'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: ВССУ: спірні питання щодо укладення договору надання ЖКП  (Прочитано 2280 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах                                             Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і       кримінальних справ у складі:

головуючого Ситнік О.М., суддів:  Кафідової О.В.,  Нагорняка В.А.,Мазур Л.М.,  Писаної Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_6, яка діє через представника ОСОБА_7, на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2011 року, додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на заяву, ухилення від укладення договору водопостачання належної їй квартири АДРЕСА_1, відкриття особового рахунку на її ім'я та виключення з нього суми заборгованості, що утворилась від попереднього власника квартири, також просила зобов'язати відповідача підготувати та укласти з нею договір водопостачання, відкрити на її ім'я особовий рахунок та виключити з рахунку суму заборгованості, що утворилася від попереднього власника.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська                від 29 грудня 2011 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду         від 09 липня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить вказані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не надано жодних доказів на підтвердження її звернення до належної особи стосовно укладення договору з надання послуг водопостачання та водовідведення, а відтак у неї не виникло право вимагати вчинення певних дій, оскільки відсутня відмова відповідача в укладенні договору та списанні боргових зобов'язань колишнього власника квартири.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, вказуючи у своєму судовому рішенні також на те, що відповідач не є належною стороною при укладенні спірного договору та зазначені питання не відносяться до компетенції КП «Дніпроводоканал».

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 05 травня 2011 року є власником квартири АДРЕСА_1.

На усне звернення до відділення КП «Дніпроводоканал» щодо укладення договору водопостачання до своєї квартири ОСОБА_6 отримала усну відмову.

12 липня 2011 року ОСОБА_6 на адресу КП «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради направила письмову заяву з проханням підготувати та укласти з нею договір водопостачання, відкрити особовий рахунок, виключивши з нього суму заборгованості, що виникла з вини попереднього власника, а також з проханням про результати розгляду її заяви повідомити її в установленому законом порядку.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що лист не отримував оскільки за адресою, на яку його було відправлено, знаходиться районна абонентська дільниця підприємства, а не канцелярія                                КП «Дніпроводоканал», яка приймає кореспонденцію. Крім того, відповідач зазначив, що не укладає договори на водопостачання з мешканцями будинків, оскільки не є виконавцем цих послуг у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та  скаргою  про їх порушення.

Вважаючи, що позивач не зверталась в установленому порядку до відповідача із зверненням, оскільки відповідне звернення не було направлене на юридичну адресу відповідача, місцевий суд не звернув уваги на положення ст. 7 вказаного Закону, за змістом якої (ч. 2) якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Таким чином, Законом України «Про звернення громадян» передбачено безумовне право особи на одержання відповіді на свою заяву (звернення) від будь-якого суб'єкта звернення незалежно від виду та форми власності, оскільки саме так державою гарантується забезпечення і утвердження прав, свобод та інтересів людини, закріплених Конституцією та чинним законодавством, що є головним обов'язком держави.

При цьому законом також гарантовано, що при надходженні звернення, в якому викладені питання, що не входять до повноважень установи, до якої воно надійшло, звернення в термін не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Суд не звернув уваги на те, що позивач своє звернення у виді заяви відповідачеві про укладення договору направила за адресою районної дільниці, вказаною на офіційному сайті відповідача, тобто його структурного підрозділу. При цьому відповідач не спростував отримання його структурним підрозділом відповідного звернення (заяви). 

Отже, посилання відповідача на те, що заява ОСОБА_6 не була предметом розгляду, оскільки була надіслана не на юридичну адресу, а за адресою районної абонентської дільниці підприємства, є безпідставними та такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про звернення громадян».

Ухвалюючи рішення в цій частині, суди наведених норм Закону не врахували, а тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Не може залишатися в силі і рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача підготувати та укласти договір водопостачання щодо квартири, відкрити на її ім'я особовий рахунок та виключити з рахунку суму заборгованості, що виникла з вини попереднього власника.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просила захистити її порушені права споживача послуг з водопостачання та водовідведення шляхом зобов'язання КП «Дніпроводоканал» укласти договір про надання послуг з питаного водопостачання та водовідведення як зі споживачем на основі Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630. 

Відмовляючи у задоволені позову в частині зобов'язання укласти договір з тих підстав, що позивач не зверталась з відповідною вимогою у досудовому порядку, місцевий суд не розглянув вимогу, яка була самостійним предметом позову.

Так, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Аналіз положень вказаного Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642-643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 

Розкриваючи зміст засади свободи договору, у статтях 6, 627 ЦК України визначено, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до               абз. 2  ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3       ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, статей 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, підготовка та укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком виконавця. Відмова виконавця послуг від підготовки та укладення договору в такому разі суперечить вимогам                      ч. 3 ст. 6, статей 627, 630 ЦК України та статей 19, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (у тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Разом з тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (статті 3, 6, 12-15, 20 ЦК України, статті 3-5 ЦПК України), можна дійти висновку про те, що в разі невизнання виробником (виконавцем) права споживача, на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 10 жовтня 2010 року у справі                   № 6-110цс12.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду, погодився з його висновком, що позивач не надала доказів належного звернення до відповідача з вимогою щодо укладення договору, та одночасно дійшов висновку, що відповідач не є належною стороною при укладенні договору. Такі висновки є взаємовиключні. При цьому дійшовши висновку, що відповідач є неналежним та до його компетенції не відносяться питання щодо укладення договорів, апеляційний суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України свій висновок не мотивував та не зазначив обставин, на підставі яких він дійшов таких висновків.

Так, відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на те, що договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою, яким він не є.

Оскільки судами відповідні обставини щодо встановлення балансоутримувача як колективного замовника таких послуг та наявності у останнього договірних відносин із постачальником не встановлені, висновок судів, що відповідач не є належним не є безспірним.


Крім того, Законом України від 10 квітня 2014 року № 1198-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» внесено зміни до ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо особливостей укладання договорів у багатоквартирному будинку, а саме: визначено, що договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення                         (з використанням внутрішньобудинкових систем) з іншим виконавцем.

Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Оскільки судами не встановлено фактичних обставин, не досліджено та не надано правової оцінки доказам, що не може бути усунуто на стадії касаційного перегляду справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, яка діє через представника ОСОБА_7, задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська                  від 29 грудня 2011 року, додаткове рішення Бабушкінського районного суду           м. Дніпропетровська від 09 липня 2013 року і ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.М. СитнікСудді:          О.В. Кафідова Л.М. Мазур В.А. Нагорняк Т.О. Писана

http://reyestr.court.gov.ua/Review/41214926
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email