Державний герб України
1/1350
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 вересня 2021 року м. Київ № 640/26754/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської
державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО»
до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві
про визнання протиправним та скасування припису,
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (надалі - позивач), адреса: 01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5 до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Некрасовська, будинок 10/8, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві № 469 від 31 липня 2020 року.
Підставами позову вказано порушення суб`єктом владних повноважень прав позивача внаслідок прийняття неправомірного припису.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві є такими, що не відповідають положенням діючого законодавства України та підлягають скасуванню з оглядну на наступне.
Представник позивача звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V встановлено, що під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Таким чином, з урахуванням встановленої вище вимоги чинного законодавства та аналізу матеріалів, на переконання представника позивача, відповідач в порушення вказаних вище норм, представник відповідача вийшов за межи скарги та, на власний розсуд, без обґрунтування зазначив в Акті у якості порушення начебто невірні нарахування за місця загального користування. Як наслідок, у приписі є вимога, щодо вирішення питання, яке не було порушено у скарзі заявника.
Також, не погоджуючись з фактичними обставинами встановленими відповідачем перевіркою, представник позивача зазначає, що виконання вимог оскаржуваного Припису призведе до некоректного визначення фактичного обсягу споживання послуги з централізованого опалення. Наслідком цього стане необхідність нарахування неврахованого такими приладами обліку обсягу теплової енергії тим споживачам, квартири яких не обладнані приладами обліку. Отже, будуть мати місце необґрунтовані (завищені) нарахування для тих споживачів, квартири яких не обладнанні приладами обліку теплової енергії. Так, з практики минулих опалювальних періодів, для споживачів, квартири яких не обладнанні приладами обліку теплової енергії, після повернення ознаки наявності приладу обліку розрахунковий тариф збільшиться втричі. Це призведе до необхідності донарахування для таких осіб близько 50 000 грн. Крім того, буде мати місце наявність дискримінаційних умов для тих споживачів, яким буде відмовлено у взятті на абонентський облік прилад обліку у теперішній час в порівняння з тими споживачами, яким ознаки наявності приладу обліку повернуть на виконання вимог припису.
Крім того, представник позивача зауважує, що вузли розподільного обліку у будинку по АДРЕСА_1 , встановлені без дотримання всіх чотирьох критеріїв пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 829 від 10 жовтня 2018, що відповідно до приписів чинного законодавства є правовою та обґрунтованою підставою для зняття з обліку відповідного лічильника.
Керуючись викладеними вище обставинами, представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги адміністративного позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправним та скасування припису та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти аргументів викладених позивачем в позовній заяві, представником відповідача було подано відзив, в якому останній зазначає, що ознайомившись із позовною заявою позивача про визнання протиправним та скасування припису, вважає, що доводи позовної заяви є необґрунтованими та безпідставними, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що відповідно до припису Головного управління від 31 липня 2020 року № 469, з метою усунення порушень, КП «Київтеплоенерго» було зобов`язано провести перерахунки гр. ОСОБА_1 обсягів теплової енергії згідно до встановлення квартирних засобів обліку теплової енергії та повернути грошові кошти гр. ОСОБА_1 за нараховані сплачені обсяги теплової енергії за місця загального користування шляхом зарахування в майбутній період.
В обґрунтування необґрунтованості вимог позовної заяви, представник відповідача зазначив, що лічильник гр. ОСОБА_1 був встановлений у січні 2019 тобто після набрання чинності Порядку № 829, на який посилається позивач, при цьому, гр. ОСОБА_1 до свого звернення було додано Затверджений директором КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» Технічні умови на встановлення квартирного засобу обліку спожитої теплової енергії у квартирі АДРЕСА_2 відповідно до якого був наданий Акт обстеження щодо технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії згідно Постанови від 10 жовтня 2018 року № 829, у якому чітко зазначено, що відповідно до висновку цього акту можливо встановлення теплового лічильника, визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії.
А тому, на переконання представника відповідача, посилання позивача на «Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії № 829» та нібито його порушення недоречні та протирічать дійсним обставинам справи.
