Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України

28 січня 2019 року

м. Київ

справа № 344/6918/17

провадження № 61-38761св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» на рішення Івано-Франківського міського              суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2018 року у складі судді           Татарінової О. А. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області        від 14 травня 2018 рокуу складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (далі - ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго») звернулося до суду із позовом                                  до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з         централізованого опалення.

Позовна заява мотивована тим, що ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» надає послуги теплопостачання до квартир АДРЕСА_1, власником яких відповідно до договорів купівлі-продажу від 29 грудня 2004 року і від 30 грудня 2004 року є ОСОБА_4

Вказувало, що споживач не сплачувала за послуги теплопостачання,        унаслідок чого у неї виникла заборгованість.

На підставі вказаного, ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго», з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 06 лютого 2018 року, просило суд стягнути із ОСОБА_4 заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 18 145,86 грн за квартирою АДРЕСА_1 та у розмірі 12 154,96 грн за квартирою АДРЕСА_2

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області              від 07 лютого 2018 року у задоволенні позову ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконувала належним чином обов'язку по оплаті спожитих нею послуг з постачання теплової енергії. Однак, позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків якого заявлено відповідачем, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 травня          2018 року апеляційну скаргу ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» залишено без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області                від 07 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Згідно з частинами першою, третьою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.

Встановивши, що заборгованість за послуги з централізованого постачання теплопостачання позивачем нарахована за період з грудня 2004 року по лютий 2014 року, а з позовом до суду ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернулося у травні 2017 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Звернення позивача до суду із заявами про видачу судових наказів про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг не свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки боржниками у цих заявах були вказані інші особи. Про обставини, що власником квартир АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 позивачу було відомо з січня 2008 року, що підтверджується копіями особових рахунків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач є власником квартир АДРЕСА_1, однак послуги з централізованого опалення не оплачує. Нарахування за послуги теплопостачання здійснюються           з грудня 2004 року (час придбання відповідачем вказаних квартир) до серпня 2014 року (відключено будинок по вул. Гарбарській, 2 у м. Івано-Франківську        від мереж центрального опалення) та з жовтня 2016 року (відновлення послуг теплопостачання до житла відповідача) до жовтня 2017 року. Сума заборгованості, яка підлягає оплаті відповідачем, є обґрунтованою, оскільки послуги їй як споживачу надавалися належним чином.

ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» у листопаді 2014 року зверталося до суду із заявами про видачу судових наказів про стягнення заборгованості за теплопостачання з ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які є попередніми власниками квартир АДРЕСА_1, які ухвалами Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2014 року було повернуто стягувачу, що відповідно до частини другої                статті 264 ЦК України свідчить про переривання строку позовної давності. При цьому, обов'язок повідомляти теплопостачальну організацію про зміну власника житла покладається саме на споживача, тому подання заяви про видачу судового наказу щодо неналежних боржників відбулося не з вини підприємства. Про те, що власником квартир є ОСОБА_4 підприємству стало відомо тільки після її звернення у жовтні 2016 року із заявою про підключення централізованого опалення до її житла.

Крім того, відповідачем були вчиненні дії, які у розумінні частини першої статті 264 ЦК України, свідчать про визнання боргу, а саме сплата у 2017 році сум за опалення, які перевищували щомісячні платежі.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Судом установлено, що нарахування за послуги теплопостачання відповідачу здійснювалися з грудня 2004 року (придбання житла) по лютий 2014 року (відключено житла від мереж центрального опалення) та з жовтня 2016 року (відновлення послуг теплопостачання) до жовтня 2017 року.

Заборгованість за послуги теплопостачання за період з жовтня 2016 року по жовтень 2017 року відповідачем сплачена у повному обсязі. Таким чином, залишається непогашеною заборгованість за надані послуги централізованого опалення за період з грудня 2004 року по лютий 2014 року.

Позов ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» пред'явлено утравні               2017 року.

У липні 2017 року ОСОБА_4 подано до суду заяву про застосування позовної давності (а. с. 36-40).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Встановивши, що заборгованість за послуги з централізованого постачання теплопостачання позивачем нарахована за період з грудня 2004 року по лютий 2014 року, а з позовом до суду ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернулося у травні 2017 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про звернення позивача до суду із заявами про видачу судових наказів про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг на правильність висновків судів не впливають, оскільки не свідчать про переривання строку позовної давності, оскільки боржниками у цих заявах були вказані інші особи. Про те, що власником квартир АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 позивачу було відомо з січня 2008 року, що підтверджується копіями особових рахунків по вказаним квартирам (а. с. 80-85, 94-99). Тобто пред'явлення до суду вимоги до неналежного відповідача не свідчить про переривання позовної давності.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги, що перебіг позовної давності перервався вчиненням ОСОБА_4 дій, що свідчить про визнання нею боргу, а саме оплати у 2017 році сум за опалення, які перевищували щомісячні платежі, оскільки переривання перебігу позовної давності у розумінні статті 264 ЦК України можливе лише у межах строку позовної давності, а не після його спливу. Крім того, оплата була за період, коли відновлено теплопостачання.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області                від 07 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                           Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80037881