. 48 коп.
Рішенням Іллічівського міського суду від 6 лютого 2007 року позов задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2007 року рішення суду першої інстанції скасоване та постановлене нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі ДП “Моноліт-Сервіс” просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 у м. Іллічівську на підставі договору, укладеного ним з ТОВ БФ “Моноліт”, цим договором передбачено його обов'язок після прийняття квартири у власність укласти договори з відповідними організаціями на експлуатацію будинку та отримання комунальних послуг. 17 червня 2004 року ТОВ БФ “Моноліт” з метою утримання та експлуатації будинку АДРЕСА_1 створило ДП “Моноліт-Сервіс”, була розроблена калькуляція витрат на утримання будинку, власники 56 квартир (із 59 квартир у будинку № 48) уклали з ДП “Моноліт-Сервіс” відповідні договори, натомість ОСОБА_1. договору не уклав, витрати по утриманню будинку й прибудинкової території за період з жовтня 2004 року по червень 2006 року не оплачував.
При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права і правильно застосовані норми матеріального права.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ДП “Моноліт-Сервіс” не є стороною по договору інвестування будівництва житла від 29 квітня 2003 року, в якому до того ж безпосередньо не зазначено про обов'язок відповідача укласти договори на експлуатацію будинку та отримання комунальних послуг саме з ДП “Моноліт-Сервіс”, а тому згідно ст. 627 ЦК України ОСОБА_1. має право укласти такі договори з будь-якою організацією за власним вибором; крім того, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення суми заборгованості по оплаті послуг ДП “Моноліт-Сервіс”, оскільки між сторонами відсутні договірні-відносини, відсутні документи на підтвердження надання послуг та обґрунтування суми боргу з відповідною калькуляцією усіх витрат.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Статтями 20, 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Обов'язок власника квартири укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані послуги передбачено також пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 8 жовтня 1992 року.
Таким чином, необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право сторін.
На підтвердження своїх вимог позивачем надано розшифровку суми заборгованості відповідача з урахуванням витрат на експлуатацію будинку (а.с.24), а також розрахунки витрат підприємства на утримання будинку та прибудинкової території (а.с.27-38).
Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 303, 316 ЦПК України на зазначені доводи позивача та положення Закону України “Про житлово-комунальні послуги” уваги не звернув і помилково скасував правильне рішення суду першої інстанції.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ДП “Моноліт-Сервіс” задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2007 року скасувати, залишити в силі рішення Іллічівського міського суду від 6 лютого 2007 року .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.Г.Ярема
Судді: В.Г.Данчук
Є.Ф.Левченко
Я.М.Романюк
Ю.Л.Сенін
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Леванчука А.О., Макарчука М.А., Фаловської І.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до комунального підприємства «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька», третя особа - комунальне комерційне підприємство «Донецькміськтепломережа», про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання укласти договір, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою комунального підприємства «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька» на рішення апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2012 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1. Відповідач відмовляється укласти з позивачем договір з надання послуг з централізованого опалення, однак відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідач повинен підготувати та укласти із споживачем договір про надання житлово-комунальних послуг згідно із типовим договором. Позивач просить зобов'язати відповідача укласти з ОСОБА_4 вищезазначений договір. Відмова відповідача від укладення такого договору завдає позивачу моральної шкоди, яку він просить також стягнути з відповідача у розмірі 8755 грн.
Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 12 вересня 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2012 року, рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення по справі. Зобов'язано комунальне підприємство «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька» укласти письмовий договір з ОСОБА_4 з надання послуг з центрального опалення квартири АДРЕСА_1 за формою, встановленою постановою Кабінетом Міністрів України № 603 від 21 липня 2005 року. В решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Апеляційний суд під час розгляду справи, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, а також врахувавши обставини справи, дійшов правильного висновку та обґрунтовано виходив з доведеності позову відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України.
Наведені в касаційній скарзі доводи, висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки судом вірно встановлено, що відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідач повинен підготувати та укласти із споживачем договір про надання житлово-комунальних послуг згідно із типовим договором. Укладення такого договору відповідно до положень ст. 19 вказаного Закону є обов'язковим. Не зазначення в резолютивній частині рішення апеляційного суду номера будинку, є підставою для звернення сторін спору до суду з заявою в порядку ст. 219 ЦПК України та не впливає на суть спору.
Отже рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу комунального підприємства «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька» відхилити.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 23 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
Леванчук А.О. Макарчук М.А Фаловська І.М.
1) як у матеріалах справи могли бути акти-претензії, які складаються лише у разі порушення умов договору, а в даній справі ніякого договору не було, тому і актів-претензій бути не могло. Немає договору - немає актів.Це улюблена "відмазка" комунальників, що акт-претензію можна подавати за умов наявності договору.
2) А якби були, то суд би мабуть написав, що не бере їх до уваги, оскільки вони складаються лише за умови існування договору, якого на момент складання акту не існувало.
Як встановлено судом договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення і газопостачання між сторонами не укладався.
Проте позивачем було вчинено дії на користь відповідачів - надано послуги, тому договір про надання послуг вважається укладеним з моменту отримання відповідачами таких послуг.
Цим же законом не передбачено, що відповідач по зустрічному позову має право на власний розсуд самостійно нараховувати плату за житлово-комунальні послуги. Він має лише право у випадку ненадання в повному обсязі послуг здійснити їх перерахунок.Мова йде про РКМДА від 17.02.2011 ,яке як і інші за 2002-2011рр не зареєстровані в ГУЮ. Мабуть ВСУ є для Оболонського суду "некомпетентним" органом.
Крім того, на даний час рішення компетентного органу, яким встановлено незаконність розпоряджень Виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації), на підставі яких відповідач здійснює нарахування, не прийнято, тому вони є чинними.
Згідно ст. 17 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання має право для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов'язків вимагати своєчасної та у повному обсязі сплати встановлених статутом об'єднання платежів, зборів і внесків, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів. Проте боржники з серпня 2008 року по травень 2010 року взагалі не сплачували комунальні послугиВідбувається підміна понять: платежі,збори, внески - встановлює об'єднання для своїх членів, спори щодо їх розміру вирішуються в судовому порядку; оплата комунальних послуг - здійснюється відповідно до наданих послуг за тарифом, який затверджує ОМС або спец.держ. орган.
Відповідно до Статуту ОСББ «Чайка» житлово-комунальні послуги сплачуються усіма власниками приміщень, незалежно від того, є вони членами об'єднання чи не вступили до нього, відповідачі договір про обслуговування та оплату комунальних послуг з управителем не уклали, від оплати рахунків відмовляються, чим порушують вимоги ст. 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». Оскільки відповідачі проживають у АДРЕСА_1, і фактично користуються житлово-комунальними послугами на підставі ст. 17 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання має право вимагати своєчасної та у повному обсязі сплати встановлених статутом об'єднання платежів, зборів і внесків, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів.
Згідно ст. 13 ЗУ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»у разі відмови власника приміщення укладати договір або сплачувати обов'язкові платежі на утримання та ремонт неподільного майна та відповідної частки загального майна об'єднання має право звернення до суду для стягнення нарахованих платежів у судовому порядку.Знову ж таки, мова іде про платежі на утримання та ремонт неподільного майна та відповідної частки загального майна об'єднання. Але ці платежі не є тотожніми оплаті послуг утримання будинку та прибудинкової території. Вони мають різне походження і порядок затвердження.
Із фактичних стосунків, що склалися між сторонами, у відповідності до ч.2 ст.639 ЦК України суд, обґрунтовано, дійшов висновку про наявність між сторонами договірних правовідносин, які відповідають особливостям Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в силу яких Виконавець надає Споживачу комунальні послуги, а Споживач зобов'язаний їх оплатити, згідно із тарифами та у строки, обумовлені сторонами, або визначені законом.В даному випадку суд хоть щось перевірив в наданих розрахунках та співвставив з тарифами затвердженими ОМС.
Згідно ст. 32 закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Судом першої інстанції також встановлено, що нарахування відповідачам плати з утримання будинків, споруд і прибудинкової території здійснюється відповідно до Розпорядження Київської міської державної адміністрації «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій » від 31.08.2009 № 979, від 25.02.2011 та протоколом загальних зборів ОСББ «Чайка»(а.с.7,18,19).
згідно зі ст.. 14 вказаного Закону, ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.
Крім того, всі зміни по розрахунку тарифів на комунальні послуги та послуги з утримання будинків, затверджені в установленому законом порядку органами виконавчої влади, були узгоджені і також затверджені протоколами громадських зборів ОСББ «Чайка» (а.с. 33-36, 47,50).
Згідно з вказаними договорами об»єднання сплачує підприємствам і організаціям вартість наданих послуг за рахунок коштів, які надходять від власників приміщень. Розрахунок вартості послуг, які надаються мешканцям будинку, затверджується загальними зборами ОСББ «Чайка» на підставі встановлених виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій ( а.с. 33-36, 37-41, 46,47,48-49,50, 51).
Разом з цим, перевіривши надані позивачем розрахунки, колегія суддів вважає за необхідне виключити з них оплату за утримання конс»єржа, оскільки даний вид послуг не передбачений статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та є добровільним платежем.
13 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Ткачука О.С.,
суддів: Колодійчука В.М., Савченко В.О., Висоцької В.С., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом житлово-будівельного кооперативу «Верстат-2» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2012 року житлово-будівельний кооператив «Верстат-2» (далі - ЖБК «Верстат-2») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, посилаючись на те, що відповідачам, які мешкають у квартирі АДРЕСА_1 надаються житлово-комунальні послуги та послуги з утримання будинку та прибудинкової території, проте останні відмовляються оплачувати такі послуги в повному обсязі, унаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку, з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року, позов задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ЖБК «Верстат-2» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 січня 2010 року до 01 квітня 2012 року в розмірі 728 грн. 40 коп., суму інфляційних збитків в розмірі 125 грн. 24 коп. та 3% річних в сумі 55 грн. 54 коп., 300 грн. витрат на правову допомогу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2013 року, зазначене рішення районного суду змінено, а саме зменшено розмір заборгованості за житлово-комунальні послуги до 519 грн. 71 коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалені у справі рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідають.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідачі в повному обсязі не сплачують вартість житлово-комунальних послуг, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню з урахуванням строку позовної давності та відповідно до вимог ст. 625 ЦК України з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.
Апеляційний суд фактично погодився з такими висновками районного суду при цьому зменшив розмір наявної заборгованості, яка стягнута з відповідачів, пославшись на невідповідність такого розміру наданим розрахункам.
Проте, повністю погодитися з такими висновками судів не можна, виходячи з наступного.
Судом установлено, що обслуговування та утримання будинку АДРЕСА_1 здійснюється ЖБК «Верстат-2».
Відповідачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1, в якій також проживає та зареєстрована її донька ОСОБА_2
Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов'язки споживача житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа.
Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов'язки по оплаті вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (ст. 156 ЖК України).
На порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули; заперечень відповідачів належним чином не перевірили; стягуючи з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь позивача заборгованість за отриманні послуги, не врахували, що учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг є саме власник квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 й дійшли передчасного висновку про солідарну відповідальність відповідачів.
Також судами при визначені розміру заборгованості не було перевірено чинності тарифів, за якими вона була нарахована, з урахуванням доводів та заперечень сторін з цього приводу.
За таких обставин суди не виконали своїх обов'язків, визначених законом, повно, всебічно й об'єктивно не з'ясували усіх обставин справи та не надали їм належної оцінки та ухвалили рішення, які не можна визнати законними та обґрунтованими , у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 березня 2013 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий : О.С. Ткачук
Судді: В.М. Колодійчук
В.О.Савченко
В.С.Висоцька
І.М. Фаловська
У х в а л а
іменем україни
8 листопада 2013 року м. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Карпенко С.О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 4 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року у справі за позовом комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території, за комунальні послуги,
в с т а н о в и в :
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 4 квітня 2013 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 солідарно на користь КП «Тернівське житлово-комунальне підприємство» заборгованість за період з 2 березня 2009 року по 31 грудня 2012 року за оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території в сумі 4 635,68 грн, за теплопостачання в сумі 5 914,13 грн, суму індексу інфляції у сумі 721,91 грн та три проценти річних у сумі 725 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь КП «Тернівське житлово-комунальне підприємство» заборгованість за водопостачання за період з 2 березня 2009 року по 31 грудня 2012 року в сумі 3 910,55 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 4 квітня 2013 року в частині стягнення з відповідачів суми індексу інфляції та трьох процентів річних скасовано та у цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні відмовлено.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі заявники порушують питання про скасування рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 4 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої й апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, суддя
у х в а л и в:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 4 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року у справі за позовом комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство» до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинку та прибудинкової території, за комунальні послуги відмовити.
Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ С.О. Карпенко
Доказів того, що органом місцевого самоврядування затверджено тарифи, наведені ПрАТ «Севастопольський» у розрахунку, матеріали цивільної справи не містять.
У х в а л а
і м е н е м у к р а ї н и
9 квітня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Коротуна В.М., Касьяна О.П., Кафідової О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства «Нововолинськтеплокомуненерго» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за тепловіддачу від транзитних трубопроводів, за касаційною скаргою комунального підприємства «Нововолинськтеплокомуненерго» житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30 січня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2013 року КП "Нововолинськтеплокомуненерго" звернулось до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають у належній їм на праві спільної (сумісної) власності квартирі, а саме по 1/2 частині, розташованій по АДРЕСА_1.
У зв'язку із встановленням індивідуального опалення, відповідачам проводилось нарахування тільки за тепловіддачу від транзитних трубопроводів, які проходять через їхню квартиру. Відповідачі повинні були проводити оплату за тепловіддачу від транзитних трубопроводів щомісячно протягом опалювального періоду, згідно затверджених тарифів. Крім цього у серпні та вересні 2010 року було нараховано плату за послуги за технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання. За період з 01 серпня 2010 року по 31 липня 2013 року відповідачами оплата не проведена і заборгованість становить 299,16 грн., а загальна заборгованість станом на 01 серпня 2013 року становить 565,25 грн.
Враховуючи вказане, позивач просив стягнути з відповідачів борг за тепловіддачу від транзитних трубопроводів, які проходять через їхню квартиру за період з 01 серпня 2010 року по 31 липня 2013 року в загальній сумі 299,16 грн., розподіливши борг наступним чином: стягнути з ОСОБА_4 149,58 грн. та з ОСОБА_5 - 149,58 грн. та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 30 січня 2014 року, у задоволені позову відмовлено.
У касаційній скарзі комунальне підприємство «Нововолинськтеплокомуненерго» житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.
Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, докази та обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження судами і при їх дослідженні та встановленні судами дотримані норми процесуального та матеріального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.
Керуючись ч.2 ст. 332, ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу комунального підприємства «Нововолинськтеплокомуненерго» житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради відхилити.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
В.М. Коротун О.П. Касьян О.В. Кафідова
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/38359067[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/38359067[/url])
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/38359067[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/38359067[/url])
Для власників "автономок" може бути цікавим рішення першої та апеляційної інстанцій. Матимете змогу, пошукайте, будь ласка.
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2014 року Справа № 908/3643/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Губенко Н.М.,
за участю представника позивача - Руденко Є.В. дов. б/н від 18 листопада 2013 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім №3" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15 квітня 2014 року у справі Господарського суду Запорізької області за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім №3" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про зобов'язання укласти додаткову угоду,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2013 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім №3" (далі - позивач) звернулось до Приватного підприємця-фізичної особи ОСОБА_5 (далі - відповідач) з позовом про зобов'язання укласти додаткову угоду до основного договору від 1 лютого 2010 року у запропонованій редакції.
Позовні вимоги обгрунтовані відмовою відповідача укласти додаткову угоду, за якою збільшено вартість послуг на обслуговування будинку та прибудинкових територій.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18 грудня 2013 року позовні вимоги задоволено.
Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 укласти з ОСББ "Наш дім №3" додаткову угоду до Основного договору від 1 лютого 2010 року у наступній редакції:
"ДОДАТКОВА УГОДА № 2
до ДОГОВОРУ від 01.02.2010 р.
м. Запоріжжя "___"________2013 р.
ОСББ "Наш Дім № 3", в особі Голови правління Татевосін О.Я., що діє на підставі Статуту, в подальшому - Виконавець з однієї сторони, та ФОП ОСОБА_5, власник, магазину, в подальшому - Споживач, з іншої сторони, керуючись чинним законодавством уклали цю додаткову угоду про наступне.
У зв'язку із значним збільшенням витрат на утримання будинку та прибудинкової території, збільшенням вартості послуг, та інфляційних витрат, а також на підставі рішення Загальних зборів членів ОСББ "Наш дім № 3" оформлений протоколом № 10 від 25.01.2013 р., Сторони погодились пункт 1.3. Основного договору укласти у наступній редакції:
"Розмір щомісячної сплати Споживача за відшкодування витрат Виконавця за надані послуги становить 2,44 грн. за 1 м2 загальної площі."
Вказана угода є невід'ємною частиною основної угоди та вступає в силу з моменту підписання договору.
Об'єднання співвласників Приватний підприємець - фізична багатоквартирного будинку особа ОСОБА_5
"Наш дім № З" 69006, м. Запоріжжя, пр. Леніна,
юридична та фактична адреса: АДРЕСА_2
код за ЄДРПОУ 36320886
р/р 26006002021810 в АТ "Дельта
Банк", МФО 380236
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15 квітня 2014 року апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Запорізької області від 18 грудня 2013 року задоволено.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 18 грудня 2013 року скасовано.
У задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім №3" просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15 квітня 2014 року та залишити в силі рішення Господарського суду Запорізької області від 18 грудня 2013 року.
Посилається на невірне застосування судом апеляційної інстанції норм ст. ст. 10, 13 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Зазначає, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім № 3" не є виробником або виконавцем житлово-комунальних послуг, а тому вважає, що апеляційний господарський суд дійшов помилкових висновків про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про житлово-комунальні послуги".
Представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги відповідач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім №3" є юридичною особою, створеною власниками квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_1.
29 грудня 2008 року, у відповідності до вимог Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", зареєстровано статут позивача, за ст. 2 якого метою створення об'єднання є забезпечення захисту прав його членів та дотримання ними обов'язків щодо належного утримання та використання неподільного і загального майна житлового комплексу, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_5 є власником нежитлового приміщення (магазина), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
1 жовтня 2010 року між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім № 3"(виконавець) та ПП ОСОБА_5 (споживач) укладено договір про спільне утримання житлового будинку та прибудинкової території, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з обслуговування внутрішньобудинкових систем водопостачання, теплопостачання, дезинфекція, обслуговування домовентиляційних каналів, прибирання прибудинкової території у будинку АДРЕСА_1, а споживач зобов'язався своєчасно відшкодувати витрати по цим послугам за встановленим тарифом у строки та на умовах, передбачених договором (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.2 договору виконавець надає послуги відповідно до рішення органу місцевого самоврядування про затвердження структури тарифів, періодичність та строки виконання робіт.
За п. 1.3 договору згідно рішення Запорізької міської ради від 26 січня 2006 року розмір витрат на утримання будинку становить 0,492 грн. за 1 кв.м загальної площі приміщення магазину, яка складає 1735,30 кв.м. Розмір щомісячної плати споживача на відшкодування витрат виконавця за надані послуги становить 853 гривні 77 коп.; до вводу магазина в експлуатацію за домовленістю сторін становить 430 гривень по грудень 2010 року включно.
У п. 6.1 договору сторони визначили, що цей договір укладається 8 лютого 2010 року і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.
20 липня 2011 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, якою доповнили пункт 1.3 договору другим абзацом у наступній редакції: «На момент підписання діючої угоди вартість обслуговування 1 кв.м загальної площі магазину, після здійсненої прибудівлі складає 0,97 гривень. У вартість обслуговування включений вивіз сміття».
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. ч. 2, 8 ст. 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" вищим органом управління об'єднання є загальні збори.
До виключної компетенції загальних зборів об'єднання відноситься, зокрема, затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту.
Згідно п. 5.2 статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім № 3" вищим органом управління об'єднання є загальні збори. До виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту; визначення розмірів та платежів членів об'єднання (п. п. 4, 5 п. 5.5 статуту).
На виконання статутних завдань, за результатами роботи ревізійної комісії, 25 січня 2013 року позивачем прийнято кошторис на 2013 рік у розмірі 2 гривні 44 коп. за 1 кв.м. загальної площі як для членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім № 3" та володільців житлових приміщень, так і для ПАТ "Київміськбуд" та власника нежитлового приміщення ФОП ОСОБА_5, що підтверджується відповідним протоколом загальних зборів.
Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Листом № 460 від 2 жовтня 2013 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім № 3" звернулось до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду № 2 до договору про спільне утримання будинку та прибудинкової території та повідомило про прийняття кошторису на 2013 рік у розмірі 2 гривні 44 коп. за 1 кв.м. До листа додано проект додаткової угоди № 2 та витяг з протоколу зборів позивача від 25 січня 2013 року.
Листом від 10 липня 2013 року ОСОБА_5 відмовилася від укладення додаткової угоди № 2 з тих мотивів, що рішення Запорізької міської ради від 26 січня 2006 року про затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги з утримання будинків не було змінено, вартість послуг не була збільшена, та запропонувала у п. 1.3 додаткової угоди включити: "Згідно рішення Запорізької міської ради від 26 січня 2006 року розмір витрат на утримання будинку становить 0, 492 гривень за 1 кв.м. загальної площі приміщення магазину".
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Згідно статті 13 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" відносини власників приміщень і управителя регулюються договором між ними, який укладається на основі Типового договору, форму якого затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_5 не є членом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім № 3".
Суди попередніх інстанцій прийшли до юридично правильного висновку, що спірні правовідносини регулюються як Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", так і Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
За ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, створеною власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
Предметом укладеного сторонами у справі договору про спільне утримання житлового будинку та прибудинкової території від 1 лютого 2010 року є забезпечення Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім № 3" надання послуг з обслуговування внутрішньобудинкових систем водопостачання, теплопостачання, дезинфекція, обслуговування домовентиляційних каналів, прибирання прибудинкової території відповідно до затвердженого органом місцевого самоврядування рішення про структуру тарифів, періодичність та строки виконання робіт.
Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) є житлово-комунальними послугами у відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Таким чином, як встановлено судом апеляційної інстанції, за договором про спільне утримання житлового будинку та прибудинкової території від 1 лютого 2010 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім № 3" є виконавцем послуг як особа, яка зобов'язалась забезпечити надання житлово-комунальних послуг за тарифом, затвердженим рішенням органу місцевого самоврядування, а ПП ОСОБА_5 - їх споживачем.
Також апеляційним господарським судом встановлено, що укладений сторонами договір за формою та змістом відповідає Типовому договору про надання послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 529 від 20 травня 2009 року.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від порядку затвердження цін/тарифів житлово-комунальні послуги розподіляються на три групи:
1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;
2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування;
3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).
Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених законом.
За приписами ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження як, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Таким чином, тарифи на послуги, надання яких є предметом спірного договору, відносяться до другої групи тарифів, які є регульованими, та встановлені рішенням органу місцевого самоврядування - Запорізької міської ради від 26 січня 2006 року, відповідно до його повноважень.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказане рішення є дійсним, не змінено, не скасовано та не визнано нечинним у встановленому порядку.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що затвердження загальними зборами об'єднання співвласників багатоквартирного будинку кошторису та розміру внесків (платежів), які виплачують мешканці та власники нежитлових приміщень, відповідає вимогам ст. 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Дійсно, затвердження розміру внесків (зборів, платежів) на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відноситься до компетенції загальних зборів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Однак, предметом укладеного сторонами договору є надання саме сукупності житлово-комунальних послуг, тариф на які регулюється органом місцевого самоврядування, а тому ціну таких послуг не може бути збільшено за одностороннім рішенням зборів позивача.
Поряд з цим, загальними зборами об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, у відповідності до вимог закону, можуть затверджуватись тарифи (платежі, збори) на житлово-комунальні послуги, що становлять третю групу тарифів, які встановлюються договором (за домовленістю сторін) та включають послуги, не передбачені рішенням органу місцевого самоврядування.
Отже, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім № 3" не є особою, яка у відповідності до вимог закону уповноважена на встановлення та коригування регульованих тарифів на житлово-комунальні послуги, які є предметом спірного договору про спільне утримання будинку та прибудинкової території.
За таких обставин збільшення розміру відшкодування витрат на обслуговування житлового будинку та прибудинкової території, в межах вказаного договору, може відбуватися в двосторонньому порядку, з урахуванням рішення місцевого органу самоврядування щодо регулювання вказаного тарифу, виданого в межах його повноваження, а тому суд касаційної інстанції вважає обгрунтовними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для зміни умов договору про спільне утримання будинку та прибудинкової території від 1 лютого 2010 року, шляхом зобов'язання ОСОБА_5 укласти додаткову угоду № 2 до вказаного договору згідно кошторису, затвердженого зборами позивача на 2013 рік.
З огляду на викладене, постанова апеляційного господарського суду прийнята за наслідками повного встановлення суттєвих для справи обставин та вірного застосування норм Законів України "Про житлово-комунальні послуги", "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", ст. ст. 11, 651 Цивільного кодексу України, ст. ст. 180, 188 Господарського кодексу України, що регулюють спірні правовідносини.
Доводи заявника касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. ст. 10, 13 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо визначення сторонами позивача як виконавця послуг з надання відповідачу певної сукупності житлово - комунальних послуг, тарифи на які затверджуються органами місцевого самоврядування відповідно до правил, встановлених Законом України «Про житлово - комунальні послуги».
Враховуючи наведене, постанова апеляційного господарського суду законна та обгрунтована, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7- 111-9,111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15 квітня 2014 року - без зміни.
Головуючий Т. Козир
Судді Л. Гольцова
Н. Губенко
Рішення
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,Касьяна О.П., Попович О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Харківської медичної академії післядипломної освіти до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за тимчасове проживання в гуртожитку; за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Харківської медичної академії післядипломної освіти, третя особа - Харківська міська рада, про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою представника Харківської медичної академії післядипломної освіти - Яковенка Якова Кузьмича на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2012 року Харківська медична академія післядипломної освіти звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 10 647 грн 93 коп. заборгованості за проживання у гуртожитку та фактичних витрат на утримання приміщень, які вони займають.
В обгрунтування своїх вимог посилалась на ті обставини, що відповідачі проживають у житловому блоці АДРЕСА_1 загальною площею 69 кв. м., балансоутримувачем якого є позивач, однак не у повному обсязі сплачують за утримання приміщень гуртожитку, внаслідок чого у період з грудня 2010 року по квітень 2013 року утворилась заборгованість, яку вони не сплачують, просила задовольнити позов.
Відповідачі звернулись до суду із зустрічним позовом, у якому просили зобов'язати Харківську медичну академію післядипломної освіти узгодити тарифи житлово-комунальних послуг в органах місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і на підставі затверджених тарифів виконати перерахунок платежів з 2005 року та укласти договори про надання послуг з утримання будинку.
В обґрунтування своїх вимог посилались на ті обставини, що вони не є працівниками академії та проживають у квартирі готельного типу, яка була їм надана у 1994 році, а позивач не довів того, що цей будинок є гуртожитком, тому положення про студентський гуртожиток на них не поширюється, крім того, відповідач визначає суми платежів на власний розсуд без узгодження з органами місцевого самоврядування, просили задовольнити позов.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2014 року, у задоволенні позову Харківської медичної академії післядипломної освіти відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено частково.
Зобов'язано Харківську медичну академію післядипломної освіти провести погодження житлово-комунальних тарифів на утримання гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та придомової території з органом місцевого самоврядування в особі Харківської міської ради, та провести відповідні перерахування житлово-комунальних платежів, нарахованих на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі погоджених тарифів за період з червня 2009 року.
Зобов'язано Харківську медичну академію післядипломної освіти укласти з позивачами договір про надання послуг по утриманню гуртожитку на підставі погоджених тарифів та Типового договору.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі Харківська медична академія післядипломної освіти просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні основного позову та часткове задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачі за зустрічним позовом проживають у приміщеннях гуртожитку, що перебувають у їх відособленому користуванні, а нарахування плати за проживання у гуртожитку починаючи з листопада 2010 року проведено без врахування площі приміщень, у якому вони відособлено проживають, та площі приміщень, які перебувають у загальному користуванні сім'ї, без врахування визначеного механізму з оплати послуг з опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, та встановлених тарифів на відповідну житлово-комунальну послугу з урахуванням її функціонального призначення.
Позивачем не надано доказів виникнення саме такого розміру заборгованості відповідачів, оскільки заборгованість нарахована по тарифам, які не погоджені з органами місцевого самоврядування, а тарифи вказані у квитанціях на оплату не збігаються з тарифами по наказу ректора академії, що є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості та задоволення позовних вимог про зобов'язання академії провести відповідні погодження та перерахування житлово-комунальних платежів, а також на підставі погоджених тарифів та Типового договору укласти з позивачами за зустрічним позовом договір про надання послуг з утримання гуртожитку.
Проте погодитися з такими судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову про зобов'язання сторін укласти договір про надання послуг по утриманню гуртожитку не можна на таких підставах.
Судами встановлено, що згідно реєстраційного посвідчення КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 15 червня 2001 року будівля літ. «А-16» (гуртожиток) розташована по АДРЕСА_1 зареєстрована за державою в особі Верховної Ради України та перебуває на балансі Харківської Медичної академії післядипломної освіти (далі - ХМАПО).
В ХМАПО розроблено та діє Положення про гуртожиток, затверджене ректором Харківської МАПО 3 лютого 2010 року та погоджене головою первинної профспілкової організації, яке регламентує функціонування гуртожитку, визначає порядок надання житлової площі у гуртожитку, умови проживання, правила внутрішнього розпорядку, порядок розрахунків за комунальні послуги, за яким гуртожиток призначається для мешкання студентів, лікарів-інтернів, аспірантів, клінічних ординаторів, слухачів на період навчання. Поселення студентів до гуртожитку здійснюється на підставі ордерів та контрактів відповідно до ЖК України.
Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім'ї та прописку від 23 грудня 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 постійно проживають та зареєстровані за цією адресою у квартирі АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат житловою площею 45,9 кв.м.
Рішеннями апеляційного суду Харківської області 26 серпня 2011 року та 29 лютого 2012 року, якими вирішувались спори між тими самими сторонами встановлено, що ОСОБА_6 вселився у гуртожиток за згодою адміністрації Харківського інституту удосконалення лікарів, правонаступником якого є ХМАПО, як співробітник пологового будинку № 4 на підставі договору від 6 липня 1998 року, укладеного між Харківським інститутом удосконалення лікарів та міським пологовим будинком на проживання ОСОБА_6 в гуртожитку.
Відповідачі мешкають у гуртожитку з 1994 року, з 4 березня 2008 року у приміщенні зареєстрований ОСОБА_6, а з 28 жовтня 2010 у приміщенні також зареєстрована ОСОБА_7
8 червня 2007 року між ОСОБА_6 та ХМАПО укладений договір найму житлового приміщення у формі контракту строком на 1 рік з 1 травня 2007 року по 1 травня 2008 року.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції з рішенням якого погодився апеляційний суд, дав належну оцінку обставинам справи про те, що відповідачі вселились та проживають у відокремленій квартирі цього гуртожитку не як студенти (тимчасові мешканці), а як співробітники іншої установи, тому на них не поширюється дія Примірного положення про студентський гуртожиток вищого навчального закладу, затвердженого Наказом Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року, а вони вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного і громадського житлового фонду, які формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
А відповідач, не погодивши з Харківською міською радою житлово-комунальні тарифи за проживання відповідачів у гуртожитку та здійснивши їх нарахування без врахування визначеного механізму оплати цих послуг, порушив вимоги чинного законодавства, що є підставою для їх відповідного погодження та перерахунку та задоволення цих позовних вимог.
При цьому судами правильно застосовані ч. 2 ст. 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, ст.ст. 1, 7, 19, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», судові рішення в цій частині ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Разом з тим, суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині зобов'язання укласти договір, не дав належної оцінки обставинам справи та не звернув уваги на те, що ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Неправильно застосував ці норми матеріального права та не врахував, що чинним законодавством не передбачено можливості зобов'язання до укладення договору і вимоги позивачів за зустрічним позовом в цій частині суперечать принципу свободи договору та не ґрунтуються на вимогах закону, ухвалив помилкове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Апеляційний суд цих недоліків не усунув та залишив рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.
За таких обставин касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині задоволення позову про зобов'язання відповідача укласти договір про надання послуг по утриманню гуртожитку потрібно скасувати, як передбачено ст. 324 ЦПК України, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. У решті судові рішення потрібно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 341, 345 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу представника Харківської медичної академії післядипломної освіти - Яковенка Якова Кузьмича задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова 9 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2014 року в частині задоволення позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про зобов'язання Харківської медичної академії післядипломної освіти укласти договір про надання послуг по утриманню гуртожитку скасувати та відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
У решті рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова 9 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2014 року залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Головуючий С.П. ШтеликСудді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян В.М. Коротун О.В. Попович
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"03" липня 2014 р. м. Київ К/800/22097/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.
суддів: Гончар Л.Я., Чалого С.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Новороздільської міської ради Львівської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року
у справі № 477/3223/13-а (876/50/14)
за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора Львівської області
до Новороздільської міської ради Львівської області
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ДВ-Екосвіт-Н.Розділ»
про визнання незаконним рішення
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2013 року Миколаївський міжрайонний прокурор Львівської області звернувся до Миколаївського районного суду Львівської області з адміністративним позовом до Новороздільської міської ради Львівської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДВ-Екосвіт-Н.Розділ» про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 24.04.2013 №157 «Про призначення виконавців житлово-комунальних послуг».
Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про задоволення позову.
Визнано нечинним та скасовано рішення виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 24.04.2013 №157 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг».
Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Новороздільська міська рада Львівської області оскаржила його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що Новороздільська міська рада Львівської області є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки виконавчий комітет, рішення якого оспорюються, є самостійною юридичною особою. Також у своїй скарзі Новороздільська міська рада Львівської області зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення від 24.04.2013 №157 повністю, не дослідивши на предмет законності всі пункти цього рішення.
Згідно з частиною другою статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, виконавчим комітетом Новороздільської міської ради прийнято рішення від 24.04.2013 №157 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг». Відповідно до змісту цього рішення послугу з вивезення побутових відходів виключено зі складу послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, визначивши її як окрему комунальну послугу; визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів в м. Новий Розділ ТзОВ «ДВ-Екосвіт-Н.Розділ»; визначено виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в м. Новий Розділ КП «Розділжитлосервіс».
Миколаївською міжрайонною прокуратурою Львівської області внесено подання про усунення порушень вимог Закону України «Про місцеве самоврядування». Відповідно до вказаного подання за результатами перевірки установлено, що виконавчим комітетом Новороздільської міської ради при прийнятті рішення від 24.04.2013 №157 порушено норми законодавства та винесене рішення підлягає скасуванню, оскільки таке прийняте виконавчим комітетом, а не на сесії міської ради, та передумовою прийняття рішення про визначення виконавця з вивезення побутових відходів, передує обов'язкове проведення конкурсу на надання таких послуг, про який організатор конкурсу публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації.
Однак на порядку денному сесії, яка відбулась 09.10.2013, винесений проект рішення «Про розгляд подання Миколаївського міжрайонного прокурора про усунення порушень вимог Закону України «Про місцеве самоврядування» депутатами не підтримано та рішення з цього питання не прийнято.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення від 24.04.2013 №157 виконавчим комітетом Новороздільської міської ради прийнято правомірно.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення виконавчого комітету Новороздільської міської ради №157 від 24.04.2013 прийняте з порушенням норм чинного законодавства, є незаконним та підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, у позові Миколаївський міжрайонний прокурор Львівської області просив суд визнати незаконним рішення від 24.04.2013 №157. Проте, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції визнав нечинним та скасував оспорюване рішення.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі визнання незаконним, протиправним, скасування індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлено законом або не визначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.12.2009 № 21-1573 во 09.
Таким чином, оскільки оспорюване рішення від 24.04.2013 №157 є індивідуальним актом, суд апеляційної інстанції безпідставно визнав його нечинним.
Відповідно до частини першої статті 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Згідно з частиною першою статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення судів попередніх інстанцій названим вимогам процесуального закону відповідають не в повній мірі у зв'язку з наступним.
Пунктом 9 частини першої статті 3 КАС України визначено, що відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
У цьому випадку оспорюване рішення від 24.04.2013 №157 прийнято виконавчим комітетом Новороздільської міської ради, який є самостійною юридичною особою та самостійною процесуальною правосуб'єктністю, чого не було враховано судами попередніх інстанцій.
Отже, розглянувши цю справу по суті спору та визначивши Новороздільську міську раду відповідачем, суди попередніх інстанцій діяли всупереч положенням КАС України.
З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково заслуговують на увагу, у зв'язку з чим наявні підстави для її часткового задоволення та скасування рішень судів попередніх інстанцій.
Частиною першою статті 220 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у цій справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Новороздільської міської ради Львівської області задовольнити частково.
Постанову Миколаївського районного суду Львівської області від 22 листопада 2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року в цій справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 КАС України.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2013 року Справа № 30520/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,
за участі секретаря - Андрушків І.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької міської ради та її виконавчого комітету на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року в справі за позовом прокурора м.Луцька в інтересах Державної житлово-комунальної інспекції у Волинській області та Головного управління Держкомзему у Волинській області до Луцької міської ради та її виконавчого комітету, третя особа ОСОБА_1, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В :
В червні 2010 року прокурор м.Луцька в інтересах Державної житлово-комунальної інспекції у Волинській області (далі - Інспекція) та Головного управління Держкомзему у Волинській області звернувся до суду з позовом до Луцької міської ради (далі - Міська рада) та її виконавчого комітету (далі - Виконавчий комітет) про: визнання протиправною бездіяльність Міської ради щодо неприйняття рішення про розроблення та затвердження проекту розподілу територій м.Луцька (далі - Проект) та зобов'язання винести на розгляд сесії Міської ради питання щодо затвердження Проекту; визнання протиправною бездіяльність Виконавчого комітету щодо не розроблення Проекту та зобов'язання його розробити такий Проект.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року в справі №2а-1853/10/0370 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Міської ради щодо неприйняття рішення про розроблення і затвердження Проекту та зобов'язано Міську раду винести на розгляд сесії Міської ради питання щодо затвердження Проекту. Визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету щодо нерозроблення Проекту та зобов'язано Виконавчий комітет розробити Проект.
Постанову оскаржила Міська рада та її Виконавчий комітет, які в апеляційній скарзі просять її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував об'єктивної відсутності коштів у місцевому бюджеті на проведення робіт з розробки Проекту, відсутні причинно-наслідковий зв'язок між встановленням меж розподілу прибудинкових територій і самовільним будівництвом в таких територіях. Виконавчий комітет може здійснити замовлення Проекту лише після прийняття рішення про розроблення такого Міською радою.
Прокурор м.Луцька в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідачів залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з таких міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності Міської ради щодо неприйняття рішення про розроблення та затвердження Проекту та Виконавчого комітету щодо не розроблення останнього.
Повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п.9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Відповідно до ч.2 ст.19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом першої інстанції встановлено, що прокуратурою м.Луцька із залученням спеціалістів контролюючих органів було проведено перевірку з приводу порушень вимог чинного законодавства при закріпленні меж прибудинкової території по АДРЕСА_1, влаштування малих архітектурних споруд, по договорам укладених балансоутримувачами багатоквартирних житлових будинків зі споживачами житлово-комунальних послуг. В ході перевірки було виявлено, що Виконавчим комітетом закріплення меж прибудинкових територій будинків та меж в натурі проводиться неналежним чином, що в свою чергу призводить до порушень вимог ст.ст.30-32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон №1875-IV), та самовільного зайняття земельних ділянок, тобто фактичного використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
У зв'язку з наведеним, 20.04.2010 прокуратурою м.Луцька було направлено Луцькому міському голові подання про усунення порушень в діяльності Міської ради, її Виконавчого комітету та повноважених органів і підприємств, та запропоновано вжити невідкладних заходів до усунення порушень законів, інших нормативно-правових актів, причин та умов, що їм сприяють та недопущення таких порушень у подальшому (а.с.13-15).
Листами від 21.05.2010 та 03.06.2010 відповідачі проінформували прокуратуру м.Луцька, що визначення меж прибудинкових територій проводиться відповідно до проектів розподілу прибудинкових територій, які вправі виконувати тільки ліцензовані організації, попередньо провівши аналіз меж землекористування усіх власників вбудованих прибудинкових приміщень. За попередніми розрахункам вартість зазначених робіт на один багатоповерховий будинок становить 3000-4000грн, проте економічна ситуація в державі не дозволяє акумулювати та використати зазначені кошти місцевого бюджету на визначення меж прибудинкових територій. Дане питання знаходиться на контролі, та вразі поліпшення фінансового становища, обумовлені заходи будуть проведені першочергово.
Додатково встановлено, що у зв'язку з необхідністю затвердження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для кожного будинку окремо, 21.08.2008 Виконавчий комітет прийняв рішення №561-1 «Про закріплення прибудинкових територій за житловими будинками», яким закріпив прибудинкові території за житловими будинками, що обслуговуються житлово-комунальними підприємствами №№1, 2, 3, 5, 6, 7, 11, Луцькою ЖЕК №8 ЖБК, товариством «М.Ж.К.» (а.с.7-9).
При цьому таке рішення прийнято без виготовлення містобудівної документації та винесення меж земельних ділянок в натурі.
26.11.2009 Виконавчим комітетом прийнято рішення №835-1 «Про коефіцієнти зміни витрат, пов'язаних з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій для орендованих, викуплених вбудованих і прибудованих нежитлових приміщень» (а.с.10).
Також, рішенням Виконавчого комітету від 01.04.2010 №209-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами» встановлено тарифи на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій по кожному будинку.
Листом від 08.06.2010 №213 Інспекція інформувала прокуратуру м.Луцька, що встановлення меж земельних ділянок в натурі Міською радою не розроблено, що в свою чергу унеможливлює здійснення контролю споживачами послуг з прибирання прибудинкових території кількісних показників даної послуги, а також суперечить чинному законодавству, порушуючи права і інтереси мешканців м.Луцька (а.с.12).
Частиною 1 ст.10 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинного на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон) встановлено, що планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.
Статтею 16 Закону визначено, що проект розподілу території - це містобудівна документація, яка розробляється для мікрорайону (кварталу) чи його частини з метою розмежування земельних ділянок. Проектом розподілу території визначаються площі та межі: прибудинкових територій існуючих і запроектованих жилих будинків; земельних ділянок, на яких розміщують громадські споруди та інші об'єкти містобудування; надлишків земельних ділянок, призначених для подальшого спорудження жилих і громадських будинків і споруд та іншого використання (при розподілі території існуючої забудови); територій загального користування; територій обмеженого користування земельною ділянкою, встановленого згідно з договором, рішенням суду або в іншому визначеному законом порядку. Рішення про розроблення та затвердження проектів розподілу території приймаються відповідними радами. Проект розподілу території є основою для визначення меж земельних ділянок на територіях існуючої забудови для розташування будинків і споруд, розроблення відповідної землевпорядної документації та оформлення в установленому законодавством порядку правовстановлюючих документів власникам, співвласникам, орендарям, а також встановлення меж земельної ділянки в натурі.
Абзацом 2 ст.1 Закону №1875-IV передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Статтями 30-32 цього ж Закону встановлено, що державне регулювання цін/тарифів базується на принципах: нормативного регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленому законом порядку; відкритості, доступності та прозорості структури цін/тарифів для споживачів та суспільства; відповідності оплати житлово-комунальних послуг їх наявності, кількості та якості; гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
При наведеному, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що відсутність Проекту позбавляє споживачів житлово-комунальних послуг можливості реалізації своїх прав на перевірку кількості та якості наданих послуг, призводить до самовільного зайняття земельних ділянок, самовільного будівництва, порушуючи права і інтереси мешканців м.Луцька.
В підпункті 10.3 п.10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» роз'яснено, що у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.
Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Таким чином, аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що розроблення та затвердження Проекту можливе лише після прийняття радою відповідного рішення про розроблення Проекту.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення про розроблення Проекту Міська рада не приймала, а тому у Виконавчого комітету не було і немає правових підстав для його розроблення.
