Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

This section allows you to view all posts made by this member. Note that you can only see posts made in areas you currently have access to.

16

Цивільні справи / Re: Позов КП про стягнення заборгованості

« : 17 Грудня 2019, 19:45:41 »

А як ще значний суспільний інтерес можна було обгрунтувати?

Вам треба було у касації посилатися на питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. А саме права боржника бути звільненим від відповідальності  бути притягненим до відповідальності у звязку з закінченням строків позовної давності. Це право передбачено у Рішенні Європейського суду від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії":«Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду».
Оскільки вимоги кредитора були задоволені, як у наказному так і в позовному проваджені поза строками позовної давності, то було порушене Ваше право, як боржника, бути звільненим від переслідування у звязку з закінченням позовної давності.

17

Цивільні справи / Re: Позов КП про стягнення заборгованості

« : 02 Жовтня 2019, 23:44:38 »

Посилання на ПВС  мною надане

Ви на ПВС не посилайтеся. Бо Вас  ВС перепише....

Вам не потрібно з'ясовувати в КАС, як саме має відлічуватися позовна давність. Посилання на правовий висновок ВС передбачено ч. 4 ст. 263 ЦПК

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84583202

Саме до цього зводиться правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 21 січня 2015року у справі № 6-214цс14 та Верховного Суду у справі № 16-13753св18 у постанові від 23 травня 2018 року
......
Судом апеляційної інстанції не враховано, що для застосування до спірних правовідносин переривання позовної давності внаслідок видачі судового наказу у березні 2014 року необхідно встановити, з якого часу таке переривання відбулося, а саме коли КП «Теплопостачання міста Одеси» звернулося до суду за видачою відповідного судового наказу, а для належного її обрахування необхідно встановити за якими саме платежами відбулося переривання в межах позовної давності.

18

Цивільні справи / Re: Позов КП про стягнення заборгованості

« : 02 Жовтня 2019, 18:56:49 »

Річ у тім, що закінчення позовної давності це юридичний правоприпиняючий факт.

Закінчення позовної давності це правоприпиняючий юридичний факт, який позбавляє кредитора на судовий захист і припиняє цивільне право.
Тобто зобовязання припинене у звязку з давністю.
Правом (у Вашому випадку зобовязання) не може вважатися благом, яке втратило  примусовість свого здійснення.  Втрата права на судовий захист, тобто можливості на примусове виконання зобов"язання тотожне припиненню зобовязання. Цивільне право втратило можливість до судового захисту у звязку з позовною давністю

19

СУДОВІ РІШЕННЯ / Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!

« : 24 Вересня 2019, 21:37:22 »

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84092689

У Х В А Л А

3 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 712/8916/17-ц

Провадження № 14-448цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

ознайомилася з матеріалами справи за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради»(далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідачка), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію

за касаційною скаргою відповідачки на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року та

в с т а н о в и л а:

у липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути станом на 1 лютого 2017 року: 45 686,17 грн заборгованості за спожиту теплову енергію, 5 703,23 грн інфляційних витрат і 1 285,34 грн - три проценти річних.

Мотивував позов так:

-                     споживачі не вносять оплату за надані житлово-комунальні послуги (теплову енергію) за адресою: АДРЕСА_1 - квартира), а тому мають заборгованість перед позивачем;

-                     11 квітня 2017 року позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки;

-                     12 травня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси відмовив у прийнятті зазначеної заяви через наявність спору про право.

28 липня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.

29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про залишення без розгляду позову в частині вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3

29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог: стягнув з відповідачки на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року до 1 лютого 2017 року включно у сумі 30 804,96 грн, три проценти річних - 983,39 грн, інфляційні втрати - 3 159,59 грн і судові витрати - 1 600,00 грн; в іншій частині позову відмовив через пропуск позовної давності.

Мотивував рішення так:

-                     сторони перебувають у фактичних договірних відносинах;

-                     власником квартири є відповідачка, а тому саме вона має обов`язок оплатити позивачеві надані послуги з опалення її квартири та гарячого водопостачання відповідно до кількості зареєстрованих у цій квартирі осіб;

-                     у вересні 2017 року відповідачка подала заяву про сплив позовної давності;

-                     відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 січня 2016 року (справа № 6-931цс15), подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу згідно з розділом ІІ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) перериває перебіг позовної давності;

-                     оскільки позивач у квітні 2017 року подав до суду заяву про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки, перебіг позовної давності був перерваний. Тому обґрунтованою є вимога позивача про стягнення заборгованості у межах позовної давності за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно.

21 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.

22 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.

