http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1515 - Юридичний журнал, № 12/2004, Сахарова Оксана, юрист, Київ
Заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги як новітній філософський камінь комунального управління
Всім відомо, що філософський камінь нібито допомагав перетворювати будь-яку матерію на золото, і що це – мрія минулого. Але ідея жива досі: що б такого віднайти, щоб воно генерувало гроші?
В Україні започатковано та успішно апробовано новий спосіб стягнення одного й того самого боргового зобов’язання по декілька разів. Кількість стягнень обмежується лише уявою і обсягом вільного часу представників кому-нальних підприємств. Ні паяльників, ані прасок, ані, не дай Боже, інших засобів впливу на невдаху-боржника застосовувати не потрібно – маємо ще й чисту економію електроенергії.
Вірними помічниками в цій справі виступають районні суди в м. Києві, які розглядають цивільні справи. Відповідачем є взагалі забез-печений пересічний власник квартири, який намагається за допомогою інфляції мінімізувати комунальні виплати. Такий громадянин зазвичай накопичує протягом року заборгованість за комунальні платежі, яку планує сплатити наприкінці року – на початку наступного, коли вартість гривні найменша...
Позивач – це уповноважений представник комунального підприємства. Таке підприємство, на відміну від житлово-експлуатаційних контор, має статус юридичної особи, і тому може захищати свої права і законні інтереси в суді.
Золотоносна схема виглядає так.
Комунальне підприємство подає в суд позов з вимогою до окремого меш-канця будинку – боржника – сплатити суму заборгованості за комунальні по-слуги та квартплату на власний рахунок такого комунального підприємства, як власника будинку, з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України № 572. Для забезпечення позову у позовній заяві міститься прохання до суду видати ухвалу на арешт квартири відповідача.
Як правило, відповідач не отримує повістку про час і місце судового засі-дання. Однак суддю це не бентежить, бо представники позивача надають пись-мові свідчення того, що вони належним чином повідомляли відповідача.
Отже, на перше засідання відповідач не з’являється. Отримавши звичайною поштою копію позовної заяви, боржник, як правило, швидесенько сплачує від-повідний борг, який накопичився до цього часу. Бо кому хочеться сплачувати судове мито додатково до суми заборгованості? Задоволений своєю кмітливіс-тю, мешканець надсилає до комунального підприємства й до суду повідомлення про повну сплату заборгованості і вважає, що наступного засідання суду вже не буде, оскільки позивач не має підстав для позову. І... помиляється!
Комунальне підприємство – позивач – у другому засіданні суду змінює свій позов (благо, ЦПК надає таке право) і вимагає цього разу СТЯГНУТИ З ВІДПОВІДАЧА СУМУ ЗАБОРГОВАНОСТІ, ВКАЗАНУ В НЕСПЛАЧЕНОМУ РАХУНКУ ЗА МІСЯЦЬ, ЩО ПЕРЕДУЄ ТОМУ, ЗА ЯКИЙ БУЛО СПЛАЧЕНО.
Все геніальне – просте. Теоретично така схема може працювати стільки ра-зів, скільки місяців даний боржник не сплачував комунальні послуги та кварти-рну плату. На її злагодженість також впливає якість юридичної освіти у пред-ставника відповідача в суді. Практично все залежить від вільного часу відпові-дача: найпростіше – “домовитись” із представником комунального підприємст-ва, однак можна й подати апеляційну скаргу на рішення районного суду приблизно такого змісту.
(Справжнє ім’я відповідача, позивача та суду змінені)
“Справедливий районний суд м. Києва 13 листопада 2004 р задо-вольнив позов Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду “Супержитлосервіс ” від 21 вересня 2004 р. до Безталанного Я.Я. про “стягнення заборгованості в сумі 968,24 грн., яка виникла внаслідок несплати квартирної плати та комунальних послуг ” у справі № хххх, 2004 р.
Суд вирішив “стягнути з Безталанного Я.Я. заборгованість з квартирної плати і плати за комунальні послуги за період з липня 2003 р. по серпень 2004 р. (включно) у сумі 968,24 грн., та сплачене державне мито в сумі 51 грн., а всього 1019,24 грн. на користь КП УЖГ “Супержитлосервіс” (р/р ххххххх в Справедливому відділенні № ххххх Ощадбанку України, МФО хххх, код хххххх)”.
Вважаю, що при вирішенні судом справи № хххххххххх, 2004 р. було порушено статті 15, 30, 62, 90, та 202 Цивільного процесуального кодексу України.
З постановленим рішенням погодитись не можу з таких причин:
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, мої зобов’язання було виконано належним чином. Про це свідчать оплачені рахунки на сплату комунальних послуг, лист Комунального підприємства “Головний інформаційно-обчислювальний центр” від 14 листопада 2004 р. за № хххххх, довідка КП УЖГ “Супержитлосервіс” з нарахувань та оплати станом на 1 грудня 2004 р. від 2 грудня 2004 р.
Таким чином, підстав для задоволення позову КП УЖГ “Супержитлосервіс” не було.
Позивач КП УЖГ “Супержитлосервіс” ввів суд в оману, користуючись тим, що я не отримав судової повістки і не був повідомлений належним чином про місце й час судового розгляду.
