'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на рішення суду першої інстанції у справі Г. Герман проти газети \"ВВ\"  (Прочитано 4343 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

gro-za

  • Засновник
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 2230
  • City: Київ
  • ГРОмадський правоЗАхисник, 050-448-1-844
    • Перегляд профілю

 

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на рішення суду першої інстанції у справі Г. Герман проти газети "ВВ"

Оскаржується рішення Печерського райсуду м. Києва від 18.12.2007 р. у справі № 2-1962/07 за позовом Ганни Герман до газети "ВВ" та Ігоря Ткаленка про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.



АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. Києва
вул. Володимирська, 15, м. Київ, МСП-01601

Через:
Печерський районний суд м. Києва,
вул. Хрещатик, 42-А, м. Київ, 01001
Суддя Оніщук М.І. Справа № 2-1962/07

Позивач:
Герман Ганна Миколаївна,
вул. Б. Хмельницького, 29, кв. 16, м. Київ, 01030, тел. 594-74-12,
ел. пошта: Herman.Hanna@rada.gov.ua

Відповідачі:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут економічних реформ", бульвар Лесі Українки, 26, м. Київ, 01113, тел. 531-93-53,
ел. пошта: letters@vv.com.ua
2. Ткаленко Ігор Борисович, вул. Юності, 13, село Гнідин Бориспільського району Київської області, 08340, тел. 531-93-53

Апелянт - представник відповідачів:
Куля Віктор Іванович, вул. Боткіна, 4, кв. 18,
м. Київ, 03055, тел. 457-40-72,
http://gro-za.io.ua

Заява про апеляційне оскарження подана 18.12.2007 р., вх. № 104124

05 січня 2008 р.


АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
на рішення суду першої інстанції у справі про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди


Оскаржується рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2007 р. у справі № 2-1962/07 за позовом Герман Ганни Миколаївни до газети "Вечірні Вісті" та Ткаленка Ігоря Борисовича про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Резолютивною частиною рішення позовні вимоги задоволені частково.

Визнані такими, що не відповідають дійсності та принижують честь, гідність і ділову репутацію відомості, поширені відносно Герман Ганни Миколаївни в статті "Как я стал жертвой демагогов", що надруковані Всеукраїнською газетою "Вечерние Вести" № 077 (1767) від 22 травня 2007 р. на сторінці 2 у розділі "Вместо 5-й колонки", а саме:

«А если за народное депутатство, как в случае с Анной Герман? То есть за квартиру в Киеве? … Но есть одна проблема – не всякому Янукович даст квартиру в Киеве. Мало у нас таких звёзд, как Анна Герман, которые стоят, как квартира в Киеве».
Зобов\'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут Економічних Реформ" в 15-денний строк з дня набрання рішенням законної сили спростувати вищезазначені відомості під заголовком "Спростування" шляхом опублікування резолютивної частини рішення суду без будь-яких коментарів у такий саме спосіб, як була поширена недостовірна інформація.

Суд також вирішив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Економічних Реформ" м. Києва, бульвар Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 32381070 на користь Герман Ганни Миколаївни 1700 гривень 00 копійок відшкодування моральної шкоди та 49 гривень 00 копійок відшкодування судових витрат. А всього стягнути 1749 гривень 00 копійок.

Відповідачі вважають ухвалене рішення незаконним, оскільки у ньому неправильно встановлені та не доведені обставини, що мають значення для справи і які суд вважав встановленими, а також неправильно застосовані норми матеріального права.

Нижче наведені доводи на спростування рішення суду.

1. У чому полягає неправильність правової оцінки обставин у рішенні суду?

Суд невірно кваліфікував цитовані у рішенні уривки, як відомості (тобто факти), які не відповідають дійсності, а також як недостовірну інформацію. Оскільки предметом спору у даному випадку є іронічні висловлювання журналіста газети "ВВ", які не можна інакше витлумачити, як критика, оціночні судження, оцінка дій у сатиричній формі з використанням характерних для публіцистики мовних засобів, таких як гіпербола, алегорія, то вони не можуть бути підставою для вимог про їх спростування.

