24 июня в Киеве состоялся круглый стол секции судей Ассоциации юристов Украины, посвященный применению статьи 375 Уголовного кодекса Украины. Данная статья, предусматривающая ответственность за вынесение судьей заведомо неправосудного судебного решения, вызывает сложности на практике, сообщает корреспондент «ЮП».
Фактически любое решение суда можно признать неправосудным. Об этом рассказал судья Киевского апелляционного хозяйственного суда, член Совета судей Украины Михаил Новиков. В 2012 году был вынесен приговор, согласно которому «заведомая неправосудность» состояла в том, что судья имел значительный опыт работы и не мог допустить ошибки. Судья полагает, что 55 лет практика применения данной статьи шла не совсем верным путем. Также он заявил, что понятие неправосудного решения не имеет правового определения. В свою очередь г-н Новиков считает нужным определить критерии, по которым решение признается неправосудным. О неправосудности можно говорить, когда дело рассматривалось органом, не имеющим права рассматривать дело (ненадлежащий состав суда); приняты решения о правах лиц, не участвовавших в процессе; когда судья имел основания для самоотвода, но не заявил об этом. «С объективной точки зрения любое решение неправосудно, поскольку может быть отменено в вышестоящей инстанции. Но не каждое незаконное решение – неправосудное», – отметил Михаил Новиков в выступлении. И при этом подчеркнул, что наказывать судей за применение им материальной нормы права означает лишить их права на собственное мнение.
В некоторых делах по статье 375 УК Украины прослеживается мотив мести, отметила член Совета судей Украины Валерия Чорна. Комментируя конкретные примеры, г-жа Чорна отметила, что не считает правомерным привлекать к ответственности судей, которые выносили решения против майдановцев, позже амнистированных Законом от 21 февраля 2014 года. Ведь на момент привлечения активистов к уголовной и административной ответственности судьи имели на это все правовые основания и о «заведомой неправосудности» говорить не уместно.
В этом их поддержали ряд адвокатов, заявивших, что статья 375 используется для давления на судей и должна быть отменена. Соответствующие аргументы привел Арсен Милютин, старший юрист ЮБ «Егоров, Пугинский, Афанасьев и Партнеры» Украина. По его словам, данная статья никого не сдерживает от злоупотреблений и в то же время провоцирует судей принимать нужные прокурорам решения.
В то же время иную позицию высказали ученые и адвокаты, представляющие интересы общественных активистов. Д.ю.н., профессор Вячеслав Навроцкий уверен, что статья 375 УК Украины нужна, хотя она и не в полной мере соответствует принципам Евросуда: «В наших условиях следует исходить из других требований к криминализации». Адвокат «автомайдановцев» Роман Маселко назвал статью по своей диспозиции более определенной, чем, например, превышение власти.
Также поднимались следующие вопросы: о правовых последствиях признания решения неправосудным; можно ли назначать одинаковую меру наказания за вынесение уголовного приговора и процессуального определения (поскольку негативные последствия у них различаются); можно ли считать неправосудным неотмененное решение.
Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ підтримав у першому читанні проект постанови, яка роз’яснює особливості притягнення суддів до кримінальної відповідальності за постановлення неправосудних рішень.
Диспозиція кримінальної відповідальності за завідомо неправосудні рішення дотепер не має визначеності серед науковців і суддів. Велика кількість зауважень і пропозицій до відповідного проекту постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ стали причиною направлення документа на повторне друге читання.
Підготовлено експертний звіт щодо суддівських помилок
Через відсутність чітких критеріїв розмежування добросовісної поведінки судді і свавільних судових рішень, служителів Феміди буває важко притягнути до відповідальності. З іншого ж боку – судді змушені працювати під тиском можливого застосування відповідальності. Експерти запропонували навести лад в цьому питанні.
Так, як повідомили "ЗіБ" в ЦППР, Роман Куйбіда у відповідному звіті запропонував критерії розмежування свавільного судового рішення, судового рішення, ухваленого внаслідок недбалості, та добросовісної суддівської помилки.
Відповідно до звіту свавільним можна назвати судове рішення, яке суд умисно ухвалює з порушенням вимог права або не засноване на досліджених доказах чи встановлених фактах. Суддя, ухвалюючи таке рішення, діє зі злим умислом. Орієнтиром у визначенні того, яке рішення суду має ознаки свавільності, на думку експертів, може служити практика Європейського суду прав людини. Зокрема, свавільними можуть бути визнані судові рішення у разі:
- очевидного викривлення фактів або вимог права;
- очевидної невідповідності висновку суду встановленим фактам;
- очевидної внутрішньої суперечності рішення;
- очевидної відсутності легітимних підстав для прийнятого рішення;
- замовчування вирішальних або вагомих аргументів сторони, з якими рішення суду йде у розріз;
- установлення надзвичайного і заздалегідь недосяжного стандарту доказування;
- ухвалення протилежних рішень одним і тим самим складом суду за однакових обставин за відсутності зміни судової практики чи законодавства;
- вирішення справи із завідомим порушенням вимог щодо безсторонності суду.
Що ж стосується помилок, то судове рішення з очевидною помилкою, яку особа, що наділена статусом судді, не мала би допустити у разі сумлінного ставлення до виконання своїх обов’язків, може вважатися ухваленим внаслідок недбальства. Злого наміру на допущення помилки у такому випадку у судді немає або він принаймні не є явним, відзначено у звіті.
З текстом звіту "Суддівська помилка: критерії розмежування зловживання (свавілля), недбалості та добросовісної поведінки" можна ознайомитись тут.
Емпіричний матеріал підібрали Роман Куйбіда і Максим Середа.
Аналітичний звіт підготовлено в рамках проекту Ради Європи "Підтримка реформи системи суддівської відповідальності в Україні", фінансованого Фондом прав людини.