Як висновок у відзиві на адміністративний позов, представником відповідача було зазначено, жодною нормою законодавства України не передбачено зняття з обліку лічильників споживачів, у тому числі, які були погоджені та взяті на облік, при цьому Порядок № 829 взагалі не передбачає процедуру зняття з обліку тих лічильників споживачів, які були погоджені та взяті на облік до набуття чинності цієї постанови, та не встановлює заборони щодо врахування показників по даним лічильникам, які надаються споживачами.
Також, представник відповідача зазначає, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, за твердженнями представника відповідача, жодною нормою законодавства не передбачено повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку. При цьому, представником відповідача вказано, що навіть у разі здійснення реконструкції, капітального ремонту будівлі (без заміни вузла обліку), повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку не проводиться.
Керуючись викладеними вище обставинами представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, з підстав необґрунтованості доводів позивача викладених у адміністративному позові.
Заперечуючи проти доводів та аргументів викладених представником відповідача у відзиві на адміністративний позов, представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій з урахуванням вже викладених в позовній заяві аргументів та доводів, додав, що встановлення у будинках з вертикальною схемою вузлів розподільного обліку може призвести до неможливості коректного обліку та розподілу обсягів теплової енергії між споживачами.
Також представник позивача звернув увагу, що відповідно до копій актів визначення технічної можливості встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії, наданих споживачами чітко зазначено, що відсутня можливість забезпечення вільного доступу до вузла обліку, що є порушенням пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 829 від 10 жовтня 2018 року.
Таким чином, на підставі викладених в позовній заяві аргументів та відповіді на відзив, останній не погоджується із доводами, зазначеними у відзиві відповідача, щодо правомірності припису, та вважає, що його таким, що винесено з неповним встановленням необхідних обставин, невідповідності висновків перевірки обставинам справи та нормам чинного законодавства України у сфері житлово-комунальних послуг, що у разі його виконання призведе до порушення прав третіх осіб та до тяжких майнових наслідків останніх.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, у лютому 2020 року до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів надійшло звернення громадянина ОСОБА_1 про порушення зазначеним суб`єктом господарювання законних прав споживача при нарахуванні плати за послуги теплопостачання.
01 квітня 2020 року Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів було надано Головному управлінню погодження, № 15.3-10/2/5493 та зобов`язано здійснити позаплановий захід державного накладу (контролю) в частині захисту прав суб`єкта господарювання фізичної особи про порушення її законних прав суб`єктом господарювання КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» за адресою: місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 83/53.
На підставі погодження Держпродспоживслужби № 15.3-10/2/5493 від 01 квітня 2020 року, Головним управлінням було видано наказ № 3833 від 17 липня 2020 року про проведення з 20 липня 2020 року по 31 липня 2020 року позапланового заходу (перевірки) у КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» щодо дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при наданні послуг з питань, викладених у зверненні гр. ОСОБА_1 .
Направлення від 17 липня 2020 року № 2676 на проведення заходу надано суб`єкту господарювання 21 липня 2020 року та отримано КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО».
За результатами перевірки Головним управлінням було складено Акт № 3833-1 від 31 липня 2020 року складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів.
У вказаному Акті № 3833-1 від 31 липня 2020 року зафіксовані наступні порушення, суб`єктом господарювання, а саме:
«- відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (п.7 ч. 1 ст. 18), місцева державна адміністрація визначає та встановлює норми споживання у сфері житлово-комунальних послуг здійснює контроль за їх формуванням послуг згідно з п. 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», укладені та введені в дію (до 01.05.2019 року) зберігають чинність на умовах визначених такими договорами до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами визначеними цим Законом, але не пізніше 01.05.2020 року. Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315, може застосовуватися після укладення нових договорів з виконавцями комунальних послуг (за вимогами Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
- під час перевірки встановлено, що у КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» відсутнє прийняте розпорядження щодо застосування методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315, що унеможливлює розрахування норми за місцем загального користування та не враховано обсяг теплової енергії за встановленими (квартирними засобами обліку на централізоване опалення).
- КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» порушено: п. 10 абз. 2 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630». Справлення плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається. Виконавець і споживач не мають право відмовитися від врахувань показників засобів обліку.
- ч. 1 ст. 8 Розділу III Закону України «Про комерційний обік теплової енергії та водопостачання» від 22.06.2017 року № 2119 VIII, рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначених власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги на основі показань вузла комунального обліку відповідної комунальної послуги;
- п. 3.ч.1. ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» 1023-ХІІ - при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору.
- п. 9 розділу «Тарифи та послуги та їх загальна вартість» договору від 27.12.2016 року №838308400580100
Таким чином встановлено порушення:
- п. 10 абз. 2 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630»;
- п. 1 статті 8 Розділу III Закону України «Про комерційний обік теплової енергії та водопостачання» від 22.06.2017 року №2119 VIII;
- п.3 ч.І ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» 1023-ХІІ;
- п. 9 розділу «Тарифи та послуги та їх загальна вартість» договору від 27.12.2016 року №838308400580100.»
Надалі, на підставі викладених вище обставин, Головним управлінням було складено Припис від 31 липня 2020 року № 469, яким зобов`язано провести перерахунки гр. ОСОБА_1 обсягів теплової енергії згідно до встановлення квартирних засобів обліку теплової енергії та повернути грошові кошти гр. ОСОБА_1 за нараховані сплачені обсяги теплової енергії за місця загального користування шляхом зарахування в майбутній період.
Не погоджуючись з вищевикладеними діями та прийнятим уповноваженою особою приписом, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодно та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630 (надалі - Правила № 630), ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 Правил № 630, справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил.
Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
Відповідно до статті 1 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності). Вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.
В свою чергу, судом було встановлено, що відповідно до звернення ОСОБА_1 зазначено, що у січні 2019 були встановлені індивідуальні лічильники тепла згідно чинного законодавства.
Надалі, з матеріалів справи вбачається, що публічним акціонерним товариством «Київенерго» була розглянута технічна документація споживача, та прийнято лічильник на облік та починаючи з січня 2019 року гр. ОСОБА_1 сплачував за спожиття теплопостачання згідно показників свого теплового лічильника. Жодних претензій споживач не отримував.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно скарги ОСОБА_1 від 21 лютого 2020 року адресованої начальнику Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві Рубану Олегу Миколайовичу вбачається, що у листопаді 2019 року ОСОБА_1 було отримано лист позивача від 04 жовтня 2019 року № 30/1/1/4550 з вимогою:
«надати акт обстеження із відповідним виконанням до п.4 Порядку визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії, затвердженого постановою КМ України від 10 жовтня 2018 р. № 829, попри надання ОСОБА_1 всіх витребуваних документів, проте лічильник споживача було знято з обліку.»
З аналізу вказаного вище листа від 04 жовтня 2019 року № 30/1/1/4550, судом встановлено, що позивач в обґрунтування своєї позиції посилається на Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 року № 829 (надалі - Порядок № 829), згідно якого регламентовано процедуру визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, та спираючись на приписи якого, позивачем було знято з обліку лічильник ОСОБА_1 , у зв`язку з ніби-то, за твердженнями позивача наявності порушень вказаного Порядку.
Разом з тим, суд звертає увагу, що лічильник гр. ОСОБА_1 був встановлений у січні 2019 тобто після набрання чинності Порядоку № 829, на який посилається Позивач, а саме який набрав чинності 24 жовтня 2018 року.
Крім того, суд звертає увагу, що до свого звернення гр. ОСОБА_1 було додано Затверджений директором КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» Технічні умови на встановлення квартирного засобу обліку спожитої теплової енергії у квартирі АДРЕСА_2 , відповідно до якого був наданий Акт обстеження щодо технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії згідно Постанови від 10 жовтня 2018 року № 829 Київ» за адресою АДРЕСА_1 , з аналізу якого чітко вбачається, що відповідно до висновку цього акту, встановлена можливість встановлення теплового лічильника, та визначено технічну можливість встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії.