За таких обставин з огляду на відсутність відповідного рішення Міської ради про розроблення Проекту, суд першої інстанції вправі був розглядати по суті лише вимогу щодо бездіяльності Міської ради та зобов'язати таку розглянути відповідне питання та прийняти відповідне рішення.
Натомість суд першої інстанції, ухваливши оскаржуване рішення, перебрав на себе повноваження органу місцевого самоврядування та вийшов за межі своїх повноважень.
Згідно п.п.3,4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Луцької міської ради та її виконавчого комітету задовольнити частково.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Луцької міської ради щодо не розгляду питання про розроблення проекту розподілу території м.Луцька.
Зобов'язати Луцьку міську раду розглянути питання про розроблення проекту розподілу території м.Луцька та прийняти відповідне рішення.
В решті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя А.Р. Курилець
Суддя О.І. Мікула
Повний текст виготовлений 17 грудня 2013 року.
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2014 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І., розглянувши касаційну скаргу Ковельського управління водопровідно-каналізаційного господарства «Ковельводоканал» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ковельського управління водопровідно-каналізаційного господарства «Ковельводоканал» про зобов'язання здійснити технічну повірку лічильників обліку спожитої холодної та гарячої води,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Ковельського управління водопровідно-каналізаційного господарства «Ковельводоканал» (далі - Ковельське УВКГ «Ковельводоканал») про зобов'язання здійснити технічну повірку лічильників обліку спожитої холодної та гарячої води.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від
15 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 30 липня 2014 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Зобов'язано Ковельське УВКГ «Ковельводоканал» провести за його рахунок повірку, у тому числі демонтаж, транспортування, монтаж, пломбування, а у разі потреби - обслуговування та ремонт квартирних приладів обліку (лічильників) холодної води № 375598 та гарячої води № 426318, встановлених у квартирі АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі Ковельське УВКГ «Ковельводоканал» просить рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30 липня 2014 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Із матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Керуючись ст. 328 ЦПК України,
у х в а л и в:
Відмовити Ковельському управлінню водопровідно-каналізаційного господарства «Ковельводоканал» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Ковельського управління водопровідно-каналізаційного господарства «Ковельводоканал» про зобов'язання здійснити технічну повірку лічильників обліку спожитої холодної та гарячої води.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ В.І. Мартинюк
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
3 вересня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Юровської Г.В.,
суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Писаної Т.О., Умнової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до міського комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора №12» про визнання послуги не обов`язковою, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою міського комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора №12» на рішення апеляційного суду Вінницької області від 22 травня 2014 року, -
в с т а н о в и л а:
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив: визнати, що пломбування і розпломбування лічильника не є послугою, яка обов'язково потрібна споживачу для отримання послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а є обов'язком відповідача; визнати дію відповідача по опломбуванню і розпломбуванню лічильників холодної води на платній основі та на умові передплати - протиправною; зобов'язати відповідача брати плату за використану воду згідно показників лічильника з жовтня 2013 року до часу, коли він складе акт про розпломбування лічильника, або не надасть письмової згоди на зняття пломби з лічильника, тим самим надасть йому змогу самому демонтувати лічильник і віднести його на повірку, а після повірки лічильника або заміни його на інший лічильник, запломбувати його на безоплатній основі без звернення до суду. Також просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 3000 грн.
Позов мотивовано тим, що в квартирі позивача був встановлений і опломбований прилад обліку холодної води (лічильник), а з жовтня 2013 року лічильник знято з обліку без складання акту про розпломбування і КП «ЖЕК № 12» почало нараховувати борг за холодну воду. В касі КП «ЖЕК № 12» відмовляються брати кошти по оплаті за холодну воду по показникам лічильника і безпідставно вимагають плату за пломбування і розпломбування лічильника, хоча споживач не зобов'язаний оплачувати ці послуги. Встановлення пломби необхідно підприємству, з метою контролю за дотримання споживачем вимог Правил користування системами централізованого комунального водопостачання і водовідведення та достовірного обліку кількості отриманої води. ОСОБА_1 не може здати лічильник на повірку і вносити плату відповідно до показників лічильника.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2014 року у задоволені позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 травня 2014 року рішення районного суду скасовано з ухваленням нового рішення, яким позов задоволено частково. Зобов'язано міське комунальне підприємство «ЖЕК №12» м. Вінниці здійснити демонтаж та повірку лічильника холодної води в квартирі АДРЕСА_1 без вимоги до ОСОБА_1 щодо окремої плати за вказані дії, а також провести нарахування спожитої послуги водопостачання у відповідності до показників лічильника за період з 1 жовтня 2013 року по день фактичного демонтажу та складення акту робіт. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що КП «ЖЕК №12» законно вимагає плати за роботи з повірки лічильника, оскільки виконавчим комітетом Вінницької міської ради прийнято рішення про затвердження Тимчасового положення про порядок установки, повірки індивідуальних засобів обліку та реєстрації водомірних вузлів холодної води в квартирах, відповідно до якого встановлено розмір плати за ці послуги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову апеляційний суд виходив з того, що саме за рахунок КП «Вінницяоблводоканал» повинна проводитись повірка приладів обліку води. Місцевий суд не врахував, що до переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який міститься у «Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року №869 включено також і періодична повірка, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки. Витрати, понесені КП «Вінницяоблводоканал» з приводу повірки лічильників, включаються у тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та сплачуються споживачем щомісячно. А розмір плати за проведення періодичної повірки, які встановлені виконавчим комітетом Вінницької міської ради, повинні розподілятись за місяцями міжповірочного інтервалу. Дана плата не може бути разовою платою та не може бути відокремленою від плати за загальним тарифом за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Самі послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Порядок повірки засобів вимірювальної техніки регламентується ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
В пункті 3 зазначеної статті вказано, що порядок подання фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, - власниками засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) на періодичну повірку цих засобів та оплати за роботи, пов'язані з повіркою, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року №869 затверджено «Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
Відповідно до Порядку послуги з періодичної повірки квартирних засобів обліку води віднесено до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у м. Вінниці є житлово - експлуатаційні підприємства.
Статтею 46 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» встановлено, що фізичні особи оплачують метрологічні роботи, пов'язані із здійсненням на госпрозрахункових засадах повірки засобів вимірювальної техніки, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що до переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який міститься у «Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року №869 включено також і періодична повірка, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки. Витрати, понесені КП «Вінницяоблводоканал» з приводу повірки лічильників, включаються у тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та сплачуються споживачем щомісячно. А розмір плати за проведення періодичної повірки, які встановлені виконавчим комітетом Вінницької міської ради, повинні розподілятись за місяцями міжповірочного інтервалу. Дана плата не може бути разовою платою та не може бути відокремленою від плати за загальним тарифом за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не зобов'язаний сплачувати за повірку засобів обліку води окремо від плати за загальним тарифом за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а тому вимога КП «ЖЕК №12» щодо сплати за опломбування та розпломбування є протиправною. Повірка лічильника в квартирі позивача не була проведена з вини відповідача, тому підстав у КП «ЖЕК 12» знімати з обліку лічильник не було, а отже і не було підстав проводити нарахування іншим методом, ніж за показниками лічильника.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи апеляційним судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу міського комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора №12» відхилити.
Рішення апеляційного суду Вінницької області від 22 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.В. Юровська судді В.С. Висоцька М.К. Гримич Т.О. Писана О.В. Умнова
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/9268/2014 Головуючий у 1-й інстанції - Луценко О.М.
Доповідач Рубан С.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 вересня 2014 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Кабанченко О.А., Іванченко М.М.
при секретарі Мурга М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ побуту» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ побуту» про визнання дій неправомірними та скасування заборгованості,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачу згідно із свідоцтвом про право власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до договору на утримання та експлуатацію житлового комплексу АДРЕСА_1 від 15.07.2004року ВАТ «Трест Південзахідтрансбуд» передало позивачу функції з утримання та експлуатації, а також функції з надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами і власниками житлових приміщень. Позивачі є виконавцями житлово - комунальних послуг. Відповідач неодноразово попереджувався про необхідність погашення заборгованості, однак ним заборгованість не погашено. Просять стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01.06.2009 року по 31.10.2013 року в розмірі 26 198,36 грн., а також стягнути судові витрати в сумі 229,40 грн.
Під час розгляду справи представником позивача було збільшено позовні вимоги відповідно до яких, просять суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги з відповідача у розмірі 27 909,69грн., 3% річних у розмірі 771,56 грн., індекс інфляції в розмірі 413,20 грн. та судові витрати в розмірі 229,40 гривень.
Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом посилаючись на те, що у позивача за первісним позовом відсутні права на надання ним комунальних послуг, сума боргу, визначена позивачем є безпідставною та фіктивною, оскільки створена як борг за ненадані послуги та взагалі не існуючих по будинку послуг. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем не повний та не розгорнутий, що свідчить про фальсифікацію розрахунку. Окрім того, жодних договірних відносин між позивачем та відповідачем не існує. Відсутність такої угоди підтверджує відсутність наявності цивільних прав і обов'язків між сторонами. На підставі вищевикладеного, просить суд постановити рішення, яким визнати дії відповідача щодо розрахунку та визначення ціни за комунальні послуги неправомірними та такими, що порушують права позивача по зустрічному позову, як споживача цих послуг, скасувати дану заборгованість за комунальні послуги. В позові ТОВ «Світ побуту» просить відмовити.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ побуту» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1, на користь ТОВ « Світ побуту» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 27 909( двадцять сім тисяч дев'ятсот дев'ять) гривень 69 коп. за період з 01.06.2009 року по 31.12.2013 року, три відсотки річних у розмірі 771 (сімсот сімдесят одна) гривня 56 коп., індекс інфляції в розмірі 413 (чотириста тринадцять) гривень 20 коп., судовий збір в розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40коп.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Світ побуту» про визнання дій неправомірними та скасування заборгованості - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Світ побуту» та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Світ побуту» в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представники відповідача підтримали апеляційну скаргу.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідачу згідно із свідоцтвом про право власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1. (а. с. 13).
Відповідно до Договору від 15.07.2004 року на утримання та експлуатацію житлового комплексу АДРЕСА_1, укладеного між ВАТ «Південзахідтрансбуд» (Сторона 1) та ТОВ «Світ побуту» (Сторона 2), Сторона 1 передала, а Сторона 2 прийняла на себе функції з утримання та експлуатації та на баланс 1-7 секції вказаного житлового комплексу, а також функції з надання житлово-комунальних послуг та проведення розрахунків з квартиронаймачами та власниками житлових приміщень. (а.с.8-9,т.1).
Борг по квартирній платі за період з 01.06.2009 року по 31.12.2013 рік нараховано в сумі 27 909,69 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач з червня 2009 року квартирну плату та плату за комунальні послуги не сплачує, що спричинило утворення заборгованості в сумі 27909,69 грн. Ці обставини в судовому засіданні суду першої інстанції фактично не оспорювались представником відповідача, згідно пояснень якої вбачалось, що нарахування, які здійснені позивачем, є невірними.
Задовольняючи позов ТОВ «Світ побуту», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач з червня 2009 року квартирну плату та плату за комунальні послуги не сплачує, а тому заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як споживач не склав акт-претензію та не надав її представнику виконавця.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
З договору від 15.07.2004 року на утримання та експлуатацію житлового комплексу АДРЕСА_1 та Статуту ТОВ «Світ побуту» вбачається, що товариство є балансоутримувачем та виконавцем житлово-комунальних послуг у багатоквартирному житловому комплексі за адресою: АДРЕСА_1.
ОСОБА_1, як власник квартири АДРЕСА_1 у вказаному будинку, є споживачем житлово-комунальних послуг.
Згідно п.п. 5 п. 3 ст. 20 вказаного Закону споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частинами 1, 2 ст. 32 цього ж Закону визначено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до п. 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою КМУ № 529 від 20.05.2009 року, у редакції, чинній з 12.09.2009 року, тобто на час виникнення заборгованості, тарифи (нормативні витрати, пов'язані з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій) розраховуються окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з додатком (далі - типовий перелік).
Виконавець доводить розрахунок тарифів до відома власників квартир, власників нежитлових приміщень у житлових будинках та інших споживачів послуг шляхом проведення щодо кожного будинку громадських слухань.
За результатами громадських слухань перелік послуг за кожним будинком може бути зменшено виконавцем порівняно з типовим переліком за умови одержання у строк до 30 днів з дати проведення громадських слухань оформленого письмово в установленому законодавством порядку рішення власників квартир, власників нежитлових приміщень у житлових будинках про забезпечення надання послуг, запропонований виконавцем перелік яких зменшено.
У разі, коли перелік послуг зменшується, виконавець перераховує тарифи і подає новий розрахунок тарифів відповідному органові місцевого самоврядування, що приймає рішення про його затвердження (погодження).
З власниками квартир та власниками нежитлових приміщень у житловому будинку укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що передбачає надання послуг, перелік яких визначений за результатами громадських слухань згідно з типовим переліком.
Послуги надаються відповідно до затвердженого (погодженого) рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.
Як вбачається з відповіді ТОВ «Світ побуту» № 260/10-Т від 05.07.2010 року на ім'я ОСОБА_3, яка мешкає у тому ж будинку, що і ОСОБА_1, громадські слухання по будинку АДРЕСА_1 не проводились. (а.с.60, т.1).
Громадські слухання ТОВ «Світ побуту» по вказаному будинку проведено лише 25.02.2011 року.
З наявних у справі квитанцій на сплату житлово-комунальних послуг та розрахунків вбачається, що з червня 2009 року Товариством встановлено та затверджено в КМДА тариф в розмірі 2,44 грн. за кв.м площі, який було погоджено (переузгоджено, перезатверджено) розпорядженням КМДА від 31.08.2009 року. Вказаний тариф було встановлено без дотримання Порядку, зокрема без проведення громадських слухань по будинку.
З наведеного вбачається, що встановлення тарифу в розмірі 2,44 грн. за кв.м з 01.06.2009 року з наступним його перезатвердженням у серпні 2009 року відбулося з порушенням чинного на той час Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою КМУ № 529 від 20.05.2009 року.
Як вбачається з матеріалів справи, за заявою мешканців будинку АДРЕСА_1, Держаною житлово-комунальною інспекцією м. Києва у період з 17 по 30 травня 2011 року проводилась позапланова перевірка ТОВ «Світ побуту» стосовно дотримання вимог законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо утримання, обслуговування житлового фонду, формування цін/тарифів на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, за результатами якої складено Акт № 35 від 30.05.2011 року про результати перевірки. (а.с.67-69, т.1).
Інспекція встановила, що ТОВ «Світ побуту» допущено порушення щодо утримання, обслуговування житлового фонду, формування цін/тарифів на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, зокрема відсутній технічний паспорт на багатоповерховий будинок АДРЕСА_1, що є порушенням Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, пунктами 1.2, 1,3 яких встановлено, що технічний паспорт на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок включається до складу технічної документації постійного зберігання, а виконавці послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій повинні мати технічні паспорти на квартирні (багатоповерхові) жилі будинки та забезпечувати своєчасне внесення змін до них.
Оскільки саме технічний паспорт містить дані, що характеризують будинок та прибудинкову територію (кількість квартир, площа покрівель, площа нежитлових приміщень, вентиляційні канали, інженерне обладнання, межі прибудинкової території) і, відповідно, до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою КМУ № 529 від 20.05.2009 року, чинного на 2010 рік та Розрахунку нормативних витрат, затвердженого постановою КМУ № 869 від 01.06.2011 року, саме з даних технічного паспорту будинку розраховуються витрати на комунальні послуги та послуги з утримання будинків, однак ТОВ «Світ побуту», в порушення норм чинного законодавства розраховувало вказані витрати без даних технічного паспорту.
З відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 21.12.2012 року № 47520 (И-2012) вбачається, що на будинок по АДРЕСА_1 було виготовлено технічні паспорти на окремі секції будинку 1-5. Технічний паспорт на 2 секцію виготовлений станом на 07.07.2011 року та отримано замовником - ТОВ «Світ побуту» 09.09.2011 року. (а.с.101, т.1).
З листа Держаної житлово-комунальної інспекції № 899-23/26 від 06.06.2011 року вбачається, що при обрахуванні витрат з прибирання прибудинкової території враховано площу земельної ділянки згідно витягу з бази даних земельного кадастру в розмірі 29200 кв.м, частина якої облаштована під стоянку автомобілів та без вилучення площі, яку займає будинок АДРЕСА_1. Вказане відображено також в Акті № 35, згідно якого при обрахунку витрат з прибирання прибудинкової території враховано натуральну площу (без врахування відповідних коефіцієнтів приведення) та без вилучення площі забудови самого будинку АДРЕСА_1, що є порушенням вимог п. 2 розділу 1, параграфу 33 Типових норм часу та норм обслуговування для робітників і виробничого персоналу, зайнятих утриманням житлового фонду, затверджених Наказом державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 04.08.1997 року. (а.с.107, т.1).
Крім цього, згідно Акта № 35, при обрахунку тарифу враховано заробітну плату працівників, посади яких не передбачені штатним розкладом: в розрахунок тарифу включено витрати з дезінфекції без відповідної калькуляції санітарно-епідеміологічної служби та договору на виконання цих робіт; до загальновиробничих витрат включено витрати на оплату праці з відрахуванням на соціальні заходи робітників, зарплата яких врахована при розрахунках відповідних витрат по складовим тарифу, що є порушенням пунктів 6, 15, 35 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою КМУ № 560 від 12.07.2005 року, чинного на час розрахунку тарифу.
Відповідно до пунктів 11, 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ № 630 від 21.07.2005 року, у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. За наявності витоків із загальнобудинкової мережі споживачі, які не мають квартирних засобів обліку, оплачують послуги з холодного, гарячого водопостачання та водовідведення за встановленими нормативами (нормами) за місяць, у якому ці витоки виявлено.
У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 обладнано трьома засобами обліку води для холодного водопостачання, одним засобом обліку холодної води на підігрів для гарячого водопостачання та двома засобами обліку теплової енергії. Проте, відповідно до виписок по особовому рахунку ОСОБА_1, відповіді ТОВ «Світ побуту» та розрахунку плати за комунальні послуги відповідача, квартира якогоне обладнана засобами обліку, плата за постачання холодної води розраховувалась без врахування показань будинкових лічильників холодної води. (а.с.90,91,98, т.1).
З листопада 2012 року на підставі Наказу № 138 від 27.11.2012 року, ТОВ «Світ побуту» почало проводити нарахування за водопостачання та водовідведення, а також централізоване опалення, згідно показань будинкових лічильників.
Крім того, згідно акта обстеження нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 від 13.02.2013 року (а.с.99, т.1), перевіркою мешканців квартир вказаного будинку в присутності представника ТОВ «Світ побуту», встановлено, що в побутових приміщеннях консьєржів у під'їздах 1-7, побутовому приміщенні слюсаря-сантехніка та побутовому приміщенні двірників відсутні прилади обліку холодної та гарячої води. Відбір води у вказаних приміщеннях на потреби товариства по утриманню будинку проводиться без обліку використаної води, відповідно вказані обсяги не вираховуються при визначенні витрат води на одну особу, стосовно мешканців будинку, квартири яких не обладнано лічильниками.
Також, з Акта № 35 вбачається, що нарахування плати за послуги централізованого опалення по листопад 2012 року проводилось без врахування показань будинкового засобу обліку теплової енергії та відповідно до Акта №35 Товариством в опалювальний сезон 2009-2010 року здійснено безпідставне донарахування плати за централізоване опалення мешканцям будинку. (а.с.67-69, т.1).
З листів Державної фінансової інспекції України № 06-16/1029 від 16.07.2012 року та Державної фінансової інспекції у м. Києві № 26-06-16-16/9673 від 30.07.2012 року вбачається, що контрольними заходами (зустрічна звірка у ТОВ «Світ побуту») встановлено, що за опалювальні періоди 2010-2011 та 2011-2012 роки згідно даних бухгалтерського обліку, відповідно до тарифів, мешканцям будинку нараховано коштів за теплову енергію на загальну суму 116347 тис. грн. та 155807 тис. грн. відповідно; фактично, згідно табуляграм АЕК «Київенерго», мешканцями будинку за ці періоди спожито теплової енергії на суму 71672 тис. грн. та 98079 тис. грн. (а.с.75-78, т.1).
З підстав наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді позовних вимог ТОВ «Світ побуту» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, оскільки апеляційним судом встановлено необґрунтованість та недоведеність заявленого позивачем розміру заборгованості відповідача за надані житлово-комунальні послуги, а доказами наданими до суду встановлено, що нарахування за надані у спірний період житлово-комунальні послуги здійснювалось позивачем ТОВ «Світ побуту» з порушенням вимог нормативно-правових актів, з встановленням тарифів з порушенням порядку їх встановлення, що унеможливлює в силу вимог закону, задоволення позовних вимог ТОВ «Світ побуту».
Також колегія суддів звертає увагу, що оскільки відповідач ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 та отримує житлово-комунальні послуги, які надаються Товариством і це не оспорюється відповідачем, та не здійснює їх оплату, підстави для скасування заборгованості за період з 01 червня 2009 року по 31 березня 2013 року відсутні.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що позивач, усунувши порушення допущені при нарахуванні плати за житлово-комунальні послуги і здійснивши належне їх нарахування з дотриманням всіх вимог законодавства, не позбавлений права на звернення до суду з відповідним позовом про стягнення такої заборгованості, у випадку її не погашення відповідачем в добровільному порядку.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Світ побуту» про визнання дій неправомірними та скасування заборгованості за комунальні послуги, не підлягають задоволенню, оскільки вказаний спосіб захисту не передбачено статтею 16 ЦПК України, а доводи апеляційної скарги в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог висновків суду не спростовують.
Зазначені факти порушення ТОВ «Світ побуту» прав споживачів мешканців будинку АДРЕСА_1 встановлено рішенням Оболонського районного суду від 26 лютого 2014 року та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ побуту» до мешканки житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ побуту» про визнання дій неправомірними і скасування заборгованості за комунальні послуги.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ побуту» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ побуту» про визнання дій неправомірними і скасування заборгованості за комунальні послуги відмовлено.
Рішення набрало чинності.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року відмовлено ТОВ «Світ побуту» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ТОВ «Світ побуту» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, вище встановлені обставини не підлягають доказуванню.
З підстав наведеного, рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволення позову ТОВ «Світ побуту» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Світ побуту» належить відмовити.