У ході судового розгляду необхідно було встановити, у чому полягає порушення права позивача на недоторканність його честі та гідності, а також причинний зв’язок між спростовуваною інформацією, публікацією і заподіяним позивачем збитку. На жаль, у цій справі суд, розглядаючи заяву про захист честі і відшкодування моральної шкоди, не звернув уваги на суб’єктивність понять гідності, ділової репутації, не зміг відрізнити оціночні судження від недостовірної інформації.

В Законі України "Про інформацію" дано наступне її визначення (ст. 1):

"Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі."

Очевидно, цитовані у рішенні суду фрагменти не підпадають під це визначення, оскільки вони не є відомостями про події чи явища.

Цей Закон у ст. 23 також дає визначення поняття інформації про особу:

"Інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров\'я, а також адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім\'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень."

Без сумніву, оцінка судом зазначених у рішенні фрагментів спірної публікації, як недостовірної інформації, не відповідає визначеному Законом поняття "інформації про особу", оскільки ці фрагменти не стосуються персональних даних позивачки.

Внаслідок помилковості правової оцінки обставин справи, суд не застосував положення ст. 47-1 зазначеного Закону, відповідно до яких ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Проблеми судового захисту честі, гідності та ділової репутації можна вважати, як одні з найскладніших із погляду доведення і правильної правової оцінки. У цивілізованому суспільстві вона є можливою тільки за умови дотримання балансу захисту честі, гідності та ділової репутації, з одного боку, і захисту права на свободу слова і поширення інформації, – з іншого. Так, ЦК України серед інших особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, визначає право на повагу до гідності та честі (ст. 297) та на недоторканість ділової репутації (ст. 299). Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист визначених цими статтями ЦК України особистих немайнових прав у порядку цивільного судочинства. З іншого боку, у розділі ІІІ "Злочини проти волі, честі та гідності особи" Кримінального Кодексу України такий вид правопорушення, як дифамація, не визначений. А ст. 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Здійснення цього права може бути обмежене у певних випадках виключно законом. Водночас ст. 68 Конституції України покладає обов\'язок на кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, а народним депутатам України відповідно до ст. 80 Конституції гарантується депутатська недоторканість, зокрема за висловлювання у парламенті та його органах за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Проте ці поняття – "образа", "наклеп" залишаються невизначеними, суб\'єктивними, тобто допускають довільне трактування, зокрема, як такі, що суперечать нормативно не врегульованим моральним засадам суспільства, що в свою чергу відповідно до частини 4 Цивільного Кодексу України обмежує можливості здійснення цивільних прав. Водночас, у ст. 171 КК України передбачено покарання за переслідування журналіста за виконання професійних обов\'язків, за критику.

Отже, складність вирішення дифамаційного спору полягає в адекватному розв’язанні колізії таких прав. Нормативна невизначеність окреслених понять значною мірою обумовлюється їх природою, оскільки йдеться про категорії морального порядку, яким притаманні специфічні властивості. Відповідно, обсяг змісту даних понять є ширшим, аніж їх значення у суто правовому аспекті. Щоб уникнути двозначного тлумачення понять доцільно використовувати в процесі доведення посилання на тлумачні словники (іноземних слів, енциклопедії тощо) для того, щоб кожне слово, побудоване словосполучення, трактувалося в справжньому значенні, а не так, як цього хочеться одній зі сторін.

Дифамація – термін латинського походження (від лат. diffamo – порочу, ганьблю) – означає поширення відомостей про особу, які призводять чи здатні призвести до погіршення її репутації. Дифамація - це ганьблення інформацією.

Якщо говорити про мораль, то вона становить певну сукупність життєвих принципів, поглядів, оцінок, переконань, які історично складаються і розвиваються, а також заснованих на них норм поведінки, що визначають і регулюють ставлення людей один до одного, суспільства, держави, родини, колективу, класу та дійсності, що їх оточує [Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Мольсо. – М.: Юрист, 1977, с. 292].

Ключовими поняттями моралі є честь і безчестя, добро і зло, повага і наклеп, порядність і продажність, совість і сором, гідність і підлість, обов’язок і зрадництво.