Поміж вказаного, суд звертає увагу, що у січні 2019 року, було складено акт прийняття на комерційний облік вузла обліку енергії для потреб опалення окремого приміщення який був також долучений до скарги гр. ОСОБА_1 датований 08 лютого 2019 року.
Вказані вище документи були надані до КП «Київтеплоенерго» та відповідно до яких, останнім було взято на облік відповідний лічильник.
Відповідно до листа № 30/1/1/4550 від 04 жовтня 2019 Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» структурного підрозділу «Енергозбут» вбачається, що КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення з 01.05.2018, та повідомлено споживачу, що у випадку не надання акту, КП «Київтеплоенерго» буде змушено здійснювати нарахування за спожиту послугу з централізованого опалення без урахування показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, що в черговий раз свідчить про те, що КП «Київтеплоенерго» було прийнято на облік вказаний вище лічильник, при цьому, з вказаних вище обставин з урахуванням Порядку № 829.
Тобто, з викладеної обставини вбачається, що саме позивачем, як контролюючим суб`єктом була розглянута технічна документація та у січні 2019 року прийнято лічильник на облік саме Позивачем.
При цьому, з наданих до матеріалів справи документів, жодних претензій споживач не отримував до отримання ним листа вимоги від СП «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго» 04 жовтня 2019 року № 30/1/1/4550, водночас лише після надання наявних усіх документів гр. ОСОБА_1 та після отримання саме цього листа лічильник останнього було знято з обліку.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до матеріалів справи та викладених у відзиві аргументів вбачається, що гр. ОСОБА_1 сплачував за спожите теплопостачання згідно показників свого теплового лічильника до отримання від позивача листа № 30/1/1/4550 від 04 жовтня 2020 року, що на переконання суду свідчить про те, що індивідуальний лічильник тепла позивачем був прийнято на облік згідно доданих споживачем документів.
Таким чином, вказані вище обставини свідчать про те, що посилання позивача на Порядок визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії № 829 та нібито його порушення недоречні та протирічать дійсним обставинам справи, оскільки, як було встановлено вище та, що не заперечується позивачем, лічильник ОСОБА_1 був встановлений та прийнятий вже після вступу в законну силу вказаного порядку та відповідно вказаних вище Актів вбачається, що такий лічильник був прийнятий у відповідності до вимог Порядку № 829.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що з аналізу Порядку № 829 вбачається, що останній не передбачає порядку зняття з обліку тих лічильників споживачів, які були погоджені та взяті на облік після набуття чинності цієї постанови, та не встановлює заборони щодо врахування показників по даним лічильникам, які надаються споживачами.
При цьому, суд наголошує, що жодною нормою чинного законодавства, на які посилається позивач, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку та відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, та після набрання чинності Порядку № 829.
Вищезазначене судом, підкріплюється пунктом 12 Порядку прийняття приладу обліку на абонентський облік, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 жовтня 2018 року № 270, яким чітко визначено: «Не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку (приладу - розподілювача теплової енергії), який раніше був прийнятий на абонентський облік, в приміщенні реконструйованої, капітально відремонтованої будівлі, якщо реконструкція, капітальний ремонт будівлі були здійснені без заміни такого вузла обліку (приладу - розподілювача теплової енергії).»
Тобто, з викладеного вбачається, що навіть у разі здійснення реконструкції, капітального ремонту будівлі (без заміни вузла обліку) повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку не проводиться.
Крім того, варто звернути увагу, що як вже було зазначено вище, після отримання листа КП «Київтеплоенерго» від 04 жовтня 2019 року № 30/1/1/4550 лічильник споживача було знято з обліку.
Вказане дає підстави для висновку, що лічильник був взятий на облік КП «Київтеплоенерго», а вказані вище обставини свідчать про те, що на підставі показань споживача проводились нараховування плати за користуванням послугою теплопостачання до моменту його зняття з обліку листом КП «Київтеплоенерго» від 04 жовтня 2019 року № 30/1/1/4550, при цьому, суд зауважує, що як вже встановлено вище, вказаний лічильник брався позивачем на облік вже після вступу до законної сили Порядку № 829, тобто відповідно до норм чинних на момент взяття на облік.
