Перегляд Повідомлень
This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.
Topics - Тетяна Academia
1
« : 11 Березня 2019, 15:00:31 »
Ухвала про звільнення відповідача від оплати судового збору, якщо майновий стан особи перешкоджає сплаті судового збору. Застосовані ст. 136 ЦПК України, ч.1 ст. 8 ЗУ "Про судовий збір". Належний доказ неможливості оплати судового збору - довідка з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
МСП - 03110, м. Київ110, вул. Солом'янська, 2-А
Справа № 752/21181/17-ц Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3847/18 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
У Х В А Л А
23 липня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі судді-доповідача судової палати у цивільних справах Волошиної В.М., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства &q?єм;Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва&q?. ; до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території,
в с т а н о в и в:
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року позов Комунального підприємства &q?ід;Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва&q?он; до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території задоволено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.
Скарга подана в межах строків апеляційного оскарження згідно зі статтею 294 ЦПК України ( в редакції, чинний на момент ухвалення рішення) за правилами визначеними цією нормою для осіб, які беруть участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення. Такі особи мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Матеріали справи свідчать про те, що судове рішення, яке є об'єктом оскарження, проголошено 06 грудня 2017 року у відсутності відповідача ОСОБА_3 У відповідності до вимог статті 222 ЦПК України судом на адресу відповідача повний текст судового рішення надіслано рекомендованим листом 06 грудня 2017 року та отриманий останнім 27 грудня 2017 року (а.с. 52). Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до штампу на поштовому конверті подана відповідачем ОСОБА_3 - 09 січня 2018 року, тобто протягом десяти днів з дня отримання повного тексту рішення, без врахування вихідних днів: 06 січня 2018 року, 07 січня 2018 року та 08 січня 2018 року.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року залишено без руху з підстав з підстав несплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 травня 2018 року подану відповідачем ОСОБА_3 квитанцію № 0.0.1028641448.2 від 05 травня 2018 року про оплату судового збору за подання апеляційної скарги визнано неналежним доказом на підтвердження виконання вимог ухвали Апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2018 року про залишення апеляційної скарги без руху. Продовжено процесуальний строк для усунення недоліків апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року з підстав несплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року продовжено процесуальний строк для усунення недоліків апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року з підстав несплати судового збору за подання апеляційної скарги та неподання належних доказів на підтвердження обставин, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у розмірі 2 400,00 грн. та умови, за наявності яких суд може застосувати положення статті 8 Закону «Про судовий збір».
На виконання вимог закону, визначених в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року, відповідачем ОСОБА_3 подано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за період з 1 кварталу 2013 року по 1 квартал 2018 року.
Вирішуючи клопотання відповідача ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги,суддя-доповідач виходить з такого:
Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон») за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів; у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом справляється судовий збір. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Отже, порядок відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення або звільнення від сплати судового збору встановлюється законом.
Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» (далі Закон).
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону (в чинній редакції станом на 15.12.2017) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
У поданому клопотанні відповідач ОСОБА_3 наводить доводи про незадовільне матеріальне становище та на підтвердження свої доводів надав відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків за період з 1 кварталу 2013 року по 1 квартал 2018 року.
Із наданих письмових доказів суддею-доповідачем встановлено, що дохід особи, яка подає апеляційну скаргу, за минулий календарний рік складає суму 3 019,33 грн., з яких 5 відсотків розміру річного доходу становить 150,97 грн. Визначний до сплати розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у відповідності до вимог підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону судовий збір складає суму 2 400,00 грн. (1 600,00 грн. грн. х 150% ).
Дані обставини вказують на те, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу фізичної особи ОСОБА_3 за попередній календарний рік, а тому відповідач із сукупного доходу не має можливості сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 400,00 грн.
За таких обставин, клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року підлягає задоволенню.
Апеляційна скарга за формою та змістом відповідає вимогам, встановленими статтею 356 ЦПК України.
Керуючись п.8 ч. 1 розділу ХІІІ перехідних положень ЦПК Україниу редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, ч.6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 127, 136, 359, 360 ЦПК України, -
у х в а л и в:
Звільнити ОСОБА_3 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року.
Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2017 року.
Копію апеляційної скарги та додані до неї матеріали надіслати особам, які беруть участь у справі, роз'яснити їх право подавати відзив на апеляційну скаргу до 15 серпня 2018 року.
Суддя-доповідач http://reyestr.court.gov.ua/Review/75448188
2
« : 11 Березня 2019, 11:06:51 »
КАС 15.01.2019 року виконав перерахунок "боргу за ЖКП", що був нарахований за тарифами згідно РКМДА № 668. Сама по собі Постанова КАС - це "зрада-зрадонька". Одночасно незастосування РКМДА № 668 та перерахунок слід визнати "перемогою". КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 752/21181/17
Головуючий у суді І інстанції - Шевченко Т.М.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/281/2018
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря Удовиченко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року у справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території,-
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернулось до суду із вказаним позовом, який мотивувало тим, що на їх балансі та обслуговуванні знаходиться будинок АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_2, а також за даною адресою зареєстрований ОСОБА_3
Позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань відповідачами виникла заборгованість за послуги з утримання будинку і прибудинкової території за період з 01 травня 2015 року по 01 серпня 2017 року і складає 7 909, 49 грн. Договір між сторонами не укладався, проте, так як відповідачі зареєстровані у вказаному житловому приміщенні і отримують послуги з утримання будинку і прибудинкової території, то їхні зобов'язання випливають із позадоговірних відносин. Також вказується, що позивач 04 січня 2017 року направив на адресу відповідачів попередження від 03 січня 2017 року №431-03/01-3 про необхідність оплати заборгованості, проте з боку відповідачів борг не було оплачено.
Враховуючи викладене, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» просило стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на їх користь суму заборгованості у розмірі 8 185, 50 грн., з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року позовні вимоги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» 7 909,49 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги та 276,01 грн. 3% річних.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, які мотивовані тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення при першій неявці належним чином повідомленого відповідача, навіть не врахувавши подану до суду телеграму відповідача про неможливість бути присутнім у судовому засіданні й прохання відкласти розгляд вказаної справ, чим порушив його процесуальні права. Також апелянтами зазначено, що розпорядження КМДА по встановленню, погодженню, затвердженню тарифів на житлово-комунальні послуги для мешканців Києва починаючи з жовтня 2006 року і до теперішнього часу були прийняті з порушенням вимог законодавства, а тому безпідставним є нарахування позивачем і стягнуті судом суми заборгованості за житлово-комунальні послуги. Також вказано, що суд першої інстанції протиправно визнав встановленими правовідносини між позивачем та відповідачами за відсутності обов'язкових договорів на надання житлово-комунальних послуг, які б по формі і змісту відповідали типовим.
Враховуючи викладене, апелянти просили скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
21 травня 2018 року на адресу суду надійшов відзив від КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», відповідно до якого заперечують проти доводів апеляційних скарг. У відзиві зазначається, що апелянтами не було доведено обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог, не надано нормативно-правове обґрунтування заявлених вимог. Просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_4 - ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити апеляційні скарги і ОСОБА_4, і ОСОБА_6 виходячи з того, що суд першої інстанції допустив грубе порушення норм процесуального законодавства, а саме розглянув вказану справу у відсутність відповідачів у справі, не з'ясував обґрунтованість нарахування комунальних послуг при відсутності відповідних договірних відносин, а також не врахував що тарифи, які були підставою для визначення заборгованості є недійсними, виходячи з того, що розпорядження №668 від 06 червня 2017 року в судовому порядку визнано протиправним та скасовано.
Представник позивача ОСОБА_7 заперечила щодо доводів апеляційної скарги та просила їх відхилити, посилалася на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а посилання апелянтів на те, що між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та відповідачами не укладений договір з надання комунальних послуг не є підставою для звільнення останніх від сплати за дані послуги, оскільки такі послуги їх підприємством надаються відповідачам.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідач у справі ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.7, 9 т.1). Даний факт сторонами визнаний та не оспорюється.