В частині зустрічного позову рішення суду належить залишити без змін.
Керуючись ст.ст.303,304,307,308,309,313-316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року - скасувати в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ побуту» до ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ побуту» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий :
Судді:
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
23 вересня 2014 р. Справа № 903/818/14
за позовом державного комунального підприємства "Луцьктепло"
до Волинського територіального відділення Антимонопольного комітету України
про визнання частково недійсним та скасування рішення
Суддя Філатова С.Т.
за участю представників сторін:
від позивача: Наумчук В.А., дов. №27/08 від 07.01.2014р.
від відповідача: Луговий С.А., дов. №13 від 22.01.2014р., Лесів О.А., дов. №9 від 13.01.2014р.
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки учасників судового процесу.
В судовому засіданні присутній кореспондент ТРК "Аверс, здійснюється відеозапис відповідно до ч.1 ст.4 4 ГПК України.
Суть спору: державне комунальне підприємство "Луцьктепло" звернулось з позовом про визнання недійсними та скасування п.п. 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.06.2014р. №24 «Про визнання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», якими визнано, що державне комунальне підприємство «Луцьктепло» неправомірно нарахувавши плату за спожиту теплову енергію та послугу з постачання гарячої води споживачам м. Луцька згідно із затвердженими нормативами протягом 2013 року та І кварталу 2014 року без врахування показів лічильників, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною 1 статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах м. Луцька шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; накладено на державне комунальне підприємство «Луцьктепло» штрафу у розмірі 15 000 гривень; зобов'язано державне комунальне підприємство «Луцьктепло» припинити порушення, зазначене у п. 2 резолютивної частини рішення шляхом здійснення перерахунку плати за послуги з постачання гарячої води гр. ОСОБА_5 (АДРЕСА_1) з врахуванням показників квартирного лічильника за період з жовтня 2013 року по червень 2014 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що статтею 11 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» встановлено, що засоби вимірювальної техніки можуть застосовуватися, якщо вони відповідають вимогам щодо точності, встановленим для цих засобів, у певних умовах їх експлуатації. Засоби вимірювальної техніки, на які поширюється державний метрологічний нагляд, дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та у продаж і видавати напрокат лише за умови, якщо вони пройшли повірку або державну метрологічну атестацію.
Пунктом 15 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. №630 (далі по тексту - Правила надання послуг) передбачено, що засоби обліку води і теплової енергії, встановлені у квартирі (будинку садибного типу) та на вводі у багатоквартирний будинок, підлягають періодичній повірці.
Нарахування плати за послуги з постачання гарячої води та теплової енергії за показами квартирних засобів обліку є нічим іншим як застосуванням засобу вимірювальної техніки.
Дії позивача по нарахуванню плати за спожиту теплову енергію та послугу з постачання гарячої води споживачам м. Луцька згідно із затвердженими нормативами протягом 2013 та І кварталу 2014 року без врахування показів квартирних лічильників, які не пройшли чергову метрологічну повірку, є правомірними, оскільки спрямовані на виконання імперативного припису Закону.
Стверджує, що при прийнятті п. 2 рішення відповідачем порушено та неправильно застосовано норму статті 11 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Відповідно до підпункту 4 пункту 32 Правил надання послуг виконавець зобов'язаний контролювати установлені міжповіркові інтервали, проводити періодичну повірку квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж. У даній нормі не йдеться про обов'язок виконавця повідомляти споживача про необхідність проведення чергової повірки квартирного лічильника.
Відтак, відповідачем неправильно застосовано норму пп.4 п.32 Правил надання послуг.
Ні Правилами надання послуг, ні жодним іншим чинним нормативно-правовим актом, ні договорами, укладеними зі споживачами, не передбачено обов'язку позивача завчасно повідомляти споживача про необхідність проведення чергової повірки квартирного лічильника. Відповідно не існує також і будь-якого «порядку повідомлення споживачів про необхідність проведення чергової повірки лічильників гарячої води та теплової енергії», передбаченого чинним законодавством України або договором.
Обґрунтування оскаржуваного рішення посиланням на неіснуючий «порядок повідомлення споживачів...» також свідчить про незаконність такого рішення.
У рішенні міститься відверто недостовірна інформація, а саме про те, що представником позивача, ніби то, визнано вчинення порушення та у зв'язку із важким фінансовим становищем було висловлено прохання про зменшення розміру штрафних санкцій (абз.4 с.8 рішення).
Вказане твердження спростовується «Зауваженнями до подання з попередніми висновками за результатами розгляду справи №12-14 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції ДКП «Луцьктепло» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах м.Луцька», поданими відповідачу листом від 20.06.2014р. за №3322/08/14, а також письмовими поясненнями посадових осіб позивача, які брали участь у засіданні адміністративної колегії Волинського ОТВ АМК України 26.06.2014р.
Повідомляє, що оскаржуване рішення було одержано позивачем 07 липня 2014 року, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції на супровідному листі «Про надсилання рішення».
Відповідач у письмових поясненнях від 15.09.2014р. №20/1.25-1583 позов заперечив, мотивуючи тим, що відповідно до статей 16, 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Порядок надання послуг з гарячої води врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (надалі - Правила надання послуг).
Відповідно до пунктів 9,10 Правил надання послуг у квартирі (будинку садибного типу) квартирні засоби обліку беруться виконавцем на абонентський облік.
Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку проводяться за рахунок виконавця.
Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 16 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
Аналогічні права споживача щодо взяття на облік та проведення повірки приладів обліку за кошти виконавця передбачено у п.29 Правил (пункт 5,6) та частини 3 ст.28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
За результатами розгляду звернень споживачів було встановлено, що ДКП «Луцьктепло» після завершення міжповірочного терміну квартирних приладів обліку не проводить їх повірки, не повідомляє належним чином споживачів про необхідність проведення такої повірки та справляє плату з заявників за нормативами споживання при наявності квартирних засобів обліку, не довівши при цьому неправильність показів цих лічильників.
Зазначені дії ДКП «Луцьктепло» призводили до ущемлення інтересів заявників та до значного зростання витрат на послуги з постачання гарячої води. При цьому, навіть після проведення споживачами за власні кошти повірки лічильників та підтвердження правильності їх роботи, ДКП «Луцьктепло» відмовлялось проводити перерахунок розміру нарахувань плати за послуги гарячої води з врахуванням показів приладів обліку.
У типовому договорі про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року також визначено зобов'язання виконавця контролювати установлені міжповіркові інтервали, проводити періодичну повірку квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж (підпункт 4 пункту 19 договору).
Відповідно до Переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, визначеного додатком до Постанови №869, періодична повірка, обслуговування та ремонт квартирних засобів обліку води і теплової енергії входить до складу послуг, які отримує споживач з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
У Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води та у Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затверджених Постановою № 869, не передбачено для водоканалів та підприємств теплових мереж джерел для покриття витрат з повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку.
Органи місцевого самоврядування, в тому числі виконавчий комітет Луцької міської ради, при затвердженні тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не передбачив відшкодування витрат на повірку приладів обліку води. Таким чином, не було передбачено фінансового джерела для покриття витрат з повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку для ДКП «Луцьктепло».
Враховуючи наявність вищезазначеної проблеми територіальне відділення рекомендувало ДКП «Луцьктепло» для реалізації зобов'язання щодо контролю установлених міжповірочних термінів приладів обліку води належним чином та завчасно інформувати споживачів про необхідність проведення повірки приладів обліку за кошти споживача.
Надходження протягом вересня 2013 року - квітня 2014 року до територіального відділення такої значної кількості звернень на дії ДКП «Луцьктепло» з приводу одного і того ж питання, виявлення нарахування плати споживачам без врахування показів приладів обліку під час розгляду справи підтверджують систематичне порушення зі сторони ДКП «Луцьктепло» законодавства про захист економічної конкуренції.
Займаючи монопольне (домінуюче) становище на ринку, ДКП «Луцьктепло» належним чином не повідомляло споживачів про причини проведення повірки приладів обліку води за кошти власників цих лічильників та після направлення листів про проведення повірки __ лічильників простим відправленням, не перевіривши отримання такого листа споживачем, проводило нарахування плати за послугу гарячої води за нормативами споживання без врахування показів приладів обліку, що прямо заборонено пунктом 10 Правил надання послуг.
Зазначені дії ДКП «Луцьктепло» в цілому щодо перекладення свого обов'язку з повірки приладів обліку на споживачів послуг гарячої води без належного повідомлення про необхідність проведення повірки за їх кошти було кваліфіковано як порушення законодавства про захист економічної конкуренції у справі № 12-14 та відповідно накладено штрафні санкції.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представники відповідача позов заперечили з підстав, викладених у письмових поясненнях від 15.09.2014р. №20/1.25-1583. Долучили до матеріалів справи ухвалу апеляційного суду Волинської області від 24.04.2014р. у справі №161/18948/13-ц за позовом ОСОБА_6 до ДКП «Луцьктепло» про скасування неправомірного нарахування боргу та відшкодування моральної шкоди та зустрічним позовом ДКП «Луцьктепло» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані послуги по теплопостачанню; лист ДКП «Луцьктепло» від 16.05.2014р. №2811/14.
В судовому засіданні оглянуто справу №41-13 про порушення державним комунальним підприємством "Луцьктепло" законодавства про захист економічної конкуренції.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до справи докази, господарський суд -
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до Закону України «Про природні монополії» ДКП «Луцьктепло» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у межах м.Луцька та включене до Зведеного переліку суб'єктів монополій під №375, про що зазначено на офіційному сайті Антимонопольного комітету України.
Рішеннями виконавчого комітету Луцької міської ради від 28.12.2006 року №695-1 від 24.09.2013 року №577-1 «Про виконавців послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Луцька» визначено, що виконавцями послуг з централізованого опалення, централізованого постачання колодної та гарячої води і водовідведень, електро- та газопостачання, вивезення твердих побутових відходів, технічного обслуговування та ремонту ліфтів - підприємства та організації, що надають комунальні послуги для потреб споживачів, а саме: з централізованого опалення - державне комунальне підприємс «Луцьктепло» та інших виробників теплової енергії; з централізованого постачання гарячої води - державне комунальне підприємство «Луцьктепло», інших виробників гарячої води.
До територіального відділення протягом 2013-2014 років надійшли звернення гр. ОСОБА_6 (АДРЕСА_2), гр. ОСОБА_7 (АДРЕСА_3), гр. ОСОБА_4 (АДРЕСА_4), а також гр. ОСОБА_8 (АДРЕСА_1) щодо нарахування плати за спожиту теплову енергію/гаряче водопостачання за нормативами без врахування показів лічильників.
20.03.2014р. Волинське обласне територіальне відділення АКУ надіслало ДКП «Луцьктепло» рекомендації, відповідно до яких рекомендувало останньому вжити заходів, спрямованих на припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ч. 1 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону України «про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого постачання гарячої води шляхом приведення порядку нарахування плати за спожиту гарячу воду гр. ОСОБА_7 (АДРЕСА_3) у відповідності до законодавства України; провести перерахунок гр. ОСОБА_7 за спожиту гарячу воду відповідно до показань приладів обліку за вересень 2013 року - листопад 2013 року (а.с. 42-45).
Листом від 04.04.2014р. №2016108/14 ДКП «Луцьктепло» повідомило Волинське обласне територіальне відділення АКУ про виконання рекомендацій від 20.03.2014р. №41 та проведення перерахунку плати за послуги з гарячого водопостачання по особовому рахунку гр. ОСОБА_7 (а.с. 46).
Листом від 16.05.2014р. №2811/14 ДКП «Луцьктепло» повідомило про врахування зауважень адміністративної колегії територіального відділення та проведення у розрахунках за травень місяць 2014 року перерахунків плати за послуги з опалення по квартирах №№ 13, 14, 16, 21, 36, 82, 104, 108 по. вул. Кравчука №11В в м. Луцьку, знявши про цьому нарахування по нормативу і провівши нарахування по показниках квартирних лічильників теплової енергії.
26.06.2014р. рішенням адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.06.2014р. №24 «Про визнання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» п.п. 2, 3 ,4, визнано, що державне комунальне підприємство «Луцьктепло» неправомірно нарахувавши плату за спожиту теплову енергію та послугу з постачання гарячої води споживачам м. Луцька згідно із затвердженими нормативами протягом 2013 року та І кварталу 2014 року без врахування показань лічильників, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною 1 статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах м. Луцька шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; накладено на державне комунальне підприємство «Луцьктепло» штрафу у розмірі 15000,00 гривень; зобов'язано державне комунальне підприємство «Луцьктепло» припинити порушення, зазначене у п. 2 резолютивної частини рішення шляхом здійснення перерахунку плати за послуги з постачання гарячої води гр. ОСОБА_5 (АДРЕСА_1) з врахуванням показників квартирного лічильника за період з жовтня 2013 року по червень 2014 року (а.с. 10-14).
Рішення обґрунтоване посиланням на ст.ст. 48, 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» оскаржує п.п. 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.06.2014р. №24 «Про визнання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», як такі, що прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. 11 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Оскаржуване рішення позивачем отримано 07.07.2014р., що підтверджується штампом ДКП «Луцьктепло» на супровідному листі Волинського обласного територіального відділення АКУ від 03.07.2014р. №26/1.34-1173 «Про надсилання рішення» (а.с. 10), звернення до суду відбулось 03.09.2014р., що стверджується штемпелем господарського суду Волинської області на позовній заяві (а.с. 2), тобто в межах двохмісячного строку.
Стаття 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" відносить до основних завдань названого Комітету, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.
Статтею 13 названого Закону визначено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.
Згідно оспорюваного рішення державне комунальне підприємство «Луцьктепло», неправомірно нарахувавши плату за спожиту теплову енергію та послугу з постачання гарячої води споживачам м. Луцька згідно із затвердженими нормативами протягом 2013 року та І кварталу 2014 року без врахування показів лічильників, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною 1 статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах м. Луцька шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
При цьому накладення штрафу покликане тим, що обов'язок відповідача провести повірку засобів обліку прямо встановлений як нормами закону і правил, так і положеннями укладеного між сторонами договору, а саме: ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», п.п. 9, 29, 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630, п. 3 ч. 19 договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води від 01.09.2009р.
Згідно ч. 3 ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань якими використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду) здійснюються за рахунок підприємств і організацій, які надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.
Пунктом 9 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630, передбачено, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку проводяться за рахунок виконавця.
Пунктом 10 Правил встановлено, що справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 16 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показів засобів обліку.
Відповідно до п. 16 Правил у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань квартирних засобів обліку споживач в установленому порядку може проводити їх позачергову повірку за власні кошти, про що інформує виконавця. Якщо виявлена у показаннях помилка виходить за межі, передбачені у паспорті квартирного засобу обліку, виконавець повинен здійснити перерахунок плати за споживання води та/або теплової енергії з дня останньої повірки або встановлення засобу обліку, якщо його повірка не проводилась, шляхом зменшення плати на відсоток, який перевищує встановлені межі точності для цього типу засобу обліку, до моменту виявлення помилки.
У відповідності до п.п. 9, 29, 32 Правил споживач має право на періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку, а виконавець зобов'язаний контролювати установлені міжповіркові інтервали, проводити періодичну повірку квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж.
Згідно п. 24 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що затверджений постановою КМУ від 1.06.2011 р. N 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», витрати з проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтажу, транспортування та монтажу після повірки, визначаються відповідно до укладених договорів між виконавцем та субпідрядником, який виконує зазначені послуги, з розрахунку на один квартирний засіб обліку води та теплової енергії і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку води та теплової енергії, у тому числі їх демонтажу, транспортування та монтажу після повірки, до загальної вартості послуг.
За умовами договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води від 01.09.2009р. (п. 3 ч. 19), укладеного між ДКП «Луцьктепло» та гр. ОСОБА_5, саме на ДКП «Луцьктепло», як виконавця послуг, покладається обов'язок контролювати установлені міжпровірочні інтервали, проводити періодичну перевірку квартирних засобів обліку гарячої води і теплової енергії, забезпечувати їх обслуговування та ремонт (у т.ч. демонтаж, транспортування та монтаж) (а.с. 84-89).
Таким чином, обов'язок відповідача провести повірку лічильника обліку гарячої води у квартирі, де проживає гр. ОСОБА_5, прямо встановлений як нормами закону, так і положеннями укладеного між сторонами договору.
Статтею 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» до повноважень органів Антимонопольного комітету України віднесено, зокрема, прийняття рішення про припинення порушення вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Частиною 2 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Дії ДКП «Луцьктепло» щодо нарахування плати за спожиту теплову енергію та послугу з постачання гарячої води споживачам м. Луцька згідно із затвердженими нормативами протягом 2013 року та І кварталу 2014 року без врахування показів лічильників, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку та внаслідок перекладання свого обов'язку з повірки приладів обліку на споживачів послуг гарячої води було кваліфіковано як порушення законодавства про захист економічної конкуренції у справі №12-14 та відповідно накладено штрафні санкції.
Судом на врахування п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» з'ясовано, що нарахування гр.ОСОБА_5 та іншим споживачам плати за послугу з постачання гарячої води без врахування показів лічильника внаслідок невиконання зобов'язань по повірці засобів обліку призвело до нарахування додаткових сум та ущемлення їх прав.
Дослідивши долучені докази, суд дійшов висновку, що територіальним відділенням доведено факти порушення ДКП «Луцьктепло» законодавства про захист економічної конкуренції і рішення від 26.06.2014р. №24 «Про визнання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» прийнято у відповідності до норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 50, 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», п.п. 9, 29, 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а тому правові підстави для визнання недійсними п.п. 2, 3, 4 рішення відсутні.
Суд не приймає доводи позивача щодо прийняття п. 2 оскаржуваного рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, зокрема, ст. 11 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», оскільки ст. 11 Закону визначає загальне положення щодо застосування засобів вимірювальної техніки лише за умови, якщо вони пройшли повірку.
Водночас, ч. 3 ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», п.п. 9, 29, 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, п. 3 ч. 19 договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води від 01.09.2009р. покладений обов'язок щодо повірки засобів обліку води і теплової енергії на виконавця послуг - ДКП «Луцьктепло».
Тобто, ДКП «Луцьктепло», не виконавши обов'язок, покладений на нього як нормами закону, правилами, так і договору, переклав відповідальність за невиконання цього обов'язку по повірці засобів обліку на споживачів.
Що стосується доводів позивача щодо незаконних вимог відповідача по повідомленню споживачів про необхідність проведення чергових повірок квартирних лічильників, то, зважаючи на те, що нормами закону, правил та договору саме на виконавця послуг покладений обов'язок повірки засобів обліку, у разі неможливості виконання цих приписів внаслідок не закладення відповідних витрат у тариф у 2013 році, виконавець у договірному порядку повинен був це вирішувати безпосередньо зі споживачами, попередньо повідомивши їх.
Нарахування виконавцем плати без урахування показів засобів обліку при невиконанні саме ним обов'язку по повірці засобів є незаконним, саме тому, враховуючи рекомендації АКУ, ДКП «Луцьктепло» і було проведено перерахунок плати за послуги з гарячого водопостачання заявнику гр. ОСОБА_7 та споживачам послуг по АДРЕСА_4 (а.с. 46).
Незаконність нарахувань плати без врахування показів лічильника визнано і ухвалою апеляційного суду Волинської області від 24.04.2014р. у справі №161/18948/13-ц (а.с. 65-70).
Що стосується заперечень позивача на інформацію в рішенні про визнання ним порушень, то воно на суть рішення не впливає і правові висновки суду щодо відповідності оспорюваних пунктів рішення діючому законодавству не спростовує.
Згідно зі ст. 49 ГПК України при відмові у позові судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.251 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 4, 13 Закону України "Про Антимонопольний комітет України, ст.ст. 48, 50, 52, 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», п.п. 9, 10, 16, 29, 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
ВИРІШИВ:
У позові про визнання недійсними та скасування п.п. 2, 3, 4 рішення адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.06.2014р. №24 «Про визнання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» відмовити.
Повне рішення
складено 29.09.2014р.
Суддя С.Т. Філатова
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2012 р. Справа № 5011-71/5158-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді суддівКота О.В. Кролевець О.А. Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Водний туризм"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. у справі № 5011-71/5158-2012 господарського суду міста Києваза позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста КиєвадоАкціонерного товариства закритого типу "Водний туризм"провідшкодування вартості фактично наданих комунальних послуг у загальному розмірі 74 721,22 грн.за участю представників:
позивача: Острова В.В.
відповідача: Дзюбенко С.М., Оніщенко О.В.
в с т а н о в и в :
Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва (надалі -"Комунальне підприємство") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства закритого типу (надалі -"АТЗТ") "Водний туризм" про стягнення вартості фактично наданих комунальних послуг в сумі 74 721,22 грн. (67 911,31 грн. основного боргу, 2 585,72 грн. інфляційних втрат, 1 804,87 грн. 3 % річних, 2 419,32 грн. пені).
Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 1, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст.ст. 19, 24 Закону України "Про теплопостачання" та нездійсненням відповідачем оплати за надані позивачем комунальні послуги.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2012 р. (суддя Нечай О.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
Зазначена позиція суду першої інстанції мотивована відсутністю договірних відносин між сторонам у період, за який заявлено до стягнення суму заборгованості, що з огляду на норми ст.ст. 19, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унеможливлює висновок про виникнення у відповідача зобов'язань, на порушення яких посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. (судді Кропивна Л.В., Тарасенко К.В., Пономаренко Є.Ю.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково;
стягнуто з АТЗТ "Водний туризм" на користь Комунального підприємства 67 911,31 грн. та судові витрати; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позиція суду апеляційної інстанції мотивована необхідністю застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України та стягнення з відповідача коштів, як збережених без достатніх правових підстав.
Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, АТЗТ "Водний туризм" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2012 р. як законне та обґрунтоване.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.04.2007 р. між Комунальним підприємством (постачальник) та АТЗТ "Водний туризм" (споживач) укладено Договір про надання послуг № 2354 (надалі -"Договір"), за умовами якого постачальник на підставі укладених із виробниками та постачальниками комунальних послуг договорів (ВАТ АК "Київводоканал", АТ "Київенерго", СП "Укр-Кан-Пауер") зобов'язався транспортувати по внутрішньобудинкових мережах нежилого приміщення площею 492,30 кв.м. (м. Київ, бул. Перова, 2/1), яке використовується під непродовольчий магазин, комунальні послуги, а також виставляти споживачеві платіжні документи за Договором, приймати на власний розрахунковий рахунок кошти від споживача та перераховувати їх виробникам і постачальникам комунальних послуг, а споживач, в свою чергу, зобов'язався прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплачувати (п.п. 1.1, 1.2 Договору).
