Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[gro-za]

Про адміністративне судочинство, корупцію та роль голови ВСУ Онопенка В.В. Перенесено з Форуму: автор Эллочка - Ukraine 2009-11-15 13:17:20 Эллочка - Ukraine 2009-11-15 13:17:20 Для Тетяни Академия та інших кому цікаво як обдурюють народ, а потім ВСУ і Апеляційний суд м.Києва вибудовують собі палаци. Вже 4 роки я збираю ухвали і рішення судів 3-х ланок щодо витрат на ІТЗ. Бо ці ухвали є свідченням того, як суди "роздягають "людину, яка впевнена в тому, що ухвала, рішення незаконні і мають бути скасовані. Моя думка щодо витрат на ІТЗ розгляду справи така. Ст.295 ЦПК на відміну від ст.119 ЦПК не містить вимоги щодо подання разом зі скаргою (ап.-ю) оригіналів квитанції про оплату судових витрат, а ст.327 ЦПК не містить вимоги щодо подання разом зі скаргою (кас.-ю) оригіналів квитанції про оплату судових витрат (мита, ІТЗ). Ч.2ст.297 ЦПК ,якапередбачає вимогу щодо оплати суми судового збору чи оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, має застосовуватися якщо відповідно до ст.82 ЦПК райсуд своєю ухвалою відстрочив або розстрочив сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на визначений строк або до ухвалення судового рішення у справі . Може бути таке що у встановлений ухвалою суду строк не були оплачені витрати на ІТЗ, то вони стягуються за судовим рішенням у справі,що ухвалюється по суті позову, коли ж оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення, і є рішення по суті позову, але особа не оплатила їх ані при подачі позову, ані після винесення рішення по суті позову, яким може бути розподілено судові витрати між сторонами, і ця особа ще подала апеляційну скаргу, то в такому випадку і не приймається апеляційна скарга на підставі ст.121, ч.2ст.297 ЦПК у разі несплати цією особою суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. З цього приводу я хочу звернутися в Конституційний СУд України з проханням розтлумачити зміст ст.ст.297,327 ЦПК України у світі ст.129,130 Конституції. Але є у мене ухвали, які свідчать, що іноді суди взагалі не вимагали витрат на ІТЗ ані з ап. скарги на рішення, ані з ап. скарги на ухвали і немає при цьому ухвал про звільнення апелянтів від оплати ІТЗ. Це ІТЗ з"явилося у нас як літаюча тарілка зі столу ВСУ, ради суддів завдяки Януковичу, Онопенко і Єханурова. Проект ЦПК готовував Янукович, а Онопенко (нині Голова ВСУ) підминив у тому ЦПК поняття судовий процес на справу з метою щоб вважали, що у апеляційній та касаційній інстанції з"являються зовсім інші справи, але судовий процес то один. Ст.130 Конституції вказує, що держава зобов»язалася забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Єхануров виніс 21.12.05р. Постанову КМУ №1258, а Тимошенко вирішила збільшувати розміри тих витрат на ІТЗ. Все починалося ось так: 12березня 2003р. Президія ВС України, Президія Ради Суддів України, Колегія ДСА України встановили, що цивільно судочинство на відміну від господарського у складних умовах, оскільки значно збільшилася кількість цивільних справ, які надходять на розгляд судів загальної юрисдикції, що негативно впливає на строки та якість їх розгляду, має місце перевантаження су-ддів Верховного Суду України, що позбавляє їх можливості повною мірою використовувати свій тво-рчий потенціал, недостатньо держава забезпечує фінансування судів. На думку Президії ВС України , Президії Ради суддів України і Колегії ДСА України усе це, а не КОРУПЦІЯ , дискредитує судову владу, її найвищий судовий орган –Верховний Суд України, негативно позначається на іміджі держави і породжує у громадян зневіру у правосудді. І тому у ПОСТАНОВІ №17 від 12.03.2003 р. Президія ВС України, Президія Ради Суддів України, Колегія ДСА України «Про стан здійснення правосуддя у 2002 р. і завдання на поточний рік» є доручення для ДСА України розробити проекти відповідних нормативних актів і план заходів щодо запровадження інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в судах за-гальної юрисдикції. Ту постанову № 17 від 12.03.03р. направили на адресу Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. КМУ миттєво прореагував, а саме для запровадження витат на ІТЗ в цивільному суд-чинстві став невідкладно став АВТОРОМ проекту ЦПК (реєстр. №3455 від 29.04.03) , бо до цього часу ЦПК 1963р. із змінами всіх задовольняв, але й дійсно змушував суди відповідно до ст..