Апеляційний суд вважав, що оскільки за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг відповідальність несе відповідачка, а заборгованість за послуги з опалення та гарячого водопостачання нараховувалась позивачем щомісяця, трирічна позовна давність починає спливати за кожним таким щомісячним платежем окремо.

13 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, в якій відмовив у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 та залишив без змін ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року.

7 грудня 2017 року відповідачка подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивує так:

-                     суди помилково вказали 11 квітня 2017 року датою постановлення ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості, оскільки вказана ухвала постановлена 12 травня 2017 року;

-                     докази, які підтверджують заборгованість відповідачки, є суб`єктивними та необґрунтованими;

-                    позивач втратив право на судовий захист відповідно до статей 264 і 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
8 грудня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

13 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду в прядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

1 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи, що є достатньо обґрунтованих підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15.

Мотивував ухвалу так:

-                  суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідачка жодного разу не вносила оплату за поставлені до її квартири послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а позивач 20 квітня 2017 року звертався із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості, внаслідок чого перебіг позовної давності перервався; тому суд стягнув заборгованість з урахуванням звернення позивача із заявою про видачу судового наказу за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року;

-                  суд першої інстанції застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15; згідно з яким «судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності»;

-                  аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14: «судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності»;

-                  у зазначених висновках Верховний Суд України надав розширювальне тлумачення приписів статті 264 ЦК України щодо підстав для переривання перебігу позовної давності. Причиною для такого розширювального тлумачення стала неузгодженість матеріальних і процесуальних норм: на момент прийняття ЦК України у процесуальному законі не було правил про наказне провадження, а тому ЦК України не передбачав такої підстави для переривання перебігу позовної давності як подання кредитором заяви про видачу судового наказу. Із запровадженням у ЦПК України 2004 року наказного провадження зміни до статті 264 ЦК України внесені не були, а тому у судовій практиці були численні спроби узгодити матеріальні та процесуальні норми щодо застосування позовної давності у наказному провадженні;

-                  у листі від 1 липня 2007 року «Практика розгляду судами цивільних справ в порядку наказного провадження» Верховний Суд України вказав, що «чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд. Відповідно до частини другої та третьої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на це, суди не повинні відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Адже у разі винесення судового наказу щодо зобов`язання, за якими сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу»;

-                  натомість згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв в порядку наказного провадження» «наявність спору про право (пункт 2 частини третьої статі 100 ЦПК), що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити, коли із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 ЦК)»;

-                  фактично існували два підходи до застосування позовної давності у наказному провадженні: (а) позовна давність підтверджує наявність спору про право та виключає прийняття заяви про видачу судового наказу; (б) суд не має враховувати позовну давність без заяви особи, а тому відсутні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Протилежні висновки у подібних правовідносинах не сприяють єдності правозастосовної практики;

-                  у такій ситуації навряд чи були підстави розширювально тлумачити приписи статті 264 ЦК України та робити висновок про те, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Така інтерпретація зроблена в інтересах кредитора, без урахування інтересів боржника, в якого фактично не було можливості заявити про застосування позовної давності у наказному провадженні, а у суду - її врахувати.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права(див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C. G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31 - 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).

Оскільки колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 та від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15,для забезпечення правової визначеності та єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу як суд касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, абзацом другим частини першої статті 401, частиною першою статті 402, підпунктами 7 та 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

у х в а л и л а :

1.     Прийняти до розгляду справу за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради»до ОСОБА_1  про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року.

2.     Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 30 жовтня 2019 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3.     Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич  О. Г. Яновська

20

Цивільні справи / Re: Позов КП про стягнення заборгованості

« : 24 Вересня 2019, 21:31:48 »

focus, якщо Вам цікаве питання позовної давності, раджу придбати монографію: П. Д. Гуйван "Позовна давність", Харків, видавництво "Право", 2012 рік (300 примірників). Там 448 сторінок, які я прочитав свого часу.

Дякую, мені достатньо було прочитати § 8 навчального підручника Зорислава Ромовська, Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник,- К.: Атіка, 2005.- 560 с
На час звернення до суду з заявою про видачу наказу у звязку з закінченням позовної давності  право на судовий захист кредитор втратив, матеріальне право не захищене.

21

Цивільні справи / Re: Позов КП про стягнення заборгованості

« : 23 Серпня 2019, 08:11:12 »

  Причиною такої невизначеності,на мій погляд,є відсутність у законі положення,яке б безпосередньо стосувалося долі суб”єктивного матеріального права після спливу позовної давності.