Режим доступу: [url]http://sud.ua/news/2016/04/04/89054-problemi-otvetstvennosti-sydej-za-prinyatoe-reshenie-syshchestvyyut--sydya-visshego-spetssyda-v-shchepotkina-[/url] ([url]http://sud.ua/news/2016/04/04/89054-problemi-otvetstvennosti-sydej-za-prinyatoe-reshenie-syshchestvyyut--sydya-visshego-spetssyda-v-shchepotkina-[/url])
В свете последних событий с судьей Малиновского райсуда Одессы Алексеем Бураном имиджу судебной системы был нанесен еще один серьезный удар. Вновь слышны призывы о том, чтобы применять к судьям более серьезные наказания, чем к другим должностным лицам. Впрочем, ст. 375 УК не первый год вызывает множество горячих споров в связи со своей «мертворожденностью». Но виноваты ли в этом судьи или же проблема в глубоком законодательном промахе при формулировке данной статьи?
Своей позицией о практике применения ст. 375 УК с «Судебно-юридической газетой» поделилась секретарь судебной палаты по уголовным делам Высшего специализированного суда по рассмотрению гражданских и уголовных дел Валентина Щепоткина.
«Как известно, Совет судей Украины обратился к ВССУ с просьбой обобщить практику по ст. 375 УК и принять рекомендационное разъяснение. Основанием для этого обращения стали конкретные действия, которые повлекли в 2014 году и в первом полугодии 2015 года внесение в ЕРДР достаточно большого количества заявлений о постановлении судьями неправосудных решений.
Действительно, у судов возникают проблемы при применении ст. 375 УК. Самая большая из них касается доказывания того, что решение является не просто незаконным, а заведомо неправосудным, т.е. таким, которое, по сути, нельзя считать судебным решением. При этом оно принято с грубыми нарушениями не потому, что есть спор о практике применения судами норм законодательства, не потому, что судья неправильно истолковал какую-то норму — он заведомо знал, что принимает решение, которое противоречит нормам, духу права, желая его постановить. Это основной момент.
Если бы у нас не было незаконных решений, то зачем существуют апелляционные, кассационные суды и ВСУ? Их задача — в рамках своих полномочий и процедур проверять законность и обоснованность решений нижестоящих судов. И если суд апелляционной инстанции пересматривает решение, исходя из пяти критериев, потому что является судом факта, то суд кассационной инстанции пересматривает его по трем основаниям, потому что является судом права. Отмененных решений немало, но незаконное и неправосудное решение — это совершенно разные понятия.
Могу назвать критерии, какое решение является незаконным, потому что законодатель их четко выписал. Например, если решение постановлено незаконным составом суда, то это процессуальное нарушение — такое решение является незаконным. Но незаконный состав суда — это тоже понятие достаточно широкое. Например, человеку, который привлекается к уголовной ответственности по обвинению, где в качестве санкции предусмотрено пожизненное лишение свободы, не разъяснили право на суд присяжных, рассмотрев дело коллегиально. Или в состав суда попал судья, который ранее принимал участие в деле как следственный судья. Но это не заведомо неправосудное решение. Неправосудное решение — это, в первую очередь, доказанность субъективной стороны и прямого умысла судьи на постановление такого решения, которое он ни при каких обстоятельства не мог и не должен был постановить. Самое главное — доказать, что он об этом, принимая такое решение, знал.
Предложение о том, чтобы обратиться в Конституционный Суд Украины, звучало не только на заседании НКС. Оно звучало еще на рабочей группе, причем были ее заседания как при участии только судей, так и в широком формате — с адвокатами, прокуратурой и представителями общественности. Это предложение исходило от Национальной школы судей, где посчитали, что ст. 375 УК не имеет права на существование. Мы эту точку зрения тогда не разделили. Само существование статьи не означает, что все судьи за любые отмененные решения или те решения, которые кому-то не нравятся, должны быть привлечены к уголовной ответственности. Эта статья существовала столько, сколько у нас существует Уголовный кодекс. Более того, подобная статья «О неправосудии» была еще в 1885 году в Уложении о наказаниях уголовных и исправительных (Уложение Шамина). Такой состав преступления определен и в других странах. Например, в Уголовном кодексе Испании сказано, что «судья или магистрат, который умышленно вынес незаконный приговор или решение, наказываются». Подобные статьи есть в уголовных законах Эстонии, Норвегии, Германии, Латвии и др. стран. Другой вопрос, есть ли в этих странах факты привлечения судей к уголовной ответственности.
Таким образом, проблема заключается не в наличии или отсутствии ст. 375 в УК. Вопрос в законности и обоснованности ее применения. В последнее время эта статья просто стала способом влияния на судей, принявших решения, которые кому-то не нравятся. В т.ч. стороне обвинения, когда дело касается оправдательных приговоров. Но если суд приходит к выводу, что доказательства, которые собраны и представлены органами следствия, либо являются недопустимыми, либо их недостаточно для вывода о виновности лица, и постанавливает оправдательный приговор, то у стороны есть способ его обжаловать в процессуальном порядке, но никак не путем постановки вопроса о привлечении судьи к ответственности», — подчеркнула судья.
№14 (1260) 02.04—08.04.2016
НАТАЛІЯ ШНИР
Схоже, не варто найближчим часом очікувати на узагальнення з питань ухвалених суддями завідомо неправосудних рішень та вироків, робота над яким у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ триває ще з минулого року. Судді та експерти побоюються: які роз’яснення вони не дали б, цим буде відкрито «скриню Пандори» і, відповідно, визнано, що ст.375 Кримінального кодексу працює.
