Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

1

Судові рішення / ВС: відмова Київводоканалу у позові до КК за незаконними розпорядженнями

« : 12 Лютого 2022, 16:57:41 »

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року

м. Київ

cправа №  48/219

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Плясун О.І., адвокат (дов. від 18.01.2022),

відповідача -  комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва  - Печена Л.Р., адвокат (ордер КС № 796702),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва 

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 (головуючий суддя:  Кропивна Л.В., судді: Шапран В.В., Барсук М.А.)

у справі № 48/219 

за позовом  приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»    (далі - ПрАТ  «Акціонерна компанія «Київводоканал» , позивач,  Компанія)

до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва  (далі - Підприємство, відповідач, скаржник)

про стягнення 7    546    544,64  грн.

1.    ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

22.07.2008 Компанія звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про стягнення з останнього 7 546 544,64 грн, з яких: 6 074 494,08 грн основного боргу, 1 047 789,48 грн пені та 424 261,08 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач, в порушення умов договору № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, не в повному обсязі оплатив надані позивачем послуги, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6 074 494,08 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1 047 789,48 грн та інфляційні втрати у розмірі 424 261,08 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.09.2008 зупинено провадження у справі № 48/219 до розгляду Київським апеляційним господарським судом справи № 8/131.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2021, зокрема, поновлено провадження у справі № 48/219.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2021 зі справи №48/219                                    (суддя Спичак О.М.)  у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд вказав, що позивач при визначенні розміру заборгованості застосував тарифи, які затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640 та від 28.08.2007. З посиланням на практику Верховного Суду України, викладену в постановах від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а14 щодо застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, суд першої інстанції дійшов висновку, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007 № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку, тому, на переконання суду, такі тарифи не підлягали застосуванню.

Постановою Північного апеляційного господарського суду  від 22.09.2021 зі справи скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, згідно з яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Присуджено до стягнення з Підприємства на користь Компанії  6 074 494,08 грн основного боргу,                         1 047 789,48 грн пені та 424 261,08 грн інфляційних втрат, 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення  та 38    250 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що обов`язок з реєстрації нормативно-правових актів Київської міської державної адміністрації виник лише після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.03.2011 № 833 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992  № 731». При цьому, до 11.08.2011 нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київради) щодо погодження цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації не підлягали, а тому відсутність реєстрації нормативно-правових актів в органах Міністерства юстиції України не може бути підставою для їх незастосування. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007 № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127, які прийняті Київською міською державною адміністрацією, позивач застосував до правовідносин з поставки питної види та прийняття стічних вод через приєднану мережу за період поставки з квітня 2007 по березень 2008 року правомірно. Крім того, апеляційний суд визнав правомірними вимоги позивача щодо стягнення на його користь розміру пені та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за період з 01.04.2007 по 01.04.2008.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі (з урахування заяви про усунення недоліків) Підприємство просить Верховний Суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

2.    АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги Підприємство з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначало, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі            № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а19 щодо обов`язковості державної реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації, якими встановлюються (змінюються) тарифи на комунальні послуги та узгоджуються з правовим висновком, наведеним у зазначених постановах. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував нормативно-правові акти та оскаржуваною постановою скасував законне рішення першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

Компанія у відзиві просить Суд  залишити скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду без змін.

Ухвалою Суду від 27.01.2022 розгляд касаційної скарги у справі відкладався до 03.02.2022.

3.    СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 18.08.2004 Компанією (далі - постачальник) та  Підприємством (далі - абонент) укладено договір  № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.2005 у справі № 14/265, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 та постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2005, визнано договір № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі укладеним на умовах, запропонованих Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»), виключивши підпункти 2.1.7, 3.3.3 та 4.5 договору та виклавши пункт 4.2 в редакції: «У разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу».

Відповідно до пункту 1.1 договору № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, він укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду та питне водопостачання». За цим договором постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (далі - дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (далі - місцеві правила приймання), а абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації системи населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України  від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно із підпунктом 2.1.1 договору № 04730/2-09, облік поставленої води та кількість поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування.

Відповідно до підпунктів 2.2.1, 2.2.2 договору № 04730/2-09, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абонентам нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів. У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно з підпунктом 2.2.3 договору № 04730/2-09, в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до підпункту 2.2.4 договору №04730/2-09,  у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Абонент зобов`язується, зокрема, сплачувати вартість наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору (підпункт 3.3.5 договору             № 04730/2-09).

Згідно з пунктом 7.1 договору № 04730/2-09,  цей договір діє протягом всього часу надання послуг до моменту його розірвання.

Судами також встановлено, що з наданого розрахунку позивача (21.04.2021) вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з квітня 2007 року по березень 2008 року з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007             № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на те, що відповідач, в порушення умов договору №04730/2-09, не у повному обсязі оплатив надані позивачем послуги, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6 074 494,08 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1047789,48 грн та інфляційні втрати у розмірі 424261,08 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що у нього відсутня заборгованість за договором №04730/2-09 за спірний період (квітень 2007 року - березень 2008 року).

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності  у позивача  підстав для нарахування плати за договором                       № 04730/2-09 згідно з тарифами на послуги з водопостачання та водовідведення, затверджених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007                   № 1127.

Касаційний господарський суд переглядає судові рішення попередніх інстанцій у справі відповідно до положень статті 300 ГПК України.

Так, в обґрунтування доводів касаційної скарги Підприємство  зазначало, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі                        № 21-470а19 щодо обов`язковості державної реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації, якими встановлюються (змінюються) тарифи на комунальні послуги.

Стосовно наведеного Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 7 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦУК України) ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановленим законом,  застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом статей 14, 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.2003 № 21-рп/2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 № 493/92 нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно з пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абзаці 2 пункту 15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов`язковій державній реєстрації (Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а14).

Так, постановою Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі                      № 21-246а11, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, підтверджено обов`язковість реєстрації нормативно-правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема, Київською міською державною адміністрацією, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, застосовано у постанові від 02.12.2014 у справі № 21-470а14.

Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків Верховного Суду України.

Як встановлено судом першої інстанції, розпорядження від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127  Київської міської державної адміністрації не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Відтак, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що тарифи, які затверджені розпорядженнями від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127 Київської міської державної адміністрації, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки ці розпорядження не пройшли державної реєстрації в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України, зокрема, статті 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 № 493/92.

Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені розпорядженням від 28.08.2002 № 1680  Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за № 66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Судом першої інстанції здійснено перерахунок вартості наданих позивачем послуг у спірний період (з квітня 2007  по березень 2008 року) за тарифами, встановленими розпорядженням від 28.08.2002 № 1680  та  встановлено, що вартість наданих позивачем послуг за квітень 2007 року становить 1587155,12 грн, за травень 2007 року - 1563613,22 грн, за червень 2007 року - 1536709,68 грн, за липень 2007 року - 1485262,42 грн, за серпень 2007 року - 1481516,00 грн, за вересень 2007 року - 1448138,66 грн, за жовтень 2007 року - 1972220,96 грн, за листопад 2007 року - 1533740,46 грн, за грудень 2007 року - 1546836,44 грн, за січень 2008 року - 1543294,32 грн, за лютий 2008 року - 1519134,52 грн, за березень 2008 року - 1491363,64 грн, що разом становить 18708985,44 грн. Також встановлено, що у вказаному періоді відповідачем були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 27 482 531,42 грн, що відображено у розрахунку заборгованості, наданому позивачем.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Компанії  в частині стягнення з Підприємства суми основного боргу у розмірі 6074494,08 грн, оскільки з огляду на встановлені судом обставини у відповідача відсутня заборгованість за договором №04730/2-09 за спірний період.

Крім того, місцевий господарський суд правомірно відмовив Компанії у задоволені позову в частині стягнення з Підприємства пені та інфляційних втрат з посиланням на недоведеність та необґрунтованість в зазначеній частині заявлених позовних вимог.

При цьому, Верховний Суд вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції  про те, що розпорядження  від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007                   № 640, від 28.08.2007 № 1127 Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, оскільки у вказаному  висновку не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі              № 21-470а14.

Водночас суд апеляційної інстанції  вказаного не врахував та дійшов помилкових висновків про обґрунтованість позову.

Посилання апеляційного господарського суду на постанову Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 833, яка вступила в силу 11.08.2011 (внесені зміни до постанови від 28.12.1992 № 731), є помилковим, оскільки внесені зміни не змінили пункт 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992  № 493/92.

Так, у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі                                           № 2а-7498/12/2670 усуваючи розбіжності щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права, Суд розглядав питання щодо виникнення обов`язку з реєстрації нормативно-правових актів Київської міської державної реєстрації (незалежно від виконання функцій органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади) лише після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.08.2011 № 833 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 № 731. При цьому, в зазначеній справі Суд підтримав висновки, викладені у постановах  Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а14, вказавши, що якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, зокрема, про питання встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов`язковій державній реєстрації. 

Отже, апеляційний господарський суд дійшов до неправильного висновку, що державна реєстрація нормативно-правових актів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є обов`язковою лише після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 № 833.

Натомість суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та взаємозв`язку в порядку приписів статті 86 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що  оскільки розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007 № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку, тому такі тарифи не підлягали застосуванню, у зв`язку з чим ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, аргументи скаржника щодо неврахування апеляційним господарим судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі  № 21-470а19 стосовно обов`язковості державної реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації, якими встановлюються (змінюються) тарифи на комунальні послуги,  знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отже, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Судові витрати

Судові витрати  зі сплати судового збору за подання  касаційної скарги в розмірі 51    000,00 грн. в силу приписів статті 129 ГПК України покладаються на  Компанію (позивача у справі), у зв`язку із задоволенням касаційної скарги.

Поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції Касаційним господарським судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви  Підприємства та документа, який підтверджував би те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку (частина шоста статті 333 ГПК України), що не позбавляє  Підприємство  права, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду першої інстанції із заявою про поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України.

Керуючись статтями    129, 300, 308, 312, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 зі справи № 48/219 скасувати.

3. Рішення господарського суду  міста Києва від 09.06.2021 зі справи                      № 48/219 залишити в силі.

4. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва 51    000,00 грн. витрат зі сплати судового збору  за подання касаційної скарги.

5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя                                                                                                    І.    Колос

Суддя                                                                                                    І. Бенедисюк

Суддя                                                                                                    І. Булгакова

https://reyestr.court.gov.ua/Review/102973782

2

Лічильники / Перенесено: Загальнобудинковий лічильник газу

« : 08 Лютого 2022, 15:50:40 »

Тема перенесена до Судові рішення.

https://gro-za.org/forum/index.php?topic=10822.0

3

Судові рішення / ВП ВС: публічне правонаступництво органів державної влади

« : 03 Лютого 2022, 19:23:00 »

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/348/19

Провадження № 11-218заі21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представників:

Офісу Генерального прокурора, його посадових і службових осіб - Орленка А. О.,

Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, - Захарової О. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Офісу Генерального прокурора, його посадових і службових осіб Орленка Андрія Олександровича на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року (судді Мельник-Томенко Ж. М., Дашутін І. В., Мартинюк Н. М., Шишов О. О., Яковенко М. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора, Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП, Комісія), в якому просив прислухатися до доводів уточненої позовної заяви і:

- визнати протиправним і скасувати рішення КДКП від 09 квітня 2019 року № 72дк-19 «Про відмову у зарахуванні до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів та недопущення до проходження спеціальної підготовки» (далі - Спірне рішення);

- зобов`язати Генерального прокурора зарахувати ОСОБА_1 до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів із результатом 141,8 бала;

- визнати ОСОБА_1 таким, що проходив спеціальну підготовку у Національній академії прокуратури України та успішно завершив спеціальну підготовку у Національній академії прокуратури України без складення іспиту;

- зобов`язати Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора окружної прокуратури без проходження атестації в межах території міста Дніпра.

Вимоги мотивував тим, що відповідач ухвалив Спірне рішення з грубим порушенням вимог частини четвертої статті 46 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII), спеціальну перевірку провів з порушенням процесуальних строків, передбачених пунктом 7 Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 171 (далі - Порядок № 171).

Посилався на те, що для участі в конкурсі на посаду прокурора місцевої прокуратури він 19 липня 2018 року подав документи, передбачені статтею 30 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII). За результатами розгляду цих документів його допустили до складання кваліфікаційного іспиту, який він успішно подолав і отримав 141,8 бала.

Рішенням від 21 листопада 2018 року № 266дк-18 Комісія внесла його до списку кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури. Одночасно з документами, які він подав відповідачу для участі у конкурсі, надав також згоду на проведення спеціальної перевірки, датовану 16 липня 2018 року.

За передбаченим пунктом 7 Порядку № 171 строком проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, що відповідають рівню відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком спеціальна перевірка щодо ОСОБА_1 мала бути закінчена не пізніше 10 серпня 2018 року, тобто впродовж 25 днів, починаючи з 16 липня 2018 року. Але відповідач направив запит та документи для проведення спеціальної перевірки на адресу Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) лише 04 грудня 2018 року, коли сплинули строки для проведення спеціальної перевірки. На думку позивача, такі дії відповідача є грубим порушенням 25-денного строку проведення спеціальної перевірки, встановленого пунктом 7 Порядку № 171, та прав позивача як кандидата на посаду прокурора місцевої прокуратури.

Доводить далі, що після ознайомлення з оскаржуваним рішенням дізнався, що відповідач із посиланням на якусь вигадану ним недоброчесність відмовився зарахувати позивача до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів.

Зазначив також, що відповідач незаконно не зарахував позивача до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів та не допустив до проходження спеціальної підготовки на підставі розбіжностей у декларації, бо всупереч положенням частини четвертої статті 46 Закону № 1700-VII розбіжності у декларації, відображені НАЗК в Результатах перевірки, хибно визнав як порушення і незаконно використав їх як підстави для відмови зарахувати його до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів та допустити до проходження спеціальної підготовки.

Подання уточненої позовної заяви пояснює прийняттям Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX).

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 21 квітня 2021 року позов задовольнив частково. Суд визнав протиправним та скасував Спірне рішення, а в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Оцінюючи Спірне рішення про відмову в зарахуванні позивача до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів та недопущення до проходження спеціальної підготовки, суд першої інстанції встановив, що мотивами його ухвалення стала інформація НАЗК про встановлених розбіжностей у поданих претендентом на посаду автобіографії та/або декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, які встановила посадова особа (орган), яка (який) організовує проведення спеціальної перевірки і яка надає можливість претенденту на посаду протягом п`яти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом та/або виправити таку розбіжність.

Суд установив далі, що позивач на запит відповідача від 22 грудня 2018 року про надання пояснень та документів на їх підтвердження щодо виявлених НАЗК розбіжностей надав такі пояснення із доданими до них уточнюючими документами на засіданні Комісії 09 квітня 2019 року. Хоча позивач надав пояснення, які, на його переконання, аргументовано й доказово спростовували інформацію НАЗК, що начебто мала характеризувати його з негативного боку, але оскаржуване рішення відповідача не містить змісту цих пояснень, суджень відповідача про слушність, об`єктивність, дотичність та вагомість його аргументів, чи, навпаки, мотивів їх відхилення.

З цих обставин суд підсумував, що Спірне рішення не містить вмотивованих висновків щодо врахування як обставин, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон (пояснення та уточнюючі документи), так і інших обставин, що мають значення у конкретній ситуації (обставин, які є підставою для відмови в призначенні (обранні) на посаду, встановлення факту подання неправдивих відомостей, підроблених документів тощо).

3. Що ж до вимог про зобов`язання Генерального прокурора України зарахувати ОСОБА_1 до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів, то суд визнав їх передчасними, оскільки визначення рейтингу кандидатів на посаду прокурора серед осіб, які успішно склали кваліфікаційний іспит та щодо яких проведено спеціальну перевірку, а також зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів здійснюється відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, за умови проходження відповідних етапів добору.

Такими, що не підлягають задоволенню, суд першої інстанції визнав і вимоги позивача про визнання його таким, що пройшов спеціальну підготовку у Національній академії прокуратури України та успішно завершив спеціальну підготовку у цьому навчальному закладі без складення іспиту, позаяк ці вимоги фактично спрямовані на встановлення обставин (фактів), які ніколи не існували.

Відтак суд вирішив, що й вимоги позивача зобов`язати Генерального прокурора України призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора окружної прокуратури без проходження атестації в межах території міста Дніпра не можуть бути задоволені, оскільки позивач спеціальну підготовку у Національній академії прокуратури України не проходив, у місцеву прокуратуру призначений не був, атестацію не проходив, що, своєю чергою, підставно унеможливлює переведення його до окружної прокуратури.

З посиланням на набрання чинності Законом № 113-IX, відповідно до положень якого члени і голова КДКП вважаються звільненими з посади, а їх повноваження вважаються достроково припиненими, суд першої інстанції зважив на те, що за законодавством на Генерального прокурора покладений обов`язок визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, а оскільки такі відповідні кадрові комісії не існували (не були створені і не функціонували) на момент розгляду цієї справи, то визнав і залучив до розгляду справи як належного відповідача Генерального прокурора.

4. Офіс Генерального прокурора не погодився із зазначеним рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в частині задоволення позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні позову. В решті рішення суду просить залишити без змін.

Серед іншого, Офіс Генерального прокурора не згідний з висновками суду першої інстанції про те, що строк звернення ОСОБА_1 до суду був пропущений з поважних причин. Позивач був обізнаний зі Спірним рішенням, бо був присутнім на засіданні Комісії, йому були надіслані копії цього рішення рекомендованим листом, який був повернений за закінченням терміну зберігання, хоча листи, які йому надсилалися раніше в процесі добору, позивач отримував за тією самою адресою, на яку була відіслана копія Спірного рішення. На переконання автора скарги, позивач міг ознайомитися з текстом Спірного рішення, розміщеним на вебсайті Комісії.

Вважає, що суд першої інстанції всупереч вимогам статей 180, 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не розглянув клопотання представника відповідача і не ухвалив відповідного рішення з приводу порушення строків звернення до суду. В оскаржуваному рішенні суд не мотивував, чому відкидає доводи цього клопотання.

Наголошує, що Генеральний прокурор є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки він до Спірного рішення не мав жодного відношення. КДКП, як і кадрові комісії з добору на вакантні посади прокурорів, порядок формування та діяльності яких, а також правовий статус суттєво відрізняються, хоч і створені Генеральним прокурором, однак через правову природу покладених на них функцій є незалежними органами, що самостійно приймають рішення про проходження кандидатом добору на вакантні посади прокурорів.

Вважає скасування Спірного рішення неналежним способом захисту прав позивача з огляду на те, що таке скасування не потягне за собою перегляду рішення КДКП (яка припинила з 25 вересня 2019 року свою діяльність) або будь-яким іншим органом цього рішення.

Зазначає, що КДКП під час ухвалення Спірного рішення діяла у відповідності з приписами статей 29, 32 Закону № 1697-VII, статті 58 Закону № 1700-VII у межах повноважень та у спосіб, визначений законами України.

5. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалою від 04 червня 2021 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 24 червня 2021 року призначила розгляд справи на судовому засіданні.

08 вересня 2021 року Велика Палата відклала розгляд справи у зв`язку з неявкою в судове засідання позивача, щодо якого не було відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Велика Палата звернулась із запитом до Генерального прокурора про надання інформації стосовно того, хто є правонаступником КДКП у спірних відносинах, для вирішення питання про залучення цього органу як процесуального правонаступника до участі у справі.

27 вересня 2021 року від представника Офісу Генерального прокурора надійшла відповідь на запит Великої Палати, в якій повідомляється, що ані положеннями законів № 113-IX, № 1697-VII, ані інших нормативно-правових актів не визначено орган, який можна було б вважати правонаступником КДКП у спірних відносинах з питань добору кандидатів на посаду прокурора. З огляду на законодавчі зміни натепер немає органу, який би після скасування судом Спірного рішення міг би прийняти щодо позивача рішення про зарахування або відмову в зарахуванні його до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів за процедурою, яка діяла на час виникнення спірних відносин (до внесення Законом № 113-ІХ змін до порядку добору). У відповіді вкотре звертається увага на те, що оскільки Генеральний прокурор не наділений повноваженнями на прийняття рішень про проходження добору кандидатом, що унеможливлює його відповідальність за рішення, ухвалене самостійним (незалежним) органом (КДКП) в межах виключних повноважень, наданих йому законом, то він не може бути належним відповідачем у цій справі.

На судовому засіданні 29 вересня 2021 року Велика Палата ухвалила викликати на її наступне судове засідання у цій справі голову Восьмої або можливо іншої за порядковим номером кадрової комісії з добору на зайняття вакантних та тимчасово вакантних посад прокурорів в окружних прокуратурах і спеціалізованих прокуратурах у військовій та оборонній сфері (на правах окружних), повноважної на час розгляду цієї справи виконувати функціональні повноваження КДКП у сфері добору претендентів на вакантні посади в органах прокуратури, для вирішення питання про залучення такої кадрової комісії для участі у справі як процесуального правонаступника КДКП.

На засіданні Великої Палати 27 жовтня 2021 року представник Офісу Генерального прокурора повідомив, що наразі Відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, який може бути залучений для участі у справі як процесуальний правонаступник КДКП, перебуває в стадії формування. З огляду на це протокольною ухвалою Велика Палата ухвалила витребувати належним чином засвідчені копії документів щодо формування складу та початку роботи Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, на виконання якої 08 листопада 2021 року до Великої Палати надійшли належним чином засвідчені копії протоколу всеукраїнської конференції прокурорів 27-28 серпня 2021 року; наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 20 вересня 2021 року № 1200/к із супровідним листом на адресу Генерального прокурора; рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, від 26 жовтня 2021 року № 16зп-21 «Про день початку діяльності відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження».

Велика Палата ухвалою від 24 листопада 2021 року здійснила заміну в порядку процесуального правонаступництва КДКП органом, що має назву Відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, та визнала його відповідачем у справі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

6. Велика Палата заслухала пояснення апелянта та представника Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження,дослідила матеріали справи, перевірила мотиви апеляційної скарги й у межах апеляційного перегляду дійшла таких висновків.

7. Обставини цієї справи лаконічно можна викласти таким чином.

Рішенням від 14 червня 2018 року № 85дк-18 Комісія відповідно до статті 29 Закону № 1697-VII оголосила добір кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури у кількості 350 осіб.

Для участі в доборі кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури ОСОБА_1 19 липня 2018 року подав до Комісії письмову заяву про участь у доборі кандидатів на посаду прокурора та необхідні документи, передбачені статтею 30 Закону № 1697-VII.

За результатами кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури ОСОБА_1 отримав 141,8 бала.

Комісія рішенням від 21 листопада 2018 року № 266дк-18 затвердила результати кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури у межах конкурсу, оголошеного рішенням КДКП від 14 червня 2018 року № 85дк-18, та затвердила список кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури, які успішно склали кваліфікаційний іспит, до якого включено ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 30 Закону № 1697-VII позивач для участі в доборі кандидатів на посаду прокурора подав також згоду на проведення спеціальної перевірки.

Відповідно до статті 32 Закону № 1697-VII Комісія організувала проведення спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 .

Запити про надання відомостей про ОСОБА_1 надсилалися до Департаменту інформаційної підтримки та координації поліції «102» Національної поліції України, Державної судової адміністрації, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, НАЗК, Департаменту охорони здоров`я обласної державної адміністрації.

04 грудня 2018 року Комісія надіслала до НАЗК запит № 11/2-3-13104вих-18 про перевірку відомостей щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посади з підвищеним корупційним ризиком.