Річ у тім, що закінчення позовної давності це юридичний правоприпиняючий факт.
Давність – це, передусім, юридичний факт, який спрямований на встановлення або припинення цивільних правовідносин, а не самі правові наслідки, що їх причиною і є давність.
"Позовна давність це час, після закінчення якого погашається право на позов [2, с.4]. "Якщо закінчення певного проміжку часу (строку) призводить до втрати можливості позовного захисту порушеного права, вплив часу на цивільні правовідносини опосередковується інститутом позовної давності" [3, с.5].
http://ru.osvita.ua/vnz/reports/law/9216/
А далі читаємо ч.2 ст 20 ЦК України.
І ще.....
Наявність права на вимогу після спливу позовної давності, це переслідування боржника (позиція Европейського суду)

22

Цивільні справи / Re: Позов КП про стягнення заборгованості

« : 22 Серпня 2019, 18:58:13 »

є погашеним(припиненим), внаслідок чого матеріальне право стає незахищеним.

Не зовсім так. Після застосування судом позовної давності у рішенні за першим позовом можуть наслідувати другий, третій... позови, де предметом є той самий період про стягнення боргу (чи частина цього періоду).

Із закінченням позовної давності погашається право на захист, внаслідок матеріальне право стає незахищеним. Зі спливом позовної давності суб'єктивне право припиняє своє існування
Оскільки суб'єктивне право припинило своє існування у звязку з прийняттям рішення суду про відмову позову  у звязку з спливом давності, то і немає в майбутньому, що захищати. Отже, право позивача отримати судовий захист є погашеним (припиненим).

23

Цивільні справи / Re: Позов КП про стягнення заборгованості

« : 20 Серпня 2019, 15:46:38 »

є погашеним(припиненим), внаслідок чого матеріальне право стає незахищеним.

Не зовсім так. Після застосування судом позовної давності у рішенні за першим позовом можуть наслідувати другий, третій... позови, де предметом є той самий період про стягнення боргу (чи частина цього періоду).

По-перше, Ви обгрунтовуєте свою позицію діями, подіями, які можуть і не наступити, тобто це припущення, а не юридичний факт.
По-друге, наявність права на вимогу після спливу позовної давності, це переслідування боржника (позиція Европейського суду)
По-трете якщо взяти Вашу думку, суд у рішенні №1, уже вирішив питання  чи підлягає захисту існуюче порушене право захисту у звязку з закінченням позовної давності, тому вирішувати це питання у подальншому немає сенсу.

24

Цивільні справи / Re: Позов КП про стягнення заборгованості

« : 20 Серпня 2019, 08:00:10 »

Отже, не виключене одночасне існування рішення суду про повне/часткове задоволення позову внаслідок застосування позовної давності (рішення суду № 1) та рішення суду № 2 про задоволення позову й щодо тієї частини, у задоволенні якої раніше будо відмовлено!

Це як зрозуміти? В першому випадку матеріальне право незахищене у звязку з спливом позовної давності, а в другому є матеріальне право захищеним?
Наявність в Цивільному Кодексі інституту позовної давності слід вважати тим випадком, що встановленим законом, коли нездійснення у визначений строк права на захист припиняє цивільне право, що порушене. Отож, позовна давність це виняток із загального правила, передбаченого ч.2 ст. 20 ЦК України. Оскільки закінчилася позовна давність, то погашається право на захист, внаслідок матеріальне право стає незахищеним. Зі спливом позовної давності суб'єктивне право припиняє своє існування.

25

Цивільні справи / Re: Позов КП про стягнення заборгованості

« : 19 Серпня 2019, 23:33:31 »

то в даному випадку це означатиме, що позовна давність свідчитиме про наявність спору про право і це виключатиме прийняття судом заяви про видачу судового наказу?

Позовною давністю зокрема погашується право на звернення з вимогою про прийняття рішення про захист. Таким чином у Вашому випадку у наказному провадженні у звязку з закінченням позовної давності право на звернення з вимогою про прийняття рішення про захист є погашеним(припиненим), внаслідок чого матеріальне право стає незахищеним. А отже і наявний спір про право.

26

СУДОВІ РІШЕННЯ / Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!

« : 09 Серпня 2019, 08:48:25 »

Ухвала


01 серпня 2019 року

м. Київ


справа № 712/8916/17-ц

провадження № 61-29774св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,


учасники справи:

позивач - комунальне підприємство теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року у складі судді Пересунька Я. В., та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Пономаренка В. В., Ювшина В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року комунальне підприємство теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради (далі - КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення солідарно заборгованості станом на 1 лютого 2017 року в розмірі 52 674,74 грн, в тому числі інфляційні втрати - 5 703,23 грн, інфляційні збитки - 1 285,34 грн.

Позов мотивовано тим, що на позивача покладено обов`язок із забезпечення підприємств, установ, організацій та населення міста Черкаси тепловою енергією для потреб опалення та гарячого водопостачання, у тому числі й квартири АДРЕСА_1 .