Три завальні питання
Чергове засідання науково-консультативної ради ВСС більшою мірою було присвячене обговоренню майбутньої постанови з робочою назвою «Про застосування судами норм законодавства у кримінальних провадженнях щодо постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови». І хоча експерти намагалися розібратись з дискусійними положеннями документа, врешті-решт надумали не приймати жодних рішень.
Напевне, у ВСС і самі не раді, що доводиться працювати над таким роз’ясненням. Але Рада суддів фактично зобов’язала їх провести відповідну роботу та напрацювати рекомендації із цього питання для тих, кому випаде вирішувати такі справи. А розглядати буде що. Так, якщо за всі попередні роки кількість справ з обвинуваченням за ст.375 можна було перелічити на пальцях, то у 2014 році до Єдиного реєстру досудових розслідувань унесено інформацію про 210 таких проваджень, а за І півріччя 2015-го — ще 205.
Робота над цим документом ускладнюється й тим, що зазвичай, готуючи роз’яснення, його автори спираються на відповідну судову практику. У цьому ж випадку рекомендації потрібні для формування цієї самої практики.
Уже незабаром, орієнтовно за два тижні, у ВСС мають намір зібрати всіх зацікавлених — представників Генпрокуратури, Ради суддів, членів НКР ВСС та інших — і вирішити, що ж робити далі. Не виключено, що найоптимальнішим варіантом визнають звернення до Конституційного Суду, аби він дав оцінку ст.375 КК з точки зору її відповідності Основному Закону. В будь-якому випадку це питання збираються порушити на відповідній зустрічі.
Хоч нині було прийнято рішення про своєрідну відстрочку, можна зрозуміти, що заважає ухваленню відповідної постанови пленуму ВСС. Так, на засідання НКР були винесені для обговорення 3 принципові питання:
1. Чи підпадають під дію ст.375 КК судді КС?
2. Чи є проміжні судові рішення предметом злочину, передбаченого ст.375 КК?
3. Чи можна притягнути суддю до відповідальності за ст.375 КК, якщо відповідне рішення не було скасоване?
Зрозуміло, що, не визначившись із суб’єктом та об’єктом злочину, говорити про інші його елементи немає сенсу.
Хто отримає «імунітет»?
Стосовно суддів КС більшість членів НКР була одностайною: за ст.375 КК притягувати до відповідальності їх не можна. Як відзначив член НКР Володимир Тихий, законодавець під час розроблення цієї статті не мав на увазі представників конституційної юстиції. Крім того, рішення КС є колегіальним, тож у такому разі доведеться порушувати провадження стосовно всіх суддів, які брали участь у розгляді справи.
До того ж, хто зможе встановити неправосудність рішення єдиного органу конституційної юрисдикції? І чи є вони судовими рішеннями в класичному розумінні? Адже КС не вирішує жодних справ, а лише дає тлумачення норм, відзначила член НКР Наталія Кузнецова. «Ми заженемо в глухий кут суддів, які вирішуватимуть питання про неправосудність рішення КС», — зауважила вона.
Втім, висловлювалася й думка, що оскільки КС є складовою судової системи, то, відповідно, і його представники не повинні випадати із загального рівняння. А той факт, що рішення у справі можуть прийняти не менш як 10 суддів КС, буде головним болем слідчого: нехай замислиться, чи зможе він довести неправосудність такого рішення.
Обговорюючи перше питання, члени НКР також розмірковували: чи можуть бути суб’єктом цього злочину представники Верховного Суду? Адже над ними також немає органу, який міг би дати висновок щодо неправосудності того чи іншого рішення. Пропозицію визнати такою інстанцією Європейський суд з прав людини було відкинуто без особливих вагань. Також науковці зійшлися на думці, що судді ВС не розглядають справу по суті, а тлумачать правильність застосування тої чи іншої норми. Хоча ця теза не абсолютна і передбачає певні винятки, наприклад, коли ВС виступає апеляційною інстанцією в деяких категоріях адміністративних спорів.
Утім, висловлювалися сумніви взагалі щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності за колективне рішення. Адже передусім для цього слід з’ясувати позицію кожного судді. Проте якщо врахувати висловлені зауваження, то й судді касаційної інстанції за певних умов можуть скористатись «імунітетом» від обвинувачень за ст.375 КК. Цю думку на засіданні НКР не розвивали, але, напевне, і на це питання доведеться дати відповідь в узагальненні.
Предмет — усе підряд?
Немає згоди серед експертів і стосовно того, які рішення слід визнати предметом злочину. З одного боку, логічним членам НКР видається твердження про те, що рішення, в неправосудності якого підозрюють законника, має отримати оцінку вищої інстанції і, відповідно, бути змінене або скасоване. Адже судове рішення апріорі вважається законним доти, доки не встановлено протилежного.
Якщо в роз’ясненні закріпити іншу думку, допустивши факт неправосудності рішення, що залишається в силі, це, на думку членів НКР, може зруйнувати основи системи правосуддя. Зокрема, відкритим виявиться питання щодо моменту, з якого, власне, необхідно виконувати чи не виконувати рішення суду, вважають окремі учасники обговорення. Адже фактично органи прокуратури, ставлячи під сумнів правосудність рішення, створюють підстави для його невиконання.
Водночас, за озвученою на засіданні інформацією, більшість з проваджень за ст.375 КК, зареєстрованих в ЄРДР, стосуються саме нескасованих судових актів. До того ж Генпрокуратура наполягає на притягненні до відповідальності суддів і за такі рішення.
«Насправді все впирається у завідомість постановлення того чи іншого рішення, однак зараз так питання не стоїть, — уважає суддя ВСС Валентина Щепоткіна. — Ще скарга на рішення не подана, а до ЄРДР уже вносять відповідні дані». Хоча науковці визнають, що в такому разі поза предметом ст.375 КК опиняються всі рішення, оскарження яких не передбачене процесуальним законодавством.
