Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 638/11665/15-ц

провадження № 61-15753св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство «Жилкомсервіс»,

представники позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального підприємства «Жилкомсервіс»

на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2015 року

у складі судді Семіряда І. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області

від 04 листопада 2015 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І.,

Бездітка В. М., Довгаль А. П.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року комунальне підприємство «Жилкомсервіс» (далі -

КП «Жилкомсервіс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

Позовна заява мотивована тим, що КП «Жилкомсервіс» є виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова з управління будинком, спорудою та групою будинків, забезпечує надання населенню житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1, і користується всіма видами комунальних послуг, у тому числі і наданими послугами з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Підприємство виконує свої обов'язки та забезпечує надання ОСОБА_6 послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, перелік яких затверджений рішенням Харківської міської ради.

Щодо якості наданих послуг скарг від відповідача не надходило. При цьому ОСОБА_6 не виконує обов'язки, покладені на нього чинним законодавством, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, яка станом на

01 квітня 2007 року становить 1 102 грн 79 коп., за період з 01 квітня 2007 року по 01 червня 2014 року - 4 907 грн 36 коп.

З урахуванням публічного договору про надання житлово-комунальних послуг

м. Харкова, який опублікований 28 листопада 2006 року в офіційному друкованому засобі масової інформації Харківської міської ради газеті «Слобода» 95/1, між підприємством та відповідачем склались фактичні договірні відносини з приводу надання житлово-комунальних послуг, про що свідчить відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 та здійснено часткову оплату послуг.

За таких обставин, КП «Жилкомсервіс» просило суд стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за надання послуг щодо утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у розмірі 4 907 грн 36 коп. та судові витрати.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2015 року у задоволенні позову КП «Жилкомсервіс» відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_6 почав сплачувати заборгованість за надані КП «Жилкомсервіс» послуги та поточним платежам, починаючи з травня 2012 року до липня 2015 року. Відповідно до довідки про нарахування та оплату послуг позивача за особовим рахунком ОСОБА_6 платежі, які були внесені відповідачем, були зараховані за період, починаючи з другого півріччя 2011 року по 01 травня 2015 року. За період з травня 2007 року до початку другого півріччя 2011 року оплата послуг, наданих

КП «Жилкомсервіс», не проводилась та не зараховувалась. Крім того, за період

з 21 серпня 2011 року по 20 серпня 2014 року здійснена відповідачем переплата послуг позивача складає 2 285 грн 51 коп., яка була зарахована як оплата вказаного періоду, а не як погашення заборгованості за попередні роки. Таким чином, здійснюючи відповідні вищевказані платежі, ОСОБА_6 визнавав наявність свого боргу перед КП «Жилкомсервіс», починаючи з квітня 2011 року та за наступні роки, тому перебіг строку позовної давності у такому випадку перервався вчиненням відповідачем дії, що свідчить про визнання ним свого боргу, а саме - з 03 травня 2012 року після внесення першого платежу щодо наявної заборгованості. Ураховуючи викладене, у ОСОБА_6 відсутній борг

у межах строку позовної давності.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 04 листопада 2015 року апеляційну скаргу КП «Жилкомсервіс» відхилено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2015 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним й обґрунтованим. Районним судом зроблені вірні висновки відносно того, що у ОСОБА_6 відсутній борг перед КП «Жилкомсервіс»

за надані послуги у межах строку позовної давності. Відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності. КП «Жилкомсервіс» звернулося до суду з позовом у липні 2015 року та просило стягнути суму з 01 квітня