Спір у справі виник з приводу оплати наданих Комунальним підприємством послуг за період з 31.05.2009 р. по 01.03.2012 р.
В той же час, господарськими судами з'ясовано, що у п. 5.5 Договору сторони встановили строк дії Договору з 15.11.2006 р. по 15.11.2007 р. Положень про умови пролонгації дії Договору останній не містить. У відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Нормами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Поряд з цим, ст. 631 ЦК України унормовує, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зазначені норми законодавства дійсно свідчать про те, що припинення дії договору не звільняє його сторін від виконання зобов'язань, однак лише тих, що виникли в період його чинності. Так, місцевим господарським судом правомірно зазначено про те, що укладений між сторонами Договір припинив свою дію 15.11.2007 р. В той же час, Комунальним підприємством заявлено до стягнення суму коштів, що становить вартість наданих послуг за період з 31.05.2009 р. по 01.30.2012 р. З огляду на дане слід оцінити як передчасний висновок суду апеляційної інстанції про продовження існування між сторонами зобов'язальних відносин.
Крім того, місцевим господарським судом правомірно звернуто увагу на наступне.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Відповідно до п.п. 1, 5 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Таким чином, відносини між сторонами по справі повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, а обов'язку споживача оплачувати вартість таких послуг має передувати виконання позивачем обов'язку по підготовці відповідного договору. Матеріали справи не містять доказів вжиття позивачем будь-яких заходів щодо укладення із відповідачем договору на новий термін. Наведеним спростовується передчасний висновок суду апеляційної інстанції про обов'язок відповідача оплачувати фактично надані послуги на позадоговірних засадах.
Щодо вирішення апеляційним господарським судом спору з посиланням на норми ст. 1212 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне. Дійсно, у вирішенні спорів суди мають застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони, втім лише в тому випадку, коли це не змінює матеріально-правових підстав позову. З огляду на належну саме позивачеві свободу вибору матеріально-правових підстав позовних вимог, апеляційному господарському суду належало не змінювати матеріально-правову підставу заявленого позову на власний розсуд, а розглянути позовні вимоги у межах, визначених позивачем. Проте цього ними здійснено не було.
Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції прийнято постанову із порушенням ч. 1 ст. 104 ГПК України.
В той же час, судом першої інстанції в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу "Водний туризм" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 р. у справі № 5011-71/5158-2012 скасувати.
Рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2012 р. у справі № 5011-71/5158-2012 залишити в силі.
Головуючий суддяО. Кот СуддіО. Кролевець О. Попікова
Державний герб України
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ України
25 листопада 2014 року м. Київ
Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого: Барбари В.П.,
суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А.,
Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П.,
Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М.,
Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., Яреми А.Г.
розглянувши за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» - Горьової Н.М.
заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі
№ 916/3566/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» до асоціації об'єднань співвласників багатоквартирних будинків «Злагода», третя особа - комунальна установа «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2», про стягнення 56 958,41 грн,
в с т а н о в и л и:
У грудні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (далі - Товариство) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до асоціації об'єднань співвласників багатоквартирних будинків «Злагода» (далі - асоціація ОСББ «Злагода») про стягнення 56 958,41 грн.
Позов мотивовано тим, що асоціація ОСББ «Злагода» не сплатила в повному обсязі за спожиті послуги, в результаті чого виникла заборгованість у сумі 56 958,41 грн.
Позивачем зазначено, що у період із 1 вересня 2012 року по
1 листопада 2013 року між сторонами у справі не існувало письмового договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення, однак такі послуги фактично отримані відповідачем. Отримання таких послуг без оформлення договором обов'язку щодо їх оплати мало наслідком збереження відповідачем власного майна, яким є грошові кошти. Позивач вважав, що відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих від позивача послуг у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Рішенням господарського суду Одеської області від 11 березня
2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та згідно з Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2014 року рішення господарського суду Одеської області від 11 березня
2014 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 1 липня
2014 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від
17 квітня 2014 року залишено без змін.
Постанова обґрунтована тим, що підставою для стягнення вартості послуг з водопостачання та водовідведення є договір про надання житлово-комунальних послуг.
Товариством у порядку ст. 11119 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі № 916/3566/13 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 19, 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо підстав сплати заборгованості за спожиті послуги без укладення договору з постачальником.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 17 жовтня
2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України з підстав неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, що підтверджено наданою заявником постановою Вищого господарського суду України від 24 квітня 2014 року у справі № 917/1709/13 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року, в яких висловлено правову позицію про те, що відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для звільнення від сплати вартості фактично отриманих відповідачем житлово-комунальних послуг.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами встановлено, що 15 грудня 2006 року між асоціацією ОСББ «Злагода» та Товариством укладено тимчасовий договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення.
Пунктом 5.3 договору передбачалось, що після закінчення терміну дії тимчасового договору (2009 рік) між сторонами буде укладено постійний договір.
Після закінчення терміну дії тимчасового договору, постійний договір між сторонами про надання послуг із водопостачання та водовідведення не було укладено, але відповідач продовжував фактично отримувати послуги з водопостачання та водовідведення для потреб житлових будинків по вул. Набережна в с. Олександрівка, що знаходяться на балансі відповідача.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги ».
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги » передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з водопостачання та водовідведення виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Недійсність договору з водопостачання і водовідведення у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.
Таким чином, висновок Вищого господарського суду України про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з оплати отриманих послуг на підставі того, що між позивачем та відповідачем відсутній письмовий договір про надання комунальних послуг, суперечить вимогам чинного законодавства.
Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі № 916/3566/13 підлягає скасуванню. Справу слід направити на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України, оскільки умови для постановлення Верховним Судом України нового рішення відсутні. Тому заява задовольняється частково.
Керуючись ст.ст. 11114 - 11125, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л и:
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 липня 2014 року у справі
№ 916/3566/13 задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 1 липня
2014 року у справі № 916/3566/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.
ГоловуючийВ.П. Барбара
Судді:І.С. Берднік
В.С. Гуль
В.І. Гуменюк
А.А. Ємець
Т.Є. Жайворонок
П.І. Колесник
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
О.І. Потильчак
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
І.Б. Шицький
А.Г. Ярема
Правова позиція
Відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Недійсність договору з водопостачання і водовідведення у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.
Суддя І.Б. Шицький
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Цуманського виробничого управління житлово-комунального господарства до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого водовідведення за заявою Цуманського виробничого управління житлово-комунального господарства про перегляд рішення Апеляційного суду Волинської області від 1 липня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня
2015 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2014 року Цуманське виробниче управління житлово-комунального господарства (далі - Цуманське ВУЖКГ) звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року воно визнане виконавцем (виробником) послуг з централізованого водовідведення у смт Цумань. Цим рішенням затверджено тарифи на послуги з централізованого водовідведення, дію яких продовжено рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 31 травня 2012 року. Рішенням цього ж виконавчого комітету від 3 жовтня 2013 року зобов'язано споживачів здійснювати плату за послуги із централізованого водовідведення на рахунок Цуманського ВУЖКГ відповідно до встановлених тарифів, а осіб, які самовільно користуються такими послугами без укладення договору, зобов'язано сплатити штрафні санкції. Відповідач був повідомлений про необхідність оплати послуг, однак останній не уклав договору із Цуманським ВУЖКГ та не сплатив заборгованості за надані йому послуги з централізованого водовідведення.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за послуги з водовідведення в розмірі 21 тис. 498 грн 29 коп. за період з 1 січня до 30 квітня 2014 року.
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області
від 19 листопада 2014 року позов задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь Цуманського ВУЖКГ заборгованість за послуги з централізованого водовідведення в розмірі 21 тис. 498 грн 29 коп.
Апеляційний суд Волинської області рішенням від 1 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Цуманського ВУЖКГ на зазначене рішення апеляційного суду.
У поданій до Верховного Суду України заяві Цуманське ВУЖКГ просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, зокрема частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пунктів 1.1, 1.2, 3.2, 3.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 (далі - Правил № 190), пункту 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630), статей 10, 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
На підтвердження своїх доводів Цуманське ВУЖКГ наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 та 27 квітня 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши викладені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Суди під час розгляду справи встановили, що з 2011 року Цуманське ВУЖКГ надає послуги з централізованого водовідведення в смт Цумань Ківерцівського району Волинської області.
Водопостачання та водовідведення в будинку і квартирі відповідача здійснюється централізовано.
Рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року Цуманське ВУЖКГ було визнано виконавцем (виробником) послуг з централізованого водовідведення у смт Цумань. Цим рішенням затверджено тарифи на послуги з централізованого водовідведення, дію яких продовжено рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 31 травня
2012 року.
Рішенням виконавчого комітету селищної ради від 3 жовтня 2013 року зобов'язано споживачів централізованої системи водовідведення Цуманського ВУЖКГ здійснювати плату за послуги з централізованого водовідведення на рахунок Цуманського ВУЖКГ відповідно до встановлених тарифів, а осіб, які самовільно користуються послугами з централізованого водовідведення без укладення договору, зобов'язано сплатити штрафні санкції.
Листом від 26 січня 2014 року Цуманське ВУЖКГ запропонувало ОСОБА_6 з'явитися у приміщення виробничого управління для отримання рахунку, оплати за спожиті послуги з централізованого водовідведення та укладення договору про надання послуг з централізованого водовідведення.
Однак договір про надання послуг з централізованого водовідведення між сторонами укладено не було.
18 лютого 2014 року між Цуманською виправною колонією № 84 та ОСОБА_6 укладено договір про надання послуг з постачання холодної води.
Суди також установили, що за спірний період (з 1 січня до 30 квітня 2014 року) відповідач користувався водопостачанням без засобів обліку.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав суду ні тарифів щодо вартості наданих послуг, як передбачено статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ні доказів щодо використання холодної та гарячої води, що унеможливило проведення розрахунку оплати за надані послуги. Цуманське ВУЖКГ долучило розрахунок наданих відповідачу послуг, проведений на підставі Правил № 190, які не поширюються на спірні правовідносини, тому цей розрахунок не може застосовуватись.
Проте в наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ сформульовано такі висновки:
- в ухвалі від 16 квітня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що розрахунок, наданий
Цуманським ВУЖКГ не відповідає Правилам № 630, зокрема норма споживання води в смт Цумань за один місяць повинна складати 4,2 м3 на одну особу, тому саме з такого розрахунку слід виходити при обчисленні заборгованості за послуги централізованого водовідведення;
- в ухвалі від 27 квітня 2015 року суд касаційної інстанції виходив з того, що оскільки користування водою відповідач здійснює безобліково, то вимога позивача про стягнення коштів за постачання води та затрат на відключення домоволодіння від системи водопостачання згідно з Правилами № 190 є обґрунтованою.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил № 630 та Правил № 190, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Разом з тим зміст зазначених ухвал касаційного суду не свідчить про наявність підстав для перегляду судових рішень відповідно вимог пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до частин першої, другої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Відсутність укладеного договору не звільняє споживачів від сплати за фактично надані послуги.
Відповідно до пункту 1.1 Правил № 190 ці правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.
Правила № 630 регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Правил № 190, на підставі яких позивачем проведено розрахунок заборгованості за надані послуги, натомість підлягають застосуванню норми, передбачені Правилами № 630, про що правильно зазначив у своєму рішенні апеляційний суд.
Разом з тим згідно з пунктом 17 Правил № 630 послуги з водовідведення оплачуються споживачем з розрахунку обсягу витрат холодної та гарячої води згідно з нормативами (нормами) споживання або показаннями засобів обліку.
У справі, що переглядається, суди встановили, що у квартирі відповідача відсутні прилади обліку споживання холодної води, а холодне водопостачання здійснюється на підставі укладеного з Цуманською виправною колонією № 84 договору про надання послуг з постачання холодної води від 18 лютого 2014 року.
28 квітня 2011 року виконавчий комітет Цуманської селищної ради відповідно до вимог частини другої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» прийняв рішення про затвердження тарифів на послуги з централізованого водовідведення у смт Цумань, дію яких продовжено рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 31 травня 2012 року.
Таким чином у справі, яка переглядається, нарахування заборгованості за надані послуги з водовідведення необхідно обчислювати виходячи з розміру затверджених цін/тарифів, затверджених рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року.
Установивши, що відповідач фактично користується послугами з централізованого водовідведення, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в стягненні заборгованості за фактично наданні послуги з централізованого водовідведення з огляду на те, що позивач не надав доказів щодо використання холодної та гарячої води, що унеможливило проведення розрахунку оплати за послуги з централізованого водовідведення.
При цьому апеляційний суд не врахував, що тарифи на послуги з централізованого водовідведення у смт Цумань установлені рішенням виконавчого комітету Цуманської селищної ради від 28 квітня 2011 року і норма споживання холодної води на одну особу в місяць становить 4,2 м3 .
Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди не встановили всіх обставин, необхідних для правильного застосування норм матеріального права, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення.
Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву Цуманського виробничого управління житлово-комунального господарства задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду Волинської області від 1 липня 2015 року та рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий Ю.Л. Сенін
Судді : В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
А.Г. Ярема
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 січня 2016 року м. Київ К/800/49436/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Шведа Е.Ю.,
суддів Горбатюка С.А.,
Мороз Л.Л.,
секретар судового засідання Скавуляк Т.В.,
за участю: представника позивачів ОСОБА_2,
представника відповідача Христич А.П.,
представника третьої особи Берікула Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за
касаційною скаргою Кабінету Міністрів України
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року
у справі № 826/16447/15
за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7
до Кабінету Міністрів України,
третя особа: Громадська спілка «Асоціація газового ринку України»,
про визнання незаконною та скасування постанови,
встановив:
ОСОБА_6, ОСОБА_7 з урахуванням об'єднання справ в одне провадження, звернулись до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просили визнати незаконною та скасувати Постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року, адміністративний позов задоволено, визнано незаконною та нечинною спірну постанову Кабінету Міністрів України.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовів. Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано положення Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950, відповідно до параграфу 552 якого будь-які акти Кабінету Міністрів України можуть розглядатись на його засіданнях у спрощеному порядку. Крім того, вказує, що недодержання вимог правових-норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним. Також, представник відповідача вказує на ту обставину, що спірна постанова Кабінету Міністрів України не порушує прав, свобод та інтересів позивачів з огляду на те, що вона регулює питання норм споживання природного газу населенням саме у разі відсутності газового лічильника, в той час як позивачі мають такий лічильник, тому правовідносини з даного приводу врегульовані іншим актом Кабінету Міністрів України, відтак права позивачів не можуть бути порушені.
В запереченнях, що надійшли на адресу суду, третя особа вважає касаційну скаргу необґрунтованою, тому просить відмовити в її задоволенні, рішення судів - залишити без змін.
Крім того, ОСОБА_8 подала заяву про приєднання до касаційної скарги Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року у справі № 826/16447/15.
Відповідно до ч. 1 ст. 217 КАС України особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, у будь-який час до закінчення касаційного розгляду мають право приєднатися до касаційної скарги, підтримавши її вимоги.
Оскільки ОСОБА_8 не є особою, яка бере участь у справі, а також не зазначає в своїй заяві яким чином оскаржувані рішення стосуються її прав, свобод та інтересів, у суду відсутні підстави для задоволення заяви про приєднання до касаційної скарги, тому в задоволенні заяви слід відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримала, просила задовольнити її з підстав, викладених в ній, представники позивачів, третьої особи заперечили проти касаційної скарги, просили відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України.
Судами встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 р. N 619 затверджено Норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, відповідно до яких при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 6 куб. метрів людино-місяць; при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць; при використанні газової плити та водонагрівача - 19 куб. метрів людино-місяць.
Спірною Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. N 237 до вказаних Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників внесено зміни, згідно з якими вдвічі зменшено наведені норми споживання природного газу населенням: при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 3 куб. метрів людино-місяць; при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 4,5 куб. метрів людино-місяць; при використанні газової плити та водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць.
Позивачі, вважаючи, що спірна постанова ставить їх в нерівні умови зі споживачами газу, які не мають лічильників, що вони змушені сплачувати за спожитий газ значно більше в порівнянні з ними, звернулись до суду з даним позовом про визнання незаконною та скасування постанови.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна постанова Кабінету Міністрів України, будучи регуляторним актом, видана без урахування вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в частині порядку її розробки, оприлюднення та погодження, тому є нечинною, незаконною та підлягає скасуванню.
Суд касаційної інстанції повністю погоджується з висновками судів та зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Основоположними принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 49 вказаного закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
З урахуванням визначення терміну регуляторний акт, наведеному в ст. 1 зазначеного закону, спірна постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237 є регуляторним актом, відтак її розроблення, розгляд, прийняття та оприлюднення повинно відбуватись за процедурою визначеною Законом України «Про Кабінет Міністрів України» та з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Ч. 1 ст. 5 вказаного закону передбачено принцип планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, тобто передбачуваності, згідно з яким регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).
Згідно з ч. 1 ст. 19 зазначеного закону планування діяльності з підготовки Кабінетом Міністрів України проектів регуляторних актів здійснюється в порядку, встановленому Регламентом Кабінету Міністрів України, з урахуванням вимог частин третьої та четвертої статті 7 цього Закону.
Ч. 4 ст. 7 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.
Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, при прийнятті спірної постанови відповідачем не дотримано принципу передбачуваності, що означає послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що в свою чергу дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності. Зокрема, проект спірної постанови не було включено до плану підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів на 2015 рік, що є порушенням норм ст.ст. 5, 7, 19 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Також одним з основоположних принципів забезпечення здійснення державної регуляторної політики є принцип оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, що одночасно є одним із етапів, що передує прийняттю регуляторного акту.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.
Вказана норма кореспондує з правом громадян, суб'єктів господарювання, їх об'єднань та наукових установ, а також консультативно-дорадчих органів, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю (ст. 6 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»).
Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, з висновком якого погодився суду апеляційної інстанції, спірна постанова не була опублікована, або в будь-який інший спосіб оприлюднена до моменту її прийняття. Відтак, позивачі, інші заінтересовані особи були позбавлені можливості надати свої пропозиції та зауваження до проекту спірної постанови, що свідчить про порушення відповідачем ст.ст. 6, 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», в частині обов'язку забезпечити обов'язкове оприлюднення проекту регуляторного акту.
Ч. 1 ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» імперативно визначено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.
З огляду на те, що проект регуляторного акту не був у жодний спосіб оприлюднений, за умови відсутності аналізу регуляторного впливу акту та погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, а також зважаючи на порушення відповідачем принципу передбачуваності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку, що наведені порушення, допущені Кабінетом Міністрів України під час прийняття спірної постанови, у сукупності є достатньою підставою для визнання її незаконною, нечинною з моменту прийняття, що означає, що така постанова не породжує правових наслідків з моменту її прийняття.
Доводи Кабінету Міністрів України, що прийняття спірної постанови відбулось відповідно до вимог Регламенту Кабінету Міністрів України у спрощеному порядку, не беруться судом до уваги з огляду на те, що Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950. Прийняття регуляторного акта повинно відбуватись з дотриманням процедур Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». З урахуванням принципу законності, закріпленого в ст. 9 КАС України, суд застосовує до спірних правовідносин саме закон, а не підзаконний нормативний акт.
Посилання відповідача на ту обставину, що спірна постанова Кабінету Міністрів України не порушує прав, свобод та інтересів позивачів, як на підставу незаконності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, є безпідставними з огляду на те, що вказана постанова Кабінету Міністрів України порушує інтерес позивачів.
В своєму рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо неопосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Ч. 1 ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Обґрунтовуючи свій позов, позивачі вказали, що спірна постанова ставить їх в нерівне становище по відношенню до інших споживачів природного газу, які не мають лічильників, тому інтерес позивачів полягає у визначенні обґрунтованих норм споживання природного газу тими споживачами, які не мають лічильників, що на думку позивачів поставить їх з такими споживачами в рівні умови в разі скасування спірної постанови.
З наведеного слідує, що позивачі мали передбачене законом право на звернення до суду з позовом за захистом свого інтересу. В той ж час, суд зобов'язаний перевірити чи видана спірна постанова Кабінету Міністрів України з дотриманням принципів, визначених ч. 3 ст. 2 КАС України.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Судами ухвалено законні та обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи, тому відсутні підстави для її задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
у х в а л и в:
Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді:
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 січня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом дочірнього підприємства «РЕУ» приватного акціонерного товариства «Житлобуд» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з утримання гаража та прибудинкової території за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 4 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2014 року дочірнє підприємство «РЕУ» приватного акціонерного товариства «Житлобуд» (далі - ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з утримання гаража та прибудинкової території.
ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» зазначало, що з лютого 2005 року до 31 серпня 2010 року воно утримувало прилеглу територію та багатосекційний жилий будинок з підземно-надземними гаражами та вбудовано-прибудованими приміщеннями на АДРЕСА_1 і забезпечувало ці будівлі комунальними послугами.
Згідно з договором про участь у витратах на утримання приміщень гаражів та прилеглої території від 24 лютого 2005 року відповідач отримував та споживав житлово-комунальні послуги.
Посилаючись на те, що ОСОБА_6 належно не оплачує комунальні послуги з утримання гаража, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 1 тис. 679 грн 18 коп. за період з 1 вересня 2007 року до 31 серпня 2010 року, ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» просило стягнути з нього 1 тис. 679 грн 18 коп. заборгованості за послуги з утримання приміщення гаража та прибудинкової території, 291 грн 73 коп. - 3 % річних, 735 грн 99 коп. інфляційних втрат.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 4 березня 2015 року, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» 1 тис. 679 грн 18 коп. заборгованості за послуги з утримання приміщення гаража та прибудинкової території, 291 грн 73 коп. - 3 % річних, 735 грн 99 коп. інфляційних втрат, судові витрати та витрати на правову допомогу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року відмовлено ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року ОСОБА_6 просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 264, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви ОСОБА_6 надав копії рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року та ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року, 12 лютого, 7 листопада 2014 року, 17 лютого, 22 та 29 квітня, 14 травня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2014 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_6 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» з лютого 2005 року до 31 серпня 2010 року утримувало прилеглу територію та багатосекційний жилий будинок з підземно-надземними гаражами та вбудовано-прибудованими приміщеннями на АДРЕСА_1 та забезпечувало ці будівлі комунальними послугами.
