Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2019 року

м. Київ

Справа №  910/3158/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-11»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 (у складі колегії суддів: Пономаренко Є.Ю. (головуючий), Дідиченко М.А., Сулім В.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 (суддя Гулевець О.В.)

у справі № 910/3158/18

за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-11»

до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про стягнення 214  807,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року Житлово-будівельний кооператив «Оболонь-11» (далі - ЖБК «Оболонь-11») звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго») про стягнення 214  807,04 грн, у тому числі: 131  089,42 грн - сума переплати, 12  142,82 грн - 3 % річних, 71  574,80 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок неправильного застосування тарифів на теплову енергію та перерахунку вартості послуг з постачання теплової енергії, наданих відповідачем за договором від 12.11.2001 № 240420 у період з грудня 2006 року по жовтень 2009 року, у позивача виникла переплата в сумі 131  089,42 грн за відповідні послуги, однак відповідач перерахунку вартості таких послуг не здійснив і суму переплати не повернув. 

ПАТ «Київенерго» проти позову заперечило та заявило про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки надані позивачем первинні документи не підтверджують визначену ним суму переплати за період з грудня 2006 року по жовтень 2009 року. Крім того, у зв`язку із недоведеністю порушення прав позивача суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2019 року ЖБК «Оболонь-11» подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу ЖБК «Оболонь-11» обґрунтовує, зокрема, тим, що при вирішенні спору судами попередніх інстанцій не в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки поза увагою судів залишилося те, що у зв`язку з відсутністю у спірний період чинних розпоряджень Київської міської державної адміністрації щодо затвердження тарифів на теплову енергію, відповідно до положень статті 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) для нарахування вартості наданої відповідачем теплової енергії необхідно було застосовувати тариф, який погоджено сторонами у додатку № 3 до договору від 12.11.2001 № 240420, проте, такий тариф застосовано не було, що призвело до переплати за надані послуги у відповідний період.

ПАТ «Київенерго» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 12.07.2001 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (найменування змінено на ПАТ «Київенерго»; постачальник) і ЖБК «Оболонь-11» (абонент) укладено договір № 240420    на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених    цим договором (пункт 1.1).

У пункті 2.1 договору визначено, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору відповідач зобов`язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року, у кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

Згідно з пунктом 2.3.1 договору позивач зобов`язався дотримуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

У пунктах 2, 3 додатку № 4 до договору визначено, що позивач    щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду; сплату позивач зобов`язався виконувати не пізніше 25 числа поточного місяця.

У додатку № 3 до договору сторонами погоджено, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 25.04.2001 № 837, за кожну відпущену Гкал без урахування ПДВ для опалення та гарячого водопостачання у розмірі 44,60 грн за 1 Гкал.

За змістом пункту 3 додатку № 3 до договору сторони передбачили можливість змінення тарифів у період дії договору.

Відповідно до пунктів 8.1, 8.4 договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

ЖБК «Оболонь-11», обґрунтовуючи позовні вимоги у справі, яка розглядається, послався на те, що протягом дії цього договору за споживання теплової енергії було застосовано тарифи, встановлені розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), зокрема, від 20.06.2002          № 1245 - 65,304 грн за Гкал з ПДВ (тариф діяв до грудня 2006 року); від 30.05.2007   № 643 - 113,568 Гкал з ПДВ (тариф діяв з грудня 2006 року по жовтень 2009 року), відповідно до яких позивачем здійснювалась оплата вартості наданих послуг за відповідний період.

За твердженням позивача, у період з грудня 2006 року по жовтень 2009 року у нього виникла переплата за договором від 12.07.2001 № 240420 у зв`язку з тим, що розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.05.2007 № 643 «Про затвердження тарифів на теплову енергію», на підставі якого здійснювалося нарахування вартості спожитої позивачем теплової енергії, визнано протиправним та скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2008 у справі № 8/131, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2009.