Що ж стосується проміжних рішень, то НКР пропонувала варіант, який передбачав, що у випадках постановлення рішень, якими не завершується розгляд справ по суті та якими не обмежуються основні права та свободи громадян, враховувати положення ч.2 ст.11 КК про малозначність діяння. Тобто за формальними ознаками ухвалення завідомо неправосудного рішення із цього питання буде підпадати під дію ст.375 КК, однак з огляду на свою малозначність не становитиме суспільної небезпеки.
Однак у цьому питанні, зазначали окремі члени ради, слід ураховувати ймовірність тиску на суддів, які прийматимуть такі проміжні рішення, шляхом унесення до ЄРДР відповідної інформації. Тоді годі й говорити про неупередженість та об’єктивність такого законника. Тож під час надання роз’яснення щодо неправосудних рішень, якщо, звісно, до цього дійде, пленуму ВСС також доведеться враховувати всі можливі варіанти й негативні наслідки своєї позиції. Або перекласти таку відповідальність на колег з КС, сподіваючись, що ст.375 КК буде визнана неконституційною.
Кримінальне переслідування володарів мантій за винесення завідомо неправосудного рішення, з одного боку, покликане очистити вітчизняну Феміду, а з другого — може бути використане для тиску на суд. Питання правозастосування відповідної норми мав урегулювати пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Однак постанови немає й досі через протилежні позиції як суддів, так і науковців. У ВСС бачать 3 варіанти розв’язання проблеми, причому всі — без його участі.
Радянська норма в сьогоденні
Як відомо, за останні 2 роки Генеральна прокуратура порушила близько сотні кримінальних проваджень щодо володарів мантій за ознаками злочину, передбаченого ст.375 КК «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови». Хоча навіть деякі науковці вважають перспективу цих справ примарною.
На неоднозначності розуміння «теорії неправосудності» судами та прокуратурою акцентувало увагу й наше видання (див. №10/2015 «ЗіБ»). І невдовзі, у березні 2015 року, Рада суддів звернулася до пленуму ВСС із проханням дати роз’яснення щодо особливості застосування ст.375 КК. Проте він так і не спромігся прийняти відповідну постанову. Цьому ж питанню була присвячена конференція «Відповідальність суддів у світлі нового законодавства України», яку організували спільно ВСС та проект Ради Європи «Підтримка впровадження судової реформи в Україні».
Так, заступник голови ВСС Станіслав Кравченко звернув увагу на те, що норма про кримінальну відповідальність судді за ухвалення завідомо неправосудного рішення перейшла до нас ще з КК радянських часів і залишилася в майже не зміненій редакції. Причому тривалий час вона не викликала особливих питань, і не виникало проблем з її правозастосуванням.
Однак навесні 2010 року «пролунали перші тривожні сигнали». «Пам’ятаємо, як після прийняття рішення в одній з цивільних справ ціла колегія суддів Апеляційного суду м.Києва пішла на допит до прокуратури й мала пояснювати, чому прийнято саме таке рішення», — пригадав С.Кравченко.
Ситуація ще більше ускладнилась у 2012 році — після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу, згідно з яким будь-яке повідомлення про скоєння злочину мало автоматично вноситися до реєстру досудових розслідувань. І будь-яка зі сторін у справі, не погоджуючись із тим чи іншим рішенням суду, могла написати заяву до прокуратури про винесення неправосудного рішення. Заява реєструвалась, і працівники правоохоронних органів проводили перевірку. Відповідно до закону вони принаймні мали опитати суддю.
Фактично з’явилася можливість тиску на володарів мантій. Це й зумовило звернення РСУ до ВСС, аби останній зорієнтував суди, які дії суддів можуть кваліфікуватися за ст.375 КК.
У пошуках балансу
У ВСС відзначають надзвичайну увагу правової спільноти до цього питання. «Такого в нас ніколи не було. Фактично не лишилося жодного суду апеляційної інстанції, що не надав свої зауваження та пропозиції, відреагувало чимало суддів районних судів, Генпрокуратура, вся наукова спільнота висловила своє бачення застосування цієї норми», — розповів С.Кравченко.
За його словами, суть роботи над проектом полягала в тому, аби дотриматися балансу: з одного боку, зберегти можливість притягати суддів за винесення завідомо неправосудних рішень, з другого — запобігти тому, аби цей механізм не застосовувався як засіб тиску.
Перші розбіжності в поглядах як науковців, так і суддів та представників прокуратури виникли вже щодо питання, хто має оцінювати неправосудність рішення: суд чи слідчий з прокурором (див., зокрема, «Хто сказав «злочин»?», №15/2016 «ЗіБ»)? Особливо ситуація загострюється, коли йдеться про судове рішення, прийняте колегіально. Згоди не дійшли й дотепер. Як і в тому, чи можна говорити про неправосудність рішення, якщо воно не скасоване або не змінене в апеляційному чи касаційному порядку.
Європейська практика
Тим часом, навіть якщо вилучити з кодексу поняття «завідомо неправосудне рішення», залишатиметься можливість притягнення володарів мантій до відповідальності за злочини в професійній діяльності за іншими статтями КК. І тут також є чимало питань.
Суддя Верховного суду Хорватії, експерт Ради Європи Джуро Сесса наголосив на особливому статусі судді, але підкреслив: «Не всі розуміють, що незалежність судді передусім важлива для сторін, а не для того, аби він міг уникнути відповідальності». Експерт послався на деякі положення висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів. Зокрема, вони визначають, що кримінальна відповідальність судді не може наставати за ненавмисні дії, наприклад, якщо законник помилився, «коли не було умислу або злісної недбалості». При цьому Д.Сесса наголосив, що помилки суддів виправляє апеляційна інстанція. Водночас європейські принципи передбачають, що сторони не можуть позиватись із суддею, а тільки з державою. Цей принцип закріплений у висновках європейських інституцій та законодавстві багатьох країн.