ОСОБА_6 є власником боксу гаража НОМЕР_1 за вказаною адресою.
Згідно з договором про участь у витратах на утримання приміщень гаражів та прилеглої території від 24 лютого 2005 року відповідачу як власнику гаража НОМЕР_1 надано комунальні послуги.
Унаслідок неналежної оплати комунальних послуг відповідачем за період з 1 вересня 2007 року до 31 серпня 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 1 тис. 679 грн 18 коп., крім того, з урахуванням несплати боргу відповідачем з 31 серпня 2010 року до жовтня 2014 року позивач нарахував 291 грн 73 коп. - 3 % річних та 735 грн 99 коп. інфляційних втрат.
14 листопада 2011 року позивач подав до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості.
5 січня 2012 року за заявою ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» Соснівський районний суд м. Черкаси видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_6 1 тис. 679 грн 18 коп. заборгованості за комунальні послуги, судового збору та витрат на правову допомогу. Ухвалою цього ж суду від 6 липня 2012 року зазначений судовий наказ скасовано.
З позовом до суду ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» звернулося 17 жовтня 2014 року.
Відповідач подав заяву про застосування позовної давності.
Задовольняючи позовні вимоги ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що фактичне часткове погашення боргу відповідачем та подання позивачем до суду заяви про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перервали позовну давність до позовних вимог. Крім того, суд вважав, що на підставі частини другої статті 625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати.
Разом з тим у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року, 22 квітня 2015 року та ухвалі цього ж суду від 11 квітня 2014 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що на правовідносини з надання комунальних послуг не поширюються норми статті 625 ЦК України, оскільки ці правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, якими передбачена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені у встановлених законом чи договором розмірах.
В ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня та 14 травня 2015 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що за наявності клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності стягненню з відповідача підлягає заборгованість за житлово-комунальні послуги, обчислена з урахуванням позовної давності щодо кожного чергового платежу.
В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що подання до суду заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за комунальні послуги перериває позовну давність. Разом з тим відповідно до статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності можливе лише в межах позовної давності. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Отже, новий строк починається безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.
Ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2014 року та 17 лютого 2015 року, надані заявником для порівняння, жодних правових висновків не містять.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 264, статті 625 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За частинами першою, другою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності.
Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили й суди у справі, яка переглядається, установивши факт періодичного часткового погашення відповідачем боргу, що свідчить про визнання цього боргу, та врахувавши подання позивачем до суду заяви про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідача заборгованості в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, та правильно застосувавши положення частини другої статті 264 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини другої статті 264 ЦК України міститься у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги». Пунктом 10 частини третьої статті 20 цього Закону встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.
Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг з теплопостачання встановлена у пункті 23 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та пункті 20 типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
З огляду на викладене можна дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про участь у витратах на утримання приміщень гаражів та прилеглої території, є грошовим зобов'язанням, у якому серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) вимагати від боржника сплатити гроші за надані послуги.
Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України.
Застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких судовий наказ може бути видано в разі, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.
Саме до цього зводяться правові висновки щодо застосування норм статті 625 ЦК України, що викладені судами у справі, яка переглядається.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування цієї статті міститься у постанові Верховного Суду України від 20 червня 2012 року.
Отже, підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 4 березня 2015 року та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2015 року немає.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
У задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 4 березня 2015 року та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2015 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий Л.І. Охрімчук
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін
Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Журавель В.І., Луспеника Д.Д., Черненко В.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року та касаційною скаргою комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» на рішення апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2014 року Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі - КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району») звернулося до суду із зазначеним вище позовом, у якому з урахуванням уточнень просило стягнути із ОСОБА_4 заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 13 827 грн 56 коп., із яких заборгованість за квартирну плату та плата за комунальні послуги - 12 050 грн 07 коп., інфляційні втрати - 1 014 грн 95 коп., 3% річних - 761 грн 91 коп.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» є виконавцем житлово-комунальних послуг для споживачів Шевченківського району м. Києва, у тому числі і для відповідача, який є власником особового рахунку у квартирі АДРЕСА_1, у якій з 16 листопада 1999 проживають та зареєстровані чотири особи.
Зазначав, що відповідач не у повному обсязі сплачує квартирну плату та кошти за комунальні послуги, у зв'язку з чим за період із 01 вересня 2008 року до 01 липня 2013 року утворилася заборгованість на вказану вище суму.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва віл 13 листопада 2015 року позовні вимоги КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 заборгованість із квартирної плати та плати за комунальні послуги в сумі 6 825 грн 44 коп. (за період з 01 червня 2011 року до 01 липня 2013 року) на користь КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району». Стягнуто із ОСОБА_4 на користь КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» судовий збір у розмірі 143 грн 60 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог змінено, зменшено суму, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» з 6 825 грн 44 коп. до 3 720 грн 75 коп. В іншій частині судове рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове ріщення про відмову у позові.
У касаційній скарзі КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», суд першої інстанції, оцінивши докази, подані сторонами (ст. 212 ЦПК України), виходив із того, що за відсутності відповідного договору про надання комунальних послуг споживач має в силу закону сплачувати вартість отриманих послуг за затвердженими у встановленому порядку тарифами.
Апеляційний суд, застосувавши Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06 грудня 2011 року № 2265, зареєстроване у Головному управлінні юстиції у м. Києві 29 грудня 2011 року за № 55/914 (яким зменшено тарифи і внесено зміни в Розпорядження від 31 травня 2011 року № 857), та Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19 травня 2000 року № 748 «Про встановлення розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій в місті Києві», зареєстроване в Головному управлінні юстиції у м. Києві 19 травня 2000 року, зменшив розмір стягнутої заборгованості з врахуванням строку позовної давності.
Висновок апеляційного суду є правильним та узгоджується з фактичними обставинами справи.
Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що є підстави для часткового задоволення позову про стягнення заборгованості за користування житловою площею та комунальними послугами, а апеляційний суд, змінивши рішення суду першої інстанції, вірно уточнив суму, яка підлягає стягненню.
Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційні скарги і залишити рішення суду першої інстанції у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційні скарги ОСОБА_4, комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді В.І. Журавель
Д.Д. Луспеник
В.А. Черненко
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/25236042[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/25236042[/url])Вже не актуально... Протиправно... Див. http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0 (http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0)
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2012 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М.,
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/41693358[/url]
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/25236042[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/25236042[/url])Вже не актуально... Протиправно... Див. [url]http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0[/url] ([url]http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0[/url])
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2012 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М.,
З метою збереження функціональності цієї теми, "полемічні" пости виокремлено і перенесенно у тему: [url]http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9783.0.html[/url] ([url]http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9783.0.html[/url])
УХВАЛА
іменем україни
26 березня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Горелкіної Н.А.,
суддів: Євтушенко О.І., Журавель В.І.,
Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилалося на те, що 22 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № DNН4КР82220179, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування кредит на умовах забезпеченості, строковості, платності, цільового характеру грошові кошти в сумі 1 953,90 грн строком на 12 місяців із сплатою річних відсотків в розмірі 25,08 % з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року. Відповідач підтвердив згоду на отримання кредиту заявою про надання кредиту разом із умовами надання кредиту фізичним особам і укладений між ним та банком договір.
Станом на час звернення з позовом до суду заборгованість позичальника за простроченим кредитом становить 31 376,43 грн, з них заборгованість за кредитом 1953,90 грн, заборгованість за відсотками 9 631,14 грн, 17 821,08 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, а також штрафи (фіксована частина 500 грн та процентна складова 1470,31 грн).
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року рішення Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у сумі 31 376 грн 43 коп. та судовий збір в розмірі 313 грн 76 коп, всього 31 690 грн 19 коп.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у справі, а оскільки сплинув строк позовної давності до основної вимоги - 22 грудня 2011 року, суд вважав, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позивач звертався до суду з заявою про видачу судового наказу, де строк позовної давності перервався, а тому, враховуючи умови договору, строк позовної давності закінчується 13 жовтня 2014 року.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін у цих правовідносинах, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № DNН4КР82220179, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування споживчий кредит на умовах забезпеченості, строковості, платності, цільового характеру грошові кошти в сумі 1 953,90 грн строком на 12 місяців із сплатою річних відсотків в розмірі 25,08 % з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року.
Відповідач підтвердив згоду на отримання кредиту заявою про надання кредиту разом із умовами надання кредиту фізичним особам і укладеним між ним та банком договором.
Відповідач отримав кредитні кошти шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок позичальника для повного розрахунку за товар і сплати комісії банку та ПАТ «ПриватБанк», користувався ними, однак жодної оплати графікового платежу не здійснив.
Відповідач ОСОБА_3 умов договору в повному обсязі не виконав, і заборгованість за простроченим кредитом становить 31 376,43 грн, з них заборгованість за кредитом 1 953,90 грн, заборгованість за відсотками 9 631,14 грн, 17 821,08 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафи фіксована частина 500 грн та процентна складова 1470,31 грн.
Згідно з п. 5.5 умов договору терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлені сторонами у п'ять років.
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору. Відповідно до укладеного договору та ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
ЦК України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.
Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою у справі № 6-126цс13).
Разом з тим при вирішенні спору в судовому порядку застосуванню підлягає ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Вивчивши матеріали справи та врахувавши її обставини, суд першої інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд на порушення вимог ст. 214 ЦПК України не звернув уваги на обставини, які мають значення для вирішення справи.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду на підставі ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року скасувати, рішення Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:Н.А. ГорелкінаСудді О.І. Євтушенко В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/25236042[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/25236042[/url])Вже не актуально... Протиправно... Див. [url]http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0[/url] ([url]http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0[/url])
У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2012 рокум. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М.,З метою збереження функціональності цієї теми, "полемічні" пости виокремлено і перенесенно у тему: [url]http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9783.0.html[/url] ([url]http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9783.0.html[/url])
У відповідності до ст.14 старого ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади, у тому числі і для ВСУ. Так що не варто "виокремлювати полемічні пости"
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/38294345[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/38294345[/url])ЦитуватиУХВАЛА
іменем україни
26 березня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Горелкіної Н.А.,
суддів: Євтушенко О.І., Журавель В.І.,
Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилалося на те, що 22 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № DNН4КР82220179, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування кредит на умовах забезпеченості, строковості, платності, цільового характеру грошові кошти в сумі 1 953,90 грн строком на 12 місяців із сплатою річних відсотків в розмірі 25,08 % з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року. Відповідач підтвердив згоду на отримання кредиту заявою про надання кредиту разом із умовами надання кредиту фізичним особам і укладений між ним та банком договір.
Станом на час звернення з позовом до суду заборгованість позичальника за простроченим кредитом становить 31 376,43 грн, з них заборгованість за кредитом 1953,90 грн, заборгованість за відсотками 9 631,14 грн, 17 821,08 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, а також штрафи (фіксована частина 500 грн та процентна складова 1470,31 грн).
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року рішення Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у сумі 31 376 грн 43 коп. та судовий збір в розмірі 313 грн 76 коп, всього 31 690 грн 19 коп.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у справі, а оскільки сплинув строк позовної давності до основної вимоги - 22 грудня 2011 року, суд вважав, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що позивач звертався до суду з заявою про видачу судового наказу, де строк позовної давності перервався, а тому, враховуючи умови договору, строк позовної давності закінчується 13 жовтня 2014 року.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін у цих правовідносинах, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № DNН4КР82220179, згідно з умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування споживчий кредит на умовах забезпеченості, строковості, платності, цільового характеру грошові кошти в сумі 1 953,90 грн строком на 12 місяців із сплатою річних відсотків в розмірі 25,08 % з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року.
Відповідач підтвердив згоду на отримання кредиту заявою про надання кредиту разом із умовами надання кредиту фізичним особам і укладеним між ним та банком договором.
Відповідач отримав кредитні кошти шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок позичальника для повного розрахунку за товар і сплати комісії банку та ПАТ «ПриватБанк», користувався ними, однак жодної оплати графікового платежу не здійснив.
Відповідач ОСОБА_3 умов договору в повному обсязі не виконав, і заборгованість за простроченим кредитом становить 31 376,43 грн, з них заборгованість за кредитом 1 953,90 грн, заборгованість за відсотками 9 631,14 грн, 17 821,08 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафи фіксована частина 500 грн та процентна складова 1470,31 грн.
Згідно з п. 5.5 умов договору терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлені сторонами у п'ять років.
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору. Відповідно до укладеного договору та ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
ЦК України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.
Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою у справі № 6-126цс13).
Разом з тим при вирішенні спору в судовому порядку застосуванню підлягає ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Вивчивши матеріали справи та врахувавши її обставини, суд першої інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд на порушення вимог ст. 214 ЦПК України не звернув уваги на обставини, які мають значення для вирішення справи.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду на підставі ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року скасувати, рішення Хмельницького міськрайонного суду від 25 березня 2013 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:Н.А. ГорелкінаСудді О.І. Євтушенко В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік
Постанова від 21 січня 2015 року № 6-214цс14
подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.ЦитуватиП О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,-розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Зазначало, що 22 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_8 було укладено договір кредиту № DNН4КР82220179, за умовами якого останній отримав грошові кошти в сумі 1 953 грн 90 коп. строком на 12 місяців зі сплатою 25,08 % річних із кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року.
Посилаючись на те, що відповідач своїх зобов'язань повернути кредит не виконав, позивач просив стягнути з ОСОБА_8 1 953 грн 90 коп. заборгованості за кредитом, 9 631 грн 14 коп. відсотків за користування ним, 17 821 грн 08 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання та 1 970 грн 31 коп. штрафу, а всього 31 376 грн 43 коп.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2013 року в задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_8 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у сумі 31 376 грн 43 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 вересня 2013 року скасовано, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2013 року залишено в силі.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: частини другої статті 264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «КБ «ПриватБанк» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року.
ПАТ «КБ «ПриватБанк» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права щодо переривання строку позовної давності, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «КБ «ПриватБанк» Каракоці О.Р., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_8 було укладено договір кредиту № DNH4KP82220179, за умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит у сумі 1 953 грн 90 коп. строком на 12 місяців зі сплатою 25,08 % річних із кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2006 року. Позичальник погодився із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (а.с. 5), подав до банку заяву позичальника. ОСОБА_8 отримав кредитні кошти шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок для повного розрахунку за товар та сплати комісії банку, користувався кредитними коштами, однак жодного платежу за графіком повернення коштів не здійснив. У зв'язку невиконанням ОСОБА_8 умов кредитного договору станом на 31 січня 2013 року утворилась заборгованість у сумі 31 376 грн 43 коп., з яких: 1 953 грн 90 коп. - заборгованість за кредитом; 9 631 грн 14 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 17 821 грн 08 коп. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина) та 1 470 грн 31 коп. - штраф (процентна складова).
Згідно з підпунктом 5.5 договору терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування ним, винагороди, неустойки встановлені сторонами у п'ять років.
13 жовтня 2009 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_8 на користь ЗАТ «КБ «ПриватБанк» 7 453 грн 70 коп. заборгованості за кредитним договором.
16 листопада 2009 року ОСОБА_8 звернувся до суду із заявою про скасування цього наказу, посилаючись на те, що ніяких договірних відносин між ним і банком не існує.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 листопада 2009 року вищезазначений судовий наказ скасовано.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові ПАТ «КБ «ПриватБанк», суд касаційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.
Разом із тим у іншій справі, яка виникла з подібних правовідносин за аналогічних обставин, суд касаційної інстанції в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року на підставі статті 264 ЦК України дійшов висновку про переривання перебігу позовної давності у зв'язку з видачею судового наказу про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.
Відповідно до укладеного між сторонами договору та статей 1049, 1050 та 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.
Отже, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ від 26 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий А.Г. ЯремаСудді: Л.І. Григор'єва Л.І. ОхрімчукВ.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко В.М. Сімоненко
Так що не варто "виокремлювати полемічні пости"
13. Адміністрація може видалити будь-які повідомлення, а також закрити, видалити, перенести в інший розділ будь-яку тему без пояснення причин.
Увага!
Даний розділ СУДОВІ РІШЕННЯ буде поступово ліквідоване. Усі теми сьогодні перенесено (в основному). Залишок буде протягом кількох місяців перенесено до розділів:
ЦИВІЛЬНІ СПРАВИ
АДМІНІСТРАТИВНІ СПРАВИ
ГОСПОДАРСЬКІ СПРАВИ
Щодо теми дописувача focus. Його тему буде "розсортовано", а знайдені ним судові рішення перенесені у відповідні розділи із зазначенням предмету спору (щодо перерахунків, стягнення боргу та ін.). Щоб іншим дописувачам можна було швидше знайти потрібне.
Пропозиції приймаються у цій гілці.
У відповідності до ст.14 старого ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади, у тому числі і для ВСУ.У відповідності до
старого ЦПКте рішення ( Ухвала ВССУ) після набрання законної сили було скасоване ВСУ
Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року скасувати...
Верховний Суд
ОКРЕМА ДУМКА
Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.
18 квітня 2018 року
м. Київ
справа № 554/12844/15-ц
провадження № 61-4205св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (головуючого), Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В.І., Курило В. П., залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 липня 2016 року без змін.
Не можу погодитися з таким рішенням колегії суддів з декількох причин.
По-перше, щодо кваліфікації договору, на підставі якого виник борг, стягнутий із відповідачів. Як свідчить аналіз рішень судів першої та апеляційної інстанцій борг, який вимагав стягнути позивач (полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго») із відповідачів, виник внаслідок не оплати поставленої теплової енергії через приєднану мережу.
Відповідно до частини першої статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу.
Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу). У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31).
Натомість суди першої та апеляційної інстанції кваліфікували договір, на підставі якого виник борг, стягнутий із відповідачів, як договір про надання послуг теплопостачання. Зокрема із посиланням на норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час виникнення боргу).
Очевидно, що в цій ситуації існує колізія норм щодо кваліфікації договору постачання теплової енергії. Оскільки за ЦК - це вид договору купівлі-продажу. Натомість за Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) - це вид договору про надання послуг. Для вирішення цієї колізії потрібно застосовувати частину другу статті 4 ЦК, яка закріплює пріоритет норм ЦК над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 у справі № 6-59цс13, постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).
Тому при вирішенні спору щодо стягнення боргу, який виник внаслідок не оплати поставленої теплової енергії через приєднану мережу, мали бути застосовані норми, які регулюють договір купівлі-продажу.
По-друге, щодо солідарного стягнення боргу із відповідачів. Усталеним є в доктрині цивільного права, що при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникають часткові зобов'язання (наприклад: Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової, Р. А. Майданика. - 3-тє вид., переробл. і доповн. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - С. 33; Цивільне право : підручник : у 2 т. / за ред. В.І.Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - Х.: Право, 2011. - Т. 2. - С. 35; Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) / За ред. проф. І.В.Спасибо-Фатєєвої. - Х. : Страйд, 2012. - Том 7 : Загальні положення про зобов'язання та договір. - С. 165 - 169). Такий висновок підтверджується й тлумаченням статті 540 ЦК. Тому кредитор у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці.
Також усталеним є в доктрині цивільного права, що солідарні зобов'язання виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання (наприклад: Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 2 т.] / Відп. ред В.Г. Ротань. - 2-ге вид. - Х.: Фактор, 2010. - Т. 1. - С. 645; Цивільне право : підручник : у 2 т. / за ред. В.І. Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - Х.: Право, 2011. - Т. 2. - С. 36; Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) / За ред. проф. І.В. Спасибо-Фатєєвої. - Х. : Страйд, 2012. - Том 7 : Загальні положення про зобов'язання та договір. - С. 169 - 183). Такий же висновок дозволяє зробити і тлумачення статті 541 ЦК.
Як свідчить аналіз рішень судів першої та апеляційної інстанцій в них відсутнє посилання на будь-яку норму закону, що передбачала б виникнення солідарного зобов'язання. Також немає вказівки й на пункт договору, який встановлює виникнення солідарного зобов'язання.
За такої ситуації були відсутні правові підстави для стягнення солідарно боргу із відповідачів.
По-третє, щодо переривання перебігу позовної давності внаслідок подання кредитором заяви про видачу судового наказу. Колегією суддів було підтримано застосування судами першої та апеляційної інстанцій висновку Верховного Суду України, який міститься в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14.
В постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 вказано, що «судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності». Тобто Верховним Судом України було здійснено розширювальне тлумачення положень статті 264 ЦК, яка містить підстави для переривання перебігу позовної давності.
Причиною для такого розширювального тлумачення Верховним Судом України положень статті 264 ЦК, вочевидь, стала неузгодженість матеріальних та процесуальних норм. Оскільки на момент прийняття ЦК в процесуальному законодавстві були відсутні правила про наказне провадження. І звісно, що норми ЦК не могли містити як підставу для переривання перебігу позовної давності подання кредитором заяви про видачу судового наказу. При прийнятті в 2004 році Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) і запровадженні наказного провадження зміни до статті 264 ЦК внесені не були.
Тому в судовій практиці існували численні спроби узгодити матеріальні і процесуальні норми щодо застосування позовної давності в наказному провадженні.
У листі Верховного Суду України від 1 липня 2007 року «Практика розгляду судами цивільних справ в порядку наказного провадження» вказувалося, що «чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд. Відповідно до частини другої та третьої статті 267 ЦК заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на це вбачається, що суди не повинні відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Адже у разі винесення судового наказу щодо зобов'язання, за якими сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу».
Натомість у пункті 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв в порядку наказного провадження» зауважувалося, що «наявність спору про право (пункт другий частини третьої статі 100 ЦПК), що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити коли із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 ЦК)».
Таким чином, фактично існували дві позиції щодо застосування позовної давності в наказному провадженні:
(а) позовна давність свідчить про наявність спору про право і виключає прийняття заяви про видачу судового наказу;
(б) позовна давність не повинна враховуватись судом без заяви особи, а тому вістуні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності.
В такій ситуації, коли існувала неоднозначна практика стосовно застосування позовної давності в наказному провадженні, навряд чи були підстави здійснювати розширювальне тлумачення положень статті 264 ЦК і робити висновок, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Оскільки розширювальне тлумачення статті 264 ЦК відбулося в інтересах кредитора, причому без врахуванні інтересів боржника. У якого фактично була відсутня можливість заявити про застосування позовної давності при наказному провадженні, а в суду - її врахувати.