Споживачі за вказаною адресою не вносять оплати за надані житлово-комунальні послуги, тому станом на 1 лютого 2017 року їх заборгованість за спожиту теплову енергію становить 45 686,17 грн.

Станом на 1 лютого 2017 року борг внаслідок інфляції зріс на 5 703,23 грн.

До того ж з відповідачів підлягають стягненню три проценти річних від заборгованості - 1285,34 грн.

Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 11 квітня 2017 року у прийнятті заяви КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго» про видачу судового наказу було відмовлено.

Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України залишено без розгляду позов КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 рокупозов КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року по 01 лютого 2017 року в розмірі 30 804,96 грн, три проценти річних - 983,39 грн, інфляційні втрати - 3 159,59 грн та судові витрати - 1 600,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами склались фактичні договірні відносини з надання указаних послуг. Власником квартири є ОСОБА_1 , тому саме у неї, як власника, виникає обов`язок оплатити позивачу надані послуги з опалення її квартири та гарячого водопостачання відповідно до кількості зареєстрованих у цій квартирі осіб.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року апеляційні скарги КП ТМ «Черкаситеплоенерго» Черкаської міської ради та ОСОБА_1 відхилені. Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у разі відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається відповідальність на боржника. Оскільки заборгованість за послуги з опалення та гарячого водопостачання нараховувалась позивачу щомісяця, то трирічний строк позовної давності відраховується від кожного такого щомісячного платежу.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

У грудні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом неправильно застосовано норми закону України «Про житлово-комунальні послуги», при цьому застосовано норми статті 156, 162 ЖК Української РСР, які не стосуються предмету спору.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 712/8916/17-ц.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

25 травня 2018 року матеріали цивільної справи № 712/8916/17-ц надійшли до Верховного Суду.

04 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року залишена без задоволення. Ухвала Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвала апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року залишені без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року справа за позовом комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Під час розгляду справи судами встановлено, що за період з січня 2011 року по 31 травня 2017 року заборгованість за послуги з теплопостачання по квартирі АДРЕСА_1 становить53 046,38 грн, що підтверджується розрахунком КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго»

Позов КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради пред`явлено у липні 2017 року.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.

Як свідчить аналіз матеріалів справи суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідач жодного разу не здійснювала оплату за поставлені до її квартири послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а позивач 20 квітня 2017 року звертався з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 заборгованості, внаслідок чого перебіг позовної давності перервався, тому стягнув заборгованість з урахуванням звернення з заявою про видачу судового наказу за період з квітня 2014 року по 31 січня 2017 року.

При цьому суд першої інстанції послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15.

В зазначеній постанові Верховний Суд України вказав, що «судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності».

Крім того, аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14, а саме: «судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності». Тобто Верховним Судом України було здійснено розширювальне тлумачення положень статті 264 ЦК, яка містить підстави для переривання перебігу позовної давності.

Причиною для такого розширювального тлумачення Верховним Судом України положень статті 264 ЦК, вочевидь, стала неузгодженість матеріальних та процесуальних норм. Оскільки на момент прийняття Цивільного Кодексу в процесуальному законодавстві були відсутні правила про наказне провадження. І звісно, що норми ЦК не могли містити як підставу для переривання перебігу позовної давності подання кредитором заяви про видачу судового наказу. При прийнятті в 2004 році Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) і запровадженні наказного провадження зміни до статті 264 ЦК внесені не були.

Тому в судовій практиці існували численні спроби узгодити матеріальні і процесуальні норми щодо застосування позовної давності в наказному провадженні.

У листі Верховного Суду України від 1 липня 2007 року «Практика розгляду судами цивільних справ в порядку наказного провадження» вказувалося, що «чинне законодавство не передбачає застосування позовної давності судом на власний розсуд. Відповідно до частини другої та третьої статті 267 ЦК заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на це вбачається, що суди не повинні відмовляти у прийнятті заяв про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності. Адже у разі винесення судового наказу щодо зобов`язання, за якими сплив строк позовної давності, боржник має право на скасування судового наказу».

Натомість у пункті 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв в порядку наказного провадження» зауважувалося, що «наявність спору про право (пункт другий частини третьої статі 100 ЦПК), що є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити коли із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 ЦК)».

Таким чином, фактично існували дві позиції щодо застосування позовної давності в наказному провадженні:

(а) позовна давність свідчить про наявність спору про право і виключає прийняття заяви про видачу судового наказу;

(б) позовна давність не повинна враховуватись судом без заяви особи, а тому вістуні підстави відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав спливу позовної давності.