Зверталась увага на рекомендацію CM/Rec (2010) 12 Комітету міністрів РЄ 2010 року. Зокрема, в документі наголошується, що «тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів… не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру». Також передбачається, що «судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду». Отже, відзначив суддя, є можливість кримінальної відповідальності, лише «якщо має місце злісний умисел чи злочинна недбалість».
Законник також приділив увагу й кваліфікації злочинів, які можуть бути інкриміновані його колегам. «Що таке перевищення повноважень? Якщо йдеться про хабар — тут зрозуміло. Більш чутливим є «зловживання посадовими повноваженнями». Тут може бути відповідальність за наявності умислу, якщо сподівалися саме на такий результат», — зауважив він.
Д.Сесса розповів про практику Хорватії, де законника засудили за винесене 8 років тому рішення щодо виділення землі. Його звинуватили в тому, що він передав ділянку, зловживаючи становищем. ВС країни визнав суддю винним, але Конституційний суд скасував це рішення, і в новому процесі засудженого виправдали. Підставою стало те, що законник неправильно застосував норми через відсутність чіткого їх визначення законодавством. Крім того, склалася різна судова практика щодо цього питання.
З наукового погляду
Академік Національної академії правничих наук Олександр Костенко вважає, що проблема визначення завідомо неправосудного рішення з часом буде загострюватися, причому не тільки в Україні, а й в інших державах. Він проаналізував ст.376 КК, яка встановлює відповідальність за втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або домогтися винесення неправосудного рішення. І відзначив, що сьогодні часто на суддів тиснуть, влаштовуючи мітинги, шляхом погроз фізичної розправи тощо. Й можуть бути випадки ухвалення неправосудного рішення не з доброї волі володаря мантії, а під тиском.
Інша проблема. Як бути, коли, скажімо, через 5 років після винесення рішення визнано, що у справі мала місце фальсифікація доказів, і рішення переглянуто за нововиявленими обставинами? Чи знав суддя 5 років тому про фальсифікацію й чи умисно застосував ці докази?
Разом з тим науковець наголосив на необхідності вдосконалювати суперечливе законодавство. Бо воно дає судді змогу, керуючись внутрішнім переконанням, обирати, які норми застосовувати. Також він запропонував розглянути можливість надання апеляційним інстанціям права виявляти обставини, які можуть свідчити про ухвалення завідомо неправосудного рішення. Оскільки, на його думку, саме суд, а не слідчий має встановлювати такі факти й потім уже повідомляти той чи інший компетентний орган.
Проте С.Кравченко не погодився з такою ідеєю, обгрунтовуючи свою думку тим, що в КПК 2012 року не передбачено такого механізму, як окремі ухвали. «Новий кодекс був детально вивчений експертами РЄ та Венеціанської комісії. І мені не хотілось би, щоб ми повернулися до того, від чого відмовились», — аргументував він свою позицію. Хоча вже є випадки, коли неправосудність рішення суду першої інстанції констатується в тексті постанови апеляційного суду, а не в окремій ухвалі.
Водночас завідувач кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка Петро Андрушко висловив «категоричну незгоду» з тим, що кримінальне провадження за ст.375 КК може бути порушено навіть у випадку, коли судове рішення не скасоване. «Спочатку рішення має бути визнане незаконним, а потім уже на цій підставі може вирішуватися питання його правосудності чи неправосудності», — заявив науковець, пославшись на позицію Європейського суду з прав людини.
Втім, він визнав, що можуть бути об’єктивні причини того, що сумнівне рішення не оскаржується. Наприклад, у випадку, коли обвинувачений та прокурор уклали угоду про визнання вини, навряд чи сторони її оскаржуватимуть. Або коли особа, яка не має родичів, після винесення вироку померла.
Життя покаже
Тож у ВСС вирішили поки що продовжити роботу над пошуком виваженої позиції, а тим часом подивитись, яким шляхом піде судова практика. При цьому береться до уваги, що вже є рішення про притягнення до відповідальності за ст.375 КК, які пройшли всі 3 інстанції, але їх замало, аби робити узагальнення.
Зрештою у ВСС сподіваються, що, коли відповідну постанову не встигне прийняти пленум, свою позицію із цього питання висловить уже новий Верховний Суд. Крім того, ВС готує подання до Конституційного Суду щодо відповідності ст.375 КК Основному Закону. Хоче отримати відповідь на запитання, чи може взагалі слідчий або прокурор визнавати рішення неправосудним. І не виключено, що норма може бути взагалі скасована як неконституційна.
Щоправда, зволікання з формулюванням чіткої позиції в цьому питанні створює можливість для подальшого тиску на суддів. У сучасних умовах невизначеність може грати на руку як так званим громадським активістам, так і представникам влади. Чимало володарів мантій можуть віддати перевагу звільненню з посади перед перспективою стати фігурантом справи про винесення завідомо неправосудного рішення.
Від редакції
Поки верхи не можуть дати собі ради з вирішенням питання, низи шукають шляхи розв’язання своїх проблем самотужки. За даними КС, станом на 20 вересня 2016 року на опрацюванні секретаріату Суду перебуває конституційне звернення Галини Корольової та Оксани Черних, в якому йдеться, що на час подання заяви суддям пред’явлено обвинувачення в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.371, ч.2 ст.375 Кримінального кодексу.
Заявники зазначили, що зміст поняття «неправосудність» у законах України не розкрито. У зв’язку із цим ст.375 КК застосовується в юридичній практиці неоднозначно.