2007 року по 01 червня 2014 року. Надані ОСОБА_6 квитанції свідчать про відсутність боргу за вказаний період. 18 березня 2013 року ОСОБА_6 сплатив кошти за квітень, травень, червень та грудень 2011 року. Отже, спірним є період з 01 квітня 2011 року по 01 червня 2014 року. Однак, і за цей період заборгованості у ОСОБА_6 за надані йому КП «Жилкомсервіс» послуги по їх оплаті немає.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, КП «Жилкомсервіс», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову підприємства у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалось на те, що у порушення вимог статті 213 ЦПК України 2004 року судами попередніх інстанцій не було взято до уваги, що строк позовної давності переривався внаслідок подання заяви про видачу судового наказу 17 вересня 2014 року, оскільки відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України 2004 року судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 ЦПК України 2004 року. До отримання відмови у видачі судового наказу підприємство не мало можливості реалізувати своє право на подання позову. З висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись також у зв'язку із тим, що строк позовної давності щодо стягнення заборгованості ОСОБА_6 за період із 2007 року по 2012 рік переривався, оскільки мали місце дії відповідача, що свідчать про визнання ним боргу за період із 2007 року по 2012 рік, а саме - відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості, яка нарахована КП «Жилкомсервіс» за 2011 рік. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не було взято до уваги те, що факт оплати ОСОБА_6 на користь підприємства коштів за надані послуги у розмірі більшому, ніж було нараховано комунальним підприємством протягом 2012-2014 років, свідчить про визнання відповідачем заборгованості за попередній період, а надмірно сплачені кошти було спрямовано на погашення заборгованості, яка виникла до 01 липня 2012 року, оскільки призначення платежу не містило достовірного періоду, за який здійснювалась оплата споживачем.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем у справі не подано.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судами встановлено, що КП «Жилкомсервіс» згідно статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 1.6. Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 25 квітня 2005 року № 60, та на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20 грудня 2006 року № 1186 «Про визначення виконавців послуг в житловому фонді міста Харкова» є виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова з управління будинком, спорудою та групою будинків та забезпечує надання населенню житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

ОСОБА_6 зареєстрований та проживає в належній йому на праві приватної власності квартирі № АДРЕСА_1, на його ім'я відкрито особовий рахунок.

Відповідно до вимог статей 150, 151, 156 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватної власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей. Громадяни, які мають у приватної власності квартиру, зобов'язані забезпечувати її схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Члени сім'ї власника квартири (дружина, їх діти, батьки), які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири. Члени сім'ї власника квартири зобов'язані до неї дбайливо ставитися. Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню квартири і придомової території та проведенню ремонту.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» праву споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг (пункт 1 частини першої статті 20 цього ж Закону України) кореспондує обов'язок споживача оплачувати житлово- комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таке ж положення міститься і в пункті 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України

від 08 жовтня 1992 року № 572, в якому зазначено, що власник та наймач (орендар) квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Вартість послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій встановлюється відповідним рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади м. Харкова».

КП «Жилкомсервіс» просило стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за період

з 01 квітня 2007 року по 01 червня 2014 року в сумі 4 907 грн 36 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову КМ «Жилкомсервіс», суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виходили із того, що у ОСОБА_6 відсутній борг за надані КП «Жилкомсервіс» комунальні послуги

у межах строку позовної давності. Відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності. КП «Жилкомсервіс» звернулося до суду з позовом у липні 2015 року та просило стягнути суму

з 01 квітня 2007 року по 01 червня 2014 року. Надані відповідачем квитанції свідчать про відсутність боргу за вказаний період. 18 березня 2013 року ОСОБА_6 сплатив кошти за квітень, травень, червень та грудень 2011 року. Отже, спірним є період з 01 квітня 2011 року по 01 червня 2014 року. Однак,

за цей період заборгованість у ОСОБА_6 перед КП «Жилкомсервіс» відсутня.

Доводи касаційної скарги про те, що строк позовної давності переривався внаслідок подання заяви про видачу судового наказу 17 вересня 2014 року, та того, що ОСОБА_6 визнавав свій борг за період із 2007 року по 2012 рік, оскільки здійснював часткове погашення заборгованості, є безпідставними за наступних обставин.

Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог частин четвертої-п'ятої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до копії ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова

від 18 вересня 2014 року КП «Жилкомсервіс» було відмовлено у прийнятті заяви про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_6 4 907 грн 36 коп. заборгованості за зазначений період.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України 2004 року судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до частини першої статті 265 ЦК України залишення позову буз розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Таким чином, перебіг позовної давності, у зв'язку зі зверненням

КП «Жилкомсервіс» у вересні 2014 року із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення із ОСОБА_6 4 907 грн 36 коп., відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перерваний не був, так як судовий наказ за вказаною заявою судом не видавався, позивачу було відмовлено у прийнятті заяви про видачу судового наказу на підставі пункту 2 частини третьої статті 100 ЦПК України 2004 року.

Крім того, частиною першою статті 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 почав сплачувати заборгованість за надані КП «Жилкомсервіс» послуги та поточним платежам, починаючи з травня 2012 року до липня 2015 року (а.с. 40-49).

Відповідно до довідки про нарахування та оплату послуг позивача за особовим рахунком ОСОБА_6, відповідно до якого платежі, які були внесені відповідачем, позивачем були зараховані за період, починаючи з другого півріччя 2011 року по 01 травня 2015 року. За період з травня 2007 року до початку другого півріччя 2011 року оплата ОСОБА_6 послуг, наданих позивачем, не проводилась та не зараховувалась. За період з 21 серпня

2011 року по 20 серпня 2014 року була здійснена ОСОБА_6 переплата послуг у розмірі 2 285 грн 51 коп., яка була зарахована КП «Жилкомсервіс» як оплата вказаного періоду, а не як погашення заборгованості за попередні роки.

КП «Жилкомсервіс» не послалось на обставини та не надало доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 вчинялись дії у період позовної давності, які б свідчили про переривання її перебігу.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства «Жилкомсервіс» залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 04 листопада 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                            С. Ф. Хопта

О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79217220

[Перо]

Державний герб України

                                                                                                                                   

Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 127/21433/15-ц

провадження № 61-13524св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач),                 Петрова Є. В.,               

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»,

представник позивача - Бахновська Юлія Русланівна,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2016 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Марчук В. С., Сопрун В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»                ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (далі - КП «Вінницяміськтеплоенерго») звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просило стягнути з ОСОБА_1 . 3 074,20 грн - за спожиті послуги центрального теплопостачання, 2 673,58 грн - інфляційні втрати, 465,09 грн - 3 % річних.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг централізованого теплопостачання, які надає КП «Вінницяміськтеплоенерго»      у квартирі АДРЕСА_1 . Відповідач за період з лютого 2011 року до липня 2015 року має заборгованість за спожиті послуги у сумі 3 381,22 грн. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 липня 2014 року відмовлено видати судовий наказ про стягнення заборгованості з підстав наявності спору про право.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня                      2015 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь                  КП «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за послуги центрального теплопостачання у сумі 3 074,20 грн; у решті позовних вимог відмовлено;                     за рахунок державного бюджету відшкодовано КП «Вінницяміськтеплоенерго» витрати зі сплати судового збору у сумі 243,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, які їй надає КП «Вінницяміськтеплоенерго», має підтверджену розрахунком заборгованість за послуги центрального теплопостачання за період з липня 2011 року до серпня 2015 року. Строк позовної давності переривався та починав відлік спочатку у зв`язку зі зверненням                                  КП «Вінницяміськтеплоенерго» 29 липня 2014 року до суду для видачі судового наказу про стягнення заборгованості. Відмовляючи у стягненні інфляційних втрат та 3 % річних, суд виходив з похилого віку та інвалідності ОСОБА_1 , та відсутності у неї, крім пенсії,  інших доходів. 

