Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2019 року

Київ

справа №522/17737/17

адміністративне провадження №К/9901/2284/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи: Департамент економічного розвитку Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Управдом-1» про визнання незаконним та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Домусчі Л.В. від 12 квітня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Градовського Ю.М., Крусяна А.В., Яковлєва О.В. від 12 грудня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до виконавчого комітету Одеської міської ради, за участю третіх осіб на стороні відповідача - Департаменту економічного розвитку Одеської міської ради, ТОВ «Управдом-1» (далі - треті особи), у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 96 від 30 березня 2017 року «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, для Товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом-1».

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що ТОВ «Управдом-1» не є виконавцем житлово-комунальних послуг, оскільки ТОВ «Будівельно-монтажне управління-1» не мало права передавати будинок зі свого балансу на баланс ТОВ «Управдом-1». Крім того позивач посилався на те, що при зміні тарифів було порушено порядок доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну ціни/тарифів. Також позивачем зазначено, що тарифи були розраховані невірно, оскільки до їх структури увійшло щоденне «Прибирання прибудинкових території», яка на його думку, взагалі не перебуває ні у володінні ні у користуванні ТОВ «Управдом-1».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення Одеської міської ради № 96 від 30 березня 2017 року прийнято у відповідності до норм діючого законодавства, порушень при його прийнятті допущено не було. Суди першої та апеляційної інстанцій також дійшли до висновку про те, що ТОВ «Управдом-1» є управителем та балансоутримувачем житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та правомірно надає житлово-комунальні послуги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 17 січня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гімона М.М. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/17737/17 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу.

Учасниками справи письмових клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 96 від 30 березня 2017 року «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, для товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом-1» було встановлено тарифи на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, розташованих за вказаною адресою.

Оскаржуване рішення прийнято на підставі наступних документів: протоколу загальних зборів співвласників будинку № АДРЕСА_1 від 03 листопада 2016 року; економічного обґрунтування тарифів про утримання будинку і споруд та прибудинкової території; рішення Одеської міської ради від 21 грудня 2007 року № 2099-V про визначення ТОВ «БМУ-1» балансоутримувачем 1-ої черги 3-х секцій будинку АДРЕСА_1; акта прийому-передачі 1-ої черги 3-х секцій будинку АДРЕСА_1 від УКБ ОМР до ТОВ «БМУ-1»; договір від 29 грудня 2007 року на управління та утримання 1-ої черги 3-х секцій будинку АДРЕСА_1 між ТОВ «БМУ-1» та ТОВ «Управдом-1»; акта прийому-передачі 1-ої черги 3-х секцій будинку АДРЕСА_1 від ТОВ «БМУ-1» до ТОВ «Управдом-1»; рішення Одеської міської ради від 21 грудня 2012 року № 2473-VI про визначення ТОВ «БМУ-1» балансоутримувачем 2-ої черги 2-х секцій будинку АДРЕСА_1; акта прийому передачі 2-ої черги 2-х секцій будинку АДРЕСА_1 від КП «Капітальне будівництво міста Одеси» до ТОВ «БМУ-1»; договору від 02 грудня 2011 року на управління та утримання 2-ої черги 2-х секцій будинку АДРЕСА_1 між ТОВ «БМУ-1» та ТОВ «Управдом-1»; акта прийому-передачі 2-ої черги 2-х секцій будинку АДРЕСА_1 від ТОВ «БМУ-1» до ТОВ «Управдом-1»; рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 21 червня 2012 року № 197 про встановлення тарифів на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, для ТОВ «Управдом-1» та інших документів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про те, що ТОВ «Управдом-1» є балансоутримувачем будинку № АДРЕСА_1, оскільки договори, укладені між ТОВ «БМУ-1» та ТОВ «Управдом-1» про надання послуг з управління будинком, спорудою, житловим комплексом є нікчемними, оскільки всупереч вимогам частини другої статті 1031 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договорів) ці договори не були нотаріально посвідчені та зареєстровані у встановленому поряду.

Скаржник також посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не правильно застосували норму матеріального права, зокрема, зазначили, що договори про надання послуг з управління будинком, спорудою, житловим комплексом відповідають типовій формі, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2009 року № 484, хоча вказані договори укладені у 2007 році.

Крім того, скаржник вважає хибним висновок суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ «БМУ-1» є власником будинку № АДРЕСА_1, оскільки насправді останнє є балансоутримувачем вказаного будинку відповідно до рішення Одеської міської ради від 21 грудня 2007 року № 2099-V.

Також скаржник звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам, викладеним у відповіді на відзив до адміністративного позову, у яких позивач вказував на чисельні порушення, допущені відповідачем під час формування тарифів з надання житлово-комунальних послуг.

Від Виконавчого комітету Одеської міської ради та ТОВ «Управдом-1» надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_2, у яких зазначається, що суди прийняли законні та обґрунтовані рішення, просять залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки судами правильно встановлено дотримання відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення, відтак, немає законних підстав для його скасування.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року відповідають, а доводи касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Так, одним із доводів скаржника є те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що під час формування тарифів з надання житлово-комунальних послуг відповідачем допущено чисельні порушення. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження виконавчого комітету Одеської міської ради у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні повноваження, зокрема, щодо встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування належать, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Згідно з положеннями частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на:

послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо).

Частинами першою та другою статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Порядок доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. На дату виникнення спірних правовідносини чинним був Порядок доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 30 липня 2012 року № 390 (далі - Порядок № 390).

Відповідно до пункту 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Порядок № 869) тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є сукупною (загальною) вартістю надання таких послуг, розрахованою на основі економічно обґрунтованих планованих (нормативних) витрат, витрат на відшкодування втрат, планового прибутку та податку на додану вартість або єдиного податку. До структури тарифу на послуги включаються витрати на відшкодування втрат виконавців, що виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом місцевого самоврядування.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що до повноважень органу місцевого самоврядування належить встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, до яких належать, зокрема, послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо). При цьому, тарифи на житлово-комунальні послуги розраховуються на основі економічно-обґрунтованих витрат у порядку, визначеному Порядком № 869, та доводяться до відома населення у порядку, визначеному Порядком № 390.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Виконкомом Одеської міської ради рішенням № 96 від 30 березня 2017 року «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, для товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом-1» було встановлено тарифи на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, розташованих за вказаною адресою. Прийняттю вказаного рішення передувало подання ТОВ «Управдом-1» економічних обґрунтувань тарифів про утримання будинку і споруд та прибудинкової території (у розрізі по кожному тарифу), попереднє рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 21 червня 2012 року № 197 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, для ТОВ «Управдом-1» та інші документи, зокрема, протокол № 1 від 03 листопада 2016 року громадських слухань власників квартир жилого будинку за вказаною адресою, яким підтверджено обґрунтованість нових тарифів.

Також судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, а саме: матеріалів фіксації від 22 грудня 2016 року і від 30 травня 2016 року про доведення тарифів до споживачів на дошці оголошень у будинку № АДРЕСА_1; листа від 18 липня 2016 року № 57 до Департаменту економічного розвитку Одеської міської ради щодо розміщення інформації про зміну тарифу у друкованих ЗМІ та Інтернет ресурсах міськради та відсутності зауважень громадян; листа від 02 лютого 2017 року № 2 до Департаменту економічного розвитку Одеської міськради щодо розміщення інформації про зміну тарифу у друкованих ЗМІ та Інтернет ресурсах Одеської міськради та відсутності зауважень громадян, встановлено, що інформація стосовно зміни розміру тарифів була доведення належним чином до споживачів (мешканців) будинку.

З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Виконавчим комітетом Одеської міської ради під час прийняття спірного рішення було дотримано вимоги, визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Порядком № 869, Порядком № 390, відтак, Виконком міськради діяв у межах повноважень та у порядку, визначеному законом.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 296/12031/13-а.

Стосовно доводів скаржника про відсутність у ТОВ «Управдом-1» повноважень балансоутримувача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 11 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» функції балансоутримувача до приватизації квартир виконував попередній власник будинку. Він повинен на вимогу об'єднання власників багатоквартирного будинку передати житловий комплекс на баланс об'єднання. Якщо ж немає особи, якій будинок може бути переданий на баланс, попередній власник (територіальна громада та уповноважені нею юридичні особи) продовжують виконувати функції балансоутримувача.

Передача майна з балансу на баланс відбувається відповідно до Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 (далі - чинна, на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок № 1521). Цей Порядок регулює процедуру передачі житлового комплексу на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, а також житлового комплексу або його частини на баланс іншої юридичної особи, статут якої передбачає можливість провадження такої діяльності, з балансу колишнього балансоутримувача.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», управитель - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору.

Пунктом 1 частини першої статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлює, що балансоутримувач має право здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю.

Зі змісту наведених правових норм слідує, що балансоутримувач будинку у разі, якщо у такому будинку не створено ОСББ, призначає орган місцевого самоврядування. Балансоутримувач має право укладати договори про передачу в управління об'єктів нерухомого, що перебуває на його балансі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, після збудування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, не було створено об'єднання власників багатоквартирного будинку, Рішенням Одеської міської ради від 21 грудня 2007 року № 2099-V та від 21 грудня 2012 року № 2473-VI ТОВ «Будівельно-монтажне управління-1» було визначено балансоутримувачем (управителем) зазначеного житлового будинку.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ТОВ «Управдом-1» є єдиним засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління-1», яке в свою чергу, було створено з метою забезпечення управління і експлуатації побудованих ТОВ «БМУ-1» багатоквартирних житлових будинків. Зокрема, відповідно до протоколу № 1 загальних зборів ТОВ «БМУ-1» від 15 жовтня 2007 року на зборах товариства створено нове ТОВ «Управдом-1» та зареєстровано в ЄДРЮОФОП 16 жовтня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про Державну реєстрацію юридичної особи.

Метою та предметом діяльності ТОВ «Управдом-1» відповідно до статуту є управління нерухомістю та надання будь-яких послуг з експлуатації житлових будинків та інше.

29 грудня 2007 року між ТОВ «БМУ-1» з однієї сторони, та ТОВ «Управдом-1» з другої сторони, укладений договір на управління та утримання житлового будинку і прибудинкової території житлового будинку у АДРЕСА_1. На підставі акта прийому-передачі від 29 грудня 2007 року вказаний будинок був переданий ТОВ «Управдом-1».

Відповідно до договору на управління та утримання житлового будинку і прибудинкової території від 02 грудня 2011 року ІІ черга збудованого будинку № 9 за вказаною адресою була передана ТОВ «Управдом-1». Актом від 02 грудня 2011 року ТОВ «БМУ-1» передало на баланс для управління ТОВ «Управдом-1» ІІ чергу завершеного будівництва об'єкту житлового зазначеного будинку.

На підставі правової оцінки вищенаведених доказів та встановлених під час розгляду справи обставин, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що ТОВ «Будівельно-монтажне управління-1» як балансоутримувач, який був призначений Одеської міською радою, мав право передавати будинок на баланс ТОВ «Управдом-1», тобто останній є виконавцем житлово-комунальних послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій та вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції помилково вказав, що ТОВ «БМУ-1» є власником, а не балансоутримувачем будинку, оскільки зазначена обставина не має правового значення для визначення повноважень ТОВ «БМУ-1» щодо передачі будинку в управління ТОВ «Управитель-1» у силу положень пункту 1 частини першої статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (відповідне право у рівній мірі має, як власник, так і балансоутримувач майна).

Колегія суддів також критично оцінює доводи скаржника, на які останній посилається як на підставу неправомірності оскаржуваного рішення, стосовно того, що договори про управління майном, укладені між ТОВ «БМУ-1» та ТОВ «Управитель-1» є нікчемними, оскільки чинність вказаних договорів не є предметом оскарження у даній справі. Крім того, скаржником не зазначено, у чому полягає порушення його прав та законних інтересів у разі, якщо послуги з утримання будинку надає ТОВ «Управитель-1», а не ТОВ «БМУ-1», як означений факт впливає на тарифікацію послуг з утримання будинку, процедуру розроблення та затвердження тарифів. З цієї ж підстави колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про неправильність застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права до спірних правовідносин, зокрема, застосування до правовідносин щодо укладення договору з управління майном (2007 рік) норми права, яка не була чинною на момент їх виникнення, а була прийнята пізніше (у 2009 році), оскільки чинність договору з управління майном, його зміст та форма не є предметом судового розгляду у даній справі, а надаючи правову оцінку відповідності договору управління майном вимогам законодавства, суди фактично вийшли за межі юрисдикції адміністративних судів.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                       Я.О. Берназюк

Судді:                                                                                 М.М. Гімон

                                                                                                      Н.В. Коваленко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81366520