Відповідно до ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обrрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог до кримінального провадження. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст.94 КК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Тому вони просять єдиний орган конституційної юрисдикції розтлумачити ч.1 ст.375 КК, зокрема зміст слова «неправосудне» в контексті судового рішення та у взаємозв’язку із ч.5 ст.124 Основного Закону.
А також пояснити:
• чи можуть уважатися неправосудними вирок, рішення, ухвала або постанова суду, які набрали законної сили?
• чи можуть уважатися неправосудними вирок, рішення, ухвала або постанова суду, не скасовані (не змінені) судом у встановленому законом порядку?
• чи є тотожними прикметники «неправосудний», «незаконний», «необгрунтований» у контексті судового рішення, завідоме винесення якого є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст.375 КК?
Заявники вважають, що внаслідок неоднозначного застосування положень ст.375 КК судами України, органами прокуратури порушено їхні конституційні права.
Щоправда, коли з’явиться тлумачення КС і яким воно буде, можна тільки гадати. Проте це не применшує важливості як прийняття постанови пленумом ВСС, так і звернення до КС Верховного Суду.
Коментар «ЗіБ»
Дмитро ЛУСПЕНИК, секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ:
— Для суддів, як діючих, так і майбутніх, досить важливим є розуміння статусу судді в контексті конституційних змін та нового закону «Про судоустрій і статус суддів». Адже статус судді — це не лише його права й обов’язки, це також і відповідальність перед державою за прийняті рішення.
Повинен визнати, що ВСС за кілька засідань пленуму, на жаль, не зміг прийняти постанову про відповідальність судді за постановлення неправосудних рішень. Ми не змогли узгодити кілька позицій, і це проблема, зокрема, архаїчності норми, яка існує в ст.375 КК.
До нас надходили абсолютно протилежні позиції від науковців, Верховного Суду, Генеральної прокуратури, спеціальної антикорупційної прокуратури, Міністерства юстиції. І ми хотіли б до них дослухатися. Однак спільної позиції поки не знайдено.
Олександр КОСТЕНКО, академік Національної академії правових наук:
— Причина того, що й досі немає постанови пленуму ВСС, у відсутності достатньої політичної волі. Треба не вести всі ці дискусії, а сказати: ось є такий спосіб розв’язання проблеми. Тут потрібна політична воля поставити крапку і в постанові пленуму реалізувати абсолютно однозначне визначення поняття «завідомо неправосудне рішення».
Петро АНДРУШКО, завідувач кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка:
— Що таке правосудність та неправосудність в умовах тиску? Наприклад, по телебаченню показують Оболонський районний суд м.Києва. Під судом зібралися представники однієї та іншої сторін і вимагають рішення на свою користь. Бійки, блокування роботи суду. Що це? А суддя боїться, що його перестрінуть десь після роботи. Це теж треба враховувати. А як бути, коли суддя під тиском виніс законне рішення? Теоретично законне рішення теж може бути неправосудним.
Вячеслав Хрипун,
«Судебно-юридическая газета»
Пресловутая ст. 375 Уголовного кодекса «Постановление судьей заведомо неправосудного решения» становится все более бесполезной в качестве средства для привлечения судей к ответственности. Хотя с 2014 г. по этой статье были начаты сотни уголовных производств, по данным Генеральной прокуратуры и Совета судей Украины, подавляющее их большинство толком не расследуются, но и не закрываются. По ст. 376 Уголовного кодекса «Вмешательство в деятельность судебных органов» правонарушений прокуратурой регистрируется значительно меньше, а расследуются они ненамного лучше.
Много шуму, да мало толку
По данным Генеральной прокуратуры, в 2014 г. по ст. 375 органы прокуратуры открыли 220 уголовных производств в отношении судей. 110 таких производств в течение года были закрыты по причине отсутствия состава уголовного правонарушения. Из более двух сотен дел в суд был передан всего лишь один обвинительный акт. Продолжалось расследование в 110 уголовных производствах.
Самым урожайным на уголовные производства по ст. 375 стал 2015 г., когда было зарегистрировано 388 производств по этой статье. 182 из них в течение года были закрыты, по 206 продолжалось расследование. В суды было передано 7 уголовных производств.
Не намного меньше уголовных производств по ст. 375 было зарегистрировано прокуратурой в 2016 г. — 374. В течение года были закрыты 200 уголовных производств, расследование продолжалось по 174, и только 6 дел были переданы в суд.
Достаточно урожайной оказалась и первая половина 2017 г. — с января по май по ст. 375 были зарегистрированы 189 производств. 53 из них были закрыты по причине отсутствия состава преступления, еще 136 находились в состоянии досудебного расследования. В суд не было передано ни одного обвинительного акта.
Таким образом, с января 2014 по май 2017 г. органы прокуратуры открыли по ст. 375 УК 1 171 уголовное производство. 545 из них были закрыты по причине отсутствия состава преступления, а 626 продолжают расследоваться. За три с половиной года в суды были направлены всего 14 уголовных производств в отношении судей — 1,2% от общего числа.
С учетом того, что в 2014 г. в Украине было около 8,5 тыс. судей, можно предположить, что практически каждый 8-й украинский судья сталкивался с расследованием в отношении себя по ст. 375 УК.
Характерно, что в действиях правоохранительных органов традиционно наблюдается следующая тенденция: после громких заявлений о неправосудном решении и «100% доказательствах» вины судьи через определенный период чаще всего наступает затишье, и спустя долгое время дело даже если и попадает в суд, то крайне редко заканчивается обвинительным приговором.
