| | У місті Славутич розпочалася "тарифна" війна та війна з порушниками Закону про ЖКП.Місцевий суд визнав нав\'язаний споживачу договір про надання ЖКП недійсним. Балансоутримувач подав апеляційну скаргу. Зустрінемося у суді. Мої заперечення тут.
До Апеляційного суду Київської області,
вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601
Справа № 22Ц-994/2008
Позивач: Василець Володимир Олексійович,
Московський квартал, буд. 1, кв. 179,
м. Славутич Київської області, 07100
Відповідач: Комунальне підприємство
"Житлово-комунальний центр",
Київський квартал, 14,
м. Славутич Київської області, 07100
Представник позивача: Куля Віктор Іванович,
вул. Боткіна, 4, кв. 18, м. Київ, 03055,
тел. 457-40-72, http://gro-za.io.ua
23 лютого 2008 р.
ЗАПЕРЕЧЕННЯ
проти апеляційної скарги КП "Житлово-комунальний центр" на рішення суду
по справі за позовом Васильця В.О. про визнання договору недійсним
Відповідач КП "Житлово-комунальний центр" міста Славутич Київської області звернувся до Апеляційного суду Київської області з апеляційною скаргою на рішення Славутицького міського суду Київської області від 26.11.2007 р. у справі № 2-516/07 про визнання недійсним договору № 6340 від 26.01.2006 р. про забезпечення житлово-комунальними послугами та утримання будинку, укладеного між відповідачем та Васильцем Володимиром Олексійовичем.
Вважаю доводи відповідача стосовно неповного з\'ясування обставин, порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції при ухваленні цього рішення безпідставними і такими, що суперечать законодавству.
Крім того, апеляційна скарга містить суперечливі тези, на яких ґрунтується позиція апелянта. З одного боку, апелянт визнає, що він є балансоутримувачем будинку № 1 Московського кварталу м. Славутич, і зобов\'язаний в силу ст. 29 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" укладати договори про надання житлово-комунальних послуг з власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем. З іншого боку, апелянт доводить, що він не є виконавцем послуг у цьому будинку, і вважає цю обставину не дослідженою у судовому засіданні. А тому приходить до хибного висновку, що зазначений договір не суперечить Закону.
Насправді всі істотні обставини у зазначеній справі суд першої інстанції дослідив у повному обсягу. А наявність інших обставин, на які посилається апелянт, не має значення для правильного вирішення справи.
Важливими обставинами у даній справі є наступні:
1. Спірний договір суперечить вимогам ст. 203 ЦК України в частині, що стосується невідповідності положенням актів цивільного законодавства. Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" договори, укладені до набрання чинності цим Законом мають бути приведені у відповідність з ним. Зрозуміло, що після цієї дати договори повинні укладатися виключно у відповідності до зазначеного Закону.
Суд правильно дійшов до висновку про те, що договір № 6340 від 26.01.2006 р. є недійсним з дати укладення, оскільки не відповідає вказаному Закону. Ст. 20 Закону (п. 1 ч. 3) зобов\'язує споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Законом (п. 6 ч. 1 ст. 5) також передбачено, що розробка Типових договорів відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Прикінцевими положеннями до Закону на Кабінет Міністрів України покладено обов\'язок розробити типові договори, передбачені цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 560 затверджено Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд і прибудинкових територій, у якому зокрема передбачено (п. 2), що невідкладною частиною договору є копія рішення органу місцевого самоврядування про затвердження тарифів на послуги, що додається до договору. Крім того, п. 3 Типового договору передбачає обов\'язковість ще одного додатку до договору у виді рішення про структуру тарифів, періодичність та строки виконання робіт. Що стосується тарифів, то порядок їх формування також затверджений зазначеною постановою. Зокрема, відповідно до п. п. 2 та 3 Порядку, розмір тарифів визначається по кожному будинку окремо, з забезпеченням прозорості усіх його складових (п. п. 6-33) з визначенням вартості кожної з них на 1 кв. метр загальної площі квартири. Спірний договір не відповідає цим нормам Закону.
2. Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (п. 4 ч. 1 ст. 7) до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг віднесено визначення виконавця цих послуг відповідно до Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Порядок визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді затверджений наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 25.04.2005 р. № 60, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 травня 2005 р. за № 541/10821. Виконавець житлово-комунальних послуг, як зазначено в п. 1.3 Порядку, "визначається органами місцевого самоврядування, крім випадків, коли власник (власники) житлових будинків бажає (бажають) визначити виконавця житлово-комунальних послуг самостійно".
В силу ст. 382 ЦК України, власникам квартири у багатоквартирного будинку належать на праві спільної сумісної власності опорні конструкції, приміщення загального користування, все інженерне та інше обладнання, а тому співвласники мають право визначити виконавця послуг самостійно. Але про бажання співвласників у даному випадку ніхто не запитував. Згідно Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року (п. 1.1) підтвердження цього права не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об\'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. А відповідно до п. 3.1 Порядку виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій може бути виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків. В свою чергу, відповідно до п. 2.2 Порядку виконавець послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків укладає зі споживачами, які є власниками квартир, орендарями чи квартиронаймачами у багатоквартирному будинку, договори на надання житлово-комунальних послуг.
Таким чином, посилання апелянта на договір з підприємством-виробником послуг з обслуговування і поточного ремонту житлових будинків Московського кварталу, укладений 01.06.2004 р. між КП "ЖКЦ" та приватним підприємством "Нормаль-Слав-Україна", як на підставу хибної тези про "певну свободу врегулювання відносин між споживачем та балансоутримувачем та відсутністю їх чіткого законодавчого врегулювання" та не менш хибного висновку про те, що "не було необхідності приводити договір № 6340 у відповідність з вимогами ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", суперечить чинному законодавству.
В дійсності ця свобода у зазначеній сфері обмежена рамками чинного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього Закону до законодавства України у сфері житлово-комунальних послуг відносяться відповідні нормативно-правові акти. Як зазначено вище, до таких актів в першу чергу відносяться постанова КМУ від 12.07.2005 р. № 560, якою затверджено обов\'язковий для сторін "Типовий договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій", а також наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 25.04.2005 р. № 60 "Про затвердження порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді". Не має також підстав відмовитися від застосування норм ст. 6 ЦК України, відповідно до якої сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, а також ст. 628 цього Кодексу, яка визначає вимоги до змісту договору щодо умов, які є обов\'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, та ст. 648, відповідно до якої зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, обов\'язкового для сторін договору, має відповідати цьому акту. Однак, спірний договір суперечить переліченим актам цивільного законодавства.
Безпідставними є також твердження апелянта про наявність порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апелянт намагається довести, що ст. 26 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" нібито не стосується відносин між позивачем та відповідачем, а ст. 29 – стосується. Нагадаємо, що ст. 29 передбачає обов\'язок балансоутримувача укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, а ст. 26 містить перелік з 18 істотних умов договору. То на якій підставі апелянт вважає одні норми одного і того ж закону відповідними, а інші невідповідними у даних правовідносинах? Насправді обидві норми безпосередньо стосуються предмету спору – про невідповідність договору № 6340 від 26.01.2006 р. вимогам законодавства. Представник позивача вважає подібне відношення апелянта до законодавства абсолютно нелогічним не тільки з юридичної точки зору, та навіть з точки зору здорового глузду.
Безпідставним є також твердження апелянта про те, що суд неналежним чином вивчив докази по справі. Які саме докази суд не вивчив, або вивчив неналежним чином, в чому полягає неналежність вивчення, яким чином суд першої інстанції перешкоджав апелянту у здійсненні процесуального права на доведення переконливості його доказів – в апеляційній скарзі не зазначено.
ВИСНОВОК
З огляду на викладене вище, слід дійти до висновку про безпідставність апеляційної скарги, а
рішення суду першої інстанції слід вважати повністю відповідним законодавству, правильним по суті і справедливим.
Тому, керуючись ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу прошу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, тим більше, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Представник позивача Куля В.І.
(довіреність № 628 від 15.02.2008 р.)
2008-02-23 |