13 грудня 2018 року НАЗК направило на адресу КДКП інформацію про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 .

За результатами спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених у декларації кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік ОСОБА_1 НАЗК встановило розбіжності.

Зокрема, в розділах:

- 3 «Об`єкти нерухомості» не зазначено відомості про об`єкт нерухомого майна (зареєстроване та фактичне місце проживання), яким кандидат на посаду користується відповідно до розділу 2 декларації;

- 3 «Об`єкти нерухомості» зазначено квартиру загальною площею 55,87 м2 (спільна власність 30 %) без зазначення реєстраційного номера майна, номера будинку та квартири. Відповідно до наявної у НАЗК інформації кандидату на посаду належить квартира номер АДРЕСА_1 ;

- 3 «Об`єкти нерухомості» кандидат на посаду не зазначив житловий будинок загальною площею 58,6 м2;

- 3 «Об`єкти нерухомості» кандидат на посаду не зазначив земельну ділянку загальною площею 2500 м2;

- 3 «Об`єкти нерухомості» кандидат на посаду не зазначив земельну ділянку загальною площею 4600 м2;

- 11 «Доходи, у тому числі подарунки» кандидат зазначив дохід у вигляді гонорарів та інших виплат згідно з цивільно-правовими правочинами у сумі 254 654 грн, де кандидат зазначив як джерело доходу сам суб`єкт декларування, що не дає можливості ідентифікувати джерело виплати такого доходу, інформації про який у НАЗК немає;

- 11 «Доходи, у тому числі подарунки» кандидат не зазначив дохід, отриманий у спадщину (подарований) від члена сім`ї першого ступеня споріднення у сумі 136 403 грн 31 коп. (отриманий від ОСОБА_2 );

- 11 «Доходи, у тому числі подарунки» кандидат не зазначив дохід у вигляді заробітної плати у сумі 127 989 грн 51 коп. (отриманий від Товариства з обмеженоювідповідальністю «Ост-Вест Логістік Україна»);

- 11 «Доходи, у тому числі подарунки» кандидат не зазначив дохід у вигляді соціальних виплат з відповідних бюджетів у сумі 28 302 грн 17 коп. (отриманий від Дніпровського міського центру зайнятості).

Листом від 22 грудня 2018 року № 11/2/3-15669вих-18 КДКП повідомила  ОСОБА_1 , що стосовно нього проводиться спеціальна перевірка, зокрема, що вона надіслала запит до НАЗК, яка надала інформацію про розбіжності у його декларації кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. З приводу цих розбіжностей КДКП запропонувала позивачу надати пояснення та документи на їх підтвердження.

Одночасно звернула увагу ОСОБА_1 , що пояснення та копії документів враховуватимуться при вирішенні питання про проходження спеціальної підготовки в межах добору кандидатів на вакантну (тимчасово вакантну) посаду прокурора місцевої прокуратури.

На цей запит позивач 09 січня 2019 року надав пояснення, в яких повідомив КДКП про дотримання ним вимог статті 45 Закону № 1700-VII при поданні декларації за 2017 рік. Виокремив, що в декларації відображені точна сума доходу, який він отримав за звітний період (254 654 грн), та подароване майно - напівзруйнований сільський будинок та дві земельні ділянки біля нього, передані йому батьком, і документи на які не може пред`явити з об`єктивних причин. Наголосив, що вчасне подання декларації та відмінності між задекларованими та достовірними відомостями на суму до 100 прожиткових мінімумів є свідченням того, що декларація відповідає вимогам Закону № 1700-VII.

29 березня 2019 року КДКП листом № 11/2/3-2848вих-19 повідомила ОСОБА_1 , що відносно нього проведена спеціальна перевірка, передбачена статтею 32 Закону № 1697-VII, під час якої одержана інформація, яка може свідчити про його недоброчесність як кандидата на посаду прокурора. Повідомила також про дату, час та місце розгляду Комісією цього питання і надіслала йому для ознайомлення довідку про результати спеціальної перевірки з метою надання письмових пояснень, спростувань, заперечень чи зауважень.

У довідці про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, зазначалося, що під час спеціальної перевірки виявлена інформація, яка може завадити ОСОБА_1 обійняти посаду, що передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посаду з підвищеним корупційним ризиком. Інформація про дії кандидата на посаду прокурора ОСОБА_1 є несумісною з обійманням надалі посади прокурора та може свідчити про недоброчесність кандидата.

09 квітня 2019 року Комісія прийняла Спірне рішення, яким відмовила зарахувати  ОСОБА_1 до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит і пройшли спеціальну перевірку, та не допустила його до проходження спеціальної підготовки. Позивач, вважаючи таке рішення протиправним і таким, що порушує його права, 24 червня 2019 року звернувся до суду з адміністративним позовом.

8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 червня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху. Однією з підстав для цього став пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом. Суд указав, що предметом оскарження є Спірне рішення, яке ухвалене 09 квітня 2019 року. Строк його оскарження сплинув 09 травня 2019 року, тоді як позовна заява здана на пошту 21 червня та зареєстрована в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду 24 червня 2019 року. Позивач брав участь у засіданні Комісії, особисто надавав пояснення та уточнюючі документи, а отже, був обізнаним про предмет розгляду Комісії, проте не вчиняв дій для з`ясування результату розгляду матеріалів спеціальної перевірки відносно нього.

20 серпня 2019 року на адресу суду першої інстанції надійшла заява позивача про усунення недоробок позовної заяви, до якої він долучив, серед іншого, клопотання про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.

Поважними причинами для поновлення строку на звернення до суду позивач називає обставини несвоєчасного ознайомлення з текстом Спірного рішення від 09 квітня 2019 року, оскільки в день засідання його з ним не ознайомили і він не був вручений йому засобами поштового зв`язку.

До ознайомлення зі змістом Спірного рішення (на вебсайті КДКП) та його обґрунтуванням позивач був позбавлений можливості звернутись до суду, адже йому не були відомі підстави та висновки, які були покладені в основу Спірного рішення.

Суд першої інстанції ухвалою від 04 вересня 2019 року визнав поважними підстави пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 з його позовом, вважаючи, що Комісія не виконала свого обов`язку ознайомити кандидата на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури із текстом Спірного рішення. Ця обставина, з погляду суду, об`єктивно унеможливила звернення позивача до суду із цим позовом у визначений процесуальним законом строк.

Офіс Генерального прокурора у відзиві на позов ОСОБА_1 та в апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не погодився з визнанням судом поважними причинами для поновлення строку звернення до суду обставини, які назвав позивач у своєму клопотанні, оскільки переконаний, що позивач був обізнаний зі Спірним рішенням, бо був присутнім на засіданні Комісії, йому були надіслані копії цього рішення рекомендованим листом, який був повернений за закінченням терміну зберігання, хоча листи, які йому надсилалися раніше в процесі добору, позивач отримував за тією самою адресою, на яку була відіслана копія Спірного рішення, а також міг ознайомитися з його текстом, розміщеним на вебсайті Комісії.

9. Ще одним з мотивів визнання оскарженого судового рішення незаконним Офіс Генерального прокурора називає нерозгляд судом першої інстанції клопотання представника відповідача - Генерального прокурора, яке містилося у відзиві від 23 грудня 2020 року, про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск позивачем без поважних причин строку звернення до суду. З приводу цього клопотання суд першої інстанції у своєму рішенні не надав цьому мотиву належного значення. Справді, у матеріалах справи немає процесуальних рішень суду першої інстанції щодо заявленого клопотання.

Велика Палата не заперечує, що заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються у порядку, встановленому КАС України. Відповідно до частин першої - третьої статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

За частиною першою статті 204 цього Кодексу учасники справи можуть подати заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, які суд вирішує після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 239 КАС України у разі наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, суд у виді окремого процесуального акта постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 240 цього Кодексу за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду.

За положеннями частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Виклад наведених положень процесуального закону у зіставленні з доводами апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора дозволяють дійти висновку, що недотримання положень процесуального закону в частині, коли на заявлені клопотання сторони чи учасника справи з пропозиціями закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду, тобто з вимогами припинити провадження у справі, суд першої інстанції не постановив судового рішення за наслідками розгляду цих клопотань, само по собі не може бути підставою для скасування судових рішень із направленням справи для продовження розгляду і вирішення цих клопотань, а також для ухвалення нового рішення, оскільки порушення у вигляді залишення поза увагою та розгляду суду клопотання відповідача, яке потребувало своєчасного і відповідного розв`язання, в розумінні процесуального закону не є тими чинниками (факторами), які перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із судовим рішенням, яке ухвалено по суті спору.

Не без того, що якщо би суд першої інстанції не оминув увагою клопотання, розглянув його, прислухався до його аргументів та задовольнив його, то тоді б не було предмета апеляційного оскарження у тому виді, в якому він переглядається у цій справі, і тільки. Але у цій справі суд першої інстанції ухвалив рішення по суті спору, а нерозгляд клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із закінченням строку звернення до суду за своїми значеннєвими властивостями не є тим порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Звідси, посилання на ці доводи не можна визнати вагомими та достатніми для втручання в судове рішення.

10. В апеляційній скарзі Офісу Генерального прокурора окремо наголошується на статусних та компетенційних відмінностях між КДКП і Офісом Генерального прокурора в розрізі нормативного регулювання, яке діяло як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у суді.

Зокрема, звертається увага на те, що відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 77 Закону № 1697-VII до повноважень КДКП було віднесено проведення добору кандидатів на посаду прокурора в органи прокуратури.

У зв`язку з набранням чинності 25 вересня 2019 року Законом України № 113-IX зупинена до 01 вересня 2021 року дія положень Закону № 1697-VII, що визначали статус і повноваження КДКП, голова і члени КДКП вважаються звільненими з посади, а їх повноваження - достроково припиненими.

Підпунктом 7 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113?ІХ установлено, що тимчасово, до 01 вересня 2021 року, в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення здійснення добору на посади прокурорів.

Відзначається далі, що порядок формування та діяльності, а також правовий статус КДКП і кадрових комісій з добору на вакантні посади прокурорів суттєво відрізняються. Процедура добору на посаду прокурора окружної прокуратури, передбачена Законом № 113-ІХ, істотно відмінна від процедури добору на посаду прокурора місцевої прокуратури, яка була запроваджена Законом № 1697-VII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин.

Все це, з погляду відповідача, спростовує висновок суду першої інстанції про те, що Генеральний прокурор є належним відповідачем у справі, позаяк покладення на Генерального прокурора обов`язку щодо визначення переліку, складу і порядку роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур автоматично не робить Генерального прокурора самостійним і самодостатнім органом прокуратури зі статусом і повноваженнями КДКП.

Додає, що як КДКП, так і кадрові комісії з добору на вакантні посади прокурорів, які хоч і створені Генеральним прокурором, через покладені на них функції є незалежними органами, що самостійно приймають рішення про (не)успішне проходження кандидатом добору на вакантні посади прокурорів.

Вважає, що скасування Спірного рішення КДКП, яка з 25 вересня 2019 року призупинила свою діяльність, не потягне перегляду цим органом або будь-яким іншим такого рішення, а тому судове рішення в цій частині не може вважатися ефективним захистом прав, свобод та інтересів позивача, а отже, не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.

11. Відповідаючи на ці доводи, Велика Палата насамперед звертає увагу на таке.

Відповідачем в адміністративній справі згідно з частиною четвертою статті 46 КАС України є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до визначення, закріпленого у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З наведеного випливає, що статус суб`єкта владних повноважень мають не лише органи державної влади чи місцевого самоврядування зі статусом юридичної особи, а й їх посадові та службові особи й інші суб`єкти, перелік яких не є вичерпним. Головною їх ознакою як відповідачів в адміністративній справі є наявність необхідного обсягу компетенції здійснювати публічно-владні управлінські функції і приймати в межах їх реалізації рішення або вчиняти дії, які тягнуть виникнення, зміну чи припинення прав і обов`язків юридичних та фізичних осіб.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-ІХ.

Пунктом 21 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» цього Закону установлено, що з дня набрання ним чинності члени і голова КДКП вважаються звільненими з посади, а їх повноваження вважаються достроково припиненими.

З 25 вересня 2019 року до 01 вересня 2021 року за положеннями підпункту 1 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX порядок проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора затверджується Генеральним прокурором.

На виконання пункту 20, підпункту 1 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прийнято Порядок проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора, затверджений наказом Генерального прокурора від 10 січня 2020 року № 11 (зі змінами, внесеними наказом Генерального прокурора від 03 червня 2020 року № 265) (далі - Порядок № 11). Згідно з пунктом 2 Порядку №11 рішення про проведення добору приймається Генеральним прокурором та оформлюється відповідним наказом.

Згідно з положеннями підпунктів 7, 8 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 3 Порядку № 11 та пункту 3 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 (зі змінами; далі - Порядок № 233), в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення здійснення добору на посади прокурорів, порядок роботи, перелік і склад яких визначаються наказами Генерального прокурора.

За положеннями названих нормативних правил кадрові комісії є колегіальними органами, які не входять у структуру Офісу Генерального прокурора і створені для проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату КДКП), регіональних, місцевих та військових прокуратур; здійснення добору на посади прокурорів; розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів (далі - відповідна кадрова комісія).

Пунктом 2 Порядку № 233 регламентовано участь кадрової комісії в особі уповноважених представників у судовому розгляді справ про оскарження її дій, бездіяльності, рішень та інших актів, ухвалених за результатами дисциплінарних проваджень щодо прокурорів, у тому числі КДКП.

Голова комісії, а також уповноважені працівники підрозділу, що забезпечує її діяльність, згідно з пунктами 5, 11 зазначеного Порядку є повноважними особами для підписання процесуальних документів у справах, в яких кадрова комісія бере участь як сторона або третя особа.

Отже, наведеними спеціальними нормами прямо передбачена участь кадрової комісії у судовому розгляді справ з оскарження рішень, дій, бездіяльності її чи КДКП, ухвалених за результатами дисциплінарних проваджень щодо прокурорів.

12. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у судовому засіданні, призначеному на 02 жовтня 2019 року встановив, що КДКП з 25 вересня 2019 року не є органом, який забезпечує здійснення добору на посади прокурорів. З огляду на це Верховний Суд ухвалив звернутися із запитом до Генерального прокурора щодо визначення правонаступника КДКП у справі № 9901/348/19 та зупинив провадження у цій справі до встановлення правонаступника.

У зв`язку із вибуттям КДКП у спірних правовідносинах та зважаючи на те, що на Генерального прокурора законодавством покладено обов`язок щодо визначення переліку, складу і порядку роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур та затвердження порядку проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора, керуючись засадами адміністративного судочинства, Верховний Суд вирішив за можливе замінити відповідача у справі - КДКП його процесуальним правонаступником - Генеральним прокурором та ухвалою від 25 листопада 2020 року замінив відповідача у цій справі - КДКП його процесуальним правонаступником - Генеральним прокурором.

Автор апеляційної скарги, як мовилося вище, власне і наполягає на тому, що відбулася безпідставна і незаконна заміна відповідача у цій справі, а звідси - розгляд позову до неналежного відповідача.

13. Відповідно до частини першої статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17) та від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.

У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другого відповідача суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

Згідно з пунктом 51 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».

Повторюючись, зазначимо, що з відповіді представника Офісу Генерального прокурора видно, що ані положеннями законів № 113-IX, № 1697-VII, ані інших нормативно-правових актів не визначено орган, який можна було б вважати правонаступником КДКП у спірних відносинах з питань добору кандидатів на посаду прокурора. З огляду на законодавчі зміни на той час не було органу, який би після скасування судом Спірного рішення міг би прийняти щодо позивача рішення про зарахування або відмову в зарахуванні його до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів за процедурою, яка діяла на час виникнення спірних відносин (до внесення Законом № 113-ІХ змін до порядку добору). У відповіді наголошено, що оскільки Генеральний прокурор не наділений повноваженнями щодо прийняття рішень про проходження добору кандидатом, бо не може відповідати за рішення, прийняте самостійним (незалежним) органом (КДКП) в межах виключних повноважень, наданих йому законом, то він є неналежним відповідачем у цій справі.

Законом № 113-ІХ делеговано Генеральному прокурору право створювати органи для забезпечення здійснення добору на посади прокурорів. На виконання зазначених законодавчих положень наказами Генерального прокурора від 30 квітня 2021 року № 137, 138, від 20 серпня 2021 року № 269-274 створено першу-восьму кадрові комісії з добору на зайняття вакантних та тимчасово вакантних посад прокурорів в окружних прокуратурах і спеціалізованих прокуратурах у військовій та оборонній сфері (на правах окружних).

Законом № 113-ІХ, порядками № 11 та № 233 не передбачено повноважень Генерального прокурора стосовно прийняття, перегляду, оскарження рішень кадрової комісії або втручання у її діяльність в будь-який інший спосіб. Відповідно до пункту 20 Порядку № 11 рішення про допуск чи відмову в допуску до участі в доборі на посаду прокурора приймається кадровою комісією з добору на посади прокурорів.

З огляду на наведені законодавчі положення суд першої інстанції, здійснюючи процесуальне правонаступництво у справі, слушно послався на рішення ЄСПЛ у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04), в якому констатовано, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу, проте мав би з`ясувати обсяг компетенції Генерального прокурора щодо ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. Але суд обмежився лише констатацією факту, що на час розгляду цієї справи відповідна кадрова комісія не була створена, а обов`язок створення такої покладено на Генерального прокурора, а отже, останній і є належним відповідачем у справі.

В аспекті наведеного вище таке рішення суду не є законним і тому підлягає зміні.

На час апеляційного розгляду справи стало відомо про створення та дату початку діяльності Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, до повноважень якого за положеннями пункту 2 частини першої статті 77 Закону № 1697-VII, серед іншого, віднесено проведення добору кандидатів на посаду прокурора в установленому цим Законом порядку, який і був залучений для участі у справі як процесуальний правонаступник КДКП, про що зазначено вище.

14. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, керувався такими нормативними положеннями, чинними на час виникнення спірних відносин.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII.

Порядок добору кандидатів та їх призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури визначено статтею 29 Закону № 1697-VII, відповідно до якої добір кандидатів та їх призначення на посаду прокурора здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає: 1) прийняття КДКП рішення про проведення добору кандидатів на посаду прокурора, що розміщується на офіційному вебсайті КДКП та повинно містити виклад передбачених цим Законом вимог, яким має відповідати кандидат на посаду прокурора, а також перелік документів, що подаються до КДКП, і кінцевий термін їх подання; 2) подання особами, які виявили бажання стати прокурором, до КДКП відповідної заяви та документів, визначених цим Законом; 3) здійснення КДКП на основі поданих кандидатами на посаду прокурора документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду прокурора; <…>; 6) організацію КДКП спеціальної перевірки кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит; 7) визначення КДКП рейтингу кандидатів на посаду прокурора серед осіб, які успішно склали кваліфікаційний іспит та щодо яких проведено спеціальну перевірку, а також зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів; <…>; 10) проведення КДКП конкурсу на зайняття вакантних посад прокурорів на основі рейтингу кандидатів; 11) направлення КДКП подання керівнику місцевої прокуратури щодо призначення кандидата на посаду прокурора; <…>.

Відповідно до частин першої та третьої статті 30 Закону № 1697-VIІ для участі в доборі кандидатів на посаду прокурора особа подає: 1) письмову заяву про участь у доборі кандидатів на посаду прокурора; <…>;3) анкету кандидата на посаду прокурора, що містить інформацію про особу, та автобіографію; <…>; 9) письмову згоду на збирання, зберігання та використання інформації про неї з метою оцінки готовності особи до роботи на посаді прокурора та проведення щодо неї спеціальної перевірки; 10) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік за формою, встановленою Законом України від 07 квітня 2011 року № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - Закон № 3206-VI); <…>. Вимагати від кандидата на посаду прокурора надання документів, не передбачених цією статтею, забороняється.

До участі в доборі кандидатів на посаду прокурора допускаються особи, які подали всі необхідні документи і відповідають вимогам, установленим до кандидата на посаду прокурора. Про відмову в допуску до кваліфікаційного іспиту КДКП приймає вмотивоване рішення.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 1697-VII КДКП організовує спеціальну перевірку кандидатів на посаду прокурора, які успішно склали кваліфікаційний іспит. Відомості про особу, які підлягають спеціальній перевірці, а також порядок її здійснення визначаються Законом № 3206-VI.

За частиною першою статті 56 Закону № 1700-VII стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується НАЗК, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.

Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в частині першій цієї статті, зокрема щодо: <…> 2) факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за пов`язані з корупцією правопорушення; 3) достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 4) наявності в особи корпоративних прав; <…>; 8) поширення на особу заборони займати відповідну посаду, передбаченої положеннями Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (частина третя статті 56 Закону № 1700-VII).

Відповідно до частини першої статті 57 Закону № 1700-VII спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади, у строк, що не перевищує двадцяти п`яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки. Порядок проведення спеціальної перевірки та форма згоди на проведення спеціальної перевірки затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 57 Закону № 1700-VII передбачено, що для проведення спеціальної перевірки особа, яка претендує на зайняття посади, подає до відповідного органу: 1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки; 2) автобіографію;<…>.

Особа, яка претендує на зайняття посади, також подає до НАЗК в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Пунктом 3 частини четвертої статті 57 Закону № 1700-VII визначено, що НАЗК спеціальна перевірка проводиться щодо наявності у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, відомостей про кандидата, а також щодо достовірності відомостей, зазначених особою у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Відповідно до частин першої, другої статті 58 Закону № 1700-VII інформація про результати спеціальної перевірки, підписана керівником органу, що проводив перевірку, а в разі його відсутності - особою, яка виконує його обов`язки, або заступником керівника органу відповідно до розподілу функціональних обов`язків, подається до органу, який надіслав відповідний запит, у семиденний строк з дати надходження запиту.

Рішення про призначення (обрання) або про відмову у призначенні (обранні) на посаду, пов`язану із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, приймається після проведення спеціальної перевірки. У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту розбіжностей у поданих претендентом на посаду автобіографії та/або декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік посадовою особою (органом), яка (який) організовує проведення спеціальної перевірки, надається можливість претенденту на посаду протягом п`яти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом та/або виправити таку розбіжність.

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.

Особа, щодо якої за результатами спеціальної перевірки встановлено обставини, які є підставою для відмови у призначенні (обранні) на посаду, вважається такою, що не пройшла спеціальну перевірку. Рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду за результатами спеціальної перевірки може бути оскаржено до суду.

Згідно з частиною третьою статті 58 цього Закону орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Щодо кандидатів на зайняття посад (крім посади судді), призначення (обрання) на які здійснюється Президентом України, Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України, таку довідку готує відповідний структурний підрозділ Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України або Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подати відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування свої зауваження у письмовій формі. Ці зауваження підлягають розгляду у семиденний строк з дня їх надходження.

Аналогічні положення щодо питання проведення спеціальної перевірки містяться у Порядку № 171.

Частиною другою статті 32 Закону № 1697-VII передбачено, що у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання кандидатом на посаду прокурора неправдивих відомостей або підроблених документів КДКП приймає рішення про відмову в зарахуванні кандидата до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів.

Відповідно до частини шостої цієї статті Закону у разі одержання інформації, що може свідчити про недоброчесність кандидата на посаду прокурора, КДКП розглядає її на своєму засіданні за участю такого кандидата. Кандидат на посаду прокурора має право ознайомитись з такою інформацією, надати відповідні пояснення, спростувати та заперечити її. За результатами розгляду КДКП може прийняти рішення про недопущення кандидата до проходження спеціальної підготовки.

15. Суд установив, що мотивами прийняття Спірного рішення слугувала інформація про виявлення НАЗК за результатами спеціальної перевірки недостовірних відомостей, які позивач зазначив у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік. З огляду на ці відомості Комісія виснувала, що такі дії кандидата на посаду прокурора ОСОБА_1 несумісні з обійманням надалі посади прокурора та можуть свідчити про недоброчесність кандидата.

На виконання наведених вище положень статті 58 Закону № 1700-VII, якими передбачено право особи, що претендує на відповідну посаду, надати свої пояснення та виправити встановлені розбіжності, позивач на запит відповідача від 22 грудня 2018 року про надання пояснень та документів на їх підтвердження щодо виявлених НАЗК розбіжностей та на засіданні Комісії 09 квітня 2019 року надав пояснення та уточнюючі документи з цього приводу.

За положеннями цієї ж статті 58 Закону № 1700-VII рішення щодо результатів розгляду (врахування) наданих кандидатом на посаду пояснень та виправлення розбіжностей приймається органом, на посаду в якому претендує особа.

У Спірному рішенні стосовно наданих кандидатом на посаду прокурора місцевої прокуратури пояснень щодо виявлених НАЗК недостовірних відомостей у поданій ним декларації відповідач дослівно обмежився таким висловлюванням: « ОСОБА_1 на засідання 09.04.2019 прибув, особисто надав Комісії пояснення та уточнюючі документи». Далі виклав відомий висновок щодо результату спеціальної перевірки.

Але при цьому, на що звернув увагу і суд першої інстанції, не взяв до уваги, що за змістом частини третьої статті 58 зазначеного Закону особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подати відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування свої зауваження у письмовій формі. Ці зауваження підлягають розгляду у семиденний строк з дня їх надходження.

Пунктом 15 Порядку № 171 визначено, що претенденти на посади, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати такої перевірки та в разі незгоди з її результатами можуть подати відповідному органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування свої зауваження у письмовій формі. Зауваження у семиденний строк з дня їх надходження підлягають розгляду керівником відповідного органу або його заступником відповідно до розподілу функціональних обов`язків, за результатами якого особі надається письмова відповідь.

Як згадано вище, довідка про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, та Спірне рішення містять лише посилання щодо надання позивачем пояснень та підтверджуючих документів з приводу виявлених під час проведення спеціальної перевірки недостовірних відомостей в декларації кандидата. А це, своєю чергою, дає підстави підсумувати, що матеріали справи не містять, а відповідач не довів, що надані позивачем пояснення та уточнюючі документи були розглянуті відповідачем та враховані при прийнятті оскаржуваного рішення.

Фактично відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення обмежився лише інформацією, наданою НАЗК, якою встановлено недостовірні відомості у поданій позивачем декларації за 2017 рік, за результатами чого на підставі припущень дійшов висновку, що такі дії кандидата на посаду прокурора несумісні з обійманням у подальшому посади прокурора та «можуть» свідчити про недоброчесність кандидата.

З аналізу наведених законодавчих положень та обставин справи суд першої інстанції дійшов висновку, що Спірне рішення Комісії не містить мотивів відхилення або врахування наданих позивачем пояснень та уточнюючих документів, а отже, прийняте без урахування критеріїв, що випливають із принципів законності та обґрунтованості рішень, прийнятих суб`єктом владних повноважень.

З таким висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій частині варто погодитись. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Наведений принцип справедливого судочинства відображає основні критерії справедливого ставлення до особи, в тому числі право бути почутим у прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень. Якщо при цьому право особи бути почутою не забезпечується, то порушується наведений принцип, а за таких умов з`являються підстави визнати прийняте рішення незаконним.

Спірне рішення не містить аргументів на користь того, що Комісія при його прийнятті врахувала надані позивачем пояснення та уточнюючі документи. Не зазначила, яким чином їх наявність вплинула на прийняття саме такого рішення відносно позивача. А отже, таке рішення не може визнаватись обґрунтованим та законним.

Велика Палата Верховного Суду не може визнати, що відсутність у Спірному рішенні аргументів на користь того, що Комісія при його прийнятті врахувала надані позивачем пояснення та уточнюючі документи є просто формальністю, елементом певної невмотивованості рішення через неуважність, порушенням, що не має істотного значення, чи чимось таким, що не впливає на законність і обґрунтованість Спірного рішення в цілому.

КДКП повинна розглядати надані кандидатом на посаду прокурора пояснення та уточнюючі документи на їх підтвердження всебічно й об`єктивно, давати відповіді на всі доводи. І якщо Комісія вирішила визнати певну подію такою, що на підставі закону є достатньою і необхідною для ухвалення рішення про недопущення кандидата до проходження спеціальної підготовки, то однаковою мірою вона повинна оцінити й дати відповідь на питання, чи обставини та законні підстави, які в поясненнях наводить такий кандидат, не є такими, що спростовують обставину, з посиланням на яку було припинено участь кандидата в конкурсі.

16. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Велика Палата вважає, що суд першої інстанції по суті ухвалив правильне рішення, але частково без дотримання норм процесуального права стосовно процесуальної заміни відповідача у справі. Із цих підстав рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в мотивувальній частині необхідно змінити з викладених вище мотивів.

Керуючись статтями 243, 266, 315, 317, 318, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021року та викласти її в редакції цієї постанови, а в решті це рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач                                                             М. І. Гриців

Судді:                                    Т. О. Анцупова                                           Г. Р. Крет

В. В. Британчук                                          Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва                                          О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима                                               В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна                                            Л. І. Рогач

І. В. Желєзний                                            О. М. Ситнік

О. С. Золотніков                                        В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук                                       І. В. Ткач

В. С. Князєв                                                С. П. Штелик

https://reyestr.court.gov.ua/Review/102051077

4

Запитання по судовому розгляду / Чи підлягає арешту зарплатний рахунок фізичної особи

« : 03 Лютого 2022, 19:08:33 »

Чи підлягає арешту зарплатний рахунок фізичної особи

Юристи роз’яснили, чи можна стягувати кошти із заробітної плати.
Чи підлягає арешту зарплатний рахунок фізичної особи

Координаційний центр з надання правової допомоги роз’яснив, чи можуть за борги арештувати зарплатний рахунок фіичної особи. Про це повідомляє пресслужба БПД.

Як правило, кредитні установи звертаються до примусового стягнення заборгованості через отримання виконавчих написів. Виконавчий напис нотаріуса — це розпорядження нотаріуса щодо стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, здійснене на документах, що встановлюють заборгованість. Подібний напис вчиняється на документації, яка підтверджує наявність зобов’язань боржника, наприклад, на нотаріально завіреному договорі позики. Далі виконавець виносить постанову про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Щодо кредиту та виконавчого провадження, необхідно з’ясувати який виконавчий документ перебуває на виконанні у виконавця. Для цього потрібно звернутися до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, який відкрив виконавче провадження.

Чи можна стягувати кошти із заробітної плати?

Закон України «Про виконавче провадження» передбачає стягнення із заробітної плати боржника, його пенсії, стипендії та інших доходів, якщо у нього немає коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутнє майно, які би покрили суму стягнення, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі – підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Однак існують підстави, які надають боржнику право на скасування виконавчих написів нотаріусів через суд.

До них відносяться:

    неповідомлення боржника про наявність у нього боргу (письмово за 30 днів до вчинення виконавчого напису);
    прострочені боргові вимоги (минуло понад 3 роки з моменту виникнення права вимоги за борговим документом);
    безпідставно нараховані відсотки за кредитом;
    відсутність оригіналу кредитного договору, засвідченого нотаріально.

У разі невідповідності вчинення виконавчого напису вимогам законодавства слід звертатися до суду з оскарженням виконавчого напису нотаріуса та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає до виконання. Для звернення до суду потрібно мати матеріали виконавчого провадження, копії постанови про відкриття виконавчого провадження та копії виконавчого напису нотаріуса. Їх можна отримати в державного або приватного виконавця, який відкрив виконавче провадження, звернувшись із відповідною заявою.

https://sud.ua/ru/news/ukraine/228193-chi-pidlyagaye-areshtu-zarplatniy-rakhunok-fizichnoyi-osobi

5

Новини / Кабмін затвердив нову редакцію Правил водопостачання

« : 02 Лютого 2022, 17:07:41 »

Як буде подаватися вода в будинки: Кабмін затвердив нову редакцію Правил водопостачання

Уряд змінив правила оплати послуг з постачання води споживачам та оформлення претензій до постачальників комунальних послуг.
Як буде подаватися вода в будинки: Кабмін затвердив нову редакцію Правил водопостачання
Кабмін ухвалив нову редакцію Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що були затверджені Постановою Уряду від 5 липня 2019 року № 690.

https://sud.ua/ru/news/publication/228097-yak-bude-podavatisya-voda-v-budinki-kabmin-zatverdiv-novu-redaktsiyu-pravil-vodopostachannya

6

Новини / Виконкоми зобов’яжуть передати в управління будинки, в яких відсутнє ОСББ

« : 24 Січня 2022, 18:07:01 »

Виконкоми місцевих рад зобов’яжуть оперативно передати в управління будинки, в яких відсутнє ОСББ
https://sud.ua/ru/news/publication/227145-vikonkomi-mistsevikh-rad-zobovyazhut-opertivno-peredati-v-upravlinnya-budinki-v-yakikh-vidsutnye-osbb

7

Новини / Українці зможуть платити за "комуналку" в єдиній онлайн-системі – Кабмін

« : 25 Грудня 2021, 21:45:53 »

Українці зможуть платити за "комуналку" в єдиній онлайн-системі – Кабмін
https://www.epravda.com.ua/news/2021/12/24/680969/

8

Судові рішення / ВС: спір щодо укладення договору для багатоквартирного будинку

« : 13 Грудня 2021, 15:00:50 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 194/292/20

провадження № 61-18812св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач -  ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне підприємство «Тернівське житлово-комунальне підприємство»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 червня

2020 року у складі судді Корягіна В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:

Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство» (далі - КП «ТЖКП») про захист прав споживача та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в липні 2019 року вона звернулася до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області з питанням невідповідності чинному законодавству форми договору на надання послуги з управління багатоквартирним будинком, укладеним між нею та управителем в особі КП «ТЖКП» від 15 червня 2017 року, на що було винесено припис про зобов`язання КП «ТЖКП» укласти з нею відповідний договір.

У листопаді 2019 року нею отримано від КП «ТЖКП» типовий договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 24 жовтня 2019 року з пропозицією укласти договір та повернути підписаним один екземпляр. Вказувала, що він не відповідає вимогам чинного законодавства, про що вона зазначила в листі від 25 листопада 2019 року з проханням надати роз`яснення щодо впровадження однієї ціни на зазначену послугу всіх житлових будинків відповідно до розміщеної на сайті Тернівської міської ради зведеної таблиці вартості послуги з управління багатоквартирним будинком, та щодо включення адміністративної витрати в розрахунку складових тарифу на послугу з управління багатоквартирними будинками підприємством у розмірі від 50 % до 90 %. КП «ТЖКП» листом від 09 грудня 2019 року № 1873 повідомило, що наданий розрахунок розміру адміністративних витрат, зазначений в кошторисі, який є додатком до договору від 24 жовтня 2019 року, є помилковий та направлено їй новий кошторис. При цьому кінцева вартість тарифу не мінялася. Наступний варіант договору від 31 січня 2020 року знову містив в розрахунку складових тарифу на послугу з управління багатоквартирними будинками адміністративні витрати підприємством у розмірі від 50 % до 90 %.

23 листопада 2019 року проведено загальні збори співвласників будинку

АДРЕСА_1 , за результатами яких прийнято рішення про обрання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уповноваженими особами співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням, затверджено нову форму договору відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 вересня 2018 року № 712 та прийнято рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги, а саме укладання колективного договору про надання комунальних послуг. 27 листопада 2019 року мешканцям квартир вручені повідомлення про прийняті на зборах рішення. 29 листопада 2019 року протокол загальних зборів співвласників будинку АДРЕСА_1 нею було передано на зберігання до Управління житлово-комунального господарства та капітального будівництва Тернівської міської ради, як визначено в рішенні виконавчого комітету Тернівської міської ради

від 18 травня 2016 року № 106, а 30 листопада 2019 року зазначений договір направлено до КП «ТЖКП» для підписання та повернення одного екземпляру після підписання, де в пункті 53 договору зазначено, що договір набирає чинності з 01 січня 2020 року та укладається строком на один рік. 04 грудня 2019 року КП «ТЖКП» отримало протокол загальних зборів, проект договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 з додатками, але жодної відповіді, протоколу розбіжностей до договору чи підписаного договору не отримано. 20 січня 2020 року до КП «ТЖКП» направлено лист-нагадування.

ОСОБА_1 зазначила, що в порушення вимог чинного законодавства

КП «ТЖКП» надіслало їй типовий договір від 31 січня 2020 року із зазначенням в преамбулі тексту про наявність протоколу загальних зборів від 23 листопада 2019 року, але без урахування рішення цих зборів по суті. Крім того, зазначений типовий договір не відповідає «Правилам надання послуг з управління багатоквартирним будинком», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 вересня 2018 року № 712.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати КП «ТЖКП» укласти договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, затверджений загальними зборами співвласників будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ; зобов`язати КП «ТЖКП» виконати рішення, визначені протоколом загальних зборів співвласників будинку АДРЕСА_1 від 23 листопада 2019 року; зобов`язати КП «ТЖКП» здійснити перерахунок вартості послуг з управління відповідно до умов договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області

від 11 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд враховував, що позивач звертається до суду як фізична особа - співвласник багатоквартирного будинку та просить зобов`язати КП «ТЖКП» вчинити певні дії, які стосуються усіх співвласників багатоквартирного будинку, але не довела суду, що вона має право на звернення до суду для захисту інтересів інших осіб, оскільки протоколом зборів співвласників багатоквартирним будинком доручено ОСОБА_1 лише укласти договір з Управителем на послугу з управління багатоквартирного будинку та обрати форму договірних відносин на надання комунальних послуг (тепло-, водопостачання та водовідведення) співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 - договір з колективним споживачем і уповноважити Управителя на його укладення з надавачем комунальних послуг (КП «ТЖКП»).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 червня

2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що як вбачається з позовної заяви, позивач звертається до суду як фізична особа - співвласник багатоквартирного будинку, про що вона також зазначає у поясненні на відзив та в апеляційній скарзі, натомість її позовні вимоги стосуються не її особисто, а інтересів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

У протоколі загальних зборів не зазначено, що ОСОБА_1 делеговано право звертатися до суду в інтересах співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , а лише доручено укласти договір з Управителем на послугу з управління багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , форма якого затверджена загальними зборами та який відповідає чинному законодавству; обрати форму договірних відносин на надання комунальних послуг (тепло-, водопостачання та водовідведення) співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 - договір з колективним споживачем і уповноважити Управителя на його укладення з надавачем комунальних послуг (КП «ТЖКП»).

Таким чином, ОСОБА_1 не надала суду жодного доказу на підтвердження права на звернення до суду для захисту інтересів інших осіб, а саме співвласників багатоквартирного будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку

ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити судове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та суд не дослідив зібрані у справі докази

(пункти 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанції не врахували статтю 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в якій зазначається, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, а також не врахували право ОСОБА_1 на свободу договору.

ОСОБА_1 вважає, що вона має достатні підставі для представлення та захисту інтересів співвласників будинку

АДРЕСА_1 у спірному питання щодо укладення договорів, оскільки

23 листопада 2019 року було проведено загальні збори співвласників зазначеного будинку, на яких її було обрано уповноваженою особою співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням, як це передбачено пунктом 3 частини другої статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну каргу до суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 звернулася до суду як фізична особа - співвласник багатоквартирного будинку.

Головним управлінням Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області від 04 жовтня 2019 року за вих. № вих-07.2/1920498 на адресу ОСОБА_1 направлено відповідь на її звернення від 01 липня 2019 року щодо можливого порушення її прав як споживача при отриманні послуг з управління багатоквартирним будинком та надання житлово-комунальних послуг з боку КП «ТЖКП» з якої вбачається, що винесено припис за результатами позапланової перевірки про зобов`язання КП «ТЖКП» усунути порушення, допущені у договорі про надання послуги з управління багатоквартирним будинком.

За вих. № 1212 від 21 жовтня 2019 року КП «ТЖКП» направило на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 типовий договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 24 жовтня 2019 року з додатками до нього, з пропозицією підписати його та один примірник повернути КП «ТЖКП», з моменту підписання договору від 24 жовтня

2019 року договір від 15 червня 2017 року втрачає свою силу та вважається розірваним.

ОСОБА_1 на адресу КП «ТЖКП» 25 листопада 2019 року направлено лист з вимогою про надання роз`яснень щодо впровадження однієї ціни на зазначену послугу всіх житлових будинків, щодо яких здійснюється управління, та надання інформації стосовно штатного розпису зазначеної структури комунального підприємства (Управителя) в розрізі витрат на адміністративні послуги та основних працівників зазначеної сфери діяльності, а також осіб, які пройшли професійну атестацію на відповідність кваліфікаційним вимогам «менеджер (управитель) житлового будинку (групи будинків)» відповідно до Порядку здійснення професійної атестації управителів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 28 листопада 2018 року № 1010.

Відповідно до протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку

АДРЕСА_1 від 23 листопада 2019 року більшістю голосів прийнято рішення про обрання уповноваженими особами співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; уповноваженій особі ОСОБА_1 доручено укласти договір з Управителем на послугу з управління багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , форма якого затверджена загальними зборами та який відповідає чинному законодавству; обрано форму договірних відносин на надання комунальних послуг (тепло-, водопостачання та водовідведення) співвласниками багатоквартирного будинку

АДРЕСА_1 - договір з колективним споживачем і уповноважено Управителя на його укладення з надавачем комунальних послуг

(КП «ТЖКП»).

Уповноваженими особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30 листопада 2019 року направлено для узгодження до КП «ТЖКП» проект договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 30 листопада 2019 року з додатками до нього та протокол загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 . При цьому як визнано сторонами зазначений договір не заповнений, не підписаний уповноваженою особою, відсутня дата укладення договору, а також не заповнені додатки. Інший проект договору відповідачу не надавався.

Відповідно до повідомлення Управління ЖКГ та капітального будівництва Тернівської міської ради від 02 грудня 2019 року, протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1

від 23 листопада 2019 року прийнято на зберігання Управлінням ЖКГ та капітального будівництва Тернівської міської ради.

03 грудня 2019 року ОСОБА_1 на адресу КП «ТЖКП» направлено запит на надання інформації щодо план (схеми) прибудинкової території та містобудівну документацію відповідно до яких визначені площі та межі прибудинкових територій за якими проводиться розрахунок послуг з прибирання прибудинкових територій з урахуванням розподілу площі спільної прибудинкової території між житловими будинками АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 .

За вих. № 1873 від 09 грудня 2019 року КП «ТЖКП» надало відповіді

ОСОБА_1 на її запити від 25 листопада 2019 року та 03 грудня 2019 року.

20 січня 2020 року ОСОБА_1 на адресу КП «ТЖКП» направлено нагадування щодо повернення підписаного та затвердженого печаткою договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком

від 30 листопада 2019 року, за яким протягом більш як 30 днів з моменту отримання його КП «ТЖКП» не було надано будь-яких зауважень та пропозицій, а тому вважається погодженим.

За вих. № 171 від 31 січня 2020 року КП «ТЖКП» на адресу ОСОБА_1 направлено типовий договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 31 січня 2020 року з додатками до нього, з пропозицією підписати його та один примірник повернути КП «ТЖКП», з моменту підписання договору від 31 січня 2020 року договір від 15 червня 2017 року втрачає свою силу та вважається розірваним.

За вих. № 217 від 07 лютого 2020 року КП «ТЖКП» на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про те, що КП «ТЖКП», як управитель багатоквартирного будинку, не погоджується з рішенням зборів щодо визначення управителя уповноваженою особою на укладення колективного договору та пропонує обрати іншу уповноважену особу на укладання договорів на комунальні послуги з КП «ТЖКП», як виконавцем комунальних послуг у м. Тернівка, оскільки управителя на збори запрошено не було, чим співвласники багатоквартирного будинку позбавили його можливості висловити думку з питання укладання цієї моделі договору. У разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не визначаться з уповноваженою особою на укладання колективного договору, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником буде укладено індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно із частиною першою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

За змістом статті 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Згідно із статтею 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною третьою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом, а також суди.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники багатоквартирного будинку мають право: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника; одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання; безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом; ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії; на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; інші права, визначені законом. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.

За змістом частини першої статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про: обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням.

Згідно з частиною четвертою статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» колективний договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем такої послуги особою, уповноваженою на це співвласниками, від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку. Такою уповноваженою особою може бути: співвласник багатоквартирного будинку; управитель багатоквартирного будинку; уповноважений орган управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку; правління житлово-будівельного кооперативу; інша фізична чи юридична особа, уповноважена рішенням співвласників (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку). У разі укладення колективного договору до відносин між співвласниками багатоквартирного будинку та уповноваженою співвласниками особою застосовуються положення Цивільного кодексу України про доручення, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач звернулася до суду як фізична особа - співвласник багатоквартирного будинку, але її позовні вимоги стосуються не її особисто, а інтересів співвласників багатоквартирного будинку

АДРЕСА_1 . У протоколі загальних зборів зазначено, що

ОСОБА_1 доручено укласти договір з Управителем на послугу з управління багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , форма якого затверджена загальними зборами та який відповідає чинному законодавству; обрати форму договірних відносин на надання комунальних послуг (тепло-, водопостачання та водовідведення) співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 - договір з колективним споживачем і уповноважити Управителя на його укладення з надавачем комунальних послуг (КП «ТЖКП»).

Доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах між управителем та співвласниками є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження права на звернення до суду для захисту інтересів інших осіб, а саме співвласників багатоквартирного будинку.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень

Верховного Суду.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області

від 11 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                     С. Ф. Хопта

      Є. В. Синельников

      В. В. Шипович

https://reyestr.court.gov.ua/Review/101634393

9

Судові рішення / ВП ВС: режим нарахування природного газу, незаконність загальнобудинкового вузлу

« : 13 Грудня 2021, 14:44:57 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 212/5836/17

Провадження № 14-11цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Пророка В. В.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І.,             Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й. , Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П.,

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз», третя особа на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011», про визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників у порядку захисту прав споживачів

за касаційною скаргою позивачів на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2019 року, ухвалене у складісудді Пустовіта О. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів Бондар Я. М., Барильської Я. М., Зубакової В. П.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1.            У цій справі позивачі просять суд визнати незаконним встановлений газопостачальною організацією режим нарахування об`ємів спожитого природного газу згідно з показаннями загальнобудинкового приладу обліку газу, зобов`язати її поновити позивачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників та визнати право за побутовими споживачами природного газу на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок газопостачальника.

2.            Суди попередніх інстанцій забезпечити право споживачів на безкоштовне встановлення індивідуальних газових лічильників, відмовивши у двох перших позовних вимогах. Тож перед Верховним Судом постали такі питання: чи є необхідним отримання газопостачальником дозволу мешканців будинку на встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу та чи можливим є нарахування споживачам плати за спожитий газ відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, якщо відповідна постанова Кабінету Міністрів України втрачає чинність.

3.            Відповідаючи на поставлені питання Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що згода мешканців будинку є обов`язковою для встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу, а у разі втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, такі норми споживання застосовуються незалежно від чинності постанови до набрання чинності новою постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджені відповідні норми.

(2) Короткий зміст позовних вимог

4.            У вересні 2017 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом у якому з урахуванням уточнень просили: визнати незаконним встановлений Публічним акціонерним товариством «Криворіжгаз» (далі - ПАТ «Криворіжгаз») режим нарахування об`ємів спожитого природного газу згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу для побутових споживачів природного газу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , що проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ПАТ «Криворіжгаз» з 01 травня 2017 року поновити побутовим споживачам природного газу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , які проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203; визнати право за побутовими споживачами природного газу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , які проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз».

5.            Позов мотивований тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500 між позивачами та ПАТ «Криворіжгаз» укладено типовий договір постачання природного газу споживачам. Доказом факту приєднання всіх позивачів до типового договору розподілу природного газу є щомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий природний газ. Належним чином виконуючи всі умови вказаного договору, позивачі регулярно оплачували рахунки ПАТ «Криворіжгаз» про сплату послуг за договором у терміни, визначені у рахунках. У свою чергу ПАТ «Криворіжгаз» в односторонньому порядку перестало виконувати свої зобов`язання, визначені пунктом 6.2 договору, в частині забезпечення споживачів безперервним постачанням природного газу в порядку та на умовах, передбачених цим договором, та забезпечення належної якості надання послуг з постачання природного газу відповідно до вимог чинного законодавства та цього договору.

6.            У січні 2017 року ПАТ «Криворіжгаз» установило позивачам на будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальнобудинковий вузол обліку газу. У червні 2017 року позивачам з рахунків за спожитий природний газ стало відомо, що для них ПАТ «Криворіжгаз» в односторонньому порядку з 01 травня 2017 року почало нараховувати об`єми використаного природного газу згідно з показаннями загальнобудинкового прибору обліку газу.

7.            Пунктом 6 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46; далі - Тимчасове положення), визначено, що зняття та фіксація показань будинкового вузла обліку на будинок чи групу будинків та квартирних лічильників газу (за їх наявності) здійснюються представниками оператора газорозподільної системи та експлуатаційної організації щомісяця відповідно до узгоджених між сторонами договірних відносин щодо зняття показань будинкового вузла обліку та квартирного лічильника газу. Під час зняття показань можуть за бажанням бути присутні представники відповідних державних органів, мешканці будинку.

8.            ПАТ «Криворіжгаз» не уклало договору на зняття показань будинкового вузла обліку, не склало акт балансового розмежування зі схемою та акт зняття первинних показників лічильника і вводу лічильника в експлуатацію.

9.            Станом на 01 червня 2017 року в управителя будинку - Товариства з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011» відсутні договірні відносини з ПАТ «Криворіжгаз» щодо зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, а також щодо проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку природного газу в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . ПАТ «Криворіжгаз» неправомірно нараховує позивачам, які проживають у вказаному будинку, плату за спожитий природний газ згідно з показаннями загальнобудинкового вузла обліку газу. Такі доводи обґрунтовуються тим, що зазначений вузол документально не введений в експлуатацію, ПАТ «Криворіжгаз» не складено акт балансового розмежування зі схемою, акт зняття первинних показників лічильника та не отримано дозвіл власника будинку на його встановлення.

10.         У зв`язку із численними порушеннями процедури введення в експлуатацію загальнобудинкового вузла обліку газу в будинку за адресою: АДРЕСА_1 існує вірогідність у завищенні фактичних показань лічильника з метою покладення на позивачів додаткових витрат за спожитий природний газ. Фактично позивачів усунуто від процедури щомісячного зняття показань загальнобудинкового вузла обліку газу. Невідомим є функціональний стан вказаного приладу та чи проходив він державну повірку.

11.         У червні 2017 року мешканцями будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , проведені загальні збори співвласників багатоквартирного будинку. З метою забезпечення раціонального використання природних ресурсів та забезпечення оплати кожним споживачем фактично спожитого об`єму газу на зборах прийнято рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ «Криворіжгаз» із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Криворіжгаз» на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Листом ПАТ «Криворіжгаз» від 17 липня 2017 року № Кд01.3.-ЛВ-13367-0717 повідомлено, що ПАТ «Криворіжгаз» не передбачено фінансування робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу в кожній квартирі будинку АДРЕСА_2 . Вказаний лист є документальним підтвердженням порушення ПАТ «Криворіжгаз» прав позивачів на забезпечення та встановлення у квартирах індивідуальних газових лічильників до 01 січня 2018 року. ПАТ «Криворіжгаз» фактично визнано, що забезпечувати позивачів природного газу індивідуальними газовими лічильниками у термін до 01 січня 2018 року підприємство не буде.

(3) Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

12.         Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, позов задоволено частково.

13.         Визнано право за побутовими споживачами природного газу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , що проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ «Криворіжгаз». У задоволенні інших вимог позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

14.         Задовольняючи позов у частині визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за  рахунок ПАТ «Криворіжгаз», суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі індивідуальних, тому відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року.

15.         Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про визнання дій ПАТ «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку незаконними, суди попередніх інстанцій виходили з того, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , здійснено за кошти ПАТ «Криворіжгаз», тому позивачі як співвласники багатоквартирного будинку не мають права заперечувати проти встановлення такого лічильника.

16.         Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог щодо зобов`язання відповідача поновити позивачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що постанова, на яку посилаються позивачі як на підставу проведення перерахунку об`ємів споживання природного газу по об`єкту побутового споживача, на час розгляду справи визнана нечинною, тому не може бути застосована.

(4) Рух справи в суді касаційної інстанції

17.         Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2019 року відкрите касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якою встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

18.            02 лютого 2021 рокуВелика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

19.         У серпні 2019 року позивачі подали до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

20.         Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправомірно відмовили в задоволенні вимоги про проведення перерахунку об`ємів спожитого природного газу, оскільки норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203, були чинними у період з дати набуття чинності постановою до 09 серпня 2018 року. Суди не надали належної правової оцінки тому, що акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності щодо будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , не складався, а тому точка обліку не була визначена. За таких обставин, не маючи точки обліку, тобто вихідних даних для розрахунку проекту, працівники ПАТ «Криворіжгаз» не змогли розробити проект та не мали права здійснювати монтаж загальнобудинкового приладу обліку.

21.         Позивачі також указують, що наявні підстави вважати, що суди дійшли помилкового висновку про законне встановлення ПАТ «Криворіжгаз» загальнобудинкового лічильника газу в будинку, законність нарахування об`ємів спожитого природного газу побутовим споживачам на підставі показань загальнобудинкового лічильника газу. Такі доводи відповідають правовим висновкам Верховного Суду, зробленим в ухвалі від 21 березня 2019 року у справі № 171/1183/17 (провадження № 61-1553ск19).

22.         Судові рішення оскаржуються в частині визнання дій ПАТ «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку незаконними та зобов`язання відповідача поновити позивачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

(2) Позиція інших учасників справи

23.         У вересні 2019 року від АТ «ОГС «Криворіжгаз» надійшов відзив на вказану касаційну скаргу, в якому заявник просить відхилити касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

24.         8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності тим Законом.

25.         Оскільки позивачі подали касаційну скаргу в серпні 2019 року, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанцій на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.

(1) Щодо конкретизації правового висновку Великої Палати Верховного Суду

26.            Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на те, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) підсумовано, що обов`язок встановити індивідуальні прилади обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем, який належить до такої категорії споживачів природного газу, як населення, покладено на газорозподільні організації. Такі споживачі не зобов`язані відшукувати джерела фінансування вказаних приладів обліку та робіт з їх установлення, оскільки відповідне фінансування уже закладено в тариф на оплату спожитого газу відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком місцевого суду про те, що пропозиція газорозподільної організації щодо врегулювання відносин зі встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

27.            Проте у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14?347цс18) відсутній висновок про те, яким чином визначати обсяг спожитого газу споживачами до встановлення індивідуальних лічильників: за показаннями загальнобудинкового лічильника чи за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

28.            З метою гарантування юридичної визначеності Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувважає, що існує необхідність відступлення (конкретизації) правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого в постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18), а саме у частині того, що пропозиція газорозподільної організації щодо врегулювання відносин зі встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», оскільки має значення період, у який така пропозиція здійснена: якщо до 20 січня 2018 року, коли згода усіх співвласників квартир на встановлення загальнобудинкового лічильника газу не вимагалась, чи після 20 січня 2018 року, коли загальнобудинковий лічильник газу міг бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

29.            Ураховуючи мотиви Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені в ухвалі від 23 грудня 2020 року, Велика Палата Верховного Суду вважає, що існує необхідність з`ясування таких питань.

30.            Чи можна у контексті застосування попередньої та чинної редакцій Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» кваліфікувати дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу без згоди співвласників багатоквартирного будинку як протиправні або такі, що суперечать вимогам цього Закону?

31.            Чи є правомірними та чи не суперечать вимогам Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» дії газорозподільної організації щодо визначення обсягів спожитого природного газу до 01 січня 2021 року на підставі показників загальнобудинкового лічильника обліку газу у разі невстановлення у споживачів індивідуальних лічильників обліку газу?

32.            В якому порядку потрібно визначати обсяг спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників?

33.            Велика Палата Верховного Суду з цього приводу зазначає таке.

(1.1) Щодо правомірності встановлення загальнобудинкового лічильника

34.            Відповідно до пункту 33 частини першої статті 1 Закону України від 09 квітня 2015 року № 329-VIII «Про ринок природного газу» ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG (зріджений природний газ).

35.            Ця система правовідносин може бути представлена як сукупність договорів різного виду, які укладаються суб`єктами ринку природного газу. Права та обов`язки суб`єктів ринку природного газу як сторін відповідних договорів визначаються безпосередньо зазначеним Законом.

36.            Серед споживачів окреме місце займають побутові споживачі - фізичні особи, які придбавають природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»).

37.            Серед принципів функціонування ринку природного газу пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про ринок природного газу» першочергово визначає забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу, зокрема шляхом диверсифікації джерел надходження природного газу.

38.            Серед прав споживача передбачено право на отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів, а також безоплатне отримання інформації про обсяги та інші показники власного споживання природного газу (пункти 4, 5 частини першої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу»). Аналогічні права визначені у типовому договорі постачання природного газу споживачам, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1386/27831).

39.            З метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання здійснюється приладовий облік природного газу (частина перша статті 18 Закону України «Про ринок природного газу»).

40.            За частиною четвертою статті 18 Закону України «Про ринок природного газу» держава заохочує впровадження новітніх систем, у тому числі апаратних засобів, обліку природного газу, зокрема тих, що забезпечують можливість споживача активно управляти власним споживанням.

41.            Таким чином, приладовий облік споживання природного газу розглядається з позицій забезпечення державних гарантій прав споживачів, у тому числі побутових споживачів природного газу.

42.            Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

43.            Стаття 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 10 жовтня 2015 року визначає, що постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку, зокрема, для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 1 січня 2018 року.

44.            Тобто після зазначених дат постачання цим категоріям споживачів мало здійснюватися за умови комерційного обліку лічильниками газу, до їх настання - незалежно від наявності газових лічильників.

45.            Відповідно до приписів частини другої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції від 20 січня 2018 року загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

46.            До 20 січня 2018 року питання встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу не було врегульоване на рівні закону, а регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами.

46.1.        Приписами абзаців третього-п`ятого пункту 4 Тимчасового положення у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2016 року № 46) передбачено, що:

- ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник (власники) такого будинку (таких будинків) (квартир), так і оператор газорозподільної системи;

- встановлення будинкового вузла обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем. Встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку;

- власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.

46.2.        Відповідно до пункту 1 глави 5 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або оператора газорозподільної системи та за їх рахунок у багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких у повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Бадансоутримувач (управитель) не може відмовити оператору газорозподільної системи в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.

47.            З наведених положень вбачається, що до 20 січня 2018 року оператор газорозподільної системи мав право встановити загальнобудинковий лічильник природного газу, врегулювавши з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку, а також забезпечити можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку.

48.            Отже для встановлення загальнобудинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку оскільки повинен був в договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку, експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку.

49.            Також відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, становить частину спільного майна багатоквартирного будинку.

50 .            У свою чергу, таке майно є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень будинку (частина друга статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частина перша статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

51.            Таким чином, будь-яке втручання у належні до багатоквартирного будинку інженерні мережі (незалежно від місця їх розташування - всередині чи за межами будинку) є діями, які вчиняються щодо майна, належного співвласникам такого будинку на праві спільної сумісної власності.

52.            Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу не є винятком з цього загального висновку, адже здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід`ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об`єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об`єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як допустиме обмеження права власності.

53.            Разом з тим відповідно до однозначних приписів частини сьомої статті 319 та частини другої статті 321 ЦК України обмеження права власності можуть бути запроваджені виключно законом.

54.            Тобто з урахуванням положень абзацу другого частини другої статті 4 ЦК України такі обмеження можуть бути встановлені виключно нормативно-правовим актом, що має юридичну силу закону України. Зазначене кореспондується із приписами пункту 7 частини першої статті 92 Конституції України, відповідно до яких правовий режим власності визначається виключно законами України.

55.            Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що до та після 20 січня 2018 року першочергово слід враховувати, що втручатися у газові мережі, що складають спільне майно багатоквартирного будинку, можна лише за згодою власників такого майна, яка мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (якщо в такому будинку створене об`єднання співвласників - у порядку статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»). У свою чергу, будь-які підзаконні нормативно-правові акти не могли встановлювати інший порядок вирішення цього питання і тим більше надавати оператору газорозподільної системи право в односторонньому порядку втручатися в газові мережі багатоквартирного будинку для встановлення загальнобудинкового лічильника.

56.            Таким чином, слід вважати, що оператор газорозподільної системи, який в односторонньому порядку встановив для багатоквартирного будинку загальнобудинковий лічильник природного газу, як до 20 січня 2018 року, так і після цієї дати діяв з порушенням вимог законодавства.

57.         Велика Палата Верховного Суду вважає, що у питанні правомірності встановлення загальнобудинкового лічильника газу можна виокремити такі режими регулювання:

-                  до 20 січня 2018 року - за письмовою згодою споживачів відповідно до Тимчасового положення (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. № 620) та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а також за умови укладення договору щодо зняття показань з будинкового вузла обліку та квартирних лічильників газу з власником (власниками) будинку (будинків) (квартир), експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо;

-                  з 20 січня 2018 року - загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку відповідно до чинної редакції Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

(1.2) Щодо визначення обсягу спожитого газу споживачами до встановлення індивідуальних лічильників

58.            Положеннями Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» встановлено систему стимулів та гарантій запровадження повного комерційного (приладового) обліку та здійснення контролю за використанням ресурсів природного газу.

59.            З прийняттям цього Закону внесено зміни до Закону України від 08 липня 2010 року № 2467-VI «Про засади функціонування ринку природного газу» (який втратив чинність 01 жовтня 2015 року з прийняттям Закону «Про ринок природного газу»), відповідно до яких відпуск природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. При цьому населення у разі відсутності приладів обліку природного газу споживає газ за нормами, встановленими законодавством, до строків, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

60.            Однак як норми Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і норми Закону України «Про ринок природного газу» не ставлять у залежність визначення обсягу споживання населенням природного газу від наявності чи відсутності загальнобудинкового лічильника газу.

61.            Закон України від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу» змінив строк постачання природного газу, яке здійснюється за умови його комерційного обліку в частині населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі, - з 1 січня 2021 року. Ці зміни набули чинності 20 січня 2018 року.

62.            Отже, з 1 січня 2018 року почало діяти правило про облік до моменту встановлення лічильників газу за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України. Це положення не пов`язується з наявністю загальнобудинкового лічильника газу.

63.            Таким чином, законодавчими актами передбачено лише два  механізми обчислення обсягу спожитого газу:

-                  за даними лічильників газу;

-                  за встановленими Кабінетом Міністрів України нормами споживання.

64.            Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу (алокація) по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 10 до цього Кодексу.

65.            Тому для застосування такої санкції, як визначення фактичного об`єму спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, має бути встановлений факт відмови споживача, який не забезпечений лічильником природного газу (індивідуальним або загальнобудинковим), від його встановлення за рахунок оператора ГРМ.

66.            Таким чином, у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України.

(1.3) Щодо відступу від правового висновку, викладеного раніше у постанові Великої Палати Верховного Суду

67.            Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступу від висновку (шляхом його конкретизації), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18), а саме щодо врегулювання відносин зі встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору, що суперечить вимогам статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», оскільки має значення період, у який така пропозиція здійснена: якщо до 20 січня 2018 року, коли згода усіх співвласників квартир на встановлення загальнобудинкового лічильнику газу не вимагалась, чи після 20 січня 2018 року, коли загальнобудинковий лічильник газу міг бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

68.            Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від викладеного вище висновку, оскільки, як уже зазначалося в тексті цієї постанови, будь-яке втручання у належні до багатоквартирного будинку інженерні мережі (незалежно від місця їх розташування - всередині чи за межами будинку) є діями, які вчиняються щодо майна, належного співвласникам такого будинку на праві спільної сумісної власності. Встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу не є винятком з цього загального висновку, адже здійснюється з безпосереднім втручанням в інженерні мережі будинку, а сам прилад обліку, будучи приєднаним до мереж будинку, стає невід`ємною складовою частиною останніх, перестає існувати як окрема річ і бути об`єктом права власності оператора газорозподільної системи. Об`єкт же права власності співвласників багатоквартирного будинку зазнає фізичних змін. За відсутності згоди співвласників такі зміни можуть кваліфікуватися або як правопорушення, або як обмеження права власності.

69.            Втручатися у газові мережі, що складають спільне майно багатоквартирного будинку, до та після 20 січня 2018 року можна було лише за згодою власників такого майна, що мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (якщо в такому будинку створене об`єднання співвласників - у порядку статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»). У свою чергу, будь-які підзаконні нормативно-правові акти не могли встановлювати інший порядок вирішення цього питання і тим більше надавати оператору газорозподільної системи право в односторонньому порядку втручатися в газові мережі багатоквартирного будинку для встановлення загальнобудинкового лічильника.

(2) Позиція Великої Палати Верховного Суду щодо суті спору

70.         Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

(2.1) Обставини справи, встановлені судами

71.         Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16 квітня 2015 року № 1274 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на господарську діяльність з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву «Інгулець» Інгулецького району в м. Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області у зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ «Криворіжгаз».

72.         Позивачі у справі проживають у будинку за адресою: АДРЕСА_4 , та є споживачами послуг з надання природного газу, регулярно оплачували послуги згідно з договором у терміни, визначені у рахунках.

73.         Позивачі звернулися до ПАТ «Криворіжгаз» із заявою про встановлення індивідуальних приладів обліку газу (лічильників).

74.         На зазначену заяву ПАТ «Криворіжгаз» у своєму листі від 17 липня 2017 року № Кд 01.3.-ЛВ-13367-0717 повідомило про те, що постановою Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 01 березня 2016 № 547 затверджено план розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016 -2025 роки та джерела його фінансування по розподілах. Розділом І плану розвитку на 2016-2025 роки з урахуванням технічних та економічних чинників передбачено встановлення єдиних будинкових вузлів обліку природного газу у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Система газопостачання житлового будинку АДРЕСА_2 має таку характеристику - один газопровід-ввід до будинку, відповідно є технічна можливість встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу.

(2.2) Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані норми права

75.         Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

76.         Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

77.         Відповідно до частин першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

78.         Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

79.         Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

80.         Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

81.         Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

82.         Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 

83.         Конституційний Суд України виходить з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах

84.         Відповідно до частини третьої статті 2 Закону «Про ринок природного газу» рішення (заходи) суб`єктів владних повноважень, прийняті на виконання норм цього Закону, мають відповідати принципам пропорційності, прозорості та недискримінації.

85.         Згідно з принципом недискримінації рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень не можуть призводити:

-                  до юридичного або фактичного обсягу прав та обов`язків особи, який є відмінним від обсягу прав та обов`язків інших осіб у подібних ситуаціях, якщо тільки така відмінність не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу;

-                  до юридичного або фактичного обсягу прав та обов`язків особи, який є таким, як і обсяг прав та обов`язків інших осіб у неподібних ситуаціях, якщо така однаковість не є необхідною та мінімально достатньою для задоволення загальносуспільного інтересу.

86.         З огляду на необхідність забезпечення принципу високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу слід визнати, що односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу необхідно кваліфікувати не тільки в контексті застосування попередньої та чинної редакцій Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а значно ширше - в контексті норм про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України, ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

87.         Суди попередніх інстанцій установили, що в управителя будинку - Товариства з обмеженою відповідальністю «УЮТ-2011» відсутні договірні відносини з ПАТ «Криворіжгаз» щодо зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, а також щодо проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку природного газу в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня також згода власників будинку, що мала бути надана в порядку, визначеному статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Крім того, нема даних про те, що позивачі відмовилися від встановлення їм індивідуальних лічильників природного газу і чинили перешкоди представникам ПАТ «Криворіжгаз» у доступі до будинку для встановлення лічильника природного газу, а, навпаки, у червні 2017 року позивачі зверталися до відповідача із заявами, у яких просили встановити їм квартирні прилади обліку споживання природного газу (а. с. 137, т. 1).

88.         З огляду на викладене односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу за відсутності договірних відносин та без згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку слід однозначно кваліфікувати як протиправні незалежно від того, вчинені вони до 20 січня 2018 чи після цієї дати.

89.         У разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, визначеними Кабінетом Міністрів України.

90.         23 березня 2016 року Кабінет Міністрів України як повноважний суб`єкт, прийняв постанову № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 203), що мала усунути неналежний стан правового регулювання у відносинах між постачальником та споживачем природного газу, який немає лічильника.

91.         В подальшому 30 травня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 826/2507/18 про задоволення позову, зокрема, визнав протиправною та нечинною постанову № 203. 9 серпня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд та 27 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду залишили без змін рішення суду першої інстанції.

92.         30 січня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» (далі - постанова № 63), якою, зокрема, затвердив норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників та установив, що не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами № 237 та № 203. 21 лютого 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 640/2305/19, якою забезпечив позов шляхом зупинення дії зазначених пунктів постанови № 63.

93.         27 лютого 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 143 «Питання споживання природного газу» (далі - постанова № 143), яка за змістом відповідає нормам постанови № 63, однак дія яких булу зупинена судом у справі № 640/2305/19. Зокрема, уряд у постанові № 143 затвердив норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників та установив, що не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами № 237 та № 203.

94.         14 серпня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/2305/19 ухвалив рішення про часткове задоволення позову та визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо прийняття зазначених пунктів постанови № 63. 13 листопада 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. 10 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року.

95.         13 лютого 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/13591/19 ухвалив рішення про задоволення позову та визнання протиправними дії Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо прийняття зазначених пунктів постанови № 143. 2 червня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. 8 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2020 року.

96.         Враховуючи зазначене, виникла прогалина у правовому регулюванні відносин щодо споживання населенням природного газу за відсутності лічильників (додатково див. пояснювальну записку до проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ринок природного газу» та інших законів щодо забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу»; http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=69533).

97.            У Конституції України встановлено, що Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13).

98.            Конституційний Суд України в абз. 2 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 вказав, що «верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо».

99.            Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

100.         Велика Палата Верховного Суду вважає що, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.

101.         У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011) (CDL-AD(2011)003rev) також зазначено, що держава зобов`язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути… проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (п. 46); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись узятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законні очікування») (п. 48).

102.         Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що позивачі мають правомірні очікування стосовно законності й дійсності юридичних актів, які приймають органи публічної влади. Триваюча ситуація невизначеності сама по собі становить непропорційний тягар для особи (див mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04) § 77).

103.         Застосування норм споживання комунальних послуг не може погіршуватися невизначеністю дії нормативних актів, яким вони затверджуються.

104.         Отже, у разі виникнення спору в умовах відсутності юридичної визначеності у правовому регулюванні щодо застосовних норм споживання природного газу суд повинен застосовувати останні норми споживання природного газу, які затвердив Кабінет Міністрів України (незалежно від втрати чинності відповідною постановою, зокрема від визнання її нечинною чи скасування), до затвердження нових норм споживання природного газу.

105.         У спірний період такими постановами Кабінету Міністрів України слід вважати:

105.1.     постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природнього газу населенню з 01 лютого 2016 року і до 07 лютого 2019 року;

105.2.     постанову Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природнього газу населенню з 08 лютого 2019 року і до 06 березня 2019 року;

105.3.     постанову Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року № 143 «Питання споживання природного газу», якою затверджені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, що підлягають застосуванню до послуг з постачання природнього газу населенню з 07 березня 2019 року (і до затвердження Кабінетом Міністрів України нових норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників).

106.         Відтак, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вирішуючи позов у частині вимог про визнання дій ПАТ «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку незаконними та в частині вимог щодо зобов`язання відповідача поновити позивачам режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України, суди першої та апеляційної інстанцій помилково відмовили у задоволенні вимог у цих частинах.

(2.3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

107.      Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

108.      З огляду на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою і такою, яку слід задовольнити.

(3) Висновки щодо застосування норм права

109.      Односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу необхідно кваліфікувати не тільки в контексті застосування попередньої та чинної редакцій Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а також у контексті норм про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України, ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

110.      Односторонні дії газорозподільної організації щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу без згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку слід кваліфікувати як протиправні незалежно від того, вчинені вони до 20 січня 2018 року чи після цієї дати.

111.      Дії газорозподільної організації щодо визначення обсягів спожитого природного газу до 01 січня 2021 року на підставі показників загальнобудинкового лічильника газу будуть правомірними за одночасного дотримання таких умов: у споживачів не встановлені індивідуальні лічильники обліку газу; загальнобудинковий лічильник газу встановлений з дотриманням положень законодавства, зокрема за наявності згоди на це співвласників відповідного багатоквартирного будинку.

112 .      За відсутності хоча б однієї з указаних умов дії газорозподільної організації щодо визначення обсягів спожитого природного газу до 01 січня 2021 року на підставі показників загальнобудинкового лічильника газу суперечитимуть як Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», так і приписам законодавства про зміст, допустимі обмеження та непорушність права власності (Конституція України, ЦК України, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

113.      Законодавство передбачає два механізми визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників: за показаннями загальнобудинкового лічильника та за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

114.      Якщо з будь-яких причин установити загальнобудинковий лічильник природного газу у певний проміжок часу з дотриманням вимог чинного законодавства (зокрема, внаслідок відсутності згоди співвласників будинку) не виявляється можливим, то визначення обсягу спожитого споживачами газу до встановлення індивідуальних лічильників має відбуватися за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

115.         У разі виникнення спору в умовах відсутності юридичної визначеності у правовому регулюванні щодо застосовних норм споживання природного газу суд повинен застосовувати останні норми споживання природного газу, які затвердив Кабінет Міністрів України (незалежно від втрати чинності відповідною постановою, зокрема від визнання її нечинною чи скасування), до затвердження нових норм споживання природного газу.

Керуючись статтями 409, 412, 413, 416, 418, 419 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

постановила:

1.            Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 задовольнити частково.

2.            Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.

3.            Визнати незаконними дії ПАТ «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку в будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

4.            Зобов`язати ПАТ «Криворіжгаз» поновити позивачам режим нарахування природного газу за період:

4.1.           з 01 травня 2017 року і до 07 лютого 2019 року - відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників»;

4.2.           з 08 лютого 2019 року і до 06 березня 2019 року - відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами»;

4.3.           з 07 березня 2019 року (і до затвердження нових норм) - відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року № 143 «Питання споживання природногогазу».

5.            У решті рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. В. ПророкСудді:В. В. БританчукВ. С. Князєв Ю. Л. ВласовГ. Р. Крет І. В. Григор`єваЛ. М. Лобойко М. І. ГрицівК. М. Пільков Д. А. ГудимаО. Б. Прокопенко В. І. ДанішевськаЛ. І. Рогач Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач Л. Й. КатеринчукС. П. Штелик

Повний текст постанови складений 23 листопада 2021 року.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/101584601

10

Судові рішення / ВС: скасування рішення загальних зборів ОСББ, незаконність нарахувань внесків

« : 07 Грудня 2021, 01:25:45 »

Державний герб України

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 761/33019/17

провадження № 61-16024св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Каштан»,

відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,

позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач  (за зустрічним позовом) - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Каштан»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Каштан» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 рокуу складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,

у справі за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Каштан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Каштан» провизнання незаконним та скасування рішення загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Каштан».

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Каштан» (далі - ОСББ «Каштан») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1  про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 прийнято рішення про створення ОСББ «Каштан». 02 квітня 1998 року ОСББ «Каштан» зареєстроване Печерською районною державною адміністрацією м. Києва, реєстраційний номер 21622.

Відповідно до статуту ОСББ «Каштан» створено з метою вирішення питань про використання об`єктів, що перебувають у спільній власності членів об`єднання для обслуговування, ремонту і реконструкції житлового будинку та утримання прибудинкової території.

10 липня 2008 року загальні збори ОСББ «Каштан» прийняли рішення про прийняття житлового комплексу на баланс об`єднання.

Згідно з рішенням VII сесії V скликання Шевченківської районної у м. Києві ради від 25 липня 2009 року за № 694 та актом приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс 29 жовтня 2010 року ОСББ «Каштан» прийняв на власний баланс весь житловий комплекс на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13 липня 1994 року є співвласником 37/100 частин квартири АДРЕСА_2 .

Між позивачем і відповідачем існують відносини з приводу надання послуг з утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території.

Рішенням загальних зборів членів ОСББ «Каштан» затверджено розмір внесків до резервного фонду. З 29 грудня 2010 року по 30 грудня 2015 року діяв тариф на сплату внесків до резервного фонду у розмірі 10 грн за 1 кв. м, починаючи з 01 жовтня 2015 року діє тариф на сплату внесків до резервного фонду у розмірі 50 грн за 1 кв. м.

Однак дані внески відповідач не сплачує, у зв`язку з чим станом на 10 вересня 2017 року утворилась заборгованість в розмірі 73 720,00 грн.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Каштан» суму заборгованості за внесками до резервного фонду у розмірі 73 720,00 грн та судовий збір.

У жовтні 2018 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСББ «Каштан» про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів ОСББ «Каштан».

Посилаючись на порушення процедури, встановленої законом, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення ОСББ «Каштан» від 30 вересня 2015 року та стягнути з ОСББ «Каштан» судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, у задоволенні позовної заяви ОСББ «Каштан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено, зустрічну позовну заяву задоволено в повному обсязі.

Визнано незаконним та скасовано рішення загальних зборів ОСББ «Каштан» від 30 вересня 2015 року та вирішено питання щодо розподілу судового збору.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що ОСББ «Каштан» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження розрахунку заборгованості.

Загальні збори ОСББ «Каштан» від 30 вересня 2015 року було проведено з порушенням процедури, встановленої Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», зокрема, щодо сповіщення про дату і місце їх проведення та наявності кворуму, тому рішення загальних зборів ОСББ «Каштан» від 30 вересня 2015 року є незаконним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСББ «Каштан», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і справу направити на новий розгляд.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Шевченківського районного суду м. Києва.

11 жовтня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 12 жовтня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, постановах Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, від 17 липня 2018 року у справі № 910/6356/16 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суд розглянув справу за участю особи, що не могла набути статусу представника в суді апеляційної інстанції.

Позивач за зустрічним звернувся до суду з позовом із пропуском строку позовної давності. Оскільки в день проведення зборів ОСОБА_1 прибув на місце їх проведення, він знав про оскаржуване рішення значно раніше, ніж про це стверджує.

Для ухвалення рішення загальних зборів достатньо було простої більшості голосів.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі та обслуговуванні ОСББ «Каштан».

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 13 липня 1994 року 37/100 частин квартири АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2

30 вересня 2015 року рішенням загальних зборів ОСББ «Каштан» прийнято рішення про затвердження розміру щомісячних внесків до резервного фонду у розмірі 50 грн за 1 кв. м.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо первісного позову

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначені Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання - це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного і загального майна.

За змістом частини четвертої статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об`єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об`єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних із діяльністю об`єднання.

Відповідно до положень частини першої статті 17, статті 20, частин шостої, сьомої, восьмої статті 22, частини четвертої статті 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» власники квартир у багатоквартирному будинку, функції по утриманню якого і прибудинкової території здійснює об`єднання співвласників, зобов`язані нести витрати по утриманню спільного неподільного майна незалежно від членства в об`єднанні в розмірі затверджених в установленому порядку тарифів.

З матеріалів справи відомо, що на підтвердження наявності заборгованості ОСОБА_1 по сплаті внесків, ОСББ «Каштан» надало відомість помісячного розрахунку нарахувань та оплат по квартирі АДРЕСА_3 у резервний фонд з 10 вересня 2014 року по 30 вересня 2015 року за тарифом 10,00 грн та з 01 жовтня 2015 року по 10 вересня 2017 року за тарифом 50,00 грн з визначенням загальної суми заборгованості - 73 720,00 грн (т. 1 а. с. 6-8).

Суди попередніх інстанцій оцінили зазначений доказ та вказали, що цей розрахунок не підтверджений первинними документами, а саме: квитанціями, рахунками на сплату із зазначенням періоду оплати, суми та призначення платежу.

На підтвердження тарифів позивач надав витяг з протоколу № 6 загальних зборів ОСББ «Каштан» від 29 грудня 2010 року про погодження щомісячного тарифу на 2011 рік на житлово-комунальні послуги для житлових приміщень у розмірі 9,87 грн за 1 кв. м та протокол № 2/15 загальних зборів ОСББ «Каштан» від 30 вересня 2015 року про встановлення з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року щомісячних платежів до резервного фонду в розмірі 50,00 грн за 1 кв. м.

Проте у рішенні загальних зборів від 29 грудня 2010 року, оформленому протоколом № 6, визначено тариф лише на 2011 рік.

Належних доказів на підтвердження позовних вимог ОСББ «Каштан» суду не надало.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСББ «Каштан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Щодо зустрічного позову

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ статуту ОСББ «Каштан» метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутом.

Згідно із статтею 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник має право брати участь в управлінні об`єднанням у порядку, визначеному цим Законом і статутом об`єднання; одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Загальні збори скликаються і проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів, правлінням об`єднання або ініціативною групою з не менш як трьох співвласників. Рішення приймається шляхом поіменного голосування. Під час підрахунку голосів враховуються і голоси, подані співвласниками під час проведення загальних зборів, і голоси, подані під час письмового опитування. Рішення оформляється особистим підписом кожного, хто проголосував, із зазначенням результату голосування («за» чи «проти»).

Згідно із статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» повідомлення про дату та місце проведення зборів співвласників має бути вручено не пізніше ніж за 10 днів до дати проведення зборів у письмовій формі кожному співвласникові під розписку або шляхом поштового відправлення рекомендованим листом на адресу квартири або нежитлового приміщення, що належить співвласнику в цьому багатоквартирному будинку, а також має бути розміщено у загальнодоступному місці при вході до кожного під`їзду багатоквартирного будинку.

Повідомлення про проведення зборів співвласників має містити інформацію про ініціатора проведення таких зборів, дату, місце та час їх проведення, порядок денний. До повідомлення про проведення зборів співвласників можуть додаватися додаткові матеріали або інформація, що будуть розглядатися на зборах.

Отже, указана норма права імперативно визначає порядок і спосіб повідомлення власників: форма повідомлення обов`язково письмова; повідомляється кожен власник; таке повідомлення вручається власнику або під розписку, або шляхом поштового відправлення (рекомендованим листом).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №  457/294/17(провадження № 61-34956св18).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що повідомлення про дату та місце проведення зборів співвласників багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 розміщено не було, вказану обставину представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні не спростовував.

Відповідно до частини шостої статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, крім рішень з питань, зазначених у пунктах 2 і 3 частини другої цієї статті, які вважаються прийнятими зборами співвласників, якщо за них проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

З матеріалів справи відомо, що загальна площа всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку становить 1 512,34 кв. м. У зборах взяли участь 14 осіб, яким належать квартири та нежитлові приміщення багатоквартирного будинку загальною площею 883,9 кв. м, що в сукупності становить 58,446 % голосів, що є менше ніж 75 % голосів.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що загальні збори ОСББ «Каштан» від 30 вересня 2015 року було проведено з порушенням процедури, встановленої Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Доводи касаційної скарги про пропуск строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки суд установив, що ОСОБА_1 стало відомо про наявність рішення загальних зборів ОСББ «Каштан» лише після подачі позову до нього про стягнення заборгованості у вересні 2017 року, а зустрічний позов подано в межах трирічного строку, передбаченого статтею 267 ЦК України.

Доводи скаржника про те, що суд розглянув справу за участю особи, яка не є адвокатом, а тому не могла набути статусу представника в суді, не можуть бути достатньою підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Розглядаючи питання щодо юрисдикції  цього спору Верховний Суд враховує, зокрема, що Об`єднана палата Касаційного цивільного суду подібний спір з ОСББ також розглядала за правилами, встановленими ЦПК України (постанова від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18).

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, постановах Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, від 17 липня 2018 року у справі № 910/6356/16 та інших, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Каштан» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                             В. С. Висоцька

Судді:                                                                                                        А. І. Грушицький                       А. А. Калараш                                                                                                                                                                                                                                       І. В. Литвиненко                                                                                                       Є. В. Петров

https://reyestr.court.gov.ua/Review/101064340

11

Документи, корисні для роботи захисту прав та інтересів / Наукові висновки щодо застосування норм права

« : 03 Грудня 2021, 15:14:44 »

Наукові висновки щодо застосування норм права
https://coordynata.com.ua/category/naukovi-visnovki

12

Судові рішення / ВС: застосування облгазами температурних коефіцієнтів побутовим споживачам

« : 03 Грудня 2021, 15:10:58 »

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ     

23 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 161/11800/19

Провадження № 14-119цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,               Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Штелик С. П.

учасники справи:

позивачка  ОСОБА_1 ,

представник позивачки ОСОБА_2 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз»,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2  на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня                  2019 року у складі судді Пушкарчук В. П. та постанову Волинського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року у складі колегії суддів Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Волиньгаз» (далі - АТ «ОГС «Волиньгаз») про захист прав споживачів шляхом визнання неправомірними дій постачальника природного газу виставляти рахунки та вимагати оплати за спожитий побутовим споживачем природний газ,

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила: зобов`язати відповідача припинити дії, якими порушувались її права як побутового споживача природного газу у частині приведення об`єму природного газу до стандартних умов; відновити облік використаного природного газу за фактичними даними лічильника та здійснити контрольне зняття та облік спожитого природного газу відповідно до фактичних даних лічильника за розрахунковий місяць, у якому здійснено контрольне зняття таких показань і здійснити перерахунок об`єму спожитого природного газу до фактичних показань лічильника.

Позов обґрунтовано тим, що вона одержує послуги з постачання природного газу на підставі договору від 08 квітня 2008 року № 8994 про надання послуг з газопостачання (далі - договір № 8994), укладеного з відповідачем на основі Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року № 2500 (далі - Типовий договір № 2500).

З листопада 2018 року вона сплачувала за послуги газопостачання не за фактичними даними лічильника, а більші суми, принцип розрахунку яких їй був невідомий.

ОСОБА_1 у позові вважала, що відповідач не має законних підстав вимагати оплати зазначеного в рахунку об`єму природного газу, приведеного до стандартних умов, оскільки вона є побутовим споживачем, а відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від               30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила № 2496), таке визначення спожитого газу передбачене лише для постачання природного газу непобутовим споживачам.

ОСОБА_1 вказувала на порушення відповідачем постанови НКРЕКП від

23 листопада 2018 року № 1488 (далі - постанова № 1488), якою відповідачу заборонено при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний побутовими споживачами природний газ. У разі приведення об`ємів природного газу до стандартних умов відповідачу необхідно здійснити перерахунок об`єму (розподілу) природного газу на об`єктах побутових споживачів відповідно до фактичних даних лічильників природного газу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

21 жовтня 2019 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від    27 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що під час розгляду справи не встановлено порушень відповідачем чинного законодавства України, прав та законних інтересів позивача при здійсненні обліку природного газу.

26 січня 2017 року постановою НКРЕКП № 84 «Про затвердження змін до деяких постанов НКРЕКП щодо запровадження на ринку природного газу використання одиниць енергії», яка набрала чинності 15 березня 2017 року (далі - постанова № 84), до Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс ГРМ) внесено зміни та доповнення, відповідно до яких Кодекс ГРМ доповнено розділом XV «Порядок перерахунку об`єму природного газу в його обсяг, визначений в одиницях енергії», де наведене положення, що застосовується до всіх, без винятку, споживачів: «Для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (К) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 26 лютого 2004 року № 116, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 березня 2004 року за № 346/8945 (далі - Методика № 116). Оператор газорозподільних систем (далі - оператор ГРМ) зобов`язаний розмістити на власному сайті інформацію про розміри коефіцієнтів приведення об`ємів природного газу до стандартних умов, у разі якщо вузли обліку природного газу споживачів не забезпечують такого приведення».

Тому застосування коефіцієнтів, які передбачені Методикою № 116, здійснюється до всіх категорій споживачів, у тому числі і до побутових.

Крім того, пункт 4 постанови № 84 також прямо містить зобов`язання операторів ГРМ додатково передбачити в платіжних документах споживачів за послуги з розподілу природного газу, а також в особистому кабінеті споживача інформацію про розмір коефіцієнта приведення до стандартних умов (якщо вузол обліку природного газу споживача не приводить в автоматичному режимі об`єм природного газу до стандартних умов), розмір середньозваженої вищої теплоти згоряння за розрахунковий період, а також обсяг енергії спожитого природного газу (за трьома одиницями виміру: кВт-год, Гкал, МДж).

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що  суди не взяли до уваги, що у Правилах № 2496 не передбачено можливості приводити об`єми використаного газу побутовим споживачам до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами. Суди помилково застосували до спірних правовідносин Методику № 116, оскільки положення цієї Методики поширюється лише на суб`єктів господарювання. Скасована в судовому порядку постанова № 1488 щодо заборони АТ «ОГС «Волиньгаз» приводити об`єми використаного природного газу побутовим споживачам до стандартних умов є регуляторним нормативним актом, оскарження якого не зупиняє його дії, а тому на час дії цієї постанови відповідач зобов'язаний був виконувати її вимоги.

Позиція інших учасників справи

У березні 2020 року від АТ «ОГС «Волиньгаз» надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якому відповідач просить відхилити касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою,  а тому не підлягає задоволенню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

20 лютого 2020 року ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

09 червня 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

16 червня 2020 року ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 грудня 2019  року у справі № 640/21017/18 (адміністративне провадження № К/9901/27491/19) та від 03 лютого 2020 року у справі № 640/20866/18 (адміністративне провадження № К/9901/22266/19), про те, що передбачено застосування лише відповідного коефіцієнта при приведенні обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, який зазначений у додатках до Методики № 116, а не її самої.

Прогнозовано наявність значної кількості справ у судах України, де оператори ГРМ оскаржують постанови НКРЕКП про заборону при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами, так і в загальних судах, у яких побутові споживачі газу оскаржують дії операторів ГРМ з приведення об`ємів природного газу до стандартних умов.

Таким чином, існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо приведення об`єму природного газу до стандартних умов за даними побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

31 серпня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою прийняла справу для продовження розгляду.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи та матеріали справи, вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг є Закон України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2189-VIII).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2189-VIII учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

У пункті 1 частини другої цієї статті Закону № 2189-VIII визначено, зокрема, що  виконавцями послуг з постачання та розподілу природного газу є постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор ГРМ, до якої приєднані об`єкти газоспоживання споживача.

За частиною першою статті 10 Закону № 2189-VIII  ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону  № 2189-VIII одиниця виміру обсягу спожитого споживачем природного газу визначається правилами постачання природного газу, що затверджуються уповноваженим законом органом.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Взаємовідносини між газопостачальником, газорозподільним підприємством, газотранспортним підприємством та споживачами природного газу регулюються Законом України від 09 квітня 2015 року № 329-VIII «Про ринок природного газу» (далі - Закон № 329-VIII), Кодексом ГРМ, Правилами № 2496, Типовим договором розподілу природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2498 (далі - типовий договір № 2498), Типовим договором № 2500 та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно з пунктами 23, 37 частини першої статті 1 Закону № 329-VIII (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність;споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону № 329-VIIІ постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частинами першою - третьою статті 18 Закону № 329-VIIІ передбачено, що приладовий облік природного газу здійснюється з метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання.

Приладовий облік природного газу здійснюється з метою визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягів його споживання та/або реалізації, на підставі яких проводяться взаєморозрахунки суб`єктів ринку природного газу.

Постачання природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. Побутові споживачі у разі відсутності приладів обліку природного газу споживають природний газ за нормами, встановленими законодавством, до термінів, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

У пунктах 1, 2, 3 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що цей Кодекс розроблений відповідно до Закону № 329-VIIІ.

Цей Кодекс визначає взаємовідносини оператора ГРМ із суб`єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.

Дія цього Кодексу поширюється на операторів ГРМ, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об`єкти яких підключені до газорозподільних систем, та на їх постачальників. Крім того, цим Кодексом регулюються взаємовідносини: між оператором ГРМ і газодобувними підприємствами та виробниками біогазу або інших видів газу з альтернативних джерел, які підключені (приєднуються) до газорозподільної системи; між оператором ГРМ та несанкціонованими споживачами, які втручаються в роботу газорозподільної системи, у тому числі шляхом самовільного під`єднання несанкціонованого газопроводу.

У пункті 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ наведено визначення термінів, які вживаються у цьому Кодексі, зокрема:

договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором ГРМ та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи;

комерційний вузол обліку/комерційний ВОГ - вузол обліку природного газу, організований відповідно до вимог цього Кодексу для комерційного обліку природного газу при визначенні об`єму (обсягу) передачі та розподілу (споживання/постачання) природного газу в точці комерційного обліку;

комерційний облік природного газу - визначення об`ємів (обсягів) передачі та розподілу (споживання/постачання) природного газу в точках комерційного обліку на підставі даних комерційних вузлів обліку та інших регламентних процедур у передбачених цим Кодексом випадках;

коректор об`єму газу - сукупність засобів вимірювальної техніки, які вимірюють тиск і температуру газу, що протікає у вимірювальному трубопроводі, обчислюють об`єм газу за стандартних умов, перетворюючи вихідні сигнали від лічильника газу;

лічильник газу - засіб вимірювальної техніки, який використовується для вимірювання, запам`ятовування та відображення об`єму (обсягу) природного газу, що проходить через нього, та є складовою комерційного (дублюючого) вузла обліку;

норми споживання - об`єм та вид споживання природного газу, установлені згідно із законодавством для побутових споживачів, що не забезпечені лічильником газу, за договорами розподілу природного газу;

об`єм природного газу - кількість газу (м куб.), виміряна вузлом обліку природного газу або визначена в результаті інших регламентних процедур, передбачених цим Кодексом;

обчислювач об`єму газу - засіб вимірювальної техніки, який перетворює вихідні сигнали вимірювальної інформації від вимірювального перетворювача перепаду тиску на звужуючому пристрої (напірній трубці тощо) та/або від вимірювального перетворювача об`єму газу за робочих умов (лічильника газу тощо), від вимірювальних перетворювачів тиску та температури газу, що протікає у вимірювальному трубопроводі, та обчислює об`єм газу за стандартних умов;

плановий місячний об`єм споживання - визначений в установленому                 главою 4 розділу ІХ цього Кодексу порядку плановий об`єм (обсяг) споживання природного газу по об`єкту побутового споживача, який за договором розподілу природного газу розраховується за лічильником газу;

побутовий споживач - споживач, що є фізичною особою та придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність;

споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу;

точка комерційного обліку - межа балансової належності, відносно якої за допомогою комерційного вузла обліку та/або інших регламентованих процедур у передбачених розділами ІХ-ХІ цього Кодексу випадках визначається об`єм (обсяг) передачі чи розподілу (споживання/постачання) природного газу за певний період.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору № 2498, в порядку, визначеному цим розділом.

Пунктом 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ передбачено, що договір розподілу природного газу має бути укладений оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні оператора ГРМ.

Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт.

Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

Пунктом 1 глави 5 розділу VI Кодексу ГРМ визначено, що споживання (відбір) природного газу з газорозподільної системи за наявності укладеного договору розподілу природного газу між споживачем та оператором ГРМ здійснюється за умови: включення споживача до Реєстру споживачів будь-якого постачальника на відповідний розрахунковий період; забезпечення споживачем своєчасних розрахунків з оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Порядок включення споживача до Реєстру споживачів постачальника визначається відповідно до вимог Кодексу газотранспортноїсистеми, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2493 (далі - Кодекс ГТС).

Відповідно до пункту 2 глави 5 розділу VI Кодексу ГРМ фактичний розподіл природного газу для потреб споживача здійснюється оператором ГРМ у загальному потоці природного газу від точок його надходження в ГРМ до пунктів призначення споживача.

Згідно з пунктом 1 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ розрахунки споживача за договором розподілу природного газу здійснюються за тарифом, встановленим регулятором для відповідного оператора ГРМ, виходячи з величини приєднаної потужності об`єкта споживача.

У пунктах 3, 4 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ визначено, що періодом для здійснення розрахунків за договором розподілу природного газу є календарний місяць.

Оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок оператора ГРМ.

Основні засади комерційного обліку природного газу в ГРМ врегульовані в пунктах 1-5 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРМ, у яких вказано таке.

Комерційний облік природного газу в газорозподільній системі організовується та здійснюється з метою визначення повної та достовірної інформації про об`єми (обсяги) природного газу, які надійшли до ГРМ від суміжних суб`єктів ринку природного газу (ГДП, ВБГ, оператора ГТС), та об`єми (обсяги) природного газу, які розподілені (передані) з ГРМ підключеним до неї споживачам і суміжним операторам ГРМ, та подальшого використання інформації у взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між ними (пункт 1).

Порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу. Порядок укладання договору розподілу природного газу визначений                      розділом VІ цього Кодексу (пункт 2).

У пункті 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРМ зазначено, що фактичний об`єм надходження природного газу до/з ГРМ (у тому числі по об`єктах споживачів) за певний період визначається в точках комерційного обліку (на межі балансової належності) на підставі даних комерційних вузлів обліку, встановлених в точках вимірювання, та інших регламентованих процедур у передбачених цим Кодексом випадках.

Об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов та переведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з розділом XV цього Кодексу.

Оператор ГРМ відповідає за переведення об`єму природного газу в обсяг переданої (спожитої) енергії.

Обсяг переданої (спожитої) енергії визначається оператором ГРМ за трьома одиницями виміру в кВт·год/Гкал/МДж.

Обсяг переданої (спожитої) енергії за трьома одиницями виміру (кВт·год, Гкал, МДж) та величина об`єму природного газу (м куб.) за відповідний період повинні бути зазначені оператором ГРМ в рахунках оператора ГРМ про сплату послуг за договором розподілу природного газу та актах приймання-передачі природного газу по об`єктах споживачів, що не є побутовими.

Оператор ГРМ зобов`язаний за підсумками місяця, але не пізніше 8-го числа, наступного за розрахунковим місяцем, опублікувати на власному сайті фактичні дані щодо розміру середньозваженої вищої теплоти згоряння природного газу за кожним маршрутом; передбачити у платіжних документах споживачів за послуги з розподілу природного газу, а також в особистому кабінеті споживача інформацію про величину коефіцієнта приведення до стандартних умов (якщо вузол обліку природного газу споживача не приводить в автоматичному режимі об`єм природного газу до стандартних умов), розмір середньозваженої вищої теплоти згоряння за розрахунковий період, а також розмір спожитого обсягу енергії природного газу (за трьома одиницями виміру: кВт·год, Гкал, МДж).

Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРМ комерційний вузол обліку встановлюється (організовується) в точці вимірювання, яка має збігатися з межею балансової належності (точкою комерційного обліку) між суміжними суб`єктами ринку природного газу.

При встановленні комерційного вузла обліку не на межі балансової належності (технічна неможливість, економічна недоцільність) фактичний об`єм природного газу приводиться до межі балансової належності з урахуванням втрат і витрат природного газу в елементах газової мережі між точкою вимірювання і межею балансової належності (точкою комерційного обліку) шляхом їх додавання / віднімання до/від об`єму природного газу, визначеного комерційним вузлом обліку в точці вимірювання (норма не поширюється на побутових споживачів).

Розрахунки втрат і витрат природного газу розраховуються відповідно до Методик визначення питомих виробничо-технологічних втрат / витрат природного газу.

Порядок розрахунку втрат і витрат природного газу оформлюється окремим додатком до договору розподілу природного газу (технічної угоди про умови приймання-передачі газу ГРМ чи договору транспортування природного газу).

У пункті 5 глави 1 розділу ІХ Кодексу ГРМвказано, що забороняється здійснювати приймання-передачу природного газу до/з ГРМ без організації в точці вимірювання комерційного вузла обліку, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Главою 4 розділу ІХ Кодексу ГРМ врегульовано порядок комерційного обліку газу по об`єктах побутових споживачів (населення).

У пункті 1 цієї глави вказано, що визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.

Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу оператора ГРМ.

У разі відсутності лічильника газу в оператора ГРМ приймаються дані лічильника газу побутового споживача. При цьому оператор ГРМ має право протягом експлуатації лічильника газу та відповідно до вимог цього Кодексу здійснювати контрольне зняття показань ЗВТ (лічильника газу) для контролю та перевірки його показань.

Згідно з пунктом 2 глави 4 розділу ІХ Кодексу ГРМ періодом, за який по об`єкту побутового споживача визначається об`єм та обсяг спожитого (розподіленого) природного газу, є календарний місяць. При цьому відповідно до вимог Кодексу ГТС оператор ГРМ на щоденній основі забезпечує передачу оператору ГТС через його інформаційну платформу інформації про прогноз відборів / споживання природного газу по побутовому споживачу на кожну наступну газову добу протягом газової доби (оновлені прогнози), а також надає дані про фактичний (попередній) обсяг природного газу, спожитий за кожну попередню газову добу.

Прогноз добового відбору / споживання природного газу по побутовому споживачу визначається оператором ГРМ виходячи з розрахункових (прогнозних) даних, що ґрунтуються на статистиці його фактичних добових (за їх наявності) та/або місячних обсягів споживання природного газу за попередні три роки, та враховує зміни температури навколишнього середовища, профілі споживання, дні тижня, сезон відпусток та інші параметри, що впливають на добовий відбір / споживання природного газу. Якщо лічильник газу по побутовому споживачу обладнаний в установленому порядку засобами дистанційної передачі даних, прогноз відбору / споживання природного газу, що надається оператором ГРМ протягом газової доби, визначається оператором ГРМ виходячи з фактичних даних, зчитаних з лічильника газу.

Обсяг природного газу, спожитий побутовим споживачем за попередню газову добу, визначається на рівні останнього оновленого прогнозу на цю добу, здійсненого оператором ГРМ у попередній добі. При цьому такі дані корегуються оператором ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС виходячи з даних про фактичне споживання природного газу споживачем за підсумками газового місяця. Якщо лічильник газу по побутовому споживачу обладнаний в установленому порядку засобами дистанційної передачі даних, обсяг природного газу, спожитий побутовим споживачем за попередню газову добу, визначається оператором ГРМ виходячи із фактичних даних, зчитаних з лічильника газу.

Відповідно до пункту 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу ГРМ якщо побутовий споживач за договором розподілу природного газу не забезпечений лічильником газу, фактичний об`єм спожитого (розподіленого) природного газу по об`єкту побутового споживача за відповідний календарний місяць визначається за нормами споживання.

Визначені об`єми споживання природного газу за нормами споживання у розрізі календарних місяців мають бути зазначені оператором ГРМ у персоніфікованих даних заяви-приєднання до договору розподілу природного газу. При цьому місячні об`єми споживання мають бути зазначені за величиною об`єму природного газу (м куб.) та величиною обсягу енергії за трьома одиницями виміру (кВт·год, ГКал, МДж), що визначаються згідно з вимогами цього Кодексу.

Споживач зобов`язаний своєчасно, але не пізніше ніж у місячний строк письмово повідомляти оператора ГРМ про всі зміни, що стосуються видів споживання газу, та/або опалювальної площі, та/або кількості осіб, зареєстрованих на його об`єкті.

Якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого (розподіленого) природного газу по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 15 до цього Кодексу.

У пункті 4 глави 4 розділу ІХ Кодексу ГРМ вказано, що побутовий споживач, який за умовами договору розподілу природного газу розраховується за лічильником газу, зобов`язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти діб (до 05 числа включно) надавати їх оператору ГРМ у спосіб, визначений договором розподілу природного газу.

У разі неотримання оператором ГРМ до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника газу та за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу по об`єкту споживача за розрахунковий період визначається оператором ГРМ на рівні планового місячного об`єму споживання на відповідний період, що розраховується, виходячи з групи споживання побутового споживача, з урахуванням вимог цього Кодексу. Якщо за підсумками наступного місяця споживач своєчасно надасть покази лічильника газу, формування об`єму розподілу та споживання природного газу за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показань. Група споживання по кожному об`єкту побутового споживача, який розраховується за лічильником газу, визначається оператором ГРМ згідно з цим Кодексом. Номер групи споживання зазначається оператором ГРМ в персоніфікованих даних заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу та в рахунках оператора ГРМ про сплату послуг за договором розподілу природного газу.

Група споживання відображає річний профіль споживання природного газу в розрізі календарних місяців середньостатистичним побутовим споживачем у відповідній групі за ознаками складу газових приладів і пристроїв, категорії будинку (індивідуальний, багатоквартирний) та в окремих випадках з урахуванням опалювальної площі та наявності централізованого гарячого водопостачання. При зміні критеріїв (зокрема, зміні приладів або площі), за якими побутовий споживач був віднесений до певної групи споживання, споживачу присвоюється інша група споживання.

На підставі групи споживання побутового споживача та його середньорічного споживання природного газу за останні 12 календарних місяців по об`єкту побутового споживача визначаються планові місячні об`єми споживання природного газу. У разі якщо по об`єкту споживача (та за новими об`єктами споживачів (замовників)) на дату формування заяви-приєднання до договору розподілу природного газу період фактичного споживання газу менше              12 місяців, планові місячні об`єми споживання природного газу визначаються, виходячи з даних річного обсягу споживання природного газу, визначеного на 1 особу чи 1 м кв. для відповідної групи споживання.

Визначені оператором ГРМ планові місячні об`єми споживання в розрізі календарних місяців мають бути зазначені оператором ГРМ в персоніфікованих даних заяви-приєднання до договору розподілу природного газу. При цьому планові місячні об`єми споживання мають бути зазначені за величиною об`єму природного газу (м куб.) та величиною обсягу енергії за трьома одиницями виміру (кВт·год, ГКал, МДж), що визначаються згідно з вимогами цього Кодексу.

Оператор ГРМ має право здійснювати контрольні зняття показань лічильника природного газу споживача та зобов`язаний не рідше одного разу на шість місяців здійснювати контрольне зняття показань лічильника газу (з урахуванням встановленого строку для контрольного огляду вузла обліку) та формувати об`єм розподілу і споживання природного газу по об`єкту споживача за розрахунковий місяць, у якому було здійснено контрольне зняття показань лічильника газу, з урахуванням його фактичних показань.

Якщо у споживача, який використовує природний газ комплексно (для опалення, приготування їжі та/або підігріву води), на дату контрольного зняття показань ЗВТ показання лічильника газу будуть менші, ніж надані споживачем за попередній місяць в опалювальний період, то ці контрольні показання вважаються фактичними показаннями лічильника природного газу станом на 01 число місяця, у якому провадиться таке контрольне зняття показань ЗВТ.

Якщо в установленому законодавством порядку відбуваються зміни критеріїв (зокрема, зміна приладів або площі), за якими побутовий споживач був віднесений до певної групи споживання, оператор ГРМ змінює по об`єкту споживача його групу споживання.

Розрахунок планових місячних обсягів споживання на наступний календарний рік визначається оператором ГРМ з урахуванням підсумків поточного календарного року.

У пункті 5 глави 4 розділу ІХ Кодексу ГРМ вказано, що після визначення за підсумками розрахункового періоду (газового місяця) об`єму розподіленого та спожитого природного газу по об`єкту побутового споживача оператор ГРМ в установленому законодавством порядку здійснює переведення величини об`єму природного газу в обсяг розподіленої (спожитої) енергії за трьома одиницями виміру: у кВт·год, Гкал, МДж.

Дані про об`єм (м куб.) та обсяг (кВт·год, Гкал, МДж) розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за розрахунковий період (газовий місяць) зазначаються оператором ГРМ в особистому кабінеті споживача на сайті оператора ГРМ (за наявності) та/або в рахунку про сплату послуги за договором розподілу природного газу.

Оператор ГРМ відповідно до вимог Кодексу ГТС передає інформацію про об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період оператору ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача.

Визначені за умовами цієї глави та договору розподілу природного газу об`єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов`язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником.

Розбіжності у частині визначення об`єму та/або обсягу розподіленого та спожитого природного газу врегульовуються договором розподілу природного газу, а в разі недосягнення згоди - в судовому порядку. До вирішення цього питання величина об`єму та обсягу розподіленого та спожитого природного газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.

У розділі Х Кодексу ГРМ вказано особливості приладового обліку природного газу. Так, у пунктах 1, 2 глави 1 цього розділу Кодексу ГРМ зазначено, що приладовий облік природного газу в ГРМ організовується та здійснюється з метою отримання та реєстрації за допомогою комерційного ВОГ інформації про об`єми передачі (розподілу, споживання) природного газу в точках вимірювання та подальшого її використання при забезпеченні комерційного обліку природного газу між суб`єктами ринку природного газу.

Комерційні вузли обліку природного газу розподіляються на п`ять категорій залежно від річного об`єму передачі (розподілу, споживання) через них природного газу в точках вимірювання, а саме: I категорія - більше                     3 млн м куб.; II категорія - від 1 до 3 млн м куб. (включно); III категорія -                   від 0,1 до 1 млн м куб. (включно); IV категорія - від 0,01 до 0,1 млн м куб. (включно); V категорія - менше 0,01 млн м куб.

Пунктами 3 - 5 глави 1 розділу Х Кодексу ГРМ передбачено, що на об`єкті споживача (суміжного суб`єкта ринку природного газу) в точці вимірювання організовується єдиний комерційний вузол обліку за винятком випадку, коли через метрологічні характеристики, сезонну роботу відповідного обладнання, необхідність відокремлення обліку газу за окремою тарифною групою чи інші об`єктивні (обґрунтовані) причини можуть встановлюватися два та більше вузлів обліку.

Передача (розподіл, споживання) природного газу до/з газорозподільної системи здійснюється за умови наявності комерційного вузла обліку природного газу. Побутові споживачі у разі відсутності лічильника газу споживають природний газ за нормами споживання, встановленими законодавством, до термінів, передбачених Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», та з урахуванням вимог цього Кодексу.

Для визначення об`єму спожитого (розподіленого) природного газу по об`єкту споживача використовуються дані комерційного вузла обліку оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного ВОГ у оператора ГРМ використовуються дані комерційного ВОГ споживача. Споживач не може відмовитись від встановлення комерційного ВОГ з ініціативи та за кошти оператора ГРМ. В іншому випадку розподіл природного газу такому споживачу припиняється в порядку, визначеному розділом VІ цього Кодексу.

У розділі XV кодексу ГРМ закріплено порядок перерахунку об`єму природного газу в його обсяг, визначений в одиницях енергії, а в главі 1 - порядок розрахунку обсягу енергії.

Так, обсяг енергії виміряного об`єму газу за певний період розраховують шляхом перемноження цього об`єму, приведеного до стандартних умов, на середньозважене значення вищої теплоти згоряння газу за цей період (пункт 1 глави 1 розділу ХV Кодексу ГРМ).

Обсяг енергії природного газу, що проходить через комерційний ВОГ, який обладнаний потоковим хроматографом або потоковим густиноміром з калориметром (далі - потокові ЗВТ із визначенням ФХП), визначається: в автоматичному режимі з використанням коректорів або обчислювачів об`єму газу з функцією розрахунку енергії природного газу; у напівавтоматичному режимі з використанням спеціалізованих програм на основі погодинних значень теплоти згоряння з потокових ЗВТ визначення ФХП газу та об`єму газу з коректорів / обчислювачів об`єму газу (пункт 2 глави 1 розділу ХV цього Кодексу).

Обсяг енергії природного газу, що проходить через комерційний ВОГ, який не обладнаний потоковими ЗВТ з визначенням ФХП, розраховується з використанням середньозваженої вищої теплоти згоряння природного газу за певний період, що визначається в певній точці (ділянці) газопроводу через аналіз компонентного складу проби природного газу, та розраховують за формулою вказаною в цьому пункті формулою (пункт 3 глави 1 розділу ХV цього Кодексу).

У пункті 6 глави 1 розділу ХVКодексу ГРМ вказано, що за відсутності корекції тиску та температури у ЗВТ, виміряний об`єм газу має бути приведений до стандартних умов за визначеною в цьому пункті формулою.

Для проведення розрахунків по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, коефіцієнт приведення до стандартних умов (k) необхідно визначати за відповідними додатками до Методики № 116).

Оператор ГРМ зобов`язаний розмістити на власному сайті інформацію про розміри коефіцієнтів приведення об`ємів природного газу до стандартних умов, у разі якщо вузли обліку природного газу споживачів не забезпечують такого приведення.

При цьому в розділі 1 Методики № 116 (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до якої відсилає пункт 6 глави 1 розділу ХV Кодексу ГРМ, передбачено, що Методика № 116 призначена  для  приведення  об`єму  природного газу, який вимірюється побутовими лічильниками газу в  робочих умовах, до стандартних умов за результатами вимірювання об`єму газу низького тиску лічильниками, що не мають  спеціальних пристроїв  для  автоматичного  приведення  до  стандартних умов їх показів у разі зміни температури та тиску газу.

Розрахунки об`єму  газу,  приведеного  до  стандартних  умов, здійснюються  з  урахуванням  коефіцієнтів   коригування   показів лічильників,   визначених   у   цій   Методиці.   Такі  розрахунки виконуються споживачами газу самостійно.

Оплата за  газ у період,  визначений у договорі на постачання газу,  здійснюється за об`єми газу,  які приведено до  стандартних умов.

Газопостачальна організація має право здійснювати контроль за правильністю розрахунків об`єму спожитого газу.

У розділі 2 Методики № 116 вказано про її галузь використання, а саме що      дія цієї Методики поширюється на суб`єктів господарювання, які у господарсько-виробничій  діяльності  для  вимірювання  об`єму спожитого газу   використовують   лічильники,   крім   випадків використання  газу   за   показами   лічильників   громадянами-підприємцями для власних потреб.

У розділі 6 закріплено порядок розрахунку об`єму газу, який приведено до стандартних умов, та наведено формулу, за якою визначається об`єм спожитого газу за показами лічильника у визначений період  (місяць),  який  приведено  до  стандартних   умов (пункт 6.2).

Також відповідно до пунктів 1, 2 розділу І Правил № 2496 тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, ці Правила розроблені на виконання пункту 17 частини третьої статті 4 Закону № 329-VIIІ та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - оператори ГРМ/ГТС). Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та операторів ГРМ/ГТС.

Згідно з пунктом 3 розділу І Правил № 2496 постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом ГТС. Постачальник не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника у розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.

Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється за договором, який має відповідати типовому договору постачання природного газу побутовим споживачам, що затверджується регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

Фізичні особи, які використовують природний газ для професійної та/або комерційної діяльності, прирівнюються до споживачів, що не є побутовими, та укладають договір постачання природного газу згідно з розділом ІІ цих Правил.

Пунктом 4 розділу І Правил № 2496 визначено, що постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених законодавством України.

У пункті 5 розділу І Правил № 2496 наведено визначення термінів, зокрема: об`єкт побутового споживача - територіально відокремлена газифікована споруда (житловий будинок, квартира, майстерня, літня кухня тощо), що належить споживачеві на правах власності або користування; побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність; споживач - юридична або фізична особа - підприємець, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб або використання в якості сировини, а не для перепродажу.

У пункті 9 розділу ІІ Правил № 2496, який регулює порядок постачання природного газу споживачам, що не є побутовими, вказано, що постачальник забезпечує споживача необхідними підтвердженими обсягами природного газу відповідно до умов договору постачання природного газу. За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях.

Розділом ІІІ Правил № 2496 врегульовано порядок постачання природного газу побутовим споживачам.

У пункті 2 розділу ІІІ Правил № 2496 указано, що постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.

За договором постачання природного газу постачальник зобов`язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному вебсайті регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.

Згідно з пунктами 11, 12 розділу ІІІ Правил № 2496 постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється за вільними цінами, крім ціни постачальника зі спеціальними обов`язками, яка встановлюється відповідно до законодавства.

Оплата побутовим споживачем за надані послуги з газопостачання може провадитися: за квитанціями абонентської книжки постачальника; за платіжними документами, які виписуються постачальником. Порядок оплати за поставлений газ визначається в заяві-приєднанні.

Відповідно до пункту 13 розділу ІІІ Правил № 2496 розрахунки за послуги з газопостачання можуть проводитися на підставі даних про об`єм (обсяг) газу, визначений споживачем та оператором ГРМ за підсумками місяця відповідно до умов договору розподілу природного газу, укладеного між побутовим споживачем та оператором ГРМ, або за плановою величиною середньомісячного споживання в опалювальний та міжопалювальний періоди.

Порядок розрахунків та планові величини середньомісячного споживання (якщо по них будуть здійснюватися розрахунки) визначаються в заяві-приєднанні.

Якщо об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу буде визначатись за плановими величинами середньомісячного споживання, їх значення не можуть використовуватися постачальником при здійсненні балансування газотранспортної системи України. При цьому постачальник зобов`язується не рідше одного разу на шість місяців здійснювати звіряння фактичного об`єму (обсягу) споживання природного газу з даними оператора ГРМ та здійснювати відповідний перерахунок споживачу. За відхилення нарахованих сум за плановими величинами та фактичним споживанням за даними оператора ГРМ пеня не стягується.

Пунктом 14 розділу ІІІ Правил № 2496 передбачено, що періодом для визначення розміру оплати послуг з газопостачання побутовим споживачем є календарний місяць.

При розрахунку за квитанціями абонентської книжки постачальника споживач самостійно розраховує суму платежу та сплачує його постачальнику не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

При розрахунку за платіжними документами (рахунками постачальника) оплата за послуги з газопостачання має бути здійснена споживачем у терміни, визначені в рахунку, який не може бути меншим п`яти робочих днів з моменту отримання споживачем цього рахунку.

Також у пункті 21 розділу ІІІ Правил № 2496 визначено права побутового споживача, у пункті 22 цього розділу - обов`язки побутового споживача, а в пункті 25 - відповідальність такого споживача.

Пунктом 30 розділу ІІІ Правил № 2496 передбачено, що у разі коли між побутовим споживачем і постачальником не досягнуто згоди про надання послуг з газопостачання, розмір їх оплати, відшкодування збитків, спірні питання вирішуються в судовому порядку. Споживач та постачальник не обмежуються в праві звернутися до регулятора чи його територіальних підрозділів за відповідними роз`ясненнями щодо тлумачення цих Правил та правовідносин на ринку природного газу.

Згідно з пунктами 1.1, 1.3 розділу І Типового договору № 2498 (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Типовий договір розподілу природного газу є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє споживачу інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 розділу І Типового договору № 2498 вказано, що  терміни, що використовуються в цьому договорі, мають такі значення, зокрема: норми споживання - об`єм та вид споживання природного газу, установлені згідно із законодавством для проведення побутовими споживачами розрахунків за спожитий природний газ у разі відсутності лічильників газу; підтверджений обсяг природного газу - об`єм (обсяг) природного газу, виділений постачальником для потреб споживача, з яким укладено договір постачання природного газу на відповідний розрахунковий період, підтверджений оператором ГТС (включений до підтвердженої номінації) та доведений оператору ГРМ у порядку, визначеному Кодексом ГТС, затвердженим постановою регулятора від 30 вересня 2015 року № 2493; споживач - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи оператора ГРМ.

За цим договором оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором (пункт 2.1 розділу ІІ Типового договору № 2498).

Розділом VТипового договору № 2498врегульовано порядок обліку природного газу, що передається споживачу.

У пункті 5.1 цього розділу вказано, що облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається оператором ГРМ та споживається споживачем на межі балансової належності об`єкта споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу ГРМ.

У пункті 5.3 розділу VТипового договору № 2498 передбачено, що за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (куб. м) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених у Кодексі ГРМ.

Порядок визначення об`єму розподіленого споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об`ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу ГРМ та з урахуванням вимог цього договору (пункт 5.4).

Відповідно до пункту 5.5 розділу VТипового договору № 2498 споживач, що є побутовим, який за умовами цього договору розраховується за лічильником газу, зобов`язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти календарних днів (до 05 числа включно) надавати їх оператору ГРМ в один із таких способів: 1) через особистий кабінет на сайті оператора ГРМ; 2) за телефоном; 3) шляхом зазначення показань у сплаченому рахунку (квитанції абонентської книжки) оператора ГРМ; 4) на електронну адресу.

У разі неотримання до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника та за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу по споживачу за розрахунковий період визначається оператором ГРМ на рівні планового місячного об`єму споживання на відповідний період, що розраховується виходячи з групи споживання споживача та його середньорічного об`єму споживання природного газу за останні 12 календарних місяців. Якщо за підсумками наступного місяця споживач своєчасно надасть показання лічильника газу, формування об`єму розподілу та споживання природного газу за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показань.

Оператор ГРМ має право здійснювати контрольні зняття показань лічильника природного газу споживача.

Оператор ГРМ зобов`язується не рідше одного разу на шість місяців здійснювати контрольне зняття показань лічильника газу та формувати об`єм розподілу та споживання природного газу по споживачу за розрахунковий місяць, у якому було здійснено контрольне зняття показань лічильника газу, з урахуванням його фактичних показань.

У пункті 5.6 розділу VТипового договору № 2498 зазначено, що після визначення загального об`єму розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу, приведеного до стандартних умов, оператор ГРМ в установленому порядку здійснює переведення величини об`єму природного газу в обсяг розподіленої (спожитої) енергії, що має визначатись за трьома одиницями виміру: кВт·год, Гкал, МДж.

Дані про об`єм (м куб.) та обсяг (кВт·год, Гкал, МДж) розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за розрахунковий період (місяць) зазначаються оператором ГРМ в особистому кабінеті споживача (після його запровадження) та/або в рахунку про сплату послуги за цим договором.

Оператор ГРМ зобов`язується в установленому порядку передавати інформацію про загальний об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період оператору ГТС для можливості її використання суб`єктами ринку природного газу, у тому числі постачальником споживача. Споживач (крім побутового) зобов`язується довести інформацію про загальний об`єм та обсяг розподіленого та спожитого природного газу за відповідний період своєму постачальнику.

Визначені за умовами цього договору об`єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов`язковими для їх використання у взаємовідносинах між споживачем та його постачальником.

За наявності розбіжностей у частині визначення об`єму та/або обсягу розподіленого та спожитого природного газу вони підлягають урегулюванню відповідно до умов цього договору або в судовому порядку. До вирішення цього питання величина об`єму та обсягу розподіленого та спожитого природного газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.

Розділом VІТипового договору № 2498врегульовано порядок розрахунків.

Так, у пункті 6.1 цього розділу вказано, що оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу ГРМ.

Тариф, установлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо його встановлення. До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи з величини приєднаної потужності об`єкта споживача відповідно до Кодексу ГРМ, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими регулятором для оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу (пункт 6.2 розділу VІТипового договору № 2498).

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який є побутовим, до 05 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка оператора ГРМ (пункти 6.3, 6.4 розділу VІ Типового договору № 2498).

Також у розділі І Типового договору № 2500 (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містяться загальні положення, у яких вказано таке.

Цей Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу як товарної продукції постачальником (пункт 1.1).

Умови цього договору розроблені відповідно до  Закону № 329-VIIІ та Правил  № 2496 та є однаковими для всіх побутових споживачів України (пункт 1.2).

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 ЦК України на невизначений строк шляхом приєднання споживача до умов цього договору. Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору є отримання постачальником поданої споживачем заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам (далі - заява-приєднання) за формою, встановленою у додатку 1 до цього договору, та/або сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника, на якого в установленому чинним законодавством порядку покладені спеціальні обов`язки з постачання природного газу побутовим споживачам, - факт споживання природного газу відповідно до вимог Правил № 2496 та за умови, що у споживача відсутній інший діючий постачальник (для забезпечення приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам усіх діючих побутових споживачів, об`єкти яких знаходяться в межах закріпленої території постачальника зі спеціальними обов`язками, останній в установленому порядку надсилає кожному побутовому споживачу заяву-приєднання разом із супровідним листом за формою, встановленою у додатку 2 до цього договору) (пункт 1.3).

У пункті 1.4 розділу І Типового договору № 2500 надано визначення термінів, які використовуються в цьому договорі та які мають такі значення: споживач - фізична особа, об`єкт якої фізично підключений до газорозподільної системи оператора ГРМ.

У розділі ІІ Типового договору № 2500 закріплено положення про предмет договору, а саме вказано таке.

За цим договором постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для споживача об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором (пункт 2.1).

Обов`язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором ГРМ договору розподілу природного газу, на підставі якого споживач набуває право правомірно відбирати газ із газорозподільної системи.

Використання природного газу може здійснюватися споживачем виключно на власні побутові потреби, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність (пункт 2.2).

У розділі ІV Типового договору № 2500 врегульовано питання ціни, порядку обліку та оплати природного газу.

У пунктах 4.1, 4.2, 4.3 розділу ІV Типового договору № 2500 вказано, що споживач розраховується з постачальником за природний газ за ціною, що становить ______. Ціна на газ має зазначатися постачальником у платіжних документах (рахунках та/або квитанціях абонентської книжки) про сплату послуг за цим договором, у тому числі у разі її зміни. У випадках застосування до споживача диференційованих цін на природний газ суми, вказані в рахунках, відображають кожну таку диференційовану ціну окремо. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Відповідно до пункту 4.4 розділу ІV Типового договору № 2500 об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається одним з таких способів: 1) за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу; 2) або за плановими величинами середньомісячного споживання газу в опалювальний або міжопалювальний період.

Якщо об`єми (обсяги) постачання та споживання природного газу будуть визначатись за плановими величинами, їх значення не можуть використовуватися постачальником при здійсненні балансування газотранспортної системи України. При цьому постачальник зобов`язується не рідше одного разу на шість місяців здійснювати звіряння фактичного об`єму (обсягу) споживання природного газу за даними оператора ГРМ та проводити відповідний перерахунок споживачу.

За відхилення нарахованих сум за плановими величинами та величинами фактичного споживання за даними оператора ГРМ пеня не стягується.

Згідно з пунктом 4.5 розділу ІV Типового договору № 2500  розрахунки споживача за цим договором здійснюються за рахунками та/або квитанціями абонентської книжки постачальника. Спосіб оплати має бути визначений споживачем у заяві-приєднанні.

У пункті 4.6 розділу ІV Типового договору № 2500 передбачено, що усі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору.

Відповідно до пункту 4.11 розділу ІV Типового договору № 2500 якщо споживач не погоджується з рахунком постачальника (не згоден із розрахованою сумою тощо) та має намір оскаржувати його, споживач сплачує рахунок у тій частині, що ним не оспорюється.

При цьому споживач у зручний для нього спосіб (за телефоном, визначеним на сайті постачальника, через особистий кабінет або письмово) має звернутися до постачальника за відповідними роз`ясненнями.

У разі отримання такого звернення постачальник зобов`язується невідкладно та у термін, достатній для його аналізу (не перевищуючи терміни, встановлені законодавством), надати відповідне роз`яснення чи здійснити перерахунок споживачу.

До вирішення спору по суті величина нарахування встановлюється відповідно до даних постачальника.

Суди установили, що ОСОБА_1 одержує послуги з постачання природного газу на підставі договору № 8994, укладеного з Відкритим акціонерним товариством «Волиньгаз» на основі типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2006 року № 938, чинного на момент укладення відповідного договору.

Разом з тим на час виникнення спірних правовідносин був чинним Типовий договір № 2500, який є договором приєднання та містить умови, однакові для всіх побутових споживачів України.

Оскільки ОСОБА_1 сплачувала рахунки за поставлений природний газ після затвердження постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2500 Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, до спірних правовідносин застосовуються норми Типового договору № 2500.

Установлено, що у грудні 2018 року ОСОБА_1 за отримані послуги із газопостачання нараховано до сплати 2 816,01 грн, у січні 2019 року -              2 585,13 грн, у  лютому 2019 року - 2 585,13 грн, у березні 2019 року -          2 726,75 грн, у квітні 2019 року - 1 400,02 грн.

ОСОБА_1 посилалася на те, що за період із грудня 2018 року до квітня                2019 року відповідачем протиправно здійснено приведення об`ємів спожитого нею природного газу до стандартних умов та неправомірно донараховано                          1 334,23 грн, у зв`язку із чим вона зверталася за роз`ясненнями до відповідача.

31 січня 2019 року листом Публічного акціонерного товариства з газопостачання та газифікації «Волиньгаз» (далі - ПАТ «Волиньгаз»)                          № 43001.3.1-Лв-337-0119, правонаступником якого є АТ «ОГС «Волиньгаз»,                     повідомлено ОСОБА_1 про те, що за місцем її проживання встановлений побутовий лічильник Октава G4 серія № 205191, який не вимірює тиск та/або температуру газу, відповідно його показники відображають об`єм спожитого газу в робочих умовах. У цьому листі також вказано, що приведення об`єму спожитого природного газу до стандартних умов здійснюється АТ «ОГС «Волиньгаз» відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів.

Дійсно, у законодавстві, яке діяло на час виникнення спірних відносин, а саме у пункті 5.3 розділу VТипового договору № 2498, передбачалося, що за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (куб. м) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених у Кодексі ГРМ. Також у пункті 6 глави 1 розділу ХVКодексу ГРМ передбачалося, що за відсутності корекції тиску та температури у ЗВТ, виміряний об`єм газу має бути приведений до стандартних умов за визначеною в цьому пункті формулою.

Отже, нормами Кодексу ГРМ та положеннями Типового договору № 2498, які затверджені регулятором, встановлено обов`язок оператора ГРМ проводити розрахунки по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, шляхом приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, оскільки прямих вказівок на те, що ці норми поширюються лише на комерційних споживачів, у законодавстві немає, а така можливість стосовно побутових споживачів прямо передбачена актами самого регулятора.

Тобто на час виникнення спірних правовідносин не було передбачено жодних виключень щодо приведення об`єму природного газу спожитого побутовим споживачем до стандартних умов.

Також ОСОБА_1 на обґрунтування позову зазначала, що відповідачем порушено вимоги постанови № 1488, відповідно до якої йому було прямо заборонено при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний побутовими споживачами природний газ. У такому випадку, на думку позивачки, відповідач мав здійснити перерахунок об`єму (розподілу)  природного газу по об`єктах побутових споживачів відповідно до фактичних  показань лічильника природного газу.

Посилання позивачки на необхідність застосування відповідачем положень постанови НКРЕКП № 1488 є помилковим, оскільки відповідно до постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03 лютого               2020 року у справі № 640/20866/19 зроблено висновок, що ця постанова не є регуляторним актом, оскільки її положення не спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Крім того, у вказаній постанові Верховного Суду встановлено, а в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2019 року та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у  справі № 640/20866/19 досліджено докази, надано їм відповідну правову оцінку, що наказом Міненергетики від 25 грудня 2015 року № 847 не були затверджені та не ввійшли до встановленого НКРЕКП тарифу розподілу природного газу обсяги питомих втрат природного газу при його вимірюванні побутовими лічильниками у разі неприведення об`єму газу до стандартних умов та обсяги природного газу на виробничо-технологічні витрати та нормативні витрати. Тому вказані втрати були скомпенсовані шляхом приведення об`ємів природного газу, облікованих побутовими лічильниками у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу до стандартних умов.

Можна зробити висновок, що на час виникнення спірних правовідносин чинним законодавством не було належно врегульовано питання обчислення об`ємів спожитого природного газу побутовими споживачами, а  регулятором та відповідним міністерством не було вчинено дій з належного урегулювання спірних правовідносин.

Лише 06 листопада 2020 року НКРЕКП прийняло постанову № 2033 «Про затвердження Методики визначення розмірів нормативних та виробничо-технологічних  втрат/витрат природного газу при здійсненні розподілу природного газу та змін до деяких постанов НКРЕКП» (далі - постанова НКРЕКП № 2033), яка набрала чинності 07 листопада 2020 року та у якій було прямо зазначено, що приведення об`єму природного газу в точках комерційного обліку до стандартних умов поширюється виключно на випадки обліку природного газу, використаного споживачем, що  не є побутовим.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують.

Також слід зазначити, що після ухвалення оскаржуваних судових рішень у цій справі постановою НКРЕКП № 2033, яка набрала чинності 07 листопада                2020 року, абзац другий пункту 3 глави 1 розділу ІX викладено так: «Об`єм природного газу в точках комерційного обліку має бути приведений до стандартних умов (виключно у випадку обліку природного газу, використаного споживачем, що не є побутовим) та переведений в одиниці енергії (обсяг) згідно з розділом XV цього Кодексу».

Також пункт 5.3 розділу V Типового договору № 2498 викладений в редакції постанови НКРЕКП № 2033, а саме зазначено, що при здійсненні обліку спожитого природного газу побутовим споживачем за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу беруться кубічні метри (куб. м) природного газу, визначені відповідно до фактичних показів лічильника природного газу або відповідно до норм споживання природного газу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України.

При здійсненні обліку спожитого природного газу споживачем, що не є побутовим, за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (куб. м) природного газу, приведений до стандартних умов згідно з вимогами, визначеними в ГРМ.

У разі виявлення порушень вимог Кодексу ГРМ при обліку спожитого природного газу побутовим споживачем та споживачем, що не є побутовим, за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу беруться об`єми природного газу, які нараховуються згідно з вимогами Кодексу ГРМ.

Таким чином, лише з набранням постановою НКРЕКП № 2033 чинності визначено, що приведення спожитого об`єму природного газу до стандартних умов здійснюється виключно у випадку обліку природного газу, використаного споживачем, що не є побутовим.

Також у статті 1 Закону України від 14 липня 2021 року № 1639-ІХ «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (далі - Закон № 1639-ІХ) передбачено, що заборгованість суб`єктів ринку природного газу, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, включає, зокрема, дебіторську заборгованість побутових споживачів, у тому числі безнадійну та сумнівну заборгованість, що обліковується у постачальників природного газу, в розмірі вартості обсягів приведення обсягів споживання до стандартних умов та вартості обсягів, які виникли у зв`язку з визнанням судами незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників у період з 1 жовтня 2014 року до розрахункової дати, та граничного обсягу втрат, що виникли в газорозподільних мережах внаслідок ненадання або неякісного надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, розрахованого за Методикоюрозрахунку обсягів втрат природного газу, що виникають в газорозподільних мережах внаслідок ненадання або неякісного надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України від 23 липня 2007 року              № 346, не сплачена станом на розрахункову дату.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1639-ІХ взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості, визначеної статтею 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання, зокрема, неоплаченої суми сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості побутових споживачів перед постачальниками природного газу, внаслідок та за рахунок якої утворилася кредиторська заборгованість постачальників природного газу за договорами купівлі-продажу природного газу для побутових споживачів; різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних систем, та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, станом на розрахункову дату - в цілях погашення заборгованості операторів газорозподільних систем, у тому числі підтвердженої судовими рішеннями та/або реструктуризованої, не сплаченої станом на розрахункову дату: за договорами транспортування природного газу, укладеними з особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року, особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, а також за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеними з НАК «Нафтогаз України».

Отже, за вказаним Законом № 1639-ІХ держава взяла на себе питання врегулювання заборгованості побутових споживачів у розмірі вартості обсягів приведення обсягів споживання до стандартних умов.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , проте  вбачає підстави для зміни оскаржуваних судових рішень шляхом викладення їх мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Стосовно необхідності відступу від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду, викладених у постанові від 24 грудня 2019  року у справі № 640/21017/18 (адміністративне провадження № К/9901/27491/19) та в постанові від 03 лютого 2020 року у справі № 640/20866/18 (адміністративне провадження № К/9901/22266/19), Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У зазначених постановах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зробив висновок про те, що оскільки дія Методики № 116 у цілому не поширюється на побутових споживачів, то її положення, зокрема коефіцієнти приведення до стандартних умов, які містяться у додатках до цієї Методики, не можуть бути застосовані операторами ГРМ при розрахунках фактично використаних побутовими споживачами об`ємів природного газу, а відтак передбачено застосування лише відповідного коефіцієнта при приведенні обсягів спожитого природного газу побутовими споживачами до стандартних умов, який зазначений у додатках до Методики № 116, а не її самої.

У вказаних справах спір виник між постачальником та регулятором таких послуг. Розглядалося питання щодо зняття заборони при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводити об`єми природного газу до стандартних умов, і така заборона визнана протиправною та скасована.

Натомість у цій цивільній справі позивачка звернулася з позовом за захистом своїх прав щодо зобов`язання відповідача здійснювати нарахування оплати за природний газ за фактичними показаннями лічильника та зробити перерахунок відповідно до цих показань лічильника.

Отже, спір у наведених адміністративних справах та у цій цивільній справі, що розглядається, вочевидь відрізняється за предметом доказування, суб`єктним складом та за правовим регулюванням, оскільки Касаційний адміністративний суд вирішував питання не щодо порядку нарахування побутовим споживачам плати за природний газ, а щодо повноважень НКРЕКП втручатися у господарську діяльність газопостачальних підприємств і визначати порядок їх дій, а тому підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 640/21017/18 (адміністративне провадження № К/9901/27491/19) та в постанові від  03 лютого 2020 року у справі № 640/20866/18 (адміністративне провадження № К/9901/22266/19), не вбачається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року, виклавши мотивувальну частину вказаних судових рішень у редакції цієї постанови.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду змінила судові рішення лише щодо мотивів їх прийняття, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями  259, 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2  задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня                 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року змінити, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач                                                                                     О. М. Ситнік

Судді:                                    Т. О. Анцупова                                         О. С. Золотніков

В. В. Британчук                                       В. С. Князєв

Ю. Л. Власов                                             Г. Р. Крет   

І. В. Григор`єва                                         К. М. Пільков

М. І. Гриців                                               О. Б. Прокопенко     

Д. А. Гудима                                             В. В. Пророк

В. І. Данішевська                                   Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна                                         В. М. Сімоненко

                                                                      С. П. Штелик

https://reyestr.court.gov.ua/Review/101424486

13

Запитання по судовому розгляду / Судова практика реагування на зловживання процесуальними правами

« : 16 Листопада 2021, 20:17:36 »

Судді та науковці обговорили проблемні питання зловживання процесуальними правами задля єдиної судової практики

загальний огляд судової практики реагування на зловживання процесуальними правами
https://docs.google.com/presentation/d/1rc2KphdW7CXPdt2JvHpdkClrIDXrWAXp/edit#slide=id.p2

https://court.gov.ua/archive/1210771/

14

СУДОВІ РІШЕННЯ / ВС: детальний план у межах населеного пункту має ознаки НПА

« : 16 Листопада 2021, 20:09:51 »

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 807/1314/17

адміністративне провадження № К/9901/52631/18 , К/9901/53592/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П,

за участю секретаря судового засідання Клепець Ю.Г,

позивача ОСОБА_1 , представників позивачів Войченко С.В., Скуби М.В., Кучеренко О.В.,

представника відповідача Іванової Я.О.,

представників третьої особи Кравченко О.В., Шутяк С.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина" та Войченка Сергія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.05.2018

у справі №807/1314/17

за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3

до Рахівської районної державної адміністрації, Тячівської районної державної адміністрації,

за участю третіх осіб - Лопухівської сільської ради, Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина", Карпатського біосферного заповідника,

про визнання незаконними та скасування розпоряджень.

І. РУХ СПРАВИ

1.          11.10.2017 Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Тячівської районної державної адміністрації, Рахівської районної державної адміністрації, третя особа - 1, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивачів - Лопухівська сільська рада про визнання незаконними та скасування розпоряджень Рахівської РДА №135 від 15.05.2017 «Про затвердження детального плану території» та Тячівської РДА №214 від 31.05.2017 «Про затвердження детального плану території».

2.          До участі у справі було залучено третіх осіб на стороні позивачів, які не заявляють самостійних позовних вимог на предмет спору - Лопухівську сільську раду, Міжнародну благодійну організацію "Екологія-Право-Людина" та Карпатський біосферний заповідник.

3.          Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.01.2018 позов задоволено.

4.          Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.05.2018 апеляційні скарги Рахівської районної державної адміністрації та Тячівської районної державної адміністрації задоволено: рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.01.2018 скасовано та прийнято нове про відмову в задоволенні позову.

5.          До Верховного Суду 07.06.2018 та 18.06.2018 надійшли касаційні скарги Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина" та Войченка Сергія Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.05.2018, в яких скаржники просили скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6.          Ухвалами Верховного Суду від 25.06.2018 та 27.06.2018 було відкрито касаційні провадження у справі, які згодом були об`єднані в одне.

7.          Ухвалою від 26.08.2021 Верховний Суд призначив справу до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8.          Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з розпорядженням голови Рахівської РДА від 20.01.2017 №14 вирішено розробити детальний план території туристично-рекреаційного комплексу « Свидовець » за межами населених пунктів смт. Ясіня, с. Чорна Тиса, та с. Косівська Поляна відповідно до проекту планування Рахівського району та забезпечити проведення відповідних громадських слухань.

9.          08.04.2017 в районній газеті «Зоря Рахівщини» було опубліковано оголошення про проведення громадських слухань щодо попереднього обговорення та затвердження детального плану розвитку територій Ясінянської та Чорнотисянської сільських рад за межами населених пунктів. Пропозиції подаються протягом місяця з дня опублікування оголошення.

10.          19.04.2017 відбулися громадські слухання в Чорнотисянській сільській раді щодо обговорення та затвердження детального плану територій Чорнотисянської сільської ради за межами населеного пункту Рахівського району.

11.          З протоколу вбачається, що на слуханнях мешканці села Чорна Тиса вирішили затвердити детальний план для розробки знеособленого проекту землеустрою на території Ясінянської, Чорнотисянської сільських рад, пропозиції та зауваження подаються до 08.05.2017 до Чорнотисянської сільської ради.

12.          15.05.2017 прийнято розпорядження голови Рахівської РДА №135 «Про затвердження детального плану території туристично-рекреаційного комплексу «Свидовець» за межами населених пунктів смт Ясіня та с. Чорна Тиса орієнтовною площею 1400 га».

13.          При цьому у Розпорядженні №14 «Про розроблення детального плану території туристично-рекреаційного комплексу «Свидовець» за межами населених пунктів» йдеться про розроблення детального плану території за межами таких населених пунктів як смт. Ясіня, с. Чорна Тиса та с.    Косівська Поляна, а у Розпоряджені №135 «Про затвердження детального плану території туристично-рекреаційного комплексу «Свидовець» за межами населених пунктів» зазначені лише смт. Ясіня та с. Чорна Тиса.

14.          29.04.2017 у Тячівській районній газеті «Дружба» було опубліковано оголошення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості щодо попереднього обговорення та затвердження детального плану розвитку територій.

15.          11.05.2017 за результатами громадських слухань вирішено затвердити детальний план для розробки знеособленого проекту землеустрою на території Лопухівської сільської ради за межами населеного пункту орієнтовною площею 18 га під розташування туристичного комплексу «Свидовець».

16.          31.05.2017 прийнято розпорядження голови Тячівської РДА № 214 «Про затвердження детального плану території», яким затверджено детальний план території туристично-рекреаційного комплексу «Свидовець» за межами населеного пункту Лопухів на території Лопухівської сільської ради Тячівського району.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

17.          Позивачі покликалися на те, що під час розробки та затвердження детальних планів територій було порушено вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

18.          Затверджені детальні плани територій не відповідають законодавчо визначеним підставам та не відсилаються до схем планування області, не відображають інтересів як державних, так і регіональних.

19.          У Розпорядженні № 14 «Про розроблення детального плану території туристично-рекреаційного комплексу «Свидовець» за межами населених пунктів» йдеться про розроблення детального плану території за межами таких населених пунктів, як смт Ясіня, с. Чорна Тиса та с.    Косівська Поляна, а у Розпоряджені №135 «Про затвердження детального плану території туристично-рекреаційного комплексу « Свидовець » за межами населених пунктів» зазначені лише смт. Ясіня та с. Чорна Тиса.

20.          Оголошення у місцевих газетах про громадські слухання не відповідають Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 555 від 25.05.2011 (далі - Постанова КМУ №555).

21.          Відповідачі проти позову заперечували, вважали, що процедуру громадських слухань дотримано, громади Ясінянської, Чорнотисянської сільської ради майже одноголосно проголосували за затвердження детального плану території. Розпорядження винесено в межах компетенції та повноважень.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22.          Задовольняючи позов, суд першої інстанції взяв до уваги, що затвердження детального плану території без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється.

Повідомлення про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості та затвердження ДПТ, що містилися у Тячівській районній газеті та Рахівській районній газеті, не є належним інформуванням громадськості, оскільки такі не відповідають вимогам щодо змісту таких повідомлень, визначених п. 5 Постанови КМУ №555.

Суд дійшов висновку, що відповідачі неналежно проінформували населення про громадські слухання, оскільки оголошення про початок такої процедури не містили необхідних даних, а в них йшлося лише про ДПТ кожного окремого населеного пункту.

Отже, відповідачами порушено вимоги ст. 21 Закону України «Про містобудування» та Орхуської Конвенції, ратифікованої Законом України від 01.07.2015 №562-VIII "Про ратифікацію Протоколу про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті».

23.          Апеляційний суд з такими висновками не погодився та взяв до уваги, що графічна частина ДПТ розробляється у кількості 8 листів планів та креслень масштабом М 1:2000. При друці графічних матеріалів такого масштабу фактичний розмір кожного листа складає 8 на 10 м. Фізичної можливості вказані графічні матеріали розмістити у газеті не було. При цьому, Описова частина звіту до детального плану (більше 70 сторінок) надзвичайно об`ємна, формат та кількість сторінок згаданого місцевого видання не передбачає технічної можливості публікації окремого альманаху, присвяченого тематиці техніко-економічних показників проектованої території.

Оприлюднення проектів містобудівної документації здійснюється шляхом розміщення матеріалів (планшетів, макетів) у визначеному органом місцевого самоврядування місці, а в засобах масової інформації здійснюється інформування про місце і строки ознайомлення з проектом містобудівної документації, строк подання пропозицій. Таке інформування (зокрема, і в силу технічних можливостей) не має обов`язково містити повний зміст містобудівної документації.

Об`єм матеріалів, який подавався для громадського обговорення, був в достатній мірі наданий візуально для охочих з таким ознайомитись. На громадських обговореннях були присутні відповідні спеціалісти, яким задавались різні питання щодо планування територій.

Крім того, громадяни не були позбавлені права протягом 30 днів надавати своїх письмові зауваження щодо проекту.

Суд дійшов висновку, що позивачі були належним чином повідомлені про громадські слухання, оскільки на них була присутня дружина позивача ОСОБА_3 .

Відсутність екологічної експертизи та негативні висновки прихильників екологічного розвитку даної місцевості суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, оскільки законодавство не передбачає зазначених екологічних експертиз на стадії проектування території, а лише на стадії будівництва. В той же час Орхуська Конвенція передбачає такі експертизи щодо будівництва саме промислових об`єктів, а у справі йдеться про оздоровчо-рекреаційну територію. ДПТ - це лише намір раціонального використання території згідно схеми планування. Таким чином, права позивачів не було та не могло бути порушено.

VI. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

24.          Позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого як представник діє адвокат Войченко С.В., просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В його касаційній скарзі йдеться про такі порушення норм матеріального права:

(а) суд неправильно застосував ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки інформація про проведення громадських слухань не була оприлюднена у визначений законом спосіб.

Публікації у місцевих газетах не містили змісту містобудівної документації, основних техніко-економічних показників, інформацію про посадову особу органу місцевого самоврядування, відповідальну за організацію розгляду пропозицій, строку завершення їх розгляду, інформації про заплановані інформаційні заходи.

Такі дії створювали лише видимість громадського обговорення і не були спрямовані на реальне врахування громадських інтересів;

(б) суд не врахував і проігнорував відсутність стратегічної екологічної оцінки ДПТ, що свідчить про порушення ст. 4, 5 Протоколу про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті, який ратифіковано Законом України № 562-VIII від 01.07.2015. Стратегічна екологічна оцінка повинна здійснюватися у процесі розроблення ДПТ і до подання його на затвердження;

(в) територія, яка охоплюється ДПТ, оголошена територією Смарагдовою мережі з листопада 2016 року. Вона перебувають під охороною Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни. Ця інформація повинна бути відображена у містобудівній документації державного та регіонального рівня.

25.          Третя особа - Міжнародна благодійна організація "Екологія-Право-Людина", від імені та в інтересах якої як представник діє адвокат Шутяк С.В., просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, в касаційній скарзі наводить такі доводи:

(а) суд неправильно застосував ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якої матеріали детального плану території не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів ДПТ забезпечується відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації» шляхом розміщення їх у загальнодоступному місці у приміщення органу місцевого самоврядування впродовж всього періоду громадського обговорення. Із матеріалів справи вбачається, що інформація громадськості не надавалася для ознайомлення. Суд звузив зміст права позивачів на участь в процесі прийняття оскаржуваних рішень;

(б) території, на яких планується гірський курорт Свидовець, є особливо цінними територіями Свидовецького хребта. Ці території ніколи не зазнавали втручання людей і у 2016 році набули статусу Смарагдової мережі. З цього часу вони перебувають під охороною Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни. Ця інформація повинна бути відображена у містобудівній документації державного та регіонального рівня.

У ДТП зазначено, що між витягами будуть лісопарки з ландшафтною архітектурою, тобто ліси втратять свою природність. При розробці ДТП не враховано розвиток екомережі та міждержавного каркасу, прикордонних територій, необхідність застосування протизсувних засобів, знаходження території в зоні значної та потенційної селевої небезпеки,  сейсмічність.

(в) судом не враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Хамер проти Бельгії» (рішення від 27.11.2007), «Депаль проти Франції» (рішення від 29.03.2010), в яких йдеться про пріоритетний захист довкілля;

(г) територія Свидовця входить до території гірських Карпат, а отже, регулюється містобудівною документацією державного рівня. Оскаржувані розпорядження затвердили ДПТ, які не відповідають містобудівним документам державного рівня.

Судом не застосовано ст. 12 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якої схеми планування окремих частин території України: гірських територій Карпат розробляється за рішенням Кабінету Міністрів України. Проте містобудівної документації державного рівня щодо схеми розвитку гірських Карпат не розроблено. Закарпатська ОДА та районні державні адміністрації не мають права планувати документи регіонального рівня без попереднього коригування Генеральної схеми.

Таким чином, відповідачі перевищили повноваження, не врахували державних інтересів під час планування розвитку території гірських Карпат та їх особливу цінність;

(ґ) суд не врахував Рамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат, а також Конвенцію про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція), за якою територія Східного Свидовця входить мережі особливо цінних з точки зору біорізноманіття територій. Центральна частина курорту буде розташована в межах природоохоронної території та нанесе значну шкоду її природним комплексам;

(д) суд не врахував, що ДПТ повинен був пройти стратегічну екологічну оцінку.

26.          Відповідачі - Тячівська та Рахівська районні державні адміністрації, від імені та в інтересах яких як представник діє адвокат Іванова Я.О., у відзиві на касаційну скаргу Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина" просять постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Зазначає, що схема планування території Закарпатської області (з урахуванням державних і регіональних інтересів) розроблена ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТ» імені Ю.М. Білоконя» та затверджена рішенням Закарпатської обласної ради від 17.05.2013 № 731. Ця схема розроблена на основі Генеральної схеми планування території України та конкретизує її на регіональному рівні.

Детальний план території лише конкретизує схему планування території області. Тому твердження про те, що затверджена детальним планом території Закарпатської області повинна бути затверджена п процедурі як для окремих частин території України є безпідставним. Норми Закону України «Про генеральну схему планування території України» не підлягали застосуванню та не були порушені.

Звертає увагу, що Орхуська Конвенція не поширюється на розробку містобудівної документації, зокрема детального плану території для будівництва туристично-рекреаційного комплексу. Екологічна експертиза проводиться на стадії будівництва саме промислових об`єктів.

Положення міжнародних актів імплементовано у національне законодавство. Відповідно до Закону України «про оцінку впливу на довкілля» від 23.05.2017 оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності підлягає планована господарська діяльність, що включає будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення, розширення, перепрофілювання, ліквідацію (демонтаж) об`єктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про містобудування», ст. 51 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» оцінці впливу на довкілля підлягає проектна документація на будівництво.

Між тим, детальний план території не є проектом будівництва і відповідно до ч. 9 ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не підлягає експертизі.

Відповідно до ДБН А.2.2-1-2003 матеріали оцінку впливу на навколишнє середовище розробляються у складі проектної документації на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення об`єктів промислового та цивільного призначення. Проект ОВНС не може передувати ДПТ, оскільки без детального плату немає жодних показників, меж, периметрів та характеристик, що є базою для обрахунку ймовірних екологічних наслідків.

Лише при виготовлення матеріалів ОВНС буде з`ясовуватися питання впливу на довкілля запланованої діяльності та чи буде такий вплив транскордонним.

Участь громадськості в обговоренні результатів оцінки впливу на довкілля здійснюється на етапі проектування будівництва відповідних об`єктів.

Закон України «Про стратегічну екологічну оцінку» від 20.03.2018 не підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки на час ухвалення оскаржуваних рішень РДА він не набув чинності.

Законодавством не затверджено переліку об`єктів Смарагдової мережі.

Щодо посилання на наявність об`єктів природно-заповідного фонду, то питання їх збереження та охорони буде вирішуватися під час розроблення оцінки впливу на довкілля та громадських слухань відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».

Громадськість була належно поінформована з приводу слухань щодо ДПТ, ознайомлена з матеріалами. Такі слухання відбулися, громади Ясінянської, Чорнотисянської сільської ради та Лопухівської міських рад проголосували за затвердження ДПТ.

27.          У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 представник відповідачів додатково звертає увагу на те, що оприлюднення проектів містобудівної документації здійснюється шляхом розміщення матеріалів (планшетів, макетів) у визначеному органом місцевого самоврядування місці, а в засобах масової інформації здійснюється інформування про місце і строки ознайомлення з проектом містобудівної документації, строк подання пропозицій. Таке інформування (зокрема і в силу технічних можливостей) не обов`язково має містити повний зміст містобудівної документації.

Позивачі проживають у с. Лопухів Тячівського району Закарпатської області, не є мешканцями Рахівського району. Їх права не порушуються Розпорядженням Рахівської РДА від 15.05.2017 №    135, а тому вони не можуть його оскаржувати.

28.          В судовому засіданні обговорено питання щодо правової природи детального плану території та дотримання процедури інформування жителів Тячівського та Рахівського районів про оскарження розпоряджень в судовому порядку. Представник відповідачів пояснив, що у місцевій пресі відповідних оголошень щодо судового розгляду справи не було.

VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

29.          Верховний Суд оцінив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги.

30.          Відповідно до ч. 3 ст. 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

31.          У статті 4 КАС України визначено терміни "нормативно-правовий акт" та "індивідуальний акт":

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

32.          Позивач та третя особа у касаційних скаргах не посилалися на порушення порядку розгляду справи, передбаченого ст. 264 КАС України для нормативно-правових актів, однак Верховний Суд вже розглядав справи, в яких аналізував правову природу містобудівної документації як правового акту та, відповідно, особливості розгляду судом справ цієї категорії.

33.          Зокрема, у постанові від 26.03.2021 у справі №522/5362/17 Верховний Суд сформулював такий висновок:

«Статтею 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території;

містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

15. Відповідно до статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

16. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

17. Аналіз положень статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дає можливість стверджувати, що детальний план у межах населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Це зокрема сукупність обов`язкових вимог до розвитку, планування, забудови та іншого використання певної території населеного пункту.

18. Затверджуючи своїм рішенням детальний план у межах населеного пункту, місцева рада визначає стратегію планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.

19. Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їхнє коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установлюються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).

20. Рішення місцевої ради щодо затвердження детального плану у межах населеного пункту стосується неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, забудовників, якими можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб - є ознакою нормативності.

…

34. Зважаючи на можливість багаторазового застосування нормативно-правового акта та поширення відповідних вимог на невизначене коло осіб, у випадку відкриття провадження у справі щодо оскарження нормативно-правового акта відповідач повинен виконати покладений на нього судом обов`язок опублікувати оголошення про це у виданні, в якому вказаний акт був або мав бути офіційно оприлюднений, зокрема, з урахуванням правил указів Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ним чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97, "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетні "Офіційний вісник України" від 13 грудня 1996 року № 1207/96.

35. Своєчасна публікація оголошення про оскарження нормативно-правового акта зумовлює презумпцію належного повідомлення про судовий розгляд справи всіх заінтересованих осіб.

36. Після набрання законної сили рішенням суду про визнання нормативно-правового акта протиправним і нечинним резолютивна частина такого судового рішення підлягає невідкладному опублікуванню у виданні, у якому його було офіційно оприлюднено. У такий спосіб унеможливлюється подальша дія оскарженого нормативно-правового акта та порушення прав, свобод і законних інтересів осіб, на яких поширюються вимоги цього акта.

37. Отже, для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.

38. Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів щодо оскарження нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта, та є безумовною підставою для скасування судових рішень».

34.          Аналогічна позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від  від 11.12.2019 у справі № 369/7296/16-а, від 27.02.2020 у справі № 405/6347/15-а, від 04.03.2020 у справі № 450/1236/17, від  24.09.2022 у справі 0740/851/18, від 20.09.2021 у справі №809/1806/16, і Суд не вбачає підстав для відступу від неї у цій справі.

35.          В контексті обставин справи, Суд дійшов висновку, що оскаржувані розпорядження Рахівської РДА №135 від 15.05.2017 «Про затвердження детального плану території» та Тячівської РДА №214 від 31.05.2017 «Про затвердження детального плану території» є нормативно-правовими актами, а тому справу слід було розглядати за правилами ст. 264 КАС України.

36.          Дотримання належної судової процедури розгляду нормативно-правових актів є гарантією забезпечення прав усіх зацікавлених осіб взяти участь у справі та надати суду свої міркування та доводи, в тому числі і ті, які були наведені позивачем та третьою особою у заявах по суті справи та касаційних скаргах.

37.          Суд не вбачає за доцільне розглядати інші доводи касаційної скарги, оскільки вони не впливають на загальний висновок по суті касаційного розгляду.

38.          Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України … є обов`язком держави. З огляду на загальнолюдський інтерес у збереженні довкілля, його особливості як об`єкту правової охорони, у справах, предметом яких є екологічна безпека, суди повинні у повній мірі перевіряти дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, застосовуючи принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

39.          Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

40.          У ч. 4 цієї ж статті КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

41.          За таких обставин та у зв`язку із сформованою позицією щодо застосування статті 264 КАС України, касаційну скаргу слід задовольнити частково: скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції - Закарпатського окружного адміністративного суду.

42.          Під час нового розгляд суди мають взяти до уваги викладені у цій постанові висновки, розглянути справу за правилами, визначеними статтею 264 КАС України, надати правову оцінку оскаржуваному рішенню та перевірити його на відповідність критеріям, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України, та прийняти законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає засадам ефективності судового захисту.

43.          Оскільки колегія суддів направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційні скарги Міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина" та Войченка Сергія Вікторовича задовольнити частково.

2. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2018 року у справі №807/1314/17 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 04.10.2021.

Суддя                                                                                                              В.М. Кравчук

Суддя                                                                                                              Я.О. Берназюк

Суддя                                                                                                              О.П. Стародуб

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100079348

15

Судові рішення / ВС: втрата чинності НПА не є підставою для закриття провадження

« : 16 Листопада 2021, 20:00:18 »

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 808/103/18

адміністративне провадження № К/9901/60724/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів:   Кравчука В.М., Рибачука А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження  касаційну скаргу  Виконавчого комітету Запорізької міської ради на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року (суддя Татаринова Д.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року (колегія суддів: Шлай А.В., Прокопчук Т.С. Круговий О.О.) у справі № 808/103/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «Статус» до Виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа - Концерн «Міську теплові мережі», про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «Статус» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 11 серпня 2017 року за № 428 «Про затвердження норм споживання теплової енергії на 1 м2 загальної площі на опалення багатоквартирних будинків м. Запоріжжя», в яких розташовані населення, бюджетні, релігійні та інші споживачі теплової енергії та порядок розподілу обсягів теплової енергії між житловими і нежитловими приміщеннями багатоквартирних будинків м. Запоріжжя при наявності будинкових засобів обліку теплової енергії».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018, позов задоволено. 

Не погоджуючись з  судовими рішеннями, відповідач  подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та закрити провадження у справі.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення № 428 від 11.08.2017  втратило чинність на підставі рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 6 від 17.01.2018, що свідчить про виконання відповідачем умов, передбачених пунктом 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, вважає, що права та інтереси позивача оскаржуваним рішенням  не порушені, а відтак позов є безпідставним.

Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2018 відкрито касаційне провадження.

У відзиві на касаційну скаргу  третя особа доводи та вимоги підтримує, просить її задовольнити.

Від позивача відзив не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 11 серпня 2017 року Виконавчим комітетом Запорізької міської ради прийнято рішення №428 «Про затвердження норм споживання теплової енергії на 1 м2 загальної площі на опалення багатоквартирних будинків м. Запоріжжя, в яких розташовані населення, бюджетні, релігійні та інші споживачі теплової енергії та порядок розподілу обсягів теплової енергії між житловими і нежитловими приміщеннями багатоквартирних будинків м. Запоріжжя при наявності будинкових засобів обліку теплової енергії».

Вважаючи рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов і скасовуючи спірне рішення № 428, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про його протиправність, оскільки останнє прийнято з порушенням чинного законодавства без дотримання умов, визначених Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Дослідивши, в межах касаційної скарги,  спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

За своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

З огляду на вимоги статтей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її");

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Вказана правова позиція сформована в постанові Верховного Суду  від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17

Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відтак, вирішальним  в цій справі є визначення наявності порушеного права або охоронюваного інтересу та чи поширюється дія  оскаржуваного рішення на  позивача.

Предметом спору в цій справі є рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 11 серпня 2017 року за № 428 «Про затвердження норм споживання теплової енергії на 1 м2 загальної площі на опалення багатоквартирних будинків м. Запоріжжя». Відтак, рішення поширює свою дію на всіх абонентів, власників чи орендарів житлової та нежитлової нерухомості, які підключені центрального опалення.

З матеріалів справи вбачається, що юридична адреса позивача є вул. Незалежної України, 48, приміщення 26-27.

01.10.2012 між ТОВ «Консалтингова група «Статус» та Концерном «Міські теплові мережі»  укладено договір купівлі -продажу теплової енергії та гарячої води  №  203572 .

Відтак, зважаючи, що позивач є безпосереднім користувачем послуг теплопостачання, оскаржуване рішення впливає на його права та інтереси, оскільки формує ціну на опалення приміщень, де позивач здійснює господарську діяльність.

Відтак, суд вважає доводи касаційної скарги щодо  відсутності порушеного права позивача безпідставними.

Стосовно доводів про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки  оскаржуване рішення є таким, що втратило чинність, колегія суддів зазначає таке.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Судами встановлено, що 17 січня 2018 року рішенням №6 Виконавчий комітет Запорізької міської ради визнав рішення № 428 від 11 серпня 2017 року (предмет спору в цій справі) таким, що втратило чинність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №  800/369/17, зазначено:

У розумінні пункту 8 частини першої   статті 238 КАС у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з`ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

Тобто для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій чи бездіяльності протиправними.

Колегія суддів ставить під сумнів твердження відповідача щодо відсутності негативних наслідків для позивача в період дії спірного рішення № 428, оскільки воно втратило чинність лише з дня  його скасуванням, тобто з 17.01.2018.

Крім того, суд звертає увагу, що пунктом 6 частини першої ст. 238 КАС України передбачено спеціальну підставу для закриття провадження у справі, в якій предметом спору є нормативно-правовий акт, а саме  якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили.

Водночас в цій справі оскаржуване рішення  визнано нечинним за волевиявленням суб"єкта владних повноважень,  а не рішенням суду.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                    А.Ю. Бучик

Судді                                                                                                                      В.М. Кравчук

                                                                                                                          А.І. Рибачук

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100470869