290 x 218, 42 кБ - Дзеркало тижня, № 35 (763) 19 — 25 вересня 2009.
Друга тарифна війна, або Як чесно обдурюють пересічних киян.
Автор: Олександр СЕРГІЄНКО (директор «Інституту міста»)
ВИТЯГИ:
Сьогодні вся Україна спостерігає за другою тарифною війною, яка точиться в Києві навколо нових житлово-комунальних тарифів. Перша мала місце на межі 2006—2007 років, і не можна сказати, що в ній були переможці чи переможені, оскільки платежі таки зросли, та все ж удвічі, а не в 3,4 разу. Головна заслуга в цьому — хоч би як вихвалялися різні партії та блоки — в позиції киян. Саме вони показали міській владі, що вона, м’яко кажучи, не права: рівень платежів тоді впав із 96—98 до 45%, що, власне, і змусило команду Черновецького відступити.
Вони що, Інтернет не читають?
Оприлюднення в ЗМІ інформації щодо вартості 1 Гкал від «Київенерго» викликало бурхливу реакцію останнього. Однак дані щодо фактичної собівартості тепла, яке виробляється в Україні, не взяті зі стелі — їх розміщено на офіційному сайті Міністерства з питань житлово-комунального господарства (
http://www.minjkg.gov.ua/news/data/attach/1921/info.xls ). Собівартість однієї гігакалорії тепла в обласних центрах перебуває у межах 157,50—248,30 грн. (без ПДВ), виняток становить лише Ужгород — 497,33 грн.
У Києві собівартість 1 Гкал — 569,93 грн. (!). Додаткова інформація з МінЖКГ підтвердила, що йдеться саме про тепло, яке виробляє АЕК «Київенерго», а не інший теплопостачальник столиці — ЗАТ «ЕК «Дартеплоцентраль». Не слід також плутати фактичну собівартість із тарифом на тепло, який встановлює чи погоджує місцева влада.
Пояснити такий величезний розрив економічними чи фізичними факторами неможливо: щоб підігріти кубометр води на один градус, треба витратити однакову кількість газу хоч на Північному полюсі, хоч на Південному, хоч у Бердичеві. Також неможливо стверджувати, що в столиці вартість робочої сили та інших складових собівартості утричі-вчетверо вища, ніж в інших містах України. Приміром, у грудні 2008 року середня зарплата в Києві становила близько 3,5 тис. грн., а по Україні — 2 тис. грн., тобто менше лише у 1,75 разу. Чому ж тоді така висока ціна за тепло у столиці?
Тепер, сподіваюся, стає зрозумілим, чому житлово-комунальні підприємства є такими привабливими для українських «акул капіталізму»: ціну на товар можна встановити будь-яку, відповідальності за «гнилий» товар — жодної, а оплата в будь-якому разі гарантована.
Чому ж у комунальних монополістів постійно утворюються дедалі нові борги? Та тому, що найбільш злісним неплатником за комунальні послуги в Києві є… Ки-ївміськдержадміністрація, себто самі чиновники. Саме вони не платять дотацій і компенсацій з бюджету та не виділяють коштів бюджетним організаціям (13% споживачів) на оплату комунальних послуг. На сьогодні документально підтверджений розмір заборгованості бюджету перед «Київенерго» становить 1 млрд. 238 млн. грн., з яких 411 млн. — заборгованість 2000—2008 років, а за перше півріччя 2009 «молода команда» примудрилася цей борг подвоїти — 827 млн. грн.!
Таким чином, ніякої «допомоги мера» не існує, а того, що виділяється з бюджету, надто мало, і все одно це гроші киян. Тому приписувати їх собі, вибачте, є по суті політичним шахрайством.
За даними ЗАТ «Донгорбанк», зберігача акцій (
http://smida.gov.ua/emitents/owners_zvit.php?id=00131305), на 19.06.2009 р., крім держпакета, 20% має Bledsoe Holdings Ltd з Віргінських Островів, 10 — Kapiton Trading Limited з Кіпру і ще 10% — «Капітон трейд лімітед», знову з Кіпру… Оскільки і назва, і реквізити двох останніх компаній збігаються, бачимо, що інформація просто дублюється і громадськість вводять в оману — більш-менш офіційні (але чи достовірні?) відомості є лише щодо 80% акцій, а щодо решти 20% — знак питання.
З одного боку, київська громада нібито володіє 12,73% статутного капіталу (як зазначено на сайті «Київенерго»). Однак ця інформація датується 1 січня… 2007 року. З іншого — в листі Головного управління комунальної власності Києва КМДА від 21.10.2008 р. №042/12/56-7175 за підписом А.Чуба (депутат Київради від БЛЧ) прямо заявлено: «що стосується АЕК «Київенерго», то частка міста в статутному фонді товариства відсутня»…
Хто ж є новими господарями міського добра? Як кажуть юристи, це не потребує доведення, тому що загальновідомо — усі ЗМІ називають два прізвища: нардепа-регіонала В.Хмельницького та спонсора «Громадського активу Києва» А.Іванова. Можливо тому таким зворушливим видається злиття БЛЧ, ПР та ГАКу у промерську більшість Київради?
При цьому не варто зважати на постійне скиглення «Київенерго» та «Київенергохолдингу» про збитковість і заборгованість, оскільки жодна людина сповна розуму не повірить, що такі недурні хлопці, як В.Хмельницький та А.Іванов, вкладатимуть гроші в таку «безнадійну» справу, як комунальне господарство.
Сьогодні, хоч би що там казали пани Голубченко (перший заступник мера) та Яструбінський (начальник ГУ цінової політики), офіційні дані Держкомстату важко заперечити: за червень кияни сплатили лише 61,1% нарахувань за ЖКП. Фактично комунальники отримали за новими тарифами менше, ніж мали за старими: 141 млн. грн. за червень, тоді як за травень було сплачено 158 млн. грн.
Чим може завершитися друга тарифна війна? Як будь-яка війна, вона не несе ніякого добра — лише втрати для обох сторін. Поки що зрозуміло одне — хтось має піти: або кияни, або Черновецький зі своєю «молодою командою». Кияни не підуть…