В такій ситуації, коли існувала неоднозначна практика стосовно застосування позовної давності в наказному провадженні, навряд чи були підстави здійснювати розширювальне тлумачення положень статті 264 ЦК і робити висновок, що подання кредитором заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Оскільки розширювальне тлумачення статті 264 ЦК відбулося в інтересах кредитора, причому без врахуванні інтересів боржника. У якого фактично була відсутня можливість заявити про застосування позовної давності при наказному провадженні, а в суду - її врахувати.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилалась на порушення судом норм матеріального права, а саме неправильне застосування положень статті 267 ЦК України.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (постанови від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 та від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15).

Керуючись підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 712/8916/17-ц за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради до ОСОБА_5 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді: І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83508138

27

Запитання по судовому розгляду / Re: Питання_2 дописувача Олександр_2015

« : 28 Липня 2019, 01:09:16 »

(click to show/hide)

Державний герб України

Постанова

Іменем України

15 березня 2019 року

м. Київ

справа № 755/18442/16-ц

провадження № 61-8238св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_4,відповідач-комунальний концерн «Центр комунального сервісу»,третя особа-комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4та комунального концерну «Центр комунального сервісу» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді Виниченко Л. М. від 26 липня                 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., від 25 жовтня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до комунального концерну «Центр комунального сервісу», третя особа - комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, про визнання дій незаконними, скасування заборгованості за утримання будинку і прибудинкової території, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Встановив:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до             комунального концерну «Центр комунального сервісу» (далі - КК «Центр комунального сервісу»), третя особа - комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - КП ПУЖГ Дніпровського району м. Києва), про визнання дій незаконними, скасування заборгованості за утримання будинку і прибудинкової території, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2013 року задоволено заяву ОСОБА_4,             ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і скасовано судовий наказ від 18 травня             2013 року про стягнення з відповідачів на користь КП УЖГ Дніпровського району м. Києва заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.                 КП УЖГ Дніпровського району м. Києва та відповідач з позовом до              ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не звертались. З жовтня                 2015 року відповідач надсилає позивачу листи про заборгованість, що виникла з грудня 2005 року та додатково направляє щомісячні квитанції з поміткою, що застосовуються тарифи після 20-го числа, чим перевищуючи свої повноваження, продовжує виставляти невірні рахунки за житлово-комунальні послуги до цього часу. Станом на 01 грудня 2016 року нарахований відповідачем розмір заборгованості становить 17 465,45 грн.

Крім того, відповідач не надає відповіді на письмові та усні звернення позивача стосовно вирішення ситуації, що склалась. Працівники ЖРЕО                 № 408 не надають позивачу довідку про склад сім'ї форми-З, аргументуючи наявністю заборгованості та погрожують внести позивача до Єдиного реєстру боржників. Посилаючись на статтю 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач зазначає, що заборгованість до 01 грудня             2013 року повинна бути анульована.

Стосовно розрахунків після 01 грудня 2013 року, то через безпідставне застосування тарифів після 20-го числа, вважає, що розрахунки невірні і не можуть бути оплачені, тим більше через невиконання попередніх зобов'язань. А оскільки позивачу виставляються рахунки за прибудинкову територію, яка не визначена, то право позивача на достовірність інформації про послуги порушено, у зв'язку з чим позивач вважає що заборгованість має бути скасована та відшкодована моральна шкода за тривале ігнорування прав позивача.

Таким чином, просив визнати незаконними дії відповідача щодо вимоги від позивача сплатити заборгованість та щомісячні платежі для оплати послуг з утримання будинків та прибудинкових територій за адресою: квартира АДРЕСА_1, невиконанні зобов'язань щодо вказаної квартири, надсиланні погроз та ігнорування звернень; скасувати заборгованість позивача за утримання будинку і прибудинкової території станом на дату постановлений рішення суду; зобов'язати КК «Центр комунального сервісу» при нарахуванні щомісячних платежів для оплати послуг утримання будинків та прибудинкових територій по квартирі АДРЕСА_1 не застосовувати тарифи після 20-го числа без законних підстав; стягнути з відповідача 12 000,00 грн компенсації моральних збитків, завданих позивачу вказаними незаконними діями відповідача.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 липня 2017 року позов задоволено частково; визнано неправомірними дії КК «Центр комунального сервісу» щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6, від 28 вересня 2016 року; стягнуто з КК «Центр комунального сервісу» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 300,00 грн; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем частково доведено належними та допустимими доказами правомірність своїх вимог.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 липня 2017 року в частині стягнення з КК «Центр комунального сервісу» на користь ОСОБА_4 моральної шкоди у розмірі 300,00 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції на предмет доведеності та обґрунтованості позову є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Однак позивачем не надано належних доказів на підтвердження душевних страждань, спричинених ненаданням відповіді на звернення, тому апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, КК «Центр комунального сервісу» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій односторонньо розглянули справу та дійшли передчасних висновків про часткове задоволення позову, оскільки такі висновки не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в та ухвалити нове рішення про повне задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій односторонньо розглянули справу та дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки такі висновки не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

12 лютого 2018 року матеріали касаційних скарг передані на розгляд Верховного Суду.