Будинок, в якому знаходиться квартира останнього, обслуговує позивач, він надає мешканцям будинку АДРЕСА_1 комунальні послуги. Даний факт підтверджується рішенням ІІ сесії VІІ скликання Київської міської ради №270/270 від 09 жовтня 2014 року (а.с.10,11 т.1).
У січні 2017 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» запропонувало відповідачу ОСОБА_4, як власнику квартири АДРЕСА_1, укласти договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території та погасити заборгованість по комунальним послугам, які йому було надано підприємством, направивши відповідну претензію, однак відповідач від укладення договору та погашення заборгованості ухилився (а.с. 12 т.1).
У зв'язку з не бажанням відповідача виконувати свої зобов'язання по сплаті комунальних послуг, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» подало до суду заяву про видачу судового наказу і 28 лютого 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва у справі №752/4277/17 такий наказ був виданий.
19 травня 2017 року Голосіївський районний суд м. Києва за заявою ОСОБА_4 вказаний наказ скасував та роз'яснив позивачу право вирішити вказаний спір в позовному провадженні (а.с.13 т.)
Наявність боргу по оплаті комунальних послуг у власника квартири АДРЕСА_1 підтверджується поданими позивачем письмовими доказами на підтвердження розрахунків за надані житлово-комунальні послуги. Станом на вересень 2017 року сума заборгованості ОСОБА_4 перед КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» складає 7909.49 грн. за період з 01 травня 2015 року по 31 серпня 2017 року та 276,01 грн. як 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання (а.с. 8 т.1). Розрахунок суми заборгованості відповідачем не спростовано.
Згідно наданих розрахунків, відповідачем за вказаний період будь-яких сплат не проводилося.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_4, та ОСОБА_6 суд першої інстанції мотивував своє рішенням тим, що відповідач ОСОБА_2 як власник квартири АДРЕСА_1 зобов'язаний укласти договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території та відповідно нести витрати по сплаті вказаних комунальних послуг, що передбачено ст. 322 ЦК України та п.7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених постановою Кабінету міністрів України №572 від 8 жовтня 1992 року. Відповідач ОСОБА_3, будучи зареєстрованим у вказаній квартирі, також відповідно до норм ст. 156 ЖК України повинен сплачувати комунальні послуги ,і так як відповідачі вказаного обов'язку не виконували тому суд визнав позовні вимоги доведеними та задовольнив їх у повному обсягу з врахуванням наданого позивачем розрахунку.
Колегія суддів повністю погодитися із вказаним висновком суду не може виходячи з наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами за період з 01 травня 2015 року по 01 вересня 2017 року. В зазначений період діяв Закон України &q?ер;Про житлово-комунальні послуги&q? ж; від 24 червня 2004 року № 1875-IV, який врегульовував відносини між споживачами та надавачами житлово-комунальних послуг.
Статтями 20, 21 Закону України &quac;Про житлово-комунальні послуги&q? ж; від 24 червня 2004 року № 1875-IV визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотриманням умов його виконання згідно з типовим договором.
Необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення на основі типового договору визначено як обов'язок, а не право споживача. Разом із тим, відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для звільнення від сплати вартості фактично отриманих споживачем житлово-комунальних послуг.
У відповідності до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Згідно статей 14, 20, 31 Закону України &qu14;Про житлово-комунальні послуги&q? ж; споживач зобов'язаний проводити оплату таких послуг відповідно до затверджених органом місцевого самоврядування тарифів.
Тому колегія суддів вважає, що саме відповідач ОСОБА_2, як власник квартири АДРЕСА_1, зобов'язаний укласти договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території та відповідно нести витрати по сплаті вказаних комунальних послуг.
З матеріалів справи вбачається, що між відповідачем ОСОБА_2 та позивачем у справі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» договору на дання житлово-комунальних послуг не укладено, однак такий факт не звільняє ОСОБА_4 від обов'язку оплати послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території.
Відповідно до вимог ЦПК України позивачем на підтвердження своїх вимог подано докази щодо фактичних та нормативних витрат на послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою Антоновича, 91/14 в м. Києві (а.с.22-24 т.1) та розрахунок заборгованості по квартирі АДРЕСА_1, власником якої є відповідач ОСОБА_4 (а.с. 8 т.1),за період з 01 травня 2015 року по 01 вересня 2017 року.
