Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України

08 листопада 2021 року

місто Київ

справа № 752/2091/18

провадження № 61-7518св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року у складі судді Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго»), правонаступником якого є Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго»), у січні 2018 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 17 268, 24 грн за надані послуги з централізованого опалення, 6 345, 09 грн за постачання гарячої води, а також 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 5 302, 89 грн.

Позов обґрунтовувався тим, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, що надаються за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на 01 липня 2017 року у відповідача існує заборгованість у розмірі 17 268, 24 грн за надані послуги з централізованого опалення, 6 345, 09 грн за постачання гарячої води. На суму зазначеної заборгованості позивачем нараховано три відсотка річних та інфляційне збільшення боргу за період з листопада 2014 року до вересня 2017 року у розмірі 5 302, 89 грн.

Відповідач проти позову заперечував з підстав відсутності договірних відносин між сторонами, стверджував, що комунальні послуги не отримав, опублікований у засобах масової інформації договір суперечить постанові Кабінету Міністрів України.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення у розмірі 17 268, 24 грн, заборгованість за постачання гарячої води - 6 345, 09 грн, інфляційні нарахування - 4 420, 11 грн, три відсотка річних - 882, 78 грн. Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що, 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» у публікації від 06 серпня 2014 року надрукований договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, розроблені для фізичних осіб, які є власниками / наймачами у багатоквартирному житловому будинку. Зазначений договір складено на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, та є договором приєднання.

Наявність цивільних відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків у кожної зі сторін підтверджується діями таких сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а особа як споживач послуг чи власник житла зобов`язана здійснювати оплату цих рахунків.

Самий лише факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від обов`язку оплати послуг у повному обсязі.

Суд першої інстанції встановив, що позивачем надавалися послуги у будинок, у якому проживає відповідач, що не спростовано у судовому засіданні, також не надано докази на підтвердження неотримання послуг або непроживання відповідача у його квартирі.

Суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач є споживачем послуг, що надавалися ПАТ «Київенерго», а тому зобов`язаний здійснювати оплату за житлово-комунальні послуги.

Оскільки у відповідача існує заборгованість за надані житлово-комунальні послуги, яка в судовому засіданні не спростована, позов підлягає задоволенню.

ОСОБА_1 у березні 2020 року звернувся із апеляційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у справі за позовом КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

ОСОБА_1 у лютому 2021 року повторно звернувся із апеляційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду від 16 вересня 2019 року.

Суд апеляційної інстанції зробив висновки, що відсутні підстави для відкриття апеляційного провадження за згаданою апеляційною скаргою, оскільки вдруге апеляційну скаргу подано після спливу більш ніж півтора роки після ухвалення рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року.

У відкритті апеляційного провадження відмовлено на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 29 квітня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвали Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року та від 26 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року про повернення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що касаційна скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.

Заявником як підстави касаційного оскарження ухвали апеляційного суду визначено порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що, звертаючись повторно у лютому 2021 року із апеляційною скаргою, він клопотав про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року, однак суд апеляційної інстанції не вирішив зазначеного клопотання.

Також заявник вважає, що судом апеляційної інстанції допущено грубе порушення вимог частини третьої статті 357 ЦПК України, оскільки у разі якщо суд вважає, що заявником пропущено строк на подання апеляційної скарги або якщо наведені причини такого пропуску визнано неповажними, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був залишити апеляційну скаргу без руху для можливості подання заявником клопотання із наведенням інших причин пропуску процесуального строку.

Отже, серед підстав касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції заявником зазначена та підстава, яка згадана у частині другій статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ними вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому КП «Київтеплоенерго»просило залишити касаційну скаргу без задоволення, ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року без змін

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У пунктах 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України одними із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом правил статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині першій статті 352 ЦПК України закріплено правило, відповідно до якого учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354).

Відкриття апеляційного провадження у справі слід розглядати як сукупність передбачених процесуальним законом послідовних дій суду апеляційної інстанції, які розпочинаються визначенням колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи та завершуються постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги, про відкриття або про відмову у відкритті апеляційного провадження. Відкриття апеляційного провадження є підставою для переходу до іншої стадії судового процесу - апеляційного розгляду, порядок проведення якої регламентований параграфом 3 Глави 1 розділу V ЦПК України.

Апеляційна скарга реєструється у день її надходження до суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 цього кодексу. До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього кодексу, застосовуються положення його статті 185 (частини перша та друга статті 357 ЦПК України).

Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього кодексу (частини третя та четверта статті 357 ЦПК України).

Питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина шоста статті 357 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Статтею 358 ЦПК України визначено порядок та випадки, за наявності яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі.

Наведена норма процесуального закону кореспондує, що ухвалення рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження здійснюється судом.

Відповідно до частини третьої статті 34 ЦПК України перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач (частина друга статті 33 ЦПК України).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року справу № 752/2091/18 призначено судді-доповідачеві Івановій І. В., судді, які входять до складу колегії: Невідома Т. О., Пікуль А. А.

Отже, розгляд справи № 752/2091/18 визначено у колегіальному порядку у складі трьох суддів.

Відповідно до змісту ухвали Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі зазначене рішення ухвалено суддею-доповідачем Івановою І. В. одноособово.

В оцінці правильності висновків апеляційного суду суд касаційної інстанції застосовує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20), відповідно до якого «з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово. За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом зазначеної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів».

Також Велика Палата Верховного Суду визначила, що, регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, законодавець не випадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особи до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, потрібно розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України).

Отже, враховуючи вимоги статті 358 ЦПК України та їх тлумачення Великою Палатою Верховного Суду, ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі має здійснюватися колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

За наведених обставин Верховний Суд робить висновок, що ОСОБА_1 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за його апеляційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року неповноважним складом суду, суддею-доповідачем одноособово, натомість таке рішення повинно було бути ухвалено судом у складі колегії у складі трьох суддів.

Тож суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення неповноважним складом суду, допустив порушенням права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Поза розумним сумнівом є те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, яким відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі, неповноважним складом судом, тобто допустив порушення норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Встановлені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є істотними, мають наслідком обов`язкове скасування судових рішень, а тому Верховний Суд відповідно до правил частини четвертої статті 401 ЦПК України прийняв рішення про скасування оскаржуваного судового рішення у попередньому судовому засіданні без призначення справи до судового розгляду.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема те, що заявник клопотав про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року, однак суд апеляційної інстанції не вирішив зазначеного клопотання, не підлягають оцінці у зв`язку з наявністю безумовних підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді                                                                                                              С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100884907