Державний герб України
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 826/6876/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В.
Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
ПОСТАНОВА
Іменем України
06 квітня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,
при секретарі судового засідання Приходько К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третьої особи - ОСОБА_3 про визнання нечинною постанови,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просив суд:
- визнати такою, що не відповідає нормативному акту вищої юридичної сили (і нечинною з моменту прийняття) постанову НКРЕКП № 220 від 26.02.2015 «Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню»;
- визнати незаконною і нечинною з моменту прийняття постанову НКРЕКП № 220 від 26.02.2015р. «Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню»;
- задовольнити позовні вимоги частково;
- у разі задоволення позову зобов'язати КМУ негайно (не пізніше ніж за 15 днів) після набрання постановою у справі законної сили опублікувати в газеті резолютивну частину постанови.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2015 позов задоволено частково: визнано постанову Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 220 від 26.02.2015 року «Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню» незаконною та нечинною з моменту її прийняття та зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, здійснити невідкладне (від дня набрання цією постановою законної сили) опублікування резолютивної частини цього судового рішення у виданні, в якому було офіційно оприлюднене оскаржуване рішення. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржувану постанову суду та постановити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року апеляційне провадження у справі було зупинено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2016 року вказану ухвалу суду скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В судовому засіданні було задоволено заяву публічного акціонерного товариства «Київенерго» про приєднання до апеляційної скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року.
У заяві ПАТ «Київенерго» повністю підтримало вимоги апеляційної скарги відповідача.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином, тому у відповідності до ч. 6 ст. 12, ч.1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, було прийнято постанову № 583 від 03.03.2015 року «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення» (далі - постанова №583).
Згідно з п. 1 постанови № 583 затверджено тарифи на електроенергію, що відпускається населенню, на період з 01 квітня 2015 року по 28 лютого 2017 року включно та з 01 березня 2017 року.
Відповідно до п. 2 вказаної постанови установлено тарифи на електричну енергію, що відпускається для власних потреб дитячих центрів «Артек» і «Молода гвардія», на комунально-побутові потреби релігійних організацій, міському електричному транспорту на період з 01 квітня 2015 року та з 01 березня 2017 року.
Визнано такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 23 квітня 2012 року N 497 «Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню», зареєстровану в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2012 року за N 598/20911 (із змінами) (п. 3 постанови №583).
Посилаючись на ту обставину, що вказана постанова винесена відповідачем при відсутності у нього таких повноважень, підписана неповноважною особою, а також прийнята без урахування рівня доходів населення, ОСОБА_2 звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем без наявності відповідних повноважень.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на нижчевикладене.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено ст. 171 КАС України.
Відповідно до ч. 2 цієї статті право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Частинами 3 та 4 ст. 171 КАС України передбачено, що у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.
Оголошення про відкриття провадження у даній справі та призначення справи до розгляду було опубліковано в газеті «Офіційний вісник України» № 38 від 22.05.2015 (а.с. 83а).
З огляду на викладене, всі зацікавлені особи вважаються повідомленими.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції про відсутність у відповідача повноважень на прийняття постанови № 220, судовою колегією встановлено наступне.
Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі визначено Законом України «Про електроенергетику».
За положеннями ст. 11 цього Закону (в редакції на час існування спірних правовідносин) органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, регулює діяльність суб'єктів природних монополій у сфері електроенергетики та господарюючих суб'єктів, які діють на суміжних ринках, а також виконує інші функції відповідно до законодавства.
Порядок організації діяльності національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, визначається Законом України «Про природні монополії», іншими законами та нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про природні монополії», дія якого поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках (далі - Закон №1682), встановлено, що державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.
До основних завдань національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, ст. 12 Закону України «Про електроенергетику» віднесено забезпечення проведення цінової та тарифної політики в електроенергетиці в межах повноважень, визначених законодавством.
Статтею 11 Закону України «Про природні монополії» передбачено, що Національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України. Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України.
Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.