Долгая дорога к приговору
Статистика свидетельствует, что до суда уголовные производства по ст. 375 УК доходят крайне редко и рассматриваются там годами. Так, в 2012 г. суд вынес всего одно обвинительное решение в отношении судьи, при этом дело рассматривалось 7 лет. В 2013 г. были осуждены уже 5 судей, при этом в среднем их дела рассматривались по 4 года. В 2014 и 2015 гг. по ст. 375 были осуждены по 2 судьи, но уже в 2017 г. один из приговоров был отменен вышестоящей инстанцией. В 2016 г. единственный судебный процесс с участием судьи по ст. 375 закончился оправдательным решением. В 2017 г. суды рассмотрели 2 дела по ст. 375 УК, 1 из которых также закончилось оправдательным приговором.
Когда следствие ненамного лучше
Хотя с 2014 г. в Украине получили массовое распространение такие явления, как блокада зданий судов, срыв судебных заседаний, угрозы и нападения на судей, как показывают данные Генеральной прокуратуры, следствие крайне вяло расследует такие инциденты и еще реже доводит их до логического завершения.
В бурном 2014 г. было зарегистрировано всего 74 уголовных производства по ст. 376. Из них 30 были закрыты за отсутствием состава преступления, а расследование продолжалось по 44 производствам. За весь год в суд не было направлено ни одного уголовного производства.
Несколько улучшилась статистика в 2015 г.: было начато 131 уголовное производство по ст. 376, в течение года 50 из них были закрыты, а 81 к концу года находились в стадии досудебного следствия. Прогрессом стало то, что в суд были направлены 4 уголовных производства по соответствующей статье. В 2016 г. ситуация несколько ухудшилась — начато 100 уголовных производств по ст. 376, 43 закрыты за отсутствием состава преступления и по 57 продолжалось расследование, в суд направлены только 2 обвинительных акта.
С января по май 2017 г. прокуратура зарегистрировала 48 уголовных производств по ст. 376. 5 из них уже закрыты, а по 43 проводится расследование. В суд направлены 3 обвинительных акта.
Таким образом, за три с половиной года были зарегистрированы 353 уголовных производства по ст. 376. 128 из них были закрыты за отсутствием состава преступления, по 225 следствие продолжается, и всего 9 производств за это время направлены в суд (2,5%).
Лед тронулся
Похоже, высшие органы судебной власти и соответствующие государственные структуры также обратили внимание на проблему ст. 375 УК. На одном из последних заседаний Совета по вопросам судебной реформы был поднят вопрос о массовом внесении органами прокуратуры сообщений о совершении судьями правонарушений по ст. 375 УК. Дискуссия проходила довольно бурно, и в итоге заместитель Генерального прокурора Анжела Стрижевская, в прошлом судья, пообещала обратить внимание прокуроров на проблему.
А 27 июня уже Высший совет правосудия обратился к Генеральному прокурору Юрию Луценко, чтобы прокуратура предоставила Совету правосудия информацию относительно расследования в 2014–2017 гг. уголовных производств по ст. 375.
Якщо кримінальний закон є неякісним, це дозволяє його свавільне тлумачення правоохоронними органами і порушує принцип правової визначеності. Такий аргумент проти існування покарання за завідоме неправосудне рішення має шанси переконати Конституційний Суд у необхідності прибрати ст.375 із Кримінального кодексу.https://zib.com.ua/ua/140181-ks_zaklikali_obrizati_korotkiy_povodok_na_yakomu_trimayut_su.html
З прийняттям рішення щодо неконституційності статті 375 КК та відтермінуванням втрати чинності цієї статті на шість місяців, Конституційний Суд створив серйозні проблеми для правової системи України.https://zib.com.ua/ua/143092-naslidki_paradoksu_skasuvannya_konstituciynim_sudom_statti_3.html
Таку думку в ексклюзивному коментарі виданню «Закон і Бізнес» висловив завідувач кафедри правосуддя КНУ ім. Т.Шевченка, радник CREDENCE, д.ю.н. Микола Погорецький:
- Існування кримінальної відповідальності судді за постановлення неправосудного рішення (ст. 375 КК), виходячи з позиції вітчизняного законодавця, є реалізацію одного із головних завдань кримінально-правової політики держави щодо протидії кримінальним правопорушенням, які вчиняються суддями у сфері правосуддя. Подібна норма є в багатьох країнах ЄС (Австрія, Німеччина, Польща та ін.). В окремих країнах ЄС (Болгарія та ін.) таке правопорушення розглядається як вид посадового злочину.
На жаль в Україні, особливо в останнє п’ятиріччя, за відсутності належних правових гарантій законності притягнення судді за постановлення неправосудного рішення, ст. 375 КК нерідко використовується правоохоронними органами, політиками й громадськістю для незаконного впливу на суддів. Певним підтвердженням цьому є також і сумна статистика останнього п’ятиріччя, яка демонструє, що незважаючи на значну динаміку збільшення в останні роки кількості зареєстрованих в Украйні кримінальних правопорушень за ст. 375 КК (у 2013 р. – 48, у 2014 р. – 106, а на сьогодні лише щодо так званих справ «майданівців»: за фактами незаконних арештів – понад 300, за фактами незаконного позбавлення водійських прав – близько 400), за весь час існування ст. 375 КК маємо лише 12 вироків і лише 2 за останні 2 роки. Хоча подібна статистика спостерігається й щодо інших видів злочинів та свідчить також і про неналежний професійний рівень органів досудового розслідування та прокурорів.
Щодо оцінки рішення Конституційного Суду про відповідність Конституції країни (конституційності) ст. 375 КК, то я повністю погоджуюся з окремою думкою судді КСУ Сергія Саса, що це рішення КС є юридично непереконливим та базується на припущеннях й хибних судженнях.
А тому вважаю юридично й доктринально обґрунтованими та достатньо переконливими судження С.Саса щодо цього рішення КС, які викладені в його окремій думці, з якою раджу ознайомитися усім правникам.