Отже, з урахування встановлених обставин, суд приходить до висновку про порушення позивачем абзацу 2 пункту 10 Правил № 630, відповідно до якого справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом 5 пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що Головне управління при проведенні позапланової перевірки та винесенні оскаржуваного припису від 31 липня 2020 року № 469 керувалося чинним законодавством, діяло в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а твердження позивача викладені у позовній заяві не відповідають законодавству, є помилковими та необґрунтованими.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на лист Міністерства розвитку громад та територій України роз`яснює від 11 лютого 2020 року № 7/9.3.1/2349-20, в кому останній звертає увагу, що оснащення окремих жилих та нежилих приміщень вузлами розподільного обліку теплової енергії регулюється Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Порядком визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії та економічної доцільності встановлення приладів - розподілювачів теплової енергії, затвердженим постановою ІСМ України від 10 жовтня 2018 року №829, Порядок оснащення окремих приміщень у будівлях вузлами розподільного обліку/приладами-розподілювачами теплової енергії та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затверджений Наказом 09.08.2018 № 205, Порядок прийняття приладу обліку на абонентський облік, затверджений Наказом 12 жовтня 2018 року № 270, та в якому зазначено наступне:
«Порядок № 829 визначає процедуру визначення технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії в окремих приміщеннях будівлі, інформацію, яка має бути зазначена в акті обстеження внутрішньобудинкової системи опалення для визначення можливості встановлення вузлів розподільного обліку.
При цьому слід зауважити, що технічна можливість визначається перед встановленням вузлів розподільного обліку.
Отже, на вже встановлені відповідно до проектів прилади розподільного обліку теплової енергії, які прийнято на абонентський облік до затвердження Порядку, складання акту про технічну можливість їх встановлення Порядком не вимагається».
З викладеного вбачається, що Міністерство розвитку громад та територій України наділене повноваженнями щодо затвердження, зокрема, нормативно-правових актів з питань архітектурно-будівельного контролю та нагляду, контролю у сфері житлово-комунального господарства, у сфері забезпечення енергетичної ефективності будівель та надання роз`яснення щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, а тому дане роз`яснення є належним та допустимим доказом щодо протиправності дій КП «Київтеплоенерго» відносно мешканців міста Києва.
Щодо тверджень позивача, що відповідно до правоустановчих документів КП «Київтеплоенерго» не є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго», адже відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України та договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 № 602- 18, позивач набув право вимоги на заборгованість. Індивідуальні лічильники тепла були взяті на абонентський облік не КП «Київтеплоенерго», а ПАТ «Київенерго», суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до направлення на проведення заходу від 17 липня 2020 року № 2676, Головним управлінням у позивача з 20 липня 2020 року по 31 липня 2020 року проводився захід державного нагляду (контролю) на предмет дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при надані послуг з питань, викладених у зверненні гр. ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 11 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов`язаний, зокрема, надавати документи, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону
Так, як вже було встановлено судом вище, Головним управлінням 31 липня 2020 року відносно позивача складено Акт за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів № 3833-1 та зазначено детальний опис виявленого порушення.
Суд звертає увагу, що відповідно до пояснень позивача від 23 липня 2020 року про виконання перевірки наданих під час перевірки, Головному управлінню не надано жодного доказу, що відповідно до правоустановчих документів КП «Київтеплоенерго» не є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго», та позивач набув право вимоги лише на заборгованість.
З аналізу матеріалів справи судом встановлено, що такі твердження та обґрунтування було зазначено позивачем лише у своїй відповіді на відзив, та не було зазначено та надано доказів на підтвердження такої обставини під час перевірки, що дає підстави для висновку, що Головним управлінням 31 липня 2020 року повністю правомірно встановлено порушення, що визначені в Акті перевірки № 3833-1 та приписі від 31 липня 2020 року № 469.
