Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року                                              м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів:            Ізмайлової Т.Л.,Кадєтової О.В., Мостової Г.І.,Ситнік О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом                           ОСОБА_6 до комунального підприємства «Харківводоканал» про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із указаним позовом, в якому просила здійснити повірку приладів обліку холодної та гарячої води, встановлених в її квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, за рахунок КП «Харківводоканал»; зобов'язати КП «Харківводоканал» скасувати нарахування за період з жовтня 2012 року по дату взяття на облік приладів обліку холодної та гарячої води в кількості чотирьох штук, встановлених у квартирі, зобов'язати КП «Харківводоканал» провести перерахунок нарахувань за спожиту холодну та гарячу воду за весь період, починаючи з жовтня 2012 року, виходячи з фактичних показань приладів обліку холодної та гарячої води, встановлених у квартирі позивача.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що в її квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 було встановлено та опломбовано чотири прилади обліку холодної та гарячої води.

Наприкінці травня 2012 року на адресу позивача надійшло повідомлення начальника АВ Київського району АС (а) ФО ДЗ департаменту збуту                     КП «Харківводоканал» щодо необхідності проходження державної повірки приладів обліку холодної та гарячої води з 01 липня по 30 вересня 2012 року.

У зв'язку з чим, ОСОБА_6 звернулася до відповідача з заявою, в якій просила провести повірку лічильників холодної і гарячої води за рахунок відповідача з посиланням на нормативні акти щодо обов'язку проведення періодичної повірки за рахунок підприємства, яке надає послугу з водопостачання.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від                  10 липня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 листопада 2013 року рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконною відмову КП «Харківводоканал» у здійсненні повірки приладів обліку холодної та гарячої води, встановлених у квартирі ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок КП «Харківводоканал».

Зобов'язано КП «Харківводоканал» скасувати незаконні нарахування за період з 01 жовтня 2012 року по 20 червня 2013 року щодо позивача за спожиту холодну і гарячу воду.

Зобов'язано КП «Харківводоканал» провести перерахунок нарахувань за спожиту холодну та гарячу воду за період з 01 жовтня 2012 року по 20 червня 2013 року відповідно до фактичних показань приладів обліку холодної і гарячої води, встановлених в квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 липня 2014 року зобов'язано КП « Харківводоканал» відновити на обліку прилади обліку холодної та гарячої води в кількості чотирьох штук у квартирі ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок КП «Харківводоканал».

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2014 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2014 року змінено.

Скасовано рішення в частині зобов'язання КП «Харківводоканал» скасувати незаконні нарахування за період з 01 жовтня 2012 року по 20 червня 2013 року щодо позивача за спожиту холодну і гарячу воду та зобов'язання          КП «Харківводоканал» провести перерахунок нарахувань за спожиту холодну та гарячу воду за період з 01 жовтня 2012 року по 20 червня 2013 року відповідно до фактичних показань приладів обліку холодної та гарячої води, встановлених у квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1 та відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення Київського районного суду           м. Харкова від 01 квітня 2014 року та додаткового рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 липня 2014 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взяв на себе обов'язок здійснювати виконання робіт та надання послуг з водопостачання, а тому саме на відповідача покладено обов'язок щодо проведення повірки лічильника, у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж після повірки, встановлених у позивача в квартирі приладів обліку холодної та гарячої води.

В період з жовтня 2012 року по 20 червня 2013 року нарахування оплати за надання послуг водопостачання та водовідведення відбувалося не за показниками приладів обліку, а за тарифами та нормами водоспоживання, у зв'язку з чим у позивача виникла заборгованість по сплаті послуг, в той час як відповідачем не доведено, що встановлені прибори обліку були несправні та потребували ремонт та вели облік наданих послуг відмінно від їх звичайного робочого стану у міжповірочний період.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання               КП «Харківводоканал» скасувати незаконні нарахування за період з 01 жовтня 2012 року по 20 червня 2013 року щодо позивача за спожиту холодну і гарячу воду та зобов'язання КП «Харківводоканал» провести перерахунок нарахувань за спожиту холодну та гарячу воду за період з 01 жовтня 2012 року по                  20 червня 2013 року відповідно до фактичних показань приладів обліку холодної та гарячої води, встановлених у квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1 та відмовляючи в задоволенні позовних вимог у цій частині, апеляційний суд виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права.

Проте, повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 зареєстрована в АДРЕСА_1 і є споживачем послуг водопостачання та водовідведення.

У травні 2012 року відповідач направив повідомлення ОСОБА_6 про необхідність проведення періодичної повірки засобів обліку холодної та гарячої води.

З 1 жовтня 2012 року по 20 червня 2013 року нарахування оплати за послуги водопостачання та водовідведення здійснювалося за перші три місяці за середньомісячними показаннями засобів обліку, а в подальшому за встановленими тарифами та нормами водоспоживання.

Позивач був вимушений за власний рахунок здійснити повірку приладів обліку води в квартирі і після їх опломбування 20 червня 2013 року нарахування плати на споживання послуг відбувається за показниками приладів.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені у ст. 16 ЦК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Разом з тим, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не врахував, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень                      ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У зв'язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в частині зобов'язання КП «Харківводоканал» скасувати незаконні нарахування та провести перерахунок за спожиту холодну та гарячу воду з тих підстав, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом, не можна визнати обґрунтованим.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав вірну оцінку всім зібраним у справі доказам та з урахуванням указаних норм матеріального права дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Крім того, оскаржуване додаткове рішення Київського районного суду          м. Харкова від 18 липня 2014 року не було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, з огляду на що воно не може переглядатися судом касаційної інстанції.

Таким чином, в силу положень ст. 324 ЦПК України додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 липня 2014 року не підлягає оскарженню в касаційному порядку, отже касаційне провадження в цій частині було відкрито помилково.

За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про те, що касаційне провадження в частині оскарження додаткового рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 липня            2014 року підлягає закриттю.

Керуючись ст. ст. 324, 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 01 грудня 2014 року скасувати та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2014 року.

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 в частині оскарження додаткового рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 липня 2014 року, у справі за позовом ОСОБА_6 до комунального підприємства «Харківводоканал» про зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                    Судді:В.О. Кузнєцов Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова  Г.І. Мостова   О.М. Ситнік

http://reyestr.court.gov.ua/Review/47045530

[Перо]

Державний герб України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року                                                                                           м. Київ 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого                 Луспеника Д.Д.,

суддів:              Гулька Б.І.,                                    Журавель В.І.,

                                                   Хопти С.Ф.,                              Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Крона» про захист     прав споживачів та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою    ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду                          м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що товариство з обмеженою відповідальність «Крона» (далі - ТОВ «Крона») є утримувачем будинку АДРЕСА_1, та яке зобов'язано проводити ремонт несучих конструкцій, у тому числі і пошкоджену плиту перекриття над його квартирою, за що нараховує йому квартирну плату, але своїх зобов'язань товариство не виконує. Крім того, зазначав, що преюдиційним рішенням суду            від 6 вересня 2006 року ОСОБА_4, яка є власником квартири № 12 зазначеного вище будинку № 46, що розташована поверхом вище над належною йому квартирою № 8, зобов'язано полагодити плиту перекриття між їх квартирами, що була пошкоджена внаслідок самовільного демонтування нею несучої стіни. Проте до цього часу рішення суду не виконано, а відповідач також не вчиняє цих дій, які входять до його функціонального обов'язку, нараховуючи при цьому як складову тарифу на квартирну плату поточний ремонт несучих та захисних конструкцій будинку. 

З урахуванням наведеного та з посиланням на Закон України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про житлово-комунальні послуги» позивач просив суд захистити його права як споживача житлово-комунальних послуг та зобов'язати відповідача списати з нарахованої йому квартирної плати частину суми у розмірі 3 462 грн 8 коп. за ненадані товариством послуги. 

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 січня 2015 року у задоволенні позову          ОСОБА_3 відмовлено. 

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області 24 червня 2015 року рішення районного суду змінено в частині правового обґрунтування відмови ОСОБА_3 у позові. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування відмови ОСОБА_3 у позові, виходив із того, що позовні вимоги позивача про списання частини нарахованої квартирної плати не є належним способом судового захисту, оскільки не відповідають положенням ст. ст. 3, 4 ЦПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, так як вимог до нього про стягнення квартирної плати товариство не заявляло, а його доводи можуть бути предметом розгляду саме цих вимог.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_3 просив про захист його порушеного права як споживача та зобов'язання відповідача, утримувача житлового будинку, в якому він проживає, вчинити певні дії, зокрема списати частину квартирної плати за невиконання ним своїх обов'язків по належному утриманню та ремонту будинку. При цьому позивач посилався на Конституцію України, як норми прямої дії, на Закон України «Про захист прав споживачів» та Закон України «Про житлово-комунальні послуги»

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право;          4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення;          8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;                  9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.

Правовий аналіз наведених положень ЦПК України, ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дозволяє дійти висновку про те, що обраний позивачами спосіб захисту своїх прав, а саме захист його прав як споживача та зобов'язання відповідача, утримувача житлового будинку, в якому він проживає, вчинити певні дії, зокрема, списати (зменшити) частину квартирної плати за невиконання ним своїх обов'язків по належному утриманню та ремонту будинку, не суперечить положенням ст. 16 ЦК України. Зокрема, ч. 2 указаної статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Крім того, судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції  України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Апеляційний суд при ухваленні рішення зазначив про те, що враховує обов'язкову для застосування судами правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України № 6-25 цс 11 від 12 вересня 2011 року. Проте суд не врахував, що зазначена постанова суду приймалась за інших фактичних обставин справи та іншого правового регулювання спірних правовідносин. 

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не може вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                      Д.Д. Луспеник

Судді:                                                                                                     Б.І. Гулько

В.І. Журавель

С.Ф. Хопта

С.П. Штелик

http://reyestr.court.gov.ua/Review/53117727