'ГРО-ЗА' - ГРОмадський правоЗАхисник

Please login or register.

Увійти
Розширений пошук  

Новини:

Для того, щоб надіслати запитання, реєстрація у форумі не потрібна.

Автор Тема: КАГС: щодо зловживання монопольним становищем з боку ТОВ "Рада-2"  (Прочитано 6991 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Цитувати
Державний герб України

     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД     

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2014 р.           Справа№ 910/11516/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Михальської  Ю.Б.

суддів:            Тищенко  А.І.

          Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача: не з'явився                   

від відповідача: Клюсова Т.М. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2»

на рішення          Господарського суду міста Києва від 13.08.2014

у справі          № 910/11516/14 (суддя Блажівська О.Є.)

за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2»

до          Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України

про           зупинення дії рішення та визнання рішення недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі, відповідач, відділення або АМКУ) про зупинення дії Рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі № 13-01/02.14 від 24.04.2014           № 36/01-р/к (далі, Рішення № 36/01-р/к) та визнання його недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2014 у справі                 № 910/11516/14 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем порушено вимоги статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та вимоги Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, оскільки тариф на послуги і утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для будинку за адресою: АДРЕСА_1 не встановлений розпорядженням Київської міської державної адміністрації, що, відповідно,  може призвести до ущемлення інтересів власників (наймачів) квартир у будинку.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2014 у справі № 910/11516/14 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та визнати Рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.04.2014 недійсним.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню у повному обсязі.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу у справі № 910/11516/14 передано на розгляд судової колегії Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2014 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 02.10.2014.

02.10.2014 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив у задоволенні скарги позивача відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2014 у справі                           № 910/11516/14 залишити без змін.

У судовому засіданні 02.10.2014 було оголошено перерву до 23.10.2014.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 23.10.2014, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується його підписом у розписці про дату перенесення засідання у справі                          № 910/11516/14.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»  визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.

Згідно з приписами статті 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України є обов'язковими для виконання у визначені ними строки. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист економічної конкуренції» цей Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Статтею 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.04.2014 № 36/01-р/к (том 1, а.с. 39-45) визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» протягом періоду з 01.04.2012 по 30.01.2014 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій  в межах будинку за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на утриманні та обслуговуванні Товариства з обмеженою відповідальністю  «Рада 2», з часткою 100%, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

Встановлено порушення позивачем пункту 2 статті 50 та частини 1  статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій  в межах будинку за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на утриманні та обслуговуванні позивача, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

За вчинення позивачем вищезазначеного порушення відповідно до статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та частиною 1  статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» шляхом здійснення нарахування власникам (наймачам) квартир у будинку по АДРЕСА_1 плати за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за тарифами, розміри яких встановлені (погоджені відповідними розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

На думку позивача, Рішення № 36/01-р/к було прийняте з порушенням норм матеріального права, а висновки, викладені у ньому, не відповідають дійсним обставинам справи, що свідчить про неповне їх з'ясування.

Місцевий господарський суд повністю відмовив у позові, визнавши позовні вимоги необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що судом першої інстанції не було досліджено наданих доказів, що свідчать про правомірність укладення з мешканцями будинку за адресою: АДРЕСА_1 договорів за тарифами, що погоджені сторонами. На думку скаржника, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» укладало добровільні договори з мешканцями будинку та внесло до умов Договору положення, які вони вважали необхідними для врегулювання своїх правовідносин у сфері житлово-комунальних послуг. Водночас, апелянт наголосив, що застосування сторонами Договору відповідно до вимог Цивільного кодексу України інших цін не є порушенням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Одним із видів порушення законодавства про захист економічної конкуренції відповідно до пункту 2 частини 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Згідно статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків -і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Для виявлення ознак монопольного становища відповідно до пункту 2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р (далі, Методика), Антимонопольний комітет України проводить наступні дії:

- встановлює об'єкти аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретний товар (продукцію, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;

- складає перелік товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;

- складає перелік основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

- визначає товарні межі ринку;

- визначає територіальні (географічні) межі ринку;

- встановлює проміжок часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначає часові межі ринку;

-  визначає обсяги товару, який обертається на ринку;

- розраховує частки суб'єктів господарювання на ринку;

- складає перелік продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- визначає бар'єри вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку.

Відповідно до пункту 15.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» № 15 від 26.12.2011, установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Так, пунктом 5.1. Методики передбачено, що товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо;  наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи);  відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих. У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи.