Під гідністю мається на увазі самооцінка, тобто суб’єктивна оцінка особистістю своїх якостей, здібностей, світогляду, виконаного обов’язку і свого суспільного значення. Самооцінка повинна ґрунтуватися на соціально-значимих критеріях оцінки моральних та інших якостей особистості [Гражданское право. Учебник для вузов. Часть первая. Под общей редакцией Т.И. Илларионовой и др. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. 1998, с. 186].

Водночас, почуття власної гідності є самоповагою, із якою людина ставиться до себе як до особистості. Вона не є вродженою властивістю, вона з’являється і розвивається з віком. Гідність, як суб\'єктивна самооцінка особистості, тісно пов’язується із тим, як її оцінює суспільство, тобто її честю.

Честь є об’єктивною оцінкою особистості, що визначає ставлення суспільства до громадянина, соціальною оцінкою моральних та інших якостей особистості. Можна також твердити, що поняття честі є соціальною властивістю особистості, за допомогою якої суспільна думка впливає на людину. Стародавнє народне прислів’я гласить: "Бережи плаття з нову, а честь – змолоду". Отже, хоча змістовне наповнення поняття “честі” і залежить від конкретного індивідуума і культури суспільства в цілому, тим не менше честь була і є вищим немайновим благом особистості.

Можна сказати, що честь є історичною категорією, оскільки вона виникла із появою людського суспільства. Отже, до тих пір, поки існує людський колектив, його окремі члени будуть піддаватися певній оцінці з боку осіб, що їх оточують. При цьому суспільна оцінка не завжди залежатиме від волі та бажання самої особи, риси і якості якої оцінюються. З іншого боку, моральний стан цієї особи залежить значною мірою не від оцінки суспільства, а від її усвідомлення, приміряння цієї оцінки до себе.

Честь і гідність мають між собою нерозривний зв’язок у силу того, що в їх основі лежить єдиний критерій – моральність, однак вони не є тотожними. Розбіжність полягає у тому, що честь є об’єктивною суспільною властивістю, яка суб’єктивно оцінюється людиною, а гідність – суб’єктивною самооцінкою, що залежить від її внутрішнього духовного світу. Категорії «честь» і «гідність» випливають одна з іншої. Тому вони є взаємозалежними, але не тотожними.

Якщо поняття честі та гідності переважно вживаються щодо фізичної особи, то поняття "репутація" є значно ширшим. Воно є об’єктом цивільних прав як фізичних, так і юридичних осіб. Репутація - це оцінка діяльності суб\'єкта підприємницької діяльності або громадянина, яка ґрунтується на думці оточуючих про моральне обличчя тієї чи іншої людини, установи, організації на підставі їх попередньої поведінки і яка виражається у визнанні їх здобутків, авторитету, в тому, що від неї чекають у подальшому, яка міра відповідальності на неї покладається і як оцінюються її вчинки. Ділова репутація - це категорія, яка стосується лише підприємця, підприємницької структури, організації, що здійснює підприємницьку діяльність. Ділова репутація з’являється із моменту виникнення суб’єкта (реєстрації підприємства) і полягає в позитивному відображенні у суспільній свідомості ділових (професійних) якостей громадянина чи організації. Таким чином, ділова репутація пов’язується із конкретним моментом часу та конкретним предметом діяльності, а її «носієм» може бути будь-який суб’єкт ділового обороту.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» пропонує таке визначення згаданого об’єкта цивільних прав особистості: "ділова репутація – сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону".

Зрозуміло, що ділова репутація в усіх нас може бути різною і, на відміну від розглянутих вище понять, – не тільки позитивною. Якою може бути репутація, наприклад, в збанкрутілого банка чи підприємця, що торгує контрафактним товаром? Або у відомого “Еліта-центр”?

У цьому контексті слід зазначити, що публікація газети не стосується підтвердженої інформації про позивачку, і не дає підстав для висновків щодо професійних та управлінських здібностей позивачки.

