Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 808/103/18

адміністративне провадження № К/9901/60724/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів:   Кравчука В.М., Рибачука А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження  касаційну скаргу  Виконавчого комітету Запорізької міської ради на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року (суддя Татаринова Д.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року (колегія суддів: Шлай А.В., Прокопчук Т.С. Круговий О.О.) у справі № 808/103/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «Статус» до Виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа - Концерн «Міську теплові мережі», про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова група «Статус» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 11 серпня 2017 року за № 428 «Про затвердження норм споживання теплової енергії на 1 м2 загальної площі на опалення багатоквартирних будинків м. Запоріжжя», в яких розташовані населення, бюджетні, релігійні та інші споживачі теплової енергії та порядок розподілу обсягів теплової енергії між житловими і нежитловими приміщеннями багатоквартирних будинків м. Запоріжжя при наявності будинкових засобів обліку теплової енергії».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2018, позов задоволено. 

Не погоджуючись з  судовими рішеннями, відповідач  подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та закрити провадження у справі.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення № 428 від 11.08.2017  втратило чинність на підставі рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 6 від 17.01.2018, що свідчить про виконання відповідачем умов, передбачених пунктом 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, вважає, що права та інтереси позивача оскаржуваним рішенням  не порушені, а відтак позов є безпідставним.

Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2018 відкрито касаційне провадження.

У відзиві на касаційну скаргу  третя особа доводи та вимоги підтримує, просить її задовольнити.

Від позивача відзив не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 11 серпня 2017 року Виконавчим комітетом Запорізької міської ради прийнято рішення №428 «Про затвердження норм споживання теплової енергії на 1 м2 загальної площі на опалення багатоквартирних будинків м. Запоріжжя, в яких розташовані населення, бюджетні, релігійні та інші споживачі теплової енергії та порядок розподілу обсягів теплової енергії між житловими і нежитловими приміщеннями багатоквартирних будинків м. Запоріжжя при наявності будинкових засобів обліку теплової енергії».

Вважаючи рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов і скасовуючи спірне рішення № 428, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про його протиправність, оскільки останнє прийнято з порушенням чинного законодавства без дотримання умов, визначених Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Дослідивши, в межах касаційної скарги,  спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

За своїм смисловим навантаженням термін "законний інтерес" є тотожним "охоронюваному законом інтересу", оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

З огляду на вимоги статтей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її");

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Вказана правова позиція сформована в постанові Верховного Суду  від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17

Відповідно до частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відтак, вирішальним  в цій справі є визначення наявності порушеного права або охоронюваного інтересу та чи поширюється дія  оскаржуваного рішення на  позивача.

Предметом спору в цій справі є рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 11 серпня 2017 року за № 428 «Про затвердження норм споживання теплової енергії на 1 м2 загальної площі на опалення багатоквартирних будинків м. Запоріжжя». Відтак, рішення поширює свою дію на всіх абонентів, власників чи орендарів житлової та нежитлової нерухомості, які підключені центрального опалення.

З матеріалів справи вбачається, що юридична адреса позивача є вул. Незалежної України, 48, приміщення 26-27.

01.10.2012 між ТОВ «Консалтингова група «Статус» та Концерном «Міські теплові мережі»  укладено договір купівлі -продажу теплової енергії та гарячої води  №  203572 .

Відтак, зважаючи, що позивач є безпосереднім користувачем послуг теплопостачання, оскаржуване рішення впливає на його права та інтереси, оскільки формує ціну на опалення приміщень, де позивач здійснює господарську діяльність.

Відтак, суд вважає доводи касаційної скарги щодо  відсутності порушеного права позивача безпідставними.

Стосовно доводів про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки  оскаржуване рішення є таким, що втратило чинність, колегія суддів зазначає таке.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Судами встановлено, що 17 січня 2018 року рішенням №6 Виконавчий комітет Запорізької міської ради визнав рішення № 428 від 11 серпня 2017 року (предмет спору в цій справі) таким, що втратило чинність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №  800/369/17, зазначено:

У розумінні пункту 8 частини першої   статті 238 КАС у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з`ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

Тобто для застосування такої підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких дій чи бездіяльності протиправними.

Колегія суддів ставить під сумнів твердження відповідача щодо відсутності негативних наслідків для позивача в період дії спірного рішення № 428, оскільки воно втратило чинність лише з дня  його скасуванням, тобто з 17.01.2018.

Крім того, суд звертає увагу, що пунктом 6 частини першої ст. 238 КАС України передбачено спеціальну підставу для закриття провадження у справі, в якій предметом спору є нормативно-правовий акт, а саме  якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили.

Водночас в цій справі оскаржуване рішення  визнано нечинним за волевиявленням суб"єкта владних повноважень,  а не рішенням суду.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 березня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                                    А.Ю. Бучик

Судді                                                                                                                      В.М. Кравчук

                                                                                                                          А.І. Рибачук

https://reyestr.court.gov.ua/Review/100470869