Указами Президента України від 27.08.2014 № 692 та № 693 були ліквідовані Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, що діяли на підставі Положень, затверджених Указами Президента України від 23.11.2011 № 1059 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики» та № 1073 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулюванні у сфері комунальних послуг».
В подальшому Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 на виконання Закону України «Про природні монополії», Закону України «Про електроенергетику», Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення).
Відповідно до п. 3 Положення основними завданнями НКРЕКП, зокрема, державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, а також забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики.
Згідно з пп. 7 п. 4 Положення НКРЕКП установлює ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу та постачання.
З огляду на викладене, затвердження тарифів на електричну енергію, яке є предметом оскаржуваної у даній справі постанови НКРЕКП, відноситься до повноважень саме Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у НКРЕКП повноважень по зміні чи встановленню тарифів на електроенергію з посиланням на те, що ст. 12 Закону України «Про електроенергетику» наділяє такими функціями лише Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Наведена норма права не визначає власну назву органу, який має право встановлювати тарифи, а лише вказує на його родові ознаки і зазначає, що такими повноваженнями наділений орган, який створений у формі національної комісії, а не будь-якій іншій формі (міністерство, департамент, відомство, служба тощо) та вказує на сферу діяльності такого органу (сфера енергетики).
Разом з тим, Закон не передбачає, що повноваження такого органу обмежуються виключно сферою енергетики та не можуть поширюватися й на інші сфери правовідносин, у тому числі, щодо комунальних послуг.
Відповідно до Правил сучасного українського правопису, власні назви пишуться з великої літери, натомість у п.п. 7 ч. 3 ст. 4 Закону словосполучення «національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики» зазначене з малої літери.
Крім того, згідно з правилами нормотворчої техніки, у законах України визначаються лише родові ознаки суб'єктів владних повноважень, порядок їх створення і сфера повноважень без зазначення власних назв. Власні назви таких суб'єктів владних повноважень визначаються у розпорядчих документах про їх створення.
Таким документом є Указ Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
При вирішенні справи суд враховує, що хоча, формально НКРЕКП не визначена правонаступником НКРЕ, проте, виходячи з покладених на неї завдань та функцій, до неї перейшли всі повноваження НКРЕ, а тому НКРЕКП, з огляду на принцип безперервності здійснення державної влади та її стабільності, є функціональним правонаступником ліквідованої НКРЕ.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність у НКРЕКП компетенції та повноважень на встановлення тарифів на електроенергію.
Щодо доводів про те, що спірна постанова підписана не уповноваженою на те особою, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.п.4 п.10 Положення, рішення НКРЕКП підписує Голова.
Спірна постанова НКРЕКП підписана виконуючим обов'язки Голови НКРЕКП Вовком Д.
Указом Президента України від 30.12.2014 року №969/2014 «Про тимчасове виконання обов'язків Голови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Вовка Д. призначено виконуючим обов'язки Голови НКРЕКП.
Діюче законодавство не містить заборони щодо тимчасового призначення особи виконуючим обов'язки за посадою або обмежень повноважень посадовця при такому призначенні.
Стосовно доводів позивача про порушення при прийнятті оскаржуваної постанови вимог п. 7 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яким передбачено, що державне регулювання цін/тарифів повинно здійснюватися з дотриманням принципу гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, колегія суддів зазначає таке.
05 квітня 2014 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову N 83 «Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги».
Пунктом 2 цієї постанови передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги (далі - компенсація), здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256 (Офіційний вісник України, 2002 р., N 10, ст. 482; 2003 р., N 44, ст. 2309).
З огляду на викладене, доводи позивача про порушення при прийнятті спірної постанови гарантій соціального захисту населення не підтвердилися.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом не встановлено фактів порушення відповідачем зазначених критеріїв, а тому відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, підстави для задоволення позову відсутні.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають підстави вважати, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п.п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41, 167,196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська
Постанову в повному обсязі виготовлено 10.04.2017
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.