Я був позбавлений права на захист і не міг повідомити суд про дійсні об-ставини справи.
На теперішній час підстав для задоволення позову КП УЖГ “Супержитлосервіс” із захисту нібито порушених прав позивача немає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 291, 293, 307, 309, прошу рішення Справедливого суду скасувати...
Якщо когось цікавить теоретичний аспект цього питання, будь ласка. Нижче наведені норми законодавства України, які були порушені представниками комунального підприємства одного з центральних районів м. Києва при поданні наведеної вище позовної заяви та при задоволенні цієї заяви районним судом м. Києва.
По-перше, суд неповно з’ясував такі обставини, що мають значення для спра-ви:
1) Заборгованість за комунальні послуги визначається наростаючим підсумком за звітний період.
Бухгалтерський облік для підприємств комунальної галузі визначає “Доходи, витрати і фінансовий результат діяльності підприємства визначається наростаючим підсумком за звітний період” відповідно до чинного законодавства (зокрема, від-повідно до наказу Держжитлокомунгоспу України від 2 лютого 2004 р. № 20 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку та Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996-XIV).
Отже, сплативши станом на листопад 2004 р. суму за комунальні послу-ги в розмірі 1078 грн., оскаржувач не тільки сплатив поточне нарахування за жовтень 2004 р. (101,66 грн.), але й борг за всі попередні періоди, включаючи період з липня 2003 р. по вересень 2004 р. (1076,34 грн.). Саме тому наступний рахунок на сплату комунальних послуг за листопад 2004 р. не містить суми заборгованості, а включає тільки поточ-ну суму до сплати за листопад – 95 грн.
Далі. Акумулювання платежів населення за житлово-комунальні послуги здій-снюється на транзитному рахунку КП ГІОЦ (Комунальне підприємство Головний Інформаційно-обчислювальний центр Київської міської державної адміністрації), відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27 січня 1997 р. за № 80.
Отже, особистий рахунок для сплати комунальних платежів Безталанно-го Я.Я – ххх у ВАТ КБ “Хрещатик” МФО ххх код ЄДРПУ ххх, КП ГІОЦ р/рахунок ххх.
На відміну від встановленого порядку розрахунків за житлово-комунальні по-слуги, суд вирішив стягнути з оскаржувача кошти на інший рахунок, а саме: Р/р ххх у Справедливому відділенні № ххх Ощадбанку України, МФО ххх, код ххх.
КП УЖГ “Супержитлосервіс” не уклав угоду з Безталанним Я.Я. на надання послуг. Відповідно до ст. 162 Житлового кодексу України, на яку посилається суд, “Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін”.
Таким чином, висновки суду не відповідають обставинам справи, і тому є необґру-нтованими.
По-друге, рішення суду є незаконним.
При розгляді справи суд неправильно застосував такі норми матеріального права:
* ст. 162 Житлового кодексу України, про що зазначалося вище;
* п. 17 “Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибу-динковими територіями”, затверджених постановою Кабінету Міністрів Укра-їни від 8 жовтня 1992 р. № 572, відповідно до якої “...власники квартир багатоквартирних будинків зобов'язані вносити на відповідний раху-нок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку”.
Річ у тім, що власником державного житлового фонду є відповідна територіальна громада, а комунальні підприємства утворені з метою забезпечення утримання житлового господарства, що належить до комунальної власності відповідної територіальної громади (статті 142, 143 Конституції України, ст. 35 Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991№ 697, статті 169, 327 Цивільного кодексу України).
Київська міська державна адміністрація є виконавчим органом Київської міської ради, що уповноважений громадою м. Києва на наступні дії (ст. 22 Закону України “Про столицю України – місто-герой Київ” від 15 січня 1999 р. № 401-XIV): “встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресур-сів”.
По-третє, при розгляді справи суд не застосував норму матеріального права, яка підлягає застосуванню (поширюється на дані правовідносини).
Суд не застосував Розпорядження Київської міської державної адміністрації “Про порядок розрахунків за житлово-комунальні послуги” від 27 січня 1997 р. № 80. Відповідно до п. 2 цього розпорядження, створено транзитний рахунок для сплати за комунальні послуги, з якого кошти перераховуються на рахунки житлових організацій та постачальників комунальних послуг:
“Акумулювання платежів населення за житлово-комунальні послуги здійснюється на транзитному рахунку.
...
ГІОЦ КМДА, ДКП з експлуатації та ремонту житлового фонду Дніпровського району несуть передбачену договорами відповідальність за своєчасність та достовірність перерахувань з транзитних рахунків на рахунки житлових організацій та постачальників комунальних послуг”.
У результаті рішення суду порушує порядок розрахунків за комунальні послуги (Роз-порядження КМДА № 80), а також порушує права, визначені статтями 24, 55, 60, 129 Конституції України та ст. 599 Цивільного кодексу України.
На жаль для одних, і на щастя для інших, філософського каменю не існує, так само як і ідеальних схем “здирання” грошей з „недбалих” боржників.
А на завершення ми звернемось до наших співгромадян із закликом:
Люди, сплачуйте вчасно за комунальні послуги, і не забувайте відоме застереження стосовно азартних ігор з державою!