Наголошуючи на тому, що як член Партії регіонів, позивачка брала участь у передвиборчій агітації, вона нібито на кожній зустрічі вимушена була доводити, що не скористалася такою депутатською пільгою, як отримання квартири. Однак, у публікації газети і не стверджувався цей факт. А з іншого боку, при зустрічах з виборцями кожен з них має право запитати у депутата ВРУ, якими пільгами він скористався або має намір скористатися. Тобто, депутату, як публічному політику, закон не гарантує недоторканності чи імунітету у такому сенсі. У даному контексті звертає на себе увагу той факт, що надані позивачкою, а не газетою, відомості про купівлю квартири у м. Києві служать не підтвердженням високих її моральних якостей, а скоріше навпаки. Вартість купленої нею квартири загальною площею 77,90 кв. за адресою вул. Богдана Хмельницького, 29, кв. 16 у договорі купівлі-продажу від 17.07.2001 р. визначена у сумі 18690,07 грн., ціною 239,92 грн. за кв.м., тобто принаймі в 10 разів заниженій проти ринкової вартості. Цей факт може свідчити не тільки про відсутність у позивачки високих моральних якостей, про які вона піклується, але й про елементарне шахрайство з ухиленням від сплати податків у державну казну. Про яку ділову репутацію державного діяча у такому випадку можна заявляти?

Моральне обличчя позивачки та її так звану ділову репутацію у досить переконливій формі висвітлив шеф-редактор газети "ВВ" у публікаціях "Список Анны Герман" та "Анна Герман – это не навсегда", доданих до матеріалів справи. Там же наведені аналогічні спростування її позовних вимог до газети та її шеф-редактора. Відповідачі вважають ці публікації відповідно до ст.ст. 57-59 ЦПК України належними та допустимими доказами, оскільки містять фактичні дані, що обґрунтовують заперечення відповідачів. Однак, суд не прийняв їх до уваги. У засобах масової інформації можна знайти безліч публікацій, які висвітлюють неприглядне моральне обличчя Ганни Герман. Можливо, найбільш разючою ілюстрацією є публікація в "Газеті по-українськи", №497 (21.11.2007) – КУЛЬТУРА http://www.gpu.ua/index.php?&id=192773&rid=10 : "Негіднику, мерзотнику, ти просто скотина! Ні копійки Янукович не давав, ти брешеш. Ти нагле брехло!" - кричала Герман екс-генпродюсеру "Закритої Зони" Ар\'єву на очах у шокованих гостей під час презентації кліпу Оксани Білозір на тему Голодомору 30-их років. Причому конфлікт, судячи зі слів одного з його учасників, виник майже на рівному місці. Просто нібито не у всіх вчасно спрацьовує почуття гумору. І, схоже, того вечора воно не спрацювало у екс-прес-секретаря лідера біло-голубих Віктора Януковича. Так регіоналка відповіла нашоукраїнцю на якусь його репліку, пише "Газета по-українськи".

Що стосується відшкодування моральної шкоди, то відповідно до положень ст. 23 ЦК України моральна шкода визначена, як така, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв\'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров\'я, у душевних стражданнях особи у зв\'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім\'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях у зв\'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи.

Очевидно, що жодне з цих визначень не відповідає змісту позовних вимог позивачки.

По суті йдеться про вирішення дифамаційного спору, який неможливо правильно вирішити без урахування норм міжнародного матеріального права, зокрема, прецедентного права Європейського суду з прав людини.


2. Аналіз практики іноземних та міжнародних судів.

Одним з основних актів міжнародного права є Європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод. Зміст основних прав визначених, зокрема, у ст. 10 Конвенції, оцінюється у світлі правозастосовчої практики Європейського Суду із прав людини, що засідає в Страсбурзі, який значну увагу приділяє справам, пов’язаним із дифамацією у ЗМІ, а також з обмеженнями свободи слова й інформації.

У ст. 10 Конвенції конкретна норма про дифамацію є відсутньою. Європейський суд з прав людини зазвичай застосовує ст. 10, використовуючи вказівку, що міститься у другому пункті, про те, що обмеження права на свободу висловлювань є необхідним у демократичному суспільстві для захисту репутації чи прав інших осіб. Тому Суд повинен установити, чи відповідає даній умові конкретне втручання органів влади відповідної держави в право на свободу слова, чи ні.

