Верховний Суд України,
вул. Пилипа Орлика, 4-А, м. Київ, 01043
Суддя В.І. Гуменюк. Справа № 6-9584 ск 10
Суд першої інстанції – Солом’янський районний суд м. Києва, вул. Шутова, 1, м. Київ, 03113.
Суддя Мельник В.В. Справа № 2-3375-1/09.
Рішення від 27.10.2009 р.
Сторони у справі:
Позивач:
Мощенок Алла Іванівна, вул. Постова, 6, кв. 2,
м. Київ, 03061, тел. 408-84-14
Відповідач:
Хижняк Олена Іванівна, вул. Постова, 6, кв. 1,
м. Київ, 03061, тел. 408-84-13
Представник відповідача:
Куля Віктор Іванович, вул. Боткіна, 4, кв. 18, м. Київ, 03055, тел. 457-40-72,
http://gro-za.io.ua ,
http://gro-za.orgТреті особи:
1. Солом’янська районна в м. Києві державна адміністрація, Повітрофлотський пр-т, 41,
м. Київ, 03020
2. Орган опіки та піклування Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації, Повітрофлотський пр-т, 40-а, м. Київ, 03020
13 травня 2010 р.
ЗАПЕРЕЧЕННЯ
відповідача проти касаційної скарги Мощенок А.І. на рішення Солом’янського районного суду м. Києва у справі про встановлення порядку користування земельною ділянкоюСуб’єкт звернення з касаційною скаргою до Верховного Суду України – позивачка Мощенок Алла Іванівна зазначає, що 27 жовтня 2009 року Солом'янським районним судом м. Києва (суддя Мельник В.В.) було прийняте рішення по справі № 2-3375-1/09 за її позовом до відповідачки Хижняк Олени Іванівни, треті особи: Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація та орган опіки та піклування Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування земельною ділянкою та знесення незаконної прибудови, яким у позові відмовлено повністю.
Не погодившись із рішенням місцевого суду, Мощенок А.І. звернулась до Апеляційного суду м. Києва із апеляційною скаргою на зазначене рішення.
Ухвалою Апеляційного суду м.Києва по справі № 22-1115/10 від 28 січня 2010 року (головуючий Немировська О.В., судді: ЧобітокА.О., Вовченко В.М.) апеляційну скаргу Мощенок А.І. відхилено, а рішення Солом'янського районного суду залишено без змін.
Позивачка вважає, що рішення Солом’янського районного суду м. Києва та ухвала Апеляційного суду м. Києва прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК, є підставою для касаційного оскарження.
Відповідачка повністю заперечує проти касаційної скарги на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2009 р. у справі № 2-3375-1/09 за позовом Мощенок А.І. до Хижняк О.І., яким відмовлено у задоволенні вимог позивачки про встановлення порядку користування земельною ділянкою та зобов’язання знести прибудову.
Позивачка вперше звернулася з зазначеним позовом до Солом’янського районного суду м. Києва 06.05.2008 р. Позовні вимоги полягали у наступному:
- закріпити за позивачкою Мощенок А.П. у користування 1/4 частину земельної ділянки, що розташована за адресою м. Київ, вул. Постова, буд. 6;
- закріпити за відповідачкою Хижняк О.І. у користування 3/4 частини земельної ділянки, що розташована за тією ж адресою.Ухвалою від 16.05.2008 р. судді Солом’янського районного суду м. Києва Мягкохода Ю.В. відкрито провадження у справі № 2-2979-1/08 за вказаним позовом. Розгляд справи продовжувався в 2009 р. під № 2-359-1/09.
У процесі судового розгляду позивачка подала заяву від 03.06.2009 р. про збільшення позовних вимог, а саме:
- зобов’язати Хижняк Олену Іванівну знести за свій рахунок житлову прибудову, яка на плані фактичного користування земельною ділянкою, кадастровий № 8000000000:69:193:0019 на вул. Постовій, 6 в м. Києві позначена буквами «КЖ».Ухвалою від 16.07.2009 р. судді Мягкохода Ю.В. у справі № 2-359-1/09 провадження у зазначеній справі закрито у зв’язку з непідвідомчістю суду порушеного спору на підставі ч.ч. 3, 5 ст. 158 Земельного Кодексу (ЗК) України.
Не погодившись з цією ухвалою, позивачка оскаржила її у апеляційному порядку. Ухвалою від 04.08.2009 р. у справі № 22-7328/2009 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва апеляційна скарга позивачки задоволена, ухвала Солом’янського районного суду від 16.07.2009 р. скасована, справа передана на розгляд суду першої інстанції. Справа була передана у провадження судді Мельника В.В.
У судовому засіданні Мощенок А.І. та її представник уточнили позовні вимоги та просили визначити порядок користування спірною земельною ділянкою згідно з варіантом № 1 висновку № 7834 будівельно-технічної експертизи від 17.12.2008 р., в решті підтрималипозов та просили про його задоволення.
Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 27.10.2009 р. у справі № 2-3375-1/09 у задоволенні позову Мощенок А.І. до Хижняк О.І. про визначення порядку користування земельною ділянкою та зобов’язання знести прибудову відмовлено з посиланням на ст.ст. 120, 125, 126, 152, 158 ЗК України та ст.ст. 209, 212-215, 218 ЦПК України.
Позивачка знову не погодилася і звернулася зі скаргою до Апеляційного суду м. Києва. Колегія суддів Апеляційного суду м. Києва у складі головуючої судді Немировської О.В., суддів Чобіток А.О., Вовченко В.М. ухвалою від 28.01.2010 р. у справі № 22-1115/10 апеляційну скаргу відхилила, а рішення Солом’янського районного суду м. Києва залишила без змін.
23 березня 2010 р. позивачка звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, у якій просить скасувати рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 27.10.2009 р. у справі № 2-3375-1/09 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28.01.2010 р. у справі № 22-1115/10 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Свою вимогу обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та ухвала прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права. На її думку, відмовляючи у задоволенні позову, суд неправильно керувався ст. 152 ЗК України, відповідно до якої судовому захисту підлягають порушені права та охоронювані законом інтереси власників земельних ділянок та землекористувачів.
Проте суди обох інстанцій встановили, що позивачка не є власником чи належним користувачем земельною ділянкою.
Позивачка вважає, що у даному випадку слід застосувати ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу УРСР 1970 р., який діяв на момент укладення договору дарування їй 1/4 будинку, а тому при переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.
Однак, при цьому не надала доказів про те, що внаслідок укладення 05.03.1974 р. договору дарування 1/4 частини будинку між Годзінським І.М. та Мощенок А.І. (на той час – Сировою) у неї виникло право користування земельною ділянкою
З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка ніколи не була об’єктом права власності чи права користування.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящих м. Києва від 31 травня 1946 р., на яке посилається позивачка у касаційній скарзі, земельна ділянка була надана Годзінському Івану Макаровичу під забудову. Право на забудову документально оформлене у формі посвідченого нотаріально Типового договору, укладеного 17 серпня 1946 р. між Житловим управлінням виконкому Жовтневої ради депутатів трудящих та забудовником Годзінським Іваном Макаровичем. А внаслідок укладення договору дарування 1/4 частини будинку від 05.03.1974 р. між Годзінським І.М. та Сировою (Мощенок) А.І. остання, на її думку, набула права постійного користування земельною ділянкою нарівні з дарувальником.
Однак, цей висновок не підтверджується матеріалами справи. Спірна земельна ділянка була виділена Годзінському І.М під забудову не у постійне, а у строкове користування на період з 17 серпня 1946 р. до 17 серпня 1996 р. Цей строк закінчився вже після смерті дарувальника, яка сталася 13 серпня 1989 р. Жоден з співвласників будинку, розташованого на спірній земельній ділянці, не звертався до органів місцевого самоврядування з клопотанням про продовження договору на право забудови.
Право на забудову було втрачене 18 серпня 1996 р. на підставі п. 18 зазначеного договору, відповідно до якого після закінчення строку його дії забудовник зобов’язаний передати в Житлове управління садибу з усіма будівлями, спорудами та іншим майном, що знаходитиься на земельній ділянці, а Житлоуправління оплачує забудовнику вартість будівель згідно зі ст. 63 Цивільного кодексу, який діяв на той час. Зазначена умова договору не була виконана його учасниками, а також спадкоємцями, однак це не впливає на правовий статус земельної ділянки, який виник зі спливом терміну дії договору.
Цивільний Кодекс (ЦК) України встановлює (ч. 3 ст.373), що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону, а право користування щодо земельної ділянки (ст.ст. 401, 402, 404) може бути встановлене по відношенню до власника для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Прикінцевими положеннями цього Кодексу встановлено, що він застосовуєься до цивільних відносин, що виникли до набрання ним чинності, а також до тих прав і обов’язків, що винкли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Виходячи з зазначених норм ЦК, з урахуванням обставин справи, у позивачки не виникло право користування щодо земельної ділянки.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору правильно застосували положення ст. 152 Земельного кодексу України (ЗКУ), відповідно до якої судовому захисту підлягають порушені права та охоронювані законом інтереси лише власників земельних ділянок або землекористувачів. Суди правильно встановили, що позивачка не є власником чи належним користувачем спірної земельної ділянки, а тому прийшли до висновку про відсутність порушень права позивачки з боку відповідачки.
Ст. 92 ЗКУ визначає, що права постійного користування земельною ділянкою набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України , їх підприємства (об’єднання), установи та організації. Набуття громадянами права користування земельними ділянками чинним законодавством не передбачено.
Відповідно до ст. 116 ЗКУ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначенимх цим Кодексом. Позивачка не надала суду доказів про наявність таких рішень.
Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Позивачка не представила такого документу, а тому розглядати її вимоги суд не мав повноважень.
Відповідно до ст. 86 ЗКУ право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю. Такого державного акту на спірну земельну ділянку позивачка не має.
Статтею 81 ЗКУ визначені підстави набуття права власності на землю громадянами. Серед таких підстав є: безоплатна передача у власність земельних ділянок із земель державної і комунальної власності та приватизація земельних ділянок, що були раніше надані громадянам у користування.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні, врегульовано статтею 118 ЗКУ, а також нормами розділу 6 Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві, затвердженим рішенням Київради від 14.03.2002 №313/1747.
Відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 158 ЗКУ органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства (Глава 17 ЗКУ). І лише у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів регламентований ст.ст. 159-161 ЗКУ. Земельні спори зазначеними органами розглядаються на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання. Позивачка не зверталася до органів місцевого самоврядування з заявою про вирішення земельного спору.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, суб’єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Земельним Кодексом (2768-14 ) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15 ) право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону (1952-15) реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
Суб’єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб’єктивного права власності на землю та суб’єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:
- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;
- права та обов’язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);
- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;
- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією. Рішенням Київської міської ради від 28.05.09 № 547/1603 „Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 17.07.04 № 457/1867 „Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві" (стаття 21 ) визначено, що:
1. Громадяни, у користуванні яких перебувають земельні ділянки, мають право на їх приватизацію для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), будівництва індивідуальних гаражів, індивідуального дачного будівництва, ведення садівництва.
2. Громадяни, які мають право і зацікавлені у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у їх користуванні, звертаються до Київської міської ради через приймальню Київради з земельних питань із заявою про приватизацію земельної ділянки за встановленою формою.
3. До заяви про приватизацію земельної ділянки додаються технічні матеріали та документи, що підтверджують розмір земельної ділянки, зокрема:
- документ, що посвідчує право громадянина на користування земельною ділянкою;
- викопіювання з матеріалів інвентаризації земельної ділянки;
- викопіювання з кадастрового плану міста;
- позначене на відповідному графічному матеріалі (в масштабі 1:2000) місце розташування земельної ділянки з її розмірами;
- документи про право власності на житловий будинок, будівлю або споруди, розташовані на земельній ділянці (нотаріально засвідчені копії);
- матеріали технічної інвентаризації, підготовлені Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна;
- копія паспорта громадянина України;
- копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера;
- копія довіреності, на підставі якої інтереси заявника представлятиме його уповноважена особа (у разі якщо заява подається представником).
4. У разі якщо на земельній ділянці розташовані будівлі і споруди, що перебувають у спільній власності кількох громадян України, заяви про приватизацію земельної ділянки подають всі співвласники будівель і споруд.
Згідно з положеннями Глави 25 ЗКУ «Вирішення земельних спорів» виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження лише земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб. Позивачка не набула права власності на спірну ділянку, а тому вирішення земельного спору не відноситься до компетенції суду.
На відміну від позивачки відповідачка зверталася до Київради з заявою про приватизацію земельної ділянки, однак отримала відмову ГУ земельних ресурсів у зв’язку з відсутністю згоди на це іншого співвласника будинку – позивачки у даній справі, яка володіє 1/4 часткою будинку, але з аналогічною заявою не зверталася. Узгодити спільну заяву до Київради позивачка також відмовилася.
За таких обставин відповідачка була вимушена звернутися до адміністративного суду з позовом на Київську міську раду з приводу її бездіяльності при вирішенні питання про приватизацію земельної ділянки. Спірне питання вирішується у Солом’янському суді м. Києва, як першої інстанції у справах адміністративного провадження.
При зазначених обставинах слід визнати, що згідно з чинним законодавством на даній стадії земельний спір не вирішується у порядку цивільного судочинства, а тому касаційна скарга є безпідставною і не підлягає задоволенню.
Відповідачка звертається до Верховного Суду України з проханням відмовити у задоволенні касаційної скарги Мощенок А.І., а рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Додаток: копія довіреності, яка є також в матеріалах справи.
Відповідач Хижняк О.І.
Представник відповідача Куля В.І.(довіреність від 10.07.2009 р.№ 17-3603)
