'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: 640/3088/19: РКМДА № 1297 від 21.12.2016 р.  (Прочитано 1469 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю
640/3088/19: РКМДА № 1297 від 21.12.2016 р.
« : 11 Жовтня 2019, 12:34:21 »

Рішення ОАСК від 07.10.2019 р. у справі № 640/3088/19:

Цитувати
Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 жовтня 2019 року                      № 640/3088/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Бояринцевої М.А. при секретарі судового засідання Кравченко Я.В., 

за участі представників сторін:

від позивача - Коталейчук С.П.,

від відповідача - Бондар-Дякуновська О.Г.,

третя особа на стороні позивача - ОСОБА_1 ,

від третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом ОСОБА_3

до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської місткої державної адміністрації)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший Український експертний центр"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1

про визнання протиправним розпорядження №1297 від 21.12.2016,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_3 (далі - позивач та/або ОСОБА_3 ) з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач - 1 та/або ВО КМР (КМДА), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (далі - третя особа-1 та/або ТОВ «Перший український експертний центр»), третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 (далі - третя особоа-2 та/або ОСОБА_1 ) та просить суд визнати незаконним розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1297 від 21.12.2016 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води і вартість витрат на проведення періодичної перевірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії».

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» при здійсненні розрахунку на централізоване опалення та гаряче водопостачання для будинку по АДРЕСА_1 неправомірно застосовано Постанову Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011 року «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», а Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не перевіривши надану для затвердження та прийняття третьою особою розрахунку прийняв розпорядження №1297 від 21.12.2016 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води і вартість витрат на проведення періодичної перевірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії», яке не містило механізму розрахунку тарифу на централізоване опалення та гаряче водопостачання, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011 року «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» не призначена для застосування розрахунку тарифу на централізоване опалення та гаряче водопостачання, з огляду на те, що не враховує наявність дахової котельні, а отже не містить методів та способів реального визначення вартості вказаних тарифів для будинків, при наявності власних дахових котелень.

На думку, ОСОБА_3 вищевказані дії порушили порядок розрахунку та подальшого застосування до нього обслуговуючою організацією тарифу на централізоване опалення та гаряче водопостачання, а тариф встановлений розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1297 від 21.12.2016 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води і вартість витрат на проведення періодичної перевірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії» є незаконним.

Також позивач вказує, що розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1297 від 21.12.2016 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води і вартість витрат на проведення періодичної перевірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії» прийнято не уповноваженою на те особою, тобто, як стверджує ОСОБА_3 до компетенції відповідача не відноситься питання прийняття тарифів, що має своїм наслідком порушення пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011 року «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».

Крім цього, ОСОБА_3 вказує, що третя особа не є і не може бути виробником теплової енергії для власників квартир секцій №4 та №5 для будинку за адресою АДРЕСА_1 , не транспортує теплову енергію ні магістральною тепловою мережею, ні місцевою (розподільчою) тепловою мережею.

Разом з цим, позивач звертав увагу суду, що пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011 року «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», встановлено, що джерелом теплової енергії для власників квартир секцій №4, №5 для будинку за адресою АДРЕСА_1 є їх власна дахова котельня, яка фактично виступає як виробничий об`єкт, призначений для виробництва теплової енергії.

Водночас, ОСОБА_3 стверджує, що третя особа не є виконавцем послуг з централізованого опалення, оскільки відсутній правозастосовний документ, який визначав би останнього виконавцем таких послуг, а також зазначає про те, що власниками приладів обліку є власники квартир, а відтак вони мають право самостійно визначати суб`єктів, які будуть здійснювати перевірку зазначених приладів.

Варто зазначити, що позивач обґрунтовуючи позовні вимоги наводив посилання на невідповідність розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1297 від 21.12.2016 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води і вартість витрат на проведення періодичної перевірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії» приписам статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та статті 7 Закону України «Про теплопостачання», статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні адміністративного позову зазначаючи, що розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1297 від 21.12.2016 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води і вартість витрат на проведення періодичної перевірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії» прийнято в порядок, спосіб та в межах наданих йому повноважень.

Також відповідачем подано клопотання про закриття провадження в адміністративній справі №640/3088/19.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2019 року у справі №640/3088/19 відмовлено у задоволенні заяви Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про закриття провадження в адміністративній справі.

Представник ТОВ "Перший Український експертний центр" підтримав позицію відповідача, а ОСОБА_1 - позицію позивача.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з"ясувавши всі фактичні обставини у справі, об"єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» з метою забезпечення єдиного для всіх регіонів підходу до формування тарифів у сфері житлово-комунальних послуг постановлено затвердити:

Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води;

Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення;

Порядок формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем);

Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій;

Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію;

Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.12.2016 року №1297, яке зареєстровано в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 29.12.2016 року за №263/1576 відповідно до статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні", статті 20 Закону України "Про теплопостачання", статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", постанов Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", від 28 грудня 1992 року №731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", з метою встановлення економічно обґрунтованих тарифів:

1. Встановити тарифи на теплову енергію ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР", що додаються.

2. Встановити тарифи на виробництво теплової енергії ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР", що додаються.

3. Встановити тарифи на транспортування теплової енергії ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР", що додаються.

4. Встановити тарифи на постачання теплової енергії ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР", що додаються.

5. Встановити тарифи послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР", що додаються.

6 Встановити вартість витрат на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі, їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, що нараховує ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР", що додаються.

7. Це розпорядження набирає чинності з дня його оприлюднення.

8. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на заступників голови Київської міської державної адміністрації згідно розподілу обов`язків.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).

Згідно частини 1 статті 2 вказаного Закону місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ч. 2 ст. 2 Закону №280/97-ВР).

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Приписами підпункту 2 пункту «а» частини 1 статті 28 Закону №280/97-ВР визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Водночас, основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року №2633-IV (далі - Закон №2633-IV).

Відповідно до статті 5 Закону №2633-IV регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом. Ці особливості викликані такими об`єктивними умовами функціонування систем теплопостачання: наявністю поділу господарської діяльності у сфері теплопостачання на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; існуванням різних технологій виробництва теплової енергії, у тому числі технологій комбінованого виробництва електричної і теплової енергії та з використанням нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії; централізованим теплопостачанням споживачів від теплоелектроцентралей і котелень, які входять до об`єднаної енергетичної системи України; існуванням об`єктів теплопостачання різних форм власності; суттєвою сезонною відмінністю режимів виробництва і споживання теплової енергії протягом року; особливим статусом суб`єктів природних монополій, який мають деякі суб`єкти господарювання у сфері теплопостачання.

Статтею 9 Закону №2633-IV передбачено, що завданнями державного управління у сфері теплопостачання є: забезпечення надійності теплопостачання як одного з необхідних елементів безпеки людини; створення механізмів функціонування ефективного ринку теплової енергії; зменшення шкідливого впливу на довкілля; створення умов для залучення інвестицій у розвиток та технічне оновлення систем теплопостачання.

Державне управління у сфері теплопостачання здійснюють: на загальнодержавному рівні - Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень; на місцевому рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

Згідно частини 3 статті 20 Закону №2633-IV тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

В той же час, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначає Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-IV (далі - Закон №1875-IV).

Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №1875-IV встановлено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

В свою чергу, статтею 1 Закону №1875-IV передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, а комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Приписами пунктів 1 та 2 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, що затверджений Постановою №869 встановлено, що він визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води та застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів.

Аналіз наведених приписів чинного законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, дає суду підстави дійти до наступних висновків.

По-перше, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

По-друге, державне управління у сфері теплопостачання здійснюють на місцевому рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

В свою чергу, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, якими є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

По-третє, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні, транспортні та інші послуги.

Виключенням із зазначеного правила є встановлення тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).

Так, правові засади державного регулювання у сфері комунальних послуг визначає Закон України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» від 09.07.2010 року №2479-VI (далі - Закон №2479-VI).

Пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону №2479-VI визначено, що національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг здійснює, зокрема, встановлення тарифів на комунальні послуги суб`єктам природних монополій та суб`єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно підпунктів 1, 2 частини 1 статті 1 Закону №2479-VI суб`єкт природної монополії - суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, який провадить діяльність на ринку, що перебуває у стані природної монополії, у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, захоронення побутових відходів і транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, а суб`єкт господарювання на суміжному ринку - суб`єкт господарювання, який провадить діяльність у сфері виробництва теплової енергії (крім випадків, коли теплова енергія використовується виключно для внутрішніх потреб), централізованого постачання теплової енергії, перероблення побутових відходів.

В свою чергу, природна монополія, за визначенням наведеним у Законі України «Про природні монополії» від 20.04.2000 року №1682-III, це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв`язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб`єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв`язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

У взаємозв`язку з наведеним, суд приходить до висновку, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не порушено статтю 28 Закону №280/97-ВР, оскільки останнім не встановлено тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) суб`єктам природних монополій та суб`єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Підсумовуючи наведене, суд вважає доводи позивача в цій частині безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Також, суд відхиляє доводи ОСОБА_3 , що КМДА є лише виконавчим органом Київської міської ради, а не органом місцевого самоврядування, що, в свою чергу, виключає наявність повноважень для прийняття тарифів та є порушенням пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» (далі - Постанова №869) мотивуючи це наступним.

Так, приписами пункту 2 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою №896 визначено, що він застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів.

Згідно статті 1 Закону №280/97-ВР виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до приспів частин 1, 2 статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (ч. 2 ст. 140 Конституції України).

Між тим, спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України визначає Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15.01.1999 року №401-XIV (далі - Закон №401-XIV).

Згідно частини 1 статті 8 Закону №401-XIV місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Відповідно до статті 9 Закону №401-XIV у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" з особливостями, передбаченими цим Законом.

Київська міська та районні в місті ради (у разі їх утворення) мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами (у разі їх утворення), підзвітні та підконтрольні відповідним радам (ч. 1 ст. 10 Закону №401-XIV).

При цьому, виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві (ч. 1 ст. 10-1 Закону №401-XIV).

В свою чергу, згідно рішення Київської міської ради від 27.05.2010 року №805/4243 Про оптимізацію структури виконавчого органу КМР (КМДА) Київська міська рада може створювати інші виконавчі органи, які є підзвітними та підконтрольними їй із спеціальною компетенцією.

У пункті 7 рішення Конституційного Суду України справа N1-45/2003 25 грудня 2003 року N21-рп/2003 вказано, що Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначив спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої  влади  та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.

Однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київській  міській державній адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування. Безпосередньо функції у сфері виконавчої влади реалізуються спеціально уповноваженими посадовими особами Київської міської державної адміністрації. Функції місцевого самоврядування здійснюють посадові особи, зокрема заступники Київського міського голови з питань здійснення самоврядних повноважень тощо.

При здійсненні повноважень у сфері виконавчої влади Київська міська державна адміністрація є підзвітною та підконтрольною Кабінету Міністрів України. При здійсненні повноважень місцевого самоврядування Київська міська державна адміністрація як виконавчий орган є підконтрольною, підзвітною і відповідальною перед Київською міською радою.

Отже, створення в місті Києві єдиного в організаційному відношенні органу, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади і який з питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, є підзвітним і підконтрольним відповідній раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади (Кабінету Міністрів України), відповідає положенням частин першої, другої статті 118, частин першої, другої статті 140 Конституції України.

Створення такого органу також узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування, яка визначає місцеве самоврядування як право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних  справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення (пункт 1 статті 3).

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти висновку, що КМДА є виконавчим органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно виконує функції місцевого органу виконавчої влади, а тому твердження позивача про відсутність повноважень для прийняття тарифів та порушення відповідачем пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» є хибними.

Між тим, суд також відхиляє доводи позивача в частині безпідставного врахування відповідачем Постанови №869 при прийнятті спірного рішення та його твердження, що третя особа не є та не може бути виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання мотивуючи наступним.

Так, відповідно до статті 19 Закону №1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

За наведеним визначенням у статті 1 Закону №1875-IV виконавець це суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

В свою чергу, комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

У статті 1 Закону №2633-IV визначено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору.

Джерело теплової енергії - виробничий об`єкт, призначений для виробництва теплової енергії.

Магістральна теплова мережа - комплекс трубопроводів і споруд, що забезпечують транспортування теплоносія від джерела теплової енергії до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Теплова установка - обладнання, пристрої, призначені для виробництва, перетворення та споживання теплової енергії.

Відповідно до пункту 1 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою №869, він визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється з урахуванням витрат за кожним видом ліцензованої діяльності, облік яких ведеться ліцензіатом окремо (п. 5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою №869).

Згідно пункту 6 формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою №869 ліцензіат здійснює розподіл витрат між видами господарської діяльності, зокрема пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням теплової енергії, в установленому законодавством порядку.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано Товариству з обмеженою відповідальністю «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР» наступні ліцензії:

- ліцензія №040937 серія АД від 26.03.2013 року на виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і конгенераційних установках з використанням не традиційних або поновлювальних джерел енергії) (т. 1, а.с. 105);

- ліцензія №0409838 серія АД від 26.03.2013 року на транспортування теплової енергії магістральним та місцевими (розподільчими) тепловими мережами (т. 1, а.с. 107);

З вказаного слідує, що третя особа має ліцензії на виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і конгенераційних установках з використанням не традиційних або поновлювальних джерел енергії) та транспортування теплової енергії магістральним та місцевими (розподільчими) тепловими мережами.

Суд звертає увагу, що вказані ліцензії є чинним та такими, що не скасовані в судовому порядку, а тому суд вважає, що відповідачем правомірно у спірному розпорядженні встановлено відповідні тарифи, у тому числі щодо виробництва та постачання теплової енергії для третьої особи.

Крім того, варто вказати, що в матеріалах справи наявний договір №1604000782 від 01.04.2016 року на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що укладений Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» та Публічним акціонерним товариством «УКРТРАНСГАЗ».

Також судом встановлено, що між зазначеними вище суб`єктами 21.12.2015 року укладено договір №2027/16-ТЕ-41 про постачання природного газу.

Між тим, матеріли адміністративної справи містять акти приймання-передачі на баланс обслуговування житлового будинку по вулиці Смілянській, 15 в Солом`янському районі міста Києва від 28.02.2013 року, відповідно до якого житловий комплекс за адресою Смілянська, 15 передано з балансу ЖУ «Південне» ДП «ЕСКОС» на баланс ТОВ «Перший український експертний центр» (т. 3, а.с. 180-194).

Як свідчать матеріали справи, ЖУ «Південне» ДП «ЕСКОС» передало на баланс ТОВ «Перший український експертний центр» котельню, що підтверджено актом приймання передачі котельні за адресою вул . АДРЕСА_1 , б. 15, яка забезпечує теплопостачання будинку по вул. Смілянська, 15 (т. 3, а.с. 159).

Згідно статті 1 Закону №2633-IV балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Таким чином, з підсумком наведеного суд приходить до висновку, що третя особа є виконавцем послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання.

В той же час, суд залишає поза увагою твердження позивача в частині порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» частини 2 статті 369 Цивільного кодексу України, оскільки зазначені обставини не стосуються предмету розгляду даної адміністративної справи та не входять до предмету доказування.

Що ж стосується тверджень ОСОБА_3 щодо неправомірного розрахунку третьою особою кількості обсягу газу, який був наданий Департаменту економіки та інвестицій КМДА та на підставі якого і було прийнято спірне рішення суд зазначить наступне.

Згідно наявних в матеріалах справи договорів за перший квартал 2016 року споживання газу двома секціями становить 506 тис. куб. метрів.

Відповідно до пункту 12 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою №869 формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється ліцензіатами відповідно до річних планів її виробництва, транспортування та постачання, економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних та галузевих нормативів витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків, кошторисів, з урахуванням ставок податків і зборів, цін на матеріальні ресурси та послуги у планованому періоді.

Пунктом 13 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою №869 визначено, що річні плани ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії складаються на підставі фактичних за останні п`ять років та прогнозованих обсягів виробництва і споживання теплової енергії з урахуванням укладених із споживачами договорів та інших техніко-економічних факторів, зокрема: зміни обсягів виробництва, транспортування, постачання теплової енергії в результаті економічного розвитку населеного пункту; здійснення заходів щодо зменшення обсягу витрат на технологічні потреби і втрат теплової енергії у процесі її виробництва, транспортування та постачання; удосконалення технологічних процесів виробництва, транспортування та постачання теплової енергії в результаті автоматизації та механізації виробництва, заміни амортизованих мереж і обладнання, застосування енергозберігаючих технологій, оснащення приладами обліку обсягів виробництва, транспортування та споживання теплової енергії; підвищення рівня організації виробництва та поліпшення умов праці у зв`язку з удосконаленням операційно-виробничого планування, систем управління, поліпшенням матеріально-технічного забезпечення господарської діяльності та вимог щодо економії паливно-енергетичних ресурсів.

Приписами пунктів 49, 50, 51, 52 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою №869 встановлено, що для встановлення одноставкових тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання ліцензіат подає уповноваженому органові у друкованому та електронному вигляді заяву і розрахунки тарифів на планований період за встановленими такими органами формами з відповідними розрахунками, підтвердними матеріалами і документами, що використовувалися під час їх проведення.

Для встановлення двоставкових тарифів на теплову енергію ліцензіат подає уповноваженим органам додатково, крім зазначених у пункті 49 цього Порядку документів, розрахунки тарифів на планований період за встановленою такими органами формою з відповідними розрахунковими і підтвердними матеріалами і документами.

Формування тарифів підприємствами, що надають послуги з централізованого опалення (далі - підприємства), здійснюється на підставі річних планів надання послуг з централізованого опалення, економічно обґрунтованих планованих витрат, визначених на підставі державних та галузевих нормативів витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків, кошторисів, податків і зборів, цін на матеріальні ресурси та послуги у планованому періоді.

Річні плани надання послуг з централізованого опалення складаються на підставі результатів діяльності за останні п`ять років, прогнозованих обсягів надання послуг з урахуванням укладених договорів із споживачами та інших техніко-економічних факторів, зокрема: збільшення обсягів надання зазначених послуг у результаті економічного розвитку населеного пункту, здійснення заходів щодо зменшення обсягу витрат на технологічні потреби та втрат теплової енергії, виконання регіональних програм оснащення приладами обліку споживання теплової енергії та вимог до якості послуг, економії паливно-енергетичних ресурсів; підвищення технологічного рівня надання послуг шляхом здійснення заходів, спрямованих на їх автоматизацію та механізацію, застосування прогресивних енергозберігаючих технологій; підвищення рівня організації роботи з надання послуг та поліпшення умов праці шляхом удосконалення операційно-виробничого планування, систем управління, матеріально-технічного забезпечення господарської діяльності.

Відповідно до пунктів 70, 71 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою №869 формування тарифів на послуги з централізованого постачання гарячої води підприємствами здійснюється відповідно до річних планів надання таких послуг, економічно обґрунтованих планових витрат, визначених на підставі державних нормативів (норм) витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов`язкових платежів) та цін у плановому періоді. Тариф на послуги з централізованого постачання гарячої води розраховується виходячи із вартості теплової енергії, затвердженої для відповідної категорії споживачів, та вартості послуг з централізованого водопостачання,що використовуються для надання послуг з централізованого постачання гарячої води, з урахуванням втрат теплової енергії та води в мережах централізованого постачання гарячої води, визначених в установленому законодавством порядку відповідно до міжгалузевих, галузевих та регіональних методик, інших документів щодо нормування витрат та втрат ресурсів, якими передбачені особливості технологічних процесів конкретного виробництва.

Річні плани надання послуг з централізованого постачання гарячої води складаються на підставі укладених договорів з урахуванням обсягів фактично спожитої води і теплової енергії за показниками будинкових приладів обліку (у разі їх відсутності - за встановленими нормами) та інших техніко-економічних факторів, зокрема: зміни обсягу надання послуг у результаті економічного розвитку населеного пункту, здійснення заходів для зменшення обсягу витрат на технологічні потреби, втрат теплової енергії та води, виконання регіональних програм оснащення приладами обліку обсягів споживання гарячої води та вимог до якості послуг, економії паливно-енергетичних ресурсів; підвищення технологічного рівня надання послуг шляхом здійснення заходів, спрямованих на їх автоматизацію та механізацію, застосування прогресивних енергозберігаючих технологій; підвищення рівня організації роботи з надання послуг та поліпшення умов праці шляхом удосконалення операційно-виробничого планування, систем управління, матеріально-технічного забезпечення господарської діяльності.

Аналіз зазначеного дає суду підстави стверджувати, що формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого гарячого водопостачання здійснюється ліцензіатам на підставі річних планів ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячого водовідведення та здійснюється суб`єктом господарювання (ліцензіатом) в цілому по підприємству.

Варто вказати, що Постанова №896 не містить в собі інших методик розрахунків тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячого водовідведення, а також не встановлює обов`язок ліцензіата здійснювати розрахунок по кожному окремому будинку.

В матеріалах справи наявний річний план виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на 12 місяців з 01.01.2016 року.

У зазначеному річному плані також міститься розрахунок Гкал відпуску теплової енергії з колекторів власних регенеруюючих джерел, у тому числі - котельні.

Також наявні інші розрахунки по встановленню та обрахуванню тарифів (т. 1, а.с. 87-99).

Підсумовуючи вищевикладене суд вважає безпідставними доводи позивача в частині, що оцінена судом вище.

Що ж стосується пункту 6 спірного розпорядження суд звертає увагу на наступне.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині ОСОБА_3 зазначає, що третя особа не є виконавцем послуг з централізованого опалення. Вказані доводи судом оцінені та спростовані вище.

Разом з цим, як вже було зазначеного судом вище, виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація) (ч. 4 ст. 19 Закону №1875-IV).

Пунктом 61 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою №869 встановлено, що до складу витрат на збут включаються витрати, безпосередньо пов`язані із збутом послуг, зокрема, витрати на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, що визначаються відповідно до розрахунку на один квартирний засіб обліку теплової енергії і нараховуються щомісяця споживачеві у складі послуги залежно від кількості таких засобів обліку шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, до загальної вартості послуг.

В той же час, відносини, що виникають в процесі провадження метрологічної діяльності регулює Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 05.06.2011 року №1314-VII (далі - Закон №1314-VII).

Відповідно до частини 1-4 статті 17 Закону №1314-VII законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту.

Не підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що застосовуються:

органами з оцінки відповідності (у тому числі випробувальними та калібрувальними лабораторіями), акредитованими національним органом України з акредитації чи національними органами з акредитації інших держав, для провадження діяльності, стосовно якої їх було акредитовано;

науковими метрологічними центрами, метрологічними центрами та калібрувальними лабораторіями, які проводять калібрування засобів вимірювальної техніки відповідно до частини другої статті 27 цього Закону, стосовно засобів вимірювальної техніки, що використовуються ними при калібруванні.

Стосовно законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, може також проводитися позачергова, експертна та інспекційна повірка.

Перелік категорій законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Міжповірочні інтервали законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки за категоріями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності.

Порядок встановлення міжповірочних інтервалів визначається Кабінетом Міністрів України.

Суб`єкти господарювання зобов`язані своєчасно з дотриманням встановлених міжповірочних інтервалів подавати законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на періодичну повірку.

Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду), що є власністю фізичних осіб, здійснюються за рахунок суб`єктів господарювання, що надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Відповідальність за своєчасність проведення періодичної повірки, обслуговування та ремонту (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення розрахунків за спожиті електричну і теплову енергію, газ і воду), що є власністю фізичних осіб, покладається на суб`єктів господарювання, що надають послуги з електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Періодична повірка проводиться за рахунок тарифів на електро-, тепло-, газо- і водопостачання.

Порядок подання таких засобів на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, а також порядок оплати за періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, процедуру подання засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну і теплову енергію, газ і воду), що є власністю фізичних осіб (далі - засоби вимірювальної техніки), на періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) визначено Порядком подання засобів вимірювальної техніки на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2015 року №474 (далі - Порядок №474).

Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок виконавців (п. 6 Порядку №474).

Аналіз зазначеного дає суду підстави дійти до висновку, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки здійснюються за рахунок виконавців, що в свою чергу, в розрізі Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою №869 є витратами на збут.

Суд наголошує, що Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затверджено Постановою №869 є чинним.

Спірне рішення прийнято, у тому числі, на виконання вимог Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого Постановою №869.

Таким чином, суд вважає за можливе звернути увагу позивача, що ним обґрунтовуються позовні вимоги виходячи із відсутності у відповідача повноважень для прийняття оскаржуваного рішення, що спростовано судом та тверджень про те, що третя особа не є та не може бути виконавцем послуг, оцінку чому також надано судом та не знайдено в ході розгляду справи правого підтвердження зазначеним доводами ОСОБА_3 .

Інші твердження позивача, на думку суду, стосуються безпосередньо не згоди ним з Постановою №869.

Крім цього, суд залишає поза увагою доводи ОСОБА_3 в частині неналежного реагування Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на звернення ініціативної групи власників квартир секцій №4, №5 по вул . Смілянській , б . 15 , оскільки останні не стосується предмету розгляду справи, з огляду на те, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є відповідачем у справі, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності та/або дій щодо розгляду відповідного звернення позовна заява не містить.

Проте, суд вважає за необхідне вказати, що в матеріалах справи наявний лист третьої особи від 16.03.2016 року №489, яким повідомлено Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання власниками квартир відповіді на питання поставленні у зверненні до Департаменту Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.02.2016 року вх. 050/КО-115.

Водночас, в ході розгляду справи судом не встановлено порушення порядку опублікування розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1297 від 21.12.2016 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води і вартість витрат на проведення періодичної перевірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії».

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В контексті частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1297 від 21.12.2016 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води і вартість витрат на проведення періодичної перевірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії» прийнято відповідачем в порядок, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відповідає критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України.

Таким чином, з урахуванням наведеного в сукупності суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 73, 77-78, 139, 143, 243-246, 250, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, б. 36, код ЄДРПОУ 00022527), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (040602, м. Київ, вул. М. Берлінського, б. 15, код ЄДРПОУ 36844047), третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) про визнання протиправним розпорядження №1297 від 21.12.2016 року відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                                М.А. Бояринцева

Повний текст рішення складений 09.10.2019.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84825902

Записаний

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю
Re: 640/3088/19: РКМДА № 1297 від 21.12.2016 р.
« Reply #1 : 18 Травня 2020, 19:13:48 »

Цитувати
Державний герб України
  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/3088/19                                                        Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  29 січня 2020 року                                                                                    м. Київ

         

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача                    Глущенко Я.Б.,

суддів                                                            Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.,

секретаря                                                  Суркової Д.О.,

за участю представників сторін:

від позивача - адвоката Каталейчука С.П.,

від відповідача - Бондар-Дякуновська О.Г.,

від третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_4 ,

від третьої особи на стороні відповідача - Закарлюка Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 , про визнання протиправним розпорядження, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року ОСОБА_3 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_3 ) звернувся у суд з позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, КМДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» (далі - третя особа 1, ТОВ «ПУЕЦ»), про  визнання протиправним розпорядження про встановлення тарифів на теплову енергію.

Протокольною ухвалою суду від 08 липня 2019 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено ОСОБА_4 (далі - третя особа 2, ОСОБА_4 ).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, неповно досліджено обставини у справі, що зумовило несення незаконного та необґрунтованого рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує, що суд першої інстанції правильно встановив обставини у справі  та ухвали рішення з додержанням норм матеріального та  процесуального права.

Від інших учасників справи відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Судом установлено, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21 грудня 2016 року №1297, яке зареєстровано в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 29 грудня 2016 року за №263/1576, встановлено тарифи на теплову енергію, виробництво, транспортування та постачання такої, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води ТОВ «ПУЕЦ», а також вартість витрат на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі, їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, які нараховує ТОВ «ПУЕЦ».

Розпорядження набирало чинності з дня його оприлюднення, контроль за його виконанням покладено на заступників голови Київської міської державної адміністрації згідно розподілу обов`язків.

Уважаючи, що відповідач не має права встановлювати тарифи на послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води, позивач оскаржив вказане розпорядження до суду.

На обґрунтування позову зазначає, що ТОВ «ПУЕЦ» при здійсненні розрахунку на централізоване опалення та гаряче водопостачання для будинку по вул. Смілянська, 15 неправомірно застосувало постанову Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869, позаяк вона не враховує наявність дахової котельні, а отже не містить методів та способів реального визначення вартості тарифів для таких будинків. Крім того, оскаржуване розпорядження не містить механізму розрахунку тарифу на централізоване опалення та гаряче водопостачання.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є уповноваженим органом на прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, суд дійшов висновку, що формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого гарячого водопостачання здійснюється ліцензіатам на підставі річних планів ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячого водовідведення та здійснюється суб`єктом господарювання (ліцензіатом) в цілому по підприємству. Третя особа має ліцензії на виробництво та транспортування теплової енергії, є балансоутримувачем будинку, в якому проживає позивач, отже є виконавцем послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання. За результатами вивчення наданих третьою особою належних документів, відповідачем правомірно у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 прийнято оскаржуване позивачем рішення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України.

З метою забезпечення єдиного для всіх регіонів підходу до формування тарифів у сфері житлово-комунальних послуг Кабінет Міністрів України постановою від 01 червня 2011 року №869 затвердив:

1)          Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води;

2)          Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення;

3)          Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій;

4)          Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію;

5)          Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення.

У подальшому до зазначених порядків вносилися зміни.

Пунктом 1 Порядка формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води закріплено, що він визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами (далі - транспортування) та постачання, надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Згідно з пунктом 2 названого Порядка він застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів.

Звертаючись до суду, ОСОБА_3 стверджує, що органом місцевого самоврядування є Київська міська рада, отже КМДА не є уповноваженим органом для установлення тарифів.

В преамбулі Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №280/97-ВР) закріплено, що він відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до положень частини 2 статі 2 цього Закону місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Положеннями статті 11 Закону України №280/97-ВР закріплено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Підпунктом 2 пункта а) частини 1 статті 28 Закону України №280/97-ВР до власних (самоврядних) повноважень в галузі бюджету, фінансів  і цін до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки на час виникнення спірних правовідносин визначає Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV у відповідній редакції (далі - Закон України №1875-IV).

Згідно визначення, закріпленого у частині 1 статті 1 цього Закону, комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» від 09 липня 2010 року №2479-VI у відповідній редакції (далі - Закон України №2479-VI) тарифи на комунальні послуги - це тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для суб`єктів, які є виконавцями цих послуг.

Згідно зі статтею 2 цього Закону органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (далі - НКРКП).

За змістом статті 6 зазначеного Закону НКРКП бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів та здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб`єктам природних монополій та суб`єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до пункта 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 (далі - Положення), яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, основними завданнями НКРЕКП, зокрема, є державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.

Пунктом 4 Положення передбачено, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Згідно з наведеними нормами законодавства НКРЕКП як орган державного регулювання у сфері комунальних послуг закон наділяє повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги, у тому числі на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення, які мають забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на виробництво комунальних послуг з урахуванням планованого прибутку.

Відповідно до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10 серпня 2012 року №278, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 31 серпня 2012 року за №1475/21787, НКРКП здійснює ліцензування господарської діяльності з постачання теплової енергії суб`єктів господарювання у разі, якщо, зокрема, суб`єкт господарювання має намір здійснювати господарську діяльність з постачання теплової енергії на території двох або більше областей України (включаючи Автономну Республіку Крим, міста Київ та Севастополь) або постачати для потреб споживачів теплову енергію в обсязі, що перевищує 18 тисяч Гкал на рік.

Згідно зі статтею 7 Закону України №1875-IV та статтею 28 Закону України №280/97-ВР органи місцевого самоврядування наділенні повноваженнями щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги (зокрема і тарифів на послуги з утримання будинків та споруд і прибудинкових територій).

Як зазначено вище, відповідно до підпункта а) пункта 2 статті 28 Закону України № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Частиною 6 статті 59 цього Закону передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Згідно з пунктом 2 частини 1статті 7 Закону України №1875-IV до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Отже, виконавчий комітет Київської міської ради, яким є КМДА, наділений повноваженнями по встановленню тарифів на комунальні послуги (окрім тих, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 826/16994/15.

Докази того, що ТОВ «ПУЕЦ» підпадало під регулювання НКРЕКП у період прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, в матеріалах справи відсутні. З огляду на це відповідач був наділений повноваженнями по встановленню тарифів для ТОВ «ПУЕЦ».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що наведені у апеляційній скарзі доводи щодо прийняття відповідачем оскаржуваного рішення поза межами наданих повноважень є необґрунтованими.

Твердження позивача про те, що положення Порядка формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів вважає помилковим.

Так, позивач вважає, що згаданий Порядок не підлягає застосуванню тому, що будинок, в якому проживає позивач обладнаний власною котельнею, а тому третя особа не здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії до такого будинку.

Як закріплено у Законі України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року №2633-IV у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2633-IV), внутрішньобудинкова система опалення, яка використовується для теплозабезпечення окремого багатоквартирного будинку, називається система автономного теплопостачання.

Однак, станом на час виникнення спірних правовідносин положення цього Закону передбачали виключно, що державна політика у сфері теплопостачання базується на принципах, зокрема, оптимального поєднання систем централізованого та автономного теплопостачання відповідно до затверджених місцевими органами виконавчої влади схем теплопостачання з періодом перегляду п`ять років, а також що основними напрямами розвитку систем теплопостачання є, зокрема, планування теплопостачання, розроблення та реалізація схем теплопостачання міст та інших населених пунктів України, строк дії яких має бути не менше 5 - 7 років на основі оптимального поєднання централізованих та автономних систем теплопостачання.

Тільки з 01 травня 2019 року у Законі з`явилась норма, яка передбачає, що тарифи на теплову енергію, що виробляється та постачається за допомогою систем автономного опалення, формуються та встановлюються окремо для кожного багатоквартирного будинку, обладнаного системою автономного опалення, з урахуванням собівартості виробництва і постачання теплової енергії на таких системах, а також рентабельності суб`єкта господарювання, що провадить таку діяльність.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, чинне законодавство передбачало розрахунок тарифів на теплову енергію, виходячи з річних планів суб`єктом господарювання в цілому по підприємству.

Відповідно до  статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України  рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України  за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи  статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України  визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовую наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 289, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року   залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя                                                            Я.Б. Глущенко

Судді                                                                                 В.П. Мельничук

                                                                                          О.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 03 лютого 2020 року.)
 
http://reyestr.court.gov.ua/Review/87361272
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email