У величезній кількості випадків Верховний суд США – провідний експерт у сфері захисту свободи слова – підкреслював, що право найгострішої, найобразливішої критики публічних фігур є необхідним елементом демократії, що таке право є значно вищим, ніж особисті права публічних фігур. В Україні аналогічну норму щодо свободи слова закріплює ст. 34 Конституції, а також п. 1 ст. 51 Закону про вибори.

Проаналізуємо деякі аналогічні справи з практики Верховного суду США та Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд).

2.1. У справі New York Times Co. v. Sullivan Верховний суд США дійшов висновку, що критика публічних фігур не може бути підставою для застосування санкцій, незалежно від істинності висловлювань, якщо тільки в судовому порядку не доведена зловмисність такої критики. Аналогічної позиції дотримується Європейський суд. Практика як Верховного суду США, так і Європейського суду свідчить, що в демократичному суспільстві будь-яка критика політичних фігур не може бути обмежена.

2.2. Згідно з п.10 Європейської конвенції з прав людини, обмеження свободи слова має бути прямо встановлено законом. Жоден з законів України прямо не встановлює санкції за висловлення думки.

2.3. Європейський суд з прав людини використовує прецедентне право (що підтверджується у п. 47 справи Weber v. Switzerland). Отже, прецеденти цього суду є обов\'язковими до використання в країнах-учасницях (п. 55 Feldek v. Slovakia). Європейська конвенція з прав людини в § 2 ст. 10 встановлює основний критерій обмеження свободи слова – необхідність цих заходів у демократичному суспільстві. Європейський суд у п. 39 справи Lingens v. Austria тлумачить “необхідність” як наявність “гострої соціальної потреби” в такому обмеженні.

2.4. Як зазначає суд у справі Lingens v. Austria, критика, що є неприпустимою й карною за умови її спрямування проти звичайної людини, є припустимою відносно політика. Це правило набуває підвищеного захисту, якщо критика здійснюється з рядів опозиції. Саме таку опозицію представляла газета "Вечірні Вісті", яка відкрито і послідовно підтримувала нинішню демократичну коаліцію. Ганна Герман є політиком, і має бути готовою до критики.

В цій же справі суд констатує, що не можна перевіряти істинність твердження про політика, якщо таке твердження є точкою зору. В п. 44 суд кваліфікує обмеження свободи слова як неприпустиму цензуру. В п. 46 він заперечує проти можливості кваліфікації оцінки діяльності політичної фігури як дифамації.

Аналогія з українською справою полягає в тому, що по справі Ганна Герман проти газети ВВ журналіст образив народного депутата, підозрюючи його в нечесних мотивах служінню конкретному представнику конкретної політичної сили. В обох випадках йдеться про дискусію надзвичайного суспільного інтересу (націонал-соціалізм в Австрії, діяльність при владі представників Партії регіонів в Україні).

2.5. У справі Castells v. Spain судді дійшли висновку, що правдивість висловлювань взагалі не має значення, якщо справа представляє великий суспільний інтерес. На нашу думку, такий інтерес становить для України діяльність Ганни Герман, як завідувачки Київського бюро "Радіо Свобода" у минулому, а потім, несподівано для всіх, як прес-секретаря тодішнього прем\'єр-міністра, лірера Партії регіонів Віктора Януковича, і як наслідок – народного депутата від Партії регіонів.

2.6. У справі Thorgeir Thorgeirson v. Iceland суд вирішив, що вимога довести викладені факти не є необхідною в демократичному суспільстві, якщо факти використовуються для звинувачення публічних фігур. Як зазначає суд, достатньо довести намір привернути увагу до проблеми, яка становить великий суспільний інтерес. Згідно з п. 48 рішення, заява має розглядатися в цілому; неприпустимо розглядати як дифамацію вирвані з контексту частини.

2.7. У справі Prager and Oberschlick v. Austria суд розглядав висловлювання, які звинувачували австрійських суддів в кримінально карних діяннях (упередженість тощо). Традиційно Європейський суд захищає авторитет суддів, обмежуючи стосовно них свободу слова й виділяючи їх, таким чином, з кола публічних фігур. Однак у п. 38 рішення він вказує, що свобода слова може поширюватися на явне перебільшення і навіть на провокаційні висловлювання. Суд не заперечує, що притягнення до відповідальності за дифамацію є обмеженням свободи слова. Як в Австрії, так і в Україні це обмеження передбачає закон. Суд розглядав питання, чи є таке обмеження необхідним в демократичній державі.

