Далі буде касаційна скарга. Сергій Петрович Комісар цю справу так не залишить. Тим більше, що є підстави. Доводи колегії суддів КАГС непереконливі.
Так, залишено у силі рішення першої інстанції:
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2010 р. № 7/129
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кота О.В.,
суддів:
Демидової А.М.,
Шевчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
АК "Київенерго" (позивач)
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 р.
(скасовано повністю рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р.)
у справі № 7/129
за позовом АК "Київенерго"
до Київської міської державної адміністрації
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача
1. Головне управління державного казанчейства України у місті Києві (третя особа-1);
2. Київська міська рада (третя особа-2)
про стягнення суми
за участю представників:
від позивача
Комісар С.П.
від відповідача
Сагайдак О.П.
від третьої особи-1
Новіцька Л.О.
від третьої особи-2
Шадевська Ж.Е.
В С Т А Н О В И В: У січні 2009 року АК "Київенерго" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації про стягнення 186 891 398,44 грн. шкоди, завданої позивачу внаслідок бездіяльності відповідача з приводу встановлення порядку і строків зміни тарифів на теплову енергію.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції АК "Київенерго" було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 395 006 280,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. у справі № 7/129 (суддя Якименко М.М.) позов задоволено повністю: стягнуто з Київської міської державної адміністрації на користь АК "Київенерго" 395 006 280,00 грн. компенсації з різниці в тарифах на теплову енергію, 25 500,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 р. (колегія суддів у складі: Андрієнка В.В. - головуючого, Буравльова С.І., Вербицької О.В.), рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. у справі № 7/129 скасовано повністю та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 р., АК "Київенерго" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати вказану постанову, а рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. у справі № 7/129 залишити в силі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що при постановленні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема, порушено ст. 129 Конституції України, ст. 4, ч. 2 ст. 35 ГПК України, п. 3 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України та неправильно застосовано ст.ст. 1166, 1173 ЦК України.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.07.2010 р. колегією суддів у складі: Кота О.В. - головуючого, Демидової А.М., Шевчук С.Р. прийнято касаційну скаргу АК "Київенерго" до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 26.07.2010 р. о 12 год. 30 хв.
Заслухавши представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом, позивач є суб'єктом природних монополій у сфері централізованого постачання теплової енергії.
Статтею 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення" встановлено, що державні фіксовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про природні монополії" одним із основних принципів регулювання діяльності суб'єктів природних монополій є принцип самоокупності суб'єктів природних монополій. При регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій органами, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, мають враховуватися: витрати, які згідно із законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу; податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та державних цільових фондів; вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів; очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів; державні дотації та інші форми державної підтримки.
Вказані норми закону реалізуються через закріплений у ч. 2 ст. 10 Закону України "Про ціни і ціноутворення" та ст. 15 Закону України "Про теплопостачання" принцип зміни державних фіксованих та регульованих цін і тарифів у зв'язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, змін цін на енергоносії та інших витрат.
Частиною третьою статті 20 Закону України "Про теплопостачання" (у редакції, що діяла на момент прийняття рішення та постанови у даній справі), який визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням,
постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, встановлено, що тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення та постанови у даній справі) до відання виконавчих органів міських рад віднесені повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Зазначені повноваження є власними (самоврядними) повноваженнями виконавчого органу, який створюється для здійснення виконавчих функцій та повноважень місцевого самоврядування.
Таким чином, виходячи з положень пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" та ч. 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" (у редакціях, що діяли на момент прийняття рішення та постанови у даній справі), повноваження відповідача як виконавчого органу Київради в галузі тарифної політики пов'язані із встановленням або погодженням у порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на оплату теплової енергії, побутових, комунальних, транспортних та інших послуг.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування усіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, враховувати повну собівартість теплової енергії та забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Згідно з п. 24 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955, тариф на теплову енергію має включати рівень рентабельності, який формується з урахуванням необхідності сплати податку на прибуток підприємств та спрямування частини отриманого прибутку на технічне переоснащення підприємств і не повинен перевищувати в цілому по підприємству 12 відсотків.
Як встановлено місцевим господарським судом, у зв'язку із значним зростанням цін на природний газ, який використовується для виробництва теплової енергії, розміру мінімальної заробітної плати з метою приведення тарифів на теплову енергію до економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування і постачання та компенсації збитків від незатвердження тарифів на економічно обґрунтованому рівні витрат на виробництво, транспортування і постачання теплової енергії позивач листами від 19.05.2006 р. № Д13/3316, від 23.08.2006 р. № Д13/5776, від 27.10.2006 р. № Д13/7350, від 29.05.2008 р. № Д02/3113, від 27.06.2008 р. № Д02/3737, від 04.09.2008 р. Д02/5059, від 19.11.2008 р. № Д02/6613, від 05.12.2008 р. № К04/6953 звертався до відповідача з проханням переглянути тарифи на теплову енергію шляхом приведення їх до рівня економічно обґрунтованих витрат та відшкодувати різницю в тарифах.
Частиною шостою статті 20 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що у разі тимчасового встановлення тарифу на теплову енергію нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізм компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.
Крім того, ч. 6 ст. 191 ГК України передбачено, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію згідно з законом.
Проте, як встановлено судом першої інстанції, відповідач не визначив порядку і строків зміни рівня встановлених ним тарифів на теплову енергію. Внаслідок такої бездіяльності відповідача, за відсутності встановленого ним порядку і строків зміни тарифів на теплову енергію та у зв'язку з дією в країні інфляційних процесів, подорожчанням природного газу тарифи на вироблену позивачем теплову енергію не були змінені відповідачем, у зв'язку з чим позивач зазнав значних матеріальних збитків.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про природні монополії" збитки, завдані в результаті дій чи бездіяльності органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, підлягають відшкодуванню у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.
Згідно з приписами ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання вимог суду сторонами було проведено звіряння, за результатами якого сторони погодили суму, що підлягає компенсації позивачу на відшкодування шкоди, завданої незатвердженням тарифів на теплову енергію для житлово-експлуатаційних організацій на рівні економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування і постачання за 2008 рік у розмірі 395 006 280,00 грн. Погоджений сторонами розмір компенсації з різниці в тарифах також підтверджується поданими позивачем суду розрахунками фактичних збитків від реалізації теплової енергії та довідками про корисний відпуск теплової енергії за 2008 рік.
За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.
Скасовуючи рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. та приймаючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до ст. 96 Бюджетного кодексу України дотація –це вид міжбюджетного трансферту, а законами України про Державний бюджет України на відповідний рік передбачається надання міжбюджетних трансфертів на погашення заборгованості з різниці в тарифах у вигляді субвенцій місцевим бюджетам, які Бюджетним кодексом України віднесені до міжбюджетних трансфертів. Тобто, на думку суду апеляційної інстанції, погашення заборгованості з різниці в тарифах має здійснюватись за рахунок коштів саме Державного бюджету України, а не з місцевого. При цьому апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові зазначає, що починаючи з 2006 року законами України про Державний бюджет України на відповідний рік передбачались субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, апеляційним господарським судом не враховано, що згідно зі ст. 7 Бюджетного кодексу України бюджетна система України ґрунтується на принципах, одним з яких є принцип самостійності. Відповідно до вказаного принципу Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети.
Крім того, як вбачається з приписів ч. 1 ст. 20 Закону України "Про природні монополії" та ст. 1173 ЦК України, обов'язок відповідача компенсувати позивачу різницю в тарифах не ставиться в залежність від наявності чи відсутності відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.
Таким чином, обставини, вказані апеляційним господарським судом, не звільняють відповідача від обов'язку компенсувати позивачу різницю в тарифах на теплову енергію.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов до хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та неправомірно скасував рішення господарського суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
З огляду на викладене, рішення місцевого господарського суду відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам закону, вказаним у ньому, а тому зазначене судове рішення підлягає залишенню в силі.
Постанову апеляційного господарського суду не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню.
Крім того, відповідно до ст. 49 ГПК України скаржнику підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача витрати, понесені у зв'язку з оплатою касаційної скарги державним митом.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу АК "Київенерго" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2010 р. у справі № 7/129 скасувати.
Рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. у справі № 7/129 залишити в силі.
Стягнути з Київської міської державної адміністрації на користь АК "Київенерго" 12 750,00 грн. державного мита за розгляд справи у касаційному порядку.
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
Згідно зі ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.В. Кот
Судді А.М. Демидова
С.Р. Шевчук
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10736699
