800 x 463, 80 кБ У зв\\\'язку з даною та іншими справами виникають дуже сумні асоціації, пов\\\'язані з дефектами українського судочинства. Із змісту рішення Апеляційного суду м. Києва у зазначеній справі можна вбачати його очевидну нелогічність, внутрішню суперечливість, що послужило причиною для звернення Захарченко Н.О. з касаційною скаргою до ВС України. З іншого боку, касаційна скарга представника Корецької Н.І. не лізе, як кажуть, ні в які ворота, але касаційне провадження відкрито в першу чергу за скаргою Корецької, а не Захарченко, хоч скарга Захарченко згадується так би мовити у "фоновому режимі", і очевидно є законодавчо обґрунтованою. Взагалі в таких подібних і очевидних справах судді ВСУ відмовляють у відкритті касаційного провадження, але це не той випадок. Крім того, якщо й відкривають, то "в порядку черговості", тобто не так оперативно. В обох випадках, як у апеляційній, так і у касаційній інстанціях, відчувається певне "вливання" з боку бізнес-вумен, представник якої нахабно брехав і у суді першої інстанції, і в апеляційному суді. Касаційна скарга його викладена з формальним дотриманням певних вимог закону та засад моралі, але й тут він не утримався від нових звинувачень, по суті - наклепів (замість виправдань дій Корецької) на адресу Захарченко. А у судових засіданнях відверто брехав, сподіваючись на безкарність, хоч при цьому наражається на позов про відшкодування моральної шкоди, завданої дифамацією.
Оця та інші справи, які пройшли через мою душу і моє серце, наводять на такі, може незвичні для більшості читачів, думки. Їх можна вважати аксіомами українського судочинства.
1) Будь-який суддя першої інстанції у будь-якій цивільній справі при її розгляді може порушувати що завгодно, йому за такі дії ніщо по суті не загрожує, навіть звинувачення у порушенні пресловутої "присяги судді". Останній аргумент може бути використаний виключно у високих сферах, наприклад, Президентом України. Що він неоднократно практикував. При цьому не має значення, чи порушив присягу суддя, чи не порушив. Згадайте справу судді ОАС В.Келеберди. Адже комусь "наступив на хвіст" - і досить.
2) Ще більші можливості порушувати будь-які норми права є у суддів апеляційної інстанції. Як правило, ведуть вони себе досить нахабно, грубо, необачливо, як диктатори, особливо більш емоційні жінки. А переважна більшість учасників процесу - юристів побоються вступати з ними у конфлікт, бо можливі зворотні корупційні зв\\\'язки з неприємними наслідками типу звільнення юриста з роботи чи втрати ним адвокатської ліцензії. Конфлікт виникає в першу чергу на стадії вирішення питання про відвід суддів, при розгляді заперечень проти дій головуючого, тощо, навіть при використанні процесуального права вести фіксування судового засідання власними портативними технічними засобами.
3) Необмежені можливості порушувати будь-що є у судді-доповідача Верховного Суду України. Він одноособово вирішує долю касаційної скарги - або відкриє провадження, або відхилить скаргу, як вже зазначено, без судового розгляду та без належної мотивації. Бо не вбачає підстав - от і всі мотиви. Крім того, залежно від наявності чи розміру неофіційної винагороди, або відкладе справу у довгий ящик, або відправить її до Апеляційного суду Донецької (?) області, або залишить її без розгляду. Усі можливості для корупційних дій у його одноособовому розпорядженні.
Тобто, у судочинстві України маємо справу з абсолютним свавіллям, від якого немає правових способів захисту. Крім доступного не усім звернення до Європейського суду з прав людини. Звичайно, не завжди. Є винятки, і навіть багато їх. Ну, принаймі у 50 відсотках справ можна, при належному юридичному супроводі, сподіватися на законні судові рішення. Але ж у решті випадків - навпаки. І це дуже сумно.
Я погоджуюся з думками багатьох добре освічених юристів та високих державних службовців, включаючи Президента України, про необхідність докорінного реформування судової гілки влади у нашій країні. Однак, балачки на цю тему продовжуються вже майже два десятки років, а стан судочинства не покращується. Більше того, останні зміни в ЦПК по суті закривають для переважної більшості громадян останню надію на законне вирішення їх справ у касаційній інстанції. З огляду на зазначене вище.
Які висновки? Ми з Вами нічого з таким станом не можемо вдіяти. Але не слід і миритися. Коли на моїх очах якийсь або якась суддя грубо перериває пояснення по справі, робить неадекватні зауваження на адресу учасника (типу "Не використовуйте суд, як трибуну", "Що ви тут нам лекції читаєте?", "Нам не потрібні ваші пояснення у дебатах, ми знайомі з матеріалами справи, кажіть, що ви просите"), ба - навіть погрожує притягти до адміністративної відповідальності "за неповагу до суду", виставляє за двері залу судового засідання, викликає міліцію, я ніколи сліпо не підкоряюся. Про це свідчать зокрема і повідомлення у даному Форумі. Використовуючи юридичні аргументи та власний досвід, намагаюся поставити такого суддю на своє місце, визначене процесуальним законом, так би мовити виховати його, змусити у симетричний спосіб поважати інших учасників процесу. І поступово вдається. Існують чутки, що деякі судді нібито мене побоюються (а як же, "Гро-За"!). Відверто кажути, цього б не хотілося. А інші - починають відноситися з повагою, навіть радяться (у неофіційній обстановці), пропонують для економії часу підготувати проект судового рішення (замість помічників, які часто неспроможні кваліфіковано виконати цю роботу).
І усі дружно ігнорують цей сайт! На мою думку, ми мало використовуємо єдину зброю, яка у нас ще залишилася - гласність. Побільше публікацій про ганебну поведінку суддів! Побільше публікацій про суддів, особливо молодих, яких можна поставити у приклад суддям старої, радянської епохи! Є у нас така можливість - цей та інші сайти в Інтернеті, а також незалежні ЗМІ. Маю відношення до одного незалежного засобу масової інформації, заснованого відомим журналістом Ю.В. Шеляженком. Йдеться про Всеукраїнську газету "Правдошукач". Як кореспондент цієї газети, запрошую бажаючих до співпраці. Ваші актуальні та повчальні матеріали будуть оприлюднені, гарантую! І платити Вам за це не доведеться. На відміну від державних чи комерційних видань.