Стаття 10 Конвенції захищає не лише зміст, а й форму висловлювання (п. 57), допускаючи, зокрема, звинувачувальну форму. Свобода політичних дебатів є однією з обов’язкових умов існування демократичної держави. Тому рамки прийнятної критики є ширшими стосовно політика, ніж звичайного громадянина (п. 59). Звинувачення в кримінально карній дії є в такому випадку провокаційним способом привернення суспільної уваги до політичної дискусії особливої важливості.

2.8. У справі Schwabe v. Austria політичного лідера звинуватили в керуванні транспортним засобом під впливом алкоголю, що призвело до аварії. Як встановив суд, вміст алкоголю в крові був у межах норми. В п. 30 суд дійшов висновку, що захист свободи слова в даному випадку заснований на дискусії про “політичну мораль”, а конкретне звинувачення легального характеру взагалі не має значення.

2.9. В п. 50 справи Dalban v. Romania суд дійшов висновку про неприпустимість обмеження свободи слова (застосування санкцій), якщо тільки не встановлено, що викладені відомості є цілком неправдивими й поширеними свідомо й зловмисно. Така позиція Європейського суду принципово розходиться з національним законодавством України. Відповідно до останнього, особа, яка зробила заяву, зобов\'язана довести її правдивість. Але пріоритет у даному випадку відповідно до частин 1, 4 – 6 ЦПК України має позиція Європейського суду.

2.10. У справі Feldek v. Slovakia йдеться про звинувачення політичної фігури в нацистському минулому. Журналіст не зміг навести докази свого твердження. Суд визнав достатнім те, що журналіст ґрунтувався на відомих фактах, які дають розумні підстави розглядати зв\'язок політика з нацистами. Розумність такого припущення стала достатньою підставою для скасування санкцій проти журналіста.

Суд приділив особливу увагу обстановці, в якій відбулася дифамація: перехід до демократичного суспільства, процес виборів, турбота про чистоту національної політики (п. 80 рішення), обстановка політичних дебатів (п. 81). Згідно з п. 84 рішення, найгостріша дифамація є виправданою в контексті політичних дебатів про становлення демократичного суспільства.

В п. 87 суд взагалі не дозволяє застосовувати санкції, якщо відсутні прямі підтвердження впливу дифамації на політичну кар\'єру чи особисте життя політика.

2.11. Також цікавою для нас є справа Oberschlick v. Austria (No. 2). В ній журналіст назвав неонацистського політичного діяча “ідіотом”. Як відзначає суд в п. 26 рішення, це слово було використано не випадково – воно підходило для того, щоб привернути суспільну увагу до обговорюваного питання. Саме так журналіст газети "Вечірні Вісті" привернув увагу суспільства до продажного характеру діяльності певної частини депутатського корпусу Верховної Ради України. В обох випадках слово спрямовувалося не проти конкретної людини, а проти її дій.

Суд відзначає, що є неприпустимим розглядати окреме слово, вирване з контексту дискусії. Згідно з п. 27, порушення свободи слова (як санкція) не відповідає серйозності образи. Згідно з п. 29 рішення, свобода слова захищає й образливі висловлення. В п. 33 суд відзначає, що особа, яка образила іншу, має отримати можливість пояснити й обґрунтувати свою позицію.

2.12. У справі Spycatcher v. Austria Суд встановив, що свобода слова не може бути обмежена, якщо держава має можливість досягти своєї мети в будь-який інший спосіб. У даному випадку альтернативою обмеженню свободи слова була б організація публічних дебатів, або звернення Ганни Герман до редакції газети "Вечірні Вісті" з вимогою спростування у порядку ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Відповідно до загальної доктрини Європейського суду, саме на державі лежить тягар доведення того, що конкретне обмеження свободи слова є необхідним у демократичному суспільстві.

