Друк

Please login or register.
1 година 1 день 1 тиждень 1 місяць Назавжди
Увійти

[Перо]

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ   

    У Х В А Л А   

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2011 р.                               м. Київ                                        К-35980/10   



 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:   

головуючого: судді –доповідача Бим М.Є.   

суддів: Гончар Л.Я., Конюшка К.В., Сіроша М.В., Харченка В.В.   

при секретарі: Гутніченко А.М.   

за участю:   

ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2   

ОСОБА_3   

та представника КМДА  - Нечипорчук Н.О.   

 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року у справі №2а-2383/10/2670 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Київської міської державної адміністрації треті особи –Головне управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_5, про визнання нечинним розпорядження, -   

ВСТАНОВИЛА:   

У лютому 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду із позовами до Київської міської державної адміністрації, в яких просили визнати нечинним з моменту прийняття розпорядження  Київської міської державної адміністрації від  31 серпня 2001 року №1820 «Про затвердження положення про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна», яке, на думку позивачів, порушує їх конституційні права як власників квартир жилих будинків щодо користування допоміжними підвальними приміщеннями, які є складовими частинами жилих будинків, як об’єктів нерухомості.   

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено.   

В касаційній скарзі позивачі просять скасувати зазначені судові рішення як такі, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.   

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій  норм матеріального і процесуального права,  правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з  наступного.   

Як вбачається з матеріалів справи, Київською міською державною адміністрацією 31.08.2001 було видано розпорядження  №1820 «Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна», інформацію про яке було розміщено на сторінці 10 в пункті 12 переліку нормативно-правових актів під назвою «Офіціоз нормативно-правові акти», що є Додатком до газети «Хрещатик»випуск № 56 від 19.03.2002 року. Повний текст спірного розпорядження в газеті «Хрещатик»не друкувався, про що свідчить повідомлення, викладене в листі  головного редактора газети «Хрещатик»від 11.02.2009 № 42.   

З Висновку Київського регіонального відділення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини і основоположних свобод щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на практиці з Європейського суду з прав людини від 20.08.2009 №9383/0/11-09 вбачається, що спірне розпорядження (із подальшими змінами та доповненнями) було визнано таким, що не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на практиці Європейського суду з прав людини.   

На підставі даного Висновку, Головним управлінням юстиції в м. Києві було видано наказ від 02.09.2009 №1086/02 «Про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту», у відповідності до якого 03 листопада 2009 року спірне розпорядження відповідача було виключено з державного реєстру нормативно-правових актів, про що свідчить оголошення, розміщене в газеті «Шевченківське слово» № 3 (48) за грудень 2009 року.   

Враховуючи наведене, виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)  було видано розпорядження від 16.12.2009 №1400,  яким, зокрема, було скасовано спірне розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 №1820 «Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна».   

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.   

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.     

Згідно частин 1, 2 статті 6 цього Закону на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження,  а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділі –накази.   

Розпорядження голів місцевих державних  адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції,  є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами,  установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.   

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 13 вказаного Закону ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить зокрема вирішення питань щодо управління майном.   

Положеннями статті 19 Закону визначено   повноваження місцевих державних адміністрацій в галузі управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики, де в пункті 2 частини 1 вказаної статті передбачено, що місцевим державним адміністраціям надано право здійснювати управління майном інших суб'єктів права власності в разі передачі його в установленому порядку.   

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2. Вказані жилі будинки мають допоміжні підвальні приміщення, які на думку позивачів є спільною приватною власністю всіх мешканців (власників та співвласників) квартир даних будинків та є складовими частинами жилих будинків як об’єктів нерухомості.     

З метою удосконалення роботи з оформлення права власності та видачі свідоцтв на об’єкти права власності та нерухомого майна, Київською міською державною адміністрацією на виконання вимог Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121, було видано розпорядження, яким затверджено Положення про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна.   