Тому на підставі підпункту 7 пункту 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК, потрібно було постановити ухвалу про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду, у зв'язку із необхідністю відступу від висновку, що міститься в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14.
Суддя В. І. Крат
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2018 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,
секретаря: Цапа П.М.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами Львівського комунального підприємства «Тополя-406» і ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 23 червня 2014 року по справі за позовом Львівського комунального підприємства «Тополя-406» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства "Тополя-406" про визнання зобов"язання по оплаті за житлово-комунальні послуги недійсними, визнання зобов"язальних правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг такими, що не склалися та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Львівського комунального підприємства "Тополя-406" про визнання дій незаконними та визнання боргу недійсним,-
в с т а н о в и л а:
В листопаді 2012 року Львівське комунальне підприємство «Тополя-406» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, в якому (з урахуванням уточнених позовних заяв від 13 листопада 2013 року та від 18 березня 2014 року) просило суд ухвалити рішення про солідарне стягнення з відповідачів на користь ЛКП «Тополя-406» заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, яка утворилась станом на 01 березня 2014 року, а саме: 10 538 грн. 50 коп. - за утримання будинку і прибудинкової території; 18 163 грн. 84 коп. - за центральне опалення; 9 791 грн. 68 коп. - за водопостачання і водовідведення; 762 грн. 66 коп. - за підігрів води, а також судові витрати.
Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що відповідачі є зареєстрованими та проживають в квартирі АДРЕСА_1, який перебуває на обслуговуванні в ЛКП «Тополя-406».
Між ЛКП «Тополя-406» та відповідачами встановилися зобов'язальні правовідносини з приводу надання житлово-комунальних послуг, відповідачам такі послуги були надані в повному обсязі та останні не заперечували проти їх отримання. Жодних скарг з боку відповідачів щодо неналежного надання таких послуг за оскаржуваний період не надходило, однак відповідачі свої обов'язки по оплаті послуг не виконують та станом на 01 березня 2014 року допустили вищевказану заборгованість.
Раніше ЛКП «Тополя-406» через відсутність необхідних коштів для сплати судового збору було позбавлено можливості на звернення до суду з відповідним позовом, а тому ЛКП строк позовної давності було пропущено з поважних причин.
В грудні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ЛКП «Тополя-406», у якому просила суд (з урахуванням доповнень, поданих 29.01.2013 року та 10.12. 2013 року) ухвалити рішення, яким визнати борг по особовому рахунку № НОМЕР_1, відкритому на ім'я ОСОБА_5, за період 1998-2012 років перед ЛКП недійсним, визнати незаконним нарахування на ОСОБА_5 плати за житлово-комунальні послуги за період з 1998 року по 01 вересня 2012 року, визнати їх (відповідачів) зобов'язання перед позивачам по оплаті за житлово-комунальні послуги за період з 1998 року по 31 серпня 2012 року недійсними, а за період з 01 листопада 2012 року по 01 листопада 2013 року - такими, що не встановилися відповідно до вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 обгрунтовувала тим, що у відповідності до вимог ст. 322 ЦК України майно зобов'язаний утримувати власник, якому це майно належить.
Згідно свідоцтва про право власності на квартиру НОМЕР_2, виданого 28 лютого 1995 року Виконкомом Львівської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
28 серпня 1998 року на підставі виконавчого напису за реєстровим № 626 на вказану квартиру було звернуто стягнення за зобов'язаннями власника квартири ОСОБА_5, у зв'язку з чим та у відповідності до п.8 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вищевказану квартиру припинилось, як і зобов'язання по її утриманню, оскільки власником квартири стала Львівська філія АКБ "ПравексБанк".
Незважаючи на наведене, позивач не припинив нарахувань плати за житлово-комунальні послуги на попереднього власника квартири ОСОБА_5, а продовжував проводити такі нарахування до 31 серпня 2012 року, що підтверджується письмовими доказами: повідомленнями та попередженнями ЛКП «Тополя-406», розрахунком заборгованості та ін. Зазначені документи є підтвердженням того, що боржником перед позивачем за період з 1998 року по 31 серпня 2012 в сумі 24 370 грн. 27 коп. був ОСОБА_5, а не відповідачі.
З урахуванням вищенаведеного, ОСОБА_2 вважала, що з 1998 року по 31 серпня 2012 року у відповідачів з ЛКП не було жодних зобов'язальних правовідносин.
Що стосується боргу, який виник після 31 серпня 2012 року, то ОСОБА_2 також заперечувала проти задоволення позову в цій частині, оскільки у відповідності до вимог ст. ст. 19, 20, 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг регулюються виключно на договірних засадах, зобов'язання у споживача виникають тільки на підставі типового договору та плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору.
Зазначеного договору між нею та ЛКП «Тополя-406» укладено не було, а тому проведені ЛКП нарахування по оплаті за житлово-комунальні послуги є незаконними.
Відповідач ОСОБА_3 у своєму зустрічному позові зіслався на аналогічні обставини та просив ухвалити рішення, яким визнати незаконними дії ЛКП «Тополя-406» щодо нарахувань платежів за комунальні послуги на покійного ОСОБА_5 за період 1998-2012 років, визнати недійсним борг в сумі 26 170 грн. 04 коп. на ім'я ОСОБА_5 та визнати незаконними дії ЛКП «Тополя-406» по зміні заднім числом власника квартири ОСОБА_5 на ОСОБА_2 і видачі неправдивого розрахунку заборгованості від 28 січня 2011 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 23 червня 2014 року позов ЛКП «Тополя-406» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Львівського комунального підприємства «Тополя-406» за період з листопада 2012 року по березень 2014 року включно: 2 680 грн. 01 коп. заборгованості за утримання будинку і прибудинкової території, 3 927 грн. 57 коп. заборгованості за центральне опалення, 791 грн.68 коп. заборгованості за водопостачання і водовідведення, 762 грн. 66 коп. заборгованості за підігрів води, а також 250 грн. витрат по оплаті судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог ЛКП відмовлено у зв'язку з їх безпідставністю.
Зустрічні позови ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано дії Львівського комунального підприємства «Тополя-406» по нарахуванню плати за житлово-комунальні послуги незаконними та визнати недійсною заборгованість ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по оплаті таких послуг за період до листопада 2012 року.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржило ЛКП «Тополя-406» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3
В апеляційній скарзі апелянт ЛКП «Тополя-406» просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ЛКП у повному обсязі, а у задоволенні позовних вимог за зустрічними позовами відмовити, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з 28.02.1995 року були та залишаються співвласниками квартири АДРЕСА_1, весь цей час проживають і є зареєстрованими у цій квартирі, користуються житлово-комунальними послугами, а ОСОБА_2 користується пільгою „дитина війни".
Також звертає увагу на те, що у сім'ї згаданих відповідачів правовідносини з банком утворилися ще у 1998 році, а відтак вважає неправомірним застосування до спірних правовідносин ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року.
Покликається на те, що у відповідності до Закону України „Про житлово-комунальні послуги" укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком їх споживача та власника квартири.
Твердження про те, що заборгованість у відповідачів по оплаті за житлово-комунальні послуги утворилася з 1998 року вважає безпідставним, оскільки нарахування та збір коштів за послуги з теплопостачання та подачі гарячої води ЛКП здійснює з 2002 року, а за послуги водопостачання та водовідведення - з 2008 року.
Вважає, що смерть одного з співвласників квартири не є підставою для зміни особового рахунку, а тим більше - підставою для відмови у позові.
Апелянти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у поданій ними апеляційній скарзі просять оскаржуване рішення в частині часткового задоволення позовних вимог ЛКП скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, "яким визнати зобов'язальні правовідносини в сфері надання ЖКП між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ЛКП "Тополя-406" за період 01.11.2012 року по 01.11.2013 року, - такими що не встановилися", покликаючись на невідповідність висновків суду в цій частині обставинам справи.
Вважають необгрунтованими висновки суду про те, що відповідачі зобов'язані сплачувати ЛКП за надані житлово-комунальні послуги за період з листопада 2012 року, оскільки вони жодних договорів з ЛКП не укладали.
В судове засідання сторони не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи заяв про відкладення розгляду справи від сторін не поступило, поважності причин неявки в судове засідання ними не надано, а тому в силу вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з огляду на наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів приходить переконання, що дане рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, ЛКП «Тополя-406» є комунальним підприємством, яке створено ухвалою Львівської міської ради з метою надання житлово-комунальних послуг.
ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 16 січня 1984 року є зареєстрованими і проживають у 4-х кімнатній квартирі АДРЕСА_1 загальною площею 75,9 кв.м., співвласниками якої з 28.02.1995 року по даний час є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописку за № 4968 від 12 листопада 2013 року.
Раніше у вищевказаній квартирі також проживав і був зареєстрований ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1,
З акту від 22.05.2002 року, складеного майстрами по експлуатації ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з виходом на місце вбачається, що обстеживши квартиру АДРЕСА_1 виявлено, що ОСОБА_4,1969 р.н., та ОСОБА_3,1979 р.н. за вищевказаною адресою прописані,але з жовтня місяця 1999 року по день складення акту в квартирі не проживають та перебувають за межами України.
Обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 заборгованості, ЛКП «Тополя-406» в своїй позовній заяві покликалося на те, що багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі в ЛКП «Тополья-406», яке несе відповідальність за безпечну експлуатацію будинку та надає мешканцям будинку послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, послуги з теплопостачання, холодного та гарячого водопостачання та водовідведення, а в якості доказів, якими підтверджуються такі вимоги, позивач вказав на долучені до матеріалів рахунки з зазначенням розмірів заборгованості по різних видах комунальних послуг.
Згідно наданих суду розрахунків, заборгованість у ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перед ЛКП «Тополя-406» за надані житлово-комунальні послуги станом на 01 березня 2014 року, а саме: 10 538 грн. 50 коп. - за утримання будинку і прибудинкової території; 18 163 грн. 84 коп. - за центральне опалення; 9 791 грн. 68 коп. - за водопостачання і водовідведення; 762 грн. 66 коп. - за підігрів води.
Частково задовольняючи позовні вимоги ЛКП «Тополя-406» суд першої інстанції виходи з того, що хоча судом безспірно встановлено, що жодного договору чи договорів між ЛКП «Тополя-406» та відповідачами про надання житлово-комунальних послуг в порядку, визначеному Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не укладалось, та в бухгалтерських документах до листопада 2012 року споживачем послуг значився ОСОБА_5, який помер у 1998 році, а з листопада 2012 року споживачем житлово-комунальних послуг значиться ОСОБА_5, а відтак слід стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в користь Львівського комунального підприємства «Тополя-406» за період з листопада 2012 по березень 2014 року включно: 2 680,01 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят гривень одну копійку) заборгованості за утримання будинку і прибудинкової території, 3 927,57 грн. (три тисячі дев'ятсот двадцять сім гривень п'ятдесят сім копійок) заборгованості за центральне опалення, 791,68 грн. (сімсот дев'яносто одну гривну шістдесят вісім копійок) заборгованості за водопостачання і водовідведення, 762,66 грн. (сімсот шістдесят дві гривні шістдесят шість копійок) заборгованості за підігрів води, а також 250,00 (двісті п'ятдесят гривень) витрат по оплаті судового збору.
Однак, на думку колегії суддів вказана заборгованість не підлягає стягненню з відповідачів на користь ЛКП «Тополя-406» виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом, є балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд.
Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником (ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо, та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, а відповідно до ст. 14, цього ж закону, ціни (тарифи) на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом
Відповідно ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства, а перелік житлово-комунальних послуг, що надаються споживачу, залежить від рівня благоустрою відповідного будинку (споруди).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права й обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з житловим договором.
Відповідно до вимог пункту 2 ст.10 Закону України №1875-IV «Про приватизацію державного житлового фонду» та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат у загальних квартирах за утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, та і власники куплених та приватизованих квартир.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем комунальних послуг являється фізична особа чи юридична особа, яка отримує чи має намір отримувати житлово-комунальні послуги.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму борг) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, ; також гри проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною першою ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій». З ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови № 529 вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком за умови, якщо запропонований договір відповідає типовому договору.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звертався до відповідача з пропозицію укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, однак останній відмовився від підписання цього договору у запропонованому варіанті.
У разі такої відмови, виходячи з положень ст.ст. 3, 6, 12-15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України позивач вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 6 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії. Однак, як вбачається з матеріалів справи позивач за первісним позовом до суду з даного приводу не звертався.
Як вбачається з попередження надісланого на ім'я ОСОБА_5 про заборгованість за надані житлово-комунальні послуги та пропозиції щодо порядку оплати цієї заборгованості, станом на 01.03.2011 року розмір заборгованості становить 20 653 грн. 92 коп.
Крім цього, як свідчать матеріали справи, та як вбачається з заяви на ім'я директора ЛКП «Тополя-406» від 16.08.2011 року ОСОБА_2 вказала, що виконати вимоги викладені в попередженні неможливо, оскільки такі ґрунтуються на підставі довідки з місця реєстрації, а не на договорі, вчиненому у письмовій формі між балансоутримувачем та власником квартири, як це передбачено вимогами чинного законодавства. Щодо заборгованості вказаної в даному попередженні ОСОБА_2 зазначила, що договір укладений між ЛКП «Тополя-406» та її покійним чоловіком, ОСОБА_5, на ім'я якого нараховано заборгованість та який помер у 1998 році втратив чинність, проте вона хоче сплачувати за окремі послуги, але їй не хочуть відкрити особовий рахунок на її ім'я.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, які виникли хоча і не на підставі договору про утримання будинку та прибудинкової території, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року № 6-59цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК Українимає враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Крім цього, частинами 1, 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що «плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку».
Відповідно до п. 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 р. № 869, тарифи (нормативні витрати, пов'язані з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій) розраховуються окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з додатком (далі - типовий перелік).
Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.
Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном.
Так, згідно Порядку доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 30.07.2012 року № 390, суб'єкти господарювання здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Протягом п'яти робочих днів з дня подання відповідних розрахунків до органу, уповноваженого встановлювати тарифи суб'єкти господарювання інформують споживачів про намір здійснити зміну тарифів за визначеними цим Порядком способами.
Суб'єктами господарювання, що надають послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, до відома споживачів доводиться така інформація: загальний розмір тарифу (з податком на додану вартість) для кожного конкретного будинку; перелік послуг, що входять до складу послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаватимуться в кожному конкретному будинку, та їх вартість; періодичність та строки надання послуг; обґрунтування причин зміни тарифу (зазначення розміру діючого тарифу та відсотка відшкодування затвердженим тарифом собівартості, планового економічно обґрунтованого тарифу, дати, коли тариф востаннє переглядався, причин перегляду тарифу, визначення відсотка зростання основних складових тарифу (заробітної плати, електроенергії, матеріалів), визначення відсотка підвищення тарифу тощо); інша додаткова інформація, визначена суб'єктом господарювання та/або органом, уповноваженим встановлювати тарифи.
Зазначена інформація доводиться до відома споживачів шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет (за наявності), в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження (перевага надається друкованим засобам масової інформації органу місцевого самоврядування), веб-сайті суб'єкта господарювання (за наявності) та в кожному конкретному будинку (на прибудинковій території), зокрема на інформаційних стендах у під'їздах будинків та біля них. Суб'єкт господарювання додатково може також доводити до відома споживачів інформацію за допомогою радіо, телебачення та способу, визначеного статутом територіальної громади.
У процесі доведення до відома споживачів інформації усі зауваження і пропозиції фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань підлягають реєстрації та обов'язковому розгляду суб'єктом господарювання. Зауваження і пропозицій, які отримані органом, уповноваженим встановлювати тарифи, надсилаються для розгляду суб'єкту господарювання. За результатами такого розгляду суб'єкт господарювання приймає рішення про їх урахування чи відхилення.
Суб'єкт господарювання в установленому законодавством порядку повідомляє споживача, який надав свої пропозиції та зауваження, про їх урахування або відхилення. При цьому у разі відхилення пропозицій і зауважень суб'єктом господарювання надаються споживачеві обґрунтовані пояснення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за первісним позовом не надано розрахунків оплати послуг, не підтверджено належними та допустимими доказами їх надання, матеріали справи не містять також і доказів надання ЛКП «Тополя-406» послуг відповідачам у відповідному обсязі та отримання таких всіма відповідачами, оскільки актом від 22.05.2002 року встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 1999року фактично у квартирі не проживають, крім того, й сам ОСОБА_4 звертався з заявою про те, що він не є ні власником, ні співвласником квартири АДРЕСА_1 та просив виключити його із числа відповідачів.
Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, в таких не міститься в якості доказу технічний паспорт на багатоповерховий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що є порушенням Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 р. № 76, пунктами 1.2, 1.3 яких встановлено, що технічний паспорт на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок включається до складу технічної документації постійного зберігання, а виконавці послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій повинні мати технічні паспорти на квартирні (багатоповерхові) жилі будинки та забезпечувати своєчасне внесення змін до них.
Оскільки саме технічний паспорт містить дані, що характеризують будинок та прибудинкову територію (кількість квартир, площа покрівель, площа нежитлових приміщень, вентиляційні канали, інженерне обладнання, межі прибудинкової території) і, відповідно, до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та Розрахунку нормативних витрат, затвердженого постановою КМУ від 01.06.2011р. № 869, саме з даних технічного паспорту будинку розраховуються витрати на комунальні послуги та послуги з утримання будинків.
Разом з тим, належних доказів визначення обсягу і ціни наданих житлово-комунальних послуг у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент споживання вказаних послуг, суду не надано, у зв'язку з чим суд також позбавлений можливості визначити розмір заборгованості відповідачів.
Так, судом встановлено, що договір про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території між сторонами спору не укладався.
Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», «споживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо».
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками житлово-комунальних послуг здійснюється виключного на договірних засадах.
Так, як договір про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території між ЛКП «Тополя-406» та ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не укладався, проте нарахування плати за надані житлово-комунальні послуги відповідачам здійснювалось ЛКП «Тополя-406» з вищезазначеними порушеннями вимог нормативно-правових актів, колегія суддів приходить до висновку що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволенню не підлягають, а відтак і не підлягають задоволенню зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства «Тополя-406» про визнання зобов'язання по оплаті за житлово-комунальні послуги недійсними, визнання зобов'язальних правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг такими, що не склалися та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Львівського комунального підприємства «Тополя-406» про визнання дій незаконними та визнання боргу недійсним.
Зважаючи на вищенаведене колегія суддів вважає, що рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 23 червня 2014 року слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову Львівського комунального підприємства «Тополя-406» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та зустрічного позову ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства «Тополя-406» про визнання зобов'язання по оплаті за житлово-комунальні послуги недійсними, визнання зобов'язальних правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг такими, що не склалися та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Львівського комунального підприємства «Тополя-406» про визнання дій незаконними та визнання боргу недійсним - відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2.ч.1 ст.374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
апеляційні скарги Львівського комунального підприємства "Тополя-406" і ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 23 червня 2014 року - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову Львівського комунального підприємства «Тополя-406» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та зустрічного позову ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства «Тополя-406» про визнання зобов'язання по оплаті за житлово-комунальні послуги недійсними, визнання зобов'язальних правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг такими, що не склалися та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Львівського комунального підприємства «Тополя-406» про визнання дій незаконними та визнання боргу недійсним - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 23 березня 2018 року.
Головуючий : О.М. Ванівський
Судді: Л.Б. Струс
М.М. Шандра
ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13.02.2018 Київ
справа № 0308/17125/12
провадження № К/9901/13069/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Виконавчий комітет Луцької міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "М.Ж.К."
розглянувши у письмовому провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Пушкарчук В.П. від 15 травня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Довгополова О.М., Гудима Л.Я., Святецького В.В. від 24 травня 2016 року, -
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Луцької міської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "М.Ж.К.", в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 01.04.2010 року № 209-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами», рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 31.05.2010 року № 346-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами», зобов'язати організувати громадські слухання щодо доведення розрахунку тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій
Позов обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем з порушенням, а саме не проведено належним чином громадські слухання щодо доведення розрахунку тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по кожному будинку окремо. Вказує, що належним чином про проведення громадських слухань мешканці будинків повідомлені не були.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що про проведення громадських слухань мешканці будинків не були належним чином повідомлені. Громадські слухання відбувались одночасно за декількома будинками та за відсутності кворуму. Вважає, що рішення виконкому прийняте з порушенням Закону України від 24.06.2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги та Порядку формування тарифів на послуги з утримування будинків, споруд і прибудинкових територій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами встановлено, що 01 квітня 2010 року виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 209-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами». Даним рішенням встановлено для житлово-комунальних підприємств №№ 2, 3, 7, 11 та погоджено Товариству «М.Ж.К.» і Луцькій кооперативній житлово-експлуатаційній конторі № 8 ЖБК тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по кожному будинку, згідно з додатками 1-6 (а.с. 24, 25, 26-38).
31 травня 2010 року виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 346-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами».
Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 01.04.2010 року № 209-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами», суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказаним рішенням права позивача не порушено, тому що у додатку 6 до нього тарифи для будинку АДРЕСА_1 не затверджувались.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Адже саме в такому контексті сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.
Колегія суддів зазначає, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.
Оскільки позивач як споживач послуг зареєстрований та проживає АДРЕСА_1 та рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 01.04.2010 року № 209-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами» тарифи для будинку АДРЕСА_1 не затверджувались, а затверджувались лише тарифи на послуги для будинку АДРЕСА_2, то права позивача жодним чином не порушено.
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваженння виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін, зокрема пп.2 п. «а» ч.1 ст. 28 вказує на те, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 цього Закону виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
Згідно ч. 1, 2 ст. ст. 11 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" громадські слухання у сфері житлово-комунальних послуг проводяться в порядку, визначеному статутом територіальної громади.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року N 529 затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі-Порядок). Цей Порядок визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Відповідно до п. 2 Порядку тарифи (нормативні витрати, пов'язані з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій) розраховуються окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з додатком (далі - типовий перелік).
Виконавець доводить розрахунок тарифів до відома власників житлових будинків (гуртожитків), власників квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках) та інших споживачів послуг шляхом проведення щодо кожного будинку громадських слухань.
