'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: ВС: спір з «Дніпрогаз» про забезпечення індивідуальними газовими лічильниками  (Прочитано 936 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України
Постанова                                     

Іменем України


01 квітня 2020 року

м. Київ


справа № 202/2/18


провадження № 61-22901св19


Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),               Черняк Ю. В.,


учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

відповідач -Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз», Товариство                          з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут»,

третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,


розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2019 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів:                   Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,


ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина


Короткий зміст позовних вимог


У січні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 ,        ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом                                до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Дніпрогаз», Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Дніпропетровськгаз збут», третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг                   (далі - НКРЕКП), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.


Позовна заява мотивована тим, що між ними, як споживачами та                      ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» був укладений Типовий договір постачання природного газу споживачам. Оператором газорозподільної системи                                        (далі - ГРМ), з якими позивачі уклали договір розподілу природного газу, виступає ПАТ «Дніпрогаз».


Зазначали, що згідно з договором ПАТ «Дніпрогаз» взяло на себе зобов`язання надавати споживачам послугу з розподілу газу, а споживачі зобов`язалися прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розміри, строки та порядку, визначені договором.


Вказували, що вони, як споживачі послуг, сумлінно виконували всі умови даних договорів, у тому числі регулярно оплачували послуги за договором. Жодної заборгованості перед ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» та                           ПАТ «Дніпрогаз» вони не мають.


Стверджували, що в їхніх квартирах природний газ використовується виключно для приготування їжі, індивідуальних газових лічильників вони не мають. На початку липня 2017 року працівники ПАТ «Дніпрогаз» намагалися встановити загальнобудинковий лічильник газу, але мешканці будинку завадили це зробити. 10 липня 2017 року були проведені загальні збори мешканців будинку АДРЕСА_1 , на яких було прийнято рішення про відмову від встановлення загальнобудинкового лічильника газу та 13 липня 2017 року на ім`я технічного директора                     ПАТ «Дніпрогаз» були надані індивідуальні заяви про встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ «Дніпрогаз» у кожній квартирі будинку. Однак, у жовтні 2017 року без їх відома та без їх згоди    ПАТ «Дніпрогаз» встановив на будинку загальнобудинковий лічильник газу та з листопада 2017 року нарахування обсягів спожитого природного газу здійснюється згідно з його показаннями.


Уточнивши позовні вимоги,  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 ,        ОСОБА_4 , ОСОБА_5 просили суд: визнати, що ПАТ «Дніпрогаз» було зобов`язано за свій рахунок в термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам - позивачам; зобов`язати ПАТ « Дніпрогаз» за свій рахунок здійснити у квартирах позивачів встановлення (провести проектні, монтажні роботи) індивідуальних газових лічильників, вартість яких позивачі оплатять самостійно у термін 30 календарних днів з дня набрання рішення законної сили.


Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2019 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 , яка померла                        ІНФОРМАЦІЯ_1 залучено в якості правонаступника - ОСОБА_3 .


Короткий зміст рішення суду першої інстанції


Рішенням Індустріального районного суду  м. Дніпропетровська                        від 30 вересня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до                  ПАТ «Дніпрогаз», ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено.


Судове рішення районного суд мотивовано тим, що дії відповідача щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу у будинку АДРЕСА_1 є правомірними та відсутні правові підстави для зобов`язання ПАТ «Дніпрогаз» встановити за власний рахунок індивідуальний лічильник газу до квартир позивачів.


Районний суд зазначив, що встановлення в жовтні 2017 року загальнобудинкового лічильника газу будинку АДРЕСА_1 передбачено планом розвитку газорозподільної системи                          ПАТ «Дніпрогаз» на 2016-2025 роки, а постановою НКРЕКП від 31 березня                2016 року № 545 (зі змінами) було затверджено план розвитку газорозподільної системи ПАТ «Дніпрогаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування по розділам. Так в І розділі плану розвитку на                       2016-2025 роки, передбачено з урахуванням технічних та економічних чинників та встановлено загальнобудинковий лічильник за адресою:                       АДРЕСА_1 , тому обов`язку ПАТ «Дніпрогаз» встановлювати лічильник газу у квартирах позивача законом не передбачено.


Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції


Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська                               від 30 вересня 2019 року залишено без змін.


Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що районний суд дійшов правильного висновку про те, що дії відповідача, щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу у будинку АДРЕСА_1 є правомірними та відсутні правові підстави для зобов`язання ПАТ «Дніпрогаз» встановити за власний рахунок індивідуальний лічильник газу до квартир позивачів.


Короткий зміст вимог касаційної скарги


У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати в частині визнання дій ПАТ «Дніпрогаз» протиправними та зобов`язання ПАТ «Дніпрогаз» встановити за власний рахунок індивідуальний лічильник газу до квартир позивачів і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.


Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції


У грудні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.


Ухвалою судді Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.


Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2020 року справу призначено до розгляду.



Аргументи учасників справи


Доводи осіб, які подали касаційну скаргу


Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а саме: статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», статті 8 Конституції України, пункту 6 частини першої статті 4, частини першої статті 5, статті 21, частини першої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 1.5 статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».


Зазначають, що частиною першою статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» встановлено,                          що суб`єкти господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані: забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року.


Вважають, що встановлення загальнобудинкового лічильника газу суперечить принципам комерційного обліку газу, оскільки фактично не проводиться облік споживання саме споживачем, який безпосередньо уклав договори з оператором ГРМ (ПАТ «Дніпрогаз») та постачальником газу (ТОВ «Дніпропетровськгаз Збут») та має розраховуватися за певний обсяг спожитого газу, а обліковується споживання газу в цілому будинку.


Стверджують, що такий розрахунок порушує права споживачів, оскільки згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» споживачі повинні сплачувати тільки за спожиті ними послуги, отже право вибору лічильника (загально будинкового чи індивідуального) належить споживачам.


Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу


У січні 2020 року АТ «Дніпрогаз» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні, оскільки вони ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права та з встановленням і повним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Вказує, що на час ухвалення судових рішень судами попередніх інстанцій, статтею 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачалося, що суб`єктам господарювання,                            що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року, отже, стверджує,                     що термін на забезпечення споживачів індивідуальними лічильниками газу ще не настав.


У січні 2020 року ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило , що не погоджується з доводами касаційної скарги та вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Звертає увагу на те, що ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», як постачальник природного газу, здійснює нарахування за спожитий природний газ на підставі інформації про об`єм (обсяги) газу, отриманої від АТ «Дніпрогаз» та на виконання вимог Правил № 2496, ГРМ, Кодексу газорозподільних систем                       (далі - Кодекс ГРС), Типового договору постачання та Типового договору розподілу. Отже, вважає, що дії відповідачів є правомірними, що виключає задоволення позовних вимог споживачів.


Фактичні обставини справи, встановлені судами


ОСОБА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 14 січня                2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М., за реєстровим № 62, зареєстрованого в КП ДМБТІ 07 лютого 2002 року за реєстровим номером 1945-102, є власником квартири АДРЕСА_2 .


ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу від 12 липня                        2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Колодій Л. М., за реєстровим № 1047, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 09 серпня 2012 року, є власником квартири АДРЕСА_3 .


ОСОБА_3 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 13 квітня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук М. В., є власником квартири АДРЕСА_4 .


ОСОБА_4 відповідно до договору дарування квартири від 24 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петренко К. В., за реєстровим № 996                      є власником квартири АДРЕСА_5 .


ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право власності на житло                від 25 грудня 2000 року, виданого виконкомом міської ради народних депутатів на підставі розпорядження від 25 грудня 2000 року                                               за № 3/1242-2000 є співвласником квартири АДРЕСА_6 .


Позивачі проживають у АДРЕСА_1 та є побутовими споживачами природного газу.


Позивачі зверталися до ПАТ «Дніпрогаз» із заявами щодо встановлення безкоштовного лічильника газу, на які було надано відповіді від 11 серпня 2017 року та від 11 грудня 2017 року за вих. № Дд 01.07-МЗ-7109-0817 та вих. № Дд 01.17-ЛВ-12296-1217. У вказаних відповіддях зазначено,                          що ПАТ «Дніпрогаз» було розроблено та подано на затвердження НКРЕКП план розвитку газорозподільної системи ПАТ «Дніпрогаз» на                          2016-2025 роки. Постановою НКРЕКП від 31 березня 2016 року № 545 затверджено план розвитку газорозподільної системи ПАТ «Дніпрогаз» на 2016-2025 роки та джерела його фінансування по розділах.

Крім того, зазначено, що побутовий споживач може встановити лічильник газу за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі за власні кошти або за рахунок коштів, зокрема, місцевого бюджету, при цьому роботи із встановлення вузлів обліку природного газу відноситься до конкурентного ринку та можуть виконуватись будь-якими суб`єктами господарювання, які мають відповідний дозвіл на виконання цих робіт.


В жовтні 2017 року представниками ПАТ «Дніпрогаз» було встановлено загальнобудинковий лічильник газу, за адресою: АДРЕСА_1 та з листопада 2017 року облік спожитого природного газу розраховується за показниками вищевказаного лічильника, в тому числі й квартирах позивачів.


ПАТ «Дніпрогаз» є оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.


2. Мотивувальна частина


Позиція Верховного Суду


Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.


Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.


Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,        ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підлягає задоволенню.


Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права


Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.


Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.


У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.


Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.


Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 19 червня              2017 року № 816 про видачу ліцензії на розподіл природного газу                          ПАТ «Дніпрогаз» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Дніпро                  та Дніпропетровського району (крім сіл Любимівка, Перше травня, Балівка, Зоря, Маївка, Степове, Партизанське, Чумаки, радгоспу «Дзержинець») Дніпропетровської області, де знаходиться газорозподільна система,                   що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації ПАТ «Дніпрогаз».


Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України   «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;                       при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.


Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин),              цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.


Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»                     (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.


Статтею 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.


Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи, зокрема, перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.


Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.


Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.


Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, пункт 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»                               (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).


Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.


Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.


У пункті 1.4 Типового договору розподілу природного газу вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа-підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.


Судами установлено, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ.


Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договоромпостачання природного газу побутовим споживачам, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов`язки споживача» та розділом VI «Права і обов`язки постачальника».


Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору                                                           ПАТ «Дніпрогаз», взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а позивачі взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.


Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.


У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.


Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.


Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.


Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (чинним на час виникнення спірних правовідносин), державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах: доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.


Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».


Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем                       (далі - Кодекс ГРС) Оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність  з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться  у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.


Установлено, що позивачі є споживачами природного газу, а                               ПАТ «Дніпрогаз», Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.


Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.


Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року.


Положенням постанови НКРЕКП, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.


Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови НКРЕКП, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили                 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року                № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.


Зважаючи, що позивачі виконували обов`язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову. При цьому суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції закону від 20 січня 2018 року, а не в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин. Зокрема, положення вказаної статті передбачали, що суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу: для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року.


При цьому положення Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Зазначені вимоги зобов`язують                     ПАТ «Дніпрогаз»,забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року.


Відмова ПАТ «Дніпрогаз»,встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів.                                  З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.


Відповідно до пункту 4 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620                     (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлення будинкового вузла обліку, в тому числі витрати на проектування, монтаж, здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла обліку.


Власник (власники) будинку (будинків) (квартир), особа, відповідальна за експлуатацію будинку (будинків) (далі - експлуатаційна організація), балансоутримувач будинку (будинків) тощо та оператор газорозподільної системи зобов`язані врегулювати між собою договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку та лічильників газу, установлених у квартирі (далі - квартирні лічильники газу) (за їх наявності), а також забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку. У разі неврегулювання зазначених питань газопостачання такому будинку, групі будинків, групі споживачів може бути припинено відповідно до законодавства.


Суди встановили, що загальнобудинковий вузол обліку природного газу був встановлений за ініціативою ПАТ «Дніпрогаз», без погодження з мешканцями будинку.


При цьому суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про законність встановлення ПАТ «Дніпрогаз» загальнобудинкового лічильника газу за адресою позивачів та законність нарахування об`ємів спожитого природного газу позивачам на підставі показань загальнобудинкового лічильника газу.


З огляду на зазначене, встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження із позивачами та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу порушують права позивачів, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу кожним окремо споживачем багатоквартирного будинку, в квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачами. Унаслідок бездіяльності ПАТ «Дніпрогаз»,споживачі газу у одному будинку поставлені у нерівне становище.


Верховний Суд вважає, що задоволення вимог позивачів буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.


Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, колегія суддів керується частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.


Саме на ПАТ «Дніпрогаз», покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.


Указаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі                      № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18) та постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 20 лютого 2019 року у справі № 212/5712/17 (провадження № 61-116св19), від 24 жовтня 2019 року             у справі № 214/5776/17 (провадження № 61-13554св19).


Доводи АТ «Дніпрогаз», наведені у відзиві на касаційну скаргу про те, що право позивачів, як споживачів, на забезпечення та встановлення лічильників природного газу за рахунок суб`єкта господарювання,                        що здійснює розподіл природного газу визнано та закріплено положеннями закону із визначення чіткого строку, до якого має бути встановлено лічильники, оскільки цей строк не настав, то право споживачів на забезпечення лічильниками газу не порушено, безпідставні та спростовуються вищевказаними встановленим обставинам та нормами права.


Судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.


Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.


Судами правильно встановлено фактичні обставини справи, проте неправильно застосовані норми матеріального права, у зв`язку із чим судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.


Щодо судового збору


Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.


Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.


Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.


На підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.


За подання позовної заяви судовий збір, який підлягав сплаті становив розмір 3 524 грн (5*704,8 грн).


За подання апеляційної скарги судовий збір, який підлягав сплаті становив 5 286 грн (150%*3 524 грн).


За подання касаційної скарги судовий збір, який підлягав сплаті становив 7 048 грн (200%*3 524 грн).


Отже, з відповідачів слід стягнути в рівних частинах на користь держави судовий збір у розмірі 15 858 грн.


Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду


ПОСТАНОВИВ:


Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 задовольнити.


Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська                          від 30 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду            від 11 грудня 2019 року скасувати.


Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз», Товариства                з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут», третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.


Визнати право на забезпечення індивідуальними газовими лічильниками   до 01 січня 2018 року за рахунок Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз», за побутовими споживачами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .


Зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз» за власний рахунок здійснити у квартирах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 встановлення індивідуальних газових лічильників.


Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» та Товариства     з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» в рівних частинах на користь держави судовий збір у розмірі 15 858 (п`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) гривень, тобто з кожного по 7 929 (сім тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять) гривень.


Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.


Головуючий                                                                                              Д. Д. Луспеник

Судді:                                                                                                         
І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88748856
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email