Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року                                                                                                        місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 759/11191/19

провадження номер: 22-ц/824/683/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря - Орел П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою    ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у складі судді Коваль О.А., у справі за позовом Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року Фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю                        (далі - Фірма «Т.М.М.») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за  житлово-комунальні послуги.

Позовна заява мотивована тим, що Фірма «Т.М.М.» є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 та надає послуги з його технічного обслуговування та санітарного обслуговування прибудинкової території, а відповідач ОСОБА_1  є власником квартири АДРЕСА_2 у вказаному будинку та споживачем житлово-комунальних послуг, які надає позивач на підставі договору про надання житлово-комунальних послуг                  № 95 ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року, укладеного між Фірмою «Т.М.М.» та                      ОСОБА_1 . Проте відповідач у порушення умов договору не сплачує в повному обсязі кошти за спожиті житлово-комунальні послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 38 132 грн 10 коп.

З урахуванням уточнення розміру позовних вимог Фірма «Т.М.М.» просила стягнути з відповідача ОСОБА_1   на свою користь  заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 січня 2016 року по 01 червня 2019 року у розмірі 36 698 грн 97 коп.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року позовні вимоги Фірми «Т.М.М.» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Фірми «Т.М.М.» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 червня 2016 року по 01 червня 2019 року у розмірі 21 516 грн 66 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_1  є власником квартири АДРЕСА_2  та є споживачем житлово-комунальних послуг, які надає Фірма «Т.М.М.» на підставі укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг  № 95 ж/Ч2-13 від                   14 лютого 2014 року. Проте відповідач у порушення умов договору  та згідно затверджених в установленому порядку тарифів не сплачує в повному обсязі кошти за спожиті послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 01 січня 2016 року по 01 червня 2019 року у розмірі 36 698 грн 97 коп. Оскільки відповідачем було заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, а позивачем не доведено, що такі строки ним були пропущені з поважних причин, то суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованостіза надані житлово-комунальні послуги за період з 01 червня 2016 року по 01 червня 2019 року у розмірі               21 516 грн 66 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Фірми «Т.М.М.» залишити без розгляду, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, договором про надання житлово-комунальних послуг № 95 ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року, укладеного між позивачем та відповідачем, та додатковою угодою №1 від 11 червня 2014 року до цього договору,  передбачено, що тариф по наданню послуги з утримання будинку та прибудинкової території становить 03 грн 50 коп. за 1 кв.м. На виконання умов цього договору відповідач за період з січня 2016 року по червень 2019 року відповідно до банківських квитанцій сплатив позивачу 39 972 грн 86 коп., що більше на 3 273 грн 89 коп. ніж просить стягнути позивач на свою користь. Вважає, що суд  першої інстанції на наведені обставини уваги не звернув, внаслідок чого помилково врахував незаконні тарифи позивача відповідно до акту звірки взаємних розрахунків, який він не підписував.

Представник Фірми «Т.М.М.» Спасун О.П. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної  скарги є необґрунтованими. Вказує, що  відповідно до пункту 3.3 договору про надання житлово-комунальних послуг  № 95ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року, укладеного між сторонами, розцінки та тарифи на послуги, що надаються Фірмою «Т.М.М.», визначаються розрахунковим шляхом на підставі фактичних витрат на утримання та експлуатацію житлового будинку. Зазначає, що діючим законодавством Київська міська рада (Київська міська державна адміністрація)  позбавлена повноважень щодо встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, тому вони визначаються на підставі підрахунку фактичних затрат, які Фірма «Т.М.М.» несе при обслуговуванні будинку АДРЕСА_1 та динаміки змін економічних складових. Також ціна послуги з управління багатоквартирним будинком включає витрати на утримання багатоквартирного будинку, прибудинкової території, поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку та винагороду управителю. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що  відповідач ОСОБА_1  є власником квартири АДРЕСА_2 .

Позивач Фірма «Т.М.М.» є балансоутримувачем вказаного  будинку та надає послуги з  утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційні послуги), з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення та з утримання служби консьєржів.

14 лютого 2014 року між Фірмою «Т.М.М.» (виконавець) та ОСОБА_1   (споживач) було  укладено договір про надання житлово-комунальних послуг № 95 ж/Ч2-13, відповідно до умов якого виконавець зобов`язався своєчасно надавати споживачеві житлово-комунальні послуги відповідно до переліку, зазначеному у додатку №1 до цього договору, за тарифами фактичних затрат на утримання житлового будинку, а споживач зобов`язався своєчасно їх оплачувати за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором (пункти 1.2, 1.3 договору).

Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 договору розмір щомісячної плати за послуги з утримання житлового будинку та прибудинкової території (експлуатаційні послуги) та за додаткові послуги на дату укладення цього договору погоджено між сторонами і визначено в додатку №2 до даного договору.

Згідно  додатку №2 до договору (перелік щомісячних платежів за договором про надання житлово-комунальних послуг та інших послуг по АДРЕСА_1 ):

-  за надання послуги з утримання будинку та прибудинкової території встановлено тариф у розмірі 5,53 грн за 1 кв.м загальної площі квартири (пункт 1);

- за надання послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення - відповідно до встановлених тарифів розпорядженням Київської міської державної адміністрації (пункти 2, 3, 4);

- за утримання служби консьєржів - 0,80 грн за 1 кв.м загальної площі квартири               (пункт 5).

У пункті 3.3 договору передбачено, що розцінки та тарифи на послуги, що надаються виконавцем, перелік яких вказаний у додатку до цього договору, розраховуються на підстав фактичних затрат на утримання житлового будинку.

Відповідно до пункту 3.5 договору, вартість послуг може бути змінена сторонами із врахуванням положень законодавства, що регулюють порядок формування тарифів та інших послуг, обумовлених даним договором, у випадку зміни таких тарифів у бік збільшення/зменшення.         

11 червня 2014 року між Фірма «Т.М.М.» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання житлово-комунальних послуг № 95 ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року, відповідно до якої сторони погодили викласти пункт 1 додатку №2 до договору у новій редакції, а саме: за надання послуги з утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційні послуги) встановлено тариф у розмірі                                      03 грн 50 коп. за 1 кв.м загальної площі квартири.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.       

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Відповідно до положень ч.4 ст.319 ЦК України власність зобов`язує.

Згідно зі ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення ст.322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст.32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Положеннями ст.ст.20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено права та обов`язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов`язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов`язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості.

Із зазначених положень закону випливає, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що хоча у ч.1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказаний правовий висновок є незмінним.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №761/48615/18-ц (провадження №61-14819св20).

Установивши, що позивач Фірма «Т.М.М.» фактично надавав послуги з  утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційні послуги), з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення та з утримання служби консьєржів на підставі укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг, які відповідач отримував і користувався ними, суд першої інстанції дійшов  правильного, що відповідач, як власник квартири у вказаному вище будинку, зобов`язаний їх оплачувати. 

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанціїдійшов помилкового висновку про стягнення з  ОСОБА_1 на користь Фірми «Т.М.М.» заборгованості за  житлово-комунальні послуги за період з 01 червня 2016 року по 01 червня 2019 року у розмірі 21 516 грн 66 коп., виходячи з такого.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_1  не сплачує в повному обсязі кошти за спожиті житлово-комунальні послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 01 січня 2016 року по 01 червня 2019 року у розмірі 36 698 грн 97 коп., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків між Фірма «Т.М.М.» і   ОСОБА_1 за договором  № 95 ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року, а також рахунками Фірми «Т.М.М.» на сплату житлово - комунальних послуг. 

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що відповідно до укладеного між сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг № 95 ж/Ч2-13 від  14 лютого 2014 року та додаткової угоди №1 від 11 червня 2014 року до цього договору, сторони погодили, що тариф по наданню послуги з утримання будинку та прибудинкової території становить    03 грн 50 коп. за 1 кв.м. Вказував, що на виконання умов цього договору він за період з січня 2016 року по червень 2019 року сплатив позивачу 39 972 грн 86 коп., на підтвердження чого надав банківські квитанції про сплату житлово-комунальних послуг. Тому відповідач  вважав, що він переплатив позивачу 1 840 грн 70 коп. за спожиті житлово-комунальні послуги. Також  вказував, що надані позивачем рахунки йому не надсилались і він їх не отримував, а наданий позивачем акт звірки взаємних розрахунків він не підписував, а тому  не є належним доказом на підтвердження заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням  Святошинського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, задоволено позов                       ОСОБА_1 . Визнано дії Фірми «Т.М.М.» протиправними та незаконними, що виявилось у складенні рахунку фактури на  житлово-комунальні послуги, що не відповідає ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зобов`язано Фірму «Т.М.М.» надавати рахунок на житлово - комунальні послуги згідно договору № 95 ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року та додатку до договору щодо тарифів та розцінок на надані ресурси і надані послуги, тобто калькуляцію з вказівкою об`ємів та сум отриманих послуг станом на перше число місяця та який би відповідач п.2 та п.3.1 договору № 95 ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року та додатку до договору та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (а.с.197).

Відповідно до п.9 ч.1 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Частиною 1 ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що представником Фірми «Т.М.М.» до позовної заяви додано рахунки на оплату житлово-комунальних послуг за період з 01 липня 2015 року по   30 червня 2018 року, з яких вбачається, що по особовому рахунку відповідача                       ОСОБА_1 щомісячно нараховувалась вартість за надані житлово-експлуатаційні послуги, а саме, експлуатаційні послуги, утримання служби консьєржів, обслуговування шлагбаумів та холодне водопостачання (а.с.22-57, т.1).       

Проте представником позивача не надано доказів того, що вказані рахунки направлялись на адресу відповідача на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2013 року та останній їх отримував. Тому колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні підстави для оплати на користь позивача житлово-комунальних послуг у розмірі, визначеному у рахунках позивача.

Водночас, з наданих відповідачем банківських квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг вбачається, що за період з червня 2016 року по червень 2019 рокувідповідач самостійно нараховував та сплачував вартість спожитих  житлово - комунальних послуг з урахуванням тарифів, які визначені у договорі про надання житлово-комунальних послуг № 95 ж/Ч2-13 від та додатковій угоді №1 від 11 червня 2014 року до цього договору, на загальну суму 39 963 грн 64 коп. (а.с.145-196, т.1).

З наданого позивачем акту звірки взаємних розрахунків за період з 01 червня 2016 року по 01 червня 2019 року між Фірма «Т.М.М.» і ОСОБА_1 за договором                                      № 95 ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року (а.с.223-224, т.1) вбачається, що він містить загальну суму вартості житлово-експлуатаційних послуг за вказаний період без визначення вартості окремо за кожну послугу, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити дійсний розмір заборгованості відповідача за надані житлово-експлуатаційні послуги, а саме, за експлуатаційні послуги, утримання служби консьєржів, обслуговування шлагбаумів та холодне водопостачання. 

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено заборгованість відповідача за житлово-комунальні послуги за період з 01 січня 2016 року по 01 червня 2019 року у розмірі 36 698 грн 97 коп., а тому позов  Фірми «Т.М.М.» задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.264 ЦПК України на наведені вище обставини справи належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за  житлово-комунальні послуги за період з 01 червня 2016 року по 01 червня 2019 року у розмірі 21 516 грн 66 коп. 

Колегія суддів не приймає до уваги наданий представником позивача Спасун О.П. апеляційному суду розрахунок суми заборгованості за надані житлово-комунальні послуги  (а.с.57-58, т.2), оскільки вказаний розрахунок поданий представником позивача з порушенням процесуальних строків подання доказів.

Згідно з положеннями ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що наданий представником позивача апеляційному суду розрахунок суми заборгованості за надані житлово-комунальні послуги  не був поданий до суду першої інстанції та він не був предметом розгляду у суді першої інстанції.

Представник позивача Спасун О.П. не надала апеляційному суду доказів неможливості подання вказаного документу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, а відтак цей документ не може бути прийнятий апеляційним судом відповідно до               ч.3 ст.367 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:  неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу частково, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову  задоволенні позову Фірми «Т.М.М.» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з наведених вище підстав.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги відповідач  ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 2 881 грн 50 коп. (а.с.13, т.2).

Оскільки апеляційний суд ухвалює нове рішення і в позові Фірми «Т.М.М.» відмовляє, тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 881 грн 50 коп.

Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, 

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю до   ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги відмовити.

Стягнути з Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на користь    ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 881 грн 50 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді:

https://reyestr.court.gov.ua/Review/95561178