Відповідно до пункту 5.2. Методики при проведенні дослідження необхідно враховувати, що взаємозамінні товари належать до групи однорідних товарів (товарних груп), які розглядаються споживачем як один і той же товар (товарна група), і які можуть бути стандартизовані або диференційовані.

Згідно пункту 6.1. Методики, територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При цьому, зокрема, можуть враховуватися: фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи); технологічні зв'язки між виробниками і споживачами; можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування; співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів; можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні; рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи); наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки; наявність знаків для товарів і послуг; наявність на відповідній території та рівень бар'єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар'єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар'єрів, що пов'язані з ефектом масштабу виробництва; бар'єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар'єрів, пов'язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар'єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо; місце розташування специфічних груп споживачів; рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями. При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення або попиту, або пропозиції.

Коректність визначення територіальних (географічних) меж товарного ринку може бути перевірена дослідженням відкритості ринку щодо міжрегіональної та/або міжнародної торгівлі. (пункт 6.2 Методики).

Згідно пункту 7.1. Методики часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.

Так, предметом спору у даній справі є Рішення № 36/01-р/к, прийняте за результатами розгляду АМКУ справи № 13-01/02.14 щодо зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах будинку за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на утриманні та обслуговуванні позивача, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що товарними межами ринку визначено послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах будинку за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на утриманні та обслуговуванні Товариства.

Споживачами послуг є власники (наймачі) квартир в будинку за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на утриманні та обслуговуванні Товариства.

Територіальними (географічними) межами ринку є територія будинку за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на утриманні та обслуговуванні Товариства.

Часовими межами ринку визначено період з 01.04.2012 по 30.01.2014 - проміжок часу, протягом якого незмінним залишалась структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції на ньому.

Аналіз структури ринку (визначення частки на ринку) визначено відповідно до абзацу 4 статті 24 Житлового кодексу Української РСР, згідно якого жилий будинок може обслуговуватись тільки однією житлово-експлуатаційною організацією. Відтак, у власників (наймачів) квартир в будинках, які знаходяться на утриманні (обслуговуванні) позивача та розташовані на території м. Києва, відсутня альтернатива в отриманні житлово-комунальних послуг.

Рішенням № 36/01-р/к встановлено, що згідно з пунктом 1.1. Договору про передачу на утримання та експлуатаційне обслуговування житлового будинку і прибудинкової території від 14.06.2011 (далі, Договір) Приватне акціонерне товариство «Позняки-Жил-Буд» (замовник) передає, а ТОВ           «Рада 2» (виконавець) приймає житловий будинок по АДРЕСА_1 (секції «1.2», «1.3» (І черга) у Дарницькому районі м. Києва з вбудованими, вбудовано-прибудованими та прибудованими нежилими приміщеннями та прибудинковою територією з метою забезпечення кваліфікованого утримання ремонту та експлуатаційного обслуговування жилих та нежилих приміщень, інженерного обладнання, належного санітарного стану будинку та прибудинкової території, надання власникам, співвласникам, наймачам, орендарям окремих житлових і нежитлових приміщень послуг за відповідну оплату.

Відповідно до пункту 2.2.1. зазначеного Договору Приватне акціонерне товариство «Позняки-Жил-Буд» передало ТОВ «РАДА 2» будинок за актом приймання-передачі.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «РАДА 2» у період з 01.04.2012 по 30.01.2014 було єдиною житлово-експлуатаційною організацією, яка надавала послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах будинку за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на утриманні та обслуговуванні позивача.

Таким чином, відповідно до Методики та статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ТОВ «РАДА 2» протягом періоду з 01.04.2012 по 30.01.2014 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах будинку за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на утриманні та обслуговуванні позивача, з часткою 100%, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Також, статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що утримання будинків і прибудинкових територій - це господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Регуляторами впливу на якість, обґрунтованість цін (тарифів), умови тощо надання житлово-комунальних послуг виступають відповідні державні органи, які, в тому числі, забезпечують контроль за дотриманням виконавцями/виробниками вимог стандартів, нормативів, норм, порядків і правил та видання приписів щодо усунення порушень у межах, встановлених законодавством.

Учасниками у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник (стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Як визначено пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Як визначено статтею 14 Закону «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи, зокрема, до другої групи відносяться житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону «Про житлово-комунальні послуги» ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Згідно частини 1 статті 31 Закону «Про житлово-комунальні послуги» порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи визначає Кабінет Міністрів України.

Так, механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначено Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (до 18.08.2011 діяв Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 529) (далі, Порядок).

Порядок поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (виконавців), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках) та інших.