В контексті цього рішення КСУ вважаю необхідним звернути увагу усіх правників, у тому числі й суддів КСУ, що такі правові терміни як «завідомість» та «неправосудність» є доктринальними. Вони є цілком зрозумілими для фахівців, а тому їх доктринальні тлумачення не потребують правового закріплення. Такою є практика правових цивілізованих країн.
З прийняттям рішення КС щодо неконституційності статті 375 КК та відтермінуванням втрати чинності цієї статті на шість місяців з дня ухвалення рішення Судом, КС створив серйозні проблеми для правової системи України і, передусім, для органів досудового розслідування, прокурорів та суддів, які мають такі основні правові наслідки:
По-перше, Верховна Рада, виходячи із Рішення КС , має у шестимісячний термін привести ст. 375 КК у відповідність до Конституції України та самого рішення.
По-друге, відкриті кримінальні провадження за ст. 375 КК впродовж шести місяців мають розслідуватися, а також розглядатися судами. Компетентні органи, за наявності підстав, мають у цей період відкривати кримінальні провадження. Іншими словами, відтермінувавши втрату чинності ст. 375 КК, КС дозволив органам досудового розслідування та судам і далі застосовувати неконституційну норму.
По-третє, у разі, якщо Верховна Рада за цей час не приведе ст. 375 КК у відповідність до Конституції, стаття втратить чинність з відповідними правовими наслідками.
Чи означає це, що після втрати чинності ст. 375 КК суддів неможливо буде притягнути до кримінальної відповідальності за постановлення неправосудного рішення? Напевно, що ні. Кодекс містить інші норми, які дозволяють притягнути суддю за завідомо неправосудне рішення за наявності ознак відповідних злочинів (статті 366, 367, 368 КК та ін.).
Закон і Бізнес
Конституційний Суд України визнав цю норму такою, що суперечить Основному Закону, але водночас зазначив про втрату нею чинності через шість місяців з дня ухвалення такого рішення.https://sud.ua/ru/news/blog/173596-yaka-norma-zaminit-stattyu-375-kriminalnogo-kodeksu-ukrayini
(https://sud.ua/uploads/news/2020/07/13/55b7abbf442e3a0b2182ca55eadb32b34d831ef6.jpg)
Олександр Бабіков,
перший заступник Директора Державного бюро розслідувань
Останнім часом тема неконституційності статті 375 «Постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» Кримінального кодексу України стала однією з найбільш обговорюваних серед правників.
Нагадаємо: 11 червня 2020 року Конституційний Суд України визнав цю норму такою, що суперечить Основному Закону України, але водночас зазначив про втрату нею чинності через шість місяців з дня ухвалення такого рішення. За цей час законодавець має ухвалити відповідні зміни та доповнення до КК України.
Слушно зауважити, але буквально перед ухваленням зазначеного рішення КСУ парламентарі розробили та надіслали до органів державної влади на опрацювання принаймні чотири альтернативні законопроєкти (№ 3500, № 3500-1, № 3500-2 та № 3500-3) щодо удосконалення кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення.
На жаль, вказаними проєктами законів не передбачено розкриття того, що є «упередженим судовим рішенням» (№ 3500), «завідомо неправосудним судовим рішенням» (№ 3500-1), «завідомо незаконним або необґрунтованим рішенням суду» (№ 3500-3).
Для більшості проєктів характерні ті самі недоліки, на які у своєму рішенні вказав КСУ, а отже вони потребують суттєвого доопрацювання. Водночас законопроєкт № 3500-2 пропонує взагалі виключити статтю 375 із Кримінального кодексу України, але навряд чи цей крок допоможе вирішити проблему постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
Міжнародний досвід свідчить, що, наприклад, в ряді держав Європейського Союзу та Англії судді не несуть кримінальної відповідальності ані за винесені ними судові рішення, ані за діяння, вчинені у зв’язку з виконанням службових обов’язків (за виключенням корупційних кримінальних правопорушень).
Такого роду кримінальна відповідальність була характерна насамперед для законодавства пострадянських країн. Щодо України, то остаточне вирішення цієї проблеми, зважаючи на її юридичну значущість і суспільний резонанс, буде складним та важко передбачуваним.
На наш погляд, можна запропонувати декілька варіантів норми, що зможе замінити статтю 375 КК України.
Варіант перший. У світлі критики КСУ конструкції «завідомо неправосудний» щодо вироку, рішення, ухвали або постанови, можлива криміналізація тільки їх «умисного» постановлення суддею (суддями) за умови, що в них наявна неповнота судового розгляду або якщо вони не відповідають фактичним обставинам справи (провадження), або наявне істотне порушення вимог процесуального закону чи неправильне застосування норм матеріального права. Фактично йдеться про типові умисні форми діянь, що характерні для всіх видів судочинства, а не тільки кримінального.
Варіант другий. Так само повинне каратися «умисне постановлення суддею (суддями) незаконного вироку, рішення, ухвали або постанови», під яким слід розуміти вчинення суддею (суддями) дій, які є компетенцією суду вищої інстанції чи іншого судді, іншого суб’єкта владних повноважень, або дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках чи з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, – за відсутності цих умов, або одноособово, тоді як вони повинні бути вчинені лише колегіально, або які ніхто не має права виконувати чи дозволяти. Відповідну примітку з цього приводу можна було б сформулювати наприкінці пропонованої статті Кримінального кодексу України.
Варіант третій. Свого часу його пропонували окремі науковці, виступаючи за криміналізацію як умисного, так і необережного (недбалого) постановлення неправосудного судового рішення. В останньому випадку суддя мав би підлягати кримінальній відповідальності тільки за умови спричинення тяжких наслідків.
Звісно, що це далеко не всі можливі варіанти, але сподіваємося, що законодавець зможе ухвалити правильне рішення, яке не тільки забезпечить дотримання інтересів як системи правосуддя, так і інтересів держави та громадян.