2.13. У справі "Українська Прес-Група" v. Україна Європейський суд відзначає (п. 66), що національні суди визнали весь текст публікації в газеті "День" щодо позивача Наталії Вітренко та Петра Симоненка дифамаційним, не дивлячись та те, що суди визначили твердження, вжиті журналістом, як оціночні судження. Однак, Суд робить висновок, що оціночні судження журналіста у формі політичної риторики не вимагають доведення. Суд вказує (п. 67), що ці публікації містили критику обох політиків у формі сильних полемічних та саркастичних висловлювань. Безсумнівно, позивачі були цим ображені і, можливо, навіть обурені. Хоча обираючи свою професію, вони відкрили себе для такої прискіпливої критики та уваги; таким є той тягар, який повинні прийняти на себе політики в демократичному суспільстві. У цій справі Суд дає наступне визначення свого прецедентного права:

"38. Преса відіграє важливу роль у демократичному суспільстві. Хоча вона не може переступати певні межі, зокрема щодо репутації та прав інших людей, однак її обов\'язком є поширення інформації та ідей з всіх питаннях, що становлять громадський інтерес, таким чином, щоб це було у відповідності з її обов\'язками та відповідальністю (див. Судове рішення у справі Де Гез і Гійселс проти Бельгії від 24 лютого 1997 року, Звіти про судові рішення та резолюції 1997-І, ст.ст.233-34, § 37). Не тільки преса має завдання поширювати таку інформацію та ідеї, але й громадськість має право, щоб їх отримувати. Якби було інакше, преса не могла б виконувати свою роль «вартового на сторожі демократії» (див. Справа Торгер Торгерсон проти Ісландії, судове рішення від 25 червня 1992 року, Series А № 239, ст. 28, § 63).

39. Суд нагадує, що згідно з Статтею 10 (§2) Конвенції сфера для обмеження політичних висловлювань чи дебатів щодо питань, які становлять громадський інтерес є дуже малою (див. Справа Сюрек проти Туреччини, (№ І) [GС], №26682/95, § 61, ЕСНR 1999-ІV). Більш того, межі прийнятної критики на адресу політиків, які діють в такій публічній якості є ширшими, ніж для приватних осіб. На відміну від останніх, оскільки політичний діяч неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку з боку журналістів і громадськості, він повинен проявляти більш високу ступінь терпимості до критики. Звичайно, політичний діяч має право на захист своєї репутації, навіть якщо він не діє як приватна особа, але вимоги для цього захисту мають бути збалансовані з інтересом до відкритої дискусії політичних питань (див. Справа Лінгенс проти Австрії, судове рішення від 8 липня 1986 р., Series А № 103, ст. 26, § 42).

40. Стаття 10 захищає не тільки суть ідей та інформації, але й форму, у якій вони подаються (див. Справа Обершлік проти Австрії (№1), судове рішення від 23 травня 1991 р., Series А № 204, ст. 25, §57). Журналістська свобода також стосується можливого використання якоюсь мірою перебільшення або навіть спонукання (див. Справа Прагер та Обершлік проти Австрії (№1), судове рішення від 26 квітня 1995 р., Series А № 313, с. 19, §38). Відповідно до Статті 10 (§2), право на вільне розголошення інформації стосується не тільки «інформації» та «ідей», які сприймаються позитивно або розглядаються як необразливі, чи як несуттєве питання, але й таких, які ображають, обурюють або непокоять. Такими є вимоги щодо плюралізму, терпимості й широти кругозору, без яких неможливе існування «демократичного суспільства»(див. Справа Хендісайд проти Сполученого Королівства, судове рішення від 7 грудня 1976 р., Series А №24, с. 23, § 49).

41. У своєму прецедентному праві Суд розрізняв між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як існування фактів можна продемонструвати, істинність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу щодо доводення правдивості оціночного судження неможливо виконати, і вона сама по собі порушує свободу поглядів, що є основоположною частиною права, гарантованого Статтею 10 (див. вищезазначену справу Лінгенс, с.28, § 46).

42. Однак, навіть якщо твердження представляє собою оціночне судження, пропорційність втручання може залежати від наявності достатньої фактологічної основи для оскаржуваного висловлювання. У світлі контексту конкретної справи твердження, що представляє собою оціночне судження, може бути перебільшеним при відсутності будь-якої фактологічної основи, (див. вищезазначену Справу Де Гес і Гейселс проти Бельгії, судове рішення від 24 лютого 1997 року, ст.236, §47)".

