'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: ВС: щодо незатверджених ОМС тарифів на УБ, тарифів на ТЕ (автономне опалення)  (Прочитано 855 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 638/4143/17

провадження № 61-24182св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фірма «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Маміної О. В., та касаційну скаргу

Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2017 року, ухвалене у складі судді Шишкіна О. В., та постанову апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - фірма «Т.М.М.») про визнання недійсним тарифу на житлово-комунальні послуги та повернення безпідставно набутого майна.

В обґрунтування позову зазначав, що йому належить квартира АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 травня 2015 року за № 9700194.

Вказував, що 1 червня 2015 року він уклав з фірмою «Т.М.М.» договір

№ 20 О.Я.-112к1 про надання житлово-комунальних та інших послуг, предметом якого є надання виконавцем послуг з утримання будинку АДРЕСА_2 належної до нього прибудинкової території та споруд; послуг балансоутримання; забезпечення надання комунальних послуг централізованого постачання холодної води, водовідведення, газо- та електропостачання. Позивач на виконання умов вказаного договором зобов`язався своєчасно сплачувати такі послуги, у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідач в односторонньому порядку без затвердження виконавчим комітетом Харківської міської ради встановив тариф на послуги з утриманням будинку і споруд та прибудинкової території, а також тариф з постачання теплової енергії на опалення та підігрів гарячої води. Вважає ці тарифи завищеними і економічно необґрунтованими.

ОСОБА_1 вважав, що він не має можливості скористатись послугами іншого постачальника послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, у зв`язку з тим, що фірма «Т.М.М.» займає монопольне становище на ринку послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території у житловому будинку АДРЕСА_2 , тому вимушений виконувати умови договору.

На думку позивача, фірма «Т.М.М.» зобов`язана повернути безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі 84 742, 85 грн, сплачені ним за надані послуги за весь період їх нарахування за недійсними тарифами.

Уточнивши позовні вимоги, просив:

- визнати недійсним тариф фірми «Т.М.М.», передбачений додатком № 1 до договору № 20 О.Я.-112к1 про надання житлово-комунальних та інших послуг

від 1 червня 2015 року, - з утримання будинку і споруд та прибудинкової території у житловому будинку АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним тариф фірми «Т.М.М.», передбачений додатком № 2 до договору № 20 О.Я.-112к1, - надання послуг з вироблення 1 Гкал теплової енергії на опалення та підігрів гарячої води у житловому будинку АДРЕСА_2 ;

- заборонити фірмі «Т.М.М.» з 1 червня 2015 року нарахувати плату за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території у житловому будинку АДРЕСА_2 за тарифами/цінами, які не встановлені рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради;

- заборонити фірмі «Т.М.М.» з 1 січня 2015 року нараховувати плату за послуги з вироблення 1 Гкал теплової енергії на опалення та підігрів гарячої води у житловому будинку АДРЕСА_2 ;

- стягнути з фірми «Т.М.М.» на його користь грошові кошти у розмірі 72 126,38 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано недійсними тарифи фірми «Т.М.М.», передбачені додатком № 1 до договору № 20 О.Я.-112к1 про надання житлово-комунальних та інших послуг від 1 червня 2015 року з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, та додатком № 2 до договору № 20 О.Я.-112к1 з надання житлово-комунальних та інших послуг від 1 червня 2015 року на послуги з вироблення 1 Гкал теплової енергії на опалення та підігрів гарячої води у житловому будинку АДРЕСА_2 .

Стягнено з фірми «Т.М.М.» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі

72 126,38 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що

фірма «Т.М.М.», надаючи житлово-комунальні послуги, у тому числі, з утримання будинку, прибудинкової території та вироблення теплової енергії, нараховує плату за тарифами, не погодженими органом місцевого самоврядування.

Також суд вважав обґрунтованими вимоги позивача про те, що сплачені відповідачу за недійсними тарифами грошові кошти є безпідставно набутим майном, тому дійшов висновку про стягнення таких коштів на користь

ОСОБА_1 .

Постановою апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року задоволено частково апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.», рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з фірми «Т.М.М.» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 72 126,38 грн скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У іншій частині рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про визнання недійсними тарифів фірми «Т.М.М.» з утримання будинку, прибудинкової території та вироблення теплової енергії, оскільки вважав, що до таких висновків суд дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи,дотримання норм матеріального та процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач отримував відповідно до умов договору послуги як з утримання будинку та прибудинкової території, опалення та підігріву гарячої води, так і інші. Зазначив про помилковість висновку місцевого суду про те, що вказані кошти, набуті відповідачем без достатніх правових підстав та підлягають поверненню позивачу у повному обсязі на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Інших правових підстав та розрахунків для повернення коштів, сплачених відповідачу за надані послуги, позивач не заявляв.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просив скасувати постанову апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 72 126,38 грн і залишити в цій частині в силі рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2017 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції частини першої статті 1212 ЦК України.

Вважає, що грошові кошти, сплачені ним фірмі «Т.М.М.» за послуги, розраховані на підставі недійсних правочинів (тарифів), тому набуті без відповідної правової підстави і підлягають поверненню на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

На думку заявника, апеляційний суд помилково послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 та від 3 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, оскільки у справах, які переглядались Верховним Судом України, факт передачі грошових коштів підтверджувався виключно розписками, а дійсність укладених сторонами у вказаних справах договорів і розписок не оспорювалась.

У червні 2018 року фірма «Т.М.М.» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просила рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визнання дійсними тарифів скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга фірми «Т.М.М.» мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що сам по собі тариф на послуги не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, тому до спірних правовідносин не можуть застосовуватись норми матеріального права, якими визначені підстави недійсності правочину.

Вказує, що позивач не звертався з вимогою про визнання недійсним договору № 20 О.Я.-112к1 про надання житлово-комунальних та інших послуг від 1 червня 2015 року, окремих його частин або додатків №№ 1, 2 до цього договору. Вважає, що визнання недійсними цін та тарифів не є ефективними способом захисту порушеного права.

Заявник вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про належність до повноважень виконавчого комітету Харківської міської ради встановлення тарифу за послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території на АДРЕСА_2 , не ґрунтується на нормах закону, оскільки такі послуги не є комунальними.

Крім того, задовольняючи вимоги позивача про визнання недійсним тарифу з вироблення 1 Гкал теплової енергії на опалення та підігрів гарячої води в житловому багатоповерховому будинку, суд першої інстанції свого рішення в цій частині не обґрунтував, чим порушив статтю 263 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції у частині вирішення таких вимог помилково застосував частину першу статті 1 та статтю 23 Закону України «Про теплопостачання», які не регулюють порядок встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється та постачається за допомогою систем автономного опалення, якою обладнаний будинок на АДРЕСА_2 .

Вказує, що на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судами порядок затвердження тарифів на теплову енергію для багатоповерхових будинків, обладнаних системою автономного опалення, законодавчо не був визначений, відтак сторони погодили вартість вироблення 1 Гкал теплової енергії та підігрів гарячої води шляхом підписання додатку № 2 до договору № 20О.Я.-112к1 про надання комунальних послуг та інших послуг від 1 червня 2015 року.

Позиція інших учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу фірми «Т.М.М.», у якому послався на безпідставність її доводів. Просив врахувати, що посилання фірми «Т.М.М.» не відповідають положенням законодавства України, що регулює спірні відносини, зокрема, пунктам другому, четвертому частини першої статті 7, пункту другому частини другої

статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», підпункту 2

пункту «а» частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування», абзацу п`ятому пункту другого Порядку формування тарифів за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року за № 869.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 і ухвалою цього ж суду

від 2 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою фірми «Т.М.М.».

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 та споживачем послуг фірми «Т.М.М.».

1 червня 2015 року фірма «Т.М.М.» та ОСОБА_1 уклали договір

№ 20 О.Я.-112 к1, предметом якого є надання виконавцем послуг з утримання будинку АДРЕСА_2 , належних до нього прибудинкової території та споруд; послуг балансоутримання; забезпечення надання комунальних послуг централізованого постачання холодної води, водовідведення, газо- та електропостачання.

Пунктом 1.2 вказаного договору визначено, що виконавець надає житлово-комунальні послуги відповідно до переліків, зазначених у додатках до цього договору, за тарифами, які розраховуються відповідно до встановленого нормативно-правовими актами порядку. Додаткові послуги, які залежать від специфіки утримання будинку, розраховуються, виходячи з обсягів наданих послуг за встановленими розцінками, затвердженими виконавцем.

Суди встановили, що додатком № 1 до вказаного договору визначено калькуляцію тарифів на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, які надає фірма «Т.М.М.», за змістом якої тариф виконавця на послуги з утримання житлового будинку складає 5,244 грн за 1 кв.м загальної площі квартири, в тому числі загальний тариф на обов`язкові послуги 3,623 грн

за 1 кв.м загальної площі квартири.

Додаток № 2 до вказаного договору передбачає калькуляцію вартості вироблення 1 Гкал теплової енергії і опалення та підігрів гарячої води у житловому комплексі «Ультра» на АДРЕСА_2 для власників житлових приміщень, за змістом якої: вартість 1 Гкал теплової енергії 359,78 грн; вартість підігріву 1 м.куб. води - 17,99 грн.

Суди встановили, що договір № 20 О Я-112к.1 від 1 червня 2015 року і додатки до нього підписані сторонами.

Рішенням зборів співвласників будинку АДРЕСА_2 від 30 червня 2016 року фірма «Т.М.М.» визнана управителем цього будинку, що підтверджується протоколом зборів.

Судами встановлено, що фірма «Т.М.М.» до виконавчого комітету Харківської міської ради з метою затвердження тарифу на утримання житлового будинку і прибудинкової території та тарифу на послуги з опалення та підігріву гарячої води не зверталась, не надавала розрахунку економічно обґрунтованих планових (нормативних) витрат під час встановлення тарифу на житлово-комунальні послуги.

Із додатку № 1 до укладеного сторонами договору № 20 О.Я.-112к.1 про надання житлово-комунальних та інших послуг суди встановили, що фірма «Т.М.М.» надає ОСОБА_1 додаткові послуги (щоденне вологе прибирання та охорони), які віднесені до третьої групи житлово-комунальних послуг, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року та касаційної скарги Фірми «Т.М.М.» на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області

від 25 квітня 2018 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг і відзиву ОСОБА_1 , суд дійшов таких висновків.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсними тарифів з надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»

від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно із частиною третьою статті 20 Закону № 1875-IV споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частинами першою та другою статті 32 цього Закону передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Частиною першою статті 7 Закону № 1875-IV визначено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, в тому числі, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Згідно статті 13 Закону № 1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відході тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін). Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються та затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом (стаття 14 Закону № 1875-IV).

Відповідно до підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» зі змінами, внесеними Законом № 1198-VII від 10 квітня 2014 року, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері.

Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (стаття 215 ЦК України).

Встановивши, що фірма «Т.М.М.» не зверталась до виконавчого комітету Харківської міської ради для затвердження тарифу на утримання житлового будинку і споруд та прибудинкової території, не надала розрахунку економічно обґрунтованих планових (нормативних) витрат під час встановлення тарифу з надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в цій частині.

Доводи касаційної скарги фірми «Т.М.М.» про те, що тариф з надання послуг не є правочином, тому визнання його недійсним не можна вважати ефективним способом захисту порушеного права, відхиляються касаційним судом, оскільки у даній справі фактично заявлені вимоги про визнання недійсними окремих положень договору № 20 О.Я.-112к1 про надання житлового-комунальних послуг, що в цілому узгоджується зі встановленими частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів.

Також підлягають відхиленню посилання фірми «Т.М.М.» про те, що послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території не є житлово-комунальними послугами і, як наслідок, не підлягають затвердженню органами місцевого самоврядування, оскільки такі посилання спростовуються

змістом статті 13 Закону № 1875-IV.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним тарифу на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили у цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги фірми «Т.М.М.» в цій частині без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсними тарифу на послуги з вироблення теплової енергії на опалення та підігрів гарячої води

Звертаючись із вказаним позовом, позивач вважав недійсним тариф на послуги з вироблення теплової енергії на опалення та підігрів гарячої води з підстав незатвердження його Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин тариф, (ціна) на теплову

енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг.

Господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом

(стаття 24 Закону України «Про теплопостачання»).

Статтею 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» визначено, що НКРЕКП здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг з ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами).

Пунктом 1.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 276

від 10 серпня 2012 року, визначено, що НКРЕКП здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, здійснює ліцензування господарської діяльності з постачання теплової енергії суб`єктів господарювання у разі, якщо:

-   протягом останнього року дії попередньої ліцензії на провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії суб`єкт господарювання здійснював таку господарську діяльність на території двох або більше областей України (включаючи Автономну Республіку Крим, міста Київ та Севастополь) або обсяги постачання теплової енергії для потреб споживачів перевищували

18 тисяч Гкал на рік;

-   суб`єкт господарювання має намір здійснювати господарську діяльність з постачання теплової енергії на території двох або більше областей України (включаючи Автономну Республіку Крим, міста Київ та Севастополь) або постачати для потреб споживачів теплову енергію в обсязі, що перевищує

18 тисяч Гкал на рік.

Не встановивши обсяги постачання теплової енергії, які здійснюються

фірмою «Т.М.М.», суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про обов`язковість ліцензування діяльності відповідача та протиправність здійснення ним господарської діяльності з надання послуг з постачання теплової енергії та підігріву гарячої води.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність затвердження тарифів на послуги з постачання теплової енергії та підігріву гарячої води органом місцевого самоврядування.

Заперечуючи проти задоволення позову в цій частині, фірма «Т.М.М.» вказувала, що житловий будинок АДРЕСА_4 обладнаний системою автономного опалення, тому теплова енергія виробляється та постачається відповідачем. ОСОБА_1 вказані обставини протягом розгляду справи судами попередніх інстанцій не спростував.

Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що система автономного теплопостачання - це внутрішньобудинкова система опалення, яка використовується для теплозабезпечення окремого багатоквартирного будинку.

Відповідно до пункту 1.4 Порядку відключення окремих житлових будинків від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, система автономного теплопостачання будинку - це сукупність джерела теплової енергії потужністю до 1 Гкал/год; розміщується в межах цього будинку (частині будинку, надбудові чи прибудові до цього будинку), внутрішньобудинкових мереж і систем теплопостачання окремих приміщень.

Таким чином, будинкова котельня належить до систем автономного теплопостачання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1875-IV предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

З огляду на викладене, відповідач надає послуги з автономного опалення житлового будинку та постачання за рахунок особисто виробленої теплової енергії, що не є централізованою системою опалення.

Умови та порядок надання послуг з опалення та гарячого водопостачання узгоджено між сторонами договором.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 9 травня 2020 року у справі № 202/1348/17 (провадження № 61-11462св19).

За таких обставин висновок суду про визнання недійсним тарифу на послуги з постачання теплової енергії та підігріву гарячої води у зв`язку з незатвердженням його органом місцевого самоврядування є необґрунтованим, тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2017 року та постанови апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними тарифу на послуги з вироблення теплової енергії на опалення та підігрів гарячої води і ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення грошових коштів

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач отримав відповідно до умов договору послуги від відповідача як з утримання будинку та прибудинкової території, опалення і підігріву гарячої води, так і інші додаткові послуги, передбачені цим договором.

Встановивши вказані обставини, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення коштів, сплачених за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території і додаткові послуги, на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки визнання недійсним тарифу не звільняють власників квартир від виконання їхніх обов`язків щодо належного утримання будинку та прибудинкової території, сплати коштів за отримані житлово-комунальні послуги, а також оплати інших платежів, передбачених законом і статутними документами.

Аналіз зазначених правовідносин свідчить, що підстави для застосування

статті 1212 ЦК України у цьому випадку відсутні.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-178цс14, підстав відступати від якого колегією суддів не встановлено.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування апеляційним судом статті 1212 ЦК України та про те, що кошти, сплачені за договором, є безпідставно отриманими, зводяться до тлумачення позивачем вказаної норми права на власний розсуд і спростовуються висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-178цс14.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення у частині вирішення позову про стягнення грошових коштів відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення коштів, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив у цій частині судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині без задоволення, а постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання мотивовано необхідністю формування єдиної правозастосовної практики з питання обмеженості застосування інституту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави (частина перша статті 1212 ЦК України) до регулювання договірних правовідносин.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ОСОБА_1 фактично мотивує його неправильним, на його думку, застосуванням апеляційним судом норм матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/ чи порушення норм процесуального права, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків і такі механізми є ефективними.

Різне тлумачення норм законодавства судами першої чи апеляційної інстанцій не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Вказуючи на існування підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, заявник формулює низку питань, які за суттю відтворюють доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права у цій справі.

За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для передачі справи № 638/4143/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому клопотання заявника не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою, шостою цієї статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи часткове задоволення касаційної скарги та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним тарифу на послуги з вироблення теплової енергії на опалення та підігрів гарячої води, судовий збір, стягнений судами за подання позову підлягає зменшенню на 617,60 грн (одна вимога немайнового характеру).

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, такий підлягає компенсації на користь відповідача за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, фірмі «Т.М.М.» необхідно компенсувати за рахунок держави судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, пропорційно задоволених її вимог у розмірі 926,44 грн та за подання касаційної скарги пропорційно задоволених її вимог у розмірі 1 235,20 грн.

Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Після розподілу судового збору апеляційним судом, з фірми «Т.М.М.» підлягав стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 642,62 грн, тому сума компенсації за рахунок держави судового збору заявнику за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає зменшенню на 642,62 грн.

За таких обставин фірмі «Т.М.М.» необхідно компенсувати судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 919,02 грн (926,44 + 1 235,20 - 642,62 грн).

Керуючись статтями 400, 410, 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити  ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним тарифу на послуги з вироблення теплової енергії на опалення та підігрів гарячої води скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним тарифу на послуги з вироблення теплової енергії на опалення та підігрів гарячої води.

У іншій частині рішення Дзержинського районного суду міста Харкова

від 21 грудня 2017 року, у незміненій апеляційним судом частині, та постанову апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2018 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені Фірмою «Т.М.М.» - Товариством з обмеженою відповідальністю у розмірі 919,02 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96787929
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email