Суд заважує, що твердження позивача, що індивідуальний лічильник тепла був взятий на абонентський облік не КП «Київтеплоенерго», а ПАТ «Київенерго», є безпідставними, оскільки, як вже було встановлено вище та відповідно до матеріалів справи вбачається, що саме позивач брав на облік та видавав Акт прийняття на комерційний облік вузла обліку енергії для потреб опалення окремого приміщення від 08 лютого 2019 року, а тому твердження позивача про те, що останній набув право вимоги лише на заборгованість, є повністю необґрунтованими та безпідставними, оскільки Головному управлінню під час перевірки не надано жодного доказу, що відповідно до правоустановчих документів КП «Київтеплоенерго» не є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго», та позивач набув право вимоги лише на заборгованість, а також до суду позивачем не було надано доказів, що відповідно до правоустановчих документів КП «Київтеплоенерго» не є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго», та позивач набув право вимоги лише на заборгованість.
Крім того, суд звертає увагу, що матеріали справи № 640/26754/20 не містять жодного належного, допустимого доказу, зокрема, акти обстеження щодо технічної неможливості встановлення вузлів розподільного обліку за адресою: вулиця Галицька, 10, квартира 58.
При цьому, суд вважає безпідставним доданий позивачем акт обстеження (без номеру) житлового будинку за адресою: вулиця Галицька, будинок 10 складений та підписаний заступником начальника районного відділення збуту № 7 СП «ЕНЕРГОСБУТ» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» М.М. Федчук, головним інженером КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» В.П. Музиченко, начальником дільниці № 3 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» Г.М. Байлик, акт обстеження від 22 листопада 2019 року № 278 підписаний фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 04 грудня 2019 року та акт обстеження щодо технічної можливості встановлення вузлів розподільного обліку теплової енергії згідно Постанови від 10 жовтня 2018 року № 829, за адресою: АДРЕСА_3 , складений товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Семпал Ко ЛТД» підписаний ПП ОСОБА_4 , з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 829, технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку визначається під час обстеження внутрішньобудинкової системи опалення суб`єктом господарювання, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми та значними наслідками, з обов`язковим переліком робіт з монтажу внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання шляхом встановлення відповідності кожному з критеріїв у форматі так/ні, визначених у пункті 6 цього Порядку, про що складається акт обстеження у довільній формі, у якому зазначається висновок за результатами обстеження, прізвище, ім`я, по батькові виконавця обстеження. Якщо у висновку зазначено, що технічна можливість встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії відсутня, зазначається критерій з переліку згідно з пунктом 6 цього Порядку, якому не відповідає внутрішньобудинкова система опалення, а також можуть зазначатися заходи, здійснення яких дозволить встановити вузли розподільного обліку.
Отже, з викладеного вбачається, що Порядок № 829 передбачає технічна можливість встановлення вузлів розподільного обліку визначається суб`єктом господарювання, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів. Саме цим суб`єктом складається акт обстеження, у якому зазначається висновок про можливість встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії, або її відсутність. При цьому, якщо у висновку зазначено, що технічна можливість встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії відсутня, то зазначається критерій з переліку згідно з пунктом 6 цього Порядку, якому не відповідає внутрішньобудинкова система опалення.
В свою чергу, суд зауважує, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району місті Києва» та КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» не являються суб`єктами господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів та відповідно не мають повноваження складати акти обстеження щодо технічної можливості встановлення вузла розподільного обліку теплової енергії.
Щодо посилань позивача на рішення судів щодо аналогічних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Посилання позивача на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року по справі № 759/13222/20 не беруться до уваги, оскільки судом було встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року було скасовано вказане рішення та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Начальника Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві Рубана Олега Миколайовича, Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови № 129 від 11 червня 2020 року - в повному обсязі.
В свою чергу, судом встановлено, що колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 березня 2021 року прийшла до наступного висновку: «В свою чергу слід зазначити, що Порядок № 829, який набрав чинності лише 24 жовтня 2018 року, тому положення та вимоги даного порядку мають застосовуватися (до нових відносин, які визначають процедуру встановлення вузлів розподільного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії) з моменту чинності даного порядку, та не мають зворотної сили до вже встановлених лічильників, які були прийняті на облік.