Так, підпунктом 2.3 пункту 2 вказаного Положення передбачалося, що об’єктами нерухомого майна, на які оформляється право власності  з видачею свідоцтв є вбудовані в житлові будинки та прибудовані до житлових будинків нежитлові приміщення (в тому числі комори, інші приміщення побутового призначення).   

Наказом Головного управління юстиції у м. Києві від 02.09.2009 №1086/02 було скасовано рішення про державну реєстрацію розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 №1820 року та внесено відомості про це до Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.   

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1400 від 16.12.2009 спірне розпорядження відповідача було скасовано.     

Відповідно до пунктів 2,4 Положення про державну реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року №731, Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.   

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:   

а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;   

б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.   

Згідно абзацу 3 пункту 6 вказаного Положення, державну реєстрацію нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, територіальних органів центральних органів виконавчої влади здійснюють головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.   

Підпунктом «в-1»пункту «в»пункту 17 Положення передбачено, що рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта може бути скасовано, зокрема, у зв'язку одержання висновку Мін'юсту, Головного управління Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.   

Процедура скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру визначається Порядком скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру (далі –Порядок), затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31 липня 2000 року N 32/5 (Зареєстровано  в Міністерстві юстиції України  31 липня 2000 р. за N 458/4679).     

Відповідно до пункту 3 Порядку, скасування рішення про державну реєстрацію застосовується до нормативно-правових актів, які пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України або територіальних управліннях юстиції і є чинними на момент скасування рішення про державну реєстрацію (акти, які не визнано такими, що втратили чинність, у встановленому законодавством порядку), а також зареєстрованих нормативно-правових актів, визнаних нечинними судом.   

Положеннями пункту 4 Порядку визначено підстави для скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта, однією з яких є одержання висновку Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції про невідповідність нормативно-правового акта Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини (п.п. 4.4. п. 4 даного Порядку).     

Згідно пункту 5 Порядку, скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акта здійснює орган державної реєстрації, який здійснив державну реєстрацію цього акта.   

Так, під поняттям нормативно-правого акту розуміють офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб'єктом у визначеній законом формі та за встановленою законом процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, встановлення загальнообов'язкових прав і обов'язків для неозначеного кола суб'єктів, та розрахований на тривале, багаторазове застосування (норм права).   

Нормативний акт повинен відповідати принципам верховенства права, законності, прийматися уповноваженим на те суб'єктом, у визначеній законом формі та за встановленими процедурою і правилами нормотворчої техніки, не може суперечити актам вищої юридичної сили, повинен офіційно доводитися до відома населення в установленому законом порядку. Основними видами нормативних актів є закони і підзаконні акти. До підзаконних нормативно-правових актів зокрема належать розпорядження голів місцевих державних адміністрацій як місцевих органів виконавчої влади.   

Дія нормативного акта починається з моменту набрання ним чинності і закінчується моментом припинення його чинності.  Нормативний акт чи окремі його норми не мають зворотної дії в часі, крім випадків, якщо вони пом'якшують чи скасовують відповідальність особи. Надання нормативному акту зворотної дії, яке тягне за собою обмеження прав та свобод громадян, не допускається.   

Як вбачається з матеріалів справи, дія розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 №1820 «Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна»не була спрямована на обмеження або ж порушення прав позивачів як законних власників квартир жилих будинків, що знаходяться по провулку Десятинному, 7 та по вул. Костьольній, 8 у м. Києві, оскільки дане розпорядження  не являється актом індивідуальної дії.   

На підставі оскаржуваного розпорядження виникли правовідносини (оформлено право власності на сотні об’єктів нерухомості і видано відповідну кількість свідоцтв про право власності фізичним і юридичним особам), які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб’єктам правовідносин у порівнянні з відвернутою.   

Що стосується тверджень позивачів щодо порушення їх прав як власників квартир в частині обмеження користування допоміжними приміщеннями жилих будинків, колегія суддів зауважує, що нечинний нормативно-правовий акт не може порушувати права, свободи та інтереси фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, які підлягають захисту в порядку адміністративного судочинства згідно з положенням ч.1 ст. 2 КАС України, оскільки нечинний нормативно-правовий акт не породжує будь-яких прав та обов’язків у суб’єктів правовідносин.     