Колегія погоджується із доказами, наданими позивачем, зокрема в правильності розрахунку заборгованості в період з 01 травня 2015 року до 01 червня 2017 року, здійсненого відповідно до розпорядження КМДА №422 від 30 квітня 2015 року «Про встановлення тарифів та структури тарифів та послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», тобто по 270, 05 грн. за місяць, оскільки допустимих доказів про скасування зазначеного розпорядження КМДА відповідачами не було надано, а тому вказаний розрахунок є законним та правильним.
В частині нарахування відповідачу заборгованості по комунальним послугам за липень 2017 року в сумі 466,25 грн, та серпень 2017 року в сумі 422, 03 грн. на підставі розпорядження КМДА №668 від 06 червня 2017 року, колегія суддів враховує, що дане розпорядження було визнано протиправним та сковано рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2018 року у справі №826/8441/17, яке залишено в силі Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року, тому розмір нарахування за вказані місяці повинен бути в розмірі 270,05 грн, затверджених попереднім розпорядженням КМДА (№422 від 30 квітня 2015 року), у зв'язку з чим сума заборгованості за вказані місяці ( липень - серпень 2017 року) повинна бути зменшена до 540,10 грн., замість 888,28 грн. , а загальний розмір заборгованості - зменшений до 7561,31 грн. Також підлягає зменшенню і сума 3 відсотків річних з 276, 01 грн. до 271,77 грн.
Обґрунтованими на думку колегія суддів є доводи апеляційної скарги ОСОБА_4, та ОСОБА_6 в частині щодо безпідставного покладення обов'язку по сплаті комунальних послуг на ОСОБА_6, оскільки власник квартири ОСОБА_2 та сам відповідач ОСОБА_3 заперечують факт проживання ОСОБА_6 у вказаній квартирі, і вказані доводи позивачем належним чином не спростованні, тобто ОСОБА_3 вказані послуги позивача на отримував а тому немає обов'язку оплачувати їх.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку що саме відповідач ОСОБА_2 повинен нести тягар утримання належного йому майна, що узгоджується із ст. 322 ЦК України та п.7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених постановою Кабінету міністрів України №572 від 8 жовтня 1992 року.
Статтею 625 ч.2 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України &q? с;Про житлово-комунальні послуги&q? ж; правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Решта доводів апеляційних скарг є безпідставними та не мають суттєвого значення для вирішення вказаного спору.
Зокрема, відповідно пункту 5 частини першої статті 20 Закону &quom;Про житлово-комунальні послуги&qu ж; споживач має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не у повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.
Статтею 18 цього ж Закону передбачено, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з'явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 20 Закону України &q?ї ;Про житлово-комунальні послуги&quжи; споживач має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.
Так, відповідач посилаючись на те, що позивачем у справі не надавалися, а якщо надавалися, то неналежної якості послуги з утримання будинку та прибудинкової території у вказаний у позові період не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належних та допустимих доказів сплати відповідачем, ОСОБА_2 за комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території до суду не подано, що підтверджує доводи позивача проте, що вказані послуги не сплачувалися у спірний період.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
З врахуванням викладених обставин апеляційний суд приходить до висновку, що позивач належним чином виконував взяті на себе зобов'язання, а відповідач користувався наданими послугами, проте не здійснював їх оплату, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі розрахованому відповідно до розпорядженням КМДА №422 від 30 квітня 2015 року, а саме в сумі 7561,31 грн. Також позивач має право на відшкодування збитків у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань в розмірі 271,77 грн.
Крім, того відповідно до вимог ст. 141 ч.13 ЦПК України з відповідача, ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір сплачений при подачі вказаного позову у розмірі 1600 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням. ( а.с1 т.1)
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції не врахував обставин справи та неправильно застосував норми матеріального права України, висновки суду не повністю відповідають наданим сторонами доказам та фактичним обставинам справи, тому колегія суддів скасовує рішення суду та ухвалює нове судове рішення по суті заявлених позовних вимог.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, ст. 322, 625 ч.2 ЦК України, ст.20, 21 Закону України &quor;Про житлово-комунальні послуги&qut;; від 24 червня 2004 року № 1875-IV, п.7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених постановою Кабінету міністрів України №572 від 8 жовтня 1992 року, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення.
Позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, прож АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (код ЄДРПОУ 32375554) 7561, 31 грн. заборгованості з житлово-комунальних послуг та 271,77 грн. як 3% річних та 1600 грн сплаченого судового збору.
В іншій частині позовних вимог Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків визначених ст. 389 ч.3 ЦПК України
Мотивований текст постанови складено 16 січня 2019 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Суддя : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв http://reyestr.court.gov.ua/Review/79219175
3
« : 07 Лютого 2019, 01:29:05 »
4
« : 18 Березня 2015, 16:36:34 »
Ще одна перемога. Мешканці Солом`янського району можуть використовувати цю ухвалу на підставі ст.14, 61 ЦПК України. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41213313У х в а л а
іменем україни
29 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 1 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2013 року комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, посилаючись на те, що відповідачі, які є власниками квартири АДРЕСА_1, не здійснюють своєчасну оплату за житлово-комунальні послуги, унаслідок чого за період з 1 липня 2011 року до 1 квітня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 8 746 грн 52 коп., яка з урахуванням інфляційних витрат та 3% річних складає 9 014 грн 09 коп.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від
1 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
м. Києва від 24 квітня 2014 року, позов КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частках на користь КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг та плати за утримання житла за період з 1 липня
2011 року до 1 квітня 2013 року в розмірі 9 014 грн 09 коп. Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 1 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду», мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Однак, ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачі не оплачують надані їм житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим виникла заборгованість, що підлягає стягненню з останніх з урахуванням передбачених ст. 625 ЦК України індексу інфляції та 3% річних.
Проте погодитися з такими висновками судів не можна виходячи з наступного.
Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1. Згідно зі свідоцтвом про право власності від
5 травня 1995 року вказана квартира належить відповідачам на праві власності у рівних частках.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено права і обов'язки споживача та виконавця. А саме правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством, а обов'язком - оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
За правилами ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T113569?edition=2011_07_05" \l "par=19" \t "_top плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до чч. 3, 4 п. 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня
2011 року № 869 «Про забезпечення підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» з власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.
Частиною 2 п. 2 Порядку передбачено, що тарифи на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням послуг згідно з додатком до цього Порядку.
Розглядаючи справу, як суд першої так і апеляційної інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вищенаведені положення закону уваги не звернули, не встановили всі фактичні обставини справи, зокрема обсяг та види житлово-комунальних послуг, які фактично надавалися відповідачам, не з'ясували, чи надавались вони якісно та вчасно, належним чином не перевірили доводів відповідачів щодо існування договірних відносин із КП «Відрадненське» - виконавцем житлово-комунальних послуг, та щодо перебування самого будинку АДРЕСА_1, вбудованих і прибудованих приміщень та зовнішніх інженерних мереж тепло-водопостачання і водовідведення на балансі АТ «Укргазбуд», з урахуванням чого не з'ясували, хто є дійсним виробником або постачальником таких послуг та чи є КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» належним позивачем.
Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення витрат на утримання прибудинкової території, суди не перевірили доводів відповідачів про те, що прибудинкова територія для будинку АДРЕСА_1 не визначена, не встановлені її площа та межі, така земельна ділянка не передана у власність чи постійне користування експлуатаційній організації.
Також суди не перевірили, ким були затверджені тарифи, про стягнення заборгованості по оплаті яких подано позов, чи затверджувались вони органом місцевого самоврядування, як це передбачено законодавством, не дослідили наданого позивачем розрахунку, а відтак - не визначилися із дійсними тарифами, з розрахунку яких має визначатися сума заборгованості та не врахували при цьому заперечень відповідачів з цього приводу.
