Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України

20 січня 2020 року

м. Київ

справа № 711/8946/18

провадження № 61-12907св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 січня 2019 року у складі судді Кондрацької Н. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Пономаренка В. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

Комунального підприємства «Придніпровська служба утримання будинків»

(далі - КП «Придніпровська служба утримання будинків»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він є співвласником 1/3 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності. Співвласниками зазначеної квартири є: його колишня дружина ОСОБА_2 , який належить 1/3 частини квартири та дочка ОСОБА_4 , якій також належить 1/3 частини зазначеної вище квартири.

Звертав увагу на те, що він та його колишні члени родини не можуть дійти згоди щодо порядку сплати за житлово-комунальні послуги, які надаються відповідачем до квартири, співвласниками якої є він та треті особи, при цьому листом від 31 липня 2018 року відповідач відмовив позивачу в задоволенні вимоги щодо поділу особових рахунків по квартирі АДРЕСА_1 .

Посилаючись на наведене, позивач просив суд зобов`язати відповідача розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються в квартиру

АДРЕСА_1 шляхом відкриття на ім`я позивача окремого особового рахунку в розмірі, що є пропорційним розміру частини квартири, яка належить йому на праві приватної власності.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відкриття окремих особових рахунків на кожного із співвласників можливе лише після виділення часток кожного із співвласників та встановлення порядку користування спірною квартирою, оскільки для відкриття окремих особових рахунків має бути зазначено яка площа приміщення виділяється особі в користування і яка площа залишається в спільному користуванні.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, виходив з того, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Апеляційним судом відхилено доводи апеляційної скарги позивача про те, що застосовані судом першої інстанції норми матеріального права не мають жодного відношення до предмету спору, вважаючи такі доводи безпідставними та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях, адже реальний поділ майна в натурі не проводився, а в такому випадку закон не передбачає розподіл особових рахунків з оплати житлово-комунальних послуг між співвласниками майна.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 січня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що відмовляючи у відкритті окремого особового рахунку відповідач позбавив його можливості добросовісного виконання своїх обов`язків як співвласника квартири передбачених статтею 360 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України). Виділення окремого рахунку на сплату за комунальні послуги в судовому порядку без згоди на це третіх осіб як співвласників квартири не суперечить вимогам діючого законодавства та є лише способом захисту прав і законних інтересів, що не порушує права третіх осіб і не спричиняє їм жодної шкоди.

Крім того зазначає, що суди безпідставно розглядали питання відсутності між співвласниками порядку користування спірною квартирою, оскільки такої вимоги позивач не заявляв у своєму позові.

У вересні 2019 року треті особи  ОСОБА_2 та ОСОБА_3  подали відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначили про правильність висновків судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів позивача.

Вказували на те, що особовий рахунок на сплату житлово-комунальних послуг відкритий на ім`я позивача та через додаток «Приват24» він обізнаний про розмір нарахувань на квартиру, не позбавлений можливості вносити грошові кошти у розмірі, що пропорційний розміру його частки в квартирі на відповідні рахунки виконавців цих послуг.

Питання щодо порядку користування спірною квартирою вирішувалось рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 серпня 2017 року, зміненого рішенням апеляційного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року.

Так, змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд, скасував рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку користування спірною квартирою та відмовив в задоволенні цієї вимоги ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні вимоги про зобов`язання КП «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду

м. Черкаси від 28 січня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що позивач є власником 1/3 частини квартири

АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності, виданого

20 квітня 1999 року органом приватизації Придніпровського районного виконавчого комітету та рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 серпня

2017 року, ухваленого в справі № 711/3542/17.

Співвласниками зазначеної вище квартири є: колишня дружина позивача

ОСОБА_2 , який належить 1/3 частини квартири та дочка позивача

ОСОБА_4 , якій також належить 1/3 частини зазначеної вище квартири.