08.04.2015 у листі № 24 ЖБК «Оболонь-11» повідомив відповідача про необхідність проведення перерахунку вартості теплової енергії за період з грудня 2006 року по жовтень 2009 року внаслідок неправильного застосування тарифів.

Згодом ПАТ «Київенерго» звернулося до суду з позовом про стягнення з ЖБК «Оболонь-11» заборгованості за договором від 12.07.2001 № 240420 за період з 01.11.2014 по 01.01.2017, який було задоволено рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі № 910/6652/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 та постановою Верховного Суду від 28.03.2018. Стягнуто з ЖБК «Оболонь-11» на користь ПАТ «Київенерго» 34 785,99 грн основного боргу, 31 455,55 грн інфляційних втрат та 2 648,66 грн 3 % річних.

Оскільки вимога ЖБК «Оболонь-11» про здійснення перерахунку вартості теплової енергії за договором від 12.07.2001 № 240420 за період з грудня 2006 року по жовтень 2009 року залишилася ПАТ «Київенерго» без задоволення, а судові рішення у справі № 910/6652/17, на думку позивача, свідчать про відмову відповідача здійснити перерахунок та/або повернути сплачені кошти (переплату), ЖБК «Оболонь-11» звернувся до суду з позовом про стягнення з ПАТ «Київенерго» переплати у сумі 131 089,42 грн за період з грудня 2006 року по жовтень 2009 року, 3 % річних у сумі 12 143,82 грн та інфляційних втрат у сумі 71 574,80 грн. При цьому позивачем надано розрахунок позовних вимог, який було проведено виходячи із тарифу на теплову енергію, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 629 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 632 ЦК ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

За змістом частини 3 статті 20 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Судом апеляційної інстанції установлено, що відповідно до облікових карток, наявних у матеріалах справи, у період з грудня 2006 року по жовтень 2009 року нарахування відповідачем вартості спожитої теплової енергії здійснювалося за тарифами встановленими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 № 1575 у редакції розпорядження від 15.12.2006 № 1786, від 30.05.2007 № 643, від 29.04.2009 № 520, від 31.08.2009 № 981, від 15.10.2009 № 1192.

Водночас судом установлено, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі № 761/8760/14-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття та скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007 № 643 «Про затвердження тарифів на теплову енергію».

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі № 2-а-118/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття, зокрема, розпорядження Київської міської державної адміністрації: від 31.08.2009 № 981 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; від 30.09.2009 № 1141 «Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 № 978, № 979, № 980 та № 981»; від 15.10.2009 № 1192 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; від 30.11.2009 № 1333 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»; від 31.05.2010 № 392 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення».

Наведеними судовими рішеннями, зокрема встановлено, що оскаржені розпорядження Київської міської державної адміністрації не пройшли необхідну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, що є підставою для визнання цих нормативно-правових актів нечинними з моменту прийняття, а відтак їх застосування є неправомірним.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції з огляду на обставини, встановлені зазначеними судовими рішеннями, дійшов висновку, що розпорядження про встановлення тарифів на теплову енергію за спірний період, які було застосовано відповідачем (№№ 1786, 643, 520, 981, 1192), не було зареєстровано у встановленому законом порядку, відтак вони не мали застосовуватися при нарахуванні вартості спожитої теплової енергії за спірний період.

Висновок суду щодо обов`язковості державної реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 21-246а11.

Разом із тим судом установлено, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення», на яке послався позивач в обґрунтування позовних вимог, втратило чинність на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.04.2008 № 578, зареєстрованого в Головному управлінні юстиції у місті Києві 15.05.2008 за № 12/778.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

За обставин визнання розпоряджень Київської міської державної адміністрації  №№ 643, 981, 1192 у судовому порядку нечинними з моменту їх прийняття, а також у зв`язку із втратою чинності у травні 2008 року розпорядження № 1245, суд апеляційної інстанції встановив, що у періоді з травня 2008 року по жовтень 2009 року не було чинних розпоряджень, якими б встановлювалися тарифи на теплову енергію, отже, за висновками суду вимоги позивача щодо застосування тарифів встановлених розпорядженням № 1245 при здійсненні перерахунку за сплачені ним послуги для виявлення наявності чи відсутності переплати у період з травня 2008 року по жовтень 2009 року є безпідставними, оскільки, посилаючись на порушення своїх прав внаслідок застосування тарифів, визнаних згодом нечинними в судовому порядку, позивач вимагає відновлення своїх прав шляхом застосування тарифів, які також є нечинними.