Висновок судів щодо розміру заборгованості взагалі не вмотивовано, при визначені такого розміру не наведено жодного розрахунку та не взято до уваги доводів відповідачів про те, що ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 31 липня 2013 року було скасовано судовий наказ Солом'янського районного суду м. Києва від 4 липня 2013 року, яким було стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» заборгованість за комунальні послуги за період з 1 липня 2011 року до червня 2012 в сумі
5 907 грн 58 коп.
З огляду на викладене, погодитись із ухваленими у справі судовими рішеннями неможливо та вони підлягають скасуванню.
Враховуючи, що судами не дотримані всі вимоги процесуального закону, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи та порушено норми матеріального права, ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими визнати не можна, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 1 листопада
2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року скасувати.
Справу за позовом комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова М.І. Наумчук
5
« : 20 Жовтня 2014, 21:36:41 »
Шановні колеги! Потрібна допомога - прояснити одне питання щодо правовідносин КП, ЖБК, ОСББ з монополістом "Київводоканал". П. 22.2 Наказу Держ.ЖКП N 65 від 01.07.94 "Про затвердження Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України" було передбачено Витрати на технічне обслуговування водопровідних та каналізаційних мереж і обладнання, розміщених всередині жилих будинків місцевих Рад, відшкодовуються Водоканалом житлово-експлуатаційним організаціям. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0165-94/pageВідшкодування здійснювалось на підставі РКМДА № 396 від 06.03.2001 року та РКМДА № 355 від 04.03.2004 року. Зазначений Наказ Держ.ЖКП втратив чинність згідно Наказ Держ.ЖКП 27.06.2008 N 190 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0936-08/pageЗазначені РКМДА втратили чинність згідно з РКМДА від 25 червня 2010 року № 485. Питання просте. Чи лишилась в правовому полі України норма про відшкодування Водоканалом витрат на технічне обслуговування внутрішньобудинкових мереж водопостачання та водовідведення? Чи цю норму спіткало повне "покращення". Хтось стикався з таким питанням в роботі?
6
« : 13 Червня 2014, 19:17:36 »
Тимчасова спеціальна комісія розпочала прийом заяв про проведення перевірки суддів12.06.2014 12 червня 2014 року в газеті «Голос України» Вища рада юстиції оприлюднила офіційне повідомлення про утворення Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – ТСК). Нагадуємо, що відповідно до пункту 8 статті 4 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» ТСК вважається утвореною за умови призначення до її складу не менше дев’яти членів, про що робиться повідомлення на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції та в газеті «Голос України». Таким чином, з 12 червня 2014 року ТСК офіційно вважається утвореною та розпочинає прийом заяв від фізичних і юридичних осіб про проведення перевірки суддів.
Письмові заяви від юридичних та фізичних осіб, оформлені відповідно до вимог статті 2 Закону, Комісія прийматиме протягом шести місяців за адресою Вищої ради юстиції: вул. Студентська, 12-а, м. Київ, 04050.
У заяві має бути вказано:
1) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я, по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти (за наявності);
2) прізвище, ім’я, по батькові судді (суддів), щодо якого (яких) має бути проведена перевірка, його (їх) посаду;
3) повну назву суду, в якому працює відповідний суддя (судді);
4) обґрунтування необхідності проведення перевірки щодо відповідного судді (суддів) із зазначенням судових рішень, що становлять зміст перевірки суддів відповідно до Закону;
5) перелік матеріалів, що додаються до заяви.
До заяви слід додати копії судового рішення, прийнятого суддею, щодо перевірки якого подається заява, винесеного у справах з питань, визначених у статті 3 Закону, а також копії рішень апеляційної та касаційної інстанцій у цих справах (за наявності).
Заяви, надіслані після завершення шестимісячного терміну, а також заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигне прийняти рішення до закінчення своїх повноважень (ТСК діятиме один рік), будуть передані до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Зазначимо, що відповідно до статті 3 Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень:
1) про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій в Україні у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом (11 квітня 2014 року);
2) про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком яких не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в’язнями, за дії, пов’язані з їх політичною та громадською діяльністю;
3) про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом, у зв’язку з їх участю у таких акціях;
4) про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом;
5) про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, на підставі статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом;
6) про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, на підставі статті 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом;
7) про накладення адміністративних стягнень на підставі статті 185-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, за створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом;
8) у справах, пов’язаних з проведенням виборів до Верховної Ради України сьомого скликання, скасуванням їх результатів або позбавленням статусу народного депутата України особи, яка була обрана народним депутатом України до Верховної Ради України VII скликання (перевірка суддів проводиться за заявою особи, права або інтереси якої були порушені безпосередньо);
9) про надання дозволу на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій стосовно осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до 21 лютого 2014 року, у зв’язку з їх участю у таких акціях.
Перевірка проводиться також щодо суддів, які одноособово або у колегії суддів розглядали справу або ухвалили рішення з допущенням порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішенні Європейського суду з прав людини.
http://www.vru.gov.ua/news/676
7
« : 08 Лютого 2014, 22:10:39 »
8
« : 23 Серпня 2013, 13:28:28 »
Офіційні тексти на zakon2.rada.gov.ua. Регламент безмірно застарілий.http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004КОНВЕНЦІЯ про захист прав людини і основоположних свобод (Зі змінами та доповненнями, внесеними Протоколом № 11 від 11 травня 1994 року, Протоколом № 14 від 13 травня 2004 року) {Додатково див. Інформацію до Конвенції та протоколів: Перший протокол від 20.03.52 Протокол № 2 від 06.05.63 Протокол № 4 від 16.09.63 Протокол № 6 від 28.04.83 Протокол № 7 від 22.11.84 Протокол № 9 від 06.11.90 Протокол № 10 від 25.03.92 Протокол № 11 від 11.05.94 Протокол № 12 від 04.11.2000 Протокол № 13 від 03.05.2002 Протокол № 14 від 13.05.2004 Протокол № 14-bis від 27.05.2009} {Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97} http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/980_067РАДА ЄВРОПИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ. РЕГЛАМЕНТ СУДУ * Страсбург, 01.11.2003 http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_527Протокол N 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який змінює контрольну систему Конвенції { Текст зі змінами до офіційного перекладу Протоколу, внесеними Листом МЗС ( v1291321-06 ) від 27.04.2006 } ( Протокол ратифіковано Законом N 3435-IV ( 3435-15 ) від 09.02.2006, ВВР, 2006, N 27, ст.229 ) http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_939Протокол N 14-bis до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод { Щодо застосування Протоколу Україною додатково див.Лист МЗС ( v612-321-10 ) від 21.01.2010 }
9
« : 23 Серпня 2013, 12:29:59 »
Неофіційний переклад документів на російську мову. http://europeancourt.ru/konvenciya-o-zashhite-prav-cheloveka-i-drugie-oficialnye-dokumenty/По состоянию на 12.05.2010. 1. КОНВЕНЦИЯ О ЗАЩИТЕ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА И ОСНОВНЫХ СВОБОД и ПРОТОКОЛЫ К НЕЙ 2. ФОРМУЛЯРЫ 3. ПОЯСНИТЕЛЬНАЯ ЗАПИСКА ДЛЯ ЖЕЛАЮЩИХ ОБРАТИТЬСЯ В ЕВРОПЕЙСКИЙ СУД ПО ПРАВАМ ЧЕЛОВЕКА 4. ПРАКТИЧЕСКИЕ ИНСТРУКЦИИ, УТВЕРЖДЕННЫЕ ПРЕДСЕДАТЕЛЕМ (ПРЕЗИДЕНТОМ) ЕВРОПЕЙСКОГО СУДА ПО ПРАВАМ ЧЕЛОВЕКА 5. ПРАВИЛА 6. ИНЫЕ ДОКУМЕНТЫ
10
« : 31 Липня 2013, 00:02:44 »
Статут затверджений розпорядженням Солом`янської РДА від 17.02.2012 року № 90 Державна реєстрація - 17.02.2012 року
11
« : 30 Липня 2013, 23:54:21 »
Статут затверджений розпорядженням Солом`янської РДА від 17.02.2012 року № 90 Сторінки 1-7
12
« : 30 Липня 2013, 23:36:49 »
Статут затверджений розпорядженням Солом`янської РДА від 17.02.2012 року № 90 КП Дирекція - правонаступник КПУЖГ.