Балансоутримувачем та виконавцем послуг з утримання будинку та прибудинкової території є КП «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 серпня 2017 року, зміненого рішенням апеляційного суду Черкаської області від 04 грудня 2017 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні вимоги щодо встановлення порядку користування квартирою.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Стаття 360 ЦК України передбачає, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Згідно зі статтею 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 179 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 10, 13 «Правил користування приміщеннями жилих будинків і гуртожитків», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, передбачений порядок поділу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартир в разі, якщо між ними відсутня згода щодо сплати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що між співвласниками квартири

АДРЕСА_1 відсутня домовленість порядку користування спільним майном, належні їм частки спірної кварти не виділено в натурі, суди дійшли обґрунтованого висновку відсутність підстав для зобов`язання відповідача відкрити окремий особовий рахунок позивачу для сплати ним спожиті житлово-комунальні послуги.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що чинним законодавством прямо не передбачено відкриття окремого рахунку для оплати житлово-комунальнихпослуг співвласнику майна лише після встановлення порядку користування цим майном або виділення в натурі частки в спірному майні, ґрунтуютьсяна неправильному розумінні позивачем законодавства, оскільки відсутність прямоїзаборони чи дозволу в нормативно-правових актах України щодо відкриттяокремого особового рахунку на сплату житлового-комунальних послуг не свідчить про неправильність висновків судів попередніх інстанцій. Системний аналіз зазначених вище норм цивільного та житлового законодавства України дає підстави дійти висновку проте , що відкриття на ім`я позивача окремого особового рахунку для сплати ним житлово-комунальних послуг в розмірі, що є пропорційним розміру належної йому частини квартири, можливе лише після вчинення співвласниками дій, про які правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що оскільки між сторонами ні у добровільному порядку на підставі укладеного договору, ні у судовому порядку не визначений порядок користування належної їм квартири, відсутні підстави для розподілу оплати за надані житлово-комунальні послуги відповідно до фактично займаної сторонами площі квартири, або фактично спожиті житлово-комунальні послуги, а тому відповідно й відсутні підстави для відкриття окремого особового рахунку на ім`я одного зі співвласників.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно розглядали спір щодо порядку користування спірним майном, не звернувши уваги та те, що така вимога не заявлялась, є безпідставними, оскільки посилання судами на те, що між співвласниками відсутня домовленість щодо порядку користування спірною квартирою та не виділено частки в спільному майні в натурі, не свідчить про те, що суди розглядали саме такий предмет позову, а лише підтверджує, що судами повно та всебічно розглянуто справу, встановлено характер спірних правовідносин та обґрунтовано відмовлено в позові.

Доводи касаційної скарги про те, що відмовляючи в задоволенні позову, суди фактично позбавили його можливості добросовісно сплачувати спожиті ним житлово-комунальні послуги, як того вимагає стаття 360 ЦК України, є безпідставними, оскільки позивач не позбавлений можливості сплачувати житлово-комунальні послуги на особовий рахунок, відкритий при цьому на його ім`я, а отже позивач обізнаний про їх розмір та терміни сплати.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку, при цьому зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 січня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков     О. В. Ступак     Г. І. Усик

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87115143

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України

28 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 753/20021/16-ц

провадження № 61-7765св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», Комунальний концерн «Центр комунального сервісу»,

треті особи: ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство Акціонерна компанія «Київводоканал»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року у складі суді Леонтюк Л. К. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання дій Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»

(далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»), Комунального концерну «Центр комунального сервісу» (далі - КК «Центр комунального сервісу») щодо розподілу особового рахунку квартири АДРЕСА_1 без згоди ОСОБА_1 неправомірними; зобов`язання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», КК «Центр комунального сервісу» вжити відповідні дії щодо скасування розподілу особового рахунку зазначеної квартири на два та відновити попередній особовий рахунок квартири на ім`я ОСОБА_2 ; стягнення з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що квартира на праві власності в рівних частках належить їй, колишньому чоловіку ОСОБА_2 , їх сину ОСОБА_4 та неповнолітній ОСОБА_3 , у якій вони зареєстровані та проживають. Особовий рахунок оформлено на ОСОБА_2 . У серпні 2016 року ОСОБА_2 повідомив, що розподілив особові рахунки та на нього разом з дітьми відкрито новий рахунок на площу квартири 51 ,  88 кв .  м . За ОСОБА_1 залишився старий особовий рахунок на площу 19, 82 кв. м, із загальною сумою боргу. Позивач вважає, що розподіл особових рахунків відбувся незаконно, оскільки своєї згоди, зокрема і в інтересах неповнолітньої дочки, вона не надавала; не дотримано положення статті 63 ЖК Української РСР. Зазначає, що такі дії відповідачів призвели до моральних переживань.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року позов задоволено. Визнано дії КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», КК «Центр комунального сервісу» щодо розподілу особового рахунку квартири АДРЕСА_1 без згоди ОСОБА_1 неправомірними; зобов`язано КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», КК «Центр комунального сервісу» вжити відповідні дії щодо скасування розподілу особового рахунку зазначеної квартири на два та відновити попередній особовий рахунок квартири на ім`я ОСОБА_2 ; стягнуто з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 2 500, 00 грн.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду від 30 червня 2017 року здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що загальна площа квартири складає 71, 70 кв. м, проте, виходячи із розрахунку на частку кожного співвласника, яка становить 17, 92 кв. м, після розподілу особового рахунку частка загальної площі позивача збільшилася до 19, 82 кв. м, тобто має місце факт надлишкового нарахування плати за комунальні послуги на зазначену площу, що є порушенням прав власника, який зобов`язаний утримувати свою власність. Судом першої інстанції враховано, що позивач неодноразово повідомляла КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» про незгоду щодо розподілу особового рахунку з обліку і нарахування комунальної плати та надлишкове нарахування плати за комунальні послуги, проте відповідач подовжував порушувати права позивача як співвласника. Такі дії відповідача призвели до завдання позивачу моральної шкоди, розмір відшкодування якої суд першої інстанції визначив у 2 500, 00 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове, яким у задоволені позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо неправомірності дій відповідачів, які призвели до розподілу особового рахунку для ведення бухгалтерського обліку без згоди позивача, хоча такі дії і не порушують право власності, проте впливають на інші права та обов`язки співвласників. Разом з цим суд апеляційної інстанції не погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування відповідачем моральної шкоди, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу такої шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2  просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що підставою розподілу особового рахунку на два стало існування конфліктів між сторонами з приводу оплати комунальних послуг, оскільки позивач не брала участі у таких витратах. Зазначає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність порушеного права позивача як співвласника є помилковим, крім того суди не навели норму закону, яка передбачає обов`язок власника отримувати згоду всіх співвласників для розподілу особового рахунку.

Щодо доводів суду першої інстанції, що власник несе обов`язок утримання лише своєї власності, а внаслідок розподілу особового рахунку на позивача припадає більша площа квартири, ніж площа, яка відповідає її частці у спільній власності, заявник зазначає, що ураховуючи, що їх спільна дочка є неповнолітньою, відповідно, обов`язок утримання її частки у власності квартири покладається на обох батьків. Оскільки судами не зазначено, у чому полягає порушення прав позивача, рішення цих судів підлягають скасуванню.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У березні 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якій ОСОБА_1 просить відхилити касаційну скаргу у зв`язку з її необґрунтованістю.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, заявнику надано строк для усунення недоліків.

Згідно із статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У підпункті 11 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження у лютому 2018 року передані до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у жовтні 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2004 року належить позивачу, її колишньому чоловіку ОСОБА_2 , їх повнолітньому сину ОСОБА_4 та неповнолітній дочці ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності. Квартира складається з трьох житлових кімнат, загальна площа квартири становить 71, 7 кв. м, житлова - 41, 2 кв. м.

01 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до КП «Керуюча компанії з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» із заявою про розподіл особових рахунків, у якій просив виділити йому та дітям окремий від колишньої дружини ОСОБА_1 особовий рахунок для нарахування плати за комунальні послуги та квартирної плати. До поданої заяви подано копію договору купівлі-продажу квартири; копію рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 жовтня 2015 року та Апеляційного суду міста Києва від 04 листопада 2015 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення певного порядку користування квартирою; копії паспортів повнолітніх співвласників квартири та копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 .

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що без повідомлення ОСОБА_1 особисто і в інтересах неповнолітньої дитини та отримання від неї згоди КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» дала письмове доручення КК «Центру комунального сервісу» відкрити для ведення бухгалтерської звітності новий особовий рахунок №  НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 , виходячи з площі для розрахунку оплати - 51, 88 кв. м, володільцем попереднього особового рахунку №  НОМЕР_2 залишити - ОСОБА_1 з розрахунком площі для оплати - 19, 82 кв. м, а також відповідно до цих площ розподілити борг зі сплати за утримання будинків і споруд та прибудинкової території.

З 01 липня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 відкрито новий особовий рахунок №  НОМЕР_1 із загальною площею 51, 88 кв. м, володільцем попереднього особового рахунку залишено ОСОБА_1 із загальною площею для оплати 19, 82 кв. м.

16 липня 2016 року з ОСОБА_2 укладено договір № 763 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між співвласниками виник спір з приводу участі в оплаті житлово-комунальних послуг та послуг з утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються ЦК України та Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Стаття 360 ЦК України передбачає, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

За змістом частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (частина третя статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до статті 179 ЖК Української РСР користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 10, 13 Правил користування приміщеннями жилих будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, передбачений порядок розподілу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартир в разі, якщо між ними відсутня згода щодо сплати, у судовому порядку.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між співвласниками квартири відсутня домовленість щодо порядку користування спільним майном, належні їм частки спірної кварти не виділено в натурі, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 листопада 2015 року, у справі 753/8405/15-ц позов ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою залишено без задоволення.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що за відсутності згоди між співвласниками квартири щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг, спір може бути вирішено виключно у судовому порядку.

Такий спір підлягає вирішенню судом між співвласниками квартири шляхом визначення певного порядку володіння та користування спільним майном. При цьому, допоки спільне майно не розділено в натурі, зберігається право власності усіх його співвласників на таке майно в цілому, тобто визначаються виключно розміри ідеальних часток таких осіб без фактичного поділу спільного майна.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що чинним законодавством безпосередньо не передбачено відкриття окремого особового рахунку для оплати житлово-комунальних послуг співвласнику майна лише після встановлення порядку користування цим майном, ґрунтуються на неправильному розумінні позивачем законодавства, оскільки відсутність безпосередньої заборони чи дозволу в нормативно-правових актах України щодо відкриття окремого особового рахунку на сплату житлового-комунальних послуг не свідчить про неправильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Системний аналіз зазначених норм цивільного та житлового законодавства України дає підстави дійти висновку про те, що розподіл особового рахунку для сплати житлово-комунальних послуг в розмірі, що є пропорційним розміру належних співвласникам часток у праві власності на квартиру, можливе лише в результаті встановлення певного порядку володіння і користування спірною квартирою. Для такого розподілу особового рахунку має значення, які приміщення виділяються співвласникам у користування і які залишаються у спільному користуванні.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що оскільки між сторонами ані у добровільному порядку на підставі договору, ані у судовому порядку не визначений порядок користування належною їм спільною квартирою, відсутні підстави для розподілу оплати за надані житлово-комунальні послуги відповідно до фактично займаної сторонами площі квартири, або фактично спожиті житлово-комунальні послуги, а тому відповідно й відсутні підстави для розподілу особового рахунку на кожного зі співвласників.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції застосував норми ЖК Української РСР, які регулюють право користування житловим приміщенням, натомість спірна квартира є об`єктом права спільної часткової власності сторін, Верховний Суд відхиляє, оскільки така невідповідність у застосуванні норм права усунута судом апеляційної інстанції, яким визнано таке посилання помилковим, проте зазначено, що це не призвело до неправильного вирішення по суті спору.

Доводи касаційної скарги про те, що відмовляючи в задоволенні позову, суди фактично позбавили його можливості добросовісно сплачувати спожиті ним житлово-комунальні послуги, як того вимагає стаття 360 ЦК України, є безпідставними, оскільки позивач не позбавлений можливості сплачувати житлово-комунальні послуги у відповідному розмірі, що відповідає розміру його частки у спільній власності.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Узагальнені висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі розгляду справи, визначені правилом статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді                                                                                                            С. О. Погрібний

                                                                                                                      І. Ю. Гулейков

                                                                                                                      В. В. Яремко

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87950895

[Перо]

Державний герб України

Постанова

Іменем України

22 травня 2020 року

м. Київ

справа № 694/626/18

провадження № 61-47769св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року, прийняту в складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Василенко Л. І., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ особових рахунків для оплати комунальних послуг.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, вона та відповідач є співвласниками (кожен по 1/2 частці) квартири АДРЕСА_1 .

Відповідач не приймає участі в оплаті комунальних послуг, у зв`язку з чим вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.

Просила суд розділити особові рахунки між нею та ОСОБА_2 по оплаті комунальних послуг щодо забезпечення холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством згідно розміру часток у праві власності на вказану квартиру.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 серпня 2018 року, ухваленим у складі судді Дудніченко В. М., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Розділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особові рахунки по оплаті комунальних послуг (в забезпеченні: холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, установленому законодавством) згідно розміру 1/2 частки у власності за квартиру АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 із 22 листопада 2017 року є власником 1/2 частини вказаної квартири, а тому разом із позивачем повинен виконувати обов`язок по утримання майна згідно до своєї частки та нести тягар відповідальності перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними з цим майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 серпня 2018 року скасовано та відмовлено у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що згідно матеріалів справи сторони, як учасники спільної часткової власності володіють не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

Діючим законодавством обов`язок по оплаті комунальних платежів, покладений на кожного з співвласників, відповідно до його частки у праві власності на квартиру. У разі ухилення співвласника від виконання своїх зобов`язань по оплаті за комунальні послуги, інші співвласники, які оплачують ці послуги, мають право на стягнення коштів, сплачених ними з співвласника, який таку оплату не проводить. У разі відмови співвласника у добровільному порядку сплатити кошти співвласнику чи співвласникам, особа має право за захистом своїх інтересів звернутись до суду з відповідним позовом. Тому позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення коштів, які нею сплачено за утримання квартири та комунальні послуги.

Із вимогами до будинкоутримувача про розділення особових рахунків квартири позивача не зверталась, а відповідні підприємства та установи до участі у справі в якості відповідачів залучені не були.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду з касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року, залишити в силі рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 серпня 2018 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом не встановлено всі обставини справи, унаслідок чого помилково скасовано рішення суду першої інстанції.

Відзначає, що відповідальність щодо утримання майна лежить на власникові, а не на комунальних установах, які надають послуги, тому надавачі послуг не можуть бути відповідачами у справі про розподіл особових рахунків, оскільки при наявності судового рішення з цього приводу, підприємства виконають його у відповідній частині.

Суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином письмові докази, зокрема, щодо належності кожному зі співвласників часток у спірному житлі та про те, що вона письмово зверталася до надавачів комунальних послуг з проханням розділити особові рахунки, однак відповіді не отримала.

Чинним законодавством не передбачено відкриття окремих рахунків для оплати житлово-комунальних послуг співвласнику майна лише після встановлення порядку користування цим майном або виділення в натурі частки в спірному майні.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не надходив

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із Звенигородського районного суду Черкаської області.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 листопада 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є в рівних частках (по 1/2 частці кожен) співвласниками квартири АДРЕСА_2 .

15 грудня 2017 року ОСОБА_1 уклала договір по наданню комунальних послуг на утримання вказаної квартири із Звенигородським виробничо-житловим ремонтно-експлуатаційним управлінням та Звенигородським підприємством теплових мереж.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції Кодексу, яка діяла на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Стаття 360 ЦК України передбачає, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Згідно зі статтею 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 179 Житлового кодексу Української РСР (далі -

ЖК УРСР) користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 10, 13 Правил користування приміщеннями жилих будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України

від 08 жовтня 1992 року № 572 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), передбачено порядок розподілу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартири в разі, якщо між ними відсутня згода щодо оплати таких послуг.

Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц провадження № 14-61цс18).

У справі, що переглядається, позивач заявивши вимоги про поділ особових рахунків для оплати житлово-комунальних послуг, клопотань про залучення до участі у справі житлово-експлуатаційних організацій чи об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та/або організацій, що надають житлово-комунальні послуги та, відповідно, відкривають та ведуть особові рахунки для оплати житлово-комунальних послуг не заявляла.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд ухвалив рішення про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справи, що є підставою для відмови у позові, оскільки висновки по суті позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу учасників справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки письмовим зверненням заявника до обслуговуючих організацій, та правовстановлюючому документу, яким за сторонами визначено частки у праві власності на спірну квартиру, не спростовують висновків апеляційного суду щодо неналежного суб`єктного складу учасників справи.

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89479658