Відповідно до статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, слід зазначити, що Порядок № 829 не передбачає зняття з обліку тих лічильників споживачів, які були погоджені та взяті на облік до набуття чинності цієї постанови, та не встановлює заборони щодо врахування показників по даним лічильникам, які надаються споживачами.
Також, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку та відповідно з новою процедурою, який раніше був прийнятий на абонентський облік, до набрання чинності Порядку № 829.
Так, згідно п. 12 Порядку прийняття приладу обліку на абонентський облік, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвиту, будівництва та житлово- комунального господарства України від 12 жовтня 2018 року № 270, не вимагається повторне прийняття на абонентський облік вузла розподільного обліку (приладу - розподілювача теплової енергії), який раніше був прийнятий на абонентський облік, в приміщенні реконструйованої, капітально відремонтованої будівлі, якщо реконструкція, капітальний ремонт будівлі були здійснені без заміни такого вузла обліку (приладу - розподілювача теплової енергії).
Таким чином, у КП «Київтеплоенерго» були відсутні правові підстави для зняття з обліку індивідуальний лічильник гр. ОСОБА 2 , який був погоджений та взятий на облік 08 серпня 2018 року.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що КП «Київтеплоенерго» порушено абз. 2 пункту 10 Правил № 630 відповідно до якого справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил.»
Щодо рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року, постанови Київського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у справі 754/2479/20, рішення Дарницького районного суду місті Києва від 16 липня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 753/2748/20, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З аналізу вказаних вище рішень, судом встановлено, що обставини, які встановлені судом першої та апеляційної інстанцій, на переконання не можуть вважатись такими, що співпадають із предметом спору у справі № 640/26754/20, твердження позивача, що предметом розгляду у справах № 754/2479/20 та № 753/2748/20, є аналогічна ситуація, не можуть вважатись обґрунтованими та беззаперечними.
Необхідно зазначити, що є ряд обставин, які не дозволяють розглядати ці справи, як такі, що мають аналогічні обставини:
1. Відповідно до пункту 4 Порядку № 829 технічна можливість встановлення вузла розподільного обліку визначається під час його обстеження, за результатами якого суб`єктом господарювання, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об`єктів складається акт обстеження у довільній формі.
Тобто, технічна можливість або неможливість встановлення вузла розподільного обліку не встановлюється за результатами аналогії чи порівняння з іншими індивідуальними лічильниками інших споживачів.
2. Лічильники тепла в квартирах були встановлені в різний час та при різних обставинах.
3. Обставини справи № 754/2479/20 та № 753/2748/20 безпосередньо стосуються квартири споживача, в будинку, який розташований в іншому районі та не є ідентичними до тих, за якими було винесено оскаржуваний припис № 469 від 31 липня 2020 року, оскільки стосуються двох різних будинків.
4. Справи № 754/2479/20 та № 753/2748/20 розглядались судами за правилами цивільного судочинства за позовом про захист прав споживачів. При цьому, згідно статті 8 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона обов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не було представлено будь-яких належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх тверджень, а тому суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі за недоведеністю позовних вимог.
5. У справах № 754/2479/20 та № 753/2748/20 Головне управління не є стороною.
Крім того, суд звертає увагу, що у вказаних вище справах, предметом судового спору не було питання правомірності розпорядчих документів, винесених суб`єктами владних повноважень.
Таким чином, беручи до уваги викладені вище обставин та керуючись приписами частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що обставини, встановлені рішеннями судів у цивільних справах № 754/2479/20 та № 753/2748/20 що набрало законної сили, не є підставою для звільнення від доказування обставин у справі № 640/26754/20.
Щодо подібності правовідносин Верховний Суд України, постанова від 29 березня 2017 року у справі № 444/2909/15-ц визначив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Отже, з вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку, що підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин у справі № 640/26754/20 не є подібними до правовідносин у вказаних вище справах, в яких Головне управління не є стороною.
Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправним та скасування припису - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова