Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

1

Судові рішення / ВС: відмова Київводоканалу у позові до КК за незаконними розпорядженнями

« : 12 Лютого 2022, 16:57:41 »

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2022 року

м. Київ

cправа №  48/219

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Плясун О.І., адвокат (дов. від 18.01.2022),

відповідача -  комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва  - Печена Л.Р., адвокат (ордер КС № 796702),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва 

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 (головуючий суддя:  Кропивна Л.В., судді: Шапран В.В., Барсук М.А.)

у справі № 48/219 

за позовом  приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»    (далі - ПрАТ  «Акціонерна компанія «Київводоканал» , позивач,  Компанія)

до комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва  (далі - Підприємство, відповідач, скаржник)

про стягнення 7    546    544,64  грн.

1.    ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

22.07.2008 Компанія звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про стягнення з останнього 7 546 544,64 грн, з яких: 6 074 494,08 грн основного боргу, 1 047 789,48 грн пені та 424 261,08 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач, в порушення умов договору № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, не в повному обсязі оплатив надані позивачем послуги, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6 074 494,08 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1 047 789,48 грн та інфляційні втрати у розмірі 424 261,08 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.09.2008 зупинено провадження у справі № 48/219 до розгляду Київським апеляційним господарським судом справи № 8/131.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2021, зокрема, поновлено провадження у справі № 48/219.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2021 зі справи №48/219                                    (суддя Спичак О.М.)  у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд вказав, що позивач при визначенні розміру заборгованості застосував тарифи, які затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640 та від 28.08.2007. З посиланням на практику Верховного Суду України, викладену в постановах від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а14 щодо застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, суд першої інстанції дійшов висновку, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007 № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку, тому, на переконання суду, такі тарифи не підлягали застосуванню.

Постановою Північного апеляційного господарського суду  від 22.09.2021 зі справи скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, згідно з яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Присуджено до стягнення з Підприємства на користь Компанії  6 074 494,08 грн основного боргу,                         1 047 789,48 грн пені та 424 261,08 грн інфляційних втрат, 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення  та 38    250 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що обов`язок з реєстрації нормативно-правових актів Київської міської державної адміністрації виник лише після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.03.2011 № 833 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992  № 731». При цьому, до 11.08.2011 нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації (виконавчого органу Київради) щодо погодження цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації не підлягали, а тому відсутність реєстрації нормативно-правових актів в органах Міністерства юстиції України не може бути підставою для їх незастосування. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007 № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127, які прийняті Київською міською державною адміністрацією, позивач застосував до правовідносин з поставки питної види та прийняття стічних вод через приєднану мережу за період поставки з квітня 2007 по березень 2008 року правомірно. Крім того, апеляційний суд визнав правомірними вимоги позивача щодо стягнення на його користь розміру пені та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за період з 01.04.2007 по 01.04.2008.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі (з урахування заяви про усунення недоліків) Підприємство просить Верховний Суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

2.    АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги Підприємство з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначало, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі            № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а19 щодо обов`язковості державної реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації, якими встановлюються (змінюються) тарифи на комунальні послуги та узгоджуються з правовим висновком, наведеним у зазначених постановах. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував нормативно-правові акти та оскаржуваною постановою скасував законне рішення першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

Компанія у відзиві просить Суд  залишити скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду без змін.

Ухвалою Суду від 27.01.2022 розгляд касаційної скарги у справі відкладався до 03.02.2022.

3.    СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 18.08.2004 Компанією (далі - постачальник) та  Підприємством (далі - абонент) укладено договір  № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.2005 у справі № 14/265, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2005 та постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2005, визнано договір № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі укладеним на умовах, запропонованих Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»), виключивши підпункти 2.1.7, 3.3.3 та 4.5 договору та виклавши пункт 4.2 в редакції: «У разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу».

Відповідно до пункту 1.1 договору № 04730/2-09 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, він укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду та питне водопостачання». За цим договором постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (далі - дозвіл) приймати від нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (далі - місцеві правила приймання), а абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації системи населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України  від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно із підпунктом 2.1.1 договору № 04730/2-09, облік поставленої води та кількість поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування.

Відповідно до підпунктів 2.2.1, 2.2.2 договору № 04730/2-09, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абонентам нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів. У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата за надані послуги, може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за наданні послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Згідно з підпунктом 2.2.3 договору № 04730/2-09, в разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до підпункту 2.2.4 договору №04730/2-09,  у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Абонент зобов`язується, зокрема, сплачувати вартість наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору (підпункт 3.3.5 договору             № 04730/2-09).

Згідно з пунктом 7.1 договору № 04730/2-09,  цей договір діє протягом всього часу надання послуг до моменту його розірвання.

Судами також встановлено, що з наданого розрахунку позивача (21.04.2021) вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з квітня 2007 року по березень 2008 року з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007             № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на те, що відповідач, в порушення умов договору №04730/2-09, не у повному обсязі оплатив надані позивачем послуги, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6 074 494,08 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1047789,48 грн та інфляційні втрати у розмірі 424261,08 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначив, що у нього відсутня заборгованість за договором №04730/2-09 за спірний період (квітень 2007 року - березень 2008 року).

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності  у позивача  підстав для нарахування плати за договором                       № 04730/2-09 згідно з тарифами на послуги з водопостачання та водовідведення, затверджених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007                   № 1127.

Касаційний господарський суд переглядає судові рішення попередніх інстанцій у справі відповідно до положень статті 300 ГПК України.

Так, в обґрунтування доводів касаційної скарги Підприємство  зазначало, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі                        № 21-470а19 щодо обов`язковості державної реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації, якими встановлюються (змінюються) тарифи на комунальні послуги.

Стосовно наведеного Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 7 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦУК України) ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановленим законом,  застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом статей 14, 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.2003 № 21-рп/2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 № 493/92 нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно з пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абзаці 2 пункту 15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов`язковій державній реєстрації (Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а14).

Так, постановою Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі                      № 21-246а11, яка приймалась за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, підтверджено обов`язковість реєстрації нормативно-правових актів, які видаються органами виконавчої влади, зокрема, Київською міською державною адміністрацією, та які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, застосовано у постанові від 02.12.2014 у справі № 21-470а14.

Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків Верховного Суду України.

Як встановлено судом першої інстанції, розпорядження від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127  Київської міської державної адміністрації не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Відтак, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що тарифи, які затверджені розпорядженнями від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127 Київської міської державної адміністрації, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки ці розпорядження не пройшли державної реєстрації в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України, зокрема, статті 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 № 493/92.

Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені розпорядженням від 28.08.2002 № 1680  Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення» (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за № 66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Судом першої інстанції здійснено перерахунок вартості наданих позивачем послуг у спірний період (з квітня 2007  по березень 2008 року) за тарифами, встановленими розпорядженням від 28.08.2002 № 1680  та  встановлено, що вартість наданих позивачем послуг за квітень 2007 року становить 1587155,12 грн, за травень 2007 року - 1563613,22 грн, за червень 2007 року - 1536709,68 грн, за липень 2007 року - 1485262,42 грн, за серпень 2007 року - 1481516,00 грн, за вересень 2007 року - 1448138,66 грн, за жовтень 2007 року - 1972220,96 грн, за листопад 2007 року - 1533740,46 грн, за грудень 2007 року - 1546836,44 грн, за січень 2008 року - 1543294,32 грн, за лютий 2008 року - 1519134,52 грн, за березень 2008 року - 1491363,64 грн, що разом становить 18708985,44 грн. Також встановлено, що у вказаному періоді відповідачем були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 27 482 531,42 грн, що відображено у розрахунку заборгованості, наданому позивачем.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Компанії  в частині стягнення з Підприємства суми основного боргу у розмірі 6074494,08 грн, оскільки з огляду на встановлені судом обставини у відповідача відсутня заборгованість за договором №04730/2-09 за спірний період.

Крім того, місцевий господарський суд правомірно відмовив Компанії у задоволені позову в частині стягнення з Підприємства пені та інфляційних втрат з посиланням на недоведеність та необґрунтованість в зазначеній частині заявлених позовних вимог.

При цьому, Верховний Суд вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції  про те, що розпорядження  від 12.02.2007  № 143, від 30.05.2007                   № 640, від 28.08.2007 № 1127 Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, оскільки у вказаному  висновку не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі              № 21-470а14.

Водночас суд апеляційної інстанції  вказаного не врахував та дійшов помилкових висновків про обґрунтованість позову.

Посилання апеляційного господарського суду на постанову Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 833, яка вступила в силу 11.08.2011 (внесені зміни до постанови від 28.12.1992 № 731), є помилковим, оскільки внесені зміни не змінили пункт 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992  № 493/92.

Так, у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі                                           № 2а-7498/12/2670 усуваючи розбіжності щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права, Суд розглядав питання щодо виникнення обов`язку з реєстрації нормативно-правових актів Київської міської державної реєстрації (незалежно від виконання функцій органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади) лише після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 01.08.2011 № 833 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 № 731. При цьому, в зазначеній справі Суд підтримав висновки, викладені у постановах  Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі № 21-470а14, вказавши, що якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, зокрема, про питання встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов`язковій державній реєстрації. 

Отже, апеляційний господарський суд дійшов до неправильного висновку, що державна реєстрація нормативно-правових актів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є обов`язковою лише після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 № 833.

Натомість суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та взаємозв`язку в порядку приписів статті 86 ГПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що  оскільки розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12.02.2007 № 143, від 30.05.2007 № 640, від 28.08.2007 № 1127 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку, тому такі тарифи не підлягали застосуванню, у зв`язку з чим ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, аргументи скаржника щодо неврахування апеляційним господарим судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11 та від 02.12.2014 у справі  № 21-470а19 стосовно обов`язковості державної реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації, якими встановлюються (змінюються) тарифи на комунальні послуги,  знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Отже, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Судові витрати

Судові витрати  зі сплати судового збору за подання  касаційної скарги в розмірі 51    000,00 грн. в силу приписів статті 129 ГПК України покладаються на  Компанію (позивача у справі), у зв`язку із задоволенням касаційної скарги.

Поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції Касаційним господарським судом не здійснюється за відсутності відповідної заяви  Підприємства та документа, який підтверджував би те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку (частина шоста статті 333 ГПК України), що не позбавляє  Підприємство  права, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду першої інстанції із заявою про поворот виконання постанови суду апеляційної інстанції у відповідності до приписів частин дев`ятої та десятої статті 333 ГПК України.

Керуючись статтями    129, 300, 308, 312, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021 зі справи № 48/219 скасувати.

3. Рішення господарського суду  міста Києва від 09.06.2021 зі справи                      № 48/219 залишити в силі.

4. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом`янського району м. Києва 51    000,00 грн. витрат зі сплати судового збору  за подання касаційної скарги.

5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя                                                                                                    І.    Колос

Суддя                                                                                                    І. Бенедисюк

Суддя                                                                                                    І. Булгакова

https://reyestr.court.gov.ua/Review/102973782

2

Лічильники / Перенесено: Загальнобудинковий лічильник газу

« : 08 Лютого 2022, 15:50:40 »

Тема перенесена до Судові рішення.

https://gro-za.org/forum/index.php?topic=10822.0

3

Запитання по судовому розгляду / Re: Чи підлягає арешту зарплатний рахунок фізичної особи

« : 08 Лютого 2022, 15:47:34 »

Чи можливий арешт зарплати на рахунках в банках: Верховний Суд скаже останнє слово у подвійній практиці
https://zn.ua/ukr/amp/ECONOMICS/chi-mozhlivij-aresht-zarplati-na-rakhunkakh-v-bankakh-verkhovnij-sud-skazhe-ostannje-slovo-u-podvijnij-praktitsi.html

4

Судові рішення / ВП ВС: публічне правонаступництво органів державної влади

« : 03 Лютого 2022, 19:23:00 »

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/348/19

Провадження № 11-218заі21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представників:

Офісу Генерального прокурора, його посадових і службових осіб - Орленка А. О.,

Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, - Захарової О. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Офісу Генерального прокурора, його посадових і службових осіб Орленка Андрія Олександровича на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року (судді Мельник-Томенко Ж. М., Дашутін І. В., Мартинюк Н. М., Шишов О. О., Яковенко М. М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора, Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП, Комісія), в якому просив прислухатися до доводів уточненої позовної заяви і:

- визнати протиправним і скасувати рішення КДКП від 09 квітня 2019 року № 72дк-19 «Про відмову у зарахуванні до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів та недопущення до проходження спеціальної підготовки» (далі - Спірне рішення);

- зобов`язати Генерального прокурора зарахувати ОСОБА_1 до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів із результатом 141,8 бала;

- визнати ОСОБА_1 таким, що проходив спеціальну підготовку у Національній академії прокуратури України та успішно завершив спеціальну підготовку у Національній академії прокуратури України без складення іспиту;

- зобов`язати Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора окружної прокуратури без проходження атестації в межах території міста Дніпра.

Вимоги мотивував тим, що відповідач ухвалив Спірне рішення з грубим порушенням вимог частини четвертої статті 46 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII), спеціальну перевірку провів з порушенням процесуальних строків, передбачених пунктом 7 Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 171 (далі - Порядок № 171).

Посилався на те, що для участі в конкурсі на посаду прокурора місцевої прокуратури він 19 липня 2018 року подав документи, передбачені статтею 30 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII). За результатами розгляду цих документів його допустили до складання кваліфікаційного іспиту, який він успішно подолав і отримав 141,8 бала.

Рішенням від 21 листопада 2018 року № 266дк-18 Комісія внесла його до списку кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури. Одночасно з документами, які він подав відповідачу для участі у конкурсі, надав також згоду на проведення спеціальної перевірки, датовану 16 липня 2018 року.

За передбаченим пунктом 7 Порядку № 171 строком проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, що відповідають рівню відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком спеціальна перевірка щодо ОСОБА_1 мала бути закінчена не пізніше 10 серпня 2018 року, тобто впродовж 25 днів, починаючи з 16 липня 2018 року. Але відповідач направив запит та документи для проведення спеціальної перевірки на адресу Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) лише 04 грудня 2018 року, коли сплинули строки для проведення спеціальної перевірки. На думку позивача, такі дії відповідача є грубим порушенням 25-денного строку проведення спеціальної перевірки, встановленого пунктом 7 Порядку № 171, та прав позивача як кандидата на посаду прокурора місцевої прокуратури.

Доводить далі, що після ознайомлення з оскаржуваним рішенням дізнався, що відповідач із посиланням на якусь вигадану ним недоброчесність відмовився зарахувати позивача до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів.

Зазначив також, що відповідач незаконно не зарахував позивача до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів та не допустив до проходження спеціальної підготовки на підставі розбіжностей у декларації, бо всупереч положенням частини четвертої статті 46 Закону № 1700-VII розбіжності у декларації, відображені НАЗК в Результатах перевірки, хибно визнав як порушення і незаконно використав їх як підстави для відмови зарахувати його до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів та допустити до проходження спеціальної підготовки.

Подання уточненої позовної заяви пояснює прийняттям Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX).

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 21 квітня 2021 року позов задовольнив частково. Суд визнав протиправним та скасував Спірне рішення, а в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Оцінюючи Спірне рішення про відмову в зарахуванні позивача до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів та недопущення до проходження спеціальної підготовки, суд першої інстанції встановив, що мотивами його ухвалення стала інформація НАЗК про встановлених розбіжностей у поданих претендентом на посаду автобіографії та/або декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, які встановила посадова особа (орган), яка (який) організовує проведення спеціальної перевірки і яка надає можливість претенденту на посаду протягом п`яти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом та/або виправити таку розбіжність.

Суд установив далі, що позивач на запит відповідача від 22 грудня 2018 року про надання пояснень та документів на їх підтвердження щодо виявлених НАЗК розбіжностей надав такі пояснення із доданими до них уточнюючими документами на засіданні Комісії 09 квітня 2019 року. Хоча позивач надав пояснення, які, на його переконання, аргументовано й доказово спростовували інформацію НАЗК, що начебто мала характеризувати його з негативного боку, але оскаржуване рішення відповідача не містить змісту цих пояснень, суджень відповідача про слушність, об`єктивність, дотичність та вагомість його аргументів, чи, навпаки, мотивів їх відхилення.

З цих обставин суд підсумував, що Спірне рішення не містить вмотивованих висновків щодо врахування як обставин, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон (пояснення та уточнюючі документи), так і інших обставин, що мають значення у конкретній ситуації (обставин, які є підставою для відмови в призначенні (обранні) на посаду, встановлення факту подання неправдивих відомостей, підроблених документів тощо).

3. Що ж до вимог про зобов`язання Генерального прокурора України зарахувати ОСОБА_1 до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів, то суд визнав їх передчасними, оскільки визначення рейтингу кандидатів на посаду прокурора серед осіб, які успішно склали кваліфікаційний іспит та щодо яких проведено спеціальну перевірку, а також зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів здійснюється відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, за умови проходження відповідних етапів добору.

Такими, що не підлягають задоволенню, суд першої інстанції визнав і вимоги позивача про визнання його таким, що пройшов спеціальну підготовку у Національній академії прокуратури України та успішно завершив спеціальну підготовку у цьому навчальному закладі без складення іспиту, позаяк ці вимоги фактично спрямовані на встановлення обставин (фактів), які ніколи не існували.

Відтак суд вирішив, що й вимоги позивача зобов`язати Генерального прокурора України призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора окружної прокуратури без проходження атестації в межах території міста Дніпра не можуть бути задоволені, оскільки позивач спеціальну підготовку у Національній академії прокуратури України не проходив, у місцеву прокуратуру призначений не був, атестацію не проходив, що, своєю чергою, підставно унеможливлює переведення його до окружної прокуратури.

З посиланням на набрання чинності Законом № 113-IX, відповідно до положень якого члени і голова КДКП вважаються звільненими з посади, а їх повноваження вважаються достроково припиненими, суд першої інстанції зважив на те, що за законодавством на Генерального прокурора покладений обов`язок визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, а оскільки такі відповідні кадрові комісії не існували (не були створені і не функціонували) на момент розгляду цієї справи, то визнав і залучив до розгляду справи як належного відповідача Генерального прокурора.

4. Офіс Генерального прокурора не погодився із зазначеним рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в частині задоволення позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в задоволенні позову. В решті рішення суду просить залишити без змін.

Серед іншого, Офіс Генерального прокурора не згідний з висновками суду першої інстанції про те, що строк звернення ОСОБА_1 до суду був пропущений з поважних причин. Позивач був обізнаний зі Спірним рішенням, бо був присутнім на засіданні Комісії, йому були надіслані копії цього рішення рекомендованим листом, який був повернений за закінченням терміну зберігання, хоча листи, які йому надсилалися раніше в процесі добору, позивач отримував за тією самою адресою, на яку була відіслана копія Спірного рішення. На переконання автора скарги, позивач міг ознайомитися з текстом Спірного рішення, розміщеним на вебсайті Комісії.

Вважає, що суд першої інстанції всупереч вимогам статей 180, 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не розглянув клопотання представника відповідача і не ухвалив відповідного рішення з приводу порушення строків звернення до суду. В оскаржуваному рішенні суд не мотивував, чому відкидає доводи цього клопотання.

Наголошує, що Генеральний прокурор є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки він до Спірного рішення не мав жодного відношення. КДКП, як і кадрові комісії з добору на вакантні посади прокурорів, порядок формування та діяльності яких, а також правовий статус суттєво відрізняються, хоч і створені Генеральним прокурором, однак через правову природу покладених на них функцій є незалежними органами, що самостійно приймають рішення про проходження кандидатом добору на вакантні посади прокурорів.

Вважає скасування Спірного рішення неналежним способом захисту прав позивача з огляду на те, що таке скасування не потягне за собою перегляду рішення КДКП (яка припинила з 25 вересня 2019 року свою діяльність) або будь-яким іншим органом цього рішення.

Зазначає, що КДКП під час ухвалення Спірного рішення діяла у відповідності з приписами статей 29, 32 Закону № 1697-VII, статті 58 Закону № 1700-VII у межах повноважень та у спосіб, визначений законами України.

5. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалою від 04 червня 2021 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 24 червня 2021 року призначила розгляд справи на судовому засіданні.

08 вересня 2021 року Велика Палата відклала розгляд справи у зв`язку з неявкою в судове засідання позивача, щодо якого не було відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Велика Палата звернулась із запитом до Генерального прокурора про надання інформації стосовно того, хто є правонаступником КДКП у спірних відносинах, для вирішення питання про залучення цього органу як процесуального правонаступника до участі у справі.

27 вересня 2021 року від представника Офісу Генерального прокурора надійшла відповідь на запит Великої Палати, в якій повідомляється, що ані положеннями законів № 113-IX, № 1697-VII, ані інших нормативно-правових актів не визначено орган, який можна було б вважати правонаступником КДКП у спірних відносинах з питань добору кандидатів на посаду прокурора. З огляду на законодавчі зміни натепер немає органу, який би після скасування судом Спірного рішення міг би прийняти щодо позивача рішення про зарахування або відмову в зарахуванні його до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів за процедурою, яка діяла на час виникнення спірних відносин (до внесення Законом № 113-ІХ змін до порядку добору). У відповіді вкотре звертається увага на те, що оскільки Генеральний прокурор не наділений повноваженнями на прийняття рішень про проходження добору кандидатом, що унеможливлює його відповідальність за рішення, ухвалене самостійним (незалежним) органом (КДКП) в межах виключних повноважень, наданих йому законом, то він не може бути належним відповідачем у цій справі.

На судовому засіданні 29 вересня 2021 року Велика Палата ухвалила викликати на її наступне судове засідання у цій справі голову Восьмої або можливо іншої за порядковим номером кадрової комісії з добору на зайняття вакантних та тимчасово вакантних посад прокурорів в окружних прокуратурах і спеціалізованих прокуратурах у військовій та оборонній сфері (на правах окружних), повноважної на час розгляду цієї справи виконувати функціональні повноваження КДКП у сфері добору претендентів на вакантні посади в органах прокуратури, для вирішення питання про залучення такої кадрової комісії для участі у справі як процесуального правонаступника КДКП.

На засіданні Великої Палати 27 жовтня 2021 року представник Офісу Генерального прокурора повідомив, що наразі Відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, який може бути залучений для участі у справі як процесуальний правонаступник КДКП, перебуває в стадії формування. З огляду на це протокольною ухвалою Велика Палата ухвалила витребувати належним чином засвідчені копії документів щодо формування складу та початку роботи Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, на виконання якої 08 листопада 2021 року до Великої Палати надійшли належним чином засвідчені копії протоколу всеукраїнської конференції прокурорів 27-28 серпня 2021 року; наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 20 вересня 2021 року № 1200/к із супровідним листом на адресу Генерального прокурора; рішення Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, від 26 жовтня 2021 року № 16зп-21 «Про день початку діяльності відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження».

Велика Палата ухвалою від 24 листопада 2021 року здійснила заміну в порядку процесуального правонаступництва КДКП органом, що має назву Відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, та визнала його відповідачем у справі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

6. Велика Палата заслухала пояснення апелянта та представника Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження,дослідила матеріали справи, перевірила мотиви апеляційної скарги й у межах апеляційного перегляду дійшла таких висновків.

7. Обставини цієї справи лаконічно можна викласти таким чином.

Рішенням від 14 червня 2018 року № 85дк-18 Комісія відповідно до статті 29 Закону № 1697-VII оголосила добір кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури у кількості 350 осіб.

Для участі в доборі кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури ОСОБА_1 19 липня 2018 року подав до Комісії письмову заяву про участь у доборі кандидатів на посаду прокурора та необхідні документи, передбачені статтею 30 Закону № 1697-VII.

За результатами кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури ОСОБА_1 отримав 141,8 бала.

Комісія рішенням від 21 листопада 2018 року № 266дк-18 затвердила результати кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури у межах конкурсу, оголошеного рішенням КДКП від 14 червня 2018 року № 85дк-18, та затвердила список кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури, які успішно склали кваліфікаційний іспит, до якого включено ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 30 Закону № 1697-VII позивач для участі в доборі кандидатів на посаду прокурора подав також згоду на проведення спеціальної перевірки.

Відповідно до статті 32 Закону № 1697-VII Комісія організувала проведення спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 .

Запити про надання відомостей про ОСОБА_1 надсилалися до Департаменту інформаційної підтримки та координації поліції «102» Національної поліції України, Державної судової адміністрації, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, НАЗК, Департаменту охорони здоров`я обласної державної адміністрації.

04 грудня 2018 року Комісія надіслала до НАЗК запит № 11/2-3-13104вих-18 про перевірку відомостей щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посади з підвищеним корупційним ризиком.

13 грудня 2018 року НАЗК направило на адресу КДКП інформацію про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 .

За результатами спеціальної перевірки щодо достовірності відомостей, зазначених у декларації кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік ОСОБА_1 НАЗК встановило розбіжності.

Зокрема, в розділах:

- 3 «Об`єкти нерухомості» не зазначено відомості про об`єкт нерухомого майна (зареєстроване та фактичне місце проживання), яким кандидат на посаду користується відповідно до розділу 2 декларації;

- 3 «Об`єкти нерухомості» зазначено квартиру загальною площею 55,87 м2 (спільна власність 30 %) без зазначення реєстраційного номера майна, номера будинку та квартири. Відповідно до наявної у НАЗК інформації кандидату на посаду належить квартира номер АДРЕСА_1 ;

- 3 «Об`єкти нерухомості» кандидат на посаду не зазначив житловий будинок загальною площею 58,6 м2;

- 3 «Об`єкти нерухомості» кандидат на посаду не зазначив земельну ділянку загальною площею 2500 м2;

- 3 «Об`єкти нерухомості» кандидат на посаду не зазначив земельну ділянку загальною площею 4600 м2;

- 11 «Доходи, у тому числі подарунки» кандидат зазначив дохід у вигляді гонорарів та інших виплат згідно з цивільно-правовими правочинами у сумі 254 654 грн, де кандидат зазначив як джерело доходу сам суб`єкт декларування, що не дає можливості ідентифікувати джерело виплати такого доходу, інформації про який у НАЗК немає;

- 11 «Доходи, у тому числі подарунки» кандидат не зазначив дохід, отриманий у спадщину (подарований) від члена сім`ї першого ступеня споріднення у сумі 136 403 грн 31 коп. (отриманий від ОСОБА_2 );

- 11 «Доходи, у тому числі подарунки» кандидат не зазначив дохід у вигляді заробітної плати у сумі 127 989 грн 51 коп. (отриманий від Товариства з обмеженоювідповідальністю «Ост-Вест Логістік Україна»);

- 11 «Доходи, у тому числі подарунки» кандидат не зазначив дохід у вигляді соціальних виплат з відповідних бюджетів у сумі 28 302 грн 17 коп. (отриманий від Дніпровського міського центру зайнятості).

Листом від 22 грудня 2018 року № 11/2/3-15669вих-18 КДКП повідомила  ОСОБА_1 , що стосовно нього проводиться спеціальна перевірка, зокрема, що вона надіслала запит до НАЗК, яка надала інформацію про розбіжності у його декларації кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. З приводу цих розбіжностей КДКП запропонувала позивачу надати пояснення та документи на їх підтвердження.

Одночасно звернула увагу ОСОБА_1 , що пояснення та копії документів враховуватимуться при вирішенні питання про проходження спеціальної підготовки в межах добору кандидатів на вакантну (тимчасово вакантну) посаду прокурора місцевої прокуратури.

На цей запит позивач 09 січня 2019 року надав пояснення, в яких повідомив КДКП про дотримання ним вимог статті 45 Закону № 1700-VII при поданні декларації за 2017 рік. Виокремив, що в декларації відображені точна сума доходу, який він отримав за звітний період (254 654 грн), та подароване майно - напівзруйнований сільський будинок та дві земельні ділянки біля нього, передані йому батьком, і документи на які не може пред`явити з об`єктивних причин. Наголосив, що вчасне подання декларації та відмінності між задекларованими та достовірними відомостями на суму до 100 прожиткових мінімумів є свідченням того, що декларація відповідає вимогам Закону № 1700-VII.

29 березня 2019 року КДКП листом № 11/2/3-2848вих-19 повідомила ОСОБА_1 , що відносно нього проведена спеціальна перевірка, передбачена статтею 32 Закону № 1697-VII, під час якої одержана інформація, яка може свідчити про його недоброчесність як кандидата на посаду прокурора. Повідомила також про дату, час та місце розгляду Комісією цього питання і надіслала йому для ознайомлення довідку про результати спеціальної перевірки з метою надання письмових пояснень, спростувань, заперечень чи зауважень.

У довідці про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, зазначалося, що під час спеціальної перевірки виявлена інформація, яка може завадити ОСОБА_1 обійняти посаду, що передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища, або посаду з підвищеним корупційним ризиком. Інформація про дії кандидата на посаду прокурора ОСОБА_1 є несумісною з обійманням надалі посади прокурора та може свідчити про недоброчесність кандидата.

09 квітня 2019 року Комісія прийняла Спірне рішення, яким відмовила зарахувати  ОСОБА_1 до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит і пройшли спеціальну перевірку, та не допустила його до проходження спеціальної підготовки. Позивач, вважаючи таке рішення протиправним і таким, що порушує його права, 24 червня 2019 року звернувся до суду з адміністративним позовом.

8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 червня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху. Однією з підстав для цього став пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом. Суд указав, що предметом оскарження є Спірне рішення, яке ухвалене 09 квітня 2019 року. Строк його оскарження сплинув 09 травня 2019 року, тоді як позовна заява здана на пошту 21 червня та зареєстрована в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду 24 червня 2019 року. Позивач брав участь у засіданні Комісії, особисто надавав пояснення та уточнюючі документи, а отже, був обізнаним про предмет розгляду Комісії, проте не вчиняв дій для з`ясування результату розгляду матеріалів спеціальної перевірки відносно нього.

20 серпня 2019 року на адресу суду першої інстанції надійшла заява позивача про усунення недоробок позовної заяви, до якої він долучив, серед іншого, клопотання про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.

Поважними причинами для поновлення строку на звернення до суду позивач називає обставини несвоєчасного ознайомлення з текстом Спірного рішення від 09 квітня 2019 року, оскільки в день засідання його з ним не ознайомили і він не був вручений йому засобами поштового зв`язку.

До ознайомлення зі змістом Спірного рішення (на вебсайті КДКП) та його обґрунтуванням позивач був позбавлений можливості звернутись до суду, адже йому не були відомі підстави та висновки, які були покладені в основу Спірного рішення.

Суд першої інстанції ухвалою від 04 вересня 2019 року визнав поважними підстави пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 з його позовом, вважаючи, що Комісія не виконала свого обов`язку ознайомити кандидата на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури із текстом Спірного рішення. Ця обставина, з погляду суду, об`єктивно унеможливила звернення позивача до суду із цим позовом у визначений процесуальним законом строк.

Офіс Генерального прокурора у відзиві на позов ОСОБА_1 та в апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не погодився з визнанням судом поважними причинами для поновлення строку звернення до суду обставини, які назвав позивач у своєму клопотанні, оскільки переконаний, що позивач був обізнаний зі Спірним рішенням, бо був присутнім на засіданні Комісії, йому були надіслані копії цього рішення рекомендованим листом, який був повернений за закінченням терміну зберігання, хоча листи, які йому надсилалися раніше в процесі добору, позивач отримував за тією самою адресою, на яку була відіслана копія Спірного рішення, а також міг ознайомитися з його текстом, розміщеним на вебсайті Комісії.

9. Ще одним з мотивів визнання оскарженого судового рішення незаконним Офіс Генерального прокурора називає нерозгляд судом першої інстанції клопотання представника відповідача - Генерального прокурора, яке містилося у відзиві від 23 грудня 2020 року, про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск позивачем без поважних причин строку звернення до суду. З приводу цього клопотання суд першої інстанції у своєму рішенні не надав цьому мотиву належного значення. Справді, у матеріалах справи немає процесуальних рішень суду першої інстанції щодо заявленого клопотання.

Велика Палата не заперечує, що заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються у порядку, встановленому КАС України. Відповідно до частин першої - третьої статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

За частиною першою статті 204 цього Кодексу учасники справи можуть подати заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, які суд вирішує після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 239 КАС України у разі наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, суд у виді окремого процесуального акта постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 240 цього Кодексу за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду.

За положеннями частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Виклад наведених положень процесуального закону у зіставленні з доводами апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора дозволяють дійти висновку, що недотримання положень процесуального закону в частині, коли на заявлені клопотання сторони чи учасника справи з пропозиціями закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду, тобто з вимогами припинити провадження у справі, суд першої інстанції не постановив судового рішення за наслідками розгляду цих клопотань, само по собі не може бути підставою для скасування судових рішень із направленням справи для продовження розгляду і вирішення цих клопотань, а також для ухвалення нового рішення, оскільки порушення у вигляді залишення поза увагою та розгляду суду клопотання відповідача, яке потребувало своєчасного і відповідного розв`язання, в розумінні процесуального закону не є тими чинниками (факторами), які перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із судовим рішенням, яке ухвалено по суті спору.

Не без того, що якщо би суд першої інстанції не оминув увагою клопотання, розглянув його, прислухався до його аргументів та задовольнив його, то тоді б не було предмета апеляційного оскарження у тому виді, в якому він переглядається у цій справі, і тільки. Але у цій справі суд першої інстанції ухвалив рішення по суті спору, а нерозгляд клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із закінченням строку звернення до суду за своїми значеннєвими властивостями не є тим порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Звідси, посилання на ці доводи не можна визнати вагомими та достатніми для втручання в судове рішення.

10. В апеляційній скарзі Офісу Генерального прокурора окремо наголошується на статусних та компетенційних відмінностях між КДКП і Офісом Генерального прокурора в розрізі нормативного регулювання, яке діяло як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у суді.

Зокрема, звертається увага на те, що відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 77 Закону № 1697-VII до повноважень КДКП було віднесено проведення добору кандидатів на посаду прокурора в органи прокуратури.

У зв`язку з набранням чинності 25 вересня 2019 року Законом України № 113-IX зупинена до 01 вересня 2021 року дія положень Закону № 1697-VII, що визначали статус і повноваження КДКП, голова і члени КДКП вважаються звільненими з посади, а їх повноваження - достроково припиненими.

Підпунктом 7 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113?ІХ установлено, що тимчасово, до 01 вересня 2021 року, в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення здійснення добору на посади прокурорів.

Відзначається далі, що порядок формування та діяльності, а також правовий статус КДКП і кадрових комісій з добору на вакантні посади прокурорів суттєво відрізняються. Процедура добору на посаду прокурора окружної прокуратури, передбачена Законом № 113-ІХ, істотно відмінна від процедури добору на посаду прокурора місцевої прокуратури, яка була запроваджена Законом № 1697-VII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин.

Все це, з погляду відповідача, спростовує висновок суду першої інстанції про те, що Генеральний прокурор є належним відповідачем у справі, позаяк покладення на Генерального прокурора обов`язку щодо визначення переліку, складу і порядку роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур автоматично не робить Генерального прокурора самостійним і самодостатнім органом прокуратури зі статусом і повноваженнями КДКП.

Додає, що як КДКП, так і кадрові комісії з добору на вакантні посади прокурорів, які хоч і створені Генеральним прокурором, через покладені на них функції є незалежними органами, що самостійно приймають рішення про (не)успішне проходження кандидатом добору на вакантні посади прокурорів.

Вважає, що скасування Спірного рішення КДКП, яка з 25 вересня 2019 року призупинила свою діяльність, не потягне перегляду цим органом або будь-яким іншим такого рішення, а тому судове рішення в цій частині не може вважатися ефективним захистом прав, свобод та інтересів позивача, а отже, не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.

11. Відповідаючи на ці доводи, Велика Палата насамперед звертає увагу на таке.

Відповідачем в адміністративній справі згідно з частиною четвертою статті 46 КАС України є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до визначення, закріпленого у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З наведеного випливає, що статус суб`єкта владних повноважень мають не лише органи державної влади чи місцевого самоврядування зі статусом юридичної особи, а й їх посадові та службові особи й інші суб`єкти, перелік яких не є вичерпним. Головною їх ознакою як відповідачів в адміністративній справі є наявність необхідного обсягу компетенції здійснювати публічно-владні управлінські функції і приймати в межах їх реалізації рішення або вчиняти дії, які тягнуть виникнення, зміну чи припинення прав і обов`язків юридичних та фізичних осіб.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-ІХ.

Пунктом 21 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» цього Закону установлено, що з дня набрання ним чинності члени і голова КДКП вважаються звільненими з посади, а їх повноваження вважаються достроково припиненими.

З 25 вересня 2019 року до 01 вересня 2021 року за положеннями підпункту 1 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX порядок проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора затверджується Генеральним прокурором.

На виконання пункту 20, підпункту 1 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прийнято Порядок проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора, затверджений наказом Генерального прокурора від 10 січня 2020 року № 11 (зі змінами, внесеними наказом Генерального прокурора від 03 червня 2020 року № 265) (далі - Порядок № 11). Згідно з пунктом 2 Порядку №11 рішення про проведення добору приймається Генеральним прокурором та оформлюється відповідним наказом.

Згідно з положеннями підпунктів 7, 8 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 3 Порядку № 11 та пункту 3 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 (зі змінами; далі - Порядок № 233), в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення здійснення добору на посади прокурорів, порядок роботи, перелік і склад яких визначаються наказами Генерального прокурора.

За положеннями названих нормативних правил кадрові комісії є колегіальними органами, які не входять у структуру Офісу Генерального прокурора і створені для проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату КДКП), регіональних, місцевих та військових прокуратур; здійснення добору на посади прокурорів; розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів (далі - відповідна кадрова комісія).

Пунктом 2 Порядку № 233 регламентовано участь кадрової комісії в особі уповноважених представників у судовому розгляді справ про оскарження її дій, бездіяльності, рішень та інших актів, ухвалених за результатами дисциплінарних проваджень щодо прокурорів, у тому числі КДКП.

Голова комісії, а також уповноважені працівники підрозділу, що забезпечує її діяльність, згідно з пунктами 5, 11 зазначеного Порядку є повноважними особами для підписання процесуальних документів у справах, в яких кадрова комісія бере участь як сторона або третя особа.

Отже, наведеними спеціальними нормами прямо передбачена участь кадрової комісії у судовому розгляді справ з оскарження рішень, дій, бездіяльності її чи КДКП, ухвалених за результатами дисциплінарних проваджень щодо прокурорів.

12. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у судовому засіданні, призначеному на 02 жовтня 2019 року встановив, що КДКП з 25 вересня 2019 року не є органом, який забезпечує здійснення добору на посади прокурорів. З огляду на це Верховний Суд ухвалив звернутися із запитом до Генерального прокурора щодо визначення правонаступника КДКП у справі № 9901/348/19 та зупинив провадження у цій справі до встановлення правонаступника.

У зв`язку із вибуттям КДКП у спірних правовідносинах та зважаючи на те, що на Генерального прокурора законодавством покладено обов`язок щодо визначення переліку, складу і порядку роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур та затвердження порядку проведення добору на зайняття вакантної посади прокурора, керуючись засадами адміністративного судочинства, Верховний Суд вирішив за можливе замінити відповідача у справі - КДКП його процесуальним правонаступником - Генеральним прокурором та ухвалою від 25 листопада 2020 року замінив відповідача у цій справі - КДКП його процесуальним правонаступником - Генеральним прокурором.

Автор апеляційної скарги, як мовилося вище, власне і наполягає на тому, що відбулася безпідставна і незаконна заміна відповідача у цій справі, а звідси - розгляд позову до неналежного відповідача.

13. Відповідно до частини першої статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17) та від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270.

У такому разі також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другого відповідача суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

Згідно з пунктом 51 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».

Повторюючись, зазначимо, що з відповіді представника Офісу Генерального прокурора видно, що ані положеннями законів № 113-IX, № 1697-VII, ані інших нормативно-правових актів не визначено орган, який можна було б вважати правонаступником КДКП у спірних відносинах з питань добору кандидатів на посаду прокурора. З огляду на законодавчі зміни на той час не було органу, який би після скасування судом Спірного рішення міг би прийняти щодо позивача рішення про зарахування або відмову в зарахуванні його до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів за процедурою, яка діяла на час виникнення спірних відносин (до внесення Законом № 113-ІХ змін до порядку добору). У відповіді наголошено, що оскільки Генеральний прокурор не наділений повноваженнями щодо прийняття рішень про проходження добору кандидатом, бо не може відповідати за рішення, прийняте самостійним (незалежним) органом (КДКП) в межах виключних повноважень, наданих йому законом, то він є неналежним відповідачем у цій справі.

Законом № 113-ІХ делеговано Генеральному прокурору право створювати органи для забезпечення здійснення добору на посади прокурорів. На виконання зазначених законодавчих положень наказами Генерального прокурора від 30 квітня 2021 року № 137, 138, від 20 серпня 2021 року № 269-274 створено першу-восьму кадрові комісії з добору на зайняття вакантних та тимчасово вакантних посад прокурорів в окружних прокуратурах і спеціалізованих прокуратурах у військовій та оборонній сфері (на правах окружних).

Законом № 113-ІХ, порядками № 11 та № 233 не передбачено повноважень Генерального прокурора стосовно прийняття, перегляду, оскарження рішень кадрової комісії або втручання у її діяльність в будь-який інший спосіб. Відповідно до пункту 20 Порядку № 11 рішення про допуск чи відмову в допуску до участі в доборі на посаду прокурора приймається кадровою комісією з добору на посади прокурорів.

З огляду на наведені законодавчі положення суд першої інстанції, здійснюючи процесуальне правонаступництво у справі, слушно послався на рішення ЄСПЛ у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04), в якому констатовано, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу, проте мав би з`ясувати обсяг компетенції Генерального прокурора щодо ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. Але суд обмежився лише констатацією факту, що на час розгляду цієї справи відповідна кадрова комісія не була створена, а обов`язок створення такої покладено на Генерального прокурора, а отже, останній і є належним відповідачем у справі.

В аспекті наведеного вище таке рішення суду не є законним і тому підлягає зміні.

На час апеляційного розгляду справи стало відомо про створення та дату початку діяльності Відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, до повноважень якого за положеннями пункту 2 частини першої статті 77 Закону № 1697-VII, серед іншого, віднесено проведення добору кандидатів на посаду прокурора в установленому цим Законом порядку, який і був залучений для участі у справі як процесуальний правонаступник КДКП, про що зазначено вище.

14. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, керувався такими нормативними положеннями, чинними на час виникнення спірних відносин.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII.

Порядок добору кандидатів та їх призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури визначено статтею 29 Закону № 1697-VII, відповідно до якої добір кандидатів та їх призначення на посаду прокурора здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає: 1) прийняття КДКП рішення про проведення добору кандидатів на посаду прокурора, що розміщується на офіційному вебсайті КДКП та повинно містити виклад передбачених цим Законом вимог, яким має відповідати кандидат на посаду прокурора, а також перелік документів, що подаються до КДКП, і кінцевий термін їх подання; 2) подання особами, які виявили бажання стати прокурором, до КДКП відповідної заяви та документів, визначених цим Законом; 3) здійснення КДКП на основі поданих кандидатами на посаду прокурора документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду прокурора; <…>; 6) організацію КДКП спеціальної перевірки кандидатів, які успішно склали кваліфікаційний іспит; 7) визначення КДКП рейтингу кандидатів на посаду прокурора серед осіб, які успішно склали кваліфікаційний іспит та щодо яких проведено спеціальну перевірку, а також зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів; <…>; 10) проведення КДКП конкурсу на зайняття вакантних посад прокурорів на основі рейтингу кандидатів; 11) направлення КДКП подання керівнику місцевої прокуратури щодо призначення кандидата на посаду прокурора; <…>.

Відповідно до частин першої та третьої статті 30 Закону № 1697-VIІ для участі в доборі кандидатів на посаду прокурора особа подає: 1) письмову заяву про участь у доборі кандидатів на посаду прокурора; <…>;3) анкету кандидата на посаду прокурора, що містить інформацію про особу, та автобіографію; <…>; 9) письмову згоду на збирання, зберігання та використання інформації про неї з метою оцінки готовності особи до роботи на посаді прокурора та проведення щодо неї спеціальної перевірки; 10) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік за формою, встановленою Законом України від 07 квітня 2011 року № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі - Закон № 3206-VI); <…>. Вимагати від кандидата на посаду прокурора надання документів, не передбачених цією статтею, забороняється.

До участі в доборі кандидатів на посаду прокурора допускаються особи, які подали всі необхідні документи і відповідають вимогам, установленим до кандидата на посаду прокурора. Про відмову в допуску до кваліфікаційного іспиту КДКП приймає вмотивоване рішення.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону № 1697-VII КДКП організовує спеціальну перевірку кандидатів на посаду прокурора, які успішно склали кваліфікаційний іспит. Відомості про особу, які підлягають спеціальній перевірці, а також порядок її здійснення визначаються Законом № 3206-VI.

За частиною першою статті 56 Закону № 1700-VII стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, а також посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких затверджується НАЗК, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.

Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в частині першій цієї статті, зокрема щодо: <…> 2) факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за пов`язані з корупцією правопорушення; 3) достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 4) наявності в особи корпоративних прав; <…>; 8) поширення на особу заборони займати відповідну посаду, передбаченої положеннями Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (частина третя статті 56 Закону № 1700-VII).

Відповідно до частини першої статті 57 Закону № 1700-VII спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади, у строк, що не перевищує двадцяти п`яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки. Порядок проведення спеціальної перевірки та форма згоди на проведення спеціальної перевірки затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 57 Закону № 1700-VII передбачено, що для проведення спеціальної перевірки особа, яка претендує на зайняття посади, подає до відповідного органу: 1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки; 2) автобіографію;<…>.

Особа, яка претендує на зайняття посади, також подає до НАЗК в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Пунктом 3 частини четвертої статті 57 Закону № 1700-VII визначено, що НАЗК спеціальна перевірка проводиться щодо наявності у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, відомостей про кандидата, а також щодо достовірності відомостей, зазначених особою у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Відповідно до частин першої, другої статті 58 Закону № 1700-VII інформація про результати спеціальної перевірки, підписана керівником органу, що проводив перевірку, а в разі його відсутності - особою, яка виконує його обов`язки, або заступником керівника органу відповідно до розподілу функціональних обов`язків, подається до органу, який надіслав відповідний запит, у семиденний строк з дати надходження запиту.

Рішення про призначення (обрання) або про відмову у призначенні (обранні) на посаду, пов`язану із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, приймається після проведення спеціальної перевірки. У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту розбіжностей у поданих претендентом на посаду автобіографії та/або декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік посадовою особою (органом), яка (який) організовує проведення спеціальної перевірки, надається можливість претенденту на посаду протягом п`яти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом та/або виправити таку розбіжність.

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.

Особа, щодо якої за результатами спеціальної перевірки встановлено обставини, які є підставою для відмови у призначенні (обранні) на посаду, вважається такою, що не пройшла спеціальну перевірку. Рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду за результатами спеціальної перевірки може бути оскаржено до суду.

Згідно з частиною третьою статті 58 цього Закону орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Щодо кандидатів на зайняття посад (крім посади судді), призначення (обрання) на які здійснюється Президентом України, Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України, таку довідку готує відповідний структурний підрозділ Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України або Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подати відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування свої зауваження у письмовій формі. Ці зауваження підлягають розгляду у семиденний строк з дня їх надходження.

Аналогічні положення щодо питання проведення спеціальної перевірки містяться у Порядку № 171.

Частиною другою статті 32 Закону № 1697-VII передбачено, що у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання кандидатом на посаду прокурора неправдивих відомостей або підроблених документів КДКП приймає рішення про відмову в зарахуванні кандидата до резерву на заміщення вакантних посад прокурорів.

Відповідно до частини шостої цієї статті Закону у разі одержання інформації, що може свідчити про недоброчесність кандидата на посаду прокурора, КДКП розглядає її на своєму засіданні за участю такого кандидата. Кандидат на посаду прокурора має право ознайомитись з такою інформацією, надати відповідні пояснення, спростувати та заперечити її. За результатами розгляду КДКП може прийняти рішення про недопущення кандидата до проходження спеціальної підготовки.

15. Суд установив, що мотивами прийняття Спірного рішення слугувала інформація про виявлення НАЗК за результатами спеціальної перевірки недостовірних відомостей, які позивач зазначив у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік. З огляду на ці відомості Комісія виснувала, що такі дії кандидата на посаду прокурора ОСОБА_1 несумісні з обійманням надалі посади прокурора та можуть свідчити про недоброчесність кандидата.

На виконання наведених вище положень статті 58 Закону № 1700-VII, якими передбачено право особи, що претендує на відповідну посаду, надати свої пояснення та виправити встановлені розбіжності, позивач на запит відповідача від 22 грудня 2018 року про надання пояснень та документів на їх підтвердження щодо виявлених НАЗК розбіжностей та на засіданні Комісії 09 квітня 2019 року надав пояснення та уточнюючі документи з цього приводу.

За положеннями цієї ж статті 58 Закону № 1700-VII рішення щодо результатів розгляду (врахування) наданих кандидатом на посаду пояснень та виправлення розбіжностей приймається органом, на посаду в якому претендує особа.

У Спірному рішенні стосовно наданих кандидатом на посаду прокурора місцевої прокуратури пояснень щодо виявлених НАЗК недостовірних відомостей у поданій ним декларації відповідач дослівно обмежився таким висловлюванням: « ОСОБА_1 на засідання 09.04.2019 прибув, особисто надав Комісії пояснення та уточнюючі документи». Далі виклав відомий висновок щодо результату спеціальної перевірки.

Але при цьому, на що звернув увагу і суд першої інстанції, не взяв до уваги, що за змістом частини третьої статті 58 зазначеного Закону особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подати відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування свої зауваження у письмовій формі. Ці зауваження підлягають розгляду у семиденний строк з дня їх надходження.

Пунктом 15 Порядку № 171 визначено, що претенденти на посади, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати такої перевірки та в разі незгоди з її результатами можуть подати відповідному органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування свої зауваження у письмовій формі. Зауваження у семиденний строк з дня їх надходження підлягають розгляду керівником відповідного органу або його заступником відповідно до розподілу функціональних обов`язків, за результатами якого особі надається письмова відповідь.

Як згадано вище, довідка про результати спеціальної перевірки щодо ОСОБА_1 , який претендує на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, та Спірне рішення містять лише посилання щодо надання позивачем пояснень та підтверджуючих документів з приводу виявлених під час проведення спеціальної перевірки недостовірних відомостей в декларації кандидата. А це, своєю чергою, дає підстави підсумувати, що матеріали справи не містять, а відповідач не довів, що надані позивачем пояснення та уточнюючі документи були розглянуті відповідачем та враховані при прийнятті оскаржуваного рішення.

Фактично відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення обмежився лише інформацією, наданою НАЗК, якою встановлено недостовірні відомості у поданій позивачем декларації за 2017 рік, за результатами чого на підставі припущень дійшов висновку, що такі дії кандидата на посаду прокурора несумісні з обійманням у подальшому посади прокурора та «можуть» свідчити про недоброчесність кандидата.

З аналізу наведених законодавчих положень та обставин справи суд першої інстанції дійшов висновку, що Спірне рішення Комісії не містить мотивів відхилення або врахування наданих позивачем пояснень та уточнюючих документів, а отже, прийняте без урахування критеріїв, що випливають із принципів законності та обґрунтованості рішень, прийнятих суб`єктом владних повноважень.

З таким висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій частині варто погодитись. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Наведений принцип справедливого судочинства відображає основні критерії справедливого ставлення до особи, в тому числі право бути почутим у прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень. Якщо при цьому право особи бути почутою не забезпечується, то порушується наведений принцип, а за таких умов з`являються підстави визнати прийняте рішення незаконним.

Спірне рішення не містить аргументів на користь того, що Комісія при його прийнятті врахувала надані позивачем пояснення та уточнюючі документи. Не зазначила, яким чином їх наявність вплинула на прийняття саме такого рішення відносно позивача. А отже, таке рішення не може визнаватись обґрунтованим та законним.

Велика Палата Верховного Суду не може визнати, що відсутність у Спірному рішенні аргументів на користь того, що Комісія при його прийнятті врахувала надані позивачем пояснення та уточнюючі документи є просто формальністю, елементом певної невмотивованості рішення через неуважність, порушенням, що не має істотного значення, чи чимось таким, що не впливає на законність і обґрунтованість Спірного рішення в цілому.

КДКП повинна розглядати надані кандидатом на посаду прокурора пояснення та уточнюючі документи на їх підтвердження всебічно й об`єктивно, давати відповіді на всі доводи. І якщо Комісія вирішила визнати певну подію такою, що на підставі закону є достатньою і необхідною для ухвалення рішення про недопущення кандидата до проходження спеціальної підготовки, то однаковою мірою вона повинна оцінити й дати відповідь на питання, чи обставини та законні підстави, які в поясненнях наводить такий кандидат, не є такими, що спростовують обставину, з посиланням на яку було припинено участь кандидата в конкурсі.

16. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Велика Палата вважає, що суд першої інстанції по суті ухвалив правильне рішення, але частково без дотримання норм процесуального права стосовно процесуальної заміни відповідача у справі. Із цих підстав рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в мотивувальній частині необхідно змінити з викладених вище мотивів.

Керуючись статтями 243, 266, 315, 317, 318, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021року та викласти її в редакції цієї постанови, а в решті це рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач                                                             М. І. Гриців

Судді:                                    Т. О. Анцупова                                           Г. Р. Крет

В. В. Британчук                                          Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва                                          О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима                                               В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна                                            Л. І. Рогач

І. В. Желєзний                                            О. М. Ситнік

О. С. Золотніков                                        В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук                                       І. В. Ткач

В. С. Князєв                                                С. П. Штелик

https://reyestr.court.gov.ua/Review/102051077

5

Виконавче провадження / Re: Добровільне виконання рішення суду боржником Columbina

« : 03 Лютого 2022, 19:10:01 »

Кто определяет размер  взыскания? 100%в месяц? 20%в месяц?

Розділ IX
ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ, ПЕНСІЮ, СТИПЕНДІЮ ТА ІНШІ ДОХОДИ БОРЖНИКА
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text

upd. Чи підлягає арешту зарплатний рахунок фізичної особи
https://gro-za.org/forum/index.php?topic=10820.0

6

Запитання по судовому розгляду / Чи підлягає арешту зарплатний рахунок фізичної особи

« : 03 Лютого 2022, 19:08:33 »

Чи підлягає арешту зарплатний рахунок фізичної особи

Юристи роз’яснили, чи можна стягувати кошти із заробітної плати.
Чи підлягає арешту зарплатний рахунок фізичної особи

Координаційний центр з надання правової допомоги роз’яснив, чи можуть за борги арештувати зарплатний рахунок фіичної особи. Про це повідомляє пресслужба БПД.

Як правило, кредитні установи звертаються до примусового стягнення заборгованості через отримання виконавчих написів. Виконавчий напис нотаріуса — це розпорядження нотаріуса щодо стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, здійснене на документах, що встановлюють заборгованість. Подібний напис вчиняється на документації, яка підтверджує наявність зобов’язань боржника, наприклад, на нотаріально завіреному договорі позики. Далі виконавець виносить постанову про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Щодо кредиту та виконавчого провадження, необхідно з’ясувати який виконавчий документ перебуває на виконанні у виконавця. Для цього потрібно звернутися до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, який відкрив виконавче провадження.

Чи можна стягувати кошти із заробітної плати?

Закон України «Про виконавче провадження» передбачає стягнення із заробітної плати боржника, його пенсії, стипендії та інших доходів, якщо у нього немає коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутнє майно, які би покрили суму стягнення, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі – підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

Однак існують підстави, які надають боржнику право на скасування виконавчих написів нотаріусів через суд.

До них відносяться:

    неповідомлення боржника про наявність у нього боргу (письмово за 30 днів до вчинення виконавчого напису);
    прострочені боргові вимоги (минуло понад 3 роки з моменту виникнення права вимоги за борговим документом);
    безпідставно нараховані відсотки за кредитом;
    відсутність оригіналу кредитного договору, засвідченого нотаріально.

У разі невідповідності вчинення виконавчого напису вимогам законодавства слід звертатися до суду з оскарженням виконавчого напису нотаріуса та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає до виконання. Для звернення до суду потрібно мати матеріали виконавчого провадження, копії постанови про відкриття виконавчого провадження та копії виконавчого напису нотаріуса. Їх можна отримати в державного або приватного виконавця, який відкрив виконавче провадження, звернувшись із відповідною заявою.

https://sud.ua/ru/news/ukraine/228193-chi-pidlyagaye-areshtu-zarplatniy-rakhunok-fizichnoyi-osobi

7

Запитання / Re: документи з недостовірною інформацією

« : 03 Лютого 2022, 19:04:48 »

   Чи може бути підставою для розгляду справи за нововиявленими обставинами ( в апеляції ) постанова господарського суду   яка встановлює недостовірність документів, поданих позивачем?

Питання неконкретне. Що за справи -одна чи різні, в якому хронологічному порядку прийняті судові рішення в обох справах, чи є "недостовірність" істотною обставиною, або ж це не має правового значення, і т. п. Неповнота розгляду справи, що виявилося вже після рішення суду по такій справі (в якій, зокрема, було встановлено достовірним доказом той, що через деякіий час в іншій справі визнано недостовірним), не є нововиявленою обставиною. Ви ж посилалися при вирішенні справи, що інформація є недостовірною -тобто це було відомо. А те що було відомо -не може бути нововиявленим. У ГПК (ЦПК) все написано, що таке нововиявлені обставини. Є з цього приводу ППВСУ, ППВССУ, ППВГСУ:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0001700-81#Text
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0004740-12#Text
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0017600-11#Text
позиція ВС(КГС) тощо:
https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/89319157

• Відповідь
• Цитувати

8

Запитання по судовому розгляду / Re: Перегляд судових рішень

« : 02 Лютого 2022, 17:26:51 »

Наразі, рішення суду виконане на 2/3.

Рішення суду вже виконане повністю.

9

Запитання / Re: документи з недостовірною інформацією

« : 02 Лютого 2022, 17:24:49 »

   Не встановлювали, при підготовці до судового засідання, виявилось, що позивач, шість років тому, з позовною заявою здав недійсний (попередній) устав нашого підприємства, на підставі чого було зроблено висновки про правонаступництво, та неповний договір, (відсутні  доповнення 2 та додаток 3) на  підставі чого було зроблено висновок про повну оплату договору.
 Подані нами документи(діючі, повні) до уваги не приймались. З постанов суду це зрозуміти було не можливо: устав - устав,
 договір - договір.

Якщо використане "недостовірну інформацію" -то при перегляді вказувати, що доказ позивача є недостовірним, водночас достовірним (ст. 79 ЦПК, ст. 78 ГПК) є інший доказ. Оцінку обом доказам має надавати суд. Якщо "до уваги не брались" -оскаржувати. Іншого шляху немає.

• Відповідь
• Цитувати

10

Запитання / Re: набувальна давність

« : 02 Лютого 2022, 17:18:01 »

   Чи можливо Постанови великої палати ВС, від 2019р. та ВС  від 2020 р. Про набувальну давність застосувати як
 нововиявлені обставини: 2015 апеляційним судом за набувальною давністю було відібране майно зареєстроване в
 держреєстрі в 2006 та 2009 роках, титульне ( згідно договору).

Не можна. Зміна судової практики (по інших справах) не є підставою для перегляду за нововиявленими обставинами у Вашій справі.

• Відповідь
• Цитувати

11

Виконавче провадження / Re: Добровільне виконання рішення суду боржником Columbina

« : 02 Лютого 2022, 17:14:13 »

Кто определяет размер  взыскания? 100%в месяц? 20%в месяц?

Розділ IX
ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ, ПЕНСІЮ, СТИПЕНДІЮ ТА ІНШІ ДОХОДИ БОРЖНИКА
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text

12

Запитання по судовому розгляду / Re: Складено протокол

« : 02 Лютого 2022, 17:09:44 »

Можна все, що прописано в КУпАП.

13

Новини / Кабмін затвердив нову редакцію Правил водопостачання

« : 02 Лютого 2022, 17:07:41 »

Як буде подаватися вода в будинки: Кабмін затвердив нову редакцію Правил водопостачання

Уряд змінив правила оплати послуг з постачання води споживачам та оформлення претензій до постачальників комунальних послуг.
Як буде подаватися вода в будинки: Кабмін затвердив нову редакцію Правил водопостачання
Кабмін ухвалив нову редакцію Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що були затверджені Постановою Уряду від 5 липня 2019 року № 690.

https://sud.ua/ru/news/publication/228097-yak-bude-podavatisya-voda-v-budinki-kabmin-zatverdiv-novu-redaktsiyu-pravil-vodopostachannya

14

Адміністративні справи / Re: 826/8441/17: оскарження РКМДА № 668 від 06.06.2017 р.

« : 24 Січня 2022, 18:18:16 »

Ухвали про відмову у відводі порушника присяги Амельохіна:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/102357802
https://reyestr.court.gov.ua/Review/102446545

Призначено до судового розгляду 03.02.2022 11:00

15

Цивільні справи / Re: Судова війна с житловим кооперативом.

« : 24 Січня 2022, 18:12:39 »

Якщо скасувати протоколи зборів (штатний розклад та оклади)то можно ставити питання про повернення зарплати до касси ЖК?
Скасувати хотяби на підставі,що протоколи зборів підписали покійники та італійські заробітчани?

Ставити питання можна. Про повернення безпідставно набутих коштів.