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2016 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за послуги централізованого теплопостачання за період з серпня 2012 року до липня 2015 року у сумі 2 315,97 грн, інфляційні втрати у сумі 1 284,96 грн, 3 % річних у сумі 105,08 грн, разом 3 706,01 грн; у решті вимог відмовлено;                  за рахунок державного бюджету відшкодовано КП «Вінницяміськтеплоенерго» витрати зі сплати судового збору у сумі 1 583,40 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 29 липня 2014 року про відмову у прийнятті заяви КП «Вінницяміськтеплоенерго» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання не перериває строк позовної давності, при цьому суд послався на правові висновки щодо застосування норм права, сформульовані у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що  боржник не може бути звільнений від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 ЦК України, та здійснив власний розрахунок інфляційних втрат і 3 % річних за кожен прострочений платіж окремо. 

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,                                                        КП «Вінницяміськтеплоенерго», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2016 року, задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних                        і кримінальних справ від 25 березня 2016 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних                              і кримінальних справ від 16 травня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року       № 2147-VIII та розпочав роботу Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справу передано до Верхового Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 сформульовано правовий висновок щодо застосування норм права, згідно з яким подання заяви про видачу судового наказу перериває строк позовної давності. Крім того, суд апеляційної інстанції неправильно нарахував 3 % річних та інфляційні втрати, не врахував, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляцій визначається виходячи із суми боргу, що існувала в останній день місяця, в якому мав бути здійснений платіж.

Короткий зміст відзиву (пояснень) на касаційну скаргу

У поясненнях, поданих у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить залишити без задоволення касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з теплопостачання, які надаються КП «Вінницяміськтеплоенерго» у квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно з проведеним позивачем розрахунком, з лютого 2011 року до серпня                     2015 року за надані ОСОБА_1 послуги з теплопостачання існує заборгованість у сумі  3 381,22 грн.

У справі ОСОБА_1 подала заяву про застосування строків позовної давності до заявлених КП «Вінницяміськтеплоенерго» вимог. 

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 162 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);                         3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частинами першою, п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України (далі -                     ЦК України) встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частини першої статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частина друга статті 264 ЦК України).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 липня 2014 року у справі № 127/16178/14-ц відмовлено КП «Вінницяміськтеплоенерго»                          у прийнятті заяви про видачу судового наказу про стягнення коштів                              з ОСОБА_1 за послуги з теплопостачання. 

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що така відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу не перериває обчислення строку позовної давності до заявлених у цій справі вимог, тому                 у зв`язку з поданням ОСОБА_1 заяви про застосування строків позовної давності позовні вимоги КП «Вінницяміськтеплоенерго» щодо стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання підлягають задоволенню в межах трьох років, які передували зверненню до суду із цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦПК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням,                   у якому на споживача послуг покладено обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право виконавця послуг відповідно до частини першої статті 509 ЦК України вимагати сплату грошей за надані послуги.

Ухвалюючи рішення в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що інфляційні втрати та                        3 % річних нараховуються з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу у межах трьох років, тобто за період із серпня 2012 року       до липня 2015 року.

Правовий висновок щодо застосування норм права, сформульований                            у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі                                № 6-214цс14, на який міститься посилання у касаційній скарзі, стосувався інших фактичних обставин справи, у якій позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості після скасування судового наказу.

У справі, яка переглядається, КП «Вінницяміськтеплоенерго» судовий наказ не видавався, суд відмовив у прийнятті заяви про видачу судового наказу, що не перериває перебігу позовної давності.

Доводи касаційної скарги щодо правильності наданого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат не заслуговують на увагу, оскільки у грошових зобов`язаннях із щомісячними платежами нарахування сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, здійснюється по кожному простроченому платежу окремо за період такого прострочення, що було враховано судом апеляційної інстанції у наведеному в рішенні суду розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального                                    і процесуального права.

За встановлений у справі обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня  2016 року - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення без змін рішення суду апеляційної інстанції, то у справі немає підстав для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2016 року  залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                        В. М. Сімоненко Судді:                                        А. А. Калараш   А. О. Лесько С. Ю. Мартєв Є. В. Петров

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83616861