Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого     Кузнєцова В.О.,

суддів:                Євтушенко О.І.,                            Ізмайлової Т.Л.,

КадєтовоїО.В.,                    Мостової Г.І.,

за участю представника позивача Київського національного університету імені Тараса Шевченка - Кириленко І.С.,

та відповідачів ОСОБА_6., ОСОБА_7

розглянувши в судовому засіданні справу за позовомКиївського національного університету імені Тараса Шевченка до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Міністерство оборони України, Служба у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, про виселення, стягнення заборгованості з оплати за проживання,

за касаційною скаргою Київського національного університету імені Тараса Шевченка на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов договору «Про підготовку спеціалістів» від 11 вересня 1995 року та додаткових угод до нього від 21 лютого 1997 року № 07-94, від 28 жовтня 1998 року № 07-94-1 Київський національний університет ім. Т. Шевченка передав у користування Міністерству оборони України блок-секції у гуртожитку № 11 за адресою: АДРЕСА_1 для проживання офіцерів, офіцерів-слухачів та членів їх сімей на термін навчання. 22 грудня 1997 року було укладено договір № 135 про підготовку спеціалістів, до якого 19 серпня 2009 року було укладено додаткову угоду № 303/44/09. Відповідно до умов даного договору Міністерство оборони України зобов'язалось після введення до експлуатації жилого будинку по АДРЕСА_2 звільнити та передати позивачу житлові кімнати у студентському гуртожитку № 11. Зазначене відселення Міністерство оборони України повинно було провести до кінця 2011 року. З 01 січня 2012 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка не має жодних договірних відносин з Міністерством оборони України. Також позивач зазначав, що відповідно до умов укладених між Університетом та Міністерством оборони України договорів сім'ї військовослужбовців повинні були сплачувати за проживання особисто. Розмір оплати встановлюється за згодою сторін. У зв'язку з неналежним виконання свого обов'язку зі оплати за проживання у гуртожитку у відповідачів виникла заборгованість.

Посилаючи на наведене, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, позивач просив виселити відповідачів на підставі ст. 116 ЖК України із кімнат № № 320/2, 321/3 АДРЕСА_1 що належить Київському національному університету імені ТарасаШевченка на праві повного господарського відання, оскільки при їх вселенні не були дотримані вимоги ст. 128 ЖК України щодо порядку надання житлової площі в гуртожитку і вони займають дані жилі приміщення самовільно без наявної підстави, визначеної законом. Також позивач, посилаючись на положення ст. ст. 639, 903 ЦК України й те, що між сторонами укладена усна угода про надання послуг, Університетом надаються житлово-комунальні послуги, створюються всі належні умови для проживання в гуртожитку, а відповідачі частково оплачують зазначені послуги, просив стягнути з відповідачів заборгованість з оплати за проживання в гуртожитку.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі Київський національний університет імені Тараса Шевченка просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У звʼязку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Судом установлено, що починаючи з 1995 року між Київським національним університетом ім. Т. Шевченка та Міністерством оборони України було укладено ряд договорів (договір від 22 грудня 1997 року № 135; договір про підготовку спеціалістів від 11 вересня 1995 року; договір від 24 липня 2006 року № 67) та додаткових угод до них про підготовку спеціалістів та про надання позивачем в тимчасове користування приміщень гуртожитку Міністерству оборони України.

Згідно з умовами договору від 11 вересня 1995 року «Про підготовку спеціалістів» та додаткових угод до нього від 21 лютого 1997 року № 07-94, від 28 жовтня 1998 року № 07-94-1 Київський національний університет імені Тараса Шевченка передав у користування Міністерства оборони України блок-секції у гуртожитку АДРЕСА_1 для проживання офіцерів, офіцерів-слухачів та членів їх сімей на термін навчання.

Пунктом 6 додаткової угоди від 28 жовтня 1998 року № 07-94-1, яким внесено зміни до п. 2.10 договору від 11 вересня 1995 року, встановлено, що сім'ї військовослужбовців оплату за проживання проводять особисто в бухгалтерію університету, розмір якої визначається за згодою сторін.

Крім вищезазначеного договору, 22 грудня 1997 року було укладено договір № 135 про підготовку спеціалістів. Також з сім'ями військовослужбовців було укладено додаткову угоду від 19 серпня 2009 року № 303/44/09.

Додатковою угодою до договору про підготовку спеціалістів                  від 22 грудня 1997 року, яка укладена 19 серпня 2009 року між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Міністерством оборони України, визначено термін дії договору ‒ з 01 січня 1998 року до 31 грудня 2011 року.

Після закінчення строку дії договорів відповідачі продовжують проживати в гуртожитку, користуватися житлово-комунальними послугами.

Відповідно до розділу 2 зазначеної додаткової угоди Міністерство оборони України зобов'язалося після введення до експлуатації жилого будинку по АДРЕСА_2 звільнити та передати університетові житлові кімнати в студентському АДРЕСА_1 зайняті десятьма сім'ями військовослужбовців, у тому числі, звільнених у запас або відставку.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі вищезазначених договорів 15 вересня 2001 року були вселені до кімнат № № 320/2, 321/3 гуртожитку АДРЕСА_1

Згідно з п. 2.2. додаткової угоди Міністерство оборони України зобов'язалося протягом 2010 року провести відселення решти сімей військовослужбовців, які проходять військову службу, і передати університету звільнені житлові кімнати в студентському гуртожитку № 11.

Відповідно до п. 2.3. додаткової угоди до кінця 2011 року Міністерство оборони України мало провести відселення всіх сімей військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, і передати університету звільнені житлові кімнати в студентському гуртожитку № 11.

Судом установлено, що відповідачі переселені із гуртожитку не були.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань Міністерством оборони України відповідачі не можуть бути виселені як особи, які порушили п. 2.3 додаткової угоди від 19 серпня 2009 року та не підлягають під категорію осіб, які можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення з підстав, передбачених ст. 116 ЖК України. Також суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в частині стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, оскільки відсутні докази для належного нарахування належних до сплати сум.   

Проте з висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

Обґрунтовуючи підстави позову, Київський національний університет імені Тараса Шевченка посилався на те, що, оскільки строк дії додаткової угоди від 19 серпня 2009 року № 303/44/09 на проживання військовослужбовців у гуртожитку АДРЕСА_1 у грудні 2011 року, то починаючи з 01 січня 2012 року відсутні підстави, які б надавали право відповідачам на проживання у кімнатах вказаного гуртожитку.

У той же час, вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позову про виселення відповідачів із указаного гуртожитку з підстав відсутності будь-яких договірних відносин між останніми та університетом, на порушення приписів ст. ст. 212, 214, 303 ЦПК України суди  не звернули уваги на те, що правовою підставою для вселення відповідачів до гуртожитку були договірні відносини між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та Міністерством оборони України, строк дії яких закінчився. З огляду на таке суди  не перевірили, чи не припинилися за таких обставин правові підстави для зайняття відповідачами спірних жилих приміщень та чи не порушуються у зв'язку із цим права позивача на користування та розпорядження своїм майном.

Крім того, умовами додаткової угоди до договору про підготовку спеціалістів від 22 грудня 1997 року, яка укладена 19 серпня 2009 року між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка таМіністерством оборони України, передбачено, що розмір оплати за проживання в гуртожитку згідно з калькуляцією визначається на підставі наказу ректора.

У разі якщо строк дії договору закінчився, а особа, заселена в гуртожиток на підставі такого договору, продовжує користуватися майном і отримувати послуги, на неї покладається обов'язок сплачувати за його користування в розмірах, у строки та в порядку, що були визначені договором, строк якого закінчився.

Із матеріалів справи вбачається, що плата за користування гуртожитком АДРЕСА_1 визначалася наказами ректора університету від 21 березня 2006 року № 184-32, від 30 грудня 2009 року № 871-32, від 13 травня 2011 року № 370-32 та з 01 червня 2011 року становила 402 грн у місяць за одне ліжко-місце, зайняте мешканцями, які не є співробітниками університету, та членами їхніх сімей.

Оскільки ОСОБА_6, ОСОБА_7 проживають у гуртожитку, займають два ліжко-місця, отримують і користуються житлово-комунальними послугами, які належним чином надаються університетом, то вони мають сплачувати за проживання у гуртожитку та надані їм комунальні послуги.

Крім того, як на одну з підстав відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідачів заборгованості з оплати за проживання у гуртожитку суди послались на відсутність доказів своєчасного інформування відповідачів щодо підвищення розміру плати за проживання у гуртожитку.

У той же час на порушення приписів ст. ст. 212, 303 ЦПК України суди не надали належної оцінки акту, згідно з яким ОСОБА_6 відмовився ознайомитися з наказом від 11 травня 2011 року № 365-32 «Про оплату за користування гуртожитками Університету», на підставі якого встановлено вартість проживання за одне ліжко-місце у сумі 402 грн (а. с. 82-93).

Крім того, не звернуто увагу на те, що у разі розгляду спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Главами 58, 59 ЦК України визначено правове регулювання договорів майнового найму і найму житла, а положеннями ст. 391 ЦК України захищено права власника від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння.

Оскільки відповідачі проживають у гуртожитку на підставі цивільно-правового договору, строк якого закінчився, то власник гуртожитку має право звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі положень ЦК України.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-503цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Відповідно до  ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх  прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення, суд наведеного не врахував, на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України пояснень позивача в достатньому обсязі не перевірив, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. 

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Київського національного університету імені Тараса Шевченка задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий
В.О. Кузнєцов Судді:О.І. Євтушенко Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. Мостова

http://reyestr.court.gov.ua/Review/63324426