13
« : 24 Січня 2013, 11:36:51 »
Рішення, знайдені учасником форуму lllikahttp://gro-za.org/forum/index.php?topic=8077.msg41095.html#msg41095http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23973901АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/490/4830/12 Справа № 2-10312/11 Головуючий у 1 й інстанції - Маймур Ф.Ф. Доповідач - Калиновський А.Б. Категорія 26
У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 травня 2012 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді: Калиновського А.Б.
Суддів : Каратаєвої Л.О., Лисичної Н.М
При секретарі: Качур.Л.
Розглянула у вiдкритому судовому засiданнi в мiстi Днiпропетровську цивiльну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель»
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2012 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
встановила:
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2012 року в задоволені позову ПАТ «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
В апеляцiйнiй скарзi позивач ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового з тих пiдстав, що судом порушено норми матерiального та процесуального права.
Перевiривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегiя суддiв вважає, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних пiдстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.8).
Позивач Приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель»
є виконавцем комунальних послуг з утримання будинку і споруд та при будинкової території,
а також опалення та підігріву питної води у будинку АДРЕСА_1, що підтверджується копією Рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 2884 від 29.12.2002 року(т. 1 а.с. 7).
Статтею 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (кварти-рі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Згідно зі статями 19,20,21 Закону України «Про житло - комунальні послуги», визначено обов'язки споживача та виконавця житлово - комунальних послуг. Зокрема, виконавець зобов'я-заний надавати житлово - комунальні послуги вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Таким чином, необхідність укладення договору на надання житлово- комунальних послуг передбачено законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право сторін.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсут-ності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст. ст. 509, 510 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Статтями 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
У відповідності до ч.І ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вбачається із наданих суду доказів, а саме копії договору № 25 від 14 листопада 2003 року та проекту договору про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової тери-торії № 21 від 01 жовтня 2006 року, позивач ПАТ «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель»у встановленому порядку, основаному на положеннях Закону України «Про житлово -комуналь-ні послуги»від 24 червня 2004 року, не уклали із ОСОБА_2 вказаний договір.
Судом також встановлено, що 20 жовтня 2006 року квартира відповідача була відключена від внутрішньобудинкових мереж ЦО та ГВП, що підтверджується копією акту від 20.10.2006 року та копією виписки з протоколу (т.1 а.с. 175-176).
Відмовляючи ПАТ «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель»в задоволені позову, суд правильно виходив з того, що між сторонами не було укладено договір про надання послуг із утримання будинку та прибудинкової території, а позивач не довів надання відповідачеві цих послуг, не приймаючи при цьому в якості доказу надання послуг, надані позивачем рахунки про нарахування їх вартості, вважаючи, що такі рахунки не підтверджують надання послуг, не відображають тарифів, за якими вони надані та отримання їх відповідачем.
Крім того, згідно ч.5 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених ЗК України.
Наказом Держжитлокомунгоспу від 15.05.2005 року № 76, яким затверджені Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій встановлено: прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку
У відповідності до ст.ст.42,116 ЗК України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі і споруди та прибудинкові території державної і комунальної форми власності, надаються у постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Проте, документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою за балансоутримувачем ПАТ «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель» для обслуговування будинку за адресою: АДРЕСА_1, а доводи позивача про те, що площа земельної ділянки становить 1608,2 кв.м. не підтверджується відповідними доказами, що впливає на розмір витрат на утримання прибудинкової території.
Інші доводи скарги не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегiя суддiв -
ухвалила:
Апеляцiйну скаргу Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель»відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Суддi: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25586942Державний герб України
У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Висоцької В.С., Савченко В.О., Фаловської І.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2012 року,
встановила:
У травні 2011 року приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2012 року, відмовлено в задоволенні заявленого позову.
У касаційній скарзі приватне акціонерне товариство «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об'єднання «Созидатель» відхилити, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.С. Висоцька В.О. Савченко І.М. Фаловська
|