'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: КАС: відмова у стягненні заборгованості у гуртожитку (бездоказовість позову)  (Прочитано 918 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД 

                 

Справа № 759/7712/19                                                     Головуючий у 1-й інст. - Горбенко Н.О.

Апеляційне провадження  №22-ц/824/15702/2019                                  Доповідач - Рубан С.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

         03 грудня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

                                   головуючого судді          Рубан  С.М.

                                   суддів                     Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є.

                                   при секретарі              Клець О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Державного житлово-комунального підприємства НАН України - Морозова Олександра В`ячеславовича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Горбенко Н.О. у справі за позовом Державного житлово-комунального підприємства НАН України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг,-

В С Т А Н О В И В :

Державне житлово - комунальне підприємство НАН України звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення, газопостачання, електропостачання, у тому числі оплати за проживання у гуртожитку у розмірі 64696,32 грн., що виникла за період з 01.01.2011 року по 01.04.2019 року.

Посилається на те, що Державне житлово - комунальне підприємство НАН України є самоврядною організацією, балансоутримувачем будинку в якому проживає та користується комунальними послугами відповідач. ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо оплати наданих житлово-комунальних послуг не виконала належним чином, допустила заборгованість у платежах за надані комунальні послуги. Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 11.03.2019 року у справі №759/5455/18 скасовано судовий наказ, виданий 27.04.2018 року Святошинським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі          51 937,30 грн. Тому позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

          Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019  року у задоволенні позову Державного житлово-комунального підприємства НАН України - відмовлено.

          Не погоджуючись з рішенням суду, представник Державного житлово-комунального підприємства НАН України - Морозов Олександр В`ячеславович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

          Посилається на те, що судом безпідставно не взято до уваги як належний доказ в розумінні статті 77 ЦПК України довідку №182141, за даними якої встановлюється заборгованість відповідача по житлово - комунальним послугам. Крім того, суд застосував до позовних вимог позовну давність, проте в судовому засіданні окремої заяви від відповідача про застосування строків позовної давності не надходило. Зазначає, що позовні вимоги охоплюють період з 01.01.2011 року по 01.04.2019 року, тому навіть з урахуванням можливості застосування строків позовної давності суд повинен був перерахувати суму заборгованості і задовольнити позов у відповідній частині, а не відмовляти у задоволенні позовних вимог повністю. Відмовляючи у задоволенні позову суд дійшов помилкового висновку, що відсутність укладеного договору про надання житлово - комунальних послуг є підставою звільнення відповідача від обов`язку сплати відповідного боргу. При цьому судом не враховано, що відповідач в судовому засіданні не заперечував факту користування комунальними послугами та факту їх не оплати.

          Відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що позивач не обґрунтував належність довідки №182141, зокрема обставини, на підтвердження яких надана вказана довідка, законні підстави і повноваження щодо її складення, найменування послуг, ціни/тарифи, встановлені відповідно до законодавства, об`єктивні кількісні та якісні показники. Зазначає, що заяву відповідачем про застосування позовної давності було подано письмово у відзиві на позовну заяву та усно під час судового засідання до винесення судом рішення. Заява про захист цивільного права або інтересу позивача була прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Клопотань до суду про поважність причин пропуску позовної давності та доказів на їх підтвердження позивачем не надано. В чинному законодавстві відсутній обов`язок суду перераховувати суму заборгованості. Крім того, зазначила, що не користується комунальними  послугами, які надає позивач. 

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі.

Відповідач та її представник заперечили проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились у судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно даних довідки №182141 наданої позивачем за період з 01.01.2011 року по 01.04.2019 року ОСОБА_1 має заборгованість по сплаті за житлово - комунальні послуги у розмірі 64 696, 32 грн., однак суд не прийняв до уваги вищезазначену довідку, оскільки у розумінні ст.77 ЦПК України вона не є належним доказом, що підтверджує позовні вимоги. Враховуючи, що встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності до частини заявлених позовних вимог сплинув, суд дійшов висновку про застосування строку позовної давності.Крім того, представником позивача не надано до суду жодного доказу з приводу того, що відповідачу направлялась пропозиція щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг та відповідний розрахунок заборгованості, не доведено те, що ОСОБА_1 відмовилась від укладення такого договору, тому суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини щодо надання житлово-комунальних послуг.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).   

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 22.12.1992 року по теперішній час зареєстрована у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданою Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА №3074864 від 23.04.2019 року (а.с.26).

Балансоутримувачем вищевказаного гуртожитку є Державне житлово - комунальне підприємство НАН України згідно Додатку 1 до розпорядження Президії НАН України №291 від 02.03.2000 року (а.с.3).

Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 11.03.2019року у справі №759/5455/18 скасовано судовий наказ, виданий 27.04.2018 року Святошинським районним судом м.Києва про стягнення з  ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 51 937,30 грн.(а.с.2).

Згідно даних довідки №182141 встановлено, що за період з 01.01.2011 рокупо 01.04.2019 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість по сплаті за житлово - комунальні послуги у розмірі 64 696, 32 грн.

Суд вірно не прийняв до уваги вищевказану довідку, надану представником позивача, оскільки у розумінні ст.77 ЦПК України вона не є належним доказом, що підтверджує позовні вимоги.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Враховуючи, щовстановлений строк позовної давності до частини заявлених позовних вимог сплинув, суд дійшов правильного висновку про застосування строку позовної давності до частини вимог.

Згідно п. 1 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором, що передбачено пунктом 3 частини другої ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року №45), наймач (орендар) квартири зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов`язок, а не право сторін.

Представником позивача не надано до суду жодного доказу з приводу того, що відповідачу направлялась пропозиція щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг та відповідний розрахунок заборгованості. Крім того, не доведено те, що ОСОБА_1 відмовилась від укладення такого договору.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Перелік житлово-комунальних послуг, що надаються споживачу, залежить від рівня благоустрою відповідного будинку (споруди).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-ІV, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Хоч у частині першій статті 19 Закону № 1875-ІV й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15та у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц.

Доводи апеляційної скарги, що суд помилково застосував позовну давність, оскільки в матеріалах справи відсутня окрема заява відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів не приймає до уваги.

    Відповідно до ч.2-5 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

    Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

    Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

    Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

   Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву поданому 13.05.2019 року, тобто до ухвалення у справі рішення, відповідач ОСОБА_1 просила суд першої інстанції застосувати позовну давність (а.с.31-33).

    Крім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за період з 01.01.2011 року по 01.04.2019 року, при цьому з клопотанням про поважність причин пропуску позовної давності позивач до суду не звертався та доказів на їх підтвердження не надавав.

     Нормами ЦПК України не передбачено вимог до заяви сторони у спорі про застосування позовної давності, а саме не конкретизовано, що сторона має подати окрему заяву. Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 зробила відповідну заяву у відзиві на позовну заяву, колегія суддів погоджується з висновком суду про застосування строку позовної давності до частини  позовних вимог заявлених у даній справі.

      Доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно не взято до уваги довідку №182141, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відомості зазначені у вказаній довідці не обґрунтовують заявлені позовні вимоги, найменування послуг, ціни/тарифи встановлені відповідно до законодавства.

      Колегія суддів звертає увагу, що позивач просить стягнути заборгованість за житлово - комунальні послуги за період з 01.01.2011 року по 01.04.2019 року. Проте, до матеріалів справи приєднано лише постанову Центрального комітету профспілки працівників Національної академії наук України «Про встановлення плати за проживання в гуртожитках НАН України» №151 від 31.05.2007 року, постанову №154 від 18.05.2011 року, постанову №181 від 11.07.2014 року (а.с.4-9).

         Крім того, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду позивачем не надано жодного доказу на підтвердження, що саме позивачем здійснюється постачання холодної та гарячої води, газопостачання та електроенергії. Твердження представника позивача, що саме позивач надає вказані послуги не знайшли підтвердження в суді доказами. Щодо оплати кварплати позивач не надав належного розрахунку навіть виходячи із п.2 постанови №181 від 11.07.2014 року, яка передбачає різну оплату за проживання в гуртожитках певних категорій осіб.

         Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

     Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

     Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

     Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

     Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

      Оскільки позивачем не надано належних доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України в обгрунтування заявлених позовних вимог, а нормами ЦПК України не передбачено обов`язок суду здійснювати перерахунок суми заборгованості, колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника про те, що з урахуванням застосування строків позовної давності суд повинен був перерахувати суму заборгованості і задовольнити позов у відповідній частині.

         Твердження скаржника про те, що суд дійшов помилкового висновку, що відсутність укладеного договору на житлово - комунальні послуги є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплати відповідного боргу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи не спростовують висновок суду про недоведеність позовних вимог та не є підставою для скасування законного і обгрунтованого рішення суду. 

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

          Апеляційну скаргу представника Державного житлово-комунального підприємства НАН України - Морозова Олександра В`ячеславовича - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року - залишити без змін.

          Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

           Повний текст постанови складено 09 грудня 2019 року.

              Головуючий                                     Рубан С.М. 

              Судді                                                 Заришняк Г.М.

                                Мараєва Н.Є.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86203875
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email