Отже, спірне розпорядження втратило свою чинність з моменту його скасування, а тому вимоги позивачів в частині  визнання його нечинним з моменту видачі уповноваженим на те суб’єктом владних повноважень  є безпідставними та задоволенню не підлягають.                   

Що стосується висновку суду про пропуск позивачами строку для звернення до суду з даним позовом, то слід зазначити наступне.   

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.   

Частиною 1 ст. 100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.   

З матеріалів справи вбачається, що позивачі звернулися до суду з адміністративними позовами 19 лютого 2010 року.   

В письмових запереченнях, що містяться в матеріалах вказаної справи, відповідач наполягав на застосуванні до спірних правовідносин положень ч.1 ст. 100 КАС України та просив відмовити в задоволенні позовів з цих підстав.   

Крім того, в матеріалах справи міститься копія листа заступника начальника Головного управління комунальної власності від 05.06.2007 №042/13/1-3546, адресованого голові ОСББ «Костьольна-8»ОСОБА_1, в якому, зокрема, міститься посилання на розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 №1820 «Про затвердження положення про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна».   

З копій наказів Головного управління комунальної власності м. Києва  від 29.12.2005 №1867-В та від 02.02.2006 №83-В «Про оформлення власності на об’єкт нерухомого майна»вбачається, що дані накази були прийняті на виконання спірного розпорядження відповідача, а в листі Головного управління комунальної власності м. Києва від 02.06.08р. за №042/1/4-3850, адресованого голові ОСББ «Костьольна-8»ОСОБА_1, також міститься посилання на спірне розпорядження Київської міської державної адміністрації №1820.   

В матеріалах справи також міститься копія листа-відповіді Головного управління комунальної власності м. Києва від 25.03.08 р. за №042/13/1-2039, адресованого голові ОСББ «Десятинка»ОСОБА_3., в якому міститься посилання на спірне розпорядження Київської міської державної адміністрації, який ним було отримано  25.03.2008.   

Таким чином, вказані обставини дають підстави зробити висновок, що про наявність спірного розпорядження позивачам стало відомо задовго до їх звернення до суду з  адміністративними позовами, що вказує на пропущення ними процесуального строку, визначеного частиною 2 статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 07.07.2010 року) без поважних причин.     

При цьому, клопотань про поновлення річного строку звернення до суду позивачі не подавали.   

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.   

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і  не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права.   

Згідно ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.   

Керуючись ст.ст. 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства  України, колегія суддів, -   

 УХВАЛИЛА:   

 Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 –залишити без задоволення.   

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року  – залишити без змін.   

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.   

 Судді: (підписи)   

З оригіналом згідно.   

 Суддя                                                                         М.Є. Бим

http://reyestr.court.gov.ua/Review/18371689

Червоним кольором виділений неправильний висновок суду. Чому неправильний -поки що казати зарано.

[Перо]

Справа № 2а-2383/10/2670:

Ухвала КААС від 12.10.2010 р.:

колегія суддів  вважає за необхідне зазначити, що на підставі оскаржуваного розпорядження виникли правовідносини (оформлено право власності на сотні об’єктів нерухомості і видано відповідну кількість свідоцтв про право власності фізичним і юридичним особам), які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб’єктам правовідносин у порівнянні з відвернутою.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/11885417

Постанова ОАС від 04.06.2010 р.:

Суд не може погодитись з міркуваннями позивачів з приводу настання моменту на оскарження розпорядження з моменту отримання позивачами офіційної інформація про те, що Розпорядження №1820 не було оприлюднене, оскільки законодавцем чітко визначено що такий строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а отже в даному випадку це момент коли позивачам стало відомо про існування розпорядження від 31.08.2001 року №1820 "Про затвердження Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна".

http://reyestr.court.gov.ua/Review/11966092