За результатами громадських слухань перелік послуг за кожним будинком може бути зменшено виконавцем порівняно з типовим переліком за умови одержання у строк до 30 днів з дати проведення громадських слухань, оформленого письмово в установленому законодавством порядку рішення власників житлових будинків (гуртожитків), власників квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках) про забезпечення надання послуг, запропонований виконавцем перелік яких зменшено.
У разі, коли перелік послуг зменшується, виконавець перераховує тарифи і подає новий розрахунок тарифів відповідному органові місцевого самоврядування, що приймає рішення про його затвердження (погодження).
З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - договір про надання послуг), що передбачає надання послуг, перелік яких визначений за результатами громадських слухань згідно з типовим переліком.
Послуги надаються відповідно до затвердженого (погодженого) рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.
Згідно ст. 27 Статуту територіальної громади м. Луцька громадські слухання - це офіційне засідання органу місцевого самоврядування (представленого дорадчим комітетом), на якому міський голова, депутати міської ради, посадові особи органів місцевого самоврядування, посадові особи комунальних підприємств та установ зустрічаються із лучанами, знайомляться з їхніми думками, враженнями, зауваженнями, пропозиціями з приводу важливих проблем міського життя чи заходів, що міська влада збирається здійснити.
За результатами громадських слухань приймаються рішення більшістю голосів присутніх. Пропозиції, що ухвалені за результатами громадських слухань, підлягають обов`язковому розгляду органами і посадовими особами міського самоврядування протягом 1 місяця з дня одержання пропозицій. Рішення громадських слухань, а також рішення органів місцевого самоврядування та її посадових осіб по розгляду рішень громадських слухань оприлюднюються не пізніше ніж за 7 днів з дня ухвалення рішення (рішення, пропозицій, розпорядження, наказу тощо) через міські засоби масової інформації.
Матеріалами справи підтверджується, що громадські слухання щодо доведення розрахунку тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку АДРЕСА_1 відбулись 19 квітня 2010 року у актовому залі ТОВ «М.Ж.К.», що підтверджується протоколом № 99/М.Ж.К. громадських слухань щодо доведення розрахунку тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку АДРЕСА_1.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 31.05.2010 року № 346-1 прийняте у межах повноважень та скасуванню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Ю. Бучик
судді М.М. Гімон
Л.Л. Мороз
У випадках, коли інтерес не підлягає охороні ані
законом, ані правом, законодавець завжди прямо про це зазначає.
Ухвала
01 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 712/8916/17-ц
провадження № 61-29774св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - комунальне підприємство теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року у складі судді Пересунька Я. В., та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Пономаренка В. В., Ювшина В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року комунальне підприємство теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради (далі - КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення солідарно заборгованості станом на 1 лютого 2017 року в розмірі 52 674,74 грн, в тому числі інфляційні втрати - 5 703,23 грн, інфляційні збитки - 1 285,34 грн.
Позов мотивовано тим, що на позивача покладено обов`язок із забезпечення підприємств, установ, організацій та населення міста Черкаси тепловою енергією для потреб опалення та гарячого водопостачання, у тому числі й квартири АДРЕСА_1 .
Споживачі за вказаною адресою не вносять оплати за надані житлово-комунальні послуги, тому станом на 1 лютого 2017 року їх заборгованість за спожиту теплову енергію становить 45 686,17 грн.
Станом на 1 лютого 2017 року борг внаслідок інфляції зріс на 5 703,23 грн.
До того ж з відповідачів підлягають стягненню три проценти річних від заборгованості - 1285,34 грн.
Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 11 квітня 2017 року у прийнятті заяви КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго» про видачу судового наказу було відмовлено.
Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України залишено без розгляду позов КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 рокупозов КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року по 01 лютого 2017 року в розмірі 30 804,96 грн, три проценти річних - 983,39 грн, інфляційні втрати - 3 159,59 грн та судові витрати - 1 600,00 грн.
В іншій частині позову відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами склались фактичні договірні відносини з надання указаних послуг. Власником квартири є ОСОБА_1 , тому саме у неї, як власника, виникає обов`язок оплатити позивачу надані послуги з опалення її квартири та гарячого водопостачання відповідно до кількості зареєстрованих у цій квартирі осіб.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року апеляційні скарги КП ТМ «Черкаситеплоенерго» Черкаської міської ради та ОСОБА_1 відхилені. Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у разі відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається відповідальність на боржника. Оскільки заборгованість за послуги з опалення та гарячого водопостачання нараховувалась позивачу щомісяця, то трирічний строк позовної давності відраховується від кожного такого щомісячного платежу.
Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі
У грудні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом неправильно застосовано норми закону України «Про житлово-комунальні послуги», при цьому застосовано норми статті 156, 162 ЖК Української РСР, які не стосуються предмету спору.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 712/8916/17-ц.
Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
25 травня 2018 року матеріали цивільної справи № 712/8916/17-ц надійшли до Верховного Суду.
04 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року залишена без задоволення. Ухвала Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвала апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року залишені без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року справа за позовом комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Під час розгляду справи судами встановлено, що за період з січня 2011 року по 31 травня 2017 року заборгованість за послуги з теплопостачання по квартирі АДРЕСА_1 становить53 046,38 грн, що підтверджується розрахунком КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго»
Позов КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради пред`явлено у липні 2017 року.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про застосування позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Частинами першою, третьою статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.
Як свідчить аналіз матеріалів справи суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідач жодного разу не здійснювала оплату за поставлені до її квартири послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а позивач 20 квітня 2017 року звертався з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 заборгованості, внаслідок чого перебіг позовної давності перервався, тому стягнув заборгованість з урахуванням звернення з заявою про видачу судового наказу за період з квітня 2014 року по 31 січня 2017 року.
При цьому суд першої інстанції послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15.
В зазначеній постанові Верховний Суд України вказав, що «судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності».
Крім того, аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14, а саме: «судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності». Тобто Верховним Судом України було здійснено розширювальне тлумачення положень статті 264 ЦК, яка містить підстави для переривання перебігу позовної давності.
Причиною для такого розширювального тлумачення Верховним Судом України положень статті 264 ЦК, вочевидь, стала неузгодженість матеріальних та процесуальних норм. Оскільки на момент прийняття Цивільного Кодексу в процесуальному законодавстві були відсутні правила про наказне провадження. І звісно, що норми ЦК не могли містити як підставу для переривання перебігу позовної давності подання кредитором заяви про видачу судового наказу. При прийнятті в 2004 році Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) і запровадженні наказного провадження зміни до статті 264 ЦК внесені не були.
Тому в судовій практиці існували численні спроби узгодити матеріальні і процесуальні норми щодо застосування позовної давності в наказному провадженні.
У листі Верховного Суду України від 1 липня 2007 року «Практика розгляду судами цивільних справ в порядку наказного провадження» вказувалося, що «чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд. Відповідно до частини другої та третьої статті 267 ЦК заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на це вбачається, що суди не повинні відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Адже у разі винесення судового наказу щодо зобов`язання, за якими сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу».
Натомість у пункті 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв в порядку наказного провадження» зауважувалося, що «наявність спору про право (пункт другий частини третьої статі 100 ЦПК), що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити коли із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 ЦК)».
Таким чином, фактично існували дві позиції щодо застосування позовної давності в наказному провадженні:
(а) позовна давність свідчить про наявність спору про право і виключає прийняття заяви про видачу судового наказу;
(б) позовна давність не повинна враховуватись судом без заяви особи, а тому вістуні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності.
В такій ситуації, коли існувала неоднозначна практика стосовно застосування позовної давності в наказному провадженні, навряд чи були підстави здійснювати розширювальне тлумачення положень статті 264 ЦК і робити висновок, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Оскільки розширювальне тлумачення статті 264 ЦК відбулося в інтересах кредитора, причому без врахуванні інтересів боржника. У якого фактично була відсутня можливість заявити про застосування позовної давності при наказному провадженні, а в суду - її врахувати.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилалась на порушення судом норм матеріального права, а саме неправильне застосування положень статті 267 ЦК України.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (постанови від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 та від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15).
Керуючись підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У Х В А Л И В :
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 712/8916/17-ц за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради до ОСОБА_5 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат Судді: І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук
У Х В А Л А
3 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 712/8916/17-ц
Провадження № 14-448цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради»(далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідачка), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію
за касаційною скаргою відповідачки на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року та
в с т а н о в и л а:
у липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути станом на 1 лютого 2017 року: 45 686,17 грн заборгованості за спожиту теплову енергію, 5 703,23 грн інфляційних витрат і 1 285,34 грн - три проценти річних.
Мотивував позов так:
- споживачі не вносять оплату за надані житлово-комунальні послуги (теплову енергію) за адресою: АДРЕСА_1 - квартира), а тому мають заборгованість перед позивачем;
- 11 квітня 2017 року позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки;
- 12 травня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси відмовив у прийнятті зазначеної заяви через наявність спору про право.
28 липня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.
29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про залишення без розгляду позову в частині вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3
29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог: стягнув з відповідачки на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року до 1 лютого 2017 року включно у сумі 30 804,96 грн, три проценти річних - 983,39 грн, інфляційні втрати - 3 159,59 грн і судові витрати - 1 600,00 грн; в іншій частині позову відмовив через пропуск позовної давності.
Мотивував рішення так:
- сторони перебувають у фактичних договірних відносинах;
- власником квартири є відповідачка, а тому саме вона має обов`язок оплатити позивачеві надані послуги з опалення її квартири та гарячого водопостачання відповідно до кількості зареєстрованих у цій квартирі осіб;
- у вересні 2017 року відповідачка подала заяву про сплив позовної давності;
- відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 січня 2016 року (справа № 6-931цс15), подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу згідно з розділом ІІ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) перериває перебіг позовної давності;
- оскільки позивач у квітні 2017 року подав до суду заяву про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки, перебіг позовної давності був перерваний. Тому обґрунтованою є вимога позивача про стягнення заборгованості у межах позовної давності за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно.
21 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.
22 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.
Апеляційний суд вважав, що оскільки за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг відповідальність несе відповідачка, а заборгованість за послуги з опалення та гарячого водопостачання нараховувалась позивачем щомісяця, трирічна позовна давність починає спливати за кожним таким щомісячним платежем окремо.
13 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, в якій відмовив у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 та залишив без змін ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року.
7 грудня 2017 року відповідачка подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивує так:
- суди помилково вказали 11 квітня 2017 року датою постановлення ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості, оскільки вказана ухвала постановлена 12 травня 2017 року;
- докази, які підтверджують заборгованість відповідачки, є суб`єктивними та необґрунтованими;
- позивач втратив право на судовий захист відповідно до статей 264 і 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
8 грудня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.
13 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду в прядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
1 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи, що є достатньо обґрунтованих підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15.
Мотивував ухвалу так:
- суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідачка жодного разу не вносила оплату за поставлені до її квартири послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а позивач 20 квітня 2017 року звертався із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості, внаслідок чого перебіг позовної давності перервався; тому суд стягнув заборгованість з урахуванням звернення позивача із заявою про видачу судового наказу за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року;
- суд першої інстанції застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15; згідно з яким «судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності»;
- аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14: «судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності»;
- у зазначених висновках Верховний Суд України надав розширювальне тлумачення приписів статті 264 ЦК України щодо підстав для переривання перебігу позовної давності. Причиною для такого розширювального тлумачення стала неузгодженість матеріальних і процесуальних норм: на момент прийняття ЦК України у процесуальному законі не було правил про наказне провадження, а тому ЦК України не передбачав такої підстави для переривання перебігу позовної давності як подання кредитором заяви про видачу судового наказу. Із запровадженням у ЦПК України 2004 року наказного провадження зміни до статті 264 ЦК України внесені не були, а тому у судовій практиці були численні спроби узгодити матеріальні та процесуальні норми щодо застосування позовної давності у наказному провадженні;
- у листі від 1 липня 2007 року «Практика розгляду судами цивільних справ в порядку наказного провадження» Верховний Суд України вказав, що «чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд. Відповідно до частини другої та третьої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на це, суди не повинні відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Адже у разі винесення судового наказу щодо зобов`язання, за якими сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу»;
- натомість згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв в порядку наказного провадження» «наявність спору про право (пункт 2 частини третьої статі 100 ЦПК), що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити, коли із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 ЦК)»;
- фактично існували два підходи до застосування позовної давності у наказному провадженні: (а) позовна давність підтверджує наявність спору про право та виключає прийняття заяви про видачу судового наказу; (б) суд не має враховувати позовну давність без заяви особи, а тому відсутні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Протилежні висновки у подібних правовідносинах не сприяють єдності правозастосовної практики;
- у такій ситуації навряд чи були підстави розширювально тлумачити приписи статті 264 ЦК України та робити висновок про те, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Така інтерпретація зроблена в інтересах кредитора, без урахування інтересів боржника, в якого фактично не було можливості заявити про застосування позовної давності у наказному провадженні, а у суду - її врахувати.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C. G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31 - 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).
Оскільки колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 та від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15,для забезпечення правової визначеності та єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу як суд касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, абзацом другим частини першої статті 401, частиною першою статті 402, підпунктами 7 та 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
у х в а л и л а :
1. Прийняти до розгляду справу за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 30 жовтня 2019 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/84092689[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/84092689[/url])
Вже не актуально... Протиправно... Див. [url]http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0[/url] ([url]http://gro-za.org/forum/index.php?topic=9108.0[/url])
Подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позовудо належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/91460925 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/91460925)[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/9146092[/url]ЦитуватиПодання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позовудо належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/91460925[/url] ([url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/91460925[/url])[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/9146092[/url]ЦитуватиПодання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позовудо належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
В даному випадку у видачі СН було відмовлено...
Знайдіть подібне у випадку, коли СН спочатку було видано, а потім скасовано...
«Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права»КСУ Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004
Переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову. Але був період, коли подати позов без попереднього подання заяви на СН було не можливо. Це обмежувало в правах кредитора. Тому й з'явилось відповідне рішення ВСУ, бо завданням цивільного судочинства є дотримання справедливості.питання захищати чи не захищати існуюче порушене право у звязку з давністю у наказному провадженні не розглядається. Це позовне провадження. Де тільки в позовному провадженні є сторони спору, які у судовому засіданні до прийняття рішення судом про захист можуть заявити про давність. Так що ніяких обмежень кредитора немає. Щодо справедливості.. Судами було порушене законне право боржника бути звільненим від переслідування у звязку з давністю як у наказному так і в позовному провадженні. Див. справу ЮКОСа проти Росії.Цитувати«Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права»КСУ Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004
Знайдіть подібне у випадку, коли СН спочатку було видано, а потім скасовано...
Я не буду дивитись справу ЮКОСа (точніше акціонерів ЮКОСА) проти Росії. Я не знаю законодавства Росії...я знайду, якщо Ви теж знайдете рішення ВСУ щодо вимог кредитора здійснення судового захисту у звязку з закінченням позовної давності заявлені у наказному провадженні і вимог кредитора про здійснення судового захисту у звязку з давністю, заявлені у позовному провадженні. За новою редакцією ЦПКу закон захищає боржника від прострочених вимог кредитора у наказному провадженні у звязку з тим що настала позов на давність.
На час дії попередньої редакції ЦПКУ ( за якою не можна було подати позов без СН, а СН могли скасувати і через два роки (і такі приклади є, навіть, на нашому форумі)) рішення ВСУ було цілком логічним і справедливим і відповідало іншим рішенням ЄСПЛ. Спочатку наведіть приклад того, що я Вас просивЗнайдіть подібне у випадку, коли СН спочатку було видано, а потім скасовано...
За нової редакції ЦПКУ відновлено право кредитора вибору що подавати, позов чи заяву на видачу СН.
переривання позовної давності можливо лише в межах строку позовної давності.http://reyestr.court.gov.ua/Review/69617954 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/69617954)
Крім того, відповідно до частини першої статті 265 ЦК України залишення позову буз розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.http://reyestr.court.gov.ua/Review/79217220 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/79217220)
Таким чином, перебіг позовної давності, у зв'язку зі зверненням КП «Жилкомсервіс» у вересні 2014 року із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення із ОСОБА_6 4 907 грн 36 коп., відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перерваний не був, так як судовий наказ за вказаною заявою судом не видавався, позивачу було відмовлено у прийнятті заяви про видачу судового наказу на підставі пункту 2 частини третьої статті 100 ЦПК України 2004 року.
Знайдіть подібне у випадку, коли СН спочатку було видано, а потім скасовано...
Мова йшла про вимоги кредитора у позовному провадженні про подовження строку позовної давності у зв'язку зі скасуванням СНЩось я Вас не розумію. Це ті вимоги, про які були розяснені стягувачу в ухвалі про скасування судового наказу, з якими він має право звернутися у позовному провадженні? Чи нові (позовні) вимоги, зазначені у позовній заяві? Уточніть, будь-ласка...
Не пересмикуйте! Мова йшла про вимоги кредитора у позовному провадженні про подовження строку позовної давності у зв'язку зі скасуванням СН, заява на видачу якого ( бо звертатися одразу з позовом держава заборонила) була подана в межах строку позовної давності, але потім, коли вже сплив строк позовної давності, СН було скасовано і запропоновано врішувати спір у позовному провадженні.Уточнюю. Мова йшла про одні й ті самі вимоги кредитора заявлені спочатку у наказному, а потім у позовному провадженні разом з клопотанням про подовження строку позовної давності у зв'язку зі скасуванням СН, заява на видачу якого ( бо звертатися одразу з позовом держава заборонила) була подана в межах строку позовної давності, але потім, коли вже сплив строк позовної давності, СН було скасовано і запропоновано врішувати спір у позовному провадженні.
Мова йшла про одні й ті самі вимоги кредитора заявлені спочатку у наказному, а потім у позовному провадженні разом з клопотанням про подовження строку позовної давності у зв'язку зі скасуванням СНЗа правовою сутністю це дві різні вимоги.
запропоновано врішувати спір у позовному провадженні.А в чому спір полягає? 8-)
А в чому спір полягає? 8-)
Наказне провадження, як і позовне, має на меті вирішення правового спору (не спору про право!), що виник між сторонами матеріальних правовідносин. Спір між кредитором та боржником існує, інакше кредитор не звертався б до суду та не мав би проблем із виконанням договору. Проте, на відміну від позовного провадження, наказне провадження вирішує такий конфлікт у спрощеній
формі – з метою процесуальної економії та прискорення здійснення реального судового захисту суб’єктивних прав учасників матеріальних правовідносин, а отже, і процес доказування тут спрощений.
Ви ухилилися від відповіді...
а потім у позовному провадженні разом з клопотанням про подовження строку позовної давностіНе розумію.. Як можна "подовжити строк позовної давності"??
Стаття 251. Поняття строку та терміну
1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Стаття 256. Поняття позовної давностіОбясніть...як строк можна "подовжити"?
1. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Строком є певний період у часіЗміною кінцевої дати певного періоду можна цей період продовжити (допустимо застосування терміну подовжити).
5. Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнити пунктами 12-14 такого змісту:
"12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
в означеннях
Тлумачення, значення слова «подовжений»:
ПОДО́ВЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до подовжити. Червоний в заграві пожежі, подовжений до неймовірних розмірів тінню, Кравцов здавався німцям.. самою живою помстою і смертю (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 196);
// подовжено, безос. присудк. сл. Поліклініки відкрито тепер в усі дні тижня, подовжено час їх роботи (Радянська Україна, 13.IX 1961, 3).
2. у знач. прикм. Збільшений у довжину. Подовжені тіні прибрали велетенських розмірів (Яків Качура, Вибр., 1947, 72);
// Який має видовжену форму; довгастий. Зображення людей відзначаються стрункими подовженими пропорціями (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 524).
3. у знач. прикм. Збільшений у часі; який триває довше, ніж звичайно, ніж годиться. За один подовжений рейс колективи двох рибоморозильних траулерів виловили в Південній Атлантиці 156 центнерів риби (Радянська Україна, 27.X 1965, 2).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 751.
Паралельне вживання дієприкметників продовжений і подовжений у значенні прикметника, яке спостерігається в даних термінологічних словосполученнях, пояснюється спільністю семантики цих слів, здатністю обох позначати збільшення тривалості строку чого-небудь. Треба сказати, що до 1980 року в перекладних російсько-українських словниках єдиним українським відповідником до російського продленный була лексема продовжений, і тільки в другому виданні академічного «Русско-украинского словаря» подаються два українські відповідники: продовжений і подовжений, що, мабуть, і сприяло фіксації на письмі співвідносних термінологічних словосполучень.
http://reyestr.court.gov.ua/Review/91460925 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/91460925)[url]http://reyestr.court.gov.ua/Review/9146092[/url]ЦитуватиПодання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позовудо належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
39. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, та від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц,З таким же успіхом може бути здійснено
відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.в іншій справі.... Тобто відступити і від висновку у цій Постанові ВП ВС.
Обясніть...як строк можна "подовжити"?Чергове (котрий вже раз) використання суржику. Українською мовою ПОЯСНІТЬ. На русском языке ОБЪЯСНИТЕ.
4. Наполегливо рекомендується при спілкуванні користуватися літературною державною мовою (або іноземними, в т.ч. російською). Тексти з дотриманням правил граматики більш зручні для сприйняття, позитивно характеризують автора.
5. Є неприпустимим використання жаргону, суржику, спотворення нормативної лексики, особливо в назвах тем. Матеріали форуму індексуються пошуковими системами, тому недотримання правил граматики призводить до неможливості швидко відшукати потрібну тему.
Тема тимчасово закрита.Порадився з Адміністратором. Дійшли висновку : Ця тема створена виключно для розміщення знайдених focusОМ текстів судових рішень та/або посилань на їх місце розташування в ЄДРСР. Ведення дискусій у темі не передбачено, оскільки зайві пости призводили б до надмірного зростання об'єму теми, що заважало б пошуку відвідувачами постів з потрібними судовими рішеннями. Хоча вже було оголошено про ліквідацію цього розділу форуму (як зайвого, дублюючого інший) https://gro-za.org/forum/index.php?topic=9516.msg55040#msg55040 , до виконання "розсортування" цієї теми вона є "працюючою". Тому пости, якими створено дискусію "навколо" судових рішень, будуть відокремлені. Після здійснення відокремлення доступ до теми буде відновлено. Але "працюватиме" вона у режмі "Без ведення дискусій".