Відповідно до пункту 2 Порядку, тарифи розраховуються окремо за кожним будинком, залежно від запланованих кількісних показників фактичного надання послуг і з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що під час встановлення тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, необхідно забезпечувати прозорість визначення вартості усіх послуг з розрахунку на 1 кв. метр загальної площі квартири.         

Статтею 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).

У місті Києві тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюються (затверджуються) виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) (далі, КМДА), крім тарифів, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач наголошував на тому, що вжив усіх можливих та необхідних заходів по затвердженню тарифу на утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за 1 кв.м. по АДРЕСА_1 в місті Києві, однак, АМКУ зазначені обставини не були прийняті до уваги.

Зазначені твердження позивача не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Так, дійсно, із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «РАДА 2» у квітні 2013 року зверталось (том 1, а.с. 46) до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Департаменту економіки та інвестицій (далі, Департамент) із заявою та доданими до заяви розрахунковими матеріалами щодо встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

07.05.2013 Департамент повідомив позивача про те, що тарифи, зокрема, по будинку на АДРЕСА_1 в місті Києві, будуть включені до проекту розпорядження КМДА після економічного аналізу планових витрат, включених до тарифів (том 1, а.с. 48).

16.09.2013 Департамент своїм листом № 050/20-7666 (том 1, а.с. 47) повідомив позивача про зміну порядку затвердження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та зазначив, що економічна обґрунтованість планових витрат, пов'язаних із наданням послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій повинна бути підтверджена висновком Держцінінспекції у порядку, затвердженому Мінекономрозвитку.

Листом від 26.07.2013 № 050/20-6429 (том 1, а.с. 98) Департамент повідомив позивача: «…В результаті того, що Вами не надано ряд необхідних документів, а дані, які внесені до програми розрахунку тарифів не відповідають зазначеним даним в наданих Вами документах, провести економічний аналіз розрахунку тарифів не є можливим. В зв'язку з цим, для перевірки достовірності даних, які використовувалися при розрахунку тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та визначення їх економічної обґрунтованості до Департаменту економіки та інвестицій необхідно надати наступні документи... А також провести коригування даних, внесених до програми розрахунку тарифів у відповідності до наявних документів...» .

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем було надано Департаменту документи, перелік яких наведено у листі від 26.07.2013 № 050/20-6429.

Водночас, дії/бездіяльність Департаменту з приводу затвердження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по АДРЕСА_1 у місті Києві позивачем не оскаржувались та незаконними не визнані.

Листом від 20.01.2014 вх. № 09-8/114 позивач повідомив АМКУ, що для будинку тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій не затверджено відповідними розпорядженнями КМДА.

Також, у таблиці «Інформація стосовно надання ТОВ «РАДА 2» усіх житлово-комунальних послуг та додаткових послуг у 2011-2013 роках у графі «Реквізити рішення органу місцевого самоврядування, яким був затверджений (погоджений) діючий тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» у будинку, зазначено - затверджено по підприємству від 01.04 2012.

Відповідно до пункту 2 Порядку, послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг.

Проте, як уже зазначалося вище, та не спростовано позивачем, тариф на послуги і утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для будинку по АДРЕСА_1 у місті Києві не встановлений розпорядженням КМДА, що, відповідно, є порушенням вимог Порядку та статі 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

З приводу посилань позивача на те, що в оскаржуваному Рішенні не зазначається, у який саме спосіб дії позивача можуть призвести до ущемлення інтересів споживача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 26.12.2011 № 15 для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем

Так, оскаржуваним рішенням правомірно встановлено факт вчинення позивачем дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Таким чином, дії позивача по наданню мешканцям будинку житлово-комунальних послуг по тарифам, не затвердженим КМДА, можуть призвести до ущемлення інтересів власників (наймачів) квартир у спірному будинку, оскільки споживачі повинні сплачувати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за тарифом, який не встановлений розпорядженням КМДА, як це визначено чинним законодавством, а тому, може бути економічно необґрунтованим та, відповідно, завищеним.

З огляду на вищевикладене, правомірними є посилання відповідача в оскаржуваному Рішенні на те, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2», які полягають у нарахуванні власникам (наймачам) квартир у будинку АДРЕСА_1 плати за надані послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території за тарифом, який не встановлено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) для цього будинку, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах будинку за адресою: АДРЕСА_1, який знаходиться на утриманні та обслуговуванні позивача, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

Стосовно тверджень позивача про те, що відсутні будь-які дії власне з боку споживачів, які свідчили б про можливість ущемлення їх інтересів, то доказом такої незгоди мешканців зазначеного будинку з тарифами за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є факт звернення із відповідною заявою до АМКУ, зокрема, гр. ОСОБА_3 від 13.11.2013 (том 1, а.с. 101-102). Крім того, як вбачається із матеріалів справи, мешканці зазначеного будинку звертались з колективною заявою від 02.10.2013 до Прокуратури Дарницького району м. Києва (том 1, а.с. 101-106), а також мешканка зазначеного будинку - ОСОБА_3 зверталась з відповідною заявою до генерального директора ТОВ «РАДА 2» (том 1, а.с. 103).