Отже, Європейський суд з прав людини захищає свободу висловлення думки політичної опозиції в країнах нової демократії, до яких відноситься Україна. Ще не було жодної справи, в якій суд схвалив би застосування санкції за висловлювання при аналогічних обставинах. На жаль, український суд має іншу думку.

3. Українське законодавство і свобода слова.

Що стосується ролі видавця газети "Вечірні Вісті", то відповідно до ст. 45-1 Закону України "Про інформацію", йому заборонена цензура, тобто вимога попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється. Також забороняється втручання у формах, не передбачених законодавством України, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб.

Аналогічні норми права передбачені Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Відповідно до ст. 1 цього Закону "Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. … Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об\'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв\'ю." Оскільки позивачка позиціонує себе державним діячем, то до неї можна у повному обсязі віднести визначену Законом заборону втручання у професійну діяльність журналістів, як і до видавця газети.

Інститут захисту від дифамації є значно ширшим і складнішим, ніж способи захисту честі, гідності та ділової репутації, прописані у главі 22 ЦК. І, насамперед, тому, що цивільно-правовий захист цих нематеріальних благ у судовому порядку припускається тільки за умови дотримання закріпленого в ст. 34 Конституції права на свободу думки і слова, а також на поширення інформації.

Адекватне розуміння суті дифамації є необхідним для розмежування понять обнародування чи поширення в ЗМІ відомостей фактичного характеру, що не відповідають дійсності і ганьблять, та дискусійних думок, які розповсюджуються ЗМІ в порядку реалізації конституційного права на свободу слова і масової інформації.

Корені проблеми суб’єктивності підходів до питань захисту честі та гідності знаходяться набагато глибше, аніж можна собі уявити: в кожному суспільстві із давніх-давен завжди була його незначна частина, яку можна було лише вихваляти, в той час як решта людей... “Кесарю – кесареве”. Арсенал засобів формування позитивного образу людини, або, напроти, знищення його як особистості був завжди різноманітним й удосконалювався із часом. Журналістам однієї тамбовської газети набридли нескінченні судові позови із боку голови районної адміністрації, тому вони вирішили “присудити” йому звання «заслуженого сутяги», про що і написали в своїй газеті. На це він знову подав на них позов до суду, а той, у свою чергу, визнав це «звання» таким, що не відповідає дійсності, ображає і принижує честь і гідність позивача.

Банальність про те, що політика є справою брудною, знову отримала підтвердження у позачерговій передвиборної кампанії в Україні – для дискредитації конкурента всі засоби є придатними. Здається, лише вчора переможець перегонів щедро роздавав “епітети” поваленим супротивникам, а сьогодні ... він шукає порозуміння зі своїми непримиримими опонентами.

4. ВИСНОВКИ

На підставі викладеного можна дійти до єдино правильного висновку – мета звернення до суду пані Герман була частиною її популістської передвиборчої діяльності, пов\'язаної з агітацією за Партію регіонів, яка черговий раз прагнула до влади на спровокованих нею дострокових парламентських виборах. Фактично позивачка мала на меті використати суд, як політичну трибуну для задоволення власних амбіцій та досягнення переваг у політичній боротьбі, безпідставно втягуючи в неї судову владу.

Аналіз судової практики засвідчує, що за захистом ділової репутації, інколи дуже успішно, звертаються до суду державні та громадські організації, посадові особи, народні депутати і чимало громадян. Апелюючи до суду, можна непогано заробити на захисті власної честі, гідності та ділової репутації, що й намагалася здійснити Ганна Герман, вимагаючи компенсацію у розмірі 100 тис. грн. за нібито нанесену їй моральну шкоду. Хоч у даному випадку суд обмежився сумою 1,7 тис. грн., тим не менше він помилково став на захист честі, гідності, ділової репутації позивачки, яка нібито принижена публікацією тих відомостей, що містяться у цитаті, вибраній з контексту публікації.

З іншого боку, як свідчить практика
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email