Ухвалами Верховного Суду від 21 лютого 2018 року та від 19 квітня                     2018 року, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_4 та КК «Центр комунального сервісу» у вказаній справі та витребувано матеріали справи з Дніпровського районного суду м. Києва.

24 травня 2019 року вказана справа передана на розгляд Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги КК «Центр комунального сервісу» та задовольнити його касаційну скаргу.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами попередніх інстанцій при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні «гарячі лінії» та записується (реєструється) посадовою особою.

Згідно із статтею 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Згідно із статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про звернення громадян» громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 проживає в квартирі АДРЕСА_1

Статутом відповідача визначено, що КК «Центр комунального сервісу» є комунальним господарським об'єднанням комунальних підприємств, які здійснюють діяльність щодо обслуговування житлового і нежитлового фонду та щодо забезпечення надання комунальних послуг власникам/наймачам/орендарям житлового та нежитлового фонду                            м. Києва. До складу концерну входять ряд підприємств (учасників концерну), що засновані на комунальній власності територіальної громади м. Києва, у тому числі КП ПУЖГ Дніпровського району м. Києва (пункти 1.2, 1.3 Статуту КК «Центр комунального сервісу»).

Відповідно до пункту 2.2.1 Статуту КК «Центр комунального сервісу», основними напрямками діяльності концерну є забезпечення ведення центрального обліку дебіторської та кредиторської заборгованості учасників концерну з метою забезпечення погашення дебіторської заборгованості та розрахунків по зобов'язаннях, які виникли перед кредиторами. Крім того, згідно із пунктом 2.2.8 Статуту також напрямком діяльності концерну, серед іншого, є прийом споживачів, проведення систематичної інформаційно-роз'яснювальної роботи щодо порядку надання житлово-комунальних послуг.

Станом на 23 березня 2017 року за квартирою АДРЕСА_1 рахується заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги в сумі 18 107,69 грн.

Судами установлено, що 28 вересня 2016 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_6 звертався до КК «Центр комунального сервісу» за допомогою засобів телефонного зв'язку, але відповіді на своє звернення не отримав.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача списати заборгованість за утримання будинку суди виходили з того, що нормами чинного законодавства не передбачений такий спосіб захисту порушеного права.

Визнаючи дії відповідача неправомірними щодо ненадання відповіді позивачу суди обгрунтовано виходили з вимог законодавства та обов'язку відповідача повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв та клопотань. 

Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди апеляційний суд обгрунтовано виходив з недоведеності позивачем правомірності таких вимог.

Доводи касаційних скарг вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

У касаційній скарзі КК «Центр комунального сервісу» посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про часткове задоволення позову, оскільки суди не прийняли до уваги того, що в телефонному режимі неможливо перевірити повноваження особи представника, тому такі звернення до уваги не приймаються.

Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позову в частині визнання незаконними дій відповідачами, оскільки законодавством України встановлено обов'язок уповноважених осіб об'єктивно і вчасно розглядати звернення громадян, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки суди не прийняли до уваги того, що скасування заборгованості захистить порушене право позивача. Не враховано апеляційним судом того, що безпідставна заборгованість спричиняє моральну шкоду позивачу.

Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшли висновку про часткове задоволення позову та відмову в задоволенні позову щодо списання заборгованості та відшкодування моральної шкоди, оскільки такий спосіб захисту порушеного права, як зобов'язання відповідача списати заборгованість за утримання будинку та прибудинкової території не передбачений законом. Так, КК «Центр комунального сервісу» не звертався з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та сплив позовної давності не спричиняє припинення зобов'язання, а лише позбавляє позивача права на судовий захист.

Належних та допустимих доказів на підтвердження душевних страждань ОСОБА_4 через ненадання відповіді відповідачем на звернення представника позивача 28 вересня 2016 року судам не надано. Саме по собі зазначення у позові про заподіяння моральної шкоди через ігнорування відповідачем звернення позивача, без доведення факту заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між ненаданням відповіді та душевними стражданнями позивача, не може бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Інші доводи касаційних скарг фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та комунального концерну «Центр комунального сервісу» залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 липня 2017 року, в нескасованій частині,  та рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                            В. В. Пророк

                                                                                                                      В.С. Висоцька

                                                                                                                      І.М. Фаловська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80521469

сплив позовної давності... позбавляє позивача права на судовий захист

- цікаво.