Посилання позивача у апеляційній скарзі на те, що сторонами Договору було добровільно погоджено умови Договору стосовно тарифів за житлово-комунальні послуги, які надавалися позивачем, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, як уже зазначалося вище, такі ціни є регульованими та мають бути затверджені розпорядженням КМДА у порядку, визначеному чинним законодавством.


Також, скаржник у апеляційній скарзі зазначає, що Розпорядження Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення АМКУ від 14.03.2014 № 25/01-рп/к (далі, Розпорядження) (том 1, а.с. 114)  не є рішенням та чинними нормативно-правовими актами не передбачено повноваження АМКУ виправляти описки в розпорядженнях, оскільки для цього існує інша процедура.

Так, із матеріалів справи вбачається, що у розпорядженнях АМКУ від 04.02.2014 № 12/01-рп/к, від 13.02.2014 № 16/01- рп/к та у поданні з попередніми висновками від 03.03.2014 № 101 у справі від 04.02.2014                 № 10-01/02.14 було допущено описку, а саме: замість слів та цифр «Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (ідентифікаційний код 32070519)» зазначені слова та цифри «Товариство з обмеженою відповідальністю          «Рада-2» (ідентифікаційний код 32590026).

Розпорядженням від 14.03.2014 № 25/01-рп/к, яке супровідним листом від 17.03.2014 № 26-01/769 було надіслано на адресу позивача, у зазначених документах було виправлено описку.

Колегія суддів зазначає, що згідно частини 5 статті 14 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» адміністративна колегія АМКУ має право, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати попередні висновки стосовно узгоджених дій.

Відповідно до пункту 34 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, органи АМКУ вправі виправити допущені в рішенні описки чи явні арифметичні помилки, роз'яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, а також прийняти додаткове рішення, якщо з якогось питання, що досліджувалося під час розгляду справи, не прийнято рішення.

Про виправлення допущеної в рішенні описки чи явної арифметичної помилки, роз'яснення рішення приймається розпорядження, яке протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилається особам, які брали участь у справі.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку не слід обмежено трактувати «рішення» лише як одну із форм волевиявлення АМКУ та звужувати зміст цього терміну, а розглядати його у більш широкому розумінні, а саме, як будь-який документ, який приймається АМКУ у межах розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Водночас, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не передбачена окрема процедура виправлення описок у розпорядженнях, як на це посилається позивач, а тому, вважає, що Розпорядження від 14.03.2014 № 25/01-рп/к прийняте правомірно та у відповідності до повноважень, наданих  органам АМКУ чинним законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, передбачені пунктом 12 статті 50 цього Закону, накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Згідно податкової декларації платника єдиного податку - Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» загальна сума доходу за 2013 рік становить 2 340,036 тис. гривень.

При визначенні розміру штрафу враховано наступні обставини: порушення вчинене на соціально важливому ринку; порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем в діях ТОВ «Рада 2» виявлено не вперше; період вчинення порушення був тривалим в часі; порушення не визнане.

З огляду на це, відповідачем на позивача правомірно накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн.

Таким чином, оскільки в процесі судового розгляду було підтверджено вчинення позивачем порушення, передбаченого пунктом 2 статті 50 та частиною 1 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», застосування до нього санкцій у вигляді штрафу є правомірним.

Частиною 1 статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, а саме: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини другої вищезазначеної статті порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем не наведено підстав для визнання недійсним Рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.04.2014 № 36/01-р/к «Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» та зупинення його дії, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2», а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2014 у справі                     № 910/11516/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2014 у справі                   № 910/11516/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/11516/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                            Ю.Б. Михальська

Судді                                                                                А.І. Тищенко

                                                                                Б.В. Отрюх


http://reyestr.court.gov.ua/Review/41041250
Записаний

Перо

  • Супермодератор
  • *****
  • Offline Offline
  • Повідомлень: 8691
    • Перегляд профілю

Рішення ГС м. Києва від 13.08.2014 р.:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/40241659
Записаний
 


Мониторинг доступности сайта Host-tracker.com
email