Разом із тим судом апеляційної інстанції установлено, що  у період з грудня 2006 року по квітень 2008 року єдиним зареєстрованим у передбаченому законом порядку розпорядженням Київської міської державної адміністрації, згідно з встановленими тарифами за яким мала б нараховуватися вартість поставленої теплової енергії, є розпорядження від 20.06.2002 № 1245.

Так, зазначеним розпорядженням встановлено тариф на виробництво теплової енергії для житлово-експлуатаційних організацій    за 1 Гкал 65,30 грн з ПДВ.   

Судом апеляційної інстанції за результатами аналізу проведених позивачем оплат за договором згідно з платіжними дорученнями наявними у матеріалах справи було здійснено власний розрахунок вартості поставленої ПАТ «Київенерго» позивачу теплової енергії у гарячій воді (обсяг якої сторонами не оспорюється) із застосуванням наведеного тарифу та встановлено, що    у період з грудня 2006 року по квітень 2008 року позивачу мало б бути нараховано 114 121,54 грн, натомість позивач у зазначений період здійснив оплату на суму 97 000,00 грн, що свідчить про відсутність у позивача переплати за договором від 12.07.2001 № 240420 у цей період.

З урахуванням того, що у період з грудня 2006 року по квітень 2008 року згідно з перерахунком вартості поставленої теплової енергії за тарифом 65,30 грн з ПДВ, затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245, суд встановив відсутність переплати у позивача, а також неможливість застосування тарифу, встановленого розпорядженням № 1245, за період з травня 2008 року по жовтень 2009 року у зв`язку із втратою чинності цим розпорядженням, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Водночас судом апеляційної інстанції правомірно відхилено доводи ЖБК «Оболонь-11», викладені у поданому апеляційному суду клопотанні від 27.02.2019, за якими позивач фактично змінив підстави позову та просив суд у період з травня 2008 року по жовтень 2009 року для перерахунку застосувати тариф, погоджений сторонами у додатку № 3 до договору від 12.07.2001 № 240420    на постачання теплової енергії у гарячій воді, з огляду на те, що в силу положень частини 5 статті 269 ГПК у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Аналогічні доводи наведено і у касаційній скарзі ЖБК «Оболонь-11», які також відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 ГПК.

Колегія суддів відхиляє доводи ЖБК «Оболонь-11» стосовно того, що судом апеляційної інстанції було зроблено висновки щодо відмови у позові відмінні від висновків суду першої інстанції, що, на думку скаржника, є підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відповідно до частини 1 статті 277 ГПК, враховуючи таке.

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 ГПК, якою визначено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У частині 1 статті 277 ГПК визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина 2 статті 277 ГПК).

Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства, а також установлені у справі фактичні обставини, суд апеляційної інстанції, у межах наданих йому процесуальним законом повноважень, встановивши, що при вирішенні спору судом першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, правомірно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частин 1, 2  статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Загалом обґрунтування касаційної скарги стосується повторного дослідження обставин, що вже були встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та переоцінки тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом в процесі розгляду цієї справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Пономарьов проти України",  "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації", згідно з якою повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких під час розгляду цієї справи встановлено не було.

Ураховуючи зазначені положення законодавства та обставини, установлені судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку  статті 129 ГПК  покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Оболонь-11» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2018 у справі № 910/3158/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий  суддя          І.С. Берднік

Судді:          І.С. Міщенко

          В.Г. Суховий

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83429228