Зара напишу..але струть.
Правом не може вважатися благо що втратило примусовість його виконання у зв'язку закінченням строку позовної давності

28

Цивільні справи / Re: Иск Gelо о возврате переплаты за оформление земельного участка

« : 28 Липня 2019, 00:51:15 »

В реєстрі рішення ще нема.

Буде..

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83224564
http://reyestr.court.gov.ua/Review/83224498

29

Цивільні справи / Re: КП "Керуюча компанія..." подала позов після скасування судового наказу

« : 24 Вересня 2018, 17:04:57 »

Мені не зрозуміло, чому йому повинні відмовити?

Умова від Олександр_2015

подасть позов по стягненню боргу за той самий період, про який йшлось у СН

Припустимо є борг за 2016 - 2017 роки.
 01.01.2018р. подаєтся заява на СН за період. 01.01.2016 - 31.12.2017р. Переривається сплив строку і починається з початку з 01. 01. 2018  на три роки до 01.01.2021р.
02.01.2018р. отримується СН.
03.01.2018р. скасовується СН.
04.01.2018р. подається позов за період 01.01.2016 - 31.12.2017р. з посиланням на скасований СН.
От тоді і з'являється: за логікою того рішення ВС все, що було до 01.01.2018р. відкидаєтся, бо позовна давність тепер рахується з 01.01.2018р., тобто у позові треба відмовити. А насправді навіть у боргу по платежу за січень 2016р. був ще цілий рік і без переривання... Ото такі у нас судді...

Юрій Васильович, Ви забули дещо  дописати про  відносини...

Відповідачі як споживачі вищезазначених послуг, починаючи з 01 травня 2007 року не сплачують за їх споживання.

.

30

СУДОВІ РІШЕННЯ / Re: Судові рішення знайдені foсus'ом!

« : 18 Червня 2018, 18:54:37 »

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

13.02.2018             Київ

справа №  0308/17125/12

провадження № К/9901/13069/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Виконавчий комітет Луцької міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "М.Ж.К."

розглянувши у письмовому провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1  на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Пушкарчук В.П.  від 15 травня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Довгополова О.М., Гудима Л.Я., Святецького В.В.  від 24 травня 2016 року, -

встановив:

Позивач  звернувся до суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Луцької міської ради, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "М.Ж.К.", в якому, з урахуванням  заяви про збільшення позовних вимог  просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 01.04.2010 року № 209-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами»,  рішення виконавчого комітету  Луцької міської ради від 31.05.2010 року № 346-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами», зобов'язати організувати громадські слухання щодо доведення розрахунку тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відповідно до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій

Позов обґрунтовано тим, що  оскаржувані рішення прийняті відповідачем   з порушенням, а саме не проведено належним чином громадські слухання   щодо доведення розрахунку тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по кожному будинку окремо. Вказує, що належним чином про проведення громадських слухань мешканці будинків повідомлені не були.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2013 року, залишеною без змін  ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від  24 травня 2016 року, в задоволенні  позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та   апеляційної  інстанції норм  матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий  розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що  про проведення громадських слухань мешканці будинків не були належним чином повідомлені. Громадські слухання відбувались одночасно за  декількома будинками та за відсутності кворуму.  Вважає, що рішення виконкому прийняте з порушенням  Закону України від 24.06.2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги та Порядку формування тарифів на послуги з утримування будинків, споруд і прибудинкових територій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529.

Ухвалою  Вищого адміністративного суду України   від  26 вересня 2016  року   відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою.

Справу передано  до Верховного Суду.

Заслухавши  суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що  касаційна скарга     задоволенню  не підлягає   з  таких  підстав.

Судами  встановлено, що  01 квітня 2010 року виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 209-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами». Даним рішенням встановлено для житлово-комунальних підприємств №№ 2, 3, 7, 11 та погоджено Товариству «М.Ж.К.» і Луцькій кооперативній житлово-експлуатаційній конторі № 8 ЖБК тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по кожному будинку, згідно з додатками 1-6 (а.с. 24, 25, 26-38).

           31 травня 2010 року виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 346-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами».

         Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 01.04.2010 року № 209-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами»,  суди попередніх інстанцій  дійшли  висновку, що вказаним рішенням права позивача не порушено, тому що у додатку 6 до нього тарифи для будинку АДРЕСА_1 не затверджувались.

            Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, виходячи з наступного.

     Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (пункт            1            резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини            Рішення № 9-зп від            25            грудня            1997            року; та пункт 1 резолютивної частини            Рішення № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і  спрямованість           діяльності  держави  (частина            друга статті 3 Конституції            України).           Для          здійснення такої діяльності           органи            державної  влади  та                       органи місцевого самоврядування,            їх посадові і службові особи            наділені            публічною владою, тобто           мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією        і законами України, приймати        рішення чи вчиняти            певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних         повноважень  прийняв            рішення,  вчинив            дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які  порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Адже саме в такому контексті сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

Колегія суддів зазначає, що  захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

Оскільки  позивач як споживач послуг зареєстрований  та проживає  АДРЕСА_1 та рішенням  виконавчого комітету Луцької міської ради  від 01.04.2010 року № 209-1 «Про тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються житлово-експлуатаційними підприємствами» тарифи для будинку АДРЕСА_1 не затверджувались, а затверджувались лише тарифи на послуги для будинку АДРЕСА_2, то права позивача жодним чином не порушено.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваженння виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін, зокрема пп.2 п. «а» ч.1 ст. 28 вказує на те, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання   та водовідведення, перероблення та захоронення   побутових   відходів,   які встановлюються національною комісією,   що здійснює   державне   регулювання у сфері комунальних послуг),   транспортні   та   інші послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 цього Закону виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)  до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Згідно  ч. 1, 2 ст. ст. 11 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"  громадські  слухання  у  сфері  житлово-комунальних послуг проводяться  в  порядку,   визначеному   статутом   територіальної  громади.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року N 529 затверджено Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі-Порядок). Цей Порядок визначає механізм формування тарифів на послуги  з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Відповідно до п. 2 Порядку тарифи (нормативні витрати, пов'язані з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій) розраховуються окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з додатком (далі - типовий перелік).

Виконавець доводить розрахунок тарифів до відома власників житлових будинків (гуртожитків), власників квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках) та інших споживачів послуг шляхом проведення щодо кожного будинку громадських слухань.

За результатами громадських слухань перелік послуг за кожним будинком може бути зменшено виконавцем порівняно з типовим переліком за умови одержання у строк до 30 днів з дати проведення громадських слухань, оформленого письмово в установленому законодавством порядку рішення власників житлових будинків (гуртожитків), власників квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках) про забезпечення надання послуг, запропонований виконавцем перелік яких зменшено.

У разі, коли перелік послуг зменшується, виконавець перераховує тарифи і подає новий розрахунок тарифів відповідному органові місцевого самоврядування, що приймає рішення про його затвердження (погодження).

З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - договір про надання послуг), що передбачає надання послуг, перелік яких визначений за результатами громадських слухань згідно з типовим переліком.

Послуги надаються відповідно до затвердженого (погодженого) рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.

Згідно ст. 27 Статуту територіальної громади  м. Луцька громадські слухання - це офіційне засідання органу місцевого самоврядування (представленого дорадчим комітетом), на якому міський голова, депутати міської ради, посадові особи органів місцевого самоврядування, посадові особи комунальних підприємств та установ зустрічаються із лучанами, знайомляться з їхніми думками, враженнями, зауваженнями, пропозиціями з приводу важливих проблем міського життя чи заходів, що міська влада збирається здійснити.

За результатами громадських слухань приймаються рішення більшістю голосів присутніх. Пропозиції, що ухвалені за результатами громадських слухань, підлягають обов`язковому розгляду органами і посадовими особами міського самоврядування протягом 1 місяця з дня одержання пропозицій. Рішення громадських слухань, а також рішення органів місцевого самоврядування та її посадових осіб по розгляду рішень громадських слухань оприлюднюються не пізніше ніж за 7 днів з дня ухвалення рішення (рішення, пропозицій, розпорядження, наказу тощо) через міські засоби масової інформації.

Матеріалами справи підтверджується, що громадські слухання  щодо доведення розрахунку тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку АДРЕСА_1 відбулись   19 квітня 2010 року у актовому залі ТОВ «М.Ж.К.», що підтверджується протоколом № 99/М.Ж.К. громадських слухань щодо доведення розрахунку тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по будинку АДРЕСА_1.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 31.05.2010 року № 346-1 прийняте  у межах повноважень та скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України  суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення, а  постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області  від 15 травня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду  від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Ю. Бучик

                                                                                                       

судді                                                                                М.М. Гімон

                                                                                                   Л.Л. Мороз

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72287921
Спочатку не побачили, що рішення виконкому та дії  зачіпають охоронювані законом публічні інтереси територіальної громади, а потім
забули рішення Конституційного суду України http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v018p710-04

У   випадках,  коли  інтерес  не  підлягає  охороні  ані
законом,  ані правом,  законодавець завжди прямо про це  зазначає.

та не захистили   охоронювані законом публічні інтереси.