ст.2,3,4,5 ЦПК 1963р. ОХОРОНЯТИ права та законні інтереси фізичних осіб і відповідно до ст..ст.137, 289-298,322-329 ЦПК 1963р. допускати фізичних осіб до судів першої, другої та тре-тьої ланки, але не дозволяв ЦПК 1963р. покладати на суб»єктів звернення до суду загальної юрисдикції обов»язок по оплаті витрат на ІТЗ. А у Єв. СУд з прав людини поступало все більше і більше позовів проти України. Отже необхідно було поставити громадянам грошовий бар"єр у доступі до судів апеляційної та касаційної інстанції. Виходячи з чого і з урахуванням ПОСТАНОВИ від 17.03.03р. №17 Президії ВС України, Президія Ради Суддів України, Колегія ДСА України «Про стан здійснення правосуддя у 2002 р. і завдання на поточний рік» і було в проекті ЦПК запроваджено до складу судових витрат при розгляді судового процесу такі собі витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу Після чого втрутився Онопенко В.В. , що нині Голова ВСУ, а раніше у 2002 – 2006 р був обраним по багатомандатному загальнодержавному округу у Виборчому блоці політичних партій "Виборчий блок Юлії Тимошенко". На той час (2002-2006р.р.) очолював Онопенко В. Комітет з питань правової політики, останній і рекомендував Верховній Раді України розглянути та прийняти за основу проект Цивільного процесу-ального кодексу України, (реєстр. №3455 від 29.04.03), внесений КМ України. Доречно звернути увагу на те, що ОНОПЕНКО В.В., як свідчить офіційний сайт ВРЮ Украї-ни, з 1985–1991 – суддя Верховного Суду України; 1991 – заступник Міністра юстиції України з питань законодавства; 11.1991–08.1995 – Міністр юстиції України; 1994–1995 – голова Партії прав людини; 1996–1998 – голова СДПУ; 1998–2006 – голова УСДП; 1998–2002 – народний депутат України III скликання; 2002–2006 – народний депутат України IV скликання, Голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики; з 17.10.2002 – суддя Верховного Суду України; 25.05.2006–5.10.2006 – народний депутат України V скликання; 07.2006–5.10.2006 – член Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя; з 26.09.2006 – Голова Верховного Суду України. Онопенко В.В. неодноразово через ЗМІ стверджував, що ВСУ перевантажений, врезультаті його лобіювань замість ВСУ касаційні скарги, подані до 01.01.2007р. розглядали обласні Апеляційні суди та Апеляційні суди м.Києва і м.Севастополя. Введення ж обов»язку по сплаті витрат на ІТЗ в цивільному судочинстві за подачу Касаційної скарги у ВСУ дозволило суттєво обмежити доступ кас антів до суду касаційної інстанції. І зокрема пункти 448,470,681,1520,1692 Порівняльної таблиці до проекту ЦПК України (дру-ге читання) свідчать про те, що мова йшла спочатку про витрати на ІТЗ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 102 ЦПК). Позивач (actor) — особа, на захист суб\'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес Як свідчать п.453 Порівняльної таблиці до проекту ЦПК України (третє читання) Онопенко В.В. вносить зауваження та пропонує до проекту внести зміни, а саме слова «державного ми-та» замінити словами «судового збору у ч.1ст.94 і аналогічно у всьому тексті проекту. Державним митом до прийняття ЦПК 2004р. вважалося, що це є грошовий збір, що справля-ється державними органами в установленому розмірі з фізичних і юридичних осіб за вчинення в їх інте-ресах окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення. В цивільному судочинстві — державне мито — грошовий збір, що справляється в судових органах з заяв і скарг, котрі подаються гро-мадянами і юридичними особами до суду, та за видачу їм копії документів — судових рішень, ухвал, по-станов, зараховується до бюджету місцевого самоврядування. Обов\'язок сплачувати державне мито за ведення цивільних справ у судах, що покладений на заін-тересованих у справі осіб, мав за мету забезпечити компенсацію державі певної частини коштів, що витрачаються на утримання і функціонування судової влади та на виконання соціально-економічних програм, котрі фінансуються з бюджету. Судовий збір вважається, що це загальнодержавний збір, який справляється за подання позовних заяв, заяв, апеляційних та касаційних скарг, скарг у зв’язку з винятковими обставинами та заяв про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами до судів загальної юрисдикції і включається до складу судових витрат”. Пункти ж 456, 476,477,696,1549,1713 Порівняльної таблиці до проекту ЦПК України (третє читання) свідчать, що Онопенко В.В. та інші народні депутати пропонують з статті 93 «Види судових витрат», ст.95 «Витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу» та інших в проекті ЦПК виключити слова «судового процесу», запропонували замінити їх на слова «розгляду справи», що в подальшому й зумовило один судовий цивільний процес поділити на три справи, а саме перша справа в суді першої інстанції, друга в суді апеляційної інстанції, третя в суді касаційної інстанції, й зумовило тричі стягувати з суб»єктів звернення до судів 1, 2 та 3-ї ланки витрати на інформаційно технічне забезпечення . Таким чином ВР України за участю нинішнього Голови ВСУ Онопенко В.В., КМУ, Президії ВСУ, Ради суддів України, ДСА України вчинили можна сказати ГЕНОЦИД . Бо саме у відповідь на ПОСТАНОВУ №17 від 12.03.2003 р. Президії ВС України, Президії Ради Суддів України, Колегії ДСА України «Про стан здійснення правосуддя у 2002 р. і завдання на поточний рік» прийняла новий ЦПК України ст..79 якого встановила, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Ст.81 якогодо витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи віднесено витрати, пов’язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов’язані з виготовленням та видачею копій судових рішень. А ч.5 ст.119 ЦПК зобов»язує суб»єкта звернення до позовної заяви додавати документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Водночас ст.295 ЦПК України, яка містить вимоги до апеляційної скарги, і ст.326 ЦПК України, яка містить вимоги до касаційної скарги, не вимагать до перелічених видів скарг додавати документи, що підтверджують оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Частина ж 2 ст.297 ЦПК України і відповідно ч.2ст.327 ЦПК у разі несплати витрат на ІТЗ розгляду справи дає право суддям апеляційного суду і відповідно касаційного суду повернути і апеляційну скаргу , і касаційну скаргу. 01.09.05р. ЦПК України набрав чинності . Деякі ж автори і одночасно депутати ВР України які запропоновували запровадити зміни до ЦПК 1963р. а саме ввести обов»язок по оплаті витрат на ІТЗ , а саме Задорожний , Мусіяка, Катеринчук та інші зазначали, що внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України 1963р. щодо доповнення складу судових витрат витратами на інформаційно-технічне забезпечення судо-вого процесу було зумовлене необхідністю повної реалізації в цивільному судочинстві такої засади судочинства як гласність судового процесу та його повного фіксування технічними засобами, що передбачено п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України. Кошти, які сплачуватимуть позивачі як плату за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, за задумом народних депутатів, підуть на: - виготовлення для сторін та інших учасників процесу й надіслання судових повідомлень, копій судових рішень; - здійснення запису судового процесу на електронні носії інформації і відтворення запису на вимогу учасників процесу; - перетворення технічного запису в текстовий для судових інстанцій вищого рівня; - забезпечення суддів та учасників судового процесу доступом до правових баз даних. Наведені цілі дійсно благородні. Кожен із учасників судового процесу хотів би читати не написані стомленою рукою секретаря каракулі в протоколах судового засідання, а друковані тексти. Та й судді, не були б проти користуватися сучасними правовими базами даних. Однак не зовсім втішає те, що кошти на облаштування судів тепер отримують від сторін судових спорів. Фактично державні витрати переклали не плечі пересічних громадян. До того ж не зовсім віриться в те, що все отримане державою піде на задумані цілі, і що передба-чено стягнення з тією метою яка оголошена, а не з метою не допускати фізичних осіб до суду як 1-ї ланки, так і для перегляду рішень , ухвал у судах 2-ї та 3-ї ланки. Можливо й кошти знову пустити на оплату праці, ремонти й інше, а інші на коханок або коханців суддів ВСУ. Процесуальні ж наслідки несплати цих витрат при зверненні до суду стали аналологічними несплаті державного мита. Таким чином, що викладено вище, і було запроваджено подвійне фінансування судів, оскільки вони отримують з держбюджету фінансування за рахунок державного мита та від позивача за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у той час як згідно ст..130 Основного закону